Ухвала

від 24.12.2024 по справі 912/2312/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

вул.В`ячеслава Чорновола, 29/32, м.Кропивницький, Україна, 25022,

тел. 30-10-22, 30-10-23 E-mail: inbox@kr.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

24 грудня 2024 рокуСправа № 912/2312/23

Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Кабакової В.Г., розглянув у засіданні суду клопотання боржника від 29.11.2024 про скасування арешту у справі №912/2312/23

про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_1

Представники учасників справи участі не брали,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою від 26.12.2023 суд відкрив провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 , ввів процедуру реструктуризації боргів боржника, ввів мораторій на задоволення вимог кредиторів, призначив керуючим реструктуризацією арбітражного керуючого Рябчуна Р.М., призначив попереднє засідання.

16.05.2024 суд ухвалою затвердив план реструктуризації боргів боржника ОСОБА_1 , схвалений зборами кредиторів згідно протоколу від 15.05.2024. Припинив повноваження керуючого реструктуризацією арбітражного керуючого Рябчуна Р.М.

За розпорядженням керівника апарату господарського суду №56 від 09.07.2024 здійснено повторний автоматизований розподіл справи № 912/2312/23, оскільки суддю Поліщук Г.Б., в провадженні якої перебуває справа № 912/2312/23, звільнено з посади судді, у зв`язку з поданням заяви про звільнення за власним бажанням, рішенням Вищої ради правосуддя від 04 липня 2024 року № 2056/0/15-24, за результатами якого справу призначено судді Кабаковій В.Г.

Ухвалою від 11.07.2024 суддя Кабакова В.Г. прийняла справу № 912/2312/23 до свого провадження.

02.12.2024 через систему "Електронний кабінет" боржник подав суду клопотання від 29.11.2024, де просить скасувати арешт накладений постановою про арешт коштів боржника від 20.11.2024 у виконавчому провадженні №76600744. До клопотання додано постанови приватного виконавця виконавчого округу Кіровоградської області Чумака В.М. про відкриття виконавчих проваджень №76600744, № 76602635 від 19.11.2024 про стягнення коштів з ОСОБА_1 на користь ТОВ "УМ Факторинг" та постанову про арешт коштів боржника від 20.11.2024 у ВП №76600744.

Ухвалою від 03.12.2024 суд призначив судове засідання у справі № 912/2312/23 з розгляду клопотання боржника від 29.11.2024 на 24.12.2024 о 14:00 год.

На виконання вимог ухвали суду приватний виконавець Чумак В.М. подав суду пояснення на клопотання боржника, де, зокрема, зазначив, що ТОВ "УМ Факторинг" є поточним кредитором, мораторій на зодоволення вимог на такі вимоги не розповсюджується. Постанови про арешт коштів накладені приватним виконавцем на кошти боржника винесені правомірно з урахуванням вимог чинного законодавства.

В засіданні суду 24.12.2024 учасники справи участі не брали, про дату, час і місце засідання суду повідомлені належним чином.

За ч. 3 ст. 7 КУзПБ матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п`яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи.

Системний аналіз змісту приписів статті 7 КУзПБ у сукупності із зазначеними нормами ГПК України щодо предметної та територіальної юрисдикції (підсудності) свідчить, що принцип концентрації в межах справи про банкрутство всіх спорів, у яких стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна є універсальним і норми ГПК України чи КУзПБ не встановлюють винятків із цього правила.

Цей підхід є дієвим механізмом забезпечення реалізації принципу конкурсного імунітету, а також судового контролю у відносинах неплатоспроможності та банкрутства, за яким усі рішення чи дії, що можуть вплинути на майнові активи боржника, мають бути підконтрольні суду, що здійснює провадження у справі про банкрутство.

Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, що безпосередньо або опосередковано впливатимуть на майнові активи боржника, можуть відбуватися, зокрема, у виконавчих провадженнях, стороною яких є боржник, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство.

Суд зазначає, що виконання судових рішень є заключним етапом процедури захисту суб`єктивних прав та законних інтересів кредитора. При цьому у правовій доктрині переважає підхід до розуміння стадії виконання судових рішень саме як заключної стадії цивільного/господарського процесу. Такий підхід наразі втілений і в чинному законодавстві України (стаття 1 Закону України "Про виконавче провадження").

За статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Конституційний Суд України в Рішенні від 15.05.2019 № 2-р(ІІ)/2019 наголосив, що забезпечення виконання державою судового рішення як невід`ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв`язку із внесенням Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" змін до Конституції України та доповненням її, зокрема, статтею 129-1, частиною другою якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист, яка охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).

Отже, виконавче провадження є стадією судового процесу - відокремленою системою процесуальних дій, що вкладаються в алгоритм процесуальної діяльності суду та учасників справи і спрямовані на досягнення відповідної процесуальної мети.

Судовий контроль за виконанням судового рішення є щонайпершим елементом в юридичному механізмі забезпечення виконання судового рішення (Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18рп/2012).

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (ч. 1 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження").

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Закон України "Про виконавче провадження" виокремлює порядок:

- виконання рішень немайнового характеру;

- виконання рішень шляхом звернення стягнення на кошти та інше майно боржника.

Закон України "Про виконавче провадження" і КУзПБ містять прогалини і колізії в частині унормування дій виконавців у разі, якщо щодо боржника порушується процедура банкрутства. Це досить істотно ускладнює вирішення низки питань у процедурі банкрутства, створює суперечки (у тому числі судові) на практиці.

Так, у випадку відкриття провадження у справі про банкрутство стосовно особи, яка є боржником у виконавчому провадженні, постає питання співвідношення цих двох процедур задоволення вимог кредиторів, оскільки метою виконавчого провадження є виконання рішення про стягнення з боржника на користь окремого кредитора без урахування зобов`язань чи вимог інших кредиторів (стягувачів), а метою справи про банкрутство - справедливе (згідно із черговістю та пропорційно) задоволення усієї сукупності кредиторів, які звернулися у справі про банкрутство (неплатоспроможність) з вимогами до боржника.

Задля вирішення проблеми такої конкуренції у спеціальному законодавстві передбачено низку запобіжників, зокрема:

- виключну підсудність справ у майнових спорах, стороною яких є боржник, або щодо його майна, інших спорів з вимогами до боржника (п. 8 ч. 1 ст. 20, ч. 13 ст. 30 ГПК, ч. 2 ст. 7 КУзПБ);

- зупинення вчинення виконавчих дій (п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження");

- мораторій на задоволення вимог кредиторів (ч. 3 ст. 41 КУзПБ);

- особливий порядок звернення стягнення на майно боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, та застосування обмежень щодо розпорядження таким майном (ч. 14 ст. 39, ч. 5 ст. 41 КУзПБ).

Так, згідно з п. 4 ч. 1 статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" за загальним правилом виконавець зобов`язаний зупинити вчинення виконавчих дій у разі відкриття господарським судом провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом.

За змістом ч. 1, 2 ст. 41 КУзПБ мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію. Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з відкриттям провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення вчинення виконавчих дій.

Приписами ч. 3 цієї статті передбачено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється, зокрема, стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі виконання рішень у немайнових спорах.

Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів, виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, відшкодування шкоди, заподіяної здоров`ю та життю громадян, виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов`язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення (абзац 1 ч. 5 ст. 41 КУзПБ).

Тож на час здійснення провадження у справі про банкрутство примусове виконання певної категорії рішень державним/приватним виконавцем не зупиняється та може здійснюватися, зокрема, шляхом звернення стягнення на кошти/інше майно боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, а отже, відповідні виконавчі дії впливатимуть на обсяг, склад чи ліквідність майнових активів боржника.

У виконавчому провадженні звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред`явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця). Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову (ст. 48 Закону України "Про виконавче провадження").

Водночас, як неодноразово наголошував Верховний Суд, з моменту відкриття стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі і нормами КУзПБ, які мають пріоритет у правовідносинах за участю боржника, встановлені спеціальні правила звернення стягнення на його майно.

Зокрема, за приписами ч. 14 ст. 39 КУзПБ з моменту відкриття провадження у справі арешт майна боржника чи інші обмеження боржника щодо розпорядження належним йому майном можуть бути застосовані виключно господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство.

Звернення стягнення на майно боржника за вимогами, на які не поширюється дія мораторію, здійснюється виключно за ухвалою господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (ч. 5 ст. 41 КУзПБ).

