Постанова

від 26.12.2024 по справі 638/3914/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2024 року

м. Харків

справа № 638/3914/23

провадження № 22-ц/818/3493/24

Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Тичкової О.Ю.,

суддів колегії Мальованого Ю.М., Пилипчук Н.П.,

сторони справи:

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

третя особа Товариство з додатковою відповідальністю «Альфа-Гарант»

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Кайдашова Віталія Сергійовича, який діє в інтересах ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 серпня 2024 року ухвалене у складі судді Тимченка А.М.,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду позовом про стягнення з відповідачки матеріальної шкоди в розмірі 71695, 29 грн та моральної шкоди в розмірі 10000 грн, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Також просила стягнути з відповідачки понесені нею витрати на проведення експертизи у розмірі 3088,98 грн та судовий збір в розмірі 1073,60 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 25.12.2021 о 11:00 год. ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом BMW 523і д.н.з. НОМЕР_1 , по пл. Свободи (зі сторони спуску Клочківський) в м. Харкові, по вул. Незалежності, повертаючи ліворуч, не врахувала дорожньої обстановки, погодних умов, не вибрала безпечної швидкості руху, не впоралась з керуванням, внаслідок чого здійснила зіткнення з автомобілем Mitsubishi Pajero д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням її сина, який рухався у зустрічному напрямку. Постановою судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 24.01.2022 у справі про адміністративне правопорушення за вказаною ДТП, яка набрала законної сили 04.02.2022, ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності, передбаченою ст. 124 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850 грн. В результаті цієї дорожньої-транспортної пригоди автомобіль позивача отримав механічні пошкодження, що спричинило їй матеріальний збиток у розмірі 47181 грн 66 коп, вартість відновлювального ремонту належного їй автомобілю складає 82321,76 грн, що підтверджується даними висновку експерта № 38870 за результатами проведення автотоварознавчого дослідження, складеного 14.01.2022. Також позивач сплачена вартість виготовлення вказаного висновку експерта у розмірі 3088,98 грн. Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 на момент ДТП була застрахована в ТДВ СК «Альфа-Гарант» за договором страхування №203618402 від 15.04.2021 та на звернення позивачки страховою компанією ТДВ СК «Альфа-Гарант» було виплачено страхове відшкодування за завдану майнову шкоду у розмірі 10474,87 грн. Однак вказана сума страхового відшкодування не покриває розмір фактично завданих майну позивачки збитків. Позивачем за власні кошти було особисто здійснено ремонт автомобіля у ФОП ОСОБА_4 , вартість відновлювального ремонту склала 82170,16 грн без ПДВ, що підтверджується даними акту № 15 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 22.12.2022. Різниця між вартістю відновлювального ремонту та сплаченою сумою страхового відшкодування складає 71695,29 грн. Позивач зверталась до відповідача з проханням сплати вказану різницю, однак отримала відмову. Також, позивачу у зв`язку з завданою ДТП спричинена моральна шкода, що виразилася у її стражданнях та хвилюваннях стосовно втраченого майна та необхідності організації проведення його ремонту. Завдану моральну шкоду вона оцінює в розмірі 10000 грн.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 серпня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП, грошові кошти у сумі 71695,29 грн, та 3000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, а всього грошові кошти в розмірі 74695,29 грн

Стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1073,60 грн та інші судові витрати на залучення експерта у розмірі 3088,98 грн, а всього судові витрати у розмірі 4124,59.

Рішення обґрунтовано тим, що позивачем належними та допустимими доказами доведено факт заподіяння йому матеріальної та моральної шкоди внаслідок ДТП, їх розмір, вину відповідача у заподіянні шкоди та причинно-наслідковий зв`язок між шкодою та діями відповідача. Зазначене свідчить про обов`язок відповідача, якийзастрахував свою відповідальність, відшкодувати майнову шкоду, заподіяну внаслідок ДТП відповідно ст. 1194 ЦК України для повного відшкодування завданої шкоди у зв`язку з недостатністю страхової виплати. Оцінивши ступінь душевних страждань та стрес, яких позивач зазнала у зв`язку із пошкодженням її власного автомобіля, вимушеність змін у повсякденному житті, зважаючи на вимоги розумності та справедливості,враховуючи вік позивача, суд дійшов до висновку, що вимогам розумності та справедливості відповідає відшкодування моральної шкоди у розмірі 3000 грн. Інші заявлені позивачкою вимоги вирішені під час розподілу судових витрат у справі.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_5 , який діє в інтересах ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд не повно встановив обставини у справі та ухвалив рішення, що не відповідає дійсним обставинам у справі та вимогам закону. Відповідач,як особа чия відповідальність застрахована у визначеному чинним законодавством України порядку, не може бути відповідачем у спорах про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок ДТП. Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 4 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Наданий позивачкою висновок про суму заподіяних збитків не може бути підставою для перегляду розміру страхового відшкодування, оскільки розмір завданого позивачу матеріального збитку (з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу) був встановлений страховиком відповідно до вимог Закону № 1961-IV та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів та саме на підставі нього позивачка отримала страхове відшкодування. Інший огляд автомобіля відбувся суб`єктом оціночної діяльності за її власним розсудом майже через місяць, без участі заподіювача шкоди та страховика. Окрім того, під час розгляду справи клопотання про призначення судової експертизи не заявлялося. Крім цього позивачка не надала суду доказів того, що нею було виконано відновлювальний ремонт пошкодженого автомобіля саме на заявлену суму (акти виконаних робіт, фінансові документи про оплату виконаних робіт, тощо). Апеляційна скарга не містить доводів на спростування зроблених судом висновків про стягнення з відповідачки грошової суми на відшкодування моральної шкоди.

Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно дост. 376 ЦПК Українипідставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та ( або) резолютивної частини.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи ОСОБА_1 на праві власності належить автомобіль марки Mitsubishi Pajero, д.н.з. НОМЕР_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_3 (а.с. 14).

25.12.2021 о 11-00 год. ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом BMW 523i, д.н.з. НОМЕР_1 , по пл. Свободи (зі сторони спуску Клочківський) в м. Харкові, по вул. Незалежності, повертаючи ліворуч, не врахувала дорожньої обстановки, погодних умов, не вибрала безпечної швидкості руху, не впоралась з керуванням, внаслідок чого здійснила зіткнення з автомобілем Mitsubishi Pajero, д.н.з. НОМЕР_2 , який рухався у зустрічному напрямку. При ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками (а.с. 13).

Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 24.01.2022 року ОСОБА_2 , визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, та накладено стягнення у вигляді штрафу (а.с. 13).

Згідно ч. 4, 6 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Відповідно до висновку експерта ННЦ «Інститут судових експертиз ім. Засл. Проф. М.С.Бокаріуса» № 38870 від 14.01.2022, складеного на за заявою ОСОБА_6 , за результатами проведеного автотоварознавчого дослідження, щодо визначення вартості матеріального збитку, завданого внаслідок пошкодження транспортного засобу під час ДТП, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Mitsubishi Pajero, д.н.з. НОМЕР_2 , пошкодженого внаслідок ДТП, що мало місце 25.12.2021, складає 47181,66 грн; вартість відновлювального ремонту автомобіля Mitsubishi Pajero, д.н.з. НОМЕР_2 , пошкодженого внаслідок ДТП, що мало місце 25.12.2021, становить 82321,76 грн (а.с. 20-34).

За виготовлення вказаного висновку експерта позивачем сплачено на банківський рахунок ННЦ «Інститут судових експертиз ім. Засл. Проф. М.С.Бокаріуса» грошові кошти у розмірі 3088,98 грн., що підтверджується квитанцією № 0.0.2413012084.2 від 12.01.2022 (а.с. 35).

На час ДТП цивільно-правова відповідальність водія автомобіля BMW 523і д.н.з. НОМЕР_1 , була застрахована ТДВ СК «Альфа-Гарант» за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземну транспортних засобів № 203618402 від 15.04.2021.

За заявою ОСОБА_1 на підставі страхового акту № ЦВ/21/8455 за договором страхування №203618402 від 15.04.2021, 18 лютого 2024 року ТДВ СК «Альфа-Гарант» перерахувало на банківський рахунок ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі 10474,87 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 18.02.2022 № 27378 (а.с. 36).

Відповідно до рахунку на оплату № 20 від 22.12.2022, складеного ФОП ОСОБА_4 22 грудня 2022 року, вартість ремонтно-відновлювальних робіт складає 82170,16 грн без ПДВ (а.с. 37).

Згідно із Актом здачі-прийняття робіт № 15 від 22.12.2022, ФОП ОСОБА_4 були виконані роботи з технічного обслуговування та ремонту автомобіля Mitsubishi Pajero, д.н.з. НОМЕР_2 , кузов VIN НОМЕР_4 , в тому числі були використані матеріали, на загальну суму 82170,16 грн. Послуги виконані та сплачені у повному обсязі, сторони претензій одна до одної не мають (а.с. 38).

Згідно зістаттею 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинстває справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 4 ЦПК Українипередбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно достатті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно з частинами 1, 2 статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

За змістом положень ст. 1188 ч. 1 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

За змістом статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а також порядок відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів натериторії України регулюються Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (тут і далі в редакції на час виникнення спірних правовідносин - Закон № 1961-IV).

Відповідно до статті 1 Закону № 1961-IV для цілей цього закону потерпілі це юридичні та фізичні особи, життю, здоров`ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу.

Згідно пунктів 9.1., 9.2., 9.4. статті 9 Закону № 1961-IV страхова сума це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.Страхові виплати за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Шкода, заподіяна в результаті дорожньо - транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди (стаття 28 Закону № 1961-IV).

Розпорядженням Нацкомфінпослуг від 09 квітня 2019 року № 538 «Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів з питань обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яке набрало чинності 21 вересня 2019 року, встановлено страхові суми за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів: за шкоду, заподіяну майну потерпілих, у розмірі 130 000 гривень на одного потерпілого; за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю потерпілих, у розмірі 260 000 гривень на одного потерпілого.

Відповідно до пункту 36.1 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Відповідно до вимог пункту 36.4. статті 36 зазначеного вище Закону, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування).

У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження 14-176цс18) Велика Палата Верховного суду сформулювала правові висновки щодо забезпечення дієвості інституту обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього.

Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди.

Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року в справі № 359/2309/17 вказав, що майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду та застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, лише у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком.

Відповідно до статті 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Згідно з пунктом 2.3 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 № 142/5/2092 (далі - Методика), вартість відновлювального ремонту колісного транспортного засобу визначається як грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.

Відповідно до пункту 2.4 зазначеної Методики вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Згідно з пунктом 2.3 Методики фізичний знос обумовлюється погіршенням технічного стану колісного транспортного засобу унаслідок експлуатаційного зносу його складників. Фізичний знос ураховується як втрата вартості колісного транспортного засобу, що виникає в процесі його експлуатації.

Тому при визначені розміру страхового відшкодування страховик зобов`язаний врахувати коефіцієнт фізичного зносу, у зв`язку із чим страховик обмежений щодо виплати розміру страхового відшкодування, зокрема, вирахуванням коефіцієнту фізичного зносу.

Звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 зі справи № 3-50гс15, у постанові Верховного Суду від 03.07.2019 у справи № 910/1272/18, у постанові Верховного Суду від 03.07.2019 р. у справі № 910/12722/18).

Згідно з положенням пункту 36.2 статті 36 Закону страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Відповідно до частин першої, другоїстатті 22 ЦК Україниособа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правилстатті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Отже, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням.

У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Судом встановлено та сторонами у справі не оспорюється факт ДТП, вина відповідача у виникненні заначеної ДТП та отримання позивачемвід страховика суми страхового відшкодування у розмірі 10474.87 грн.

Предметом спору є сума відшкодування майнової шкоди, яка не покриває витрати для відновлення пошкодженого майна, з урахуванням виплаченого страхового відшкодування.

Даними висновку експерта ННЦ «Інститут судових експертиз ім. Засл. Проф. М.С.Бокаріуса» № 38870 від 14.01.2022, складеного на за заявою ОСОБА_6 , за результатами проведеного автотоварознавчого дослідження підтверджується, що вартість матеріального збитку, завданого позивачу дорівнює 47181,66 грн, а вартість відновлювального ремонту 82321,76 грн. Різниця зазначених сум зумовлена застосуванням коефіцієнту фізичного зносу у розмірі, що дорівнює 35140 грн (а.с. 20-34).

Враховуючи положення наведених вище нормативно правових актів щодо відсутності у страховика обов`язку з виплати страхового відшкодуванні без урахування коефіцієнту зносу, страховик повинен був сплатити ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі 47 181,66 грн.

Проте матеріали справи свідчать, що ТДВ СК «Альфа-Гарант» виплатило позивачці лише 10474.87 грн ( а.с. 36).

У своїй постанові від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц Велика Палата Верховного суду підтверджує правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного суду від 04 липня 2018 року по справі № 755/18006/15-ц, від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц та формулює наступні правові висновки: « У Законі «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зазначено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, та захисту майнових інтересів страхувальників. Вказаний Закон спрямований насамперед на захист прав осіб, потерпілих внаслідок ДТП, при цьому також забезпечує майнові інтереси винної особи, які полягають у відшкодуванні спричиненої шкоди не нею, а страховиком (страховою компанією) за певні страхові внески. Тобто положення цього Закону спрямовані як на захист прав потерпілої особи на відшкодування шкоди, так і на те, що винна особа має право розраховувати на відшкодування спричиненої нею шкоди страхувальником, у якого застрахована відповідальність винної особи. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик.

Відповідно до частини третьої статті12та частини першоїстатті81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шостастатті 81 ЦПК України).

Згідно зістаттею 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатністьі взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраниму справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Матеріали справи не містять даних , що позивач узгоджував зі страховиком суму страхового відшкодування, яке би мало бути доплаченим.

Зазначене свідчить про те, що ОСОБА_1 погодилась з розміром страхового відшкодування, розрахованого на підставі страхового акту № ЦВ/21/8455, отримала таке відшкодування, хоча на цей момент вже було проведене експертне дослідження № 38870 від 14.01.2022, не зверталась до ТДВ СК «Альфа-Гарант» з вимогою про виплату недоотриманої суми страхового відшкодування та не оскаржила рішення страховика в судовому порядку.

Відтак, судова колегія вважає, що суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачки грошових коштів на відшкодування завданого позивачці матеріального збитку у розмірі 36706.79 ( 47181.66 ( сума визначеного експертизою матеріального збитку) 10474.87 ( отримана страхова виплата)) грн.

Зазначена грошова сума знаходиться у межах ліміту страхового відшкодування і могла бути отримана потерпілою особою від страховика відповідача.

Разом з тим, оскільки матеріали справи містять належні та допустимі докази на підтвердження розміру завданих позивачці реальних збитків та проведених нею ремонтних робіт з заміною пошкоджених деталей автомобілю на нові, у відповідача існує встановлений законом обов`язок виплатити на відшкодування завданої позивачці матеріальної шкоди грошову суму у розмірі коефіцієнту фізичного зносу, що з урахуванням законодавчих обмежень не підлягає виплаті з боку страховика у розмірі 35140 грн.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до п. 2 ч.1ст.374ЦПК Українисуд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має правоскасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п.1,4 ч.1 ст.376 ЦПК Українипідставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження, апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду зміні в частині розміру суми, що підлягає стягненню на відшкодування завданої позивачці матеріальної шкоди.

Частиною 13ст.141 ЦПК Українивизначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частиною 1 та п.1 ч.2ст.141 ЦПК Українипередбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову.

При зверненні до суду першої інстанції ОСОБА_1 сплатила 1073,60 грн судового збору. Оскільки позовні вимоги задоволено на 48,6% то з ОСОБА_2 на користь позивача підлягає стягненню 521,76 грн (1073,6 х 48,6%)

При зверненні до суду апеляційної інстанції ОСОБА_2 сплатила 1288,32 грн судового збору. Апеляційна скарга підлягає задоволенню частково на 45,2% тому з стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню 588,32 грн (1288,32 х 45,2%)

Відповідно до ч.10 ст.141 ЦПК України при частковому задоволенні позову у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Оскільки з відповідача на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 521,76 грн, а з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 588,32 грн, то, враховуючи ч.10 ст.141 ЦПК України, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню 66,56 грн судового збору, а також звільнити ОСОБА_2 від обов`язку сплачувати на користь позивача судовий збір.

Керуючись ст.367,369,376,381,382,383,384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Кайдашова Віталія Сергійовича, який діє в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 серпня 2024 року змінити в частині задоволення позову про відшкодування матеріальної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , НОМЕР_6 , в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо транспортної пригоди грошові кошти у розмірі 35140 ( тридцять п`ять тисяч сто сорок) гривень.

Здійснити перерозподіл судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_1 ( НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ) 66 (шістдесят шість) грн 56 коп судового збору.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 26 грудня 2024 року.

Головуючий О. Ю. Тичкова

Судді Ю.М.Мальований

Н.П.Пилипчук