Рішення

від 25.12.2024 по справі 916/4708/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" грудня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/4708/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Толкунової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільське комунальне підприємство "СІЛЬКОМУНГОСП" (код ЄДРПОУ 05442777, 38400, Полтавська обл., Полтавський р-н, м. Решетилівка, вул. Базарна, буд. 18)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "ПІВДЕНЬ ЗЕРНОТРЕЙД" (код ЄДРПОУ 44945932, 65039, м. Одеса, пров. Артилерійський 2, буд. 6, оф. 9)

про стягнення 413674,35 грн.

за участю представників учасників справи:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Сільське комунальне підприємство "СІЛЬКОМУНГОСП" звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "ПІВДЕНЬ ЗЕРНОТРЕЙД" про стягнення 413674,35 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем Договору поставки №2006/24 від 20.06.2024.

Ухвалою суду від 11.11.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільське комунальне підприємство "СІЛЬКОМУНГОСП" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін; призначено судове засідання по справі на 11.12.2024.

У судовому засіданні 11.12.2024 господарський суд оголосив перерву до 12 год. 15 хв. 25.12.2024, про що постановлено ухвалу, не виходячи до нарадчої кімнати та без оформлення її окремим документом.

В судове засідання 25.12.2024 представники сторін не з`явились.

Ухвали суду у цій справі були направлені відповідачу на адресу, відомості щодо якої містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Ухвала суду про відкриття провадження у справі отримана уповноваженою особою відповідача, що підтверджено повідомленням про вручення рекомендованих поштових відправлень.

За наведеного суд констатує, що судом було вжито належних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд даної справи.

Відзив на позовну заяву, будь-які заяви та клопотання від відповідача не надходили.

Таким чином, відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк.

Разом з тим, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується із ч.2 ст.178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, наявних в матеріалах справи.

В судовому засіданні 25.12.2024 на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України, постановлено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

в с т а н о в и в:

Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, 20.06.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сільське комунальне підприємство "СІЛЬКОМУНГОСП" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПІВДЕНЬ ЗЕРНОТРЕЙД" (далі - покупець) укладено договір поставки № 2006/24 (далі - договір), за умовами п. 1.1. якого постачальник зобов`язується поставити покупцю товар в кількості, якості та асортименті, визначеному цим договором, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити цей товар на умовах договору.

Відповідно до п. 1.2. договору, товар, який підлягає поставці за цим договором, є зерном сільської господарської культури - кукурудза українського походження.

За умовами п. 1.3. договору, кількість (вага) товару 500,00 тонн +/-10%.

Згідно з п. 2.2., ціна договору становить 3399998,70 грн. з ПДВ. Сума може змінитись в залежності від показника допустимого відхилення, який складає +/-10%.

Пунктами 3.1.-3.3. договору передбачено, що строк поставки товару зазначається сторонами в специфікаціях, які є невід`ємними частинами до цього договору. Покупець залишає за собою право змінити умови (базис) поставки товару, попередньо повідомивши про це постачальника за 10 календарних днів до кінцевого строку поставки. Поставка товару здійснюється покупцем. Моментом відвантаження товару постачальником є його отримання покупцем з відповідною відміткою в супроводжувальній первинній обліково-видатковій документації (видаткова накладна, товарно-транспортна накладна) у місці навантаження товару. Умови поставки товару можуть зазначатися сторонами у специфікаціях, які є невід`ємними частинами до цього договору, у відповідності із правилами "Інкотермс" погодженої редакції. У випадку виникнення розбіжностей між умовами договору (специфікаціями) та правилами "Інкотермс", пріоритет у будь-який ситуації над правилами "Інкотермс" мають умови цього договору (специфікації), які виконують регуляторну функцію щодо вирішення ситуації або спору.

Відповідно до п. 3.5. договору, постачальник буде вважатися таким, який виконав зобов`язання з поставки продукції, якщо він вчасно поставив якісну продукцію з усією супроводжувальною документацією (п. 3.4. цього договору), якщо внаслідок прийому було встановлено, що товар повністю відповідає вимогам, визначеним сторонами у специфікації, та умовам даного договору.

Розділом 5 договору передбачено, що оплата товару здійснюється покупцем з урахуванням умов договору, в безготівковій формі, в національній валюті України на поточний рахунок постачальника. Оплата здійснюється покупцем у вигляді 86% вартості товару по факту завантаження (до фактичної відправки товару), протягом одного банківського дня шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника. Балансові 14% вартості відвантаженого товару - протягом чотирьох банківських днів після реєстрації постачальником податкової накладної в Єдиному реєстрі. Спосіб оплати товару покупцем: безготівковий розрахунок шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Оплата за товар здійснюється покупцем на підставі виставленого рахунку-фактури. Датою оплати вважається дата списання грошових коштів з поточного банківською рахунку покупця.

Пунктом 7.1. договору передбачено, що у випадку порушення своїх зобов`язань сторони несуть відповідальність, визначену договором та чинним в Україні законодавством.

Відповідно до п. 8.1. договору, даний договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2024, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.

Договір підписано між сторонами без будь-яких зауважень, підписи скріплено печатками.

Специфікацією №1 від 20.06.2024 затверджено характеристики, кількість, номенклатуру й загальну вартість партії товару, що поставляється, відповідно до таблиці, що наведена у специфікації.

На виконання умов договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 3127940,54 грн., що підтверджується наявними у справі видатковими накладними: № 378 від 27.06.2024 на суму 500343,81 грн.; №379 від 27.06.2024 на суму 188591,07 грн.; №380 від 28.06.2024 на суму 177887,94 грн.; №381 від 01.07.2024 на суму 1216845,56 грн.; №403 від 10.07.2024 на суму 510271,81 грн.; № 404 від 12.07.2024 на суму 174895,94 грн.; №405 від 13.07.2024 на суму 359104,41 грн.

Дані накладні містять відомості щодо постачальника та покупця, договору, на підставі якого здійснюється поставка, перелік (номенклатуру) товару, вартість.

Також, в матеріалах справи наявні супровідні документи на вантаж (ТТН).

Позивачем до матеріалів також долучено рахунок на оплату, податкові накладні та акт звірки взаємних розрахунків.

Разом з тим, відповідач свої зобов`язання в частині оплати поставленого товару виконав частково. Наразі залишаються несплаченими 14% від вартості товару в сумі 402023,54 грн.

24.09.2024 позивач звернувся до відповідача з претензією, в якій вимагав сплатити заборгованість протягом 2 банківських днів з моменту отримання претензії.

Разом з тим, претензія залишена відповідачем без належного реагування, що і зумовило звернення позивача до суду із даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу частин першої, четвертої статті 179 ГК України, майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Згідно вимог ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Як визначено частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Положеннями п.1 ч.2 ст.11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень ст.6, ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За умовами ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За умовами ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно ч.1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як встановлено судом, між сторонами виникли договірні відносини, за якими позивач зобов`язався поставити відповідачу товар, а відповідач, своєю чергою, зобов`язався прийняти та оплатити вартість отриманого товару в порядку та на умовах, визначених договором.

В свою чергу, в матеріалах справи відсутні докази щодо повернення відповідачем товару після його отримання або заявлення претензій до позивача щодо його якості, а також здійснення відповідачем повної оплати вартості товару, поставленого за вищевказаними накладними.

Враховуючи, що бездіяльність відповідача, яка виражається у несплаті цих коштів, суперечить вищевказаним нормам права та договору, а також те, що в установленому порядку відповідач обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення основного боргу в сумі 402023,54 грн. є обґрунтованим, нормативно та документально доведеним, та підлягає задоволенню.

Також, позивач просить стягнути з відповідача 3172,13 грн. 3% річних і 8478,68 грн. інфляційних втрат.

Як унормовано приписами статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов`язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Верховний Суд неодноразово у своїх постановах звертав увагу на те, що з огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми 3% річних, інфляційних втрат та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

У постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування.

Так, відповідно до п. 5.2. договору, оплата здійснюється покупцем у вигляді 86% вартості товару по факту завантаження (до фактичної відправки товару), протягом одного банківського дня шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника. Балансові 14% вартості відвантаженого товару - протягом чотирьох банківських днів після реєстрації постачальником податкової накладної в Єдиному реєстрі.

Як слідує з матеріалів справи, остання податкова накладна (дата складання позивачем 13.07.2024) зареєстрована (прийнята) податковою службою 13.07.2024, отже відповідно до п. 5.2. договору оплата мала бути здійснена відповідачем до 17.07.2024 включно.

З урахуванням вище наведеного, позивачем невірно визначено дату початку нрахування збитків від інфляції та річних, оскільки належним періодом нарахувань є: 18.07.2024-16.10.2024.

За розрахунком суду належними до стягнення є 2998,70 грн. 3 % річних та 15867,72 грн. інфляційних втрат.

Водночас, господарський суд не може виходити за межі позовних вимог, у зв`язку з чим вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі, а саме 8478,68 грн.

Так, з відповідача на корить позивача належить стягнути 402023,54 грн. основного боргу, 8478,68 грн. інфляційних втрат, 2998,70 грн. 3 % річних. У задоволенні решти вимог в частині стягнення 173,43 грн. річних слід відмовити.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v.Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", рішення від 10.02.2010). Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

За змістом ч. 4 ст. 129 ГПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із частковим задоволенням позову витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Щодо судового збору, суд враховує, що відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір за подання вищевказаної позовної заяви майнового характеру складає 6205,12 грн. (413674,35 грн. х 1.5% = 6205,12 грн.), отже позивачем надмірно сплачено судовий збір за подання позовної заяви в сумі 44,59 грн.

При цьому суд роз`яснює позивачу, що він не позбавлений права звернутись до суду з окремим клопотанням про повернення надмірно сплаченого судового збору за подання позову після ухвалення рішення судом.

Керуючись ст.ст. 13, 73-79, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "ПІВДЕНЬ ЗЕРНОТРЕЙД" (код ЄДРПОУ 44945932, 65039, м. Одеса, пров. Артилерійський 2, буд. 6, оф. 9) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільське комунальне підприємство "СІЛЬКОМУНГОСП" (код ЄДРПОУ 05442777, 38400, Полтавська обл., Полтавський р-н, м. Решетилівка, вул. Базарна, буд. 18) - 402023 (чотириста дві тисячі двадцять три) грн. 54 коп. основного боргу, 8478 (вісім тисяч чотириста сімдесят вісім) грн. 68 коп. інфляційних збитків, 2998 (дві тисячі дев`ятсот дев`яносто вісім) грн. 70 коп. 3% річних, 6202 (шість тисяч двісті дві) грн. 51 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позову відмовити.

4. Судові витрати зі сплати 2,61 грн. судового збору покласти на позивача.

5. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

Суддя М.Б. Сулімовська

Згідно з ч. ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

Повний текст рішення складено і підписано 26 грудня 2024 р.