Ухвала

від 25.12.2024 по справі 915/37/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

25 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 915/37/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н. М. - головуючий, Бакуліна С. В., Кондратова І. Д.

розглянувши матеріали касаційної скарги Заступника керівника Одеської обласної прокуратури

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Поліщук Л. В., Богатир К. В., Таран С. В.

від 19.11.2024

за позовом Керівника Баштанської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря Баштанки"

про відшкодування збитків, заподіяних державі порушенням законодавства про охорону атмосферного повітря у розмірі 311 109,46 грн,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2024 року Керівник Баштанської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовом, в якому просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря Баштанки" збитки, завдані порушенням законодавства про охорону атмосферного повітря, в сумі 311 109,46 грн.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 14.05.2024 у справі № 915/37/24 позов задоволено. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря Баштанки" на користь держави в особі Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) збитки у розмірі 311 109,46 грн.

Постановою від 19.11.2024 Південно-західний апеляційний господарський суд скасував рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.05.2024 у справі № 915/37/24. У задоволенні позову відмовив.

16 грудня 2024 року Заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.11.2024 у справі № 915/37/24.

Перевіривши касаційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Пунктом 1 частини 1 статті 163 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Згідно з частиною 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з частиною 7 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" установлено у 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3 028,00 грн.

Предметом спору у цій справі є стягнення 311 109,46 грн, що менше, ніж п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на дату подання позову (1 514 000,00 грн).

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).

Отже, Верховному Суду надано право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у статті 287 Господарського процесуального кодексу України, що узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.

З тексту касаційної скарги вбачається, що підставою її подання у справі, ціна позову якої не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, є, зокрема, наявність значного суспільного інтересу предмету спору у справі № 915/37/24 (підпункт "в" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України). На думку скаржника, здійснення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря з порушенням вимог законодавства та перевищенням визначених законом лімітів не може відповідати суспільному інтересу та порушує інтереси держави як гаранта дотримання принципу верховенства права в країні; правовідносини щодо охорони навколишнього природного середовища становлять суспільний інтерес, а незаконне його забруднення шляхом здійснення викидів у атмосферу, такому суспільному інтересу не відповідає, тощо. Заступник керівника Одеської обласної прокуратури також наголошує, що однією з найважливіших екологічних проблем в Україні під час війни стало забруднення повітря, води та ґрунту токсичними хімічними речовинами, що, як наслідок, спричинило низку проблем зі здоров`ям місцевого населення, тощо.

Розглянувши викладені Заступником керівника Одеської обласної прокуратури доводи, Верховний Суд дійшов висновку, що скаржник не навів вагомих аргументів, які б свідчили про те, що саме ця справа становить значний суспільний інтерес, оскільки всі наведені доводи, за оцінкою Суду, на теперішній час мають загальний характер і зводяться лише до опису стану навколишнього природного середовища під час воєнного стану. Поряд із цим, Заступником керівника Одеської обласної прокуратури не наведено належного обґрунтування вказаного у взаємозв`язку саме зі справою № 915/37/24. Однак самі лише посилання на наявність обставин, зокрема, передбачених підпунктом "в" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, які не є належно обґрунтованими, автоматично не презюмує їх існування.

Інші доводи Заступника керівника Одеської обласної прокуратури зводяться до висловлення незгоди з ухваленим судовим рішенням, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм і по суті є проханням про повторний перегляд справи.

Водночас Суд наголошує, що незгода із рішенням судів першої та/або апеляційної інстанцій не свідчить про їх незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь скаржника є звичайним передбачуваним процесом.

Суд також вважає за необхідне наголосити, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України випадки є виключенням із загального правила, і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".

При цьому тягар доказування наявності випадків, передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, покладається на скаржника.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів". Розгляд скарг Верховним Судом насамперед покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення ?розгляду заради розгляду?.

Враховуючи викладене, Суд дійшов висновку, що скаржником не дотримано умови допуску справи з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, до касаційного оскарження, передбачені підпунктом "в" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Як визначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 року у справі "Пелевін проти України" (заява №24402/02), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг (пункт 27). Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу. Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" [рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (пункт 57)].

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З урахуванням викладеного, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 915/37/24 за касаційною скаргою Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.11.2024, оскільки вона подана на судове рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 915/37/24 за касаційною скаргою Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.11.2024.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуючий Н. М. Губенко

Судді С. В. Бакуліна

І. Д. Кондратова