Постанова

від 19.12.2024 по справі 905/375/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2024 року м. Харків Справа № 905/375/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Пуль О.А., суддя Здоровко Л.М. , суддя Крестьянінов О.О.

за участю секретаря судового засідання Андерс О.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу(вх.№2726Д/2) заступника керівника Донецької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Донецької області від 11.10.2024 у справі №905/375/24 (повний текст рішення складено та підписано 29.10.2024 суддею Харакоз К.С. у приміщенні Господарського суду Донецької області)

за позовом заступника керівника Покровської окружної прокуратури Донецької області, м.Покровськ, Донецька область, в інтересах держави в особі позивача Добропільської міської ради Покровського району Донецької області, м.Добропілля, Покровський район, Донецька область, повноваження якої тимчасово здійснює Добропільська міська військова адміністрація Покровського району Донецької області, м.Добропілля, Покровський район, Донецька область,

до 1. Громадської організації Центр муніципального розвитку міста Добропілля, м.Добропілля, Донецька область,

2. Громадської організації Фонд муніципального розвитку смт.Новодонецьке, смт.Новодонецьке, м.Добропілля, Донецька область,

за участі Комунального підприємства Добро Добропільської міської ради, у якості третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача,

за участі Державної інспекції архітектури та містобудування України, у якості третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1,

про визнання права власності,-

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Покровської окружної прокуратури Донецької області звернувся до Господарського суду Донецької області з позовною заявою в інтересах держави в особі позивача Добропільської міської ради Покровського району Донецької області, повноваження якої тимчасово здійснює Добропільська міська військова адміністрація Покровського району Донецької області, до відповідача 1 - Громадської організації Центр муніципального розвитку міста Добропілля, до відповідача 2 - Громадської організації Фонд муніципального розвитку смт. Новодонецьке про визнання за Добропільською міською територіальною громадою в особі Добропільської міської ради Покровського району Донецької області права власності на самочинно збудований торговельний комплекс, загальною площею 117,2 м2, розташований за адресою: Донецька область, Покровський район, м. Добропілля, просп. Шевченка, район житлового будинку № 1.

В обґрунтування позову прокурор посилається на те, що торговельний комплекс, загальною площею 117,2 м2, розташований за адресою: Донецька область, Покровський район, м. Добропілля, просп. Шевченка, район житлового будинку № 1, було збудовано відповідачем 1 -Громадською організацією Центр муніципального розвитку міста Добропілля самочинно, з огляду на те, що таке будівництво здійснено за відсутністю документу, який надає право на виконання будівельних робіт на земельній ділянці з кадастровим номером 1411500000:00:027:0125, яка не була відведена для цієї мети, а тому згідно з ч. 2 статті 376 Цивільного кодексу України він не набув права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, але на підставі поданої ним декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 02.10.2019 ДЦ 141192751310, виданої Департаментом ДАБІ у Донецькій області стосовно об`єкта за іншою адресою на іншій земельній ділянці , а саме:Донецька область, Покровський район, м. Добропілля, просп. Шевченка, район житлового будинку № 1А, кадастровий номер земельної ділянки1411500000:00:027:0133, в якій документом, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою зазначено неіснуючий договір оренди зазначеної земельної ділянки від 11.11.2008 б/н, а також довідки від 17.10.2019 № 19-Х.19 про уточнення адреси торговельного комплексу, розташованого по проспекту Шевченка 1Б, виданої ВК Добропільської міської ради, незаконно проведено державну реєстрацію його права власності на це майно, яке в подальшому було відчужено другому відповідачеві- Громадській організації Фонд муніципального розвитку смт.Новодонецьке за договором дарування від 17.03.2021 із проведенням державної реєстрацій права власності останнього, у зв`язку з чим відсутні встановлені законом підстави набуття відповідачами права власності на вказане майно, а відповідно до ч. 5 статті 376 Цивільного кодексу власник земельної ділянки, на якій розташовано вказане самочинне збудоване нерухоме майно - Добропільська міська територіальна громада в особі позивача як уповноваженого органу має право вимагати визнання за ним в судовому порядку права власності на нього.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 11.10.2024 у справі №905/375/24, у задоволенні позову відмовлено.

В обґрунтування рішення суд послався на непідтвердження наявними у матеріалах справи доказами доводів прокурора та позивача щодо здійснення самочинного будівництва спірного об`єкта нерухомого майна, з огляду на те, що в силу положень ст. 39 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності цей об`єкт є таким, що прийнятий в експлуатацію з моменту реєстрації відповідної декларації (ч.5 статті), що стало підставою для оформлення права власності на об`єкт (частина 9 вказаної статті) та згідно із положеннями ст.331 Цивільного кодексу України такі обставини створили правові наслідки у відповідача 1 виникло право власності на новостворене майно, і це право, відповідно до статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, було офіційно визнане та підтверджене державою, що виключає застосування до спірних правовідносин положень статті 376 Цивільного кодексу України, якими врегульовано питання щодо самочинного будівництва, договір дарування спірного об`єкта від 17.03.2021, який укладено між відповідачами не розірвано та не визнано недійсним, а тому в силу встановленої статтею 204 ЦК України презумпції правомірності правочину він є дійсним та створив правові наслідки.

При цьому суд відхилив доводи прокурора та позивача щодо здійснення будівництва спірного об`єкта на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети (за відсутності правовстановлювальних документів на земельну ділянку), а також щодо того, що рішення про реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації та рішення про реєстрацію права власності на спірний об`єкт не створили правових наслідків, як такі, що прийняті всупереч закону, пославшись на те, що вказані акти прийняті компетентними державними органами в межах своєї компетенції та повноважень та не визнані недійсними у встановленому порядку, в той час як перевірка їх законності не входить до предмету розгляду даної справи, в той час як за змістом положень Закону України Про регулювання містобудівної діяльності реєстрація декларації про готовність до експлуатації об`єкта передбачає вчинення дій з перевірки обставин центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду в частині надання (отримання, реєстрації), відмови у видачі чи анулювання (скасування) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів та чинне на час реєстрації декларації Положення про ДАБІ та ст. 38, 39 Закону передбачали повноваження та компетенцію ДАБІ перевіряти на відповідність закону подані документи для реєстрації декларації, а у разі виявлення факту подання недостовірних даних, наведених у надісланому повідомленні чи зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об`єкт самочинним будівництвом, зокрема, якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи без належно затвердженого проекту або будівельного паспорта, а також у разі набрання законної сили судовим рішенням про скасування містобудівних умов та обмежень відповідний орган державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду звертається до суду із позовом про скасування реєстрації такої декларації або про припинення права на виконання підготовчих або будівельних робіт, набутого на підставі поданого повідомлення.

Разом з цим, суд зазначив те, що ухвалою від 03.06.2024 було зобов`язувано Державну інспекцію архітектури та містобудування України надати суду копії документів, які були подані заявником Громадською організацією Центр муніципального розвитку міста Добропілля (ЄДРПОУ 38181837) для реєстрації декларації про готовність до експлуатації об`єкта торгівельного комплексу по проспекту Шевченка у місті Добропіллі Донецької області, адреса: Донецька область, Покровський р-н, м. Добропілля, просп. Шевченка, 1а, площею 117,2 м2, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об`єктів з незначними наслідками (СС1), у тому числі копію договору оренди б/н від 11.11.2008, кадастровий номер 1411500000:00:027:0133.

Державна інспекція архітектури та містобудування України в письмових поясненнях від 21.06.2024 №3315/05/18-24 повідомила суду, що у зв`язку із переміщенням архіву з Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Донецькій області до центрального апарату ДІАМ унеможливлена повна перевірка запитуваної інформації. Додатково Державною інспекцією архітектури та містобудування України зазначено інформацію, яка міститься в Реєстрі будівельної діяльності.

Додатково третя особа-2 повідомила суду, що шляхом перевірки відомостей, які містяться в Реєстрі будівельної діяльності щодо декларації про готовність до експлуатації об`єкта - Торгівельного комплексу по проспекту Шевченка у місті Добропіллі Донецької області, за адресою: Донецька область, Покровський район, м. Добропілля, просп. Шевченка 1а, площею 117,2 кв.м., у тому числі копію договору оренди б/н від 11.11.2008, кадастровий номер 1411500000:00:027:0133, замовник будівництва: Громадська організація Центр муніципального розвитку міста Добропілля наявна інформація: зареєстрована Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Донецькій області декларація про готовність об`єкта до експлуатації від 02.10.2019 за реєстраційним номером: ДЦ141192751310 щодо об`єкта будівництва Будівництво торгівельного комплексу по проспекту Шевченка у місті Добропілля Донецької області, за адресою: Донецька область, Покровський район, м. Добропілля, просп. Шевченка 1а, кадастровий номер: 1411500000:00:027:0133, замовник будівництва: Громадська організація Центр муніципального розвитку міста Добропілля.

З огляду на ненадання витребуваних зазначеною ухвалою документів, суд зазначив про відсутність у нього достовірної інформації щодо обставин, яким керувався орган архітектурно будівельного контролю під час реєстрації декларації, та які саме документи оцінювались щодо відповідності декларації вимогам закону.

Щодо доводів прокурора та позивача про недостовірність наведених повідомленні про початок виконання будівельних робіт та у декларації про готовність об`єкта до експлуатації відомостей щодо поштової адреси спірного майна (Шевченко 1А в декларації ) через їх невідповідність відомостям, зазначеним в рішенні державного про реєстрацію права власності на спірний об`єкт рішенні державного реєстратора (Шевченко 1Б), а також відомостей щодо кадастрового номеру земельної ділянки, на якій це майно розташоване ( об`єкт розташований на земельній ділянці №1411500000:00:027:0125, що відповідає запису в реєстрі, проте в декларації зазначений номер 1411500000:00:027:0133), суд зазначив про їх неузгодженість з наявною в матеріалах справи довідкою від 17.10.2019 виконавчого комітету Добропільської міської ради №19-Х.19, яка видана ГО Центр муніципального розвитку міста Добропілля стосовно уточнення адреси торгівельного комплексу по проспекту Шевченка 1Б (кадастровий номер 1411500000:00:027:0125), яка підписана Секретарем міської ради В.А.Плєтньовим та скріплена печаткою виконавчого комітету, яка має оцінюватися у взаємозв`язку з іншими обставинами справи, а саме: довідка видана у період між датою реєстрації декларації про готовність об`акта до експлуатації (01.10.2019) та датою рішення про державну реєстрацію права власності на спірний об`єкт (19.10.2019), в той час як відповідно до положення ст. 26-3 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності передбачають взаємодію та документообіг між забудовником та органом місцевого самоврядування щодо присвоєння поштової адреси і отримання інформації про поштову адресу було необхідною умовою для державної реєстрації права власності.

Крім цього, суд зазначив, що умовою для визнання за власником земельної ділянки, на якій розташовано самочинно збудоване нерухоме майно, права власності на нього є те, що це не призведе до порушення прав інших осіб, в той час як на теперішній час власником спірного нерухомого майна торгівельного комплексу є другий відповідач -Громадська організація Фонд муніципального розвитку смт. Новодонецьке, що набула право власності на підставі укладеного з першим відповідачем договору дарування і, відповідно, не є особою, яка здійснювала будівництво, а тому визнання права власності на цей об`єкт призведе до порушення власності такої особи та всупереч порушенням ст.1 Протоколу 1 до Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає непропорційне втручанням у таке право шляхом визнання його за позивачем (позбавлення) без жодної компенсації і прокурор та позивач не надали жодних пояснень, чому право позивача на отримання доходу від спірної земельної ділянки не може бути задоволено у менш обтяжливий для другого відповідач спосіб, у тому числі через отримання оплати за користування земельною ділянкою під спірним об`єктом.

Заступник керівника Донецької обласної прокуратури подав на зазначене рішення до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та невідповідність викладених в рішенні висновків суду обставинам справи, просить це рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги прокурор зазначає, зокрема те, що судом не враховано того, що відповідачі не належать до осіб, які відповідно до положень статей 90,95,102-1 Земельного кодексу України мають право на забудову земельної ділянки, а саме, не є власниками та землекористувачами земельної ділянки, оскільки не оформлювали відповідні права на земельну ділянку, а паспорт прив`язки та договір про пайову участь в розвитку інфраструктури міста не є документами, які надають право користування земельною ділянкою, через те, що відповідно до Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 12.10.2011 № 244, паспорт прив`язки є лише підставою для розміщення тимчасової споруди, без улаштування фундаменту і для його підготовки не надаються містобудівні умови та обмеження, через те, що розміщення тимчасових споруд не є забудовою земельної ділянки, а договір про пайову участь в утриманні об`єкта благоустрою на території міста Добропілля від 14.12.2018 чинним законодавством не передбачено в якості підстави для виникнення права користування /забудови земельної ділянки, а укладення вказаного договору власниками тимчасових споруд, розташованої на території об`єкта благоустрою державної та комунальної власності, передбачено Законом України «Про благоустрій населених пунктів» з метою забезпечення належного утримання прилеглої до такого об`єкта території у належному стані без отримання речових прав на земельні ділянки.

Також скаржник зазначає про неправильне застосування господарським судом першої інстанції до спірних правовідносин статті 331 Цивільного кодексу України із зазначенням про те, що введення спірного об`єкту в експлуатацію та реєстрація права власності на нього свідчить про набуття права власності у порядку зазначеної статті для новоствореного нерухомого майна та унеможливлює застосування ч. 5 статті 376 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин, оскільки на його думку судом не враховано того, що положення статті 331 Цивільного кодексу України регулюють підстави набуття права власності на збудоване у встановленому порядку нерухоме майно, в той час як у цих правовідносинах мало місце самочинне будівництво, набуття права власності на яке регулюється спеціальною нормою статті 376 Цивільного кодексу України, частина 2 якої встановлює, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього, окрім як в порядку частини 3 цієї статті за судовим рішенням, а тому державна реєстрація права власності на таке майно за особою, яка здійснила чи здійснює самочинне будівництво не на підставі відпвідного судового рішення , є такою, що не відповідає вимогам цієї статті.При цьому скаржник посилається на правові висновки , викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц та від 20.07.2022 щодо того, що в силу приписів чинного законодавства та положень статті 376 Цивільного кодексу України реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка здійснила таке будівництво не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного.

Також скаржник зазначає про безпідставність висновку суду першої інстанції щодо того, що визнання за власником земельної ділянки, на якій розташовано вказане самочинне збудоване нерухоме майно - Добропільською міською територіальною громадою в особі позивача всупереч ст.1 Протоколу 1 до Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає непропорційне втручання у право власності другого відповідача -Громадської організації Фонд муніципального розвитку смт. Новодонецьке з огляду на те, що відповідно до ст.1 Протоколу 1 до Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено те, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а втручання у право власності має бути законним, мати на меті «суспільний», «публічний» інтерес та пропорційним визначеним цілям, тоді як у даному випадку ні Громадська організації Центр муніципального розвитку міста Добропілля ні Громадська організація Фонд муніципального розвитку смт.Новодонецьке в силу положень ч. 2 статті 376 Цивільного кодексу України не набували права власності на спірне нерухоме майно, а відповідне втручання прямо передбачено ч. 5 статті 376 Цивільного кодексу України, яка надає власнику земельної ділянки, на якій розташовано самочинно збудоване нерухоме майно вимагати визнання за собою права власності. Тобто лише власник земельної ділянки має вирішувати, яким чином та в якій спосіб має використовуватися його земельна ділянка(зводити на ній будівлі, розташовувати тимчасові споруди або взагалі не використовувати), з чого вбачається відповідність втручання суспільному інтересу, всупереч якому відповідачі самовільно зайняли його земельну ділянку та здійснили на ній самочинне будівництво,тобто поза волею власника. Взамін особа, яка здійснила самочинне будівництво, відповідно до ч. 6 статті 376 Цивільного кодексу України має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником земельної ділянки, на якій воно розміщене.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.11.2024 для розгляду справи сформовано такий склад суду: головуючий суддя Пуль О.А., суддя Здоровко Л.М., суддя Мартюхіна Н.О.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.11.2024 у зв`язку з відпусткою судді Мартюхіної Н.О. для розгляду справи сформовано такий склад суду: головуючий суддя Пуль О.А., суддя Здоровко Л.М., суддя Крестьянінов О.О.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 25.11.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Донецької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Донецької області від 11.10.2024 у справі №905/375/24. та та її розгляд призначено в судове засідання з повідомленням сторін на 19.12.2024 о 15:30 годині.

Прокурор в судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу.

Від позивачів та третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору,на стороні позивача - Комунального підприємства Добро Добропільської міської ради, надійшли заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Відповідачі та третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1 -Державна інспекція архітектури та містобудування України, які належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, представників для участі в ньому не направили, про причини неявки суд не повідомили, що відповідно до ч.1, п. 1 ч. 3 статті 202, ч. 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України є підставою для розгляду справи за їх відсутності.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду виходить з такого.

З матеріалів справи вбачається, що 28.11.2018 відповідач 1- Громадська організація Центр муніципального розвитку міста Добропіллязвернувся до Добропільського міського голови із заявою про надання дозволу на розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності на земельній ділянці: м.Добропілля, проспект Шевченка, район житлового будинку №1 (т. 1 а.с. 76).

30.11.2018 головний архітектор м. Добропілля видав відповідачеві 1 паспорт прив`язки № 5 для розміщення групи стаціонарних тимчасових споруд (торгівельних павільйонів) для провадження підприємницької діяльності, паспорт прив`язки є дійсним до 29.11.2028. Адреса споруд відсутні (т. 1 а.с. 77).

14.12.2018 між відповідачем 1 та Добропільською міською радою укладено Договір № 1 щодо пайової участі в утриманні об`єкта благоустрою на території міста Добропілля - земельної ділянки по проспекту Шевченка в районі житлового будинку №1 (119,25м.кв.) для розміщення групи стаціонарних тимчасових споруд (торгівельних павільйонів) для провадження підприємницької діяльності (т. 1 а.с. 80-82).

30.09.2019 відповідачем 1 було подано до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Донецькій області повідомлення про початок будівельних робіт від 30.09.2019, яке було зареєстровано за реєстраційним номером ДЦ 061192731831 клас наслідків:СС1, об`єкт будівництва «Будівництво торговельного комплексу про проспекту Шевченка у місті Добропілля Донецької області», розташованого за адресою : Донецька область, м. Добропілля, вул.. Шевченка, 1А, замовник: Громадської організації Центр муніципального розвитку міста Добропілля( т. 1 а.с. 144-151).

02.10.2019 відповідачем 1 подано до Департаменту Державної Державної архітектурно-будівельної інспекції у Донецькій області декларація від 02.10.2019р. про готовність до експлуатації об`єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об`єктів з незначними наслідками (СС1). Декларація подана до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Донецькій області щодо об`єкта: будівництво торгівельного комплексу площею 117,2 м2; адреса: Донецька область, Покровський район, м. Добропілля, просп. Шевченка, 1А; дата початку бідівницттва 30.09.2019, дата закінчення будівництва 01.10.2019; інформація про документ, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою: договір оренди б/н від 11.11.2008, кадастровий номер 1411500000:00:027:0133 (пункти 1, 2, 11-14 Декларації) (т. 1 а.с. 100-103).

За відомостями технічного паспорта на торгівельний комплекс від 02.10.2019 (суб`єкт виготовлення - ФОП Корпухов А.О.) за адресою: Донецька область, Покровський район, м. Добропілля, просп. Шевченка, буд. № 1А розташовано торгівельний комплекс А1 1 поверхом, що складається з 3 (трьох) приміщень: 01 приміщення загальною та основною площею 60,0 м2, 02 приміщення загальною та основною площею 28,5 м2, 03 приміщення загальною та основною площею 28,7 м2. (загальна площа 117,2 м. кв.). Відомості про декларацію містіться в державному реєстрі будівельної діяльності.

22.10.2019 за заявою відповідача 1 на підставі вищезазначеної декларації про готовність об`єкта до експлуатації, технічного паспорту та довідки від 17.10.2019 виконавчого комітету Добропільської міської ради №19-Х.19, яка видана ГО Центр муніципального розвитку міста Добропілля стосовно уточнення адреси торгівельного комплексу по проспекту Шевченка 1Б (кадастровий номер 1411500000:00:027:0125) підписана Секретарем міської ради В.А.Плєтньовим та скріплена печаткою виконавчого комітету (т. 1 а.с. 100), державний реєстратор прав на нерухоме майно Слов`янської районної державної адміністрації Донецької області Булошник І.О. прийняв рішення за № 49272855 про державну реєстрацію прав приватної власності на торгівельний комплекс загальною площею 117,2 м2, розташований за адресою: Донецька область, Покровський район, м. Добропілля, просп. Шевченка, буд. 1Б за громадською організацією Центр муніципального розвитку міста Добропілля (т. 1 а.с. 110).

В подальшому 17.03.2021 приватним нотаріусом Добропільського міського нотаріального округу Шиманським І.Ю. зареєстровано право приватної власності на торгівельний комплекс загальною площею 117,2 м2, розташований за адресою: Донецька область, Покровський район, м. Добропілля, просп. Шевченка, буд. 1Б за громадською організацією Фонд муніципального розвитку смт.Новодонецьке на підставі договору дарування від 17.03.2021, укладеного між Громадською організацією Центр муніципального розвитку міста Добропілля та Громадською організацією Фонд муніципального розвитку смт.Новодонецьке.

19.03.2021 ГО Центр муніципального розвитку міста Добропілля звернулась до Добропільської міської ради із заявою від 18.03.2021 про розірвання договору №1 щодо пайової участі в утриманні об`єкта благоустрою на території міста Добропілля від 14.12.2018 у зв`язку з відчуженням за договором дарування торгівельного комплексу загальною площею 117,2 м.кв. за адресою: м.Добропілля, проспект Шевченка, будинок 1Б (т. 1 а.с. 82).

Додатковою угодою від 18.03.2021 розірвано укладений між відповідачем-1 та Добропільською міською радою укладено договір № 1 від 14.12.2018 щодо пайової участі в утриманні об`єкта благоустрою та анульовано паспорт прив`язки № 5 від 30.11.2018 вищезазначеної групи стаціонарних тимчасових споруд (торгівельних павільйонів) для провадження підприємницької діяльності (т. 1 а.с.83).

