Постанова

від 26.12.2024 по справі 420/36018/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 грудня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/36018/24

Головуючий в 1 інстанції: Тарасишина О.М.

Дата і місце ухвалення 26.11.2024 р., м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді доповідача Шеметенко Л.П.

судді Градовського Ю.М.

судді Турецької І.О.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Комунальне некомерційне підприємство «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я» Одеської обласної ради про визнання протиправними направлення на військову службу, скасування довідки ВЛК та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Комунальне некомерційне підприємство «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я» Одеської обласної ради, в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати направлення ОСОБА_1 на військову службу по мобілізації до Військової частини НОМЕР_1 , з урахуванням довідки ВЛК без спростування наявних у позивача встановлених діагнозів та скарг на здоров`я;

- скасувати довідку ВЛК;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно вирішити питання направлення ОСОБА_1 на військову службу по мобілізації після проведення медичного огляду з урахуванням наявних у нього медичних документів і врахування його скарг на здоров`я;

- зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 12.07.2024 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та прийняти рішення про надання відстрочки.

23 листопада 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просив суд заборонити Військовій частині НОМЕР_1 , в особі її командира та іншим компетентним особам вчиняти будь-які дії щодо переміщення ОСОБА_1 до іншого місця служби або іншої військової частини, або іншого навчального центру до набрання законної сили рішення суду у справі.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2024 року у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову ухвалу, якою задовольнити заяву про забезпечення позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом не досліджено наявні у матеріалах справи докази та докази направлення адвокатського запиту. Апелянт вказує, що вжиття заявлених засобів забезпечення позову не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а насамперед спрямоване на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті. На думку апелянта, очевидна протиправність дій відповідача полягає у тому, що позивач є очевидно хворою людиною та не є придатним до військової служби за станом здоров`я. Крім того, апелянт вказує, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити або унеможливити захист прав позивача, оскільки позивача може бути переміщено до іншої військової частини, у тому числі в зону бойових дій.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано статтями 150, 151 КАС України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі.

Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті визначених законом заходів з метою створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.

Відповідно до вимог частини 1 статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи може вжити визначені цією статтею заходи забезпечення адміністративного позову.

Підставою для вжиття заходів забезпечення позову можуть стати такі обставини:

- невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивачем за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

- очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Відповідно до частини 2 статті 151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Згідно пункту 17 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 2 від 06.03.2008 року «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних

Відповідно до частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Дослідивши матеріали справи в частині, що стосується очевидності ознак протиправності дій суб`єкта владних повноважень, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року (справа №640/9167/19) по-перше: виходячи з процесуального закону, поряд з наявністю очевидних ознак протиправності рішення, яке оскаржується в судовому порядку, законодавець, як обов`язкову умову, для застосування заходів забезпечення позову, визначив існування, внаслідок цього, порушення прав або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням; а по-друге: значення вжитого законотворцем поняття «очевидні ознаки» необхідно розуміти як оціночну характеристику обставин, які сприймаються однозначно, є беззаперечними, не викликають жодних сумнівів й, не потребуючи оцінки доводів і аргументів позовної заяви, висловлених по суті спору, явно свідчать про протиправний характер адміністративного акту, який оскаржується до суду.

Згідно висновків Верховного Суду, викладених зокрема у постанові від 11 березня 2021 року (справа № 640/23179/19), вирішуючи заяву, суд повинен проаналізувати та оцінити ці доводи заявника щодо «очевидності» ознак протиправності рішення та порушення прав позивача, при цьому, пропри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх «якість»: вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом.

Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

При цьому, основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.

Разом з тим, дослідивши матеріали справи, колегія суддів зазначає, що доводи позивача в частині очевидної протиправності дій відповідача фактично не є беззаперечними та потребують оцінки під час розгляду справи по суті спору. Тобто, встановлення наявності/відсутності підстав для прийняття оспорюваного рішення відповідача, є можливим лише під час розгляду справи по суті на підставі повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин у справі.

Водночас, не розглядаючи справу по суті, не перевіряючи фактичних обставин справи та не досліджуючи докази, суд позбавлений можливості погодитись із твердженням про очевидну протиправність оскаржуваних дій.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 22 грудня 2020 року (справа №640/9593/20), та відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Водночас, апеляційний суд зазначає, що апелянт також жодними належними та допустимими доказами не обґрунтовує, що невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Так, твердження про можливість істотного ускладнення чи неможливості виконання рішення суду в цій справі у разі невжиття заходів забезпечення адміністративного позову апелянт фактично ґрунтує на тому, що позивача може бути переміщено до іншої військової частини, у тому числі в зону бойових дій. Одночасно, жодних доказів вказаних обставин матеріали справи не містять.

При цьому, можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено в майбутньому. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 6 лютого 2019 року у справі № 826/13306/18.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. Разом з тим, за умови відсутності належних, допустимих та достатніх доказів порушення прав заявника, посилання на відсутність ефективного захисту його прав є неспроможними.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про застосування заходів забезпечення позову.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору.

З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно встановлено обставини у справі, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість судового рішення.

За таких обставин підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 241, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судове рішення складено у повному обсязі 26.12.2024 р.

Суддя доповідач: Л.П. Шеметенко

Суддя: Ю.М. Градовський

Суддя: І.О. Турецька