Постанова

від 05.12.2024 по справі 947/15743/24

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/7137/24

Справа № 947/15743/24

Головуючий у першій інстанції Бескровний Я. В.

Доповідач Заїкін А. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.12.2024 року м. Одеса

Єдиний унікальний номер судової справи: 947/15743/24

Провадження номер: 22-ц/813/7137/24

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

- головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя-доповідач),

- суддів - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,

за участю секретаря судового засідання - Губара Д.В.,

учасники справи:

- заявники - 1) ОСОБА_1 , 2) ОСОБА_2 ,

- заінтересована особа - Личаківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , заінтересована особа - Личаківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про встановлення юридичного факту, за апеляційною скаргою адвоката Діденка Володимира Євгеновича, діючого від імені ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , на рішення Київського районного суду м. Одеси, ухвалене у складі судді Бескровного Я.В. 30 серпня 2024 року,

встановив:

2. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2024 року адвокат Діденко В.Є., діючий від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , звернувся до суду з вищезазначеною заявою, в якій просить встановити факт реєстрації шлюбу 16.11.2019 року відділом реєстрації шлюбу м.Сімферополь департаменту запису актів цивільного стану міністерства юстиції республіки Крим між ОСОБА_1 , як громадянина України, та ОСОБА_2 , як громадянкою України.

Представник заявників обґрунтовує вимоги заяви тим, що 16.11.2019 року було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 , громадянство України, та ОСОБА_2 , громадянство України. Шлюб зареєстровано відділом реєстрації шлюбу м. Сімферополь департаменту запису актів цивільного стану міністерства юстиції Республіки Крим (нелегітимним органом), актовий запис №12019990000502227006. Про укладення шлюбу свідчить Свідоцтво про укладення шлюбу від 16 листопада 2016 року серія НОМЕР_1 .

З метою легалізації укладеного на тимчасово окупованій території України Автономної Республіки Крим шлюбу за законодавством України заявники звернулись із заявою про реєстрацію укладеного шлюбу та поновлення актового запису про шлюб до Личаківського відділу ДРАЦС у м. Львів.

27 квітня 2024 року представником заявників отримано відповідь Личаківського відділу ДРАЦС у м. Львів про те, що факт реєстрації шлюбу на тимчасово окупованій території має встановлюватися у судовому порядку.

Представник заявників також посилається на правову позицію, висловлену Верховним Судом у постанові від 16.11.2022 у справі №759/1443/22 (Т. 1, а. с. 1 - 4).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 30.08.2024 року відмовлено у задоволенні вищевказаної заявиадвоката Діденка В.Є., діючого від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Рішення суду мотивоване тим, що у заяві не вказано мету встановлення юридичного факту. Актовий запис про укладення шлюбу не складався органами реєстрації актів цивільного стану України, його було зроблено на тимчасово окупованій території України.

Законом України від 21 квітня 2022 року було внесено зміни до ч. 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», відповідно до якої документи, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, є дійсними та створюють правові наслідки.

Однак Закон України від 21 квітня 2022 року набрав чинність лише 7 травня 2022 року, тоді як заявники уклали шлюб між собою на тимчасово окупованій території ще 21 червня 2016 року. Прикінцеві положення Закону України від 21 квітня 2022 року не передбачають зворотної дії у часі вказаного закону, тому він не розповсюджується на правовідносини сторін по справі.

Сторона заявників не ініціювала допиту свідків, які могли б підтвердити, що заявники, які є громадянами України, є тими ж самими особами, які зазначені у «Свидетельстве о заключении брака НОМЕР_2 дата выдачи 16.11.2019»), оскільки у написанні їх прізвищ, ім`ях та по-батькові є розбіжності.

Вказаної сукупності доказів недостатньо для встановлення факту реєстрації шлюбу 16.11.2019 р. відділом реєстрації шлюбу м. Сімферополь департаменту запису актів цивільного стану міністерства юстиції республіки Крим між заявниками, як громадянами України.

Суд не прийняв до уваги висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 16.11.2022 у справі №759/1443/22, оскільки сукупність доказів по даній справі не дозволяє суду прийти до висновку про задоволення заяви (а. с. 39 - 40).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Адвокат Діденко В.Є., діючий від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в апеляційній скарзі просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 30.08.2024 року. Ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити вимоги заяви.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справ, з порушенням норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.

Апелянт зазначає про те, що: 1) помилковими є висновки суду про не зазначення мети встановлення факту, оскільки у заяві вказано, що встановлення цього факту необхідно заявникам для поновлення (складання) актового запису про шлюб та отримання свідоцтва про шлюб згідно законодавства України; 2) помилковими є висновки суду першої інстанції що нова редакція Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» не розповсюджується на правовідносини по даній справі; 3) помилковими є висновки суду першої інстанції про недостатність доказів для встановлення зазначеного факту (а. с. 43 - 45).

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 13.09.2024 року апеляційну скаргу адвоката Діденка Володимира Євгеновича, діючого від імені ОСОБА_1 , на рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 серпня 2024 року залишено без руху (а. с. 56 - 57).

На виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху апелянтом подано до суду заяву, якою усунуто недоліки, зазначені в ухвалі (а. с. 79 - 80).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 23.09.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою адвоката Діденка Володимира Євгеновича, діючого від імені ОСОБА_1 , на рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 серпня 2024 року (а. с. 66 - 66 зворотна сторона).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 24.09.2024 року справу призначено до розгляду в судовому засіданні в приміщенні Одеського апеляційного суду (а. с. 70).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 02.12.2024 року задоволено клопотання адвоката Діденко Володимира Євгеновича, діючого від імені ОСОБА_1 , про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Адвокат Діденко діючий від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_2, у судовому засіданні в режимі відеоконференції підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатню наявність у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, думку учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, про можливість розгляду справи за відсутності її інших учасників, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників.

3. Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга адвоката Діденка В.Є., діючого від імені ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , підлягає задоволенню.

Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин

Відповідно до копії паспорту Серії НОМЕР_3 , виданого Чорноморським РВГУ МВС України в Криму 29.07.2005 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України.

Відповідно до копії паспорту НОМЕР_4 , виданого органом №6512 дата видачі 13.09.2018 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України.

Відповідно до фотокопії (мовою оригіналу) «Свидетельство о заключении брака НОМЕР_2 дата выдачи 16.11.2019, актовая запись №120199910000502227006, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 и ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , заключили брак 16.11.2019 г., после заключения брака присвоены фамилии жене Бекмамбетова», видане «Отделом регистрации брака г. Симферополя департамента записи актов гражданского состояния министерства юстиции республики Крым».

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про відмову в задоволенні заяви.

Мотиви прийняття аргументів, викладених в апеляційній скарзі, застосовані норми права

Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Відповідно до статті 1 ЦПК України, зазначений Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства. При цьому завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 2 ЦПК України).

Стаття 4 ЦПК України гарантує кожній особі право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.

Відповідно до статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення.

Частинами третьою-четвертою статті 49 ЦК України передбачено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Частиною третьою статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (у редакції, чинній на час звернення заявників до суду) визначено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами на тимчасово окупованій території, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом, є недійсним і не створює правових наслідків.

07 травня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України», яким, зокрема, частину третю статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» доповнено словами «крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану».

Положеннями статей 3, 8, 9 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Питання про окуповані території у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані як «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

У практиці Європейського суду з прав людини розвинений принцип узгодженості спірного питання, зокрема, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики.

При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] є далеким від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до вказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, у тому числі й цим. Вирішити інакше, означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються у міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за змістом цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

Таким чином, суд може застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, у контексті як мінімум «реєстрація народжень, смертей і шлюбів», виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, у сукупності з іншими доказами, як встановлення можливих фактів, оскільки встановлення цих фактів має істотне значення для реалізації низки прав людини (громадянина України).

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 жовтня 2018 року у справі № 235/2357/17.

Визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті, зокрема щодо реєстрації шлюбу, з метою захисту прав і свобод громадян України на тимчасово окупованих територіях, ніяким чином не легітимізує таку владу.

Розгляд державними органами таких документів не означає автоматичного визнання окупаційної влади. У той же час держава має вживати заходів щодо ефективного захисту прав громадян на своїй території, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої держави.

Документи, видані органами та установами (зокрема, закладами реєстрації актів цивільного стану), що знаходяться на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, як виняток можуть братись до уваги судом та оцінюватись разом із іншими доказами в їх сукупності та взаємозв`язку, зокрема, під час розгляду справ у порядку статті 315 ЦПК України.

При наданні оцінки, зокрема, свідоцтву про реєстрацію шлюбу, як доказам потрібно враховувати, що хоча такі документи не є юридично дійсними, але вони можуть підтверджувати, що певна установа, яка не діє відповідно до українського законодавства, але de facto існує на тимчасово окупованій території зафіксувала факт реєстрації шлюбу.

Правова оцінка документам, поданим заявником на підтвердження факту реєстрації шлюбу на тимчасово окупованій території України, зокрема документам, виданим органами та установами самопроголошених утворень, розташованими на окупованій території України, надається судом цивільної юрисдикції в сукупності з іншими доказами під час розгляду заяви про встановлення факту реєстрації шлюбу на тимчасово окупованій території України в порядку статті 317 ЦПК України, а не органами державної реєстрації актів цивільного стану. Саме рішення суду про встановлення такого факту є підставою для державної реєстрації шлюбу та для внесення відомостей відділом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення суду (див. висновок Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 759/7001/22).

Відповідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не замінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання.

Відповідно до положень ч.2 ст. 49 ЦК України, актами цивільного стану є, серед іншого, шлюб. А згідно з положеннями частини 3 і 4 цієї ж статті, шлюб підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 14 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», для державної реєстрації шлюбу жінкою та чоловіком особисто подається заява до органу державної реєстрації актів цивільного стану за їх вибором. Особи, які подали заяву про державну реєстрацію шлюбу, вважаються нареченими.

Відповідно до ч. 8, 11 ст. 14 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» Державна реєстрація шлюбу проводиться у приміщенні органу державної реєстрації актів цивільного стану. Свідоцтво про державну реєстрацію шлюбу видається кожному із подружжя.

Із заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вбачається, що 16.11.2019 року між ними було укладено шлюб, який зареєстрований відділом реєстрації шлюбу м. Сімферополь Департаменту обліку актів цивільного стану Міністерства юстиції Республіки Крим.

Отже, згідно з Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» шлюб укладено на тимчасово окупованій території України.

З набранням чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України», яким, зокрема, частину третю статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» доповнено, документи, що підтверджують факт реєстрації шлюбу особи на тимчасово окупованій території, не є недійсними.

При цьому висновок про можливість розгляду заяви про встановлення факту реєстрації шлюбу в окремому провадження викладено у постановах Верховного Суду, зокрема від 10 грудня 2018 року у справі № 2-о-48/10 (провадження № 61-1217св18), від 17 квітня 2019 року у справі № 694/332/17 (провадження № 61-26442св18), від 08 вересня 2021 року у справі № 752/18540/20 (провадження № 61-4695св21), від 16 листопада 2022 року у справі № 759/1443/22 (провадження № 61-8726св22).

Проведення державної реєстрації шлюбу між заявниками не вбачається за можливе навіть в будь-якому органі РАЦС на території України, оскільки відсутній належний документ, який, відповідно до законодавства, підтверджує факт реєстрації шлюбу.

Отже, встановлення даного факту, що має юридичне значення, необхідно заявникам для реєстрації шлюбу в єдиному державному реєстрі актів цивільного стану громадян України. Наявні у заявника документи не дозволяють безпосередньо вчинити державну реєстрацію шлюбу органом РАЦС України.

За наведених вище обставин, враховуючи надані заявником докази, колегія суддів приходить до висновку, що знайшли підтвердження факти, на які посилаються заявники, в зв`язку з чим вимоги про встановлення факту реєстрації шлюбу на тимчасово окупованій території України підлягають задоволенню.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги адвоката Діденка Володимира Євгеновича, діючого від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , є доведеними, а тому вона підлягає задоволенню.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.

Ураховуючи, що невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення останнім вищезазначених норм матеріального та процесуального права, призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню. Необхідно ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, за вищевказаного обґрунтування.

Порядок та строк касаційного оскарження

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина

Керуючись ст. ст.367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський

апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

постановив:

Апеляційну скаргу адвоката Діденка Володимира Євгеновича, діючого від імені ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , - задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 серпня 2024 року - скасувати. Ухвалити нове судове рішення.

Заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , заінтересована особа - Личаківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про встановлення юридичного факту - задовольнити.

Встановити факт реєстрації шлюбу 16 листопада 2019 року відділом реєстрації шлюбу м. Сімферополь департаменту запису актів цивільного стану міністерства юстиції Республіки Крим між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , громадянство Україна, уродженцем міста Наманган, Республіка Узбекистан, та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , громадянство Україна, уродженка смт. Новоолексіївка, Генічеського району, Херсонської області, Україна. Прізвища після реєстрації шлюбу: чоловік - « ОСОБА_4 », дружина - « ОСОБА_4 ».

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складений 27 грудня 2024 року.

Головуючий суддя: А. П. Заїкін

Судді: С. О. Погорєлова

О. М. Таварткіладзе