Постанова

від 24.12.2024 по справі 750/4964/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

24 грудня 2024 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/4964/24

Головуючий у першій інстанції Рахманкулова І. П.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1510/24

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Висоцької Н.В.

суддів: Онищенко О.І., Шитченко Н.В.,

із секретарем Піцан В.М.,

учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгово-сервісний центр «Експо-Дніпро-Союз», ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 28 серпня 2024 року (місце ухвалення м. Чернігів, повний текст рішення складено 03.09.2024) у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-сервісний центр «Експо-Дніпро-Союз», ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, визнання незаконними та скасування рішень,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ТОВ «Торгово-сервісний центр «Експо-Дніпро-Союз», ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, визнання незаконними та скасування рішень. В обґрунтування позову посилалась на те, що позивачка перебувала з 1988 року в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . За своє життя ОСОБА_3 заповіту не склав. Спадкова справа після померлого ОСОБА_3 заведена приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Красногор О.В.

За час свого життя ОСОБА_3 у 2017 році за договором купівлі-продажу придбав у ТОВ «Стрілецька набережна» трикімнатну квартиру загальною площею 60,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Продаж було вчинено за 530 000,00 грн. Враховуючи, що квартира була набута за час шлюбу, вона є об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Позивачка у позові посилається на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 09.06.2022, яким з володіння ОСОБА_3 на користь ТОВ «Торгово-сервісний центр «Експо-Дніпро-Союз» було витребувано квартиру. Постановою Чернігівського апеляційного суду від 31.10.2022 вказане рішення суду залишено без змін. На підставі рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 09.06.2022 право власності на квартиру 14.11.2022 було зареєстровано за ТОВ «Торгово-сервісний центр «Експо-Дніпро-Союз». Підставою внесення запису стало рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 65497762 від 17.11.2022, ОСОБА_4 , Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради, Чернігівська область.

Проте, постановою Верховного Суду від 06.03.2024 рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 09.06.2022 та постанову Чернігівського апеляційного суду від 31.10.2022 було скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «Торгово-сервісний центр «Експо-Дніпро-Союз» до ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння відмовлено.

Таким чином, внаслідок скасування Верховним Судом рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 09.06.2022, зареєстроване за ТОВ «Торгово-сервісний центр «Експо-Дніпро-Союз» право власності на квартиру теж припиняється, тому рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, реєстрація в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ «Торгово-сервісний центр «Експо-Дніпро-Союз», права власності на квартиру мають бути визнані незаконними та скасовані в судовому порядку.

13.03.2024 між ТОВ «Торгово-сервісний центр «Експо-Дніпро-Союз» та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до умов якого остання прийняла у власність трикімнатну квартиру загальною площею 60,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Продаж вчинено за 20 000, 00 грн. Договір купівлі-продажу посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Розсохою С.С. та зареєстровано в реєстрі нотаріальних дій.

Позивачка в позові посилається, що оскільки рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 65497762 від 17.11.2022, яке було прийнято державним реєстратором Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради Тищенко Ю.О., а також проведена на його підставі реєстраційна дія з реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ «Торгово-сервісний центр «Експо-Дніпро-Союз» права власності на квартиру є незаконним, договір купівлі-продажу квартири від 13.03.2024, укладений між ТОВ «Торгово-сервісний центр «Експо-Дніпро-Союз» та ОСОБА_2 є недійсним, а станом на 13.03.2024 особою, за якою в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно мало бути зареєстровано право власності на квартиру за ОСОБА_3 , відповідно приватний нотаріус Розсоха С.С., як державний реєстратор, був зобов`язаний відмовити в державній реєстрації прав, оскільки подані документи не відповідають вимогам, та чинному законодавству та наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

Отже, прийняте рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 72047860 від 13.03.2024 та проведена на його підставі реєстрація за ОСОБА_2 права власності на квартиру є такими, що суперечать ст. 24 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а тому мають бути визнані незаконними та скасовані в судовому порядку.

Позивачка зазначає, що вона є єдиним спадкоємцем першої черги після померлого ОСОБА_3 та має право отримати свідоцтво про право на спадщину, у тому числі і на квартиру, однак не має можливості це реалізувати, оскільки внаслідок вказаних вище обставин право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 .

У позові ОСОБА_1 просить: визнати незаконними та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 65497762 від 17.11.2022, прийняте державним реєстратором Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради Тищенко Ю.О., а також проведену на підставі цього рішення реєстраційну дію з реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ «Торгово-сервісний центр «Експо-Дніпро-Союз» права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ;

визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 13.03.2024, укладений між ТОВ «Торгово-сервісний центр «Експо-Дніпро-Союз» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Розсохою С.С., зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 955;

визнати незаконними та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 72047860 від 13.03.2024, прийняте державним реєстратором-приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Розсохою С.С., а також проведену на підставі цього рішення реєстраційну дію з реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2 права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 28.08.2024 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Торгово-сервісний центр «Експо-Дніпро-Союз», ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, визнання незаконними та скасування рішень відмовлено.

Рішенння суду першої інстанції вмотивовано тим, що задоволення віндикаційного позову спадкоємця про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав, а тому обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, суперечить правовим позиція Верховного суду, висновки якого щодо застосування відповідних норм права за приписами частини четвертої статті 263 ЦПК України має враховувати суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, у зв`язку із чим суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у спосіб, обраний позивачем.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 28.08.2024 та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

За доводами скарги, судом неповністю з`ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом допущено неправильне застосування норм матеріального права та не дотримано норм процесуального права.

Скаржник посилається, що обраний позивачкою спосіб захисту у даному випадку є ефективним, оскільки відновить права спадкоємців ОСОБА_3 , зокрема позивачки, таким чином рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим.

У скарзі заявник посилається на те, що переконання суду першої інстанції в тому, що ефективним способом захисту, станом на 08.04.2024 було витребування квартири на користь позивача спростовується тим, що рішення суду про витребування квартири на користь позивача в майбутньому може призвести до колізії, що полягає в позбавленні прав інших спадкоємців на спадкове майно поза встановленим законом порядком.

Зазначає, що якщо в судовому порядку будуть визнані протиправними та скасовані рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексні номери 65497762 від 17.11.2022 та 72047860 від 13.03.2024, на підставі яких право власності на спірну квартиру було спочатку перереєстровано з ОСОБА_3 на ТОВ «Торгово-сервісний центр «Експо-Дніпро-Союз», а потім з ТОВ «Торгово-сервісний центр «Експо-Дніпро-Союз» на ОСОБА_2 , визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири від 13.03.2024, укладений між ТОВ «Торгово-сервісний центр «Експо-Дніпро-Союз» та ОСОБА_2 , у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на квартиру повернеться у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, а отже буде знову зареєстровано за ОСОБА_3 . Лише після цього позивачка ОСОБА_1 матиме змогу отримати свідоцтво про право на спадщину за померлим ОСОБА_3 на спірну квартиру.

Як вважає позивачка, обраний нею спосіб захисту цивільних прав та інтересів у вигляді визнання недійсним правочину та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є таким, що прямо встановлено законом, є ефективним, адже він дозволяє у повній мірі повернутися до попереднього стану, який існував до порушення прав.

Вважає, що обраний спосіб захисту не порушує прав та інтересів інших спадкоємців, оскільки окрім позивачки, спадкоємцями першої черги після померлого ОСОБА_3 є його мати та спільний з позивачкою син ОСОБА_5 .

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 адвокат Гнідунець А.В. просить у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі. В обґрунтування посилається на законність судового рішення та безпідставність апеляційної скарги. Зазначає, що відповідачка ОСОБА_2 є добросовісним набувачем спірної квартири та відсутні порушення, які можуть бути підставою для визнання такого договору недійсним у порядку ст.ст. 215, 203 ЦК України.

Посилається, що якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачкою ОСОБА_2 , то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість позивачка не заявляла позовну вимогу про витребування квартири, та не обґрунтувала необхідність визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію та їх обтяжень, індексний номер 65497762 від 17.11.2022, а також визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 13.03.2024, укладеного між ТОВ «Торгово-сервісний центр «Експо-Дніпро-Союз» та ОСОБА_2 , що дає відповідачці вважати, що позивачка зловживає своїми процесуальними правами, а саме поняттями спадкового права з метою отримання права власності на майно, яке не належне позивачці. Крім того, посилаючись на відсутність можливості отримання свідоцтва про право власності на спадкове майно позивачка не надає жодного підтвердження про відмову у вчиненні нотаріальної та/або реєстраційної дій нотаріусом або будь-яким іншим реєстратором.

На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте відзив на апеляційну скаргу від інших учасників справи до суду подано не було.

Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Вислухавши суддю-доповідача, учасників судового процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що згідно копії свідоцтва про укладення шлюбу позивачка ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 з 29.10.1988 (а.с. 14).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 25.12.2023 (а.с. 15).

Згідно довідки приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Красногора О.В. № 70/01-16 від 06.02.2024 та листа № 231/01-16 від 28.05.2024, у провадженні нотаріуса знаходиться спадкова справа № 18/2024 щодо майна після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 . Єдиним спадкоємцем після його смерті є дружина ОСОБА_1 (а.с. 16, 97).

30.03.2017 між ТОВ «Стрілецька набережна» (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) укладено договір купівлі-продажу трикімнатної квартири загальною площею 60,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Продаж вчинено за 530 000 грн. Договір посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Тарасенком Р.О. та зареєстрований в реєстрі за № 681 (а.с. 17-18).

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на вказану квартиру зареєстровано на ОСОБА_3 (а.с. 19-20).

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 09.06.2022 у справі № 750/254/22, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 31.10.2022, витребувано з володіння ОСОБА_3 на користь ТОВ «Торгово-сервісний центр «Експо-Дніпро-Союз» трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 (а.с. 21-24, 25-26).

На підставі вказаного рішення суду 14.11.2022 ТОВ «Торгово-сервісний центр «Експо-Дніпро-Союз» зареєструвало за собою право власності на зазначену квартиру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с. 33 зворот).

Постановою Верховного Суду від 06.03.2024 рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 09.06.2022 та постанову Чернігівського апеляційного суду від 31.10.2022 у справі № 750/254/22 скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «Торгово-сервісний центр «Експо-Дніпро-Союз» до ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння відмовлено (а.с. 27-32).

Встановлено, що після скасування постановою Верховного Суду від 06.03.2024 судових рішень, було зареєстровано право власності на спірну квартиру за ТОВ «Торгово-сервісний центр «Експо-Дніпро-Союз» (а.с. 130).

13.03.2024 між ТОВ «Торгово-сервісний центр «Експо-Дніпро-Союз» та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу трикімнатної квартири АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Розсохою С.С. Продаж вчинено за 20 000 грн (а.с. 127-128). На підставі чого право власності на квартиру було зареєстровано за ОСОБА_2 (а.с. 33).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку, що задоволення віндикаційного позову спадкоємця про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав, а тому обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, суперечить правовим позиція Верховного суду, висновки якого щодо застосування відповідних норм права за приписами частини четвертої статті 263 ЦПК України має враховувати суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, у зв`язку із чим суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у спосіб, обраний позивачем.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується апеляційний суд, враховуючи наступне.

Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у статті 16 ЦК України.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, можуть бути визнання права, визнання правочину недійсним (частина друга статті 16 ЦК України).

За змістом частин другої та третьої статті 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У статті 41 Конституції України та статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України встановлено, що в разі придбання майна за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

У статті 1223 ЦК України визначено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Згідно з частиною п`ятою статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, яким відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

Отже, аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Проте, відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухому майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном (04 липня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 641/8266/16-ц, провадження № 61-5131св20 ( ЄДРСРУ № 112087843).

У постанові Верховного Суду України від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12 зазначено, що у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 14 квітня 2021 року в справі № 754/11747/18 (провадження № 61-22947св19), від 23 лютого 2022 року у справі № 201/4783/19 (провадження № 61-10587св20), від 07 грудня 2022 року у справі № 757/2618/14-ц (провадження № 61-4958св21), від 15 березня 2023 року у справі № 759/8653/17 (провадження № 61-15468св19) та від 18 квітня 2023 року у справі № 674/839/21 (провадження № 61-9594св22).

Таким чином, оскільки відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, право на витребування майна від добросовісного набувача, передбачене статтею 388 ЦК України, переходить до спадкоємців власника.

До подібного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах: від 20 квітня 2021 року у справі № 727/967/16-ц (провадження № 61-14293св19), від 22 червня 2022 року у справі № 335/8468/18 (провадження № 61-8286св21), від 14 червня 2023 року у справі № 715/2438/21 (провадження № 61-748св23), від 14 червня 2023 року у справі № 757/23492/13-ц (провадження № 61-11014св20), від 19 червня 2023 року у справі № 521/4328/16 (провадження № 61-4268св23) та інших.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Близькі за змістом висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) та багатьох інших.

Отже, у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Подібні висновки викладені також і в інших постановах, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) та у постановах Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 462/5804/16-ц (провадження № 61-39342св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 263/16124/17 (провадження № 61-5121св19), від 08 липня 2020 року у справі № 462/5536/16-ц (провадження № 61-34501св18), від 01 грудня 2021 року у справі № 463/2340/17 (провадження № 61-16441св20).

Крім цього, у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 (провадження № 14-212цс21) за позовом про визнання протиправними рішень про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, скасування записів про державну реєстрацію права власності, Велика Палата Верховного Суду вказала про те, що якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то ефективним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для відновлення його права.

Задоволення віндикаційного позову спадкоємця про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.

Отже, суд першої інстанції з посиланням на сталу судову практику прийшов до правильного висновку, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту прав.

Як зауважив Верховний Суд у постанові від 28 травня 2020 року у справі № 910/7164/19, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

З урахуванням викладеного, спростовуються доводи апеляційної скарги що обраний позивачкою спосіб захисту є правильним, оскільки визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, є підставою для визнання незаконними та скасування рішень та реєстраційних дій прийнятих та вчинених державним реєстратором на підставі договору.

Правові наслідки недійсності правочину регламентовано статтею 216 ЦК України.

Згідно з частиною першої вказаної норми права недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Судом першої інстанції встановлено, що спірна квартира є спадковим майном, що залишилося після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 15).

Надавши оцінку наявним у справі та витребуваним судом доказам, зокрема, довідці приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Красногора О.В. № 70/01-16 від 06.02.2024 та листу № 231/01-16 від 28.05.2024, судом встановлено, що у провадженні нотаріуса знаходиться спадкова справа № 18/2024 щодо майна після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 . Єдиним спадкоємцем після його смерті є дружина ОСОБА_1 (а.с. 16, 97).

Вказані обставини також відповідають і матеріалам спадкової справи, оскільки із заявами про відмову у прийнятті спадщини звернулись ОСОБА_6 від 06.02.2024 та ОСОБА_5 від 15.01.2024, мати та син спадкодавця, в межах встановленого частиною першою статті 1270 ЦК України шестимісячного строку.

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя стаття 1296 ЦК України).

З врахуванням викладеного, спростовуються матеріалами справи доводи скаржника, що рішення суду про витребування квартири на користь позивача в майбутньому може призвести до колізії, що полягає в позбавленні прав інших спадкоємців на спадкове майно поза встановленим законом порядком, оскільки на момент пред`явлення позову 08.04.2024 згідно реєстрації, інші спадкоємці вже подали заяви про відмову у прийнятті спадщини, крім того обґрунтовуючи позовні вимоги позивачка посилалась, що є єдиним спадкоємцем, що також узгоджується з матеріалами спадкової справи, і на день розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено (а.с. 101-116 т. 2) .

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2023 року у справі N 373/326/17 (провадження N 14-201цс21), пославшись на свою сталу та сформовану судову практику, вказала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений.

У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна.

Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване сааме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Близькі за змістом висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 07 листопада 2018 року у справі N 488/5027/14-ц (провадження N 14-256цс18, пункт 98), від 14 листопада 2018 року у справі N 183/1617/16 (провадження N 14-208цс18, пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі N 916/1608/18 (провадження N 12-135гс19, пункт 80), від 22 червня 2021 року у справі N 200/606/18 (провадження N 14-125цс20) та багатьох інших.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 388 ЦК України.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі N 362/2707/19 (провадження N 14-21цс22) Велика Палата Верховного Суду відступила від відповідних висновків Верховного Суду України та висновків Верховного Суду про те, що витребувати можна лише індивідуально визначене майно або майно, яке виділено в натурі, що спростовує посилання в апеляційній скарзі про можливе порушення прав інших спадкоємців, яким позивач обґрунтовує саме неохідність звернення з такими позовними вимогами, проте необгрунтовує неможливість витребування на користь позивачки відповідної частки у спірному майні, враховуючи також і посилання позивача на придбання спірного майна під час шлюбу.

Отже не можуть бути підставою для скасування правильного рішення суду першої інстанції посилання в апеляційній скарзі, що якщо в судовому порядку будуть визнані протиправними та скасовані рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексні номери 65497762 від 17.11.2022 та 72047860 від 13.03.2024, на підставі яких право власності на спірну квартиру було спочатку перереєстровано з ОСОБА_3 на ТОВ «Торгово-сервісний центр «Експо-Дніпро-Союз», а потім з ТОВ «Торгово-сервісний центр «Експо-Дніпро-Союз» на ОСОБА_2 , визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири від 13.03.2024, укладений між ТОВ «Торгово-сервісний центр «Експо-Дніпро-Союз» та ОСОБА_2 , у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на квартиру повернеться у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, а отже буде знову зареєстровано за ОСОБА_3 . Лише після цього позивачка ОСОБА_1 матиме змогу отримати свідоцтво про право на спадщину за померлим ОСОБА_3 на спірну квартиру.

У спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України.

Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає у нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України).

Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України (див. правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 23 січня 2013 року у справі N 6-164цс12)).

Тобто, спадкоємець який прийняв спадщину може пред`являти віндикаційний позов.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку що позивачем обрано не ефективний спосіб захисту та ухвалив правильне рішення.

Отже, доводи скаржниці, що обраний позивачем спосіб захисту не порушує прав та інтересів інших спадкоємців, оскільки окрім позивачки, спадкоємцями першої черги після померлого ОСОБА_3 є його мати та спільний з позивачкою син ОСОБА_5 , які як встановлено відмовились від прийняття спадщини(а.с. 102, 106 т. 2), правильних висновків суду першої інстанції не спростовують.

При цьому стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі N 925/1351/19, провадження N 12-35гс21).

Таким чином, висновки суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, судом першої інстанції під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи вищевикладене та підстави, за яких заявлений позов, зважаючи на те, що позивачкою обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Ключеві доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Зважаючи на викладене, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги правильних висновків місцевого суду не спростовують. Рішення місцевого суду постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому у відповідності до ст. 375 ЦПК України, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 28 серпня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 26.12.2024.

Головуючий Судді: