Постанова

від 02.12.2024 по справі 910/2882/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" грудня 2024 р. Справа№ 910/2882/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Алданової С.О.

Євсікова О.О.

за участю секретаря судового засідання: Заборовської А.О.,

за участю представників учасників справи:

прокурор: Лиховид О.С.

від позивача-1: не з`явився

від позивача-2: Сенів А.М.

від відповідача-1: не з`явився

від відповідача-2: не з`явився

від третьої особи: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури

на рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2024, повний текст якого складено та підписано 26.07.2024

у справі № 910/2882/24 (суддя Гулевець О.В.)

за позовом Заступника керівника Вінницької окружної прокуратури в інтересах держави в особі - 1. Північного офісу Держаудитслужби

2. Вінницької обласної ради

до 1. Комунальної установи "Обласний пансіонат для осіб з інвалідністю та осіб похилого віку"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНСТАЛ ЛЮКС"

за участю третьої особи-1 , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Південно-Західне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України

про визнання недійсним договору та стягнення 937 999, 20 грн

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

Заступник керівника Вінницької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Північного офісу Держаудитслужби та Вінницької обласної ради звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунальної установи «Обласний пансіонат для осіб з інвалідністю та осіб похилого віку» та Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНСТАЛ ЛЮКС» про визнання недійсним договору про публічну закупівлю, як такого, що суперечить інтересам держави та суспільства з умислу однієї сторони, застосування наслідків відповідної недійсності та стягнення 937 999, 20 грн.

В обґрунтування позовних вимог прокуратура посилається на рішення Адміністративної колегії Південно-західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 24.09.2021 №72/46-р/к в справі №03-06/21-19, яким встановлено про порушення ТОВ «ІНСТАЛ ЛЮКС» законодавства про захист економічної конкуренції, що є підставою для визнання договору №03-07/2018-1, укладеного 26.03.2018 між Комунальною установою «Обласний пансіонат для осіб з інвалідністю та осіб похилого віку» та Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНСТАЛ ЛЮКС» за результатами проведення процедури закупівлі UA-2018-02-17-000045-c, недійсним, як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства на підставі ч.1 ст.203, ч.1 ст.215, ч.3 ст.228 ЦК України.

Доводи та заперечення інших учасників провадження

Північний офіс Держаудитслужби (позивач-1) надав пояснення по справі, в яких зазначив, що залучення Північного офісу Держаудитслужби як позивача у справах, підставою для подачі позову яких є рішення інших органів, є неможливим, оскільки Північним офісом Держаудитслужби заходи державного фінансового контролю не проводилися.

Вінницька обласна рада (позивач-2) заперечила проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування своїх заперечень позивач-2 посилається на те, що послуги із встановлення радіо-, телевізійної, аудіо- та відеоапаратури та надані Товариством замовнику вчасно, умови договору виконані. Отже, за доводами позивача-2, кінцева мета договору досягнута, що в повній мірі відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, проте наявність юридичного складу у вигляді мети на порушення публічних інтересів у сторін договору не обґрунтовано в позовній заяві та відповідні докази всупереч ч.1 ст.14, ч.ч. 1, 3 ст.74 ГПК України прокурором не надані.

Позивач-2 зазначає, що прокурор, звертаючись з позовом про визнання недійсним договору та посилаючись на приписи ч. 3 ст. 228 ЦК України, жодними доводами та доказами не довів наявності у сторін (сторони) умислу в настанні протиправних наслідків, як необхідної передумови для застосування цього правового механізму захисту порушеного права.

Також, позивач-2 посилаючись на постанову Верховного Суду від 10.06.2021 у справі №910/10055/20, вважає, що не є підставою для визнання оспорюваного договору недійсним як такого, що вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства посилання в позовній заяві на рішення Адміністративної колегії Південно-західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 24.09.2021 №72/46-р/к в справі №03-06/21-19.

Позивач-2 звернув увагу, що повноваження обласної Ради не передбачають безпосереднього чи загального управління об`єктами спільної власності територіальних громад області, не є абсолютними і здійснюються виключно на підставі законодавства, при цьому Вінницька обласна Рада не є суб`єктом правовідносин закупівлі, не є замовником зазначеної закупівлі в розумінні статті 2 Закону України «Про публічні закупівлі» та не є головним розпорядником коштів у спірній закупівлі.

Крім того, позивачем-2 заявлено про застосування строку позовної давності.

Відповідачі та третя особа не скористалися наданим їм процесуальним законом правом на подання власних пояснень щодо суті спору.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.07.2024 у справі № 910/2882/24 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення мотивоване тим, що прокуратурою жодним чином не доведено та не надано суду жодних належних та допустимих доказів укладення спірного договору всупереч вимогам Закону України "Про публічні закупівлі", тоді як, умови оспорюваного договору були виконані у повному обсязі, послуги надані замовнику вчасно, а отже кінцева мета договору досягнута, що відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Оскільки судом встановлено відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору №03-07/2018-1, укладеного 26.03.2018, вимога прокуратури про застосування наслідків недійсності правочину на підставі статті 216 ЦК України задоволенню не підлягає.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з цим рішенням, прокурор звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

А саме апелянт посилається на те, що:

- суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам прокурора про те, що рішенням контролюючого органу встановлено факт узгодження поведінки учасників торгів, унаслідок чого відповідачем-2 отримано право на укладення договору не на конкурентних засадах, чим було спотворено результат торгів;

- підстава позову обґрунтована посиланням на те, що оспорюваний правочин підлягає визнанню недійсним, як такий, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, адже його було укладено не на конкурентних засадах.

- обставини щодо належного чи неналежного виконання договору підлягали б встановленню та доведенню в рамках вирішення спору про неналежне його виконання;

- у даній справі очевидним є порушення інтересів держави в публічній сфері, оскільки вчинення відповідачем-2 антиконкурентних узгоджених дій, які спотворили результати тендера, призвело до придбання робіт за рахунок бюджетних коштів за відсутності конкуренції;

- у зв`язку з тим, що протиправна поведінка відповідача-2 не може мати правомірного наслідку, прокурор оспорює дійсність правочинів з підстав їх невідповідності інтересам держави і суспільства з умислу однієї сторони.

Доводи та заперечення інших учасників провадження

У своєму відзиві на апеляційну скаргу позивач-1 зазначає, що правові основи діяльності органу державного фінансового контролю визначені Законом України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» та статтею 113 Бюджетного кодексу України обмежують Північний офіс Держаудитслужби у дослідженні питань щодо виявлення порушень законодавства, які стосуються захисту економічної конкуренції. Також Держаудитслужба є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель.

Від позивача-2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому сторона не погоджується з апеляційною скаргою, просить залишити оскаржене рішення без змін, посилаючись на те, що:

- не є підставою для визнання оспорюваного договору недійсним як такого, що вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства (ч.3 ст.228 ЦК України) посилання прокурора на рішення Адміністративної колегії Південно-західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 24.09.2021 року №72/46-р/к в справі №03-06/21-19, в резолютивній частині якого зазначається про порушення Товариством законодавства про захист економічної конкуренції

- для визнання недійсним правочину на підставі ч.1 ст.203, ч.1 ст.215, ч.3 ст.228 ЦК України має бути доведено, що 1) зміст правочину та 2) мета його вчинення завідомо суперечать інтересам держави і суспільства;

- предметом закупівлі є «створення сучасної системи відеоспостереження та системи сигналізації виклику медичного персоналу людьми з особливими потребами та обмеженими фізичними можливостями. Придбання, монтаж, введення в експлуатацію та подальше обслуговування відповідного обладнання». Тобто мета договору є соціально-орієнтованою, що відповідає, а не суперечить інтересам держави і суспільства;

- обставини, які досліджуються в цій справі, не перевірялись в межах кримінального провадження, а зазначення щодо привласнення Товариством коштів внаслідок укладення договору, не тільки не підтверджується матеріалами, долученими до позову, але й суперечить їм.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.08.2024 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Алданова С.О., Євсіков О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/2882/24. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду першої інстанції.

15.08.2024 матеріали справи надійшли до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.08.2024 апеляційну скаргу залишено без руху на підставі ст.ст. 174, 258, 260 ГПК України у зв`язку з відсутністю доказів повноважень особи, яка подала апеляційну скаргу та доказів сплати судового збору. Роз`яснено скаржнику, що протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали останній має право усунути недоліки зазначені у її мотивувальній частині, надавши суду відповідні докази.

20.09.2024 недоліки апеляційної скарги усунено.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2024 у справі №910/2882/24. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 30.10.2024. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 21.10.2024. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 21.10.2024. Участь у судовому засіданні для учасників справи не визнано обов`язковою.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2024 розглд спарви відкладено до 02.12.2024.

Явка представників учасників справи

Прокурор в судовому засіданні 02.12.2024 підтримав вимоги своєї апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник позивача-2 в судовому засіданні 02.12.2024 заперечив проти доводів апелянта з підстав, викладених у відзиві та просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги прокурора.

В судове засідання 02.12.2024 представник позивач-1 не з`явився, подавши заяву про розгляд справи без його участі.

В судове засідання 02.12.2024 представники відповідачів та третьої особи не з`явились, про час та місце судового розгляду повідомлені належним чином, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази. Зокрема, залучено судом до справи довідки про доставку електронного документа до їх електронного кабінету.

За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції, з метою дотримання прав сторін на судовий розгляд справи упродовж розумного строку, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи те, що явка представників сторін та третьої особи обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком учасника справи, зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника позивача, який належним чином повідомлений про судовий розгляд справи в апеляційному порядку.

Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції

Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Судом першої інстанції вірно встановлено, що у 2018 році Комунальною установою «Обласний пансіонат для осіб з інвалідністю та осіб похилого віку» (надалі - замовник, відповідач-1) проведено процедуру відкритих торгів UA-2018-02-17-000045-с щодо закупівлі: Відеоспостереження та кнопки виклику (ДК 021:2015: 51310000-8 - Послуги зі встановлення радіо-, телевізійної, аудіо- та відеоапаратури).

З метою участі у торгах пропозиції подали три учасники: ТОВ «АЙПІ-КОННЕКТ», ПП «ІНФОР-М-ТАКСІ», ТОВ «ІНСТАЛ ЛЮКС».

Згідно з Протоколом засідання тендерного комітету замовника від 07.03.2018 № 41 переможцем торгів було визнано ТОВ «ІНСТАЛ ЛЮКС» (надалі - відповідач-2) з ціновою пропозицією 937 999,20 грн.

26.03.2018 між Комунальною установою «Обласний пансіонат для осіб з інвалідністю та осіб похилого віку» (далі - позивач, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНСТАЛ ЛЮКС» (далі - відповідач, оператор) укладено договір № 03-07/2018-1 (далі - договір), відповідно до якого замовник доручає, а підрядник приймає на себе зобов`язання виконати згідно кошторису наступні види робіт, на об`єкті замовника, що знаходяться за адресою: м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, буд. № 106: ДК 021:2015 - 51310000-8 - Послуги зі встановлення радіо-, телевізійної, аудіо- та відеоапаратури.

Замовник зобов`язується прийняти цю роботу та оплатити її (п. 1.3. договору).

Відповідно до п. 3.2. договору загальна вартість робіт по договору визначається на підставі договірної ціни (додаток №1, додаток №2, додаток №3), і становить 937 999,20 грн (Дев`ятсот тридцять сім тисяч дев`ятсот дев`яносто дев`ять гривень 20 копійок) в т. ч. ПДВ - 156 333,20 грн.

За умовами п. 4.1. договору здача-приймання виконаних робіт здійснюється сторонами за актом протягом 2-ох діб з моменту повідомлення замовника про готовність предмету підряду до приймання.

Згідно п. 5.1. договору початок 26.03.2018, кінець виконання робіт 30.12.2018.

Даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до моменту його остаточного виконання, але в будь-якому випадку до 31" грудня 2018 року (п. 7.1. договору).

За доводами Вінницької обласної ради, відповідно до інформації Департаменту соціальної та молодіжної політики Вінницької обласної військової адміністрації від 15.01.2024, договір №03-07/2018-1 від 26.03.2018 виконано у повному обсязі, остання оплата за договором відбулась 20.12.2018.

Рішенням Південно-Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №72/46-р/к визнано, що Товариство і приватне підприємство «Інфор-М-Таксі» вчинили порушення, передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів шляхом узгодження своєї конкурентної поведінки під час підготовки та участі у відкритих торгах щодо закупівлі: відеоспостереження та кнопки виклику (код ДК 021:2015: 51310000-8 «Послуги зі встановлення радіо-, телевізійної, аудіо- та відеоапаратури»), які проводилися протягом лютого - березня 2018 року Комунальною установою «Обласний пансіонат для осіб з інвалідністю та осіб похилого віку» (ідентифікатор закупівлі в системі «ProZorro» №UA-2018-02-17-000045-с). За вчинення порушення, зазначеного у рішенні №72/46-р/к, накладено на ТОВ «ІНСТАЛ ЛЮКС» та Приватне підприємство «ІНФОР-М-ТАКСІ» штраф у сумі 68 000 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.01.2023 у справі №911/1861/22, яке набрало законної сили 21.02.2023, задоволено позов ПЗМТВ АМКУ про стягнення з ТОВ «ІНСТАЛ ЛЮКС» 68 000,00 грн штрафу, накладеного рішенням АК ПЗМТВ АМКУ від 24.09.2021 № 72/46-р/к та 68 000,00 грн пені.

В обґрунтування позовних вимог прокуратура посилається на те, що дії ТОВ «ІНСТАЛ ЛЮКС» та ПП «ІНФОР-М-ТАКСІ» спрямовані на порушення встановленого юридичного господарського порядку з метою одержання права на укладення договору не на конкурентних засадах, що не узгоджується із законною господарською діяльністю у сфері публічних закупівель, а отже суперечать інтересам держави та суспільства, оскільки порушують правові та економічні засади функціонування вказаної сфери суспільних відносин, обмежує розвиток конкуренції у державі. Відтак, оскільки в діях ТОВ «ІНСТАЛ ЛЮКС» вбачається наявність умислу на вчинення правочину, який завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, прокуратура в інтересах держави в особі Північного офісу Держаудитслужби та Вінницької обласної ради звернулась до суду з вимогою про визнання договору від 26.03.2018 № 03-07/2018-1 недійсним на підставі ст. 203, ст. 215, ст. 228 ЦК України та застосування наслідків недійсності правочину шляхом стягнення 937 999,20 грн з ТОВ «ІНСТАЛ ЛЮКС» на користь Комунальної установи «Обласний пансіонат для осіб з інвалідністю та осіб похилого віку», а з Комунальної установи «Обласний пансіонат для осіб з інвалідністю та осіб похилого віку» одержані ним за рішенням суду 937 999,20 грн стягнути в дохід держави.

Мотиви і джерела права, з яких виходить апеляційний суд при ухваленні судового рішення

Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором у даній справі

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.

Частинами першою, третьою статті 4 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах.

Виходячи з системного аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

В контексті зазначеного слід також враховувати, окрім іншого, й рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 №3-рп/99.

Так, Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Європейський Суд з прав людини також звертав увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, п. 35) Європейський Суд з прав людини висловив таку думку (неофіційний переклад): "сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

Колегія також враховує, що у постанові Верховного Суду від 08.02.2019 у справі №915/20/18 суд касаційної інстанції зазначив, що інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також й у захисті прав та свобод місцевого самоврядування, яке не має загальнодержавного характеру, але спрямоване на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи (пункт 7. 23). Аналогічна правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 914/225/18.

Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у пунктах 38, 40, 43 постанови від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо. Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Місцевим господарським судом вірно встановлено, що Заступником керівника Вінницької окружної прокуратури подано позов в інтересах держави в особі Північного офісу Держаудитслужби та Вінницької обласної ради. Пред`явлення цього позову, як зазначається прокуратурою, зумовлено порушенням інтересів держави в бюджетній сфері, оскільки вчинення ТОВ «ІНСТАЛ ЛЮКС» порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які спотворили результати тендеру, призвело до придбання товару за рахунок бюджетних коштів за відсутності конкуренції та при формальному створенні учасниками тендеру її видимості. Наслідком цього стало нівелювання мети публічної закупівлі - отримання послуги з максимальною економією та ефективністю, із залученням мінімального обсягу бюджетних коштів.

Підставою свого звернення та представництва інтересів держави прокуратурою, за доводами останньої, стало те, що позивачами як органами, уповноваженими на здійснення відповідних функцій держави у спірних правовідносинах, не вжито належних заходів щодо усунення порушень в межах своїх повноважень, в тому числі шляхом звернення до суду.

В підтвердження чого прокурором надано лист від 05.12.2023 за № 50/19887вих-23, яким повідомлено Вінницьку обласну Раду про існування порушення інтересів держави від укладення спірного договору за наслідками тендеру, результати якого спотворено антиконкурентними узгодженими діями його учасників, і про наявність підстав для його визнання недійсним як такого, що суперечить інтересам держави з умислу ТОВ «ІНСТАЛ ЛЮКС».

У відповідь на зазначений лист Вінницька обласна Рада листом від 19.12.2023 за№ 1677/01.01-15/2023 повідомила, що обласна рада не наділена повноваженнями та необхідною компетенцією на захист інтересів держави у даному випадку шляхом звернення до суду з позовом.

Також Вінницька окружна прокуратура листом від 05.12.2023 за № 50/19888вих-23 повідомила Північний офіс Держаудитслужби про існування порушення Інтересів держави від укладення спірного договору за наслідками тендеру, результати якого спотворено антиконкурентними узгодженими діями всіх його учасників, і про наявність підстав для його визнання недійсним як такого, що суперечить інтересам держави з умислу ТОВ «ІНСТАЛ ЛЮКС».

Відповідь на даний лист надано Управлінням Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області в листі від 20.12.2023 за № 260205-17/3970- 2023, в якому повідомлено про наявність в Управління наміру прийняти рішення про початок моніторингу процедури закупівлі UA-2018-02-17-000045-с, про вчинення інших дій із захисту інтересів держави в т.ч. шляхом звернення до суду Управлінням не повідомлено.

Прокурор в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомив позивачів про намір подати позов в інтересах держави в особі Північного офісу Держаудитслужби та Вінницької обласної ради до Комунальної установи «Обласний пансіонат для осіб з інвалідністю та осіб похилого віку» та Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНСТАЛ ЛЮКС» про визнання недійсним договору про публічну закупівлю, як такого, що суперечить інтересам держави та суспільства з умислу однієї сторони, застосування наслідків відповідної недійсності та стягнення 937 999, 20 грн (листи до позивачів від 15.02.2024 за № 50/2463вих-24 та за № 50/2464вих-24).

Таким чином прокурором дотримано процедуру, передбачену статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", зокрема, попередньо, до звернення до суду з позовом, повідомлено уповноважений орган про порушення інтересів держави, чим надано цим органам можливість самостійно відреагувати на виявлені порушення інтересів держави у належний спосіб.

Утім, ані Північний офісу Держаудитслужби, ані Вінницька обласна рада протягом розумного строку після отримання повідомлення прокуратури про виявлені нею порушення при укладенні спірного договору не звертались до суду з відповідним позовом, і не повідомили у своїх листах про намір такого звернення. Тобто, підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала пасивна поведінка облради та Держаудитслужби щодо захисту порушених інтересів держави/територіальної громади.

Відносно визначення прокуратурою уповноважених органів у спірних правовідносинах, апеляційна інстанція вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно зі статтею 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Частиною 2 статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Відповідно до частин 1, 2 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. Так, зокрема, у статті 143 Конституції України зазначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Згідно з частинами 1, статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.

Частиною 8 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів.

Районні та обласні ради затверджують районні та обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних та культурних програм, контролюють їх виконання (ч. 2 ст. 61 названого Закону).

Частиною 1 статті 17 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.

Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності.

Згідно зі Статутом Комунальної установи "Обласний пансіонат для осіб з інвалідністю та осіб похилого віку", затвердженим рішенням 13 сесії Вінницької обласної Ради 8 скликання від 29 жовтня 2021 року № 257, пансіонат є об`єктом права спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Вінницької області, управління яким здійснює Вінницька обласна рада.

Згідно листа Головного управління державного казначейської служби України у Вінницькій області від 10.11.2023 № 07.2.-13-06/7158 видатки КУ "Обласний пансіонат для осіб з інвалідністю та осіб похилого віку" для оплати послуг за договором здійснювались за рахунок коштів, які надійшли із загального фонду обласного бюджету.

Таким чином Вінницька обласна рада, будучи засновником КУ "Обласний пансіонат для осіб з інвалідністю та осіб похилого віку", яка фінансує його діяльність, здійснює управління ним та контроль за його фінансово-господарською діяльністю, зобов`язана контролювати питання ефективності використання бюджетних коштів при укладенні договору із закупівлі послуг за кошти місцевого бюджету.

У зв`язку з цим, колегія суддів вважає, що Вінницька обласна рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, у спірних правовідносинах. А тому, у випадку наявності порушень вимог закону про публічні закупівлі прокурор може звернутись до суду з позовом в інтересах держави в особі органу, який допустив таке порушення.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» уповноважений орган - це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері публічних закупівель.

Уповноважений орган здійснює регулювання та реалізує державну політику в сфері закупівель у межах повноважень, визначених цим Законом. Рахункова палата, Антимонопольний комітет України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері державного фінансового контролю, здійснюють контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України (частин 1 та 3 статті 7 Закону України «Про публічні закупівлі»).

Положенням про Державну аудиторську службу України (затвердженим постановою КМУ від 03.02.2016 №43, надалі - Положення), визначено що реалізуючи державний фінансовий контроль через здійснення перевірки, моніторингу закупівель, Державна аудиторська служба України, яка є центральними органами виконавчої влади, діяльність якої спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, має право звертатися до суду в інтересах держави в разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Згідно з підпунктами 3, 4, 9 пункту 4 цього Положення Держаудитслужба: реалізує державний фінансовий контроль через здійснення, зокрема, перевірки державних закупівель; здійснює контроль, зокрема, за дотриманням законодавства про державні закупівлі; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: звертається до суду в інтересах держави в разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку правоохоронним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю в разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь.

Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи (п.7 Положення).

Отже, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів, і в разі виявлення порушень законодавства має право пред`явити обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2018 у справі №826/9672/17).

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Держаудитслужба є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики в сфері закупівель (аналогічний висновок у подібних правовідносинах щодо визначення позивачем у справі офісу Держаудитслужби викладено в постановах Верховного Суду від 30.07.2020 у справі №904/5598/18, від 01.09.2020 у справі №911/1534/19).

При цьому, як слушно зауважено судом першої інстанції з врахуванням правової позиції Верховного Суду, що викладена в постановах від 25.02.2021 у справі № 912/9/20, від 19.08.2020 у справі № 923/449/18, закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них.

Резюмуючи вищенаведене в сукупності, апеляційна інстанція погоджується з виснуванням суду попередньої інстанції про те, що у даному випадку звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі Північного офісу Держаудитслужби та Вінницької обласної ради відповідає приписам ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та ст. 53 ГПК України та підтверджено належними доказами у справі.

Щодо суті позовних вимог

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно вимог ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, підлягає встановленню наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, за результатами вирішення спору в судовому рішенні вказується в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Разом з цим, статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення (відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.07.2015 у справі № 6-301цс15 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 916/5073/15).

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Частиною 3 статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач по справі має довести, що такий правочин, саме в момент його укладання, зокрема, суперечив Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що суперечить інтересам держави і суспільства, є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру у кожної із сторін.

Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність договору, що укладається, і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Аналогічні правові висновки щодо застосування норм частини 3 статті 228 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду від 13.02.2018 у справі №910/1421/16, від 15.02.2018 у справі №911/1023/17, від 17.04.2018 у справі №910/1424/16, від 31.05.2018 у справі №911/639/17, від 09.07.2019 у справі №911/1113/18, від 10.06.2021 у справі №910/114/19, від 15.12.2021 у справі №910/6271/17, від 13.01.2022 у справі №908/3736/15.

У частині 3 статті 5 ГК України унормовано, що суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Таким чином, здійснивши правовий аналіз частини 3 статті 228 ЦК України, можна дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства (аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/6271/17).

Отже для правильного вирішення спору у цій справі необхідно дослідити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін.

Так, обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор зазначив, зокрема, про те, що порушення ТОВ «ІНСТАЛ ЛЮКС» законодавства про захист економічної конкуренції шляхом вчинення антиконкурентних узгоджених дій, призвело до спотворення результатів торгів, проведених відповідачем-1 з придбання робіт (послуг) «Послуги зі встановлення радіо-, телевізійної, аудіо- та відеоапаратури» (код ДК 021:2015 - 51310000-8), у зв`язку з чим укладений між відповідачами договір за результатами проведених торгів, є таким, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та підлягає визнанню недійсним на підставі частини 1 статті 203, частини 1 статті 215 та частини 3 статті 228 ЦК України. При цьому, в якості правових наслідків недійсності правочину, укладеного за результатами публічної закупівлі, Прокурором зазначено про необхідність повернення відповідачем-2 одержаних ним коштів у розмірі 937 999, 20 грн відповідачу-1 за вказаним правочином, у той час як отримані відповідачем-1 за рішенням суду кошти у вказаному розмірі підлягають стягненню в дохід держави.

Пред`явлення цього позову, як зазначається прокуратурою, зумовлено порушенням інтересів держави в бюджетній сфері, оскільки вчинення ТОВ «ІНСТАЛ ЛЮКС» порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які спотворили результати тендеру, призвело до придбання товару за рахунок бюджетних коштів за відсутності конкуренції та при формальному створенні учасниками тендеру її видимості. Наслідком цього стало нівелювання мети публічної закупівлі - отримання послуги з максимальною економією та ефективністю, із залученням мінімального обсягу бюджетних коштів.

В змісті таких аргументів прокуратури, апеляційна інстанція вважає за необхідне зазначити таке.

Закон України "Про захист економічної конкуренції" визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.

За визначенням статті 1 наведеного Закону, економічна конкуренція (конкуренція) - це змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб`єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закон України "Про захист економічної конкуренції" суб`єкти господарювання, органи влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов`язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію.

Антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції (частина 1 статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції").

Антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів (пункт 4 частини 2 статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції").

Порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є антиконкурентні узгоджені дії (пункт 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції").

Згідно статті 51 Закону України "Про захист економічної конкуренції" порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до частини 2 статті 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» за порушення, передбачені пунктами 1, 2 та 4 статті 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб`єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. У разі наявності незаконно одержаного прибутку, який перевищує десять відсотків зазначеного доходу (виручки), штраф накладається у розмірі, що не перевищує потрійного розміру незаконно одержаного прибутку. Розмір незаконно одержаного прибутку може бути обчислено оціночним шляхом.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, фактично у якості єдиного доказу того, що оспорюваний договір є таким, що завідомо суперечать інтересам держави і суспільства з умислу однієї сторони - ТОВ «ІНСТАЛ ЛЮКС», прокурор посилається на Рішення Південно-Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №72/46-р/к, яким визнано, що ТОВ «ІНСТАЛ ЛЮКС» та ТОВ «Інфор-М-Таксі» своїми діями вчинили порушення, передбачене пунктом 4 частини 2 статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю UA-2018-02-17-000045-с, проведених відповідачем-1.

Законність Рішення АМК №72/46-р/к підтверджена рішенням Господарського суду міста Києва від 30.01.2023 у справі №911/1861/22, яке набрало законної сили та за яким стягнуто з ТОВ «ІНСТАЛ ЛЮКС» 68 000,00 грн штрафу.

Встановлені названим судовим рішенням обставини щодо вчинення ТОВ «ІНСТАЛ ЛЮКС» порушення, передбаченого пунктом 4 частини 2 статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю послуг, в силу частини 4 статті 75 ГПК України не підлягають повторному доказуванню.

Однак, лише сам факт вчинення вказаними товариствами порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі, встановлений Рішенням АМК, на переконання колегії суддів, не може бути безумовною підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним як такого, що вчинено з метою, суперечною інтересам держави і суспільства в контексті визначеного статтею 228 ЦК України обов`язку доведення того, що зміст правочину та мета його вчинення завідомо суперечать інтересам держави і суспільства. У даній справі, з урахуванням визначених позивачем предмету і підстави позову, підлягає доведенню факт укладення договору без дотримання принципів ефективного та економного витрачання бюджетних коштів.

Разом з цим, як вбачається із наданих до матеріалів справи оголошення про проведення відкритих торгів тендерна пропозиція ТОВ «ІНСТАЛ ЛЮКС» (937 999,20 грн) була нижчою за очікувану замовником вартість предмета закупівлі (940 000,00 грн).

Із досліджених в Рішенні АМК №72/46-р/к обставин проведення торгів слідує, що відповідача-2 визнано переможцем у зв`язку з тим, що лише його пропозиція відповідала усім кваліфікаційним та технічним вимогам, встановленим тендерною документацією замовника.

В матеріалах справи відсутні докази того, що в аукціоні приймали участь інші учасники торгів, які як потенційні переможці могли б задовольнити потреби відповідача-1 на умовах, визначених тендерною документацією, за менші кошти. Прокурором також не представлено доказів наявності на ринку, на час проведення спірної закупівлі, більш вигідних для відповідача-1 цінових пропозицій.

Метою укладення договору будо отримання замовником сучасної системи відеоспостереження та системи сигналізації виклику медичного персоналу людьми з особливими потребами та обмеженими фізичними можливостями. Придбання, монтаж, введення в експлуатацію та подальше обслуговування відповідного обладнання.

Судом першої інстанції вірно встановлено та сторонами не заперечувалось, що послуги із встановлення радіо-, телевізійної, аудіо- та відеоапаратури на об`єкті замовника, що знаходиться за адресою: м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, буд. № 106, на підставі договору № 03-07/2018-1 від 26.03.2018 надані замовнику вчасно, умови договору виконані. Отже кінцева мета договору досягнута, що відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що прокуратурою належними та допустимими доказами не доведено у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення оспорюваних правочинів, наявність протиправних наслідків оспорюваних правочинів, а також наявність умислу (наміру) у сторони відповідача-2 саме на укладення договору, що суперечить інтересам держави і суспільства.

Метою господарського судочинства є відновлення порушених прав. Чинне законодавство не містить прямої норми, відповідно до якої вчинене відповідачем-2 порушення антиконкурентного законодавства тягне за собою автоматичне визнання договору недійсним. У цьому випадку слід уникати формального підходу та враховувати баланс інтересів сторін, адже не всі порушення антиконкурентного законодавства можуть бути підставою для визнання договору недійсним. Врахуванню підлягають конкретні обставини вчиненого правопорушення, його наслідки, адже може існувати ситуація, коли порушення антиконкурентного законодавства не призвело до матеріальних або інших втрат замовника процедури публічної закупівлі, а сторони договору отримали бажаний для кожного результат.

Колегія суддів, серед іншого, вважає, що допущені учасником торгів порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій не можуть бути підставою для застосування до порушника майнових санкцій, передбачених положеннями ч.3 ст.228 ЦК України, адже положеннями спеціального законодавства чітко унормовано порядок притягнення такого суб`єкта до відповідальності у вигляді накладення штрафу (ст. 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).

Крім того норми Закону України "Про публічні закупівлі" (стаття 17) встановлюють заборону участі суб`єкта господарювання у торгах в разі, якщо він протягом останніх трьох років притягувався до відповідальності за порушення антиконкурентного законодавства.

Тобто у вказаний спосіб держава гарантує розвиток добросовісної конкуренції, забезпечує ефективність правового регулювання сфери публічних закупівель, прозорість процедур. Позбавлення можливості взяти участь в конкурсі згідно положень названої норми є запобіжним заходом, за допомогою якого держава усуває недобросовісність суб`єктів господарювання від можливості мати доступ до публічних коштів.

Разом з цим, згідно з частинами 1 і 2 статті 55 Закону України «Про захист економічної конкуренції» особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть звернутися до господарського суду із заявою про її відшкодування.

Шкода, заподіяна порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченими пунктами 1, 2, 5, 10, 12, 18, 19 статті 50 цього Закону, відшкодовується особою, що вчинила порушення, у подвійному розмірі завданої шкоди.

Положення Закону України "Про захист економічної конкуренції" є спеціальними у випадку порушення його норм. А отже прокурор, у разі завдання, на його думку, шкоди інтересам держави і суспільства внаслідок укладення і виконання договору, не позбавлений можливості розрахувати завдані таким порушенням збитки та пред`явити вимогу про їх стягнення з винної особи, як це передбачено статтею 55 Закону "Про захист економічної конкуренції".

Застосування негативних майнових наслідків, визначених частиною 3 статті 228 ЦК України, у зв`язку із порушенням антиконкурентного законодавства порушуватимуть критерій сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у світлі практики Європейського суду з прав людини.

Резюмуючи вищенаведене в сукупності, колегія суддів погоджується з виснуванням суду попередньої інстанції про недоведення прокуратурою наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання недійсним договору згідно частини 1 статті 203, статті 215, частиною 3 статті 228 ЦК України, а відтак підстави для застосування наслідків недійсного правочину відсутні. Господарський суд міста Києва дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні, з яким також погоджується судова колегія.

Оскільки за результатами розгляду справи встановлено необґрунтованість позовних вимог, то питання застосування наслідків спливу строку позовної давності, заявленої позивачем-2 у даній справі, не вирішується через те, що названий інститут застосовується при встановлені порушення прав позивачів, на захист яких пред`явлено позов у справі.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів встановила, що оскаржене рішення суду першої інстанції прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства, при повному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, підстави для його зміни чи скасування в розумінні приписів статті 277 ГПК України відсутні. Натомість викладені в апеляційні скарзі доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції, а тому в її задоволенні слід відмовити.

Судові витрати

Згідно вимог статті 129 ГПК України, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги судові витрати покладаються на апелянта.

Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2024 у справі №910/2882/24 залишити без змін.

Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано, - 26.12.2024.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді С.О. Алданова

О.О. Євсіков