Ухвала

від 17.12.2024 по справі 916/293/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

17 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 916/293/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кондратової І.Д. - головуючої, суддів -Бакуліної С.В., Губенко Н.М.

за участю секретаря судового засідання - Омельчук А.В.,

за участю представників учасників справи:

позивача - Панькевич М.Б. (адвокат), Пелих О.Л. (адвокат),

відповідача -не з`явився,

третьої особи 1 - Іванової О.В. (в порядку самопредставництва),

третьої особи 2 - Шмакова І.В. (в порядку самопредставництва),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міжнародної благодійної організації "Екологія-Право-Людина"

на ухвалу Господарського суду міста Києва

(суддя - Паламар П.І.)

від 26.06.2024

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий - Коробенко Г.П., судді: Кравчук Г.А., Вовк І.В.)

від 17.09.2024

у справі за позовом Міжнародної благодійної організації "Екологія-Право-Людина"

до Російської Федерації в особі Міністерства закордонних справ Російської Федерації

треті особи: 1. Національний природний парк "Кам`янська Січ",

2. Державна екологічна інспекція Південного округу (Запорізька та Херсонська області)

про відшкодування матеріальної шкоди, ціна позову 4 921 190 250,15 грн.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У січні 2024 року Міжнародна благодійна організація "Екологія-Право-Людина" (далі - Організація) звернулася до суду з позовом до Російської Федерації в особі Міністерства закордонних справ Російської Федерації про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 4 921 190 250,15 грн.

2. На обґрунтування позовних вимог Організація послалася на те, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації на території України відбулося знищення та пошкодження території (довкілля) Національного природного парку "Кам`янська Січ" Херсонської області, у зв`язку з чим спричинена матеріальна шкода.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.

3. 26.06.2024 Господарський суд міста Києва постановив ухвалу, залишену без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2024, про залишення позову без розгляду на підставі пункту 1 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки Організація не наділена повноваженнями на подання позовів в інтересах держави Україна і позивач помилково ототожнює інтереси держави (всього Українського народу) та частини суспільства в особі окремих громадянин або їх груп (громад).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

4. Організація оскаржила ці судові рішення і в касаційній скарзі просить їх скасувати та направити справу для продовження розгляду по суті до місцевого господарського суду.

5. Організація також звернулася з клопотанням про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі приписів частини п`ятої статті 302 ГПК України у зв`язку з тим, що ця справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що висновки судів не відповідають обставинам справи та суперечать як нормам матеріального, так і нормам процесуального права, а також позиції Верховного Суду у справах за участю Організації, порушують її права на справедливий і публічний розгляд справи незалежним і безстороннім судом. На думку скаржника, він вправі подати позов про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, у суспільних інтересах на підставі статті 4, частини першої статті 53 ГПК України та статті 21 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища".

Мотивуючи клопотання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, скаржник послався на те, що шкода, для відшкодування якої звернулася Організація, завдана не Національному природному парку "Кам`янська Січ", як юридичній особі, а унікальній природній території, віднесеній до об`єктів природо-заповідного фонду, і є національним надбанням, складовою частиною світової системи природних територій, тобто завдана суспільству. Організація наполягає на тому, що вона звернулася як у власних інтересах, так і в інтересах суспільства, які співпадають з інтересами держави. Відповідно право на звернення до суду з цим позовом, на її думку, належить широкому колу осіб, як-то Державній екологічній службі, органам прокуратури, зацікавленій громадськості. Скаржник також звернув увагу на те, що суди не врахували висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного суду від 11.12.2018 у справі № 910/8122/17, відповідно до якого Організація має право на представництво в суді екологічних інтересів суспільства, а також висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19.10.2022 у справі № 906/3/21, від 04.11.2022 у справі № 420/18905/21 та у справі № 420/851/20.

Доводи інших учасників справи

7. Відзиви на касаційну скаргу позивача не надійшли.

Підстави передачі справи до Великої Палати Верховного Суду

8. Вирішуючи спір у цій справі, суди встановили, що предметом за вимогами Організації є відшкодування шкоди, спричиненої збройною агресією Російської Федерації на території України, внаслідок знищення та пошкодження території (довкілля) Національного природного парку "Кам`янська Січ" Херсонської області. Відповідачем у цій справі є Російська Федерація в особі Міністерства закордонних справ Російської Федерації.

9. Відповідно до частини першої статті 365 ГПК України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

10. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

11. Частина перша статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет, відповідно до якого пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

12. Водночас, з урахуванням положень статті 11 Європейської конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16.05.1972, та статті 12 Конвенції Організації об`єднаних націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02.12.2004 (яка відображає підставу для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий "деліктний виняток" ("tort exсeption") та підлягає застосуванню відповідно до звичаєвого міжнародного права, як кодифікований звід звичаєвих норм міжнародного права, оскільки Російська Федерація не ратифікувала Конвенцію ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), але й не заперечила їй, підписавши конвенцію 01.12.2006), судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на зазначені позивачем у цій справі підстави для позовних вимог: завдання збройними силами Російської Федерації шкоди внаслідок знищення та пошкодження території (довкілля) природного парку на території України, що є винятком до судового імунітету держави відповідно до звичаєвого міжнародного права, а підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов`язаннями України в сфері боротьби з тероризмом.

13. У цих висновках суд звертається до сталої позиції Верховного Суду у спорах про відшкодування шкоди, завданої збройними силами/військовою агресією Російської Федерації, викладеної, зокрема у постанові від 12.10.2022 у справі № 463/14365/21.

14. У спорах про відшкодування шкоди, завданої державою/іноземною державою (органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою/органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою іноземної держави), відповідачем є відповідна держава як учасник цивільних правовідносин, як правило, в особі органу, якого позивач зазначає порушником своїх прав. Держава Україна, як і іноземна держава, бере участь у справі у спорах про відшкодування шкоди, завданої державою (іноземною державою), як відповідач, через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.

15. Ураховуючи, що предметом позову у цій справі є відшкодування збитків, завданих збройною агресією Російської Федерації проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН, колегія суддів зазначає, що судовий імунітет Російської Федерації у цьому випадку на спірні правовідносини не поширюється.

16. Відповідно до частини першої статті 49 Закону України "Про міжнародне приватне право" права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

17. Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог Організації про відшкодування шкоди, мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при вирішенні цього спору є матеріальний закон України.

18. Стаття 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає, що підставою виникнення цивільних прав і обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

19. Відповідно до пункту 8 частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

20. Аналогічні норми містяться також у статті 20 Господарського кодексу України, якою встановлено, що кожний суб`єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема шляхом відшкодування збитків.

21. Згідно із частиною третьою статті 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

22. Відповідно до частини третьої статті 13, частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

23. Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 20.03.2022 № 326, якою затверджений Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, що встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Росії (далі - Порядок № 326).

24. Відповідно до пункту 9 Порядку № 326, який доповнено цим пунктом згідно з Постановою Кабінету Міністрів від 01.12.2023 № 1256 (позов у цій справі Організація подала у січні 2024 року), з метою подання до Реєстру збитків, завданих агресією Російської Федерації проти України, створеного Резолюцією Комітету Міністрів Ради Європи про створення Розширеної часткової угоди стосовно реєстру збитків, завданих агресією Російської Федерації проти України, CM/Res(2023)3 від 12.05.2023 (далі - Реєстр збитків), заяв про відшкодування збитків, втрат чи шкоди, завданих починаючи з 24.02.2022 або пізніше на території України в межах її міжнародно-визнаних кордонів, включаючи її територіальні води, міжнародно-протиправними діями Російської Федерації в Україні або проти України (далі - заява), шкода та збитки класифікуються за категоріями, визначеними у пунктах 10-12 цього Порядку.

25. У підпункті 4 пункту 11 цього ж Порядку № 326 закріплено, що суб`єкт подання - держава Україна, включаючи міністерства, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади, інші державні органи та органи місцевого самоврядування (на період воєнного стану - військові адміністрації у разі утворення), державні, комунальні підприємства, установи та організації, що належать до сфери їх управління (перебувають в управлінні) (категорія B), за шкоду та збитки, завдані навколишньому природному середовищу та природним ресурсам (зокрема, шкода та збитки, завдані земельним ресурсам, втрати надр, збитки, завдані водним об`єктам, атмосферному повітрю, лісовому господарству, природно-заповідному фонду), що включають (підкатегорія B4): шкоду та збитки, завдані навколишньому природному середовищу та природним ресурсам, - шкода та збитки, завдані, зокрема, земельним та водним ресурсам, атмосферному повітрю, лісовому фонду та надрам (B4.1). Відповідальними органами є Міндовкілля, Мінагрополітики, Мінреінтеграції, Держекоінспекція, Держгеокадастр, обласні, Київська міська держадміністрації (на період воєнного стану - військові адміністрації), органи місцевого самоврядування (на період воєнного стану - військові адміністрації у разі утворення); втрату біорізноманіття, - знищення тварин, рослин, вимирання чи істотне скорочення популяцій видів (B4.2). Відповідальними органами є Міндовкілля, Мінагрополітики, Мінреінтеграції, Держекоінспекція, Держрибагентство; порушення та втрату екосистем, - зокрема, знищення лісів, забруднення та засмічення вод, руйнування русел водних об`єктів, пошкодження родовищ корисних копалин, знищення або пошкодження геологічних об`єктів, що становлять особливу наукову і культурну цінність, знищення чи пошкодження природних комплексів територій та об`єктів природно-заповідного фонду (B4.3). Відповідальними органами є Міндовкілля, Мінагрополітики, Держлісагентство, Держекоінспекція, обласні, Київська міська держадміністрації (на період воєнного стану - військові адміністрації), органи місцевого самоврядування (на період воєнного стану - військові адміністрації у разі утворення); інші збитки, пов`язані з навколишнім природним середовищем чи кліматом, озоноруйнівними речовинами та фторованими парниковими газами, забезпеченням хімічної безпеки та управлінням хімічною продукцією, демонтажем та переробкою будівельних відходів руйнувань (B4.4). Відповідальними органами є Міндовкілля, Держекоінспекція та органи місцевого самоврядування (на період воєнного стану - військові адміністрації у разі утворення).

26. Стаття 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачає, що до екологічних прав громадян віднесено право на безпечне для їх життя та здоров`я навколишнє природне середовище; об`єднання в громадські природоохоронні формування; подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров`ю і майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище (пункти «а», «д», «з» частини першої цієї статті).

27. Екологічні права громадян забезпечуються участю громадських організацій та громадян у діяльності щодо охорони навколишнього природного середовища, компенсацією в установленому порядку шкоди, заподіяної здоров`ю і майну громадян внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища (пункти «в», «д» частини першої статті 10 цього ж Закону).

28. Громадська організація може захищати в суді особисті немайнові та майнові права як своїх членів, так і права та охоронювані законом інтереси інших осіб, які звернулися до неї за таким захистом, лише у випадках, якщо таке повноваження передбачено в її статутних документах та якщо відповідний закон визначає право громадської організації звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб (абзац третій пункту 2.6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 28.11.2013 № 12-рп/2013).

29. Частина третя статті 11 цього Закону визначає, що порушені права громадян у галузі охорони навколишнього середовища мають бути поновлені, а їх захист здійснюється в судовому порядку відповідно до законодавства України. Пунктом «ж» частини першої статті 21 цього Закону передбачено право громадських природоохоронних організацій на подання до суду позовів про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в тому числі здоров`ю громадян і майну громадських організацій.

30. Пункт 3 статті 9 Орхуської конвенції, ратифікованої Законом України від 06.07.1999 № 832-XIV (далі - Конвенція), передбачає гарантії доступу представників громадськості до судового й адміністративного оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних органів та приватних осіб, що порушують вимоги національного екологічного законодавства. Вона гарантує доступ до правосуддя громадським організаціям як на підставі власних норм, так і в порядку забезпечення дотримання національного природоохоронного законодавства.

31. Пунктом 4 статті 2 цієї Конвенції до «громадськості» віднесено одну або більше фізичних чи юридичних осіб, їхнє об`єднання, організації та групи, які діють згідно з національним законодавством або практикою. Тобто громадська природоохоронна організація, створена внаслідок реалізації громадянами права на об`єднання в громадські природоохоронні формування, є суб`єктом права, якому положеннями пункту 3 статті 9, пункту 5 статті 2 Конвенції гарантується доступ до правосуддя задля забезпечення виконання її статутних цілей та захисту порушених екологічних прав як фізичних осіб, які є членами такої організації, так і своїх прав як юридичної особи, що має зацікавленість щодо питань навколишнього середовища.

32. У справі № 904/6125/20, яка перебувала на розгляді Великої Палати Верховного Суду, з позовом зверталася громадська природоохоронна організація до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», Приватного акціонерного товариства «Суха Балка», Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат», Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг», Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування збитків та моральної шкоди. Мотивувала представницькими функціями захисту екологічних прав фізичних осіб - членів такої організації, які порушені відповідачами.

33. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.06.2021 у справі № 904/6125/20 виснувала, що в силу статті 9 Конвенції громадський контроль у сфері природоохоронного законодавства може здійснюватися громадськими природоохоронними організаціями, якщо такі позови подано на захист статутних цілей або суспільного інтересу. Водночас, зазначила, що позивач, як природоохоронна громадська організація, представляючи інтереси своїх членів - фізичних осіб, помилково визначив належність цього спору до господарської юрисдикції з посиланням на відповідність його суб`єктного складу вимогам статті 4 ГПК України. Позов подавався громадською організацією в інтересах сорока восьми фізичних осіб згідно з переліком, визначеним як додаток 1 до позовної заяви, задля захисту їх екологічних прав, тобто в інтересах фізичних осіб, які є членами позивача, а не на захист його власних інтересів як юридичної особи. Ці обставини спростували доводи позивача про віднесення цього спору за суб`єктним критерієм до юрисдикції господарських судів. На підсумку, вирішено, що спір має розглядатися у порядку цивільного судочинства.

34. Утім, на відміну від суб`єктного складу учасників справи № 904/6125/20, в якій усі є резидентами України, у справі, що розглядається, з позовом про відшкодування шкоди, завданої військової агресією Російської Федерації, звернулася Організація, вказавши відповідачем Російську Федерацію в особі представницького органу - Міністерства закордонних справ Російської Федерації, якого позивач вважає порушником прав у спірних правовідносинах, та яким, за твердженням Організації, має бути відшкодовано шкоду.

35. Організація за своїм правовим статусом є юридичною особою приватного права, яку створено шляхом об`єднання фізичних осіб на основі спільності їх інтересів щодо проживання у безпечному для життя і здоров`я довкіллі та захисту своїх екологічних прав. У правовідносинах із третіми особами, у тому числі в судах, таке громадське об`єднання діє від власного імені в інтересах його членів - фізичних осіб, які наділили його повноваженнями щодо захисту їх екологічних прав та інтересів відповідно до статуту.

36. Тобто, звертаючись із цим позовом, Організація уособлює собою конкретних громадян задля захисту екологічних прав, які є її засновниками (учасниками), та, з огляду на цілі її статутної діяльності, які уповноважили її представляти свої інтереси у сфері охорони навколишнього природного середовища, у тому числі шляхом ініціювання судових спорів із третіми особами, які порушують права членів організації на проживання у безпечному для життя і здоров`я довкіллі, і заявлення позовів про відшкодування збитків (шкоди), завданих неправомірними діями третіх осіб в екологічній сфері.

37. Разом з тим, у позовній заяві Організація просить стягнути саме на користь Держави Україна грошові кошти як шкоду, спричинену збройною агресією Російської Федерації на території України внаслідок знищення та пошкодження території (довкілля) Національного природного парку "Кам`янська Січ" Херсонської області.

38. До того ж, як зазначено раніше, у Порядку № 326 закріплено суб`єктів за визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, а саме: державу Україна, включаючи міністерства, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади, інші державні органи та органи місцевого самоврядування (на період воєнного стану - військові адміністрації у разі утворення), державні, комунальні підприємства, установи та організації, що належать до сфери їх управління (перебувають в управлінні).

39. Тому виключна правова проблема у цій справі зумовлена необхідністю уточнення висновків у постанові від 15.06.2021 у справі № 904/6125/20, згідно з якими Велика Палата Верховного Суду виснувала про право громадських природоохоронних організацій на звернення з такими позовами. Разом з тим, у цій постанові не розглядалося питання відшкодування шкоди, спричиненої збройною агресією Російської Федерації на території України, позаяк на момент її прийняття таких обставин не існувало.

40. Як наслідок, у цій справі постали питання:

- щодо права Організації бути позивачем у цьому спорі;

- стосовно порушення прав саме цієї Організації у цьому спорі;

- щодо юрисдикції цього спору.

41. Відповіді на ці питання зумовлюють правильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, оскільки будуть мати наслідком вчинення таких процесуальних дій, як:

- залишення позову без розгляду на підставі пункту 1 частини першої статті 226 ГПК України, яке це зробили суди попередніх інстанцій;

- прийняття позову Організації до розгляду господарським судом і вирішення спору по суті із наданням відповіді на питання порушення прав останньої у цьому спорі;

- визначення юрисдикції цього спору за наслідком установлення осіб, чиї інтереси захищає Організація, як юридична особа.

42. Положеннями статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" унормовано, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Верховний Суд, зокрема забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом; забезпечує апеляційні та місцеві суди методичною інформацією з питань правозастосування.

43. Згідно з положеннями частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

44. Відповідно до частини п`ятої статті 302 цього ж Кодексу суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

45. З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що ця справа містить названу вище виключну правову проблему щодо правозастосування судами частини першої стаття 53 ГПК України у контексті права Організації звертатися з таким позовом, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Клопотання Міжнародної благодійної організації "Екологія-Право-Людина" про передачу справи № 916/293/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду задовольнити.

2. Справу № 916/293/24 разом з касаційною скаргою Міжнародної благодійної організації "Екологія-Право-Людина" передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуюча І. Кондратова

Судді С. Бакуліна

Н. Губенко