Постанова

від 26.12.2024 по справі 490/2874/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

26.12.24

22-ц/812/1744/24

Провадження № 22-ц/812/1744/24 Суддя першої інстанції Чулуп О.С.

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

24 грудня 2024 року м. Миколаїв Справа № 490/2874/23

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Царюк Л.М.,

суддів Базовкіної Т.М., Крамаренко Т.В.,

при секретарі судового засідання Лівшенку О.С.,

за участю позивача - ОСОБА_1 ,

прокурора Добрікової І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Миколаївської обласної прокуратури на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 вересня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Чулупа О.С., в залі судового засідання в м. Миколаїв, за позовом ОСОБА_1 до Державної Казначейської служби України, Миколаївської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції України в Миколаївській області про відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями органів досудового розслідування та прокуратури,

В С Т А Н О В И В:

05 квітня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної Казначейської служби України, Окружної прокуратури м. Миколаєва, Головного управління Національної поліції України в Миколаївській області про відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями органів досудового розслідування та прокуратури.

Позов обґрунтованотим,що04 листопада 2018 року його було затримано працівниками поліції в м. Миколаєві. Під час затримання йому були нанесенні тілесні ушкодження, внаслідок яких він отримав черепно-мозкову травму, струс головного мозку, забій та садно голови, тулуба та паху.

05 листопада 2018 року під час стаціонарного лікування позивачу було вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення за частиною 2 статті 345 КК України, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 04 листопада 2018 року за № 12018150020004261.

06 листопада 2018 року ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва було відмовлено у застосуванні запобіжного заходу до позивача у зв`язку з необґрунтованістю підозри.

28 листопада 2018 року позивачу було вручено повідомлення про заміну підозри у кримінальному провадженні № 12018150020004261 за частиною 2 статті 342 КК України.

З 04 грудня 2018 року по 22 грудня 2022 року Центральним районним судом м. Миколаєва здійснювався розгляд обвинувального акту за обвинуваченням ОСОБА_1 за частиною 2 статті 342 КК України.

Згідно вироку Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 грудня 2022 року позивача визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого частиною 2 статті 342 КК України за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.

Таким чином, позивач знаходився під судом та слідством з 04 листопада 2018 року по 24 січня 2023 року, що становить 51 місяць.

З 04 листопада 2018 року по 24 січня 2023 року він зазнав значних тяжких морально-душевних страждань та зазнав сильної психологічної травми. В нього погіршились відносини з родиною та сусідами, погіршилось самопочуття, він не міг вести свій звичайний спосіб життя.

ОСОБА_1 вказує, що внаслідок отриманих тілесних ушкоджень завданих працівниками поліції в нього погіршився стан здоров`я. В позивача були часті головні болі, слабкість, запаморочення голови, низька концентрація уваги, швидка втомлюваність, погіршився зір, внаслідок чого він був змушений звернутись за медичною допомогою.

Посилаючись на викладене ОСОБА_1 просив суд стягнути солідарно з Державної казначейської служби України, головного управління Національної поліції в Миколаївській області, Окружної прокуратури м. Миколаєва за рахунок державного бюджету України, на його користь в якості відшкодування завданої моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду Миколаївської області, шляхом безумовного списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку державного бюджету України в сумі 3417000 грн.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 01 лютого 2024 року замінено первісного відповідача Окружну прокуратуру м. Миколаєва на належного відповідача Миколаївську обласну прокуратуру.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 вересня 2024 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди заподіяної незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у розмірі 508 000 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності позивачу заподіяно моральну шкоду.

При визначенні розміру компенсації морального відшкодування суд врахував обсяг заподіяної шкоди, ступінь, глибину та характер душевних страждань позивача, тривалість перебування позивача під слідством і судом, істотність вимушених змін у його житті, принципи розумності і справедливості, а тому дійшов до висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі 408 000 грн, яка визначена з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати (8 000 грн), встановленої законодавством на момент відшкодування.

Крім того суд враховує, що позивач перебував на лікуванні у зв`язку з отриманням тілесних ушкоджень завданих працівниками поліції, то суд вважає за можливе збільшити вищевказану суму компенсації моральної шкоди до 508000 грн.

Не погодившись з рішення суду, Миколаївська обласна прокуратура подала апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати в частині визначення розміру відшкодування та ухвалити нове рішення, яким визнати розмір моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 , відповідно до вимог Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік».

Апеляційна скарга мотивована тим, що період перебування ОСОБА_1 під кримінальним переслідуванням слід рахувати з 05 листопада 2018 року (повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення) до 24 січня 2023 року (набрання законної сили виправдувальним вироком), а не як зазначає суд в оскаржуваному рішенні з 04 листопада 2018 року (дати затримання працівниками поліції).

ОСОБА_1 під час розгляду справи судом першої інстанції не доведено факту заподіяння йому моральних страждань або втрат немайнового характеру, встановлення факту протиправності дій працівників Миколаївської обласної прокуратури, факту наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями (бездіяльністю) зазначеного органу.

Крім того, позивачем не надано жодного доказу про те, що посадовими особами органу Миколаївської обласної прокуратури вчинено будь-які протиправні дії стосовно позивача під час досудового розслідування у кримінальному провадженні, або при проведенні перевірок його скарг.

Не відповідають обставинам справи висновки суду першої інстанції щодо доведення позивачем факту загальних негативних душевних хвилювань, що супроводжувались втратою нормального сну, нервовим станом, погіршенням стосунків з рідними та близькими людьми, втратою репутації порядної людини тощо, оскільки у матеріалах справи відсутні будь-які належні докази на підтвердження причинно-наслідкового зв`язку між їх виникненням та перебуванням під кримінальним переслідуванням.

Тобто, достатні докази наявності причинно-наслідкового зв`язку між погіршенням стану здоров`я позивача та діями працівників правоохоронних органів у розумінні ЦПК України відсутні.

Таким чином, обставин, передбачених статтями 1173, 1174, 1176 ЦК як підстав відповідальності за завдану шкоду, позивач не довів, що залишилось поза увагою суду першої інстанції.

Крім того, суд зазначив в оскаржуваному рішенні, що перебування позивача на лікуванні у зв`язку з отриманням тілесних ушкоджень завданих працівниками поліції є підставою для збільшення суми компенсації на 100 тисяч грн.

Проте, судом не враховано, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу, що працівники поліції завдавали будь-які тілесні ушкодження позивачу.

Достатні докази наявності причинно-наслідкового зв`язку між отриманням тілесних ушкоджень і як наслідок погіршенням стану здоров`я позивача та діями працівників правоохоронних органів у розумінні ЦПК України відсутні.

Судом першої інстанції не враховано, що статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» установлено з 1 січня 2024 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 7100 грн, з 1 квітня - 8000 грн.

Визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 грн.

Тобто розрахункова величина, яка повинна застосовуватись для розрахунку суми, яка може бути стягнута на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування завданої йому моральної шкоди, становить 1 600 грн, а не 8 000 грн, як визначено судом першої інстанції.

ОСОБА_1 надав відзив на апеляційну скаргу.

В своєму відзиві зазначав, що у рішенні суду першої інстанції судом вірно встановлені дати кримінального переслідування з 04 листопада 2018 року до 24 січня 2023 року.

Миколаївська обласна прокуратура в апеляційній скарзі застосовує невірні, необґрунтовані, непідтверджені данні, які взагалі не містяться, та не застосовані у рішенні Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 вересня 2024 року. Вказані данні апеляційної скарги щодо періоду перебування позивача під слідством та судом з 02 березня 2020 року по 19 липня 2023 року та розмір моральної шкоди, що підлягає компенсації в розмірі 214800 грн, жодного відношення до позивача не мають.

Скаржник невірно та однобічно тлумачить в апеляційній скарзі статтю 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

Миколаївська обласна прокуратура не приймає до уваги ті докази, які позивач додав до позовної заяви, відноситься не об`єктивно та невірно їх тлумачить.

Від Головного управління Національної поліції України надійшов відзив на апеляційну скаргу.

У відзиві відповідач зазначає, що цілком погоджується із доводами апеляційної скарги щодо відсутності доказів у справі про існування складу деліктного правопорушення, яке є підставою для відшкодування шкоди.

Головне управління Національної поліції в Миколаївській області вважає, що позивачем та судом першої інстанції неправильно визначено суму морального відшкодування, бо на момент розгляду справи існує законодавчо врегульований порядок проведення розрахунків на виконання судових рішень постановлених із обрахункової величини мінімальної заробітної плати.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що 04 листопада 2018 року було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12018150020004261, 05 листопада 2018 року було повідомлено про підозру ОСОБА_1 , 28 листопада 2018 року ОСОБА_1 повідомлено про зміну підозри.

Як вбачається з протоколу затримання особи від 04 листопада 2018 року ОСОБА_1 було затримано у зв`язку з підозрою у вчиненні останнім кримінального правопорушення передбаченого частиною 2 статті 345 КК України.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 06 листопада 2018 року в задоволенні клопотання слідчого СВ Центрального ВП ГУНП в Миколаївській області про застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання відносно ОСОБА_1 відмовлено у зв`язку з недоведеністю обґрунтованої підозри. Крім того вказаною ухвалою доручено Територіальному Управлінню ДБР у м. Миколаєві дослідити факти, викладені затриманим ОСОБА_1 щодо застосування відносно нього фізичного насилля з боку працівників поліції.

Вироком Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 грудня 2022 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого частиною 2 статті 342 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю в його діях складу кримінального правопорушення. Вирок набрав законної сили 24 січня 2023 року.

Згідно зворотного повідомлення приймального відділення Міської лікарні швидкої медичної допомоги від 04 листопада 2018 року ОСОБА_1 має струс головного мозку, забій і садно м`яких тканин голови, гіпертонічний криз.

Як вбачається з виписку із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого від 07 листопада 2018 року № 8648/1040 ОСОБА_1 перебував на амбулаторному лікуванні з 04 листопада 2018 року по 07 листопада 2018 року.

ОСОБА_1 перебував на лікарняному з 04 листопада 2018 року по 07 листопада 2018 року, з 08 листопада 2018 року по 13 листопада 2018 року, з 25 січня 2019 року по 29 січня 2019 року.

Відповідно до висновку експерта від 19 листопада 2018 року № 1199 у ОСОБА_1 мають місце тілесні ушкодження у вигляді садна м`яких тканин голови, які могли утворитись від дії тупих твердих предметів. По ступеню тяжкості дані тілесні ушкодження відносяться до категорії легких тілесних пошкоджень.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Правові підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною 1 статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР (далі Закон № 266/94-ВР) (стаття 1 зазначеного Закону).

Велика Палати Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц дійшла висновку, що внаслідок незаконного засудження, ухвалення судом виправдувального вироку, позивач має право на відшкодування моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме: статті 1176 ЦК України, Закону № 266/94-ВР.

Пунктом 1 статті 2 цього Закону встановлено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених ним, виникає, зокрема, у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Згідно з пунктом 5 статті 3 Закону № 266/94-ВР встановлено, що громадянинові відшкодовується (повертається) моральна шкода.

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави прав людини, можуть свідчить про заподіяння моральної шкоди. Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди. Такий висновок зробив Верховний Суд в постанові від 24 березня 2020 року № 818/607/17.

Частинами 2, 3 статті 13 Закону № 266/94-ВР встановлено, що розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом за кожен місяць перебування під слідством та судом. Цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Між тим з урахуванням обставин справи суд може збільшити зазначений розмір моральної шкоди.

Визначення розміру відшкодування моральної шкоди залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Встановивши обставини справи, здійснивши системний аналіз правових норм, що регулюють спірні правовідносини, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_1 було заподіяно моральну шкоду, право на відшкодування якої згідно з положеннями Закону № 266/94-ВР він набув саме на підставі виправдувального вироку суду.

Отже, в даній справі період, за який позивачу підлягає відшкодуванню моральна шкода, становить з 04 листопада 2018 року (дата затримання за підозрою у вчинення кримінального правопорушення) по 24 січня 2023 року (дата набрання виправдувальним вироком законної сили) та вказаний період складає 51 місяць.

Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що в цей період не повинен враховуватися день 04 листопада 2018 року, оскільки саме в цей день ОСОБА_1 було затримано, внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12018150020004261 щодо його особи, а тому за обставинами справи саме з цього дня відбувалося незаконне кримінальне переслідування останнього.

Щодо доводів апеляційної скарги про розмір відшкодування моральної шкоди апеляційний суд враховує, що згідно із частинами 5, 6 статті 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи (постанови Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 та від 18 грудня 2019 року у справі № 509/550/17-ц).

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції встановив, що незаконне кримінальне переслідування, яке тривало понад чотири роки, призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків ОСОБА_1 , необхідності витрачання зусиль на доведення своєї невинуватості, внесло суттєві зміни в особисте життя позивача, який був змушений змінити звичний для нього спосіб життя та праці, що завдало йому чималих моральних страждань, а тому судом першої інстанції повно та всебічно з`ясовано чинники, які враховуються під час визначення розміру відшкодування, а саме, враховано характер та обсяг страждань, можливість відновлення немайнових втрат, їх тривалість та тяжкість вимушених змін у життєвих і суспільних стосунках позивача, ступінь зниження престижу, час та зусилля необхідні для відновлення попереднього стану та визначено моральну шкоду, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом за кожен місяць перебування під слідством та судом, а також з урахуванням негативних наслідків від отриманих під час затримання тілесних ушкоджень.

Доводи апеляційної скарги про недоведеність позивачем отриманих ним тілесних ушкоджень є неприйнятними з огляду на таке.

Яквстановлено матеріаламисправи 04листопада 2018року орієнтовноо 13. 25 год. ОСОБА_1 у присутності дружини та малолітнього сина було затримано працівниками поліції за підозрою у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 345 КК України. Матеріали справи та протокол затримання особи, підозрюваної у вчинені злочину не містять даних, які-б свідчили, що до затримання ОСОБА_1 мав які-небудь тілесні ушкодження. Проте відповідно до протоколу затримання ОСОБА_1 працівники поліції возили до наркологічного диспансеру для обстеження на ознаки сп`яніння, неодноразово викликали швидку допомогу до місця утримання підозрюваного Центрального ВП ГУНП в Миколаївській області для надання медичної допомоги підозрюваному ОСОБА_1 . З приміщення кабінету № 42 СВ Центрального ВП ГУ НП в Миколаївській області за адресою: м. Миколаїв вулиця Декабристів, 8 ОСОБА_1 машиною швидкої допомоги було доставлено в лікарню швидкої медичної допомоги (далі ЛШМД). За даними виписки з журналу доставлених до ЛШМД від 04 листопада 2018 року ОСОБА_1 було доставлено до лікарні та зазначено обставини: Побитий працівниками поліції. Струс головного мозку, забійні садна м`яких тканей голови. На стаціонарному лікуванні ОСОБА_1 перебував з 04 до 07 листопада 2018 року та його було виписано на амбулаторне лікування під спостереження невропатолога. За висновком ЛКК від 16 листопада 2018 року ОСОБА_1 було надано довідку про звільнення від робіт, пов`язаних з висотою.

Встановлені обставини та надані відповідні докази свідчать, що тілесні пошкодження ОСОБА_1 отримав 04 листопада 2018 року під час його затримання працівниками поліції, доказів на спростування цих обставин відповідачами не надано.

Аргументи скарги про те, що органи прокуратури не мають ніякого відношення до спричинених ОСОБА_1 тілесних ушкоджень є безпідставними з огляду на те, що у кримінальному провадженні саме прокурор організовує досудове розслідування кримінального правопорушення у формі процесуального керівництва. Це охоплює організацію процедури досудового розслідування, визначення напрямів розслідування, координацію процесуальних дій, забезпечення додержання законів у ході розслідування. Отже саме прокурор забезпечує дотримання законів органами поліції при проведенні досудового розслідування, зокрема, й при затриманні особи, яку підозрюють у вчиненні кримінального правопорушення.

Щодо тверджень апеляційної скарги про неправильне обрахування розміру моральної шкоди, виходячи із розміру мінімального розміру заробітної плати, то колегія суддів вважає, що вони не заслуговують на увагу.

При цьому колегія суддів дійшла висновку, що суд вірно виходив з мінімального розміру заробітної плати, установленої законодавством на момент розгляду справи судом, а саме з розміру, визначеного статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» - 8 000 грн.

У статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» крім в становлення мінімальної заробітної плати у місячному та погодинному розмірі також зазначено, що визначити розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішенням суду, на рівні 1600 грн.

Як встановлено з пояснювальної записки до проєкту ЗУ «Про внесення змін до статті 8 Закону України «Про бюджет України на 2024 рік» щодо розрахункової величини для обчислення виплат за рішенням суду» законодавець, виходив із того що прожитковий мінімум є фактично абсолютною нижньою межею, гарантією для осіб, які з тих чи інших причин не мають можливості заробляти собі на життя працею, адже право на соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України, охоплює право на забезпечення громадян у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Там само аналізуються положення статті 43 Конституції України, Закон України про оплату праці». За такого можливо зробити висновок, що величина для обчислення виплат за рішенням суду, на рівні 1 600 грн визначена законодавством для рішень суду, пов`язаних з неправомірними діями органів виконавчої влади, органами самоврядування та інших щодо виплат громадянам доплат, виплат, пов`язаних з заробітною платою та соціальними виплатами.

Між тим, Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР передбачає відповідальність держави Україна щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові внаслідок, зокрема, у справі, що переглядається, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності (виправдувальний вирок). За такого, на переконання колегії суддів апеляційного суду, для застосування положень Закону № 266/94-ВР щодо обрахування компенсації моральної шкоди повинна застосовуватися саме розрахункова величина мінімальної заробітної плати у місячному розмірі 8000 грн.

Відповідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 вересня 2024 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

З огляду на те, що апеляційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Миколаївської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: Т.М. Базовкіна

Т.В. Крамаренко

Повний текстпостанови складено26грудня 2024року.