Постанова

від 26.12.2024 по справі 333/3331/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 26.12.2024 Справа № 333/3331/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЄУН 333/3331/23 Головуючий у І інстанції: Кулик В.Б.

Провадження №22-ц/807/1819/24 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2024 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:

Головуючого: Полякова О.З.,

суддів: Кухаря С.В.,

Онищенка Е.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 08 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Комарова 13» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, який у подальшому уточнила, до ОСББ «Комарова 13» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 25.11.2018 установчими зборами об`єднання співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 створено ОСББ «Комарова 13», обрано виконавчий орган Правління. Протоколом № 1 зборів Правління ОСББ «Комарова 13» від 27.11.2018 головою правління обрано позивача. 12.12.2018 ОСББ «Комарова 13» було внесено державним реєстратором до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, керівником зазначено позивача. Протоколом загальних зборів ОСББ «Комарова 13» від 12.01.2019 визначено матеріальне заохочення голови правління в розмірі мінімальної заробітної плати, діючої в Україні на відповідний час.

З 19.03.2019 позивач відповідно до наказу № 1 від 18.03.2019 приступила до виконання обов`язків голови правління ОСББ «Комарова 13» з посадовим окладом в одну мінімальну заробітну плату. 18.03.2019 повідомлено Державну фіскальну службу про прийняття працівника ОСОБА_1 на роботу, категорія осіб наймані працівники з трудовою книжкою, а також внесено запис в трудову книжку.

06.08.2020 відбулися загальні збори співвласників ОСББ «Комарова 13», на яких було ухвалено рішення про переобрання членів правління, ОСОБА_1 переобраною не була. Відповідно до наказу № 8 її трудові відносини як голови правління ОСББ «Комарова 13» припинені згідно з п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України на підставі рішення загальних зборів від 06.08.2020, датою звільнення є 17.09.2020, та наказом № 7 від 17.09.2020 - з посади бухгалтера (за сумісництвом). Але розрахунок при звільнені з нею не був проведений, хоча вона зверталася до відповідача з відповідними заявами, які були проігноровані.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 04.10.2021 у справі № 333/2023/21 позов задоволено частково. Стягнуто з ОСББ «Комарова 13» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі та компенсацію за невикористані щорічні відпустки у загальному розмірі 6538,10 грн. Постановою Запорізького апеляційного суду від 23.08.2022 рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 04.10.2021 року у цій справі змінено в частині правового обґрунтування відмови у позовних вимогах про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

26.01.2022 Комунарським ВДВС у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) було відкрито виконавче провадження (АСВП № 68345445) щодо стягнення з ОСББ «Комарова 13» на користь позивача заборгованості по заробітній платі та компенсацію за невикористані щорічні відпустки у загальному розмірі 6538,10 грн.

08.02.2022 на рахунок ОСОБА_1 надійшли грошові кошти у розмірі 6538,10 грн з призначенням платежу: Комунарський ВДВС у м. Запоріжжі, переказ коштів на користь ОСОБА_1 НОМЕР_1 згідно з ВП 68345445, про що свідчить копія виписки.

Не проведення розрахунку при звільненні є підставою для стягнення середнього заробітку за час його затримки за період з 20.05.2021 до дня фактичної виплати розрахункових (08.02.2022), розмір якого за підрахунком позивача станом на день звернення до суду з позовом становить 187 робочих днів 41078,29 грн.

Додатково ОСОБА_1 зазначала, що строк звернення до суду (тримісячний) було порушено у зв`язку із запровадженням карантинних заходів.

Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача на її користь 41078,29 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку за період із 20.05.2021 до 08.02.2022, витрати понесені на професійну правничу допомогу та судовий збір.

Рішенням Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 08 липня 2024 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСББ «Комарова 13» на користь ОСОБА_1 6538,10 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, 1073 грн судового збору та витрати на правову допомогу в розмірі 6500 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вищезазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подалаапеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить змінити рішення Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 08 липня 2024 року в частині розміру стягнення компенсаційних витрат та стягнути з ОСББ «Комарова 13» суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.05.2021 до дня фактичної виплати розрахункових (08.02.2022), розмір якого за підрахунком позивача, складає 187 робочих днів 41078,29 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги, повторюючи доводи позовної заяви, ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги обставин, за яких була встановлена наявність заборгованості, що на думку скаржниці, є триваючим порушенням її права. Кількість днів прострочення складає 187 робочих днів. ОСОБА_1 вважає, що таке зменшення суми компенсаційних виплат не відповідає обставинам справи, не є справедливим та розумним.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, даний спір за визначеними статтею 274ЦПК України критеріями відноситься до категорії малозначних, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відзивів від осіб, які беруть участь у справі, на вищезазначену апеляційну скаргу не надійшло, що в силу вимог ч. 3 ст.360ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду відповідає.

Частково задовольняючипозовні вимоги,суд першоїінстанції виходивз того,що оскільки сума середнього заробітку за час затримки розрахунку за статтею 117 КЗпП перевищує реальну заборгованість, справедливим є застосування принципу співмірності та скористався своїм правом щодо зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, належних до стягнення на користь позивача.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Так, суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до протоколу установчих зборів ОСББ «Комарова 13» від 25.11.2018 в будинку АДРЕСА_1 створено ОСББ «Комарова 13», обрано виконавчий орган правління.

Згідно з протоколом № 1 зборів правління ОСББ «Комарова 13» від 27.11.2018 головою правління обрано Пащенко А.Л.

12.12.2018 ОСББ «Комарова 13» внесено державним реєстратором до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, керівником зазначено ОСОБА_1 .

Протоколом загальних зборів ОСББ «Комарова 13» від 12.01.2019 визначено матеріальне заохочення голови правління в розмірі мінімальної заробітної плати, діючої в Україні на відповідний час.

Відповідно до наказу № 1 від 18.03.2019 з 19.03.2019 ОСОБА_1 приступила до виконання обов`язків голови правління ОСББ «Комарова 13» з посадовим окладом згідно з штатним розписом.

18.03.2019 повідомлено Державну фіскальну службу про прийняття працівника ОСОБА_1 на роботу, категорія особи 1.

20.07.2020 на позачергових зборах Правління ОСББ «Комарова 13», у зв`язку з вираженням недовіри Голові Правління ОСОБА_1 від співвласників ОСББ «Комарова 13» та згідно з Актом ревізійної комісії від 07.07.2020 про вираження недовіри Голові Правління, а також у зв`язку з систематичними порушеннями норм Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» та Статуту ОСББ «Комарова 13», було вирішено увільнити з посади Голови Правління ОСББ «Комарова 13» ОСОБА_1 до наступних загальних зборів ОСББ зі збереженням виконання обов`язків по господарській частині діяльності ОСББ.

Згідно з протоколом № 2 від 21.07.2020 на позачергових зборах Правління ОСББ «Комарова 13» було призначено дату загальних зборів ОСББ 06.08.2020, а також визначено порядок прийому-передання документів ОСББ при зміні Голови правління. Було вирішено при зміні Голови правління затвердити такий порядок приймання-передачі справ та документів новому Голові правління: приймання-передача справ відбувається шляхом складання акту приймання-передачі, в якому за списком передаються документи (Статут, протоколи організаційних зборів співвласників будинку, протоколи Установчих та Загальних Зборів, листи голосування на установчих та загальних зборах, листи голосування письмового опитування, протоколи зборів правління, листи голосування зборів правління, реєстр поквартирного обліку оплати за утримання будинку, всі договори з підрядними організаціями, всі договори з найманими працівниками, акти прийому-передачі виконаних робіт, всі інші акти ОСББ, всі бухгалтерські, банківські, податкові документи, чеки, квитанції, трудові книжки найманих працівників, тощо) кожен окремо, з описом його назви, дати, номеру, форми («оригінал/копія»), кількості аркушів (для Статуту ще і кількість примірників), а також майно ОСББ: печатки ОСББ, ключів від приміщень загального користування (горища, підвали і т.д.), а також все майно, яке було куплене за кошти ОСББ і т.д. Акт приймання-передачі повинен відбуватися і складатися в присутності не менше ніж 3-х членів діючого правління ОСББ і завірятися підписами сторін, яка передає та яка приймає документацію та майно, а також членами правління, присутніми при прийманні-передачі. Також обов`язковим є складання Головою правління на дату його звільнення фінансового звіту об`єднання співвласників та проведення ревізії фінансово-господарчої діяльності ОСББ ревізійною комісією, щоб уникнути небажаних наслідків фінансового характеру, які можуть виявитися після звільнення Голови правління.

06.08.2020 загальними зборами співвласників ОСББ «Комарова 13» ухвалено рішення прийняти до відома без затвердження діяльність ОСОБА_1 на посаді голови правління за період існування ОСББ «Комарова 13», визнано роботу ОСОБА_1 на посаді Голови правління незадовільною, а також прийнято рішення про переобрання членів правління ОСББ, обрано оновлений склад правління, до якого ОСОБА_1 не увійшла, обрано ревізійну комісію ОСББ «Комарова 13».

Згідно з Протоколом № 7 від 14.08.2020 зборів правління ОСББ «Комарова 13», вирішено звільнити з посади голови Правління ОСОБА_1 з 14.08.2020 (за незадовільну роботу на посаді Голови правління).

Фактично ОСОБА_1 була звільнена з 17.09.2020 як з посади Голови правління, так і з посади бухгалтера. Документація та матеріальні цінності передані нею ОСББ «Комарова 13» не були, акт їх приймання-передачі не складався.

При цьому, під час судового розгляду встановлено і підтверджено самим позивачем, що розрахунок як з бухгалтером вона провела, а як з головою виплати нею проведені не були.

01.10.2020 між ОСББ «Комарова 13» та ТОВ «ЕКГ "Укрконсалт» укладено договір № 54/06/БО на виконання робіт з бухгалтерського обслуговування.

03.12.2020 за вих. № 186/21 ТОВ «ЕКГ "Укрконсалт» було направлено лист-вимогу до ОСОБА_1 щодо негайної передачі бухгалтерських документів ОСББ «Комарова 13» до ТОВ «Укрконсалт».

04.12.2020 Головою правління ОСББ «Комарова 13» було направлено ОСОБА_1 лист з вимогою про негайну передачу документів ОСББ йому як новому Голові ОСББ.

Відповідно до протоколу № 9 від 22.12.2020 зборів правління ОСББ «Комарова 13» ухвалено рішення про проведення інвентаризації всієї документації ОСББ «Комарова 13» за період діяльності ОСОБА_1 на посаді голови правління ОСББ «Комарова 13» з 12.12.2018 до 17.09.2020.

Актом інвентаризації документів та речей ОСББ «Комарова 13» від 14.01.2021 встановлено відсутність всіх бухгалтерських, податкових документів, документів кадрового обліку, документів з нарахування заробітної плати, тощо. Всі документи були в розпорядженні ОСОБА_1 , однак на момент складання акту вона їх не передала.

Відповідно до протоколу № 10 від 15.01.2021 зборів правління ОСББ «Комарова 13» вирішено провести відновлення відсутніх документів за період з 12.12.2018 до 17.09.2020, з терміном закінчення відновлення до 01.07.2021. Наказом № 1 від 16.01.2021 призначено вищевказане відновлення документів.

На підставі Додатку 5 до Розрахунку «Відомості про трудові відносини осіб та період проходження військової служби» встановлено, що ОСОБА_1 звільнилася з посади бухгалтера і голови правління 17.09.2020 на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Згідно з копією трудової книжки ОСОБА_1 , вона була звільнена 17.09.2020 з посади голови правління за згодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України (наказ № 8 від 17.09.2021). Запис зроблений за підписом голови правління ОСОБА_2 .

Відповідно до наказу № 7 від 17.09.2020, виданого головою правління ОСОБА_1 , остання з 17.09.2020 звільнена також і з посади бухгалтера за згодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Рішенням Комунарськогорайонного судум.Запоріжжя від04.10.2021у справі№ 333/2023/21позов ОСОБА_1 простягнення грошовихкоштів,не виплаченихпри звільненні,середнього заробіткуза часзатримки розрахунку задоволено частково. Стягнуто з ОСББ «Комарова 13» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі та компенсацію за невикористані щорічні відпустки у загальному розмірі 6538,10 грн.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 23.08.2022 рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 04.10.2021 в цій справі змінено в частині правового обґрунтування відмови у позовних вимогах про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

26.01.2022 Комунарським ВДВС у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) було відкрито виконавче провадження (АСВП № 68345445) щодо стягнення з ОСББ «Комарова 13» на користь позивача заборгованості з виплати заробітної плати та компенсацію за невикористані щорічні відпустки у загальному розмірі 6538,10 грн.

08.02.2022 на рахунок ОСОБА_1 надійшли грошові кошти у розмірі 6538,10 грн з призначенням платежу: Комунарський ВДВС у м. Запоріжжі, переказ коштів на користь ОСОБА_1 2232812041 згідно з ВП 68345445, про що свідчить копія виписки.

Статтею 82 ЦПК України встановлено підстави звільнення від доказування, зокрема, відповідно до ч. 4 цієї статті, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно достатті 116 КЗпПпри звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, у день звільнення. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП України.

Устатті 117 КЗпПпередбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У пунктах 69-72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) зазначено, що: «закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбаченастаттею 117 КЗпП Українивідповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Однак,встановленийстаттею 117 КЗпПмеханізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах іпрацівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця».

У пунктах 75-79 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) вказано, що: «відповідно до частини першоїстатті 9 ЦК УкраїниположенняЦК Українизастосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином,положенняЦК Українимають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин.Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16). Відповідно до пункту 6 частини першоїстатті 3 ЦК Українизагальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночасу трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третястатті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважала, що, «зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно достатті 117 КЗпП, необхідно враховувати:

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв,суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначеністаттею 116 КЗпП».

Зменшуючи суму середнього заробітку, належного до стягнення на користь ОСОБА_1 до розміру загальної заборгованості з виплати заробітної плати в сумі 6538,10 грн, суд першої інстанції правильно врахував, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченогостаттею 117 КЗпП, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми; надав належну оцінку обставинам, встановленим судовими рішеннями у справі № 333/2023/21; оцінив критерії зменшення розміру відшкодування.

З огляду на характер цієї заборгованості, сплаченої на час розгляду справи, дії позивача та відповідача, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідає обставинам цієї справи, розмір відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат в сумі 6538,10 грн є таким, що відповідає принципам розумності та справедливості.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд належним чином не обґрунтував своє рішення про зменшення розміру середнього заробітку за час затримки з огляду на викладене вище є безпідставним, та спростовується змістом оскаржуваного рішення.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Натомість, доводи ОСОБА_1 зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, в той час, коли приписами ст. 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, апеляційний суд перевірив доводи апеляційної скарги та дійшов висновку, що вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст.12та ч. 1 ст.81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права і зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, яким було надано вичерпну правову оцінку під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції, висновки суду є достатньо аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів.

Аналізуючи питанняобсягу дослідженнядоводів скаржниката їхвідображення воскаржуваному судовомурішенні,питання обґрунтованостівисновків судупершої інстанції,колегія суддіввиходить зтого,що усправі,яка переглядається,було надановичерпну відповідьна всіістотні питання,що виникаютьпри кваліфікаціїспірних відносин,як уматеріально-правовому,так іу процесуальномусенсах,а доводи,викладені вапеляційній скарзі,не спростовуютьвисновків судупершої інстанції.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 08 липня 2024 року без змін.

Керуючись ст. ст. 7 ч. 13, 367, 369 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381, 382, 384, п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 08 липня 2024 року в цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 26 грудня 2024 року.

Головуючий

Судді: