Постанова

від 26.12.2024 по справі 2-9161/11

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/10260/24 Справа № 2-9161/11 Суддя у 1-й інстанції - Черновський Г.В. Доповідач - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого судді Макарова М.О.

суддів Єлізаренко І.А., Свистунової О.В.

розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційноюскаргою представника ОСОБА_1 адвоката Нестерчука Сергія Володимировича на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2011 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И Л А :

У серпні 2011 року публічне акціонерне товариство Райффайзен Банк Аваль звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.

Позовні вимоги Банку мотивовані тим, що 05 жовтня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством Райффайзен Банк Аваль та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 014/137858/3125/23, за умовами якого останній отримав кредит в сумі 50 250,00 грн. на споживчі цілі покупку автомобіля ВАЗ 210934, на строк 48 місяців, із датою погашення кредиту до 05 жовтня 2011 року включно, зі сплатою 13,5% річних, щомісячним платежем 1 360,59 грн..

08 жовтня 2007 року заявник уклав із банком договір № 014/137858/3125/73/216 застави транспортного засобу ВАЗ 210934, 2007 р.в., державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

В зв`язку із неналежним виконанням взятих на себе кредитних зобов`язань, відповідно до розрахунку, заборгованість відповідача станом на 27 липня 2011 року складає 85 947,68 грн., з яких: 18 096,89 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 17 946,02 грн. - заборгованість за відсотками, 49 904,77 грн. - заборгованість за пенею.

Враховуючи викладене, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь вказану суму кредитної заборгованості.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2011 року позовні вимоги Банку задоволено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Нестерчук С.В. посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права просив рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідач 19 вересня 2010 року здійснив погашення кредиту на суму 28 215,00 грн., після чого 21 вересня 2010 року передав заставний автомобіль кредитору, в рахунок повного розрахунку за кредитним договором. Крім того, апелянт вказує, що позивач в позові посилається на укладення кредитного договору 05 жовтня 20007 року, тоді як заявки про видачу кредитних коштів датовані 08 вересня 2005 року.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 28 листопада 2024 року залучено до участі у справі в якості позивача Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансову компанію Профіт Капітал.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.

Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України).

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга представника ОСОБА_1 адвоката Нестерчука С.В. на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2011 року підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику як малозначна.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного.

Так, матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що 05 жовтня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством Райффайзен Банк Аваль та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 014/137858/3125/23, за умовами якого останній отримав кредит в сумі 50 250,00 грн. на споживчі цілі покупку автомобіля ВАЗ 210934, на строк 48 місяців, із датою погашення кредиту до 05 жовтня 2011 року включно, зі сплатою 13,5% річних, щомісячним платежем 1 360,59 грн..

08 жовтня 2007 року відповідач уклав із банком договір № 014/137858/3125/73/216 застави транспортного засобу ВАЗ 210934, 2007 р.в., державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Банк виконав свої зобов`язання за кредитним договором, надавши готівкою через касу кошти в розмірі 50 250,00 грн., що підтверджується заявами на видачу готівки від 08 жовтня 2007 року.

В зв`язку із неналежним виконанням взятих на себе кредитних зобов`язань, відповідно до розрахунку, заборгованість відповідача станом на 27 липня 2011 року складає 85 947,68 грн., з яких: 18 096,89 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 17 946,02 грн. - заборгованість за відсотками, 49 904,77 грн. - заборгованість за пенею.

Встановивши факт неналежного виконання відповідачем кредитних зобов`язань, суд вважав, що наявні правові підстави для стягнення з відповідача вказаної суми кредитної заборгованості.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Звертаючись до суду з позовом, Банк як на підставу своїх порушених прав послався на те, що у зв`язку з неналежним виконанням умов договору кредиту утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини.

Як передбачено частиною першою статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Згідно зі статтями 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов`язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами стаття 1048 ЦК України), що підлягає сплаті.

Отже, у випадку настання строку виконання зобов`язання за кредитним договором, у тому числі і випадку, передбаченому частиною другою 1050 ЦК України, позичальник повинен повернути кредитору позику у повному обсязі та нараховані на час повернення проценти.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто пеня це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й доти, доки зобов`язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що «принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс».

Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

З матеріалів справи вбачається, що 03 березня 2011 року Банк направив ОСОБА_1 вимогу про дострокове виконання грошових зобов`язань за кредитним договором та встановив йому строк не більше 30 календарних днів з дати цієї вимоги, а саме, до 03 квітня 2011 року для дострокового погашення кредиту в повному обсязі разом зі сплатою відсотків та пені.

Позивач у позові вказав, що станом на 27 липня 2011 року заборгованість відповідача складає 85 947,68 грн., з яких: 18 096,89 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 17 946,02 грн. - заборгованість за відсотками, 49 904,77 грн. - заборгованість за пенею.

При цьому, відповідач на спростування заявлених вимог не надав свого контррозрахунку, чи інших доказів, які б вказали на погашення ним кредитної заборгованості.

Дослідивши зібрані у справі докази окремо й в їх сукупності, встановивши факт неналежного виконання відповідачем взятих на себе кредитних зобов`язань, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Доводи апелянта в скарзі про те, що відповідач 19 вересня 2010 року здійснив погашення кредиту на суму 28 215,00 грн., після чого 21 вересня 2010 року передав заставний автомобіль кредитору, в рахунок повного розрахунку за кредитним договором, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на те, що матеріалами справи підтверджено факт отримання відповідачем кредитних коштів. При цьому, відповідачем ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції не було надано належних доказів на спростування позовних вимог, зокрема, виконання взятих на себе кредитних зобов`язань.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Наведені в апеляційній скарзі доводи жодним із доказів не підтверджені, а тому є лише припущеннями відповідача, тоді як законне та обґрунтоване рішення не може ґрунтуватись на припущеннях.

Суд першої інстанції чітко вказав підстави для задоволення позову, які відповідають нормам чинного законодавства та з якими погоджується колегія суддів.

Інші доводи апелянта колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність оскаржуваного рішення суду.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.

Рішення, як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

В зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, відповідно до ст. 141 ЦПК України, сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги поверненню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката НестерчукаСергія Володимировича залишити без задоволення.

Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2011 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді І.А. Єлізаренко

О.В. Свистунова