Ухвала

від 29.01.2025 по справі 916/293/24

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

29 січня 2025 року

м. Київ

Справа № 916/293/24

Провадження № 12-76гс24

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Власова Ю. Л. ,

суддів Банаська О. О. , Булейко О. Л. , Воробйової І. А. , Гриціва М. І. , Губської О. А. , Єленіної Ж. М. , Короля В. В. , Кривенди О. В. , Мазура М. В. , Мартєва С. Ю. , Пількова К. М. , Погрібного С. О. , Ступак О. В. , Ткача І. В. , Ткачука О. С. , Уркевича В. Ю. , Усенко Є. А. , Шевцової Н. В.

перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду касаційної скарги Міжнародної благодійної організації «Екологія-Право-Людина» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 26 червня 2024 року (суддя Паламар П. І. ) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17 вересня 2024 року (колегія суддів: Коробенко Г. П. , Кравчук Г. А. , Вовк І. В. )

у справі № 916/293/24

за позовом Міжнародної благодійної організації «Екологія-Право-Людина»

до Російської Федерації в особі Міністерства закордонних справ Російської Федерації

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1) Національного природного парку «Кам`янська Січ», 2) Державної екологічної інспекції Південного округу (Запорізька та Херсонська області)

про відшкодування матеріальної шкоди, ціна позову 4 921 190 250,15 грн, та

ВСТАНОВИЛА:

1. У січні 2024 року Міжнародна благодійна організація «Екологія-Право-Людина» (далі - Організація) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Російської Федерації в особі Міністерства закордонних справ Російської Федерації про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 4 921 190 250,15 грн.

На обґрунтування позовних вимог Організація послалася на те, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації на території України відбулося знищення та пошкодження території (довкілля) Національного природного парку «Кам`янська Січ» Херсонської області, у зв`язку з чим спричинена вказана матеріальна шкода.

2. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26 червня 2024 року, яка залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17 вересня 2024 року, позов залишено без розгляду на підставі пункту 1 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що Організація не наділена повноваженнями на подання позовів в інтересах держави Україна, а доводи позивача з цього приводу ґрунтуються на помилковому ототожнені інтересів держави (всього Українського народу) з інтересами частини суспільства в особі окремих громадянин або їх груп (громад), що є безпідставним.

3. 15 жовтня 2024 року Організація звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний господарський суд) із касаційною скаргою, в якій просить вказані судові рішення скасувати та направити справу для продовження розгляду по суті до місцевого господарського суду.

На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що висновки судів не відповідають обставинам справи та суперечать як нормам матеріального, так і нормам процесуального права, а також позиції Верховного Суду у справах за участю Організації, порушують її права на справедливий і публічний розгляд справи незалежним і безстороннім судом. На думку скаржника, він вправі подати позов про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, у суспільних інтересах на підставі статті 4, частини першої статті 53 ГПК України та статті 21 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».

4. Організація також звернулася з клопотанням про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі приписів частини п`ятої статті 302 ГПК України у зв`язку з тим, що ця справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Мотивуючи клопотання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, скаржник послався на те, що шкода, для відшкодування якої звернулася Організація, завдана не Національному природному парку «Кам`янська Січ», як юридичній особі, а унікальній природній території, віднесеній до об`єктів природо-заповідного фонду, і є національним надбанням, складовою частиною світової системи природних територій, тобто завдана суспільству. Організація наполягає на тому, що вона звернулася як у власних інтересах, так і в інтересах суспільства, які співпадають з інтересами держави. Відповідно, право на звернення до суду з цим позовом, на її думку, належить широкому колу осіб, як-то Державній екологічній службі, органам прокуратури, зацікавленій громадськості. Скаржник також звернув увагу на те, що суди не врахували висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2018 року у справі № 910/8122/17, відповідно до якого Організація має право на представництво в суді екологічних інтересів суспільства.

5. Ухвалою від 17 грудня 2024 року Касаційний господарський суд передав справу № 916/293/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 302 ГПК України.

В ухвалі про направлення справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду колегія суддів Касаційного господарського суду зазначила, що предметом позову Організації є відшкодування шкоди, спричиненої збройною агресією Російської Федерації на території України, внаслідок знищення та пошкодження території (довкілля) Національного природного парку «Кам`янська Січ» Херсонської області. Відповідачем у цій справі є Російська Федерація в особі Міністерства закордонних справ Російської Федерації.

Ураховуючи, що предметом позову у цій справі є відшкодування збитків, завданих збройною агресією Російської Федерації проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН, колегія суддів зазначає, що судовий імунітет Російської Федерації у цьому випадку на спірні правовідносини не поширюється.

Екологічні права громадян забезпечуються участю громадських організацій та громадян у діяльності щодо охорони навколишнього природного середовища, компенсацією в установленому порядку шкоди, заподіяної здоров`ю і майну громадян внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища (пункти «в», «д» частини першої статті 10 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).

Громадська організація може захищати в суді особисті немайнові та майнові права як своїх членів, так і права та охоронювані законом інтереси інших осіб, які звернулися до неї за таким захистом, лише у випадках, якщо таке повноваження передбачено в її статутних документах та якщо відповідний закон визначає право громадської організації звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб (абзац третій пункту 2.6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 28 листопада 2013 року № 12-рп/2013).

Частина третя статті 11 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначає, що порушені права громадян у галузі охорони навколишнього середовища мають бути поновлені, а їх захист здійснюється в судовому порядку відповідно до законодавства України. Пунктом «ж» частини першої статті 21 цього Закону передбачено право громадських природоохоронних організацій на подання до суду позовів про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в тому числі здоров`ю громадян і майну громадських організацій.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 904/6125/20 виснувала, що в силу статті 9 Орхуської конвенції, ратифікованої Законом України від 06 липня 1999 року № 832-XIV, громадський контроль у сфері природоохоронного законодавства може здійснюватися громадськими природоохоронними організаціями, якщо такі позови подано на захист статутних цілей або суспільного інтересу. Водночас зазначила, що позивач, як природоохоронна громадська організація, представляючи інтереси своїх членів - фізичних осіб, помилково визначив належність цього спору до господарської юрисдикції з посиланням на відповідність його суб`єктного складу вимогам статті 4 ГПК України. Позов подавався громадською організацією в інтересах сорока восьми фізичних осіб згідно з переліком, визначеним як додаток 1 до позовної заяви, задля захисту їх екологічних прав, тобто в інтересах фізичних осіб, які є членами позивача, а не на захист його власних інтересів як юридичної особи. Ці обставини спростували доводи позивача про віднесення цього спору за суб`єктним критерієм до юрисдикції господарських судів. Таким чином, спір має розглядатися у порядку цивільного судочинства.

Утім, на відміну від суб`єктного складу учасників справи №904/6125/20, в якій усі є резидентами України, у справі, що розглядається, з позовом про відшкодування шкоди, завданої військової агресією Російської Федерації, звернулася Організація, вказавши відповідачем Російську Федерацію в особі представницького органу - Міністерства закордонних справ Російської Федерації, якого позивач вважає порушником прав у спірних правовідносинах, та яким, за твердженням Організації, має бути відшкодовано шкоду.

Організація за своїм правовим статусом є юридичною особою приватного права, яку створено шляхом об`єднання фізичних осіб на основі спільності їх інтересів щодо проживання у безпечному для життя і здоров`я довкіллі та захисту своїх екологічних прав. У правовідносинах із третіми особами, у тому числі в судах, таке громадське об`єднання діє від власного імені в інтересах його членів - фізичних осіб, які наділили його повноваженнями щодо захисту їх екологічних прав та інтересів відповідно до статуту.

Разом з тим, у позовній заяві Організація просить стягнути саме на користь Держави Україна грошові кошти як шкоду, спричинену збройною агресією Російської Федерації на території України внаслідок знищення та пошкодження території (довкілля) Національного природного парку «Кам`янська Січ» Херсонської області.

Тому Касаційний господарський суд вбачає виключну правову проблему у цій справі, яка зумовлена необхідністю уточнення висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 904/6125/20, згідно з якими громадські природоохоронні організації мають право на звернення до суду з такими позовами. Разом з тим, тоді не розглядалося питання відшкодування шкоди, спричиненої збройною агресією Російської Федерації на території України, позаяк на момент її прийняття таких обставин не існувало.

Отже, Касаційний господарський суд вважає, що у цій справі постали питання: 1) щодо права Організації бути позивачем у цьому спорі; 2) стосовно порушення прав саме цієї Організації у цьому спорі; 3) щодо юрисдикції цього спору.

Колегії суддів Касаційного господарського суду вважає, що вказані питання містять виключну правову проблему щодо правозастосування судами частини першої статті 53 ГПК України у контексті права Організації звертатися з таким позовом, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Касаційний господарський суд зазначає, що відповіді на ці питання зумовлять правильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, оскільки будуть мати наслідком вчинення таких процесуальних дій, як: залишення позову без розгляду на підставі пункту 1 частини першої статті 226 ГПК України, як це зробили суди попередніх інстанцій; прийняття позову Організації до розгляду господарським судом і вирішення спору по суті із наданням відповіді на питання порушення прав останньої у цьому спорі; визначення юрисдикції цього спору за наслідком установлення осіб, чиї інтереси захищає Організація, як юридична особа.

6. Велика Палата Верховного Суду, не вбачає підстав для передання справи на її розгляд зважаючи на таке.

Відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Пунктом 1 частини другої статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

Отже, з наведеної норми права, а також частини п`ятої статті 302 ГПК України вбачається, що справа за частиною п`ятою статті 302 ГПК України може бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду за наявності двох ознак: 1) справа містить виключну правову проблему; 2) вирішення такої виключної правової проблеми Великою Палатою Верховного Суду необхідне для забезпечення розвитку права та формування судами єдиної правозастосовчої практики.

Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного критеріїв. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

Виходячи з наведених критеріїв Касаційний господарський суд, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми, має обґрунтувати її наявність за кількісним та якісним вимірами, зокрема, навести інші справи різних юрисдикцій у яких мала місце зазначена правова проблема, наявність різної судової практики її вирішення тощо.

7. Зазначаючи, що справа № 916/293/24 містить виключну правову проблему, Касаційний господарський суд посилався, зокрема, на те, що існує проблема правозастосування судами частини першої статті 53 ГПК України у контексті права Організації звертатися з позовом про відшкодування шкоди, спричиненої збройною агресією Російської Федерації на території України, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Проте, Касаційний господарський суд не вказав жодної справи, яка б містила в собі зазначену ним виключну правову проблему (кількісний критерій), приклади різного вирішення судами цієї правової проблеми (якісний критерій), а також не навів аргументів, чому дане правове питання не може бути вирішене самим Касаційним господарським судом під час розгляду касаційної скарги відповідно до його повноважень.

8. Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частиною другою статті 37 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у складі Верховного Суду діють: 1) Велика Палата Верховного Суду; 2) Касаційний адміністративний суд; 3) Касаційний господарський суд; 4) Касаційний кримінальний суд; 5) Касаційний цивільний суд.

З наведених норм права вбачається, що при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суди враховують висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах касаційних судів, а не лише Великої Палати Верховного Суду.

9. Касаційний господарський суд зауважує про необхідність уточнення висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 904/6125/20, згідно з якими громадські природоохоронні організації мають право на звернення до суду з позовами про стягнення шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в контексті можливості звернення таких організацій з вимогами про відшкодування шкоди, спричиненої збройною агресією Російської Федерації на території України.

Проте, у справі № 904/6125/20, яка перебувала на розгляді Великої Палати Верховного Суду, громадська природоохоронна організація звернулась з позовом в інтересах сорока восьми фізичних осіб до гірничо-збагачувальних комбінатів про солідарне стягнення з них на користь цих осіб збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, а також моральної шкоди. Натомість у цій справі № 916/293/24 благодійною організацією заявлений позов до іноземної держави про стягнення шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, на користь держави Україна.

Відносини у цих справах не є подібними. Правовідносини щодо захисту громадською організацією прав її членів - конкретних фізичних осіб, порушених діяльністю конкретного українського підприємства, неподібні до правовідносин щодо захисту благодійною організацією прав держави Україна, порушених іноземною державною-агресором.

Правовий висновок - це виклад тлумачення певної норми права, здійснений Верховним Судом під час розгляду конкретної справи, обов`язковий для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору (дивись, зокрема, пункт 18.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2024 року у справі № 191/4364/21).

Отже, неможливо уточнювати правовий висновок, зроблений Великою Палатою Верховного Суду, щодо застосування норм процесуального права у правовідносинах, які виникли у справі № 904/6125/20, до неподібних правовідносин, що існують у справі № 916/293/24.

10. Відповідно до статті 286 ГПК України судом касаційної інстанції у господарських справах є Верховний Суд. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 300 ГПК України).

Питання застосування норм матеріального та процесуального права вирішується судом касаційної інстанції під час розгляду касаційної скарги відповідно до його повноважень. Таким чином, на розгляд Великої Палати Верховного Суду у цій справі передані питання, які можуть бути вирішені Касаційним господарським судом як належним судом.

11. Відповідно до частини шостої статті 303 ГПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.

З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що справу № 916/293/24 разом із касаційною скаргою слід повернути відповідній колегії Касаційного господарського суду для розгляду відповідно до частини шостої статті 303 ГПК України.

Керуючись статтями 302, 303 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

Справу № 916/293/24повернути колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Ю. Л. Власов Судді: О. О. Банасько С. Ю. Мартєв О. Л. Булейко К. М. Пільков І. А. Воробйова С. О. Погрібний М. І. Гриців О. В. Ступак О. А. Губська І. В. Ткач Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук В. В. Король В. Ю. Уркевич О. В. Кривенда Є. А. Усенко М. В. Мазур Н. В. Шевцова