Постанова

від 26.12.2024 по справі 520/10042/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26 грудня 2024 року

справа № 520/10042/23

адміністративне провадження № К/990/46303/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючої - Ханової Р. Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Олендера І. Я., Хохуляка В. В.,

за участю секретаря судового засідання Пугач Д. С.

представника позивача - Гусейнова Е. Е. в порядку самопредставництва,

представника відповідача - адвоката Лисенка В. С., Корольової В. Є. в порядку самопредставництва,

представника третьої особи - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку відеоконференції касаційну скаргу Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків

на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2024 року (суддя - Котеньов О.Г.)

та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року (судді: Ральченко І. М., Катунов В. В. , Подобайло З. Г.),

у справі № 520/10042/23

за позовом Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків

до Комунального підприємства "Харківводоканал",

третя особа - Харківська міська рада

про стягнення коштів з рахунків платника податків у банках,-

УСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

Північне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків (далі - податковий орган, позивач у справі) звернулось до суду із позовом до Комунального підприємства "Харківводоканал" (далі - Підприємство, відповідач у справі), в якому просило стягнути кошти з відкритих банківських рахунків, з рахунків, які будуть відкриті в майбутньому, КП «Харківводоканал» у рахунок погашення податкового боргу з податку на додану вартість в сумі 312 672 981,34 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2024 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року, адміністративний позов залишено без задоволення.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що вимоги податкового органу обґрунтовані пунктом 95.3 ст. 95 Податкового кодексу України (далі - ПК України), замість застосування спеціальної норми - статті 96 ПК України, без врахування об`єктивних обставин, які впливають на реальну можливість погашення податкового боргу та всупереч приписам підпункту 69.40 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України.

02 грудня 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року у справі № 520/10042/23, провадження за якою відкрито ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2024 року, витребувано справу з суду першої інстанції.

Справа №520/10042/23 в електронному вигляді надійшла до Верховного Суду 06 грудня 2024 року, а в паперовому - 13 грудня 2024 року.

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Суди попередніх інстанцій установили, що Комунальне підприємство "Харківводоканал" (код ЄДРПОУ 03361715) зареєстроване у встановленому законом порядку Виконавчим комітетом Харківської міської ради як юридична особа та перебуває на обліку в Північному міжрегіональному управлінні ДПС по роботі з великими платниками податків.

Пунктами 1.2., 1.3 Розділу І Статуту Комунального підприємства "Харківводоканал", затвердженого заступником директора Департаменту економіки та комунального майна - начальника Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради та погоджено директором Департаменту комунального господарства Харківської міської ради, КП "Харківводоканал" належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова.

Засновником підприємства є Харківська міська рада. Власником підприємства є територіальна громада м. Харкова в особі Харківської міської ради.

Підприємство як юридична особа має відокремлене майно, яке передане йому засновником на праві господарського відання, самостійний баланс, поточні, валютні, та інші рахунки в установах банків, знак для товарів та послуг, фірмовий знак, круглу печатку та кутовий штамп зі своєю назвою та ідентифікаційним кодом (пункт 2.3 Статуту).

Майно підприємства знаходиться у комунальній власності територіальної громади міста Харкова та закріплюється за підприємством на праві господарського відання. Основні фонди передаються підприємству власником на підставі відповідного договору укладеного з Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (пункт 5.2. Статуту).

КП "Харківводоканал" має податковий борг: з податку на додану вартість у розмірі 280 804 161,74 грн та пені у розмірі 31 868 819,60 грн (усього 312 672 981,34 грн), який виник за період з 15 червня 2020 року по 02 березня 2023 року.

На виконання вимог статті 59 ПК України в автоматичному режимі Офісом великих платників податків ДПС сформовано податкову вимогу від 07 червня 2016 року № 7-17 та вручено підприємству 09 червня 2016 року.

З моменту виникнення податкового боргу по теперішній час борг не переривався, що підтверджується доданими до матеріалів справи копіями ІКП з податку на додану вартість підприємства.

У зв`язку з несплатою узгоджених сум грошових зобов`язань в повному обсязі та в силу приписів підпункту 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК України податковий орган звернувся до суду з цим позовом.

IІІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

В касаційній скарзі податковий орган не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що стягнення податкового боргу з комунальних підприємств унормовано положеннями статті 96 ПК України, тоді як контролюючий орган здійснює стягнення податкового боргу відповідно до приписів пункту 95.3 статті 95

ПК України.

Скаржник вважає, що така правова позиція суперечить висновкам Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме від 28 лютого 2018 року у справі №813/2851/17, від 07 квітня 2015 року по справі № 21-104а15, від 28 лютого 2019 року у справі № 240/4054/19, від 04 квітня 2019 року у справі №816/2436/16, від 24 жовтня 2019 року у справі № 826/2735/13-а, від 11 вересня 2020 року у справі №826/15776/15, від 20 грудня 2019 року у справі №826/19486/15, від 11 вересня 2019 року у справі №826/8951/15, від 26 грудня 2018 року у справі №810/3735/15, від 6 листопада 2018 року у справі №807/903/15, від 23 січня 2018 року у справі №2а-16464/12, від 19 березня 2021 року у справі № 240/4034/19, від 21 травня 2019 року у справі № 805/6995/13-а, від 28 лютого 2018 року у справі № 813/2851/17.

Позивач акцентує увагу на тому, що у постановах Верховного Суду зазначено про те, що нормами ПК України встановлено загальний порядок погашення заборгованості платників податків перед бюджетом та визначено перелік заходів, які повинен здійснити контролюючий орган у певній послідовності для примусового

стягнення податкового боргу, а саме стягнення коштів, які перебувають у власності

боржника, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна боржника, яке перебуває у податковій заставі (стаття 95 ПК України).

Нормами ПК України також встановлено порядок погашення податкового боргу державних та комунальних підприємств (стаття 96 ПК України), проте такі особливості не змінюють послідовність реалізації стадій стягнення податкового боргу, визначених статтею 95 ПК України.

Скаржник наголошує на тому, що норми статті 96 ПК України застосовуються виключно у випадках, коли процедура стягнення боргу за рахунок коштів, які знаходяться у власності платника, передбачена статтею 95 ПК України, з будь-яких причин, вказаних в законі, не вирішила проблему погашення боргу.

Вказане, як вважає податковий орган, є підставою для касаційного оскарження судових рішень згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Під час розгляду справи № 520/10042/23 були допущені порушення норм матеріального права, а саме пункту 54.1 статті 54, пункту 57.1 статті 57, пункту 95.3 статті 95, пункту 96.1 статті 96 ПК України, що призвело до винесення незаконного рішення.

Скаржник просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року у справі №520/10042/23, прийняти нову постанову, якою позовні вимоги Північного міжрегіонального управління ДПС задовольнити в повному обсязі.

06 грудня 2024 року від Підприємства до суду надійшов відзив на касаційну скаргу податкового органу, в якому відповідач вказує на правильність висновків судів попередніх інстанцій, на повноту встановлених обставин та дослідження доказів, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги, а рішення судів залишити без змін.

ІV. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платники податків зобов`язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно з пунктом 54.1 статті 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Пункт 57.1 статті 57 ПК України встановлює, що платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Порядок стягнення податкового боргу платників податків, крім фізичних осіб, регулюється статтями 95 - 99 ПК України.

Пунктом 95.1 статті 95 ПК України встановлено, що контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги (пункт 95.2 статті 95 ПК України).

Виходячи зі змісту пункту 95.3 статті 95 ПК України стягнення коштів з рахунків/електронних гаманців платника податків у банках, небанківських надавачах платіжних послуг/емітентах електронних грошей, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих у центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Контролюючий орган звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.

За визначенням пункту 95.4 статті 95 ПК України стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків, контролюючий орган здійснює на підставі рішення суду у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 95.5 статті 95 ПК України вилучені відповідно до цієї статті готівкові кошти вносяться посадовою особою контролюючого органу до банку в день їх стягнення для перерахування до відповідного бюджету або до державного цільового фонду в рахунок погашення податкового боргу платника податків, а в разі використання платником податків єдиного рахунку - на такий рахунок, а у разі погашення податкового боргу з податку на додану вартість за задекларованими до сплати податковими зобов`язаннями за періоди, починаючи з 1 липня 2015 року, визначеними платником податків у податковій декларації з податку на додану вартість або уточнюючому розрахунку, такі кошти вносяться на рахунок платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість.

Згідно з частиною другою пункту 95.5 ПК України у разі якщо податковий борг виник у результаті несплати грошових зобов`язань та/або пені, визначених платником податків у податкових деклараціях або уточнюючих розрахунках, що подаються контролюючому органу в установлені цим Кодексом строки, стягнення коштів за рахунок готівки, що належить такому платнику податків, та/або коштів з рахунків/електронних гаманців такого платника у банках, небанківських надавачах платіжних послуг/емітентах електронних грошей здійснюється за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу без звернення до суду, за умови якщо такий податковий борг не сплачується протягом 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку його сплати, та відсутності/наявності у меншій сумі непогашеного зобов`язання держави щодо повернення такому платнику податків помилково та/або надміру сплачених ним грошових зобов`язань, та/або бюджетного відшкодування податку на додану вартість. У разі наявності непогашеного зобов`язання держави перед платником податків у сумі, що є меншою за суму податкового боргу, ця норма застосовується в межах різниці між сумою податкового боргу та сумою зобов`язання держави.

У таких випадках:

рішення про стягнення коштів з рахунків/електронних гаманців такого платника податків у банках, небанківських надавачах платіжних послуг/емітентах електронних грошей є вимогою стягувача до боржника, що підлягає негайному та обов`язковому виконанню шляхом ініціювання переказу у платіжній системі за правилами відповідної платіжної системи;

рішення про стягнення готівкових коштів вручається такому платнику податків і є підставою для стягнення.

Статтею 96 ПК України врегульовано погашення податкового боргу державних підприємств, які не підлягають приватизації, та комунальних підприємств.

За змістом пункту 96.1. статті 96 ПК України у разі якщо сума коштів, отримана від продажу внесеного в податкову заставу майна комунального підприємства, не покриває суму його податкового боргу і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням публічних торгів, або у разі відсутності у такого боржника власного майна, що відповідно до законодавства України може бути внесено в податкову заставу та відчужено, контролюючий орган зобов`язаний звернутися до органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить майно такого платника податків, з поданням щодо прийняття рішення про:

виділення коштів місцевого бюджету на сплату податкового боргу такого платника податків. Рішення про фінансування таких витрат розглядається на найближчій сесії відповідної ради (пп. 96.1.1.); затвердження плану досудової санації такого платника податків, який передбачає погашення його податкового боргу (пп. 96.1.2.); ліквідацію такого платника податків та призначення ліквідаційної комісії (пп. 96.1.3.); прийняття сесією відповідної ради рішення щодо порушення справи про банкрутство платника податків (пп. 96.1.4.).

Згідно з пунктом 96.2 статті 96 ПК України у разі якщо сума коштів, отримана від продажу внесеного в податкову заставу майна державного підприємства, яке не підлягає приватизації, у тому числі казенного підприємства, не покриває суму податкового боргу такого платника податків і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням публічних торгів, або у разі відсутності майна, що відповідно до законодавства України може бути внесено в податкову заставу та відчужено, контролюючий орган зобов`язаний звернутися до органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий платник податків, з поданням щодо прийняття рішення про: надання відповідної компенсації з бюджету за рахунок коштів, призначених для утримання такого органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий платник податків (пп. 96.2.1.); досудову санацію такого платника податків за рахунок коштів державного бюджету (пп. 96.2.2.); ліквідацію такого платника податків та призначення ліквідаційної комісії (пп. 96.2.3.); виключення платника податків із переліку об`єктів державної власності, які не підлягають приватизації відповідно до закону, з метою порушення справи про банкрутство, у порядку, встановленому законодавством України (пп. 96.2.4.).

Відповідно до пункту 96.3. статті 96 ПК України відповідь щодо прийняття одного із зазначених у пунктах 96.1 та 96.2 цієї статті рішень надсилається контролюючому органу протягом 30 календарних днів з дня направлення звернення.

У разі неотримання зазначеної відповіді у визначений цим пунктом строк або отримання відповіді про відмову у задоволенні його вимог контролюючий орган зобов`язаний звернутися до суду із позовною заявою про звернення стягнення податкового боргу на кошти державного органу чи органу місцевого самоврядування, в управлінні якого перебуває таке державне (комунальне) підприємство або його майно.

V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Нормами Податкового кодексу України встановлено загальний порядок погашення заборгованості платників податків перед бюджетом та визначено перелік заходів, які повинен здійснити контролюючий орган у певній послідовності для примусового стягнення податкового боргу, а саме стягнення коштів, які перебувають у власності боржника (готівка, з рахунків/електронних гаманців), а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна боржника, яке перебуває у податковій заставі.

При цьому, слід враховувати, що у разі якщо податковий борг виник у результаті несплати грошових зобов`язань та/або пені, визначених платником податків у податкових деклараціях або уточнюючих розрахунках та не сплачується протягом 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку його сплати, за відсутності/наявності у меншій сумі непогашеного зобов`язання держави щодо повернення такому платнику податків помилково та/або надміру сплачених ним грошових зобов`язань, та/або бюджетного відшкодування податку на додану вартість, стягнення коштів за рахунок готівки, що належить такому платнику податків, та/або коштів з рахунків/електронних гаманців такого платника у банках, небанківських надавачах платіжних послуг/емітентах електронних грошей здійснюється за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу без звернення до суду, тобто в позасудовому порядку.

Нормами Податкового кодексу України також встановлено особливий порядок погашення податкового боргу державних підприємств (стаття 96 Податкового кодексу України), проте такі особливості не змінюють послідовність реалізації стадій стягнення податкового боргу, визначених статтею 95 Податкового кодексу України.

Норми статті 96 Податкового кодексу України застосовуються лише тоді, коли процедура стягнення боргу за рахунок коштів, які знаходяться у власності платника, передбачена статтею 95 Податкового кодексу України, з будь-яких причин, вказаних в законі, не вирішила проблему погашення боргу.

Тобто, особливості погашення податкового боргу державних та комунальних підприємств, що визначені статтею 96 Податкового кодексу України стосуються вже стадії коли контролюючим органом було виконано повний перелік дій, встановлених Податковим кодексом України щодо порядку стягнення податкового боргу, зокрема і в тому разі, коли сума коштів, отримана від продажу внесеного в податкову заставу майна державного або комунального підприємства не покриває суму податкового боргу такого платника податків.

Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що податковий борг Підприємства виник внаслідок несплати узгодженого податкового зобов`язання з податку на додану вартість на підставі декларацій з податку на додану вартість, податкових повідомлень-рішень та пені, що є узгодженою, а відтак він повинен стягуватися у позасудовому порядку шляхом приймання контролюючим органом самостійного рішення.

Колегія суддів Верховного Суду не може погодитись з таким висновком судів, оскільки стягнення коштів за рахунок готівки та/або коштів з рахунків/електронних гаманців платника здійснюється за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу без звернення до суду лише у разі якщо податковий борг виник у результаті несплати грошових зобов`язань та/або пені, визначених платником податків у податкових деклараціях або уточнюючих розрахунках. При цьому, відповідно до змісту позовної заяви, облікової картки платника податку податковий борг з податку на додану вартість в сумі 312 672 981,34 грн складається не лише з грошових зобов`язань та/або пені, визначених платником податків у податкових деклараціях або уточнюючих розрахунках, але й із штрафних санкцій, визначених контролюючим органом в податкових повідомленнях-рішеннях.

В такому випадку суди попередніх інстанцій мали дослідити надані податковим органом докази, встановити суму боргу, яка має бути стягнута за рішенням керівника контролюючого органу без звернення до суду відповідно до пункту 95.5 статті 95 Податкового кодексу України, та суму боргу, стягнення якої здійснюється за рішенням суду на підставі пункту 95.3 статті 95 Податкового кодексу України.

Під час розгляду цієї справи суди попередніх інстанцій не досліджували обставини щодо вжиття контролюючим органом всіх передбачених статтею 95 Податкового кодексу України заходів для погашення податкового боргу, структуру боргу, правильність його розрахунку, джерела погашення боргу (рахунки, електронні гаманці), наявність коштів на рахунках, здійснення заходів погашення боргу в позасудовому порядку тощо.

Висновок судів попередніх інстанцій щодо недотримання контролюючим органом, встановленого положеннями статті 96 Податкового кодексу України порядку погашення податкового боргу комунального підприємства є передчасним, оскільки, як зазначено вище, порядок погашення боргу, встановлений зазначеною статтею застосовується лише тоді, коли процедура стягнення боргу за рахунок коштів, які знаходяться у власності платника, та/або за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі, передбачена статтею 95 Податкового кодексу України, з будь-яких причин, вказаних в законі, не вирішила проблему погашення боргу. В цій справі наведені обставини залишені поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій.

Застосування судами висновків Верховного Суду, висловлених в постановах від 18 листопада 2022 року у справі № 520/11571/19, від 06 травня 2020 року у справі № 820/899/17, безвідносно до обставин цієї справи, є передчасним.

Щодо застосування судами попередніх інстанцій підпункту 69.40 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, Суд зазначає наступне.

Так, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей оподаткування у період дії воєнного стану» від 30 червня 2023 року № 3219 пункт 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» доповнено підпунктом 69.40, за яким тимчасово з 1 серпня 2023 року контролюючі органи не здійснюють передбачені статтями 59-60, 87-101 цього Кодексу заходи з погашення податкового боргу, що виник до 24 лютого 2022 року щодо платників податків, серед яких, суб`єкти господарювання, податкова адреса яких станом на дату початку можливих бойових дій є території можливих бойових дій, - до останнього числа місяця, в якому була припинена можливість бойових дій на відповідних територіях, а у випадку зміни платником податків місцезнаходження на іншу територію України - до дати проведення державної реєстрації зміни місцезнаходження.

Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією визначено Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 (із змінами та доповненнями), серед яких окремим рядком зафіксовано, що Харківська міська територіальна громада з 15 вересня 2022 року заходиться в зоні виникнення можливості бойових дій до невизначеного строку.

Суди попередніх інстанцій вважали, що оскільки податкова адреса КП «Харківводоканал» знаходиться на території Харківської міської територіальної громади, а податковий борг виник до 24 лютого 2022 року, заходи щодо погашення податкового боргу є передчасними.

Колегія суддів Верховного Суду вважає такі висновки судів безпідставними, оскільки не враховано умови норми підпунктом 69.40, а саме тимчасово не здійснюються заходи щодо погашення боргу, що виник до 24 лютого 2022 року. Предметом судового розгляду в цій справі є податковий борг, який виник за період з 15 червня 2020 року по 02 березня 2023 року, а отже суди не врахували що частина боргу виникла після 24 лютого 2022 року. Крім того, адміністративний позов податкового органу щодо стягнення боргу подано до суду 28 квітня 2023 року, тобто до внесення змін Законом України N 3219-IX від 30 червня 2023 року у статтю 69 Податкового кодексу України.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду констатує, що висновки судів попередніх інстанцій є передчасними, та такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 КАС України та з неправильним застосуванням норм матеріального права, а відтак оскаржувані судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, встановленим статтею 242 КАС України.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував, що для виконання завдань адміністративного судочинства впроваджено принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі, який полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи, щоб суд ухвалив справедливе та об`єктивне рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.

Положення статі 341 Кодексу адміністративного судочинства України не наділяють суд касаційної інстанції повноваженнями встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За змістом частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.

Принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України).

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків (стаття 72 Кодексу адміністративного судочинства України).

Для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно дослідити докази, надати належну правову оцінку як кожному окремому доказу та сукупності доказів, які міститься в матеріалах справи або витребовуються, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Згідно статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Верховний Суд не може визнати законними і обґрунтованими рішення судів попередніх інстанцій у цій справі, оскільки не встановлення дійсного предмета доказування та/або ненадання правової оцінки обставинам справи, що входять до предмета доказування, свідчить про недотримання судами вимог процесуального закону щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх обставин справи, не вжиття належних та достатніх заходів для встановлення фактичних обставин справи, шляхом виявлення та витребування доказів, зокрема, з власної ініціативи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

За правилами частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 3, 242, 344, 353, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року скасувати, справу № 520/10042/23 направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р. Ф. Ханова

Судді: І. Я. Олендер

В. В. Хохуляк