За такого правового регулювання правомірними можна вважати ті дії щодо звернення стягнення на майно боржника, які будуть здійснені в межах провадження у справі про банкрутство (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18(914/608/20), Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 22.09.2021 у справі № 905/1923/15, Верховного Суду від 10.06.2022 у справі № 918/984/21, від 26.01.23 у справі № 910/21981/16).

Тож у разі оскарження вчинених державним/приватним виконавцем виконавчих дій, спрямованих на звернення стягнення на кошти чи інше майно боржника, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, постає питання про застосування статей 339, 340 ГПК України та статей 7, 41 КУзПБ при визначенні суду, уповноваженого на судовий контроль за такими діями стосовно боржника.

Як наголошувалося раніше, з введенням в дію 21.10.2019 КУзПБ справи у спорах, наслідком вирішення яких може бути зміна розміру або складу ліквідаційної маси боржника у справі про банкрутство, а також спори з вимогами до боржника, за правилами статті 7 цього Кодексу підлягають розгляду виключно у межах справи про його банкрутство.

Сутність судового контролю за виконанням судових рішень полягає у розгляді та вирішенні судом скарг на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.

Підставою для здійснення такого контролю є звернення сторони виконавчого провадження, яка вважає, що відповідним рішенням (дією, бездіяльністю) порушено її права, оскільки на дату такого звернення добровільно не виконані її вимоги виконавцем/посадовою особою ДВС або приватним виконавцем.

Отже питання, що є предметом розгляду суду під час судового контролю за виконанням судових рішень, має усі характерні ознаки спору, оскільки постає як стан невизначеності у правах та обов`язках її учасників, що має бути усунутий судовим рішенням. Та обставина, що спір цей є суто процесуальним, особливого значення в розглядуваному контексті не має. Адже за змістом частини першої статті 7 КУзПБ саме господарський суд, що здійснює провадження у справі про банкрутство, розглядає спори, стороною яких є боржник, причому частина друга цієї статті конкретизує, що до таких спорів, зокрема, належать спори щодо інших вимог до боржника, тобто спори, які тим чи іншим чином стосуються інших вимог до боржника.

Тому в разі оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, які стосуються виконання судового рішення, ухваленого у спорі за участю боржника в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) відповідно до приписів статті 7 КУзПБ, така скарга (заява, позов) підлягає розгляду судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, навіть за умови, що відповідачем є суб`єкт владних повноважень згідно з абзацом четвертим частини другої цієї норми.

Здійснюючи системне тлумачення приписів діючого законодавства, слід виходити з того, що процедура банкрутства - це спеціальна правова процедура, норми КУзПБ є спеціальними і під час їх зіставлення з нормами загальними вони повинні мати процесуальний пріоритет.

Верховний Суд неодноразово зауважував, що КУзПБ у статті 7 розширив підсудність господарському суду спорів, стороною яких є боржник, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, визначивши за змістом цієї норми критерій впливу на майнові активи боржника вирішальним при з`ясуванні питання щодо необхідності розгляду спору в межах справи про його банкрутство.

За приписами КУзПБ зміст судового контролю у відносинах неплатоспроможності та банкрутства полягає у тому, що рішення чи дії боржника та третіх осіб, що можуть вплинути на майнові активи боржника, мають бути підконтрольні суду, що здійснює провадження у справі про банкрутство.

Отже, на переконання суду, за такого формулювання п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України, статті 7 КУзПБ у межах справи про банкрутство підлягають вирішенню питання судового контролю у виконавчих провадженнях за рішеннями стосовно боржника, виконання яких можливе шляхом звернення стягнення на кошти чи інше його майно, незалежно від процесуальної форми звернення (скарга, заява, клопотання, позов) заінтересованої особи щодо здійснення такого контролю.

Тобто повноваження господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, щодо здійснення відповідного судового контролю поширюються і на правовідносини з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) у виконавчому провадженні, що передбачає звернення стягнення на майно боржника або може вплинути іншим чином на майнові активи боржника, і такий контроль має здійснюватися з моменту відкриття виконавчого провадження та до його завершення чи закриття провадження у справі про банкрутство боржника.

Натомість розгляд скарги (заяви, клопотання, позову) на рішення, дії чи бездіяльність виконавця та ухвалення відповідного рішення поза провадженням у справі про банкрутство може мати наслідком суперечність між судовим рішенням за скаргою та метою процедур банкрутства (неплатоспроможності) за приписами спеціального закону - КУзПБ, що має пріоритет з часу відкриття провадження у справі про банкрутство боржника. Таке судове рішення не відповідатиме критерію виконуваності та принципу правової визначеності, адже виконавець чи орган державної виконавчої служби може опинитися у стані невизначеності через колізії у правовому регулюванні примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) і процедури банкрутства (неплатоспроможності) боржника.

Відповідно до ст. 113 КУзПБ провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.

Згідно зі статтею 1 КУзПБ реструктуризація боргів боржника - судова процедура у справі про неплатоспроможність фізичної особи, що застосовується з метою відновлення платоспроможності боржника шляхом зміни способу та порядку виконання його зобов`язань згідно з планом реструктуризації боргів боржника.

З матеріалів справи вбачається, що приватний виконавець Чумак В.М. здійснює виконавчі дії у виконавчих провадженнях №76600744, №76602635 з примусового виконання виконавчих листів №404/1799/24 виданих 16.10.2024 Кіровським районним судом м. Кіровограда про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "УМ Факторинг" заборгованості в розмірі 163280,00 грн, 3028,00 грн витрат по сплаті судового збору та витрат на правничу (правову) допомогу в розмірі 6000,00 грн відповідно.

19.11.2024 приватний виконавець Чумак В.М. відкрив виконавчі провадження №76600744, №76602635.

20.11.2024 приватний виконавець Чумак В.М. у ВП №76600744 прийняв постанову про арешт коштів боржника, де наклав арешт на грошові кошти/електронні гроші у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 183 288,80 грн.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 1 та ч. 4 ст. 124 КУзПБ, план реструктуризації боргів боржника розробляється з метою відновлення платоспроможності боржника. Задоволення вимог кредиторів здійснюється згідно з планом реструктуризації боргів боржника за рахунок коштів, отриманих від виконання плану реструктуризації боргів боржника, боржником або арбітражним керуючим, якщо планом реструктуризації боргів боржника передбачена його подальша участь у виконанні такого плану, у черговості, визначеній статтею 133 цього Кодексу. У разі реалізації в процедурі реструктуризації боргів майна боржника, яке є предметом забезпечення, план реструктуризації боргів має передбачати позачергове задоволення вимог кредитора за зобов`язаннями, які таке майно забезпечує. Кошти, що залишилися після реалізації майна боржника, яке є предметом забезпечення, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів згідно із затвердженим господарським судом планом реструктуризації боргів у черговості, визначеній цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 127 КУзПБ, план реструктуризації боргів боржника набирає чинності з дня його затвердження господарським судом і є обов`язковим для боржника та кредиторів. З дня затвердження судом плану реструктуризації боргів боржника вимоги, включені до такого плану, можуть бути задоволені лише у порядку і спосіб, визначені в плані реструктуризації боргів боржника.

Враховуючи вищезазначене, з дня постановлення ухвали про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника виникають певні правові наслідки, зокрема: задоволення вимог кредиторів до боржника може відбуватися лише в межах провадження у справі про неплатоспроможність та у порядку, передбаченому Кодексом України з процедур банкрутства; арешт майна боржника та інші обмеження боржника щодо розпорядження належним йому майном можуть бути застосовані виключно господарським судом у межах провадження у справі про неплатоспроможність; вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі: відкриття господарським судом провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом. Виконавець не зупиняє вчинення виконавчих дій у разі перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника).

Відповідно до ч. 4 ст. 35 Закону України "Про виконавче провадження", арешт, накладений виконавцем на майно боржника, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг та електронні гроші, які зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей протягом строку, на який виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій, не знімається, крім випадків, передбачених пунктами 10, 15 частини першої статті 34 цього Закону. У період зупинення вчинення виконавчих дій виконавець має право звертатися до суду в порядку, встановленому цим Законом, а також вживати заходів до розшуку боржника (його майна) або проведення перевірки його майнового стану.

Зняття арешту з майна передбачено ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження", зокрема, частиною 5 вказаного закону визначено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

З матеріалів справи вбачається, що в межах виконавчого провадження №76600744 про стягнення заборгованості на користь ТОВ "УМ Факторинг" 20.11.2024 приватний виконавець Чумак В.М. виніс постанову про арешт коштів боржника ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 183 288,80 грн.

Разом з тим, суд зауважує, що погашення вимог кредиторів має здійснюватись саме згідно із затвердженим судом планом реструктуризації у цій справі, а наявність накладеного арешту перешкоджає виконанню плану реструктуризації, а тому відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 120 КУзПБ він може бути знятий на підставі ухвали господарського суду.

Отже, оскільки накладений арешт на кошти боржника є обмеженням, яке перешкоджає виконанню плану реструктуризації боргів, останній підлягає зняттю.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість клопотання та наявність правових підстав для зняття арешту, накладеного на грошові кошти боржника згідно постанови приватного виконавця виконавчого округу Кіровоградської області Чумака В.М. про арешт коштів боржника від 20.11.2024 у ВП № 76600744.

Доводи приватного виконавця Чумака В.М. стосовно того, що вимоги ТОВ "УМ Факторинг" є поточними спростовуються таким.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень Кіровський районний суд м. Кіровограда у рішенні від 15.07.2024 у справі №404/1799/24 встановив:

- 29 грудня 2022 року між ТОВ "ЛІНЕУРА Україна" та відповідачем ( ОСОБА_1 ) було укладено в електронному форматі договір № 3357045 про надання коштів на умовах споживчого кредиту в сумі 20 000 грн строком на 360 днів, шляхом переказу на банківську картку та зі сплатою відсотків за користування кредитом,

- 10 листопада 2023 року між ТОВ "ЛІНЕУРА Україна" та ТОВ "УМ Факторинг" укладено договір факторингу № 10112023, у відповідності до умов якого ТОВ "ЛІНЕУРА Україна" передає (відступає) ТОВ "УМ Факторинг" за плату належні йому права вимоги, а останній приймає належні ТОВ "ЛІНЕУРА Україна" права вимоги до боржників, вказаними у Реєстрі прав вимоги № 1 від 10 листопада 2023 р.

Згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З урахуванням викладеного прострочені зобов`язання ОСОБА_1 за Договором № 3357045 від 29.12.2022 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, що є підставою для подання заяви з грошовими вимогами, виникли станом на 10.11.2023, тобто до відкриття провадження у справі про неплатоспроможність - 26.12.2023.

Відтак заборгованість, що стягнута Кіровським районним судом м. Кіровограда рішенням від 15.07.2024 у справі №404/1799/24 не є поточними вимогами кредитора, а є конкурсними вимогами на які розповсюджується дія мораторію у даній справі.

Однак ТОВ "УМ Факторинг" не звернулось до Господарського суду Кіровоградської області з заявою про грошові вимоги у визначеному законодавством порядку в даній справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 .

Керуючись ст. 113, 120, 124, 127 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Клопотання ОСОБА_1 від 29.11.2024 про скасування арешту накладеного постановою про арешт коштів боржника задовольнити.

2. Зняти арешт накладений на грошові кошти/електронні гроші ОСОБА_1 , що містяться на рахунку(ах)/електронному(их) гаманці(ях), у тому числі на рахунках: НОМЕР_2 відкритий в АТ КБ ПРИВАТБАНК; НОМЕР_3 відкритий в АТ Універсал Банк, згідно постанови приватного виконавця виконавчого округу Кіровоградської області Чумака В.М. про арешт коштів боржника від 20.11.2024 у ВП № 76600744.

3. Ухвала набирає законної сили у порядку, встановленому ст. 235 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржена до Центрального апеляційного господарського суду.

Ухвала є виконавчим документом відповідно до норм Закону України "Про виконавче провадження" та може бути пред`явлена до виконання у строк, передбачений ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження".

4. Оригінал ухвали надіслати представнику боржника Войтович Л.В. (вул. Олександра Мишуги, буд. 10, а/с №1, м. Київ, 02141).

Копії ухвали надіслати до Електронних кабінетів: АТ "Сенс Банк", АТ "Перший український міжнародний банк", представнику боржника Войтович Л.В., ТОВ "УМ Факторинг";

приватному виконавцю виконавчого округу Кіровоградської області Чумаку В.М. (вул. В`ячеслава Чорновола, 20, офіс 102, м. Кропивницький, 25006; ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Повний текст ухвали складено 26.12.2024.

Суддя В.Г. Кабакова