Постанова

від 26.12.2024 по справі 520/14925/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2024 р. Справа № 520/14925/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.08.2024, головуючий суддя І інстанції: Бідонько А.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі № 520/14925/24

за позовом ОСОБА_1

до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Харківського Національного університету повітряних сил ім. Івана Кожедуба щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при його звільненні 24.11.2022 року;

- зобов`язати Харківський Національний університет повітряних сил ім. Івана Кожедуба здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 123552 грн. (сто двадцять три тисячі п`ятсот п`ятдесят дві гривні).

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.08.2024 адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Харківського Національного університету повітряних сил ім. Івана Кожедуба щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні 24.11.2022 року.

Зобов`язано Харківський Національний університет повітряних сил ім. Івана Кожедуба здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 123550,20 грн (сто двадцять три тисячі п`ятсот п`ятдесят гривні 20 коп.).

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.08.2024 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Кодексу законів про працю України (в подальшому КЗпП України), Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що позивач проходив військову службу у Харківському Національному університеті повітряних сил ім. Івана Кожедуба, звідки звільнений наказом від 24.11.2022 № 328.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2023, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 21.12.2023 року по справі № 520/20861/23 зобов`язано Харківський Національний університет повітряних сил ім. Івана Кожедуба нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду у розмірі до 100000 грн. відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 05.08.2022 по 28.10.2022 пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого.

Рішення суду виконано відповідачем та на картковий рахунок ОСОБА_1 07.05.2024 року надійшли грошові кошти невиплаченої додаткової грошової винагороди у розмірі 191280,65 грн., та судові витрати.

Позивач через адвоката звернувся до відповідача з питання здійснення ОСОБА_1 нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби.

У відповідь на запит представника позивача від 08.05.2024 відповідачем направлено лист, відповідно до якого зазначено, що на виконання відповідного судового рішення, було здійснено виплату на картковий рахунок позивача зі сплатою всіх необхідних податків та зборів, відповідно платіжних інструкцій від 06.05.2024 року №1091, №1092, №1093, №1094, №1095. Таким чином рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2023 по справі №520/20861/23 виконано в повному обсязі. Стосовно питання щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 24.11.2022 року по 24.05.2023 року та компенсації втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків їх виплати. Повідомляємо, що такі виплати можуть бути здійснені лише після отримання відповідного рішення суду та лише після надходження на адресу Університету відповідного дозволу від фінансово-економічного управління Командування Повітряних Сил 3С України.

Позивач, вважаючи що має право на виплату середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, звернувся до суду за захистом своїх прав з позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов виходив з протиправної бездіяльності відповідача щодо непроведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні 24.11.2022 та зобов`язання Харківський Національний університет повітряних сил ім. Івана Кожедуба здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 123550,20 грн (сто двадцять три тисячі п`ятсот п`ятдесят гривні 20 коп.).

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічною службою є, зокрема, військова служба.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку з невиплатою відповідачем позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби відповідно до статті 117 КЗпП України.

Таким чином, за характером спірних правовідносин і їх суб`єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.

У пункті 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16 зазначено, що за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Так, судова колегія зазначає, що відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

З аналізу вищенаведених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більше ніж за 6 місяців.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Для захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця можливо застосувати відповідальність. Однак, вказаною нормою, починаючи з 19.07.2022 року (дата набрання чинності Закону №2352-IX ) передбачено обмеження, згідно з яким максимальний період за який можлива виплата середнього заробітку складає 6 місяців.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення, однак не більше ніж за 6 місяців такого прострочення.

Колегія суддів враховує, що Верховний суд України у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум, яка є обов`язковою для суду апеляційної інстанції при вирішенні цього спору.

При цьому, за висновками Верховного Суду, викладеними зокрема у постановах від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій ст. 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.

Судовим розглядом встановлено, що позивач був звільнений вже після 19.07.2022, а отже при розрахунку спірної суми середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні застосувавши до суми середнього грошового забезпечення строк затримки розрахунку 180 календарних дні (піврічний строк згідно вимог статті 117 КЗпП у редакції Закону №2352-ІХ).

Із матеріалів справи встановлено, що при звільненні позивача 24.11.2022 відповідачем не виплачено у повному обсязі додаткової грошової винагороди.

Визначаючи розмір спірного середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні та час затримки такого розрахунку, суд першої інстанції виходив з того, що період затримки розрахунку при звільненні у цій справі обчислюється з 25.11.2022 (наступний день після дня виключення зі списків особового складу) по 24.05.2023 (не більш як за шість місяців) що становить 180 календарних днів.

Відповідно до довідки - розрахунку розмір грошового забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням (вересень 2022 р., жовтень 2022) для обрахунку середньомісячного грошового забезпечення становив 20934,75 грн. (20934,75 грн. у вересні 2022 року та 20934,75 грн. - у жовтні 2022 року).

Отже, середньоденний заробіток позивача складає 41869,50/61 = 686,39 грн.

Відтак середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні становить 123550,20 грн.(686,39 грн. * 180 календарних днів).

Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що позовні вимоги є обґрунтовані та підлягають частковому задоволенню, шляхом визнання протиправною бездіяльність Харківського Національного університету повітряних сил ім. Івана Кожедуба щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні 24.11.2022 року та зобов`язання Харківський Національний університет повітряних сил ім. Івана Кожедуба здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 123550,20 грн (сто двадцять три тисячі п`ятсот п`ятдесят гривні 20 коп.).

Щодо посилання відповідача на правові висновки Верховного Суду, викладені у справі №400/3017/19, колегія суддів зазначає, що вони не можуть бути застосовані в даному випадку, оскільки спірні правовідносини в них не є релевантними до відносин у справі, що розглядаються.

У справі №400/3017/19 постанова Верховного Суду від 22.07.2020, яка ухвалена за результатами перегляду ухвали П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2020 року про роз`яснення постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2020 року, а зазначена ухвала стосувалась роз`яснення виконання рішення у справі №400/3017/19 щодо перерахунку та виплати індексації грошового забезпечення, враховуючи певний базовим місяць.

В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.

Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують.

За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.08.2024 по справі №520/14925/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк