Постанова

від 05.12.2024 по справі 904/2796/22

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.12.2024 року м.Дніпро Справа № 904/2796/22 (904/314/23)

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Іванова О.Г., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПРИВАТБАНК" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.03.2024 (суддя Соловйова А.Є.)

у справі № 904/2796/22 (904/314/23)

за позовом - Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПРИВАТБАНК"

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "РеалАгроЛізинг"

відповідача-2: Державної організації "УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ОФІС ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ТА ІННОВАЦІЙ"

про заборону використання, визнання недійсним свідоцтва на торговельну марку, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою суду від 20.09.2022 відкрито провадження за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОВСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР" у справі №904/2796/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "РеалАгроЛізинг". Визнано грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОВСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР" в сумі 83 310,00 грн (судовий збір за подання заяви, авансування винагороди арбітражного керуючого) - 1 черга задоволення вимог кредиторів, 40 090 330,23 грн (38 785 344,71 грн - основний борг, 1132842,35 грн - інфляційне збільшення, 172 143,17 грн - 3% річних) - 4 черга задоволення вимог кредиторів. Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів (зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію, згідно зі ст.41 Кодексу України з процедур банкрутства. Введено процедуру розпорядження майном боржника строком на сто сімдесят календарних днів до 09.03.2023. Призначено розпорядником майна боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "РеалАгроЛізинг" арбітражного керуючого Фуголя Євгена Івановича.

Акціонерне товариство Комерційний Банк "ПРИВАТБАНК" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача - 1: Товариства з обмеженою відповідальністю "РеалАгроЛізинг", відповідача-2: Державної організації "УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ОФІС ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ТА ІННОВАЦІЙ" про заборону використання, визнання недійсним свідоцтва на торговельну марку, зобов`язання вчинити певні дії, в якій просить суд: Заборонити використання торговельної марки «ПриватЛізинг», власником якої на підставі свідоцтва України №97176 від 25.09.2008 є Товариство з обмеженою відповідальністю «РеалАгроЛізинг» (49041, м. Дніпро, просп. Праці, буд. 2Т, код ЄДРПОУ 33274434). Визнати недійсним повністю свідоцтво України №97176 від 25.09.2008 на торговельну марку «ПриватЛізинг», власником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «РеалАгроЛізинг» (49041, м. Дніпро, просп. Праці, буд. 2Т, код ЄДРПОУ 33274434). Зобов`язати Державну організацію «УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ОФІС ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ТА ІННОВАЦІЙ» (01601, місто Київ, вул. Глазунова, буд. 1, код ЄДРПОУ 44673629) внести зміни до Державного реєстру свідоцтв України на торговельні марки стосовно визнання повністю недійсним свідоцтва України № 97176 від 25.09.2008 на торговельну марку «ПриватЛізинг», власником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «РеалАгроЛізинг» (49041, м. Дніпро, просп. Праці, буд. 2Т, код ЄДРПОУ 33274434).

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06.03.2024 в задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "РеалАгроЛізинг", відповідача-2 Державної організації "УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ОФІС ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ТА ІННОВАЦІЙ" про заборону використання, визнання недійсним свідоцтва на торговельну марку, зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням Акціонерним товариством Комерційний Банк "ПРИВАТБАНК" подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.03.2024 у справі №904/2796/22 (904/314/23) та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що оскаржуване рішення прийняте при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- безпідставно зазначивши в оскаржуваному рішенні заяву Банку з кредиторськими вимогами до Відповідача, на чому ці вимоги ґрунтуються і акцентувавши увагу на періоді укладення кредитних договорів, та пославшись на рішення Національного банку України, яким Відповідач визнаний пов`язаною з Банком особою, в оскаржуваному рішенні жодним чином не аргументовано, як це «спростовує твердження Позивача, що ним були виявлені відомості із зображенням логотипу»;

- суд не може збирати докази, що стосуються предмету спору, з власної ініціативи;

- з оскаржуваного рішення вбачається, що, окрім документа, на який, як на підставу застосування позовної давності, посилалося ТОВ «РеалАгроЛізинг», суд, знову ж таки з власної ініціативи, безпідставно та з незрозумілих підстав, досліджував документи іншої судової справи, на які Відповідач взагалі не посилався, а саме - подану у справі № 904/2796/22 заяву АТ КБ «ПриватБанк» від 17.03.2023 з грошовими вимогами до ТОВ «РеалАгроЛізинг»;

- у постановах Верховного Суду від 26.06.2018 і від 28.01.2020 у справі № 910/20564/16, вказано, що вирішуючи спори щодо визнання недійсними свідоцтв України на знаки для товарів і послуг, суд касаційної інстанції виходить з того, що початок перебігу позовної давності для звернення до суду з такими позовами не може автоматично збігатися з датою публікації відомостей про реєстрацію знака для товарів і послуг. Це право пов`язане, зокрема, з початком виникнення відповідного конфлікту на ринку щодо оспорюваного позначення, наприклад, початком використання спірного позначення на ринку, або мали місце чи виникли обставини, які порушують права Позивача. Аналогічний правовий висновок наведений у постановах Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 910/13119/17, від 09.04.2019 у справі № 910/17205/17, від 17.07.2018 у справі №915/1145/17. Звертаючись до суду з позовом, Позивач надав належні та допустимі докази того, що про початок використання спірної торговельної марки (знаку для товарів та послуг), про початок конфлікту на ринку та про протиправну реєстрацію спірної торговельної марки, він довідався лише у 2021 році. Інші належні та допустимі докази, які б аргументовано спростовували ці доводи, в матеріалах справи № 904/2796/22 (904/314/23) відсутні. Відтак, суд першої інстанції застосував положення частини першої статті 261 ЦК України без урахування висновків щодо застосування зазначеної норми права у подібних правовідносинах, наведеного в постановах Верховного Суду.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

07.06.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від Державної організації "УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ОФІС ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ТА ІННОВАЦІЙ" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а у випадку задоволення скарги та позову покласти витрати на відповідача-1

10.06.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від ТОВ "РеалАгроЛізинг" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

15.06.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від Державної організації "УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ОФІС ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ТА ІННОВАЦІЙ" надійшло клопотання про розгляд справи №904/2796/22 (904/314/23) без участі представника УКРНОІВІ, з урахуванням правової позиції, викладеної у відзиві №4569/2801-02-24 від 07.06.2024.

Інші учасники справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "РеалАгроЛізинг" своїм правом на подання відзиву не скористалися.

За приписами ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судове засідання 05.12.2024 учасники справи, будучи повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, уповноважених представників не направили, про причини неявки суд не проінформували. Водночас, у призначений ухвалою Центрального апеляційного господарського суду час секретар судового засідання намагався вийти на зв`язок з арбітражним керуючим в режимі відеоконференції, поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів, за допомогою програми EasyCon, однак арбітражний керуючий на зв`язок не вийшов, тому засідання в режимі відеоконференції не відбулося, про що складено Акт «Щодо відсутності можливості проведення судового засідання в режимі відеоконференції».

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Так, апеляційне провадження у даній справі здійснюється на підставі поданої АТ КБ «ПриватБанк» апеляційної скарги, в межах її доводів та вимог, що відповідає приписам ч. 1 ст. 269 ГПК України.

Жодних доповнень до апеляційної скарги протягом визначеного ГПК України процесуального строку не подавалося.

Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з огляду на те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги клопотання відповідача-2 про розгляд справи без його участі, зважаючи на необхідність дотримання розумних строків провадження, обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без представників сторін.

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

Розгляд справи здійснювався судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України без фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу.

Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», Позивач, Банк) є власником торговельної марки (знаку для товарів і послуг) «ПриватБанк», що підтверджується відомостями з Державного реєстру свідоцтв України на торговельні марки (порядковий номер реєстрації (номер свідоцтва): 23794, дата реєстрації: 15.03.2002, ім`я та адреса володільця реєстрації: АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК», вул. Грушевського, 1д, м. Київ, 01001 [UA], Інформація щодо заявлених кольорів: зелений; чорний.

Рішенням Апеляційної палати Національного органу інтелектуальної власності від 13.05.2009, затвердженим наказом Держдепартаменту від 08.07.2009 №119 з 01.01.2005 торговельна марка (знак для товарів і послуг) «ПриватБанк» визнана(ий) добре відомою(им) в Україні, загальнодоступні відомості про що наявні на сайті Національного органу інтелектуальної власності.

У травні 2021 року в мережі «Інтернет» Позивачем були виявлені відомості із зображенням логотипу «ПриватЛізинг».

Крім того, АТ КБ «ПриватБанк» стало відомо, що за місцем проведення міжнародної агропромислової виставки «АГРО-2021» з 08 по 11.06.2021 за адресою Національного комплексу «Екcпоцентр України»: Україна, м. Київ, просп. Академіка Глушкова, 1, був розміщений павільйон з зображенням торговельної, марки (знаку для товарів і послуг) «ПриватЛізинг» .

За результатами перевірки відомостей в Державному реєстрі свідоцтв України на торговельні марки, АТ КБ «ПриватБанк» було виявлено зареєстровану торговельну марку (знак для товарів і послуг) «ПриватЛізинг» порядковий номер реєстрації (номер свідоцтва): 97176, дата реєстрації: 25.09.2008, Порядковий номер заявки: m200706793, ім`я та адреса володільця реєстрації: Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРИВАТ ЛІЗИНГ», вул. Ломоносова, 54-А, офіс 5, м. Київ, 03189 [UA], інформація щодо заявлених кольорів: чорний; зелений.

Позивач зазначив, що торговельна марка (знак для товарів і послуг) «ПриватЛізинг» є схожою з раніше зареєстрованою торговельною маркою «ПриватБанк» настільки, що її можна сплутати, зокрема, асоціювати з торговельною маркою «ПриватБанк».

У відповідності з Інструкцією про порядок ознайомлення будь-якої особи з матеріалами заявки на об`єкт права інтелектуальної власності, затвердженої Наказом Міністерства освіти і науки України № 247 від 22.04.2005, 11.05.2021 АТ КБ «ПриватБанк» до Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» було направлене клопотання про ознайомлення з матеріалами заявки m200706793. В отриманому, серед інших, на вказаний запит документі «Опис знака» (копія додається), зазначено: «Знак для товарів і послу, що подається на реєстрацію складається з графічної частини та словесного позначення. Графічна частина являє собою зображення контура квадрата зеленого кольору з вилученим напівколом лівим нижнім кутом, який заповнюється зображенням квадрата чорного кольору. Словесне позначення зеленого кольору являє собою назву підприємства - заявника виконану без розриву між словом - «Приват» та словом «Лізинг». Слово «Приват» є першими складами назви одного з засновників підприємства ЗАТКБ «ПриватБанк». Слово «Лізинг» є спеціальним терміном який означає передачу в оплатне користування основних засобів.».

При цьому, як вбачається з позовної заяви ,АТ КБ «ПриватБанк»:

не надавав згоди на включення зображувального елементу торговельної марки (знаку для товарів і послуг) «ПриватБанк» до позначення торговельної марки (знаку для товарів і послуг) «ПриватЛізинг»;

не був учасником ТОВ «ПРИВАТ ЛІЗИНГ», як це вказано в описі знаку для товарів і послуг.

АТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що зареєстрована за Відповідачем торговельна марка «ПриватЛізинг»:

- є схожою з ТМ «ПриватБанк» настільки, що її можна сплутати, зокрема, асоціювати з торговельною маркою «ПриватБанк»;

- вводить в оману щодо послуги або особи, яка надає послугу, так як створює асоціації, пов`язані з АТ КБ «ПриватБанк» та зареєстрованою за ним торговельною маркою, які є неприйнятними та не мають підстав;

- містить зображувальний елементи раніше зареєстрованої та визнаної добре відомою в Україні торговельної марки «ПриватБанк», на використання якої Позивач не надавав згоди;

- зареєстрована на підставі неправдивих відомостей, наданих заявником, оскільки Позивач не був учасником юридичної особи Відповідача.

22.02.2022 АТ КБ «ПриватБанк» на адресу ТОВ «ПРИВАТ ЛІЗИНГ» була направлена претензія про припинення використання торговельної марки (знаку для товарів і послуг) (свідоцтво № 97176 «ПриватЛізинг»), в якій Банк вимагав:

1. Припинити використання позначення торговельної марки «ПриватЛізинг».

2. Відмовитися від свідоцтва на знак для товарів і послуг на торговельну марку «ПриватЛізинг» повністю в порядку, визначеному статтею 18 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг».

3. Повідомити про прийняте рішення в місячний строк із дня одержання претензії.

Претензія була залишена без задоволення та без відповіді, що і стало причиною виникнення спору та звернення з цим позовом до господарського суду.

Суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість про обґрунтованість позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", проте відмовив у задоволенні позову у зв`язку з пропуском позивачем строку позовної давності.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Акціонерне товариство Комерційний Банк "ПРИВАТБАНК" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача - 1: Товариства з обмеженою відповідальністю "РеалАгроЛізинг", відповідача-2: Державної організації "УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ОФІС ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ТА ІННОВАЦІЙ" про заборону використання, визнання недійсним свідоцтва на торговельну марку, зобов`язання вчинити певні дії, в якій просить суд:

- Заборонити використання торговельної марки «ПриватЛізинг», власником якої на підставі свідоцтва України №97176 від 25.09.2008 є Товариство з обмеженою відповідальністю «РеалАгроЛізинг» (49041, м. Дніпро, просп. Праці, буд. 2Т, код ЄДРПОУ 33274434).

- Визнати недійсним повністю свідоцтво України №97176 від 25.09.2008 на торговельну марку «ПриватЛізинг», власником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «РеалАгроЛізинг» (49041, м. Дніпро, просп. Праці, буд. 2Т, код ЄДРПОУ 33274434).

- Зобов`язати Державну організацію «УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ОФІС ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ТА ІННОВАЦІЙ» (01601, місто Київ, вул. Глазунова, буд. 1, код ЄДРПОУ 44673629) внести зміни до Державного реєстру свідоцтв України на торговельні марки стосовно визнання повністю недійсним свідоцтва України № 97176 від 25.09.2008 на торговельну марку «ПриватЛізинг», власником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «РеалАгроЛізинг» (49041, м. Дніпро, просп. Праці, буд. 2Т, код ЄДРПОУ 33274434).

Відповідно до статей 15 та 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини в державі.

Статтею 418 ЦК України визначено, що право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об`єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Згідно ст. 420 ЦК України до об`єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення.

За приписами статті 424 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності є:

1) право на використання об`єкта права інтелектуальної власності;

2) виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об`єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Статтею 426 ЦК України передбачено, що особа, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності, може використовувати цей об`єкт на власний розсуд, з додержанням при цьому прав інших осіб. Використання об`єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом. Умови надання дозволу (видачі ліцензії) на використання об`єкта права інтелектуальної власності можуть бути визначені ліцензійним договором, який укладається з додержанням вимог цього Кодексу та іншого закону.

Відповідно до ст. 492 ЦК України торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.

Як передбачено ст. 494 ЦК України набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом. Умови та порядок видачі свідоцтва встановлюються законом. Обсяг правової охорони торговельної марки визначається наведеними у свідоцтві її зображенням та переліком товарів і послуг, якщо інше не встановлено законом. Набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку, яка має міжнародну реєстрацію або визнана в установленому законом порядку добре відомою, не вимагає засвідчення свідоцтвом.

Відповідно до ст. 495 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку є:

1) право на використання торговельної марки;

2) виключне право дозволяти використання торговельної марки;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку належать володільцю відповідного свідоцтва, володільцю міжнародної реєстрації, особі, торговельну марку якої визнано в установленому законом порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором (ч. 2 ст. 494 ЦК України).

Враховуючи викладене, Акціонерне товариство комерційний банк "ПРИВАТБАНК" просить суд заборонити використання торговельної марки «ПриватЛізинг»; визнати недійсним повністю свідоцтво України №97176 від 25.09.2008 на торговельну марку «ПриватЛізинг»; зобов`язати Державну організацію «УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ОФІС ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ТА ІННОВАЦІЙ» внести зміни до Державного реєстру свідоцтв України на торговельні марки стосовно визнання повністю недійсним свідоцтва України № 97176 від 25.09.2008 на торговельну марку «ПриватЛізинг».

Відповідачі заперечують проти задоволення позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк", вважають їх недоведеними та необґрунтованими. Крім того, відповідач-1 вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду, а тому просить застосувати наслідки спливу строків позовної давності та відмовити у позові з цих підстав.

Апеляційний суд зазначає, що відносини, що виникають у зв`язку з набуттям і здійсненням права власності на торговельні марки (знаки для товарів і послуг) в Україні, регулюються Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг».

Згідно ст. 1 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуги торговельна марка (знаки для товарів і послуг) - позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб; свідоцтво - свідоцтво України на торговельну марку (знак для товарів і послуг).

Відповідно до абз. 5 п. 3 постанови Верховної Ради України від 23.12.1993 №3771-ХІІ «Про введення в дію Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" свідоцтво України може бути визнано недійсним у разі невідповідності знака умовам його реєстрації, визначеним законодавством, що діяло на дату подання заявки (див. постанову Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 910/13822/16).

Підпунктами «а» та «в» п. 1 ст. 19 Закону (у редакції, чинній станом на 25.09.2008 - дату подання заявки на реєстрацію спірного позначення) визначено, що свідоцтво може бути визнано у судовому порядку недійсним повністю або частково у разі: невідповідності зареєстрованого знака умовам надання правової охорони; видачі свідоцтва внаслідок подання заявки з порушенням прав інших осіб.

Частиною 2 ст. 5 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» встановлено, що об`єктом знака може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, у тому числі власні імена, літери, цифри, зображувальні елементи, кольори та комбінації кольорів, а також будь-яка комбінація таких позначень.

За змістом абз. 5 п. 2 ст.6 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» згідно з цим Законом не можуть одержати правову охорону позначення, які є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар або надає послугу.

Відповідно до абз. 2 п. 3 ст. 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» не можуть бути зареєстровані як знаки позначення, ям є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати із знаками, раніше зареєстрованими чи заявленими на реєстрацію в Україні на ім`я іншої особи для таких самих або споріднених з ними товарів і послуг.

Відповідно до положень п. 4.3.2.4. Правил складання, подання та розгляду заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг, затверджених наказом Державного патентного відомства України від 28.07.1995 №116 (в редакції наказу Державного патентного відомства України від 20.09.1997 № 72) та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 02.08.1995 за № 276/812, позначення вважається схожим настільки, що його можна сплутати з іншим позначенням, якщо воно асоціюється з ним в цілому, незважаючи на окрему різницю елементів.

Згідно п. 5 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» свідоцтво надає його власнику виключне право забороняти іншим особам використовувати без його згоди, якщо інше не передбачено цим Законом: зареєстрований знак стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг; зареєстрований знак стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги; позначення, схоже із зареєстрованим знаком, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг, якщо внаслідок такого використання ці позначення і знак можна сплутати; позначення, схоже із зареєстрованим знаком, стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги, або ці позначення і знак можна сплутати.

При цьому п. 4 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» визначено, що використанням торговельної марки визнається: нанесення на будь-який товар, для якого торговельну марку зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов`язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням торговельної марки з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); застосування під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої торговельну марку зареєстровано; застосування її в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет. Торговельна марка визнається використаною, якщо її застосовано у формі зареєстрованої торговельної марки, а також у формі, що відрізняється від зареєстрованої торговельної марки лише окремими елементами, якщо це не змінює в цілому відмітності торговельної марки.

Виходячи з положень пунктів «а» та «в» ч. 1 ст. 19 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» свідоцтво може бути визнано у судовому порядку недійсним повністю або частково, зокрема, у разі:

а) невідповідності зареєстрованого знака умовам надання правової охорони;

в) видачі свідоцтва внаслідок подання заявки з порушенням прав інших осіб.

Очевидно, що особа яка заявляє вимогу про визнання недійсним свідоцтва України на знак для товарів і послуг, сама має діяти добросовісно, не допускати зловживання правом, зокрема й на реєстрацію певного позначення як знаку для товарів та послуг не з метою індивідуалізації товарів та послуг, а з метою перешкоджання іншому суб`єкту у використанні певного позначення (правовий висновок Верховного Суду у постанові від 26.01.2022 у справі № 750/13341/19).

Так, визнання свідоцтва на торговельну марку недійсним з ознак схожості можливе лише в разі доведення та документального підтвердження наявності фактів їх сплутування. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 15.01.2019 у справі № 910/11735/17.

При вирішенні питання про недійсність свідоцтва на торговельну марку необхідно здійснити судову експертизу таких торговельних марок. Верховний Суд у постанові від 06.02.2020р. у справі №910/2503/18 зазначив, що для дотримання принципів господарського судочинства під час вирішення подібних спорів необхідно здійснювати експертизу, адже такі функції притаманні не суду, а експерту.

В матеріалах справи № 904/2796/22(904/314/23) міститься висновок експертів Науково-дослідного центру судової експертизи у сфері інформаційних технологій та інтелектуальної власності Міністерства юстиції України за результатами комісійної судової експертизи у сфері інтелектуальної власності, з якого вбачається що знак "ПриватЛізинг" за свідоцтвом України №97176 щодо товарів 07, 12, 31 класів МКТП є схожим настільки, що його можна сплутати зі знаком "ПриватБанк" за свідоцтвом України №23794 щодо послуг 35 та 36 класів МКТП.

Також у вказаному вище висновку зазначено, що знак "ПриватЛізинг" за свідоцтвом України №97176 є таким, що може ввести споживачів в оману щодо особи, яка надає послуги 36, 36 класів МКТП за свідоцтвом України №23794.

Згідно ч. 3 ст. 6 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" не можуть бути зареєстровані як торговельні марки позначення, які на дату подання заявки або якщо заявлено пріоритет, то на дату пріоритету є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати, зокрема, асоціювати з: торговельними марками, раніше зареєстрованими чи заявленими на реєстрацію в Україні на ім`я іншої особи для таких самих або споріднених з ними товарів і послуг; торговельними марками інших осіб, якщо такі торговельні марки охороняються без реєстрації на території України на підставі міжнародних договорів України, зокрема торговельними марками, визнаними добре відомими відповідно до статті 6 bis Паризької конвенції щодо таких самих або споріднених з ними товарів і послуг; торговельними марками інших осіб, якщо такі торговельні марки охороняються без реєстрації на території України на підставі міжнародних договорів України, зокрема торговельними марками, визнаними добре відомими відповідно до статті 6 bis Паризької конвенції щодо неспоріднених товарів і послуг, якщо використання торговельної марки іншою особою щодо таких неспоріднених товарів і послуг свідчитиме про зв`язок між ними і власником добре відомої торговельної марки та може завдати шкоди інтересам такого власника; комерційними найменуваннями, що відомі в Україні і належать іншим особам, які одержали право на них до дати подання до НОІВ заявки щодо таких же або споріднених з ними товарів і послуг; знаками відповідності (сертифікаційними знаками), зареєстрованими у встановленому порядку; торговельними марками, що використовуються іншою особою в іноземній державі, якщо заявка подана від свого імені агентом чи представником такої особи в розумінні статті 6 septies Паризької конвенції без дозволу такої особи і відсутні докази, що обґрунтовують таке подання, за наявності заперечення такої особи.

За приписами ч. ч. 1, 3 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до вимог законодавства України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Зважаючи на викладене, суд дійшов підставного висновку про обґрунтованість позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк".

Водночас, судом встановлено, що відповідачем-1 Товариством з обмеженою відповідальністю "РеалАгроЛізинг" подано заяву про застосування строків позовної давності.

В матеріалах справи №904/2796/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "РеалАгроЛізинг" міститься заява ПРАТ СК "ІНГОССТРАХ" з кредиторськими вимогами та серед додатків до неї наявна претензія АТ КБ "ПриватБанк" про виплату заборгованості, яка адресована генеральному директору ТОВ "ПРИВАТ ЛІЗИНГ" та відповідь ТОВ «ПРИВАТ ЛІЗИНГ» із зазначеним знаком для товарів та послуг ТОВ "ПРИВАТ ЛІЗИНГ", щодо якого подано позов. Дата вказаної відповіді датована 23.12.2015.

17.03.2023 від Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" надійшла заява б/н від 17.03.2023 про визнання грошових вимог до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "РеалАгроЛізинг" (колишня назва ТОВ "ПРИВАТ ЛІЗИНГ") в розмірі 936 196 189,02 грн, з яких 19 381 656,69 грн - сума неустойки. У своїй заяві АТ КБ "ПриватБанк" заявляє кредиторські вимоги, зокрема, які ґрунтуються на виплаті винагороди за користування кредитом по наступним кредитним договорам: Кредитний договір №П070Е/С від 20.08.2007, Кредитний договір №П064Е/С від 22.03.2007, Кредитний договір №П068Е/С від 24.05.2007, Кредитний договір №П067Е/С від 21.04.2009, Кредитний договір №П223Г/С від 26.04.2010, Кредитний договір №П225Г/С від 28.02.2011, Кредитний договір №П228Г/С від 29.02.2012р., Кредитний договір №DNHSLNI03114 від 08.02.2013, Кредитний договір №DNHSLNI03337 від 08.04.2013, Кредитний договір №DNHSLNI04880 від 28.01.2014, Кредитний договір №DNHSLNI05743 від 26.05.2014, Кредитний договір №DNHSLNI06189 від 05.09.2014, Кредитний договір №DNHSLNI06635 від 16.06.2015/ Період укладення договорів 2007 - 2015 роки.

Відповідно до Рішення Національного банку України №105 від 13 грудня 2016 року «Про визначення осіб пов`язаними з ПАТ КБ "ПРИВАБАНК" до переліку під номером 943 увійшов ТОВ "ПРИВАТ ЛІЗИНГ". Отже, зі вказаного рішення вбачається, з 13 грудня 2016 року ТОВ "ПРИВАТ ЛІЗИНГ" є пов`язаною особою з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", відповідно до статті 52 Закону України "Про банки та банківську діяльність".

Проаналізувавши подану заяву та додатки до неї, суд першої інстанції дійшов висновку, що вищенаведене спростовує твердження Позивача, що ним були виявлені відомості із зображенням логотипу «Приват Лізинг» лише у травні 2021 року.

Враховуючи викладене, звернувшись із позовною заявою 13.01.2023 Позивач пропустив трьохрічний строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Колегія суддів зауважує, що рішення оскаржується апелянтом лише в частині мотивів щодо застосування строку позовної давності.

Зокрема, скаржником зазначається, що безпідставно зазначивши в оскаржуваному рішенні заяву Банку з кредиторськими вимогами до Відповідача, на чому ці вимоги ґрунтуються і акцентувавши увагу на періоді укладення кредитних договорів, та пославшись на рішення Національного банку України, яким Відповідач визнаний пов`язаною з Банком особою, в оскаржуваному рішенні жодним чином не аргументовано, як це «спростовує твердження Позивача, що ним були виявлені відомості із зображенням логотипу».

Так, за змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), яка в силу приписів статті 257 цього Кодексу встановлюється тривалістю у три роки.

Європейський Суд з прав людини наголошував, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93 та № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

Таким чином, застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Частиною 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У застосуванні наведених вище положень законодавства слід враховувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16, в якій зазначено, що це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, слід розуміти передбачену неминучість інформування особи про такі обставини або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії того, хто їх вчинив (постанова Верховного Суду від 05.07.2023 справа № 910/15584/16).

Як підтверджується матеріалами справи, 02.02.2023 Товариством з обмеженою відповідальністю "РеалАгроЛізинг" подано заяву вих.№02-05/124 від 01.02.2023 щодо застосування строків позовної давності.

В обґрунтування заяви зазначено наступне. В матеріалах справи № 904/2796/22 міститься заява ПРАТ СК "ІНГОССТРАХ" з кредиторськими вимогами та серед додатків до неї наявна претензія АТ КБ «ПриватБанк» про виплату заборгованості, яка адресована генеральному директору ТОВ «ПРИВАТ ЛІЗИНГ» та відповідь ТОВ «ПРИВАТ ЛІЗИНГ» із зазначеним знаком для товарів та послуг ТОВ «ПРИВАТ ЛІЗИНГ», щодо якого подано позов про визнання недійсним. Дата вказаної відповіді датована 23.12.2015 року. Отже, Позивачу було відомо про використання знаку для товарів та послуг ТОВ «ПРИВАТ ЛІЗИНГ», щодо якого подано позов про визнання недійсним ще у 2015 році.

В якості додатків до заяви було долучено претензію про сплату заборгованості за кредитним договором від 21.12.2015; лист ТОВ «ПРИВАТ ЛІЗИНГ» за вих. 373/1 від 23.12.2015 та копія заяви про страхову подію від 25.12.2015 АТ КБ «ПриватБанк». Зазначені докази обґрунтовують та підтверджують обставини зазначені в заяві за вих.№02-05/124 від 01.02.2023.

Додатково, з метою доповнення зазначеної заяви, 15.06.2023 року Товариством з обмеженою відповідальністю "РеалАгроЛізинг" подано до суду додаткові пояснення до заяви, в яких зазначено, що 17.03.2023 від Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" надійшла заява б/н від 17.03.2023 про визнання вимог кредитора Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "РеалАгроЛізинг" (колишня назва ТОВ «ПРИВАТ ЛІЗИНГ») в розмірі 936 196 189,02 грн, з яких 19 381 656,69 грн - сума неустойки. У своїй заяві АТ КБ «ПриватБанк» заявляє кредиторські вимоги, зокрема, які ґрунтуються по наступним кредитним договорам: Кредитний договір №П070Е/С від 20.08.2007р., Кредитний договір №П064Е/С від 22.03.2007р., Кредитний договір №П068Е/С від 24.05.2007р., Кредитний договір №П067Е/С від 21.04.2009р., Кредитний договір №П223Г/С від 26.04.2010р., Кредитний договір №П225Г/С від 28.02.2011р., Кредитний договір №П228Г/С від 29.02.2012р., Кредитний договір №DNHSLNI03114 від 08.02.2013р., Кредитний договір №DNHSLNI03337 від 08.04.2013р., Кредитний договір №DNHSLNI04880 від 28.01.2014р., Кредитний договір №DNHSLNI05743 від 26.05.2014р., Кредитний договір №DNHSLNI06189 від 05.09.2014р., Кредитний договір №DNHSLNI06635 від 16.06.2015р. Період укладення договорів 2007 2015 роки. Більшість договорів була укладена з метою покриття та фінансування контрактів, укладених між ТОВ «ПРИВАТ ЛІЗИНГ» та CLAAS Global Sales GmbH, Німеччина, тобто придбання сільськогосподарської техніки.

Колегія суддів приймає до уваги, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Згідно ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

Тобто, обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосований ЄСПЛ у рішенні від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

ЄСПЛ у рішенні від 21.10.2011 у справі "Дія-97" проти України" зазначив, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Отже, у позивача було безліч можливостей отримати відповідну інформацію про порушення своїх прав використанням знаку для товарів та послуг ТОВ «ПРИВАТ ЛІЗИНГ» починаючи з 2007 року, і ці можливості нічим не обмежувалися.

Щонайменше, АТ КБ «ПриватБанк» об`єктивно міг бути обізнаним про ці обставини з прийняттям Рішення Національного банку України № 105 від 13 грудня 2016 року «Про визначення осіб пов`язаними з ПАТ КБ "ПРИВАБАНК" до переліку під номером 943 увійшов ТОВ "ПРИВАТ ЛІЗИНГ", з якого слідує, що з 13 грудня 2016 року ТОВ "ПРИВАТ ЛІЗИНГ" є пов`язаною особою з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", відповідно до статті 52 Закону України "Про банки та банківську діяльність".

Таким чином, вищенаведене спростовує твердження Позивача, що ним були виявлені відомості із зображенням логотипу «Приват Лізинг» лише у травні 2021 року.

Скаржник в апеляційні скарзі посилається на те, що суд не може збирати докази, що стосуються предмету спору, з власної ініціативи.

З цього приводу слід зазначити, що на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, провадження у справі про банкрутство має за мету задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. При цьому обов`язковим завданням провадження у справі про банкрутство є справедливе задоволення усієї сукупності кредиторів.

Тож, розглядаючи позов у межах справи про банкрутство, суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника, не повинен обмежуватися дослідженням доказів, наданих заявником та іншими учасниками провадження (матеріали позовного провадження), але має з огляду на особливості природи банкрутства надавати оцінку заявленим вимогам з урахуванням дослідження усієї сукупності доказів, у тому числі і тих, що містяться в матеріалах справи про банкрутство боржника.

Зазначене сприяє ухваленню законного та обґрунтованого судового рішення щодо відповідних вимог, а також дотриманню принципу процесуальної економії господарського судочинства, сутність якого полягає в тому, щоб під час розгляду справи в суді для найбільш повного та всебічного розгляду справи використовувати всі встановлені законом засоби з урахуванням строків, визначених нормами процесуального права.

Наведене відповідає правовому висновку Верховного Суду у постановах від 30.11.2022 у справі № 916/329/21 (916/3265/21) та від 08.12.2022 у справі № 916/329/21 (916/3073/21).

Отже, під час розгляду справи № 904/2796/22 (904/314/23) судом обґрунтовано прийнято рішення з урахуванням дослідження усієї сукупності доказів, у тому числі і тих, що містяться в матеріалах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «РеалАгроЛізинг».

Також, колегія суддів відхиляє як безпідставні аргументи апелянта про те, що «з оскаржуваного рішення вбачається, що, окрім документа, на який, як на підставу застосування позовної давності, посилалося ТОВ «РеалАгроЛізинг», суд, знову ж таки з власної ініціативи, безпідставно та з незрозумілих підстав, досліджував документи іншої судової справи, на які Відповідач взагалі не посилався, а саме - подану у справі № 904/2796/22 заяву АТ КБ «ПриватБанк» від 17.03.2023 з грошовими вимогами до ТОВ «РеалАгроЛізинг»», оскільки цими обставинами обґрунтовував свої заперечення відповідач-1 у поданих 15.06.2023 до суду додаткових поясненнях до заяви щодо застосування строків позовної давності.

Щодо посилань скаржника на те, що у постановах Верховного Суду від 26.06.2018 і від 28.01.2020 у справі № 910/20564/16, вказано, що вирішуючи спори щодо визнання недійсними свідоцтв України на знаки для товарів і послуг, суд касаційної інстанції виходить з того, що початок перебігу позовної давності для звернення до суду з такими позовами не може автоматично збігатися з датою публікації відомостей про реєстрацію знака для товарів і послуг. Це право пов`язане, зокрема, з початком виникнення відповідного конфлікту на ринку щодо оспорюваного позначення, наприклад, початком використання спірного позначення на ринку, або мали місце чи виникли обставини, які порушують права Позивача. Аналогічний правовий висновок наведений у постановах Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 910/13119/17, від 09.04.2019 у справі № 910/17205/17, від 17.07.2018 у справі №915/1145/17. Звертаючись до суду з позовом, Позивач надав належні та допустимі докази того, що про початок використання спірної торговельної марки (знаку для товарів та послуг), про початок конфлікту на ринку та про протиправну реєстрацію спірної торговельної марки, він довідався лише у 2021 році. Інші належні та допустимі докази, які б аргументовано спростовували ці доводи, в матеріалах справи № 904/2796/22 (904/314/23) відсутні. Відтак, суд першої інстанції застосував положення частини першої статті 261 ЦК України без урахування висновків щодо застосування зазначеної норми права у подібних правовідносинах, наведеного в постановах Верховного Суду.

Встановлені судом обставини, підтверджені відповідними доказами, засвідчують використання спірного позначення на ринку ТОВ "ПРИВАТ ЛІЗИНГ" протягом 2007 2015 років за кредитними договорами: Кредитний договір №П070Е/С від 20.08.2007р., Кредитний договір №П064Е/С від 22.03.2007р., Кредитний договір №П068Е/С від 24.05.2007р., Кредитний договір №П067Е/С від 21.04.2009р., Кредитний договір №П223Г/С від 26.04.2010р., Кредитний договір №П225Г/С від 28.02.2011р., Кредитний договір №П228Г/С від 29.02.2012р., Кредитний договір №DNHSLNI03114 від 08.02.2013р., Кредитний договір №DNHSLNI03337 від 08.04.2013р., Кредитний договір №DNHSLNI04880 від 28.01.2014р., Кредитний договір №DNHSLNI05743 від 26.05.2014р., Кредитний договір №DNHSLNI06189 від 05.09.2014р., Кредитний договір №DNHSLNI06635 від 16.06.2015р., більшість з яких укладалися з метою покриття та фінансування контрактів між ТОВ «ПРИВАТ ЛІЗИНГ» та CLAAS Global Sales GmbH, Німеччина на придбання сільськогосподарської техніки.

За таких обставин, строк позовної давності для звернення до суду з відповідними вимогами у даному випадку сплив задовго до травня 2021 року.

Наряду з цим, у рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", Суд зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини", зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції") від 16.12.1992).

Частиною 5 ст. 267 ЦК України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Верховний Суд у постанові від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19 зазначив, що закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права у випадку подання позову з пропуском позовної давності, тому таке питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (пункт 23.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18)).

Водночас, до висновку про поважність причин пропуску позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Встановлення обставин, які свідчать про поважність причин пропуску позовної давності, здійснюється судом за загальними правилами доказування, визначеними процесуальним законом. Якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у своєму рішенні наводить відповідні мотиви з посиланням на докази на підтвердження цих висновків.

Вирішуючи питання про поважність причин пропуску позовної давності при зверненні особи (позивача) до суду за захистом порушеного права у спорі, стороною якого є боржник, що розглядається у межах справи про банкрутство, суди мають виходити з їх об`єктивного, а не суб`єктивного характеру, тобто з обставин, які підтверджують ці причини та вказують на існування об`єктивної перешкоди для боржника своєчасно звернутися за захистом порушеного права (пункт 112 постанови Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 911/3091/21).

З огляду на положення ст. 13 ЦК України («Межі здійснення цивільних прав») суд має враховувати добросовісність поведінки як позивача (заявника), так і відповідача протягом всього періоду з моменту виникнення права на захист порушеного права (право на позов) і до моменту звернення з позовом, зважати на характер спірних правовідносин між сторонами, особливості їх нормативного регулювання (надані сторонам права та покладені на них обов`язки тощо).

Слід наголосити, що клопотання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності АТ КБ «ПриватБанк» до суду не подавалося, натомість останній вважає, що строк позовної давності ним не пропущений.

З такими доводами неможливо погодитися, адже при вирішенні справи суд застосовує саме наслідки спливу строку позовної давності, якщо такі мають місце, чим є прийняття рішення про відмову у позові/задоволенні заяви, навіть за умови встановлення судом обґрунтованості позову/заяви, що має місце у даній справі.

Позивачем (скаржником) не наведено поважних причин пропуску строку для пред`явлення позовних вимог, а колегією суддів такі не встановлені, відтак відсутні підстави для його поновлення.

Як зазначив Європейський суд у справі Yvone van Duyn v. Home Office, принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.

Відповідно, оскільки судом встановлено, що строк позовної давності для звернення до суду з позовом сплив, а ТОВ «РеалАгроЛізинг» заявило про застосування наслідків спливу строку позовної давності, за умов відсутності визнаних судом поважними причин його пропуску, наявні підстави для відмови у задоволенні вимог про заборону використання, визнання недійсним свідоцтва на торговельну марку, зобов`язання вчинити певні дії з наведених підстав.

Таким чином, правильним видається висновок господарського суду за результатом оцінки всіх обставин справи про відмову в позові.

Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, не встановлено.

З огляду на все вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені ним в апеляційній скарзі, свого підтвердження не знайшли, не спростовують мотивів та висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваній ухвалі, у зв`язку з чим, відхиляються судом апеляційної інстанції, наслідком чого є відсутність підстав для зміни чи скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.03.2024 у справі № 904/2796/22 (904/314/23).

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на підставі положень ст. 129 ГПК України покладаються на її заявника.

Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПРИВАТБАНК" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.03.2024 у справі № 904/2796/22 (904/314/23) залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.03.2024 у справі №904/2796/22 (904/314/23) залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство Комерційний Банк "ПРИВАТБАНК".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 27.12.2024

Головуючий суддяВ.Ф. Мороз

Суддя О.Г. Іванов

Суддя А.Є. Чередко