Заступник керівника Покровської окружної прокуратури Донецької області просить визнати за Добропільською міською територіальною громадою в особі Добропільської міської ради Покровського району Донецької області право власності на торговельний комплекс, загальною площею 117,2 м2, розташований за адресою: Донецька область, Покровський район, м. Добропілля, просп. Шевченка, район житлового будинку № 1 як на самочинно збудоване майно, посилаючись на те, що цей торговельний комплекс було збудовано першим відповідачем -Громадською організацією Центр муніципального розвитку міста Добропіллясамочинно, з огляду на те, що таке будівництво здійснено за відсутністю документу, який надає право на виконання будівельних робіт на земельній ділянці з кадастровим номером 1411500000:00:027:0125, яка не була відведена для цієї мети, а тому згідно з ч. 2 статті 376 Цивільного кодексу України він не набув права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, але на підставі поданої ним декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 02.10.2019 ДЦ 141192751310, виданої Департаментом ДАБІ у Донецькій області стосовно об`єкта за іншою адресою на іншій земельній ділянці , а саме:Донецька область, Покровський район, м. Добропілля, просп. Шевченка, район житлового будинку, № 1А, кадастровий номер земельної ділянки1411500000:00:027:0133, в якій документом, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою зазначено неіснуючий договір оренди зазначеної земельної ділянки від 11.11.2008 б/н, а також довідки від 17.10.2019 № 19-Х.19 з недостовірними даними про уточнення адреси торговельного комплексу,розташованого по проспекту Шевченка 1Б, виданої ВК Добропільської міської ради, незаконно проведено державну реєстрацію його права власності на це майно, яке в подальшому було відчужено другому відповідачеві- Громадській організації Фонд муніципального розвитку смт.Новодонецьке за договором дарування від 17.03.2021 із проведенням державної реєстрацій права власності останнього на нього, у зв`язку з чим відсутні встановлені законом підстави набуття відповідачами права власності на вказане майно, а відповідно до ч. 5 статті 376 Цивільного кодексу власник земельної ділянки, на якій розташовано вказане самочинне збудоване нерухоме майно - Добропільська міська територіальна громада в особі позивача як уповноваженого органу має право вимагати визнання за ним в судовому порядку права власності на нього.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Щодо повноважень прокурора на звернення з позовом у даній справі, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначене конституційне положення встановлює обов`язок органам державної влади, органам місцевого самоврядування та їх посадовим особам дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень.

Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 01.04.2008 №4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Відповідно дост.131-1 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про прокуратуру прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

На прокуратуру покладаються такі функції: зокрема, у випадках, визначених Законом, представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом, та главою 12 розділу III Цивільного процесуального кодексу України (пункт 2 частини першої статті 2 Закону).

Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII Про прокуратуру, який набрав чинності 15 липня 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

Конституційний Суд України у рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" дійшов висновку, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

За змістом цього рішення, під поняттям "орган, уповноважений державною здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у ч.2 ст.2 ГПК України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади; під представництвом прокуратурою України інтересів держави в господарському суді за замістом ст.131-1 Конституції України та ст.45 ЦПК України треба розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючи визначені Конституцією та законами України повноваження, вчиняє в суді процесуальні дії з метою захисту інтересів держави, які включають подання прокурором до суду загальної юрисдикції позовної заяви, його участь у розгляді справи за позовною заявою, а також у розгляді судом будь-якої іншої справи за ініціативою прокурора чи за визначенням суду, якщо це необхідно для захисту інтересів держави.

Частиною 2 статті 324 Цивільного кодексу України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Відповідно до частини 2 статті 327 Цивільного кодексу України управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Пунктом "б" статті 80 Земельного кодексу України визначено, що суб`єктами права власності на землю є: територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування - на землі комунальної власності.

Згідно з частинами 1, 2 статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: - усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; - земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" система місцевого самоврядування включає територіальні громади, сільські, селищні, міські ради, сільських, селищних, міських голів, виконавчі органи сільської, селищної, міської ради, районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, органи самоорганізації населення.

Частиною 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами.

Статтею 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачені повноваження міської ради у сфері регулювання земельних відносин.

Відповідно до статей 12, 122 Земельного кодексу України до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на території міст належить зокрема розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно з частиною 8 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Таким чином, органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, є Добропільська міська рада, як орган місцевого самоврядування, що виконує повноваження власника земельних ділянок комунальної власності на території міста Добропілля, а також суб`єкт, уповноважений на здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель на відповідній території.

Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтереси держави".

Пунктами 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 визначено, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, а, отже, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах і може здійснювати представництво в порядку, передбаченому процесуальним законом.

"Інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).

У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю.

Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності та користування на землю набувається та реалізується фізичними та юридичними особами в порядку і на підставах, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно із частиною 3 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Прокурор зазначає, що Добропільська міська рада, повноваження якої на теперішній час здійснює Добропільська міська військова адміністрація Донецької області, свої функції власника щодо спірної земельної ділянки ігнорувала та вчасно не виявила факту незаконного використання нежитловими приміщеннями комунальної власності, чим порушено права та охоронювані інтереси держави в особі територіальної громади міста Добропілля.

Так, Покровська окружна прокуратура неодноразово зверталась до Добропільської міської військової адміністрації Донецької області із листами за № 56/2-774ВИХ-23 від 12.06.2023 та за № 56/2-132ВИХ-24 від 26.01.2024 щодо необхідності вжиття заходів реагування з метою усунення вказаних порушень інтересів держави. Добропільською міською військовою адміністрацією Донецької області надано відповідь за № 02.02/2024 від 12.12.2023, згідно з якою заходи, в тому числі, цивільно-правового характеру не вживались.

У листі Добропільської міської військової адміністрації від 16.06.2023 за № 03/1651-10/01/02, адресованому Покровській окружній прокуратурі, вказано, що Добропільська міська військова адміністрація зверталась із запитом до Державної інспекції архітектури та містобудування України після виявлення факту здійснення капітального будівництва на території міста, перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудування за вказаною адресою Департаментом не проводилися, претензійно-позовна робота не здійснювалася у зв`язку із тим, що першочерговими завданнями військової адміністрації є забезпечення заходів правового режиму воєнного стану, евакуації населення та ліквідації наслідків збройної агресії російської федерації проти України відповідно до Закону України Про правовий режим воєнного стану.

Листом від 01.02.2024 за № 01/01-19/0407/09-01/402/02 Добропільська міська військова адміністрація повідомила Покровську окружну прокуратуру, що заходи претензійно-позовного характеру міською військовою адміністрацією та міською радою не вживались та у подальшому вживатися не будуть у зв`язку із дефіцитом коштів в бюджеті громади.

Таким чином, Добропільською міською радою, повноваження якої на теперішній час здійснює Добропільська міська військова адміністрація Донецької області, жодних заходів, у тому числі позовного характеру не вжито, що свідчить про невиконання останньою як уповноваженим органом покладених на неї функцій по захисту інтересів держави. Нездійснення органами захисту порушених інтересів держави у даному спорі є очевидним. Вказана бездіяльність Добропільської міської ради, повноваження якої на теперішній час здійснює Добропільська міська військова адміністрація Донецької області, є підставою для звернення прокурора до суду за захистом інтересів держави, в порядку ст. 23 Закону України Про прокуратуру.

Відповідно до правових висновків, зроблених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №916/1608/18, знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі у цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином, і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84 постанови).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес.

У даному випадку позовна заява стосується питання права, яке становить значний суспільний інтерес, оскільки самовільне зайняття земель комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) та конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє розпоряджатись своїм майном. Прокурор стверджує, що прийнятний спосіб захисту порушених прав Добропільської міської територіальної громади, передбачений ст. 376 ЦК України, є визнання права власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на земельній ділянці з кадастровим номером 1411500000:00:027:0125, якщо це не порушує права інших осіб.

Враховуючи вищенаведене, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави.

Колегія суддів зауважує, що дійсно інтереси держави повинні захищати насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, у тому числі шляхом подання відповідних позовних заяв, а не прокурор. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Проте, для того, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, постановах Верховного Суду від 10.08.2021 по справі №923/833/20, від 20.07.2021 у справі №908/2153/20.

Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання самовільного зайняття земельної ділянки комунальної власності та дотримання конституційного принципу рівності усіх перед Законом, а отже порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод у даному спорі відсутнє.

Отже, прокурор відповідно до вимог статті 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України Про прокуратуру у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави в особі позивача, обґрунтувавши, у чому полягає порушення цих інтересів, а тому підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі в особі позивача.

Щодо суті спору колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухомого майна, нерухомості) віднесено земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Статтею 182 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною,здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Статтею 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено обов`язковість державної реєстрації речових права на нерухоме майно та їх обтяження, та зазначено, що такі права виникають з моменту такої реєстрації.

Статтею 5 цього Закону передбачено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону.

Виходячи зі змісту наведених норм, чинне законодавство відносить до об`єктів нерухомого майна речі, за такими критеріями як міцний зв`язок із землею (стаціонарність, капітальний характер), яка може забезпечуватися зокрема наявністю такої несучої конструкції як фундамент, та неможливість переміщення речі без її знецінення та зміни цільового призначення, а державна реєстрація проводиться щодо прав на майно, яке вже має ознаки нерухомості і така реєстрація за прямою вказівкою закону визначає момент виникнення прав саме на нерухоме майно, а тому не може бути критерієм віднесення його до нерухомості, оскільки за законом первинним є об`єкт, а виникнення прав щодо нього є похідним.

Тобто, за чинним законодавством, майно визнається нерухомістю у силу своїх природних властивостей (міцний зв`язок із земельною ділянкою), капітального характеру та неможливістю переміщення без його знецінення та зміни призначення, а державна реєстрація виступає наслідком створення об`єкта нерухомості, умовою виникнення прав на нього та відповідно засобом введення його до цивільного обороту, не має самостійного правовстановлювального значення і проводиться на підставі визначених законом правовстановлювальних документів.

Стаття 331 Цивільного кодексу України регулює питання щодо набуття права власності на новостворене нерухоме майно та об`єкти незавершеного будівництва, які створено без порушення чинного законодавства.

Згідно з цією статтею право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі(частина 1).

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації(частина 2).

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об`єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності або спеціального майнового права на нього відповідно до закону(частина 3).

Натомість статтею 376 Цивільного кодексу України врегульовано питання самочинного будівництва об`єктів, тобто такого, яке здійснено з порушенням чинного законодавства.

Згідно з частиною 1 зазначеної статті, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Частиною другою цієї статті передбачено, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Разом з цим, згідно з частиною 3 цієї статті право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно, а частина 5 цієї статті передбачено, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене(частина 6 ).

У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову(ч. 7) .

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

За змістом норми ч. 5 статті 376 Цивільного кодексу України, яку прокурор визначив правовою підставою для визнання права власності на спірне нерухоме майно за позивачем умовами для її застосування є:наявність у позивача права власності на земельну ділянку, на якій таке майно розташоване; наявність у такого майна статусу самочинного будівництва; відсутність порушення внаслідок визнання за позивачем права власності на відповідне нерухоме майно прав інших осіб.

За визначенням самочинного будівництва, наведеного у частині 1 статті 376 Цивільного кодексу України, умовами для кваліфікації нерухомого майна як самочинного будівництва є наявність однієї з наступних ознак:

- майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети;

- майно збудоване без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту;

- майно збудоване з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Колегія судів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції щодо недоведеності прокурором та позивачем наявності у спірного нерухомого майна статусу самочинного будівництва, з огляду на те, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджується здійснення відповідного будівництва з дотриманням встановленої процедури прийняття відповідного майна до експлуатації, що мало правові наслідки у вигляді первісного набуття відповідачем 1 права власності на нього в порядку статті 331 Цивільного кодексу України із проведенням у встановленому порядку державної реєстрації цього права після чого відбулось передання відповідачем 1 цього майна у власність за чинним договором дарування 2-му відповідачеві.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Так, 17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процессу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри". У рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), зазначено, що суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи спір, виходив з того, що факти, встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Таким чином, суд зобов`язаній надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Зазначена правова позиція щодо стандарту доказування викладена в постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 04.03.2021 у справі № 908/1879/17, від 18.04.2023 у справі № 909/952/21.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності ( в редакції, яка діяла у період спірних правовідносин з будівництва спірного об`єкта та державної реєстрації права власності на нього за відповідачем) проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку :

1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних;

2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону її експертизи;

3) затвердження проектної документації ;

4) виконання підготовчих та будівельних робіт ;

5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів;

6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Статтями 34,36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у наведеній редакції передбачено право замовника виконувати будівельні роботи після подання ним повідомлення про початок виконання будівельних робіт за встановленою Кабінетом Міністрів України формою відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю щодо об`єктів будівництва, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1).

Статтею 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.

У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до адміністративного суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням.

Згідно зі статтею 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви.

Відповідно до частини 4 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції станом на момент прийняття рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно за відповідачем-1) державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно - правовими актами (стаття 22 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Пунктом 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 25.12.2015 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції станом на час здійснення державної реєстрації) визначено, що для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подаються:

1)документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта;

2) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна;

3) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси;

4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність);

5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності).

Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів.

У такому разі державний реєстратор відповідно до наданих заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, обов`язково перевіряє наявність реєстрації такого документа в Єдиному реєстрі документів, відсутність суперечностей між заявленими правами та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі.

Документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов`язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки.

З огляду на наведені норми, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що за змістом положень Закону України Про регулювання містобудівної діяльності реєстрація декларації про готовність до експлуатації об`єкта передбачає вчинення дій і перевірку зазначених в ній відомостей центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду в частині надання (отримання, реєстрації), відмови у видачі чи анулювання (скасування) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів. (Станом на момент реєстрації декларації Державна архітектурно будівельна інспекція, паравопопередник Третьої особи 2).Чинне на час реєстрації декларації Положення про ДАБІ та ст. 38, 39 Закону передбачали повноваження та компетенцію ДАБІ перевіряти на відповідність закону подані документи для реєстрації декларації, а у разі виявлення факту подання недостовірних даних, наведених у надісланому повідомленні чи зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об`єкт самочинним будівництвом, зокрема, якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи без належно затвердженого проекту або будівельного паспорта, а також у разі набрання законної сили судовим рішенням про скасування містобудівних умов та обмежень відповідний орган державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду звертається до суду із позовом про скасування реєстрації такої декларації або про припинення права на виконання підготовчих або будівельних робіт, набутого на підставі поданого повідомлення.

Реєстрація декларації та права власності на введений в експлуатацію об`єкт нерухомості є нерозривними процедурами, які пов`язані зі здійсненням деражвного архітектурно-будівельного контролю та реалізацією державної політики в сфері реєстрації прав власності на нерухоме майно, що утворюють наслідки у вигляді виникнення прав власності на новостворенно майно та визнання його державою. Наведенні процедури реалізуються спеціально утвореними державними органами та полягають у перевірці наданих заявником документів та прийняття в межах компетенції відповідного рішення, що утворює правові наслідки.

Реєстрація декларації про готовність об`єкта до експлуатації та подальша реєстрація права власності свідчать про завершення процесу введення об`єкта в експлуатацію. Ця процедура включає ухвалення органами державної влади рішень, які надають право власності на новий об`єкт. Такі рішення ґрунтуються на перевірці поданих документів і фіксуються у реєстрах.

З огляду на наведене, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що наявність зареєстрованої уповноваженим органом в межах своєї компетенції декларації відповідача 1 про готовність спірного об`єкта до експлуатації, яка не скасована, свідчить про прийняття цього об`єкту в експлуатацію у встановленому порядку з моменту такої реєстрації, що передбачає також наявність на час відповідної процедури документу, який надає право на виконання будівельних робіт та документу, який підтверджує наявність речових прав замовника на земельну ділянку, у відповідності до зазначених в декларації відомостей.

Ухвалою від 03.06.2024 господарський суд першої інстанції зобов`язав Державну інспекцію архітектури та містобудування України надати суду копії документів, які були подані заявником Громадською організацією Центр муніципального розвитку міста Добропілля (ЄДРПОУ 38181837) для реєстрації декларації про готовність до експлуатації об`єкта торгівельного комплексу по проспекту Шевченка у місті Добропіллі Донецької області, адреса: Донецька область, Покровський р-н, м. Добропілля, просп. Шевченка, 1а, площею 117,2 м2, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об`єктів з незначними наслідками (СС1), у тому числі, копію договору оренди б/н від 11.11.2008, кадастровий номер 1411500000:00:027:0133.

Державна інспекція архітектури та містобудування України в письмових поясненнях від 21.06.2024 №3315/05/18-24 повідомила суду, що у зв`язку із переміщенням архіву з Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Донецькій області до центрального апарату ДІАМ унеможливлена повна перевірка запитуваної інформації. Додатково Державною інспекцією архітектури та містобудування України зазначено інформацію, яка міститься в Реєстрі будівельної діяльності.

Додатково третя особа-2 повідомила суду, що шляхом перевірки відомостей, які містяться в Реєстрі будівельної діяльності щодо декларації про готовність до експлуатації об`єкта - Торгівельного комплексу по проспекту Шевченка у місті Добропіллі Донецької області, за адресою: Донецька область, Покровський район, м. Добропілля, просп. Шевченка 1а, площею 117,2 кв.м. у тому числі копію договору оренди б/н від 11.11.2008, кадастровий номер 1411500000:00:027:0133, замовник будівництва: Громадська організація Центр муніципального розвитку міста Добропілля наявна інформація: зареєстрована Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Донецькій області декларація про готовність об`єкта до експлуатації від 02.10.2019 за реєстраційним номером: ДЦ141192751310 щодо об`єкта будівництва Будівництво торгівельного комплексу по проспекту Шевченка у місті Добропілля Донецької області, за адресою: Донецька область, Покровський район, м. Добропілля, просп. Шевченка 1а, кадастровий номер: 1411500000:00:027:0133, замовник будівництва: Громадська організація Центр муніципального розвитку міста Добропілля.

З огляду на ненадання витребуваних зазначеною ухвалою документів, суд правомірно зазначив про відсутність у нього достовірної інформації щодо обставин, яким керувався орган архітектурно будівельного контролю під час реєстрації декларації, та які саме документи оцінювались щодо відповідності декларації вимогам закону та відсутність підстав вважати відповідну декларацію, яку не скасовано недостовірним доказом.

У свою чергу, прийняття спірного об`єкта в експлутатацію стало підставою для оформлення права власності на об`єкт (частина 9 вказаної статті 39 Закону про регулювання містобудівельної діяльності») та згідно із положеннями ст.331 Цивільного кодексу України такі обставини створили правові наслідки у відповідача 1 виникло право власності на новостворене майно, і це право, відповідно до статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, було офіційно визнане та підтверджене державою», що виключає застосування до спірних правовідносин положень статті 376 Цивільного кодексу України, якими врегульовано питання щодо самочинного будівництва, договір дарування спірного об`єкта, який укладено між відповідачами від 17.03.2021 не розірвано та не визнано недійсним, а тому в числу встановленої статтею 204 ЦК України презумпції правомірності правочину він є дійсним та створив правові наслідки.

При цьому суд першої інстанції правомірно виходив з того, що перевірка законності рішення про реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації та рішення про реєстрацію права власності на спірний об`єкт не є предметом даного судового розгляду, а тому вони вважаються достовірними та підтверджують факт первісного набуття відповідачем 1 права власності на спірний об`єкт нерухомого майна як на новостворене (збудоване) у встановленому законом порядку нерухоме майно, тобто за відсутності ознак самочинного будівництва, у зв`язку з чим колегія суддів відхиляє доводи скаржника щодо неправильного застосування до спірних правовідносин статті 331 Цивільного кодексу України,положення якої регулюють підстави набуття права власності на збудоване у встановленому порядку нерухоме майно, замість спеціальної норми статті 376 Цивільного кодексу України, яка регулює питання, пов`язані із самочинним будівництвом.

Щодо доводів прокурора та позивача про недостовірність наведених у повідомленні про початок виконання будівельних робіт та у декларації про готовність об`єкта до експлуатації відомостей щодо поштової адреси спірного майна (Шевченко 1А в декларації ) через їх невідповідність відомостям, зазначеним в рішенні державного про реєстрацію права власності на спірний об`єкт рішенні державного реєстратора (Шевченко 1Б), а також відомостей щодо кадастрового номеру земельної ділянки, на якій це майно розташоване ( об`єкт розташований на земельній ділянці №1411500000:00:027:0125, що відповідає запису в реєстрі, проте в декларації зазначений номер 1411500000:00:027:0133), суд обґрунтовано зазначив про їх неузгодженість з наявною в матеріалах справи довідкою від 17.10.2019 виконавчого комітету Добропільської міської ради №19-Х.19, яка видана ГО Центр муніципального розвитку міста Добропілля стосовно уточнення адреси торгівельного комплексу по проспекту Шевченка 1Б (кадастровий номер 1411500000:00:027:0125) , яка підписана Секретарем міської ради В.А.Плєтньовим та скріплена печаткою виконавчого комітету, яка має оцінюватися у взаємозв`язку з іншими обставинами справи, а саме: довідка видана у період між датою реєстрації декларації про готовність об`акта до експлуатації (01.10.2019р.) та датою рішення про державну реєстрацію права власності на спірний об`єкт (19.10.2019р.), в той час як відповідно до положення ст. 26-3 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності передбачають взаємодію та документообіг між забудовником та органом місцевого самоврядування щодо присвоєння поштової адреси і отримання інформації про поштову адресу було необхідною умовою для державної реєстрації права власності.

Крім цього, суд обґрунтовано зазначив, що умовою для визнання за власником земельної ділянки, на якій розташовано самочинно збудоване нерухоме майно права власності на нього є те, що це не призведе до порушення прав інших осіб, а тому навіть якщо припустити наявність здійснення самочинного будівництва спірного об`єкта відповідачем 1, визнання права власності на нього за позивачем призвело б до порушення права власності другого відповідача -Громадської організації Фонд муніципального розвитку смт. Новодонецьке, як особи, що набула таке право на підставі укладеного з першим відповідачем договору дарування і, відповідно, не є особою, яка здійснювала будівництво та всупереч порушенням ст.1 Протоколу 1 до Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод це передбачало б непропорційне втручанням у таке право шляхом визнання його за позивачем (позбавлення) без жодної компенсації, в той час як прокурор та позивач не надали жодних пояснень, чому право позивача на отримання доходу від спірної земельної ділянки не може бути задоволено у менш обтяжливий для другого відповідач спосіб, у тому числі через отримання оплати за користування земельною ділянкою під спірним об`єктом.

Ураховуючи викладене, доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження, а оскаржуване рішення Господарського суду Полтавської області прийнято при дотриманні норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України витраті зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги залишаються за скаржником.

Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника керівника Донецької обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Донецької області від 11.10.2024 у справі №905/375/24 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 26.12.2024.

Головуючий суддя О.А. Пуль

Суддя Л.М. Здоровко

Суддя О.О. Крестьянінов