Постанова

від 19.12.2024 по справі 702/836/24

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1876/24Головуючий по 1 інстанціїСправа №702/836/24 Категорія: 307020000 Максименко Д. Р. Доповідач в апеляційній інстанції Новіков О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2024 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії:

суддів Новікова О.М., Василенко Л.І., Фетісової Т.Л.,

за участю секретаря Гладиш О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Порхун Олесі Павлівни на рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 11 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Монастирищенської міської ради про визнання права власності на спадкове майно, -

в с т а н о в и в:

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла тітка позивачки ОСОБА_2 . Після її смерті залишилось спадкове майно, а саме земельна ділянка площею 0,2714 га для ведення особистого підсобного господарства, яка розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 7123484500:02:001:0035.

ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 .

З метою отримання свідоцтва про право на спадщину за законом на вказану вище земельну ділянку ОСОБА_1 звернулася до державного нотаріуса Монастирищенської державної нотаріальної контори Черкаської області. Постановою нотаріуса від 11.06.2024 №208/02-31 відмовлено у видачі свідоцтва у зв`язку із розбіжністю площі земельної ділянки, вказаної у архівному витягу ухвали органу місцевого самоврядування та витягу з державного земельного кадастру, а також відсутністю інформації про зареєстроване право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Спадкодавець не встигла зареєструвати право власності на земельну ділянку. Розбіжність площі земельної ділянки виникла у зв`язку з тим, що на день прийняття ухвали органу місцевого самоврядування технічна документації не виготовлялася та не встановлювалися межі земельної ділянки.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на спадкове майно в порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 , яке складається з земельної ділянки загальною площею 0,2714 га для ведення особистого селянського господарства та розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Монастрищенського районного суду Черкаської області від 11 жовтня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що в матеріалах справи відсутні докази про те, що після прийняття рішення органу місцевого самоврядування від 19.12.1996 №7-2 ОСОБА_2 замовляла та отримувала технічну документацію на спірну земельну ділянку, отримувала державний акт про право власності на зазначену земельну ділянку.

Отже, спадкодавець позивача ОСОБА_2 не набула саме права власності на земельну ділянку в тій площі та конфігурації, яка мала бути визначена в технічній документації, оскільки не завершила, передбачену законом процедуру приватизації земельної ділянки. У випадку не набуття спадкодавцем права власності на земельну ділянку, то спадкодавець також не набуває права власності на це майно у порядку спадкування.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням представник ОСОБА_1 - адвокат Порхун О.П. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з невідповідністю висновків суду обставинам справи, просила його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 за життя набула у власність земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства, яка розташована в АДРЕСА_1 .

Позивачем було замовлено та виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та як результат затвердження та реєстрації технічної документації отримано Витяг з державного земельного кадастру про земельну ділянку площею 0,2714 га для ведення особистого селянського господарства, в якому вказано кадастровий номер земельної ділянки 7123484500:02:001:0035, уточнено місце розташування: АДРЕСА_1 .

Вказує, що в даній справі рішення про передачу у власність ОСОБА_2 від 19.12.1996 року було видане відповідно до Декрету, і її спадкоємець абсолютно законно виготовила на його підставі технічну документацію та кадастровий номер і має законне право на спадкування цієї ділянки.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

В судове засідання апеляційного суду сторони, належним чином повідомлені про час і місце судового розгляду даної справи, не з`явились. Відповідно до приписів ч. 2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки рішення суду оскаржується в частині визнання квартири спільним сумісним майном та її поділу, тому судове рішення підлягає перегляду судом апеляційної інстанції лише у даній частині.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення не відповідає вказаним вимогам.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , яке видане 04.12.2002 виконкомом Лукашівської сільської ради Монастирищенського району Черкаської області (а.с. 26).

З спадкової справи №459/2009 від 9 грудня 2009 року вбачається, що ОСОБА_1 є племінницею ОСОБА_2

19.12.1996 Лукашівська сільська рада на VII-ій сесії XXII скликання постановила ухвалу №7-2 «Про приватизацію земельних ділянок» та вирішила відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок» передати в приватну власність, безкоштовно, землю біля індивідуальних жилих будинків для ведення підсобного господарства громадянам села Лукашівки та Тарасівки, зокрема ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,42 га (а.с.7).

Відповідно до витягу із державного земельного кадастру № НВ-6100467332024 від 30.05.2024, за адресою АДРЕСА_1 , розташована земельна ділянка, кадастровий номер № 7123484500:02:001:0035, загальною площею 0,2714 га із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (а.с. 8 -13).

Згідно із висновком про ринкову вартість земельної ділянки, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , ринкова вартість об`єкта оцінки 48 000 грн. (а. с. 14).

Постановою нотаріуса Монастирищенської державної нотаріальної контори від 11.06.2024 №208/02/31 відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті тітки ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,2714 га із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , у зв`язку з неможливістю встановити на підставі поданих документів факт передачі у власність померлої вказаної земельної ділянки, неможливістю проведення реєстрації права власності на вказане майно на ім`я померлої відповідно до законодавства, що необхідно для безспірності вчинення нотаріальної дії (а.с.15).

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , виходив з того, що у випадку не набуття спадкодавцем права власності на земельну ділянку, то спадкодавець також не набуває права власності на це майно у порядку спадкування.

Колегія суддів, дослідивши обставини у даній справі вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, однак з інших мотивів.

Відповідно до ст. 524 ЦК Української РСР (в редакції, що діяла на момент смерті ОСОБА_2 ) спадкування здійснювалося за законом і за заповітом.

Згідно зі ст. 525 ЦК Української РСР, часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.

Статтею 529 ЦК Української РСР було визначено, що при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

Стаття 530 ЦК Української РСР передбачено, що при відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках: брати і сестри померлого, а також дід та бабка померлого, як з боку батька, так і з боку матері (друга черга).

Тобто, законодавством, що діяло на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_2 , в коло осіб, що мають право на спадкування за законом не було включено племінників.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, що набрав чинності з 1 січня 2004 року, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, що набрав чинності з 1 січня 2004 року, передбачено, що правила книги шостої Цивільного кодексу України (спадкове право) застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

Аналізуючи вказані норми цивільного законодавства, колегія суддів доходить висновку, що позивач ОСОБА_1 не має право на спадкування за померлою ОСОБА_2 , оскільки цивільним законодавством, що регулювало спадкові правовідносини на момент відкриття спадщини, племінники не були включені до коло осіб, що мають право на спадкування за законом. Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, а відповідно до пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

В даному випадку спадщина відкрилась в день смерті спадкодавця ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Строк для прийняття спадщини після смерті спадкодавця закінчився 04.06.2003 року.

Отже, за законодавством, яке діяло на час відкриття спадщини, племінниця ОСОБА_1 не мала права на спадкування за законом після смерті спадкодавиці, тому її права, як спадкоємиці, не порушені.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції зазначеного не врахував, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, проте помилився щодо мотивів такої відмови.

Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Оскільки суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку щодо відмови в задоволенні позову, однак з помилкових мотивів, судове рішення підлягає зміні з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Оскільки суд апеляційної інстанції змінює судове рішення, але виключно у частині мотивів його ухвалення, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 35, 258, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Порхун Олесі Павлівни - задовольнити частково.

Рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 11 жовтня 2024 року - змінити, виклавши мотиви відмови у задоволенні позову в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 24 грудня 2024 року.

Судді: