Постанова

від 26.12.2024 по справі 520/20822/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2024 р. Справа № 520/20822/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Любчич Л.В.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Керівника Богодухівської окружної прокуратури Харківської області Коптєва Ярослава Юрійовича на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 29.07.2024, головуючий суддя І інстанції: Спірідонов М.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/20822/24

за позовом Керівника Богодухівської окружної прокуратури Харківської області Коптєв Ярослав Юрійович в інтересах держави в особі Міністерства культури та інформаціної політики України, Харківської обласної державної адміністрації, Департаменту культури і туризму Харківської обласної військової адміністрації

до Богодухівської міської ради Харківської області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Керівник Богодухівської окружної прокуратури Харківської області (далі позивач, апелянт, Богодухівська окружна прокуратура) в інтересах держави в особі: Міністерства культури та інформаційної політики України (далі Мінкультури), Харківської обласної військової (державної) адміністрації (далі Харківська ОВА), Департаменту культури та туризму Харківської обласної військової адміністрації, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Богодухівської міської ради Харківської області (далі відповідач), в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невчиненні дій, спрямованих на замовлення розроблення історико-архітектурного опорного плану історичного місця смт. Шарівка;

- зобов`язати відповідача вжити заходів щодо замовлення розроблення історико-архітектурного опорного плану історично населеного місця смт. Шарівка.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 29.07.2024 позовну заяву повернуто позивачу.

Позивач, не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 29.07.2024 і направити справу для продовження розгляду справи до суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт зазначив, що у вказаному випадку, інтерес держави полягає у необхідності неухильного дотримання вимог законодавства в сфері охорони культурної спадщини.

Прокурор у даному випадку звертається до суду для захисту прав держави в особі позивачів Міністерства культури та інформаційної політики України, Харківської обласної військової адміністрації, а також Департаменту культури та туризму Харківської обласної військової адміністрації з огляду на наступне.

Зауважив що, згідно з листом Міністерства культури та інформаційної політики України №06/62/11264-23 від 19.12.2023 встановлено, що Мінкультури зверталося до голови Шарівської селищної ради Бабака А.О. листом №11943/6.11.1 від 30.09.2020 в якому наголошувало на необхідності виконання вимог чинного пам`яткоохоронного законодавства та необхідності розроблення ІАОП смт. Шарівка. Відповідь на вказаний лист до міністерства не надходила, відповідна науково-проєктна документація на розгляд центрального органу виконавчої влади не подана.

Спеціально уповноваженими органами державної влади у спірних правовідносинах є Міністерство культури та інформаційної політики України, Харківська обласна військова адміністрація і Департаменту культури та туризму Харківської обласної військової адміністрації. Водночас, зазначеними органами державної влади питання звернення до суду з позовною заявою про визнання протиправною бездіяльності виконавчого органу Богодухівської міської ради Харківської області, яка полягає у не виконанні дій, спрямованих на забезпечення виконання договору щодо розроблення історико-архітектурного опорного плану історично населеного місця смт. Шарівка, постійну зміну календарного плану виконання робіт, не виділення коштів на завершення договору, не вчиняли.

Про бездіяльність Департаменту культури та туризму Харківської обласної військової адміністрації та Харківської обласної військової адміністрації свідчить факт тривалого не звернення до суду з відповідним позовом зобов`язального характеру, яка може призвести до негативних наслідків.

Так, відповідно до листа Департаменту культури та туризму Харківської обласної військової адміністрації від 19.02.2024 № 05-23/395 та листа Міністерства культури та інформаційної політики України від 19.12.2023 № 06/62/11264-23, уповноважені органи до суду з відповідним позовом не звертатимуться, тобто дієві та належні заходи, які б у повній мірі забезпечили виконання вимог чинного законодавства України, зокрема шляхом пред`явлення позову зобов`язального характеру, відсутні.

Відзиви на апеляційну скаргу від учасників справи до суду не надходили.

Відповідно до ч. 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 5-7, 11, 14, 26 ч. 1 ст. 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів апеляційної скарги у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що Богодухівською окружною прокуратурою було направлено до Мінкультури запит від 12.12.2023 №56-4660вих-23 про надання обґрунтованої інформації стосовно факту не виготовлення та не затвердження по смт. Шарівка Богодухівського району Харківської області історико-архітектурного опорного плану, а також надати належним чином засвідчені копії документів, що пов`язані із зазначеними правовідносинами.

На вказаний запит, Мінкультури було надано відповідь від 19.12.2023 №06/62/11264-23, в якій зазначено, що Мінкультури зверталося до голови Шарівської селищної ради Бабака А.О. листом №11943/6.11.1 від 30.09.2020 в якому наголошувало на необхідності виконання вимог чинного пам`яткоохоронного законодавства та необхідності розроблення ІАОП смт. Шарівка. Відповідь на вказаний лист до міністерства не надходила, відповідна науково-проєктна документація на розгляд центрального органу виконавчої влади не подана.

Також Богодухівською окружною прокуратурою було направлено запит до Харківської ОВА та Департаменту культури і туризму Харківської ОВА від 13.02.2024 №56/2-484вих-24, стосовно не виготовлення та не затвердження історико-архітектурного опорного плану смт. Шарівка Богодухівського району.

На вказаний запит, Департаментом культури і туризму Харківської ОВА було надано відповідь від 11.03.2024 №05-25/659, в якій зазначено, що у 2018 були направлені листи до голів селищних та міських рад тих населених пунктів, які ввійшли до списку історичних населених місць України відповідно до постанови КМУ від 21.02.2018 №92, стосовно необхідності розроблення ними історико-архітектурних опорних планів.

Науково-проєктна документація у 2019 році була надана до Департаменту та розглянута на засіданні Консультативної ради з питань охорони культурної спадщини при Управлінні культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації, яке відбулося 31.10.2019, протокол №46, де було прийнято рішення схвалити науково-проєктну документацію, за умови доопрацювання в частині охорони археологічної спадщини.

Листом Департаменту від 27.11.2019 №02-38/3596 ІАОП смт Шарівка був повернутий розробнику ТОВ «Науково-дослідний і проектний інститут цивільного будівництва «СХІДБУДПРОЕКТ» для подальшого доопрацювання зауважень.

Нових звернень щодо повторного розгляду зазначеної документації не надходило.

Враховуючи встановлені порушення інтересів держави, керівник Богодухівської окружної прокуратури Харківської області звернувся до суду з цим позовом.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. В даному випадку прокурор не має права на звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

У справі, що розглядається, прокурор в адміністративному позові зазначив, що захисту полягають інтереси держави у сфері охорони культурної спадщини.

Колегія суддів вважає, що таке обґрунтування є сумісним із поняттям «інтереси держави», з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 5 Закону України 16.11.1992 № 2780-XII «Про основи містобудування» (далі - Закон №2780-XII) однією із основних вимог до містобудівної діяльності є охорона культурної спадщини, збереження традиційного характеру середовища населених пунктів.

Згідно із ч. 3 та 4 ст. 32 Закону України від 08.06.2000 №1805-III «Про охорону культурної спадщини» (далі - Закон №1805-111) з метою захисту традиційного характеру середовища населених місць вони заносяться до Списку історичних населених місць України. Список історичних населених місць України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини затверджується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 4-7 ст. 17 Закону України від 17.02.2011 №3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон №3038) для населених пунктів, внесених до Списку історичних населених місць України, у межах визначених історичних ареалів у складі генерального плану населеного пункту визначаються режими регулювання забудови та розробляється історико-архітектурний опорний план, в якому зазначається інформація про об`єкти культурної спадщини та зони їх охорони.

Склад, зміст та порядок розроблення історико-архітектурного опорного плану населеного пункту визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку розроблення, оновлення, внесення змін та затвердження містобудівної документації.

Відомості про зазначені в історико-архітектурному опорному плані: об`єкти всесвітньої спадщини, їх території та буферні зони; пам`ятки культурної спадщини, у тому числі археологічні, їх території та зони охорони; межі та правові режими використання історичних ареалів населених місць; історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території та їх зони охорони; охоронювані археологічні території вносяться до Державного земельного кадастру в порядку, встановленому відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр» як обмеження у використанні земель у сфері забудови.

Рішення про розроблення генерального плану приймає відповідна сільська, селищна, міська рада.

Виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації є замовниками, які організовують розроблення, внесення змін та подання генерального плану населеного пункту на розгляд відповідної сільської, селищної, міської ради.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону №1805-ІІІ державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.

До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.

Згідно із ст. 6 Закону №1805-ІІІ до повноважень обласних державних адміністрацій, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини, серед іншого належить: здійснення контролю за виконанням цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини; забезпечення захисту об`єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження; організація розроблення та погодження відповідних програм охорони культурної спадщини; погодження відповідних програм та проектів містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт, реалізація яких може позначитися на стані пам`яток місцевого значення, їх територій і зон охорони; видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам`яток місцевого значення, припинення робіт на пам`ятках, їхніх територіях та в зонах охорони, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом дозволів або з відхленням від них; застосування фінансових санкцій за порушення цього Закону.

Порядок розроблення, оновлення, внесення змін та затвердження містобудівної документації, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01.09.2021 №926 (далі - Порядок №926).

Порядок №926 визначає склад, зміст, механізм розроблення, оновлення, внесення змін та затвердження містобудівної документації на місцевому рівні: комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади, генерального плану населеного пункту, детального плану території, а також склад, зміст та порядок розроблення історико-архітектурного опорного плану населеного пункту.

За змістом підпунктів 12, 16 пункту 2 Порядку №926 історико-архітектурний опорний план - науково-проектна документація, яка розробляється і затверджується у складі генерального плану населеного пункту, внесеного до Списку історичних населених місць України, згідно із Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», містить відомості про об`єкти всесвітньої спадщини, їх території та буферні зони; пам`ятки культурної спадщини, у тому числі археологічні, їх території та зони охорони; межі та правові режими використання історичних ареалів населених місць; історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території та їх зони охорони; охоронювані археологічні території;

науково-проектна документація - затверджені текстові та графічні матеріали історико-архітектурного опорного плану, в яких містяться результати проведення наукових досліджень усієї території історичного населеного місця та його найближчого оточення і якими визначаються наявність, розташування, характеристики об`єктів нерухомої культурної спадщини, їх територій та зон охорони, межі історичних ареалів.

Пунктом 23 Порядку № 926 передбачено, що плани зонування територій населених пунктів у межах території територіальної громади та історико-архітектурні опорні плани з визначенням меж історичних ареалів населених пунктів, внесених до Списку історичних населених місць України, розробляються одночасно із генеральними планами та включаються до комплексного плану як невід`ємні складові генеральних планів відповідних населених пунктів.

Відповідно до пунктів 54-55 Порядку № 926 рішення про розроблення (внесення змін) історико-архітектурного опорного плану населеного пункту у складі генерального плану населеного пункту приймає відповідна сільська, селищна, міська рада.

Виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, Київська та Севастопольська міські держадміністрації є замовниками, які організовують розроблення, внесення змін, погодження та подання історико-архітектурного опорного плану населеного пункту у складі генерального плану населеного пункту на розгляд відповідної місцевої ради.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №878 від 26.07.2001 смт. Шарівка включено до списку історичних поселень України ( дата заснування - початок XVIII століття).

Як вбачається з матеріалів справи, історикоархітектурний опорний план смт. Шарівка не розроблено.

Вирішуючи питання про наявності чи відсутності у прокурора права на звернення до суду з цим позовом, обґрунтованості вказаних ним підстав для представництва інтересів держави у суді, колегія суддів зазначає наступне.

Колегія суддів звертає увагу на висновки Верховного Суду щодо застосування норм ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц наведено правову позицію про те, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Цей же висновок Велика Палата Верховного Суду наводила й у постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц.

Подібний висновок щодо застосування норм права викладено Великою Палатою Верховного Суду й у постанові від 13.02.2019 в адміністративній справі № 826/13768/16, у якій Суд, погоджуючись із правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 25.04.2018 у адміністративній справі № 806/1000/17, зазначив, що за змістом ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

У цій же постанові наголошено, що перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Водночас підкреслено, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Також, за висновками щодо застосування норм права, які містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц, оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (аналогічна правова позиція викладена й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

У постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що звертаючись до компетентного органу перед пред`явленням позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Підкреслювала, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Тому Велика Палата Верховного Суду констатувала, що за наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.09.2022 у справі №483/448/20 також зауважила, що у кожному випадку звернення до суду в інтересах держави, перед тим, як визначити коло відповідачів, прокурор має встановити, насамперед: (а) суб`єкта, якому належать повноваження звертатися до суду за захистом відповідного права або інтересу; (б) ефективний спосіб захисту такого права чи інтересу; (в) залежно від установленого коло відповідачів.

Підстави для представництва прокурором інтересів держави повинні існувати на час звернення до суду та повинні бути доведені відповідними доказами. Прокурор повинен надати суду докази, які свідчать про те, що відповідний орган державної влади (інший суб`єкт владних повноважень) не здійснює захисту інтересів держави або здійснює його неналежним чином. Такими доказами, зокрема, можуть бути звернення прокурора до відповідного органу щодо захисту інтересів держави, відповіді на них та інші письмові докази, що стосуються справи. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 263/2038/16-а.

У пункті 298 постанови Верховного Суду від 16.03.2023 у справі № 460/3890/20 зазначалось, що з урахуванням положень ч. 3 ст. 53 КАС України та ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно та з посиланням на відповідні норми права, визначає, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99).

У цьому ж Рішенні Конституційного Суду України виокремлено, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами органів державної влади, органів місцевого самоврядування.

Вирішуючи справи, пов`язані із захистом культурної спадщини України, Верховний Суд неодноразово наголошував, що культурна спадщина перебуває під охороною закону, а держава забезпечує збереження об`єктів, що становлять культурну цінність, до яких Закон України «Про охорону культурної спадщини» відносить й території, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність, зокрема, історичні ареали населених місць.

За усталеною судовою практикою Верховного Суду збереження об`єктів культурної спадщини, їх охорона, яка полягає, у тому числі, у запобіганні їхньому руйнуванню або заподіянню шкоди, зокрема, у результаті здійснення несанкціонованої господарської діяльності, забезпеченні захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь, є одним із пріоритетних та головних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Верховний Суд не оминає увагою і те, що Україною взято міжнародне зобов`язання визнавати громадський інтерес до культурної спадщини відповідно до її значення для суспільства, сприяти захистові культурної спадщини як важливого фактору для спільних цілей сталого розвитку, культурного різноманіття й сучасної творчості, визнавати цінність культурної спадщини, яка знаходиться на її території як в цілому, так і у певних населених пунктах - історичних населених містах України (постанова Верховного Суду в складі Судової палати від 31.01.2023 у справі №640/8728/21).

Як вбачається з матеріалів справи Керівник Богодухівської окружної прокуратури звертався з листами до МКІП, до Харківської обласної військової адміністрації, Департаменту культури і туризму Харківської обласної військової адміністрації щодо обізнаності про наявність порушень по не розробленню та не затвердження історико-архітектурного опорного плану смт. Шарівка.

МКІП у відповідь на звернення прокуратури повідомило, що неодноразово зверталося до органів місцевого самоврядування усіх історичних населених місць, які наразі не мають чинних ІАОП, а також до місцевих органів м охорони культурної спадщини з подібними ініціативними листами, в яких наголошувало на необхідності виконати вимоги чинного пам`яткоохоронного законодавства та обов`язковості розроблення ІОАП.

Харківська обласна військова адміністрація, Департамент культури та туризму Харківської обласної військової адміністрації надали відповідь, в якій проінформували про те, що адміністрація тримає на постійному контролі питання щодо необхідності розроблення історико-архітектурних опорних планів населених пунктів Харківської області.

Враховуючи те, що відповідні органи державної влади не здійснюють належним чином захисту інтересів держави при їх обізнаності про наявність порушень по не розробленню та не затвердження історико-архітектурного опорного плану смт. Шарівка, колегія суддів вважає, що наявні підстави для звернення прокурора до суду з даним позовом. Тому, висновки суду першої інстанції, щодо відсутності такого права у прокурора є помилковими.

Як наслідок, наявні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали порушені норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, що відповідно до ст. 320 КАС України, є підставою для скасування ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 29.07.2024 з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

Керуючись ст. ст. 243, 294, 308, 312, 320, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Керівника Богодухівської окружної прокуратури Харківської області Коптєв Ярослав Юрійович - задовольнити.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 29 липгня 2024 року по справі № 520/20822/24 - скасувати.

Справу №520/20822/24 за позовом Керівника Богодухівської окружної прокуратури Харківської області Коптєва Ярослава Юрійовича в інтересах держави в особі Міністерства культури та інформаціної політики України, Харківської обласної державної адміністрації, Департаменту культури і туризму Харківської обласної військової адміністрації до Богодухівської міської ради Харківської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, направити до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Л.В. Любчич Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін