Рішення

від 11.12.2024 по справі 363/3158/24

ВИШГОРОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

11.12.24 363/3158/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2024 року м. Вишгород

Вишгородський районний суд Київської області у складі

судді Олійник С.В.,

за участі секретаря Онопрієнка І.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши в приміщенні Вишгородського районного суду Київської області у м. Вишгороді адміністративну справу в порядку спрощеного провадження за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення,

встановив:

До Вишгородського районного суду Київської області ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення.

Позов обґрунтовує тим, що при винесенні оскаржуваної постанови відповідачем було допущено процесуальні порушення, а саме не складено протокол про адміністративне правопорушення, не повідомлено його належним чином про розгляд справи про адміністративне правопорушення, справу про адміністративне правопорушення розглянуто за його відсутності що суттєво порушило його права, зокрема право бути присутнім під час розгляду справи , надавати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, мати професійну правничу допомогу. Також він є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні, віровчення яких не допускає користування зброєю. Він віднесений до категорій осіб, які не підлягають мобілізації. На підставі ч. 4 ст. 35 Конституції України. Він звертався із заявою про свої несумісні із військовою службою релігійні переконання до відповідача 03.06.2024 про надання йому передбаченої Конституцією України можливості виконувати замість військового обов`язку проходити невійськову службу у зв`язку з його релігійними переконаннями та забезпечення гарантії, встановленої ч. 4 ст. 35 Конституції України, на виконання якої закріплена норма в абзаці 16 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Він не мав обов`язку з`являтись до ТЦК, а тому ухвалення постанови про накладення адміністративного стягнення за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію у вигляді відмови з`явитися до ТЦК, за що передбачена відповідальність за ч. 3 ст. 210- КУпАП, є незаконною та такою, що підлягає скасуванню. Вказану постанову просив визнати протиправною та скасувати.

Ухвалою суду від 28.06.2024 позовну заяву залишено без руху у зв`язку із невідповідністю вимогам ст. 160 Кас України. Вказану ухвалу позивачем було отримано 09.07.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (відправлення №0600937538330). (а.с. 29)

16.07.2024 позивачем була подана позовна заява із додатками у новій редакції із усунутими недоліками. (а.с. 30-44)

Ухвалою суду від 17.07.2024 відкрито провадження в справі та призначено її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

24.07.2024 відповідачем був поданий відзив на адміністративний позов, у якому відповідач просить у задоволені позовних вимог відмовити. В обґрунтування заперечень посилається на те, що 04.06.2024 у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 позивачу було запропоновано отримати повістку про необхідність явки до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 07 год. 30 хв. 06.06.2024, однак ОСОБА_1 відмовився отримувати повістку про що складено відповідний акт щодо відмови від отримання повістки про виклик, текст повістки було доведено ОСОБА_1 .Останній не прибув за викликом по повістці до ІНФОРМАЦІЯ_2 та протягом трьох діб не повідомив причини неприбуття, чим порушив положення ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки ОСОБА_1 скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, 10.06.2024 начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 було винесено постанову №619 про накладення адміністративного стягнення на громадянина ОСОБА_1 у вигляді штрафу у розмірі 17000 грн. Вказує, що протокол про адміністративне правопорушення не було складено, оскільки відповідно до ч. 5 ст. 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 КУпАП, якщо особа не з`явилася без поважних причин або не повідомила причину неприбуття на виклик територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Наголошує, що відповідача притягнуто до адміністративної відповідальності за фактом неявки до ІНФОРМАЦІЯ_2 по повістці від 04.06.2024, а не від 31.05.2024, як хибно зазначає відповідач, також відповідно до постанови Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 13.06.2024 по справі №601/2491/22 можливості заміни військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період закон не передбачає, відповідно жодні релігійні переконання не можуть бути підставою для ухилення громадянина України, визнаного придатним до військової служби, від мобілізації з метою виконання свого конституційного обов`язку. (а.с. 51-56)

У відповідності до ч.8ст. 262 КАС України, у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав позов, просив його задовольнити у повному обсязі. Підтвердив, що він є служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні з листопада 2022 року, пройшов військово-лікарську комісію, він придатний до військової служби, ні по стану здоров`я ні по сімейним обставинам він не має права на відстрочку від мобілізації, вперше його викликали до ТЦК 31.05.2024 на 03.06.2024, прибув у визначений час, його направили на ВЛК, 04.06.2024 тримав висновок ВЛК, надалі подав заяву на ім`я начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 про те, що він є служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні, на цій підставі з релігійних переконань дійсно відмовився від отримання бойової повістки на 06.06.2024, про що в його присутності було складено відповідний акт, перед проходженням ВЛК у ТЦК йому надали витяг із законодавства щодо відповідальності у разі відмови від проходження ВЛК та прибуття за повісткою. Надалі, поштою йому надійшла оскаржувана постанова про притягнення його до адміністративної відповідальності, пояснив, що не прийшов по повістці оскільки відразу у ТЦК висловив свою позицію. Просив суд надати йому можливість скористатися правом, наданим йому ч. 4 ст. 35 Конституції України, а саме на заміну військової служби невійськовою

Представник відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 - ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином, про причини неявки не повідомив, жодних заяв чи клопотань до суду не направляв.

У судовому засіданні 06.11.2024 просив в позові відмовити, зазначив, що альтернативна (невійськова) служба запроваджується саме замість проходження строкової військової служби ??для осіб (до 27 років), ??які є членами релігійних організацій, затверджених КМУ та ??стосовно цих громадян прийнято відповідне рішення місцевою держадміністрацією. ОСОБА_1 не подав відповідне рішення місцевої адміністрації. Ним порушено законодавство про мобілізацію, а саме ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яка не передбачає таку підставу, яка дає право відмовитись від військової служби під час мобілізації для членів релігійних організацій. При прийнятті постанови ОСОБА_1 не був присутній, хоча був повідомлений належним чином про дату та час розгляду справи, що не заперечує сам позивач. Постанова є законною і не підлягає скасуванню.

Вислухавши сторони, дослідивши та оцінивши надані докази, у їх сукупності з увагою на їх належність, допустимість та достатність, проаналізувавши доводи сторін, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 17.11.2022 є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні, довідка №2264 від 23.01.2024. Вже понад 2 роки позивач належить до офіційно зареєстрованої згідно з законодавством України релігійної організації Свідків Єгови, віровчення якої не допускає користування зброєю, що визнано Україною на державному рівні, та сповідує відповідні релігійні переконання. (а.с. 20)

ОСОБА_1 викликали до ТЦК 31.05.2024 на 03.06.2024, він прибув у визначений час, його направили на ВЛК, 04.06.2024 отримав висновок ВЛК про придатність до військової служби.

Відповідно до копії письмового звернення від 03.06.2024 ОСОБА_1 письмово заявляв про свої несумісні з військовою службою релігійні переконання відповідачу. (а.с. 19)

ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» має статус військовозобов`язаного та перебуває на військовому обліку військовозобов`язаних у ІНФОРМАЦІЯ_3 . Станом на 10.06.2024 він є військовозобов`язаний, не має відстрочки від загальної мобілізації, не має бронювання від підприємства, визнаний придатним до військової служби, є таким, що підлягає призову на військову службу під час загальної мобілізації. (а.с. 64)

Відповідно до акту щодо відмови від отримання повістки про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 від 04.06.2024, ОСОБА_1 відмовився від отримання повістки на відправку на 06.06.2024. (а.с. 55)

10.06.2024 ОСОБА_1 не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 , про причини своєї неявки протягом трьох днів не повідомив.

10.06.2024 начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 винесено постанову №619 про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 , який під час дії особливого періоду та оголошення мобілізації не з`явився за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_2 у строк, зазначений у повістці ІНФОРМАЦІЯ_2 та протягом трьох днів не повідомив про причини неявки, що є порушенням вимог ч.ч. 1, 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» і підставою для притягнення до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3ст. 210-1 КУпАП. Вказаною постановою було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000 грн. (а.с. 18)

12.06.2024 ОСОБА_1 було направлено копію постанови про адміністративне правопорушення №619 від 10.06.2024. (а.с. 17, 56)

Встановлені обставини, визнані сторонами, які беруть участь у справі.

Дослідивши матеріали справи суд дійшов до наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцією та законами України.

Положеннями ч.ч. 1-4 ст. 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно доч.ч. 1, 3 ст. 210-1 КУпАПпорушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-XII визначено, що особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Так, згідно Указу Президента України №303/2014 від 17.03.2014 «Про часткову мобілізацію» було прийнято рішення про оголошення та проведення часткової мобілізації, а отже з цього періоду в Україні діє особливий період.

Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»» від 24.02.2022 №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан. З цієї дати діє воєнний стан, а тому порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію є підставою для притягнення до відповідальності саме за ч. 3ст. 210-1 КУпАП.

Відповідно до ч.ч. 1, 3ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII) громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.

Під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

З аналізу вищезазначених норм вбачається обов`язок громадян з`явитися, зокрема до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки) для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період тощо.

Як зазначалось вище, 04.06.2024 позивач відмовився від отримання повістки про виклик на 06.06.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується сторонами та матеріалами справи. При цьому, у визначену дату позивач до РТЦК не з`явився.

Разом з тим, відповідно до п. 3 Указу Президента від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені ст.ст. 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч. 1ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Пунктом 16 ч. 1ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII допускається обмежувати проходження альтернативної (невійськової) служби.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» від 12.12.1991 № 1975-XII альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов`язку перед суспільством. Відповідно до право на таку службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.

Законом № 3543-XII альтернативна (невійськова) служба під час війни не визначена.

Указом Президента України від 24.02.2022 №65/2022 «Про загальну мобілізацію»(зі змінами), затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію»» від 03.03.2022 №2105-IX, оголошено проведення загальної мобілізації. Згідно з цим Указом призову на військову службу за мобілізацією підлягають військовозобов`язані та резервісти.

Згідно ст. 65 Конституції України, ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

При цьому, згідно ч. 4ст. 35 Конституції України ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Відповідно до положень ст. 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені ст.ст.24, 25, 27-29, 40, 47, 51, 52, 55-63 Конституції України.

Згідно ч. 2 ст. 1 Закону № 2232-XII в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.

Так, основним національним нормативно-правовим актом у сфері свободи віросповідання є Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23.04.1991 № 987-XII (далі - Закон № 987-XII).

Стаття 3 Закону № 987-XII визначає, що кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Ніхто не може встановлювати обов`язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії. Батьки або особи, які їх замінюють, за взаємною згодою мають право виховувати своїх дітей відповідно до своїх власних переконань та ставлення до релігії.

Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров`я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають міжнародним зобов`язанням України.

Відповідно до ч. 3 № 987-XII ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

Посилання позивача на незаконність оскаржуваної постанови через те, що він за релігійним переконанням не був зобов`язаний з`являтися до РТЦК, суд вважає необґрунтованими, оскільки постанова винесена відносно позивача за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період, а саме: нез`явлення за викликом до РТЦК.

Релігійне віросповідання, не є законною підставою для неявки до РТЦК.

Так, як наголошувалось вище ч. 3 ст. 22 Закону №3543-ХІІ передбачено обов`язок громадян під час мобілізації з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), а невиконання встановленого обов`язку є порушенням законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період, що є наслідком притягнення до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. ч ст. 2101 КУпАП.

Подібна правова позиція викладена у постанові Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 13.06.2024 по справі №601/2491/22 та у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.03.2024 по справі №759/20961/23.

Рішення суб`єкта владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може мати вигляд індивідуального акта, яким відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС є акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Одним з таких актів може бути постанова про накладання адміністративного стягнення, оскільки зазначений акт виноситься суб`єктом владних повноважень на виконання своїх владних функцій щодо притягнення осіб до адміністративної відповідальності та стосується лише прав та інтересів конкретно визначеної особи, яка піддається впливу накладеного адміністративного стягнення як форми адміністративної відповідальності, а дія такого акта вичерпується його виконанням.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Винесення постанови про накладання адміністративного стягнення відповідно до ст. 284 КУпАП є одним з рішень суб`єкта владних повноважень, яке може бути прийнято за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення і одночасно з цим яке становить найбільше втручання в особисті права, свободи особи, оскільки передбачає створення для особи негативних наслідків особистого, майнового характеру у вигляді адміністративного стягнення.

Внаслідок цього суд звертає увагу, що винесення постанови про накладення адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення можливо лише за умови, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбувався у встановленому законодавством порядку, а факт вчинення адміністративного правопорушення і вина особи у його вчиненні доведені у встановленому порядку належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами. Отже, визначальним для такого рішення суб`єкта владних повноважень є доведення факту вчинення адміністративного правопорушення та вини особи.

Відповідно до ст. 280 КУпАП суб`єкт владних повноважень, що здійснює розгляд справи про адміністративне правопорушення, зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Виконання вищезазначеного обов`язку є визначальним для прийняття правомірного рішення суб`єктом владних повноважень, яке буде становити пропорційне та законне втручання у права та свободи особи, а також підтверджувати належне виконання владних (управлінських) функцій самим суб`єктом владних повноважень.

Виконання цього обов`язку здійснюється у процесі розгляду справи про адміністративне правопорушення шляхом заслуховування осіб, які беруть участь у розгляді справи, дослідження доказів, вирішення клопотань, про що зазначено у ст. 279 КУпАП.

При цьому відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису тощо.

Зазначені докази відповідно до ст. 252 КУпАП оцінюються суб`єктом владних повноважень за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, після чого та на основі чого виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення.

Отже, дотримання вимог законодавства у процесі розгляду і вирішення справи про адміністративне правопорушення сприяє правомірності рішення суб`єкта владних повноважень щодо притягнення особи до адміністративної відповідальності, а отже, сприяє правомірному та пропорційному втручанню у сферу особистих прав і свобод особи, яка зазнає негативних наслідків особистого та майнового характеру внаслідок накладення на неї адміністративного стягнення.

Одночасно з цим з приводу правомірності оскаржуваної постанови про адміністративне правопорушення суд вважає за необхідним вказати на наступні обставини.

Оскаржувану постанову про накладення адміністративного стягнення відносно ОСОБА_1 винесено за неявку за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_2 у строк, зазначений в повістці та за неповідомлення протягом трьох днів із зазначеної дати про причини неявки.

Судом встановлено, що в оскаржуваній постанові не конкретизовано за яким саме викликом, на яку саме дату не з`явився відповідач, тобто особа, що складала протокол про адміністративне правопорушення, не конкретизувала об`єктивну сторону правопорушення, та обмежилася лише формальним копіюванням фабули п. 1 ч. 1 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», що позбавляє суд можливість визначити чи дійсно мало місце адміністративне правопорушення та ступінь провини ОСОБА_1 .

Також, із самої постанови та доданих до неї доказів не вбачається наявність належного повідомлення про розгляд справи про адміністративне правопорушення, адже зазначена повістка на 06.06.2024 о 07 год. 30 хв. виписана на ім`я ОСОБА_1 має назву «Повістка на відправку» та не містить інформації про призначений розгляд справи про адміністративне правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а жодної іншої повістки на 10.06.2024 на ім`я ОСОБА_1 суду не надано, що свідчить про не додержання положення ст. 277-1 КУпАП, а саме обов`язок повідомити особу про розгляд справи не пізніше ніж за три доби до дня розгляду справи.

Сама по собі постанова про адміністративне правопорушення та опис інкримінованого правопорушення не можуть бути доказом вчинення особою адміністративного правопорушення, оскільки постанова це процесуальний документ, що має виноситися вже на основі досліджених доказів, а не бути самостійним доказом, а опис правопорушення є фабулою обвинувачення та правовою кваліфікацією інкримінованого правопорушення, що має бути доведено або спростовано на основі відповідних доказів, що досліджуються під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Таким чином, в межах адміністративних прав щодо оскарження правомірності рішень суб`єкта владних повноважень про притягнення особи до адміністративної відповідальності саме на суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок доведення правомірності свого рішення та подавати на підтвердження цього всі можливі докази. В такий же спосіб законодавство закріплює презумпцію протиправності рішення суб`єкта владних повноважень, яку останній має спростувати, застосовуючи всі можливі процесуальні механізми.

Однак в межах даної справи відповідачем не надано доказів на підтвердження правомірності свого рішення, а судом з наявних матеріалів справи не встановлено жодних обставин, що свідчили б про зворотне. На основі цього суд також приходить до висновку, що відповідачем не спростовано презумпцію, що закріплена у ч. 2 ст. 77 КАС України та не доведено правомірність свого рішення, а отже, з урахуванням також вищенаведених обставин та положень законодавства, таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Отже, суд приходить до висновку, що спірна постанова №619 від 10.06.2024 про накладення адміністративного стягнення стосовно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП є протиправною та підлягає скасуванню, а провадження у справі відносно ОСОБА_1 за фактом вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП закриттю у зв`язку з відсутністю у його діях ознак складу адміністративного правопорушення.

Керуючись ст.ст. 241-250, 286 КАС України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення - задовольнити.

Постанову №619від 10.06.2024про накладення адміністративного стягнення, якою було притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 у вигляді штрафу в розмірі 17000 грн за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП - скасувати.

Закрити провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладення адміністративного стягнення.

З урахуванням ч. 4 ст. 286 КАС України, рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду на протязі десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса місцезнаходження: АДРЕСА_2 .

Суддя С.В.Олійник