Постанова

від 26.12.2024 по справі 520/15441/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2024 р. Справа № 520/15441/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Лозівської міської ради Харківської області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2024 р. по справі № 520/15441/24

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця"

до Управління праці та соціального захисту населення Лозівської міської ради Харківської області

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» звернулося до суду з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Лозівської міської ради Харківської області, в якому просив стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Лозівської міської ради Харківської області 62000 грн. заборгованості з компенсації збитків за пільгове перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян на користь акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця».

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2024 р. позов задоволено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2024 р. та прийняти рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Закону України «Про залізничний транспорт», Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.

Позивач подав до суду апеляційної інстанції письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судовим розглядом встановлено, що між Акціонерним товариством «Українська залізниця» (перевізник) та Управлінням праці та соціального захисту населення Лозівської міської ради Харківської області (розпорядник) 14.03.2023 р. укладено договір № 22СЗ/2023 на компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом, умовами якого передбачено, що перевізник здійснює надання послуг по безоплатному перевезенню окремих пільгових категорій, а розпорядник здійснює відшкодування за фактично понесені збитки.

Відповідно до п. 2.1 вищевказаного договору, сторони визначили загальну суму договору - суму компенсації витрат за фактично понесені збитки від перевезення пільгових категорій громадян приміським залізничним транспортом в межах асигнувань місцевого бюджету в розмірі 125000 грн.

Умовами п. 2.2 Договору встановлено, що виплати проводяться щомісячно на підставі Облікової форми про недоотримані кошти з перевезення залізничним транспортом приміського сполучення окремих категорій громадян (додаток 1), Актів звіряння розрахунків за надані послуги по перевезенню, на які надаються пільги окремим категоріям громадян (додаток 2).

Пунктом 4.1 Договору сторонами встановлено, що розрахунки з Перевізником за пільгове перевезення окремих категорій громадян залізничним транспортом приміського сполучення Розпорядник зобов`язаний проводити на підставі Облікової форми та Актів звіряння в п`ятиденний термін з дня отримання видатків з місцевого бюджету.

Перевізником направлено до Управління праці та соціального захисту населення Лозівської міської ради Харківської області рахунки, акти звіряння та облікові форми про недоотримані кошти з перевезення залізничним транспортом приміського сполучення окремих категорій громадян за формою додатку 1 та додатку 2, що підтверджується листами від 08.02.2023 р. № ДН-2-08-10/74, від 15.03.2023 р. № ДН-2-08-10/117, від 13.04.2023 р. № НРП-01-08/110, від 10.05.2023 р. № НРП-01-08/192, від 12.06.2023 р. № НРП-01- 08/317, від 11.07.2023 р. № НРП-01-08/411, від 11.08.2023 р. № НРП-01-08/659, від 11.09.2023 р. № НРП-01-08/750, від 10.10.2023 р. № НРП-01-08/873, від 09.11.2023 р. № НРП-01-08/945, від 11.12.2023 р. № НРП-01-08/1138, від 11.01.2024 р. № НРП- 01-08/79.

Відповідно до платіжного доручення № 1 від 17.03.2023 Управлінням праці та соціального захисту населення Лозівської міської ради Харківської області сплачено 63000 грн., що становить суму компенсації витрат за фактично понесені збитки від перевезення пільгових категорій громадян приміським залізничним транспортом за січень-лютий 2023 року.

Заборгованість щодо компенсації витрат за фактично понесені збитки від перевезення пільгових категорій громадян приміським залізничним транспортом у межах асигнувань місцевого бюджету, відповідно до суми договору від 14.03.2023 р. № 22СЗ/2023 станом на становить 62000 грн.

Позивачем на адресу відповідача направлена вимога від 03.04.2024 р. № НЗ-1-34/612 про відшкодування збитків в розмірі 62000 грн., яка була отримана відповідачем 12.04.2024 р., згідно із тренінгу АТ Укрпошти.

У зв`язку з несплатою відповідачем заборгованості, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відсутність бюджетних асигнувань не може слугувати підставою невиконання зобов`язань щодо компенсації пільгового проїзду залізничним транспортом окремих категорій населення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 1 ст. 7 Закону України «Про залізничний транспорт», відносини підприємств залізничного транспорту з місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування базуються на податковій і договірній основах відповідно до чинного законодавства України.

Відповідно до ч. 6 ст. 9 Закону України «Про залізничний транспорт», для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.

Згідно із пп. "ґ" п. 3 ч. 1 ст. 91 Бюджетного кодексу України, до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Постановою Кабінету Міністрів України 16.12.2009 р. № 1359 затверджено Порядок розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, який визначає механізм розрахунку обсягів компенсаційних виплат залізницям за пільгові перевезення окремих категорій громадян, яким таке право надано законом, що здійснюються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, а також субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на зазначені цілі (в подальшому Порядок № 1359).

Відповідно до п. 3 Порядку № 1359, облік пільгових перевезень та визначення суми недоотриманих коштів від таких перевезень проводиться залізницями на підставі інформації автоматизованої системи керування пасажирськими перевезеннями та реєстраторів розрахункових операцій про оформлені та видані пасажирам безоплатні або пільгові проїзні документи (квитки).

Згідно із п. 4 Порядку №1359, сума недоотриманих коштів обчислюється в автоматизованому режимі під час оформлення кожного безоплатного та пільгового проїзного документа (квитка) як різниця між повною вартістю проїзду, встановленою згідно з діючими тарифами для відповідного виду сполучення, маршруту прямування, категорії поїзда та вагона, і вартістю проїзду, що сплачує пасажир відповідно до наданих пільг.

Відповідно до п. 5 Порядку №1359, інформація про оформлені та видані пасажирам безоплатні та пільгові проїзні документи (квитки) включається до місячної станційної звітності.

Згідно із п. 7 Порядку № 1359, сума недоотриманих коштів включається до місячної станційної звітності області, на території якої був придбаний пільговий проїзний документ (квиток), незалежно від місця проживання (навчання) пасажира.

Відповідно до п. 9 Порядку № 1359, на підставі місячної станційної звітності залізниці складають облікову форму про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного або місцевих бюджетів, згідно з додатком.

Згідно із п.п. 10-11 Порядку № 1359, залізниці не пізніше ніж 15 числа місяця наступного звітного періоду подають відповідним головним розпорядникам коштів рахунок на суму, яка підлягає компенсації, та облікові форми.

Головні розпорядники коштів, передбачених на компенсаційні виплати, після надходження їх на власні рахунки у п`ятиденний строк перераховують зазначені кошти відповідній залізниці.

Відповідно до п. 16 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний договір - спільний правовий акт суб`єктів владних повноважень або правовий акт за участю суб`єкта владних повноважень та іншої особи, що ґрунтується на їх волеузгодженні, має форму договору, угоди, протоколу, меморандуму тощо, визначає взаємні права та обов`язки його учасників у публічно-правовій сфері і укладається на підставі закону: а) для розмежування компетенції чи визначення порядку взаємодії між суб`єктами владних повноважень; б) для делегування публічно-владних управлінських функцій; в) для перерозподілу або об`єднання бюджетних коштів у випадках, визначених законом; г) замість видання індивідуального акта; ґ) для врегулювання питань надання адміністративних послуг.

Судовим розглядом встановлено, що договір № 22СЗ/2023 від 14.03.2023 р. на компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом, відповідає визначенню поняття адміністративний договір, відповідно до п. 16 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України.

Умовами зазначеного договору встановлено, що відповідач взяв на себе зобов`язання щодо відшкодування фактично понесених позивачем витрат за перевезення окремих категорій громадян, проте фактично здійснив часткову оплату за договором.

Тобто, уклавши договір незалежно від його правової природи, сторони зобов`язані дотримуватися умов його виконання, а отже заявлена позивачем до стягнення з відповідача сума фактично є витратами залізниці, які вона понесла, надавши послуги з перевезення пільговим категоріям громадян, які відповідач повинен відшкодувати.

Відсутність бюджетних асигнувань не може слугувати підставою невиконання зобов`язань щодо компенсації пільгового проїзду залізничним транспортом окремих категорій населення.

Чинним законодавством не врегульовано порядку проведення погашення заборгованості бюджетних установ у випадках, коли поточні бюджетні асигнування не покривають всі зобов`язання за укладеними договорами, проте, вказане не може бути підставою для звільнення від виконання зобов`язань за укладеними договорами.

Відсутність бюджетних асигнувань, як підстава відмови у відшкодуванні позивачу вартості перевезення пасажирів за пільговий проїзд окремих категорій громадян, порушує принципи справедливості та рівності, не створює належних умов виконання Договору, а відсутність коштів для належного виконання грошового зобов`язання у межах адміністративного договору не може бути визнано обставиною, що звільняє від відповідальності, незалежно від підстав її виникнення.

Аналогічний висновок з питань правозастосування у спірних відносинах викладений у постанові Верховного Суду від 13.06.2019 р. у справі № 826/8581/16, від 15.07.2020 р. у справі № 826/8586/16.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейським судом суд з прав людини у рішенні від 18.10.2005 р. у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» та в рішенні від 30.11.2004 р. у справі «Бакалов проти України» зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання. У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини висловив позицію, що якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Судовим розглядом встановлено, що загальна сума заборгованості відповідача у вигляді відшкодування витрат за надані послуги пільгового перевезення пасажирів залізничним транспортом на виконання договору № 22СЗ/2023 від 14.03.2023 р. у розмірі 62000 грн. відповідачем не сплачена, у зв`язку з чим підлягає стягненню на користь позивача.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2024 р. - без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 308, 316, 322, 325, 326, 328, 329, 379, Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Лозівської міської ради Харківської області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2024 р. по справі № 520/15441/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич