Рішення

від 16.12.2024 по справі 935/2574/20

КОРОСТИШІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Коростишівський районний суд Житомирської області

Справа № 935/2574/20

Провадження № 2/935/16/24

РІШЕННЯ

Іменем України

16 грудня 2024 року м.Коростишів

Коростишівський районний суд Житомирської області у складі:

головуючого - судді Янчук В.В.,

за участі секретаря судового засідання - Кумечко С.М.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - ОСОБА_2 ( в режимі ВКЗ),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Коростишів цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання спільною сумісною власністю подружжя майна, яке належить дружині та визнання частки в спільному майні,-

УСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_3 звернувсь до суду з позовом до відповідача ОСОБА_4 про визнання спільною сумісною власністю подружжя майна, яке належить дружині та визнання частки в спільному майні.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 16.07.2005 р. сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі. Батьком позивача, в 2012 р. подаровано будинок АДРЕСА_1 , а також прилеглі до нього земельні ділянки площею 0,2500 га та площею 0,3005 га, вартість якого на момент дарування складала 96804 грн. В період шлюбу у сторін народились діти: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Позивач зазначив, що вклав в розвиток та утримання будинку АДРЕСА_1 значні кошти, а тому вважає за можливе поділити подарований відповідачу житловий будинок, а також прилеглі до нього земельні ділянки. Відповідач взагалі не займалась утриманням будинку та земельних ділянок, жодних вкладів у розвиток цього майна не здійснювала, податок на землю сплачував позивач, а також особисто виконував ремонтні роботи.

Позивачем подано заяву про зменшення позовних вимог, в обґрунтування якої вказав, що по справі було призначено та проведено судову будівельно технічну експертизу за висновком експерта за результатами проведення комісійної судової оціночно будівельної та оціночно земельної експертизи за № 308/02 - 2022 від 02.02.2022 року встановлено: що дійсна ( ринкова) вартість досліджуваного будинковолодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 в стані на момент укладання договору дарування жилого будинку та земельних ділянок від 06.07.2012 року у цінах на дату проведення дослідження становить 388 800 грн. Вартість поліпшень будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 , які було здійснено в період із дати укладання договору дарування жилого будинку та земельних ділянок від 06.07.2012 року по дату проведення дослідження становить 679 444 грн. Таким чином поліпшення майна за рахунок спільних коштів та особистої праці позивача становить більше як на 174% від вартості майна, яке становило на момент дарування, тобто поліпшення є значними майже в два рази, яке фактично поглинули вартість майна, яке мало місце станом на час дарування майна.

Отже, позивач має законне право на визнання даного майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання за позивачем частки майна, так як встановлено значне та суттєве поліпшення майна.

Виходячи з принципу рівності часток позивач просить:

Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 житловий будинок АДРЕСА_1 , а також прилеглі земельні ділянки площею 0,2500 га, кадастровий номер 1822581707:03:001:0134 цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку та споруд та площею 0,3005 га, кадастровий номер 1822581707:03:001:0135 для ведення особистого селянського господарства, які належали відповідачу ОСОБА_4 на праві особистої власності на підставі договору дарування жилого будинку та земельних ділянок від 06.07.2012 р, реєстр № 3328.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та земельних ділянок з кадастровим номером 1822581707: 03:001:0134, загальною площею 0,2500 га площею та кадастровим номером 1822581707:03:001:0135, загальною площею 0,3005 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

До суду, представником відповідача адвокатом Льовочкіною В.М. подано відзив, відповідно до якого просила відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування відповідно зазначила, що доводи позивача про те, що він вкладав у розвиток та утримання будинку значні кошти, у зв`язку із чим воно було значно поліпшене, то таке нічим не підтверджено. З приводу вартості земельних ділянок, які саме поліпшення щодо них були здійснені, позивачем взагалі не надано будь-яких доводів та документів. Експертний висновок, яким, зокрема, позивач аргументовує заявлені вимоги, не є достатнім доказом у розрізі предмету та підстав позову. Доводи позивача щодо сплати земельного податку та що він особисто здійснював уявні ремонті роботи не підтверджені належними доказами.

Отже, позивач не надав доказів того, що він працював над поліпшенням домоволодіння та вносив кошти на його розвиток, не довів, якою була вартість майна до його поліпшення та добудови, не надав належних та допустимих доказів того, що домоволодіння істотно збільшилося у своїй вартості саме внаслідок проведення ним переобладнання та ремонтних робіт, не зазначив розмір трудових і грошових витрат кожного з подружжя, що є підставою для відмови у позові.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав в повному обсязі з мотивів та доводів, що викладені в позові та просив їх задовольнити. Вказав, що будинок був подарований батьком позивача відповідачу. В період шлюбу вартість житлового будинку з господарськими будівлями істотно збільшилась від вартості майна, на час його дарування, і таке збільшення відбулось в тому числі і за спільні сімейні кошти та трудовою діяльністю позивача, зокрема було здійснені такі поліпшення: встановлено металопластикові вікна, замінено дах на шифер, в будинку здійснено внутрішній ремонт, збудовано колодязь, переобладнано сарай під майстерню та літню кухню, позивачем було облаштовано паркан довжиною близько 50 метрів, здійснено добудову до будинку розміром 4,5*7 м., яка не закінчена будівництвом, збудовано гараж .

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 щодо позовних вимог заперечила, в їх задоволенні просила відмовити з мотивів та доводів, що викладені у відзиві. Вказала, що відповідач матеріально та фізично приймала участь у поліпшенні будинку, які проводились спільно з позивачем. Поверхневий «косметичний» ремонт будинку не може вважатись істотним поліпшенням. Між подружжям існують складні стосунки, зумовлені агресивною поведінкою позивача. Вказаний будинок з земельними ділянками є особистою власністю відповідача.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_8 суду показав, що проживає по сусідству з будинком ОСОБА_9 . Вказав, що було відомо, що будинок купила молода сім`я і приїжджали до нього, як на дачу, потім дізнавсь, що будинок подарував ОСОБА_10 батько. ОСОБА_11 приймав активну участь у ремонті, будівництві будинку. Він перекрив будинок, поміняв вікна, почав будівництво гаража, зробив заливку на новий будинок, викопав криницю, добудував веранду, зробив паркан. В один період дружина ОСОБА_12 приїздила рідко, а ОСОБА_10 кожні вихідні та відпустку проводив у селі. Бачив як ОСОБА_10 привозив будівельний матеріал, часто просив про допомогу, коли робив будівельні роботи. Родичі ОСОБА_13 спочатку працювали на городі, а потім перестали його обробляти. Також до будинку приїздив брат Наталі та батько, але участі у будівництві вони не приймали.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_14 суду показала, що ОСОБА_3 знає вже близько 15 років, так як вони купили по сусідству будинок, та використовували його як дачу. ОСОБА_11 часто приїздив до будинку. За цей період він його змінив: розібрав та переробив літню кухню, зробив скважину та провів до будинку воду, добудував веранду, побудував гараж. В будинку він зробив ванну, вбиральню. Коли будували гараж то допомогали ОСОБА_12 брат та робітники.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_15 суду показала, що ОСОБА_4 є її донькою. Вона допомагала дочці глядіти дітей, а її чоловік та син допомагали будувати паркан, син також допомагав перекривати дах в будинку. Вся родина допомагала проводити ремонт. Поліпшення в будинку були здійснені в період з 2016- 2021. ОСОБА_13 теж працювала. Це була спільна праця , позивач сам би все не зробив.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_16 , суду показав, що є братом ОСОБА_12 , Спочатку сам будинок був непридатним для проживання та до 2016 там ніяких робіт проведено не було. Свідок також приймав участь у будівництві добудови до будинку, заміні вікон, паркану, перекритті будинку. Це була спільна праця родини.

Вислухавши сторони, свідків, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, давши їм оцінку у сукупності з дослідженими матеріалами справи, суд дійшов до наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, сторони у справі з 16.07.2005 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано за рішенням Дарницького районного суду м. Києва 17.03.2021 р.

В період шлюбу, у сторін народились діти: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 ( а.с.16,18-19).

За договором дарування від 06.07.2012 р., який посвідчений у нотаріальному порядку, приватним нотаріусом Коростишівського районного нотаріального округу Владикою І.В. та зареєстрований в реєстрі за № 3328 ОСОБА_17 подарував ОСОБА_4 житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 0,2500га, що знаходиться нам же, а також земельну ділянку площею 0,3005 га, що по АДРЕСА_1 . Житловий будинок загальною площею 51,2 кв.м., господарські будівлі:сарай літ. «Б», літня кухня літ. «В», сара літ.»Г», погріб літ.Пг.( а.с. 22-23).

Отже, на підставі договору дарування від 06.07.2012 р ОСОБА_4 стала власником житлового будинку АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 0,2500га, що знаходиться нам же, а також земельну ділянку площею 0,3005 га, що по АДРЕСА_1 .

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення комісійної судової оціночно-будівельної та оціночно-земельної експертизи за №308/02-2022 від 02.02.2022:

1. Дійсна (ринкова) вартість досліджуваного будинковолодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , в стані на момент укладання договору дарування жилого будинку та земельних ділянок від 06.07.2012 (бланк серії ВРТ № 488655, зареєстрований в реєстрі за № 3328) у цінах на дату проведення дослідження становить 388800 грн.00 коп., в тому числі вартість: - житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами 138 700 грн.; земельної ділянки з кадастровим номером 1822581707:03:001:0134, загальною площею 0,2500 га - 125900 грн; земельної ділянки з кадастровим номером 1822581707:03:001:0135, загальною площею 0,3005 га - 124 200 грн.

2. Вартість поліпшень будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 які було здійснено в період із дати укладання договору дарування жилого будинку та земельних ділянок від 06.07.2012 (бланк ВРТ № 488655, зареєстрований в реєстрі за № 3328) по дату проведення дослідження (візуально - інструментального обстеження) становить: 679444 грн .

3. Дійсна (ринкова) вартість досліджуваного будинковолодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 в існуючому станом на дату проведення дослідження становить: 1068 244 грн., в тому числі вартість: житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами 121 900 грн.; земельної ділянки з кадастровим номером 1822581707:03:001:0134, загальною площею 0,2500 та - 125 900 грн.; земельної ділянки з кадастровим номером 1822581707:03:001:0135, загальною площею 03005 га - 124 200 грн.;

змійснених поліпшень (будівництво будівель та споруд) - 696 244 грн.

Крім того, відповідно до вищезазначеного висновку експерта вартість будівель і споруд, які не зазначені в представлених на дослідження матеріалах технічної інвентаризації, а саме в технічному паспорті складеному станом на 18.05.2012 КП «Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації`Житомирської обласної ради, які фактично наявні на дату проведення дослідження становить 696244 грн. та складається з : Прибудови до житлового будинку (незавершена будівництвом), піноблочний гараж з мансардним поверхом (незавершена будівництвом), дерев`яний сарай, дерев`яна вбиральня, піноблочна вбиральня (незавершена будівництвом), дерев`яний літній душ, колодязь № 1,колодязь № 2, хвіртка з воротами із штахетника в металевому каркасі та в цегляних стовпах, огорожа з штахетника в металевому каркасі та в металевих та цегляних стовпах з бутовим цоколем, огорожа в металевому каркасі та в металевих стовпах з бутовим цоколем (незавершена будівництвом), огорожа в металевому каркасі та в залізобетонних стовпах (незавершена будівництвом).

Предметом позову у даній справі є визнання спільною сумісною власністю подружжя житлового будинку з господарськими будівлями та земельних ділянок з кадастровим номером 1822581707: 03:001:0134, загальною площею 0,2500 га площею та кадастровим номером 1822581707:03:001:0135, загальною площею 0,3005 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

У сімейному законодавстві передбачено два режими власності подружжя - особиста приватна власність дружини, чоловіка, тобто кожного з подружжя, та спільна сумісна власність подружжя.

Стаття 41 Конституції Українигарантує право кожному володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення ЄСПЛ у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції»).

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.

Отже, першою умовою виправданості втручання у права, гарантовані статтею першою Протоколу №1 до Конвенції є те, що воно має бути передбачене законом.

Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі №534/1017/20.

Відповідно до частини третьої, четвертоїстатті 368 ЦК Українимайно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Частиною першоюстатті 60 СК Українивизначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно дост. 57 СК Україниособистою приватною власністю дружини, чоловіка є зокрема майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

У разі, якщо спірне майно учасниками справи набуто в період перебування в шлюбі, той факт, що воно зареєстровано на одного з подружжя, не позбавляє іншого права на частку в такому майні.

Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2022 року у справі №330/1569/19.

Згідно з частиною другоюстатті 69 СК Українидружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

Частиною першоюстатті 70 СК Українивстановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Частиною першоюстатті 62 СК Українипередбачено, що якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналіз положень статей57та62 СК Українидає підстави для висновку про те, щостаття 57 цього Кодексувизначає правила віднесення майна до об`єктів особистої приватної власності одного з подружжя, тоді якстаття 62 цього Кодексувстановлює спеціальні умови, з настанням яких визначені попередньою нормою об`єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані за рішенням суду об`єктами спільної сумісної власності подружжя.

Однак, при цьому обмежуються саме права особистої власності одного з подружжя, а відтак зменшується обсяг правомочностей колишнього одноособового власника.

Тому у самому законі, статті 62СК Українипередбачені умови, за яких таке втручання у право власності буде не лише законним, але і необхідним з точки зору забезпечення інтересів іншого, не власника, з подружжя та гарантуватиме дотримання балансу інтересів кожного з подружжя.

Зі змістустатті 62 СК Українивбачається, що втручання у право власності може бути обґрунтованим, та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.

Для застосування передбаченихстаттею 62 СК Україниправил збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об`єкта, його якісних характеристик.

Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна.

Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин.

Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з`ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об`єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об`єкта.

Визначаючи правовий режим спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, яке є особистою приватною власністю одного із подружжя, у придбанні (набутті) майна. Якщо в придбанні (будівництва) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2008 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Суд враховує, що майно, яке належало одному з подружжя на праві особистої приватної власності у порядкустатті 57 СК України, повністю та автоматично не перетворюється у спільну сумісну власність. Спільна сумісна власність виникає лише у порядку, визначеномустаттею 62 СК України, тобто право спільної сумісної власності виникає на частку майна, яка істотно збільшилася внаслідок умов, передбачених цим законом, з урахуванням частини, яка належала одному із подружжя на праві особистої приватної власності.

Наведене узгоджується з висновками викладеними у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2019 року у справі справа №541/2734/16-ц (провадження №61-3125 св 19).

У постанові від 22 вересня 2020 року в справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20) Велика Палата Верховного Суду вказала, що «істотність має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об`єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об`єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об`єкт стають малозначними в остаточній вартості об`єкта власності чи у остаточному об`єкті.

Істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.

Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.

За загальною практикою мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об`єкта нерухомості.

Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не буде надавати підстав для визнання такого об`єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об`єкт не зазнав і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна».

Таким чином, суд враховує, що оскільки у період спільного проживання сторін по справі здійснено поліпшення будинковолодіння, що істотно збільшило вартість спірного нерухомого майна, що підтверджується висновком експерта за результатами проведення комісійної судової оціночно-будівельної та оціночно-земельної експертизи за №308/02-2022 від 02.02.2022.

У постанові від 22 вересня 2020 року в справі №214/6174/15-ц (провадження №14-114цс20) Велика Палата Верховного Суду вказала, що «другий чинник істотності такого збільшення має бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном. Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна. Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв`язку з тим, що законодавець устатті 62 СК Українине називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном. В іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального удорожчання об`єктів нерухомості, інфляційних та інших об`єктивних процесів, не пов`язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя буде нести, як наслідок, непропорційне втручання у власність майна одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу. При посиланні на вимогистатті 62 СК Українияк на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя, позивач мала довести, що у збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені її окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність».

Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості саме по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.

Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв`язку з тим, що законодавець устатті 62 СК Українине називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.

В іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального удорожчання об`єктів нерухомості, інфляційних та інших об`єктивних процесів, не пов`язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя буде нести, як наслідок, непропорційне втручання у власність майна одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу.

Наведене узгоджується із правовими висновками викладеними у постановах Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі №654/3460/15-ц (провадження №61-36929св18) та від 10 червня 2021 року у справі №462/1305/16-ц (провадження №61-7448св19).

Досліджуючи питання участі сторін у збільшенні вартості належного будинковолодіння ОСОБА_4 суд дійшов висновку, що таке збільшення відбулося внаслідок трудових та грошових затрат обох з подружжя.

Суд звертає увагу на те, що будь-яких доказів на підтвердження того, що вартість спірного нерухомого майна збільшилась лише за рахунок особистих коштів ОСОБА_4 , а також того, що ОСОБА_3 не приймав участі у його реконструкції та будівництві прибудов, відповідачем не надано.

Таким чином, враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що житловий будинок з господарськими спорудами за час перебування у шлюбі сторін у справі істотно збільшився, тому суд дійшов висновку, що житловий будинок з господарськими спорудами став об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Щодо земельних ділянок

Як вбачається з державного акту серії ЯМ № 308749, земельна ділянка, яка належала на праві власності ОСОБА_17 , площею 0,2500 га, цільове признення для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд на підставі договору дарування житлового будинку та земельних ділянок від 06.07.2012, перейшла у власність ОСОБА_4 ( а.с.83-84).

Згідно з ч.1 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача такого об`єкта без зміни її цільового призначення. У разі якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об`єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об`єкта переходить право власності на таку частку. При вчиненні правочину, що передбачає перехід права власності на зазначений об`єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті.

Аналогічно врегульоване питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права власності на житловий будинок у статті 377 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11 (провадження № 14-105цс19) сформульований правовий висновок, що утому разі, якщо одним із подружжя під час шлюбу, дійсного на момент виникнення спірних правовідносин, придбано будинок, то в подружжя виникла спільна сумісна власність, тобто право другого з подружжя на частину будинку. У зв`язку з тим, що земельну ділянку виділено у власність для обслуговування цього будинку, то в чоловіка, за яким визнається право власності на 1/2 частку будинку, в такій же частці виникає і право власності на земельну ділянку, необхідну для обслуговування будинку.

З урахуванням зазначеного, оскільки споруджений на земельній ділянці житловий будинок єспільним майном подружжя, тому до позивача перейшло право власності і на земельну ділянку під ним в частці, розмір якої відповідає частці у праві на будинок.

Щодо земельної ділянки площею 0,3005 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, суд зазначає наступне.

Відповідно до державного акту серії ЯМ № 308750, земельна ділянка, яка належала на праві власності ОСОБА_17 , площею 0,3005 га, цільове признення для ведення особистого селянського господарства на підставі договору дарування житлового будинку та земельних ділянок від 06.07.2012, перейшла у власність ОСОБА_4 ( а.с.81-82).

Оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів щодо істотного збільшення вартості даної земельної ділянки, її поліпшень в період перебування сторін у шлюбі , а тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Згідно зстаттею 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1статті 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 2статті 78 ЦПК Україниобставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 129 Конституції Україниосновними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст.6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Таким чином, аналіз досліджених в судовому засіданні об`єктивних доказів дає суду підстави зробити висновок про те, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення з підстав, наведених судом вище.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав р людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

З урахуванням вищевикладеного, керуючись ст.ст.57, 60, 69-71 СК України, ст. 13, 81, 263-265, 354 ЦПК України, суд ,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання спільною сумісною власністю подружжя майна, яке належить дружині та визнання частки в спільному майні - задовольнити частково.

Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 житловий будинок АДРЕСА_1 , а також земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 1822581707:03:001:0134 цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку та споруд.

Визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 право власності на частку житлового будинку АДРЕСА_1 , а також на частку земельної ділянки площею 0,2500 га, кадастровий номер 1822581707:03:001:0134 для будівництва та обслуговування житлового будинку та споруд.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду складено: 26 грудня 2024 р.

Сторони у справі:

Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя В.В. Янчук