Постанова

від 21.11.2024 по справі 910/14391/22

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.11.2024 року м.Дніпро Справа № 910/14391/22

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Іванова О.Г., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом

на рішення Господарського суду Запорізької області від 30.01.2024 (суддя Дроздова С.С.)

у справі № 910/14391/22

за позовом: TVD Spolka z organiczona odpowiedzialnoskia

до відповідача: Акціонерного товариства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом

про стягнення суми

ВСТАНОВИВ:

TVD Spolka z organiczona odpowiedzialnoskia (далі - позивач, Компанія) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом (далі - відповідач, Підприємство) про стягнення 93954,60 євро, з яких 90 696,96 євро - основний борг та 3 257,64 євро - 3% річних.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 30.01.2024 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом на користь TVD Spolka z organiczona odpowiedzialnoskia (Алея Бохатерув Вжесня, 18, оф. 42, м. Варшава, Польща, 02-389, єдиний реєстраційний номер 382742205) 90 696,60 (дев`яносто тисяч шістсот дев`яносто шість) євро 96 євроцентів) основного боргу за поставлену продукцію, 3 212,91 (три тисячі двісті дванадцять євро 91 євроцент), 1 408,65 (одна тисяча чотириста вісім євро шістдесят п`ять євроцентів) судового збору, 2 000,00 (дві тисячі євро) витрат на професійну правничу допомогу.

Не погодившись з вказаним рішенням Акціонерним товариством Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 30.01.2024 у справі №910/14391/22, ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що оскаржуване рішення прийнято за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, при неправильному застосуванні норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- не отримавши від відповідача повідомлення про відкриття документарного покритого безвідкличного непідтвердженого акредитиву з депонуванням коштів в АТ «Державний експортно-імпортний банк України», в порушення умов договору, Позивач здійснив поставку товару, що підтверджується inwoice № EN-08/21-1 від 25.08.2021, ЕГТД UA 112100/2021/000175 від 07.09.2021, прибутковим ордером № 2/31/314 від 08.09.2021. Господарський суд всупереч вимогам ст. ст. 525, 526, 530, 610, 629 ЦК України, дійшов хибного висновку про належне виконання умов договору позивачем та виникнення у останнього права на вимогу щодо оплати товару та права на оплату товару взагалі;

- оскільки товар, поставлений за договором, виробництва російської федерації на етапі перевірки пакету документів (інформації) про фінансові операції (наміри здійснення фінансових операцій) та відомостей про їх учасників, які є підставою для закупівлі валюти на МВРУ, наданих ВП «Запорізька АЕС» до фінансового моніторингу АТ «Укрексімбанк», що здійснює функції агента валютного нагляду, у останнього виник ряд питань, які вимагали підтвердження/спростування або уточнення шляхом надання інформації та документів. Обставини, що склались, не залежали від відповідача та вимагали негайного вирішення, шляхом запитування у позивача документів, для підтвердження/ спростування або уточнення наявної у банку інформації, яка має ознаки ймовірного здійснення ризикової діяльності з боку позивача. Ненадання Позивачем запитуваних документів для підтвердження/спростування або уточнення наявної у АТ «Укрексімбанк» інформації, яка має ознаки ймовірного здійснення ризикової діяльності з боку постачальника, унеможливило виконання ВП «ЗАЕС» зобов`язання за договором № 53-121-01-21-10481 від 21.07.2021 в частині оплати поставленого товару;

- судом не досліджено та не встановлено того факту, що внаслідок нездійснення відповідачем оплати за поставлений товар, позивачем були понесені втрати від знецінення євро в Республіці Польща. Тобто, за умов неправильного застосування норм ст. 625 ЦК України, з відповідача безпідставно стягнуто грошові кошти в розмірі 3 220,36 євро;

- судом попередньої інстанції не застосовані норми матеріального права в частині визначення впливу обставин непереборної сили на дії відповідача та наслідки виконання умов договірних відносин;

- вартість наданої правничої допомоги у розмірі 2 000,00 євро значно завищена і необґрунтована, зважаючи на підготовку адвокатом позивача єдиного процесуального документу незначної складності;

- позивачем не надано докази понесених витрат на правничу допомогу адвоката, оскільки не надано документа, який мав би підтверджувати оплату юридичних послуг клієнтом адвокату в розмірі 2 000,00 євро.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

14.05.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Також, зазначив попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції 500 євро.

В судовому засіданні 21.11.2024 приймали участь представники сторін.

Представник відповідача (апелянта) підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, оскаржуване судове рішення скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позову.

Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги, в тому числі з підстав, викладених у відзиві, наполягав на необхідності залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 21.07.2021 між TVD Spolka z organiczona odpowiedzialnoskia (Постачальник) та Державним підприємством Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом (Покупець) укладено договір поставки продукції № 53-121-01-21-10481.

Відповідно до п. 1.1 договору Постачальник зобов`язується поставити, а Покупець прийняти і сплатити наступний товар: розривний комплект МПУРС 250-16 (стріжень+мембрана) у кількості 48 шт. на суму 90 696,96 Євро.

Згідно п. 1.2 договору строк поставки товару: липень-серпень 2021 року.

Відповідно до п. 3.1 договору ціна товару, що поставляється за договором складає 90696,96 Євро.

Згідно п. 3.2 договору оплата за товар, поставлений відповідно до пункту 1.1 Договору, здійснюється шляхом відкриття документарного покритого безвідкличного непідтвердженого акредитиву з депонуванням коштів в АТ «Державний експортно-імпортний банк України» після отримання повідомлення про готовність відвантаження, у розмірі 100% вартості товару, що поставляється згідно з умовами договору.

Відповідно до п. 3.5 договору строк дії акредитиву: 180 днів від дати відкриття акредитиву.

Згідно п. 4.1 договору поставка товару відбувається на умовах DAP - м. Енергодар згідно з правилами Інкотермс 2010. Вантажоодержувач - ЗВ ВП «Складське господарство» ДП «НАЕК «Енергоатом» - Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, 133 (склад).

Датою поставки вважається дата відмітки в міжнародній товарно-транспортній накладній на продукцію (CMR) митними органами України про прибуття товару до пункту призначення згідно з пунктом 4.1 договору (п. 4.2 договору).

Відповідно до п. 12.1 договору, договір вважається укладеним з дати підписання сторонами та діє до 24 місяців з дати укладання.

Позивач зазначив, що задля належного виконання умов договору, позивач належним чином повідомив відповідача про готовність товару до відвантаження, у зв`язку з чим відповідачем мав бути відкритий акредитив, однак цього відповідачем не було здійснено.

Однак, станом на момент поставки, та на момент подання позову акредитив не відкритий, незважаючи на цей факт, для запобігання порушень виконання умов поставки, позивач вирішив виконати власне зобов`язання в повному обсязі.

05.09.2022 позивач надіслав відповідачу претензію з вимогою погасити заборгованість.

Відповідач листом від 28.09.2022 № 28-23/12624 повідомив про залишення претензії без задоволення, мотивуючи це неможливістю виконання зобов`язання в частині оплати товару у строк внаслідок форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Відповідач оплату товару не здійснив, що стало підставою звернення позивача до суду з даним позовом.

За результатами розгляду справи суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 90 696,96 Євро основного боргу є обґрунтованими та документально підтвердженими. Також, судом здійснено перерахунок заявлених до стягнення 3 % та встановлено, що стягненню з відповідача підлягає сума 3 % в розмірі 3 212 грн 91 коп., в частині стягнення 3 % в розмірі 44,73 Євро відмовлено. Крім того, господарським судом з відповідача на користь позивача стягнено витрати на правову допомогу в сумі 2 000,00 Євро.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

TVD Spolka z organiczona odpowiedzialnoskia звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом про стягнення 93 954,60 євро, з яких: 90 696,96 євро - основний борг та 3 257,64 євро - 3% річних.

Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).

Підприємницька діяльність здійснюється суб`єктами господарювання, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд (стаття 44 ГК України).

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Підстави виникнення господарських зобов`язань визначені в ст. 174 ГК України. Зокрема, господарські зобов`язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання, придбання або збереження майна суб`єкта або суб`єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

За приписами ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватись від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.

Згідно ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 1 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. До зобов`язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов`язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов`язань.

Як передбачено ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

У відповідності до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

З огляду на положення ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зі змісту норми ч. 1 ст. 662 ЦК України вбачається, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. З урахуванням вимог ст. 638 Цивільного кодексу України, сторони досягли згоди з усіх істотних умов усного договору а відтак договір є укладеним.

Згідно ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зобов`язання, згідно ст. 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

За умовами ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Матеріалами справи підтверджено, що Компанія листом від 26.07.2021 № 21/07/26/7 повідомила Підприємство про готовність товару до відвантаження.

Позивач повторно повідомив відповідача про готовність поставити товар, надіславши листи від 12.08.2021 №21/08/12/02 та від 31.08.2021 №21/08/31/1.

На виконання пункту 3.11 Договору Компанія надала довідку стосовно резидентського статусу, яка була єдиною вимогою для відкриття акредитиву, окрім, повідомлення про готовність до відвантаження.

Водночас, Підприємство умови Договору в частині відкриття акредитиву не виконало; доказів протилежного суду не подано.

Незважаючи на вказану вище обставину, позивач вирішив виконати зобов`язання з поставки товару в повному обсязі та здійснив поставку товару вартістю 90 696,96 євро, що підтверджується відмітками Запорізької митниці від 06.09.2021 в CMR №EN-08/21-1.

Поставлений товар був прийнятий відповідачем за кількістю та якістю, що підтверджується ярликом на придатну продукцію від 06.10.2021 № 264/21.

Будь-яких зауважень відповідача щодо кількості, якості поставленого товару позивач не отримував та матеріали справи не містять.

Отже, позивач виконав взяті на себе зобов`язання за договором в повному обсязі, а відповідач повинен був оплатити вартість поставленого товару згідно з виставленим Інвойсом від 25.08.2021 FS: EN-08/21-1, відповідно до п. 3.2. договору.

24.09.2021 позивач листом № 21/09/24/1 направив на адресу відповідача вимогу щодо оплати поставленого товару.

У відповіді на вимогу від 05.10.2021 № 07-104/24484 відповідач повідомив, що з метою виконання зобов`язань, пов`язаних з виконанням умов договору № 53-121-01-21-10481 від 21.07.2021 відповідач звертався до АТ «Укрексімбанк» акредитив та надання коштів для розрахунків з позивачем. Станом на поточну дату всі рахунки дирекції ДП «НАЕК «Енергоатом» заблоковані виконавчими органами, що унеможливлює проведення фінансових операцій через банківські установи. Відповідач докладає зусилля для погашення заборгованості перед позивачем та у випадку розблокування рахунків ДП «НАЕК «Енергоатом», відповідач сподівається на позитивне вирішення проблем, пов`язаних з оплатою по договору № 53-121-21-10481 від 21.07.2021.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Позивач вважає, що оплата за товар мала б бути перерахована відповідачем у строк до 01.10.2021 (7 днів з моменту направлення вимоги).

Відповідач поставлений товар не оплатив, в результаті чого виникла заборгованість в розмірі 90 696,96 Євро.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

У п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

Таким чином, ознаками форс-мажорних обставин є наступні: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажор (у даному випадку військова агресія проти України) повинен бути в причинному зв`язку з негативними наслідками для підприємницької діяльності.

Сторона, яка посилається на вищезгадані обставини, повинна довести, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором.

Листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет, та адресований Всім кого це стосується, Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) на підставі ст.ст. 14, 14 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні. Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Ознаками форс-мажору є: не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно ст.ст. 617 ЦК України, 218 ГК України особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками.

Верховний Суд в постанові від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними, (3) для конкретного випадку. Необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв`язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, зокрема, викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Частиною першою цієї статті встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 зазначив, що сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати (пункт 75).

Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних (пункт 76).

Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 09.11.2021 у справі №913/20/21, від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (пункт 77).

Колегія зазначає, що форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

В свою чергу, Верховний Суд у постанові від 16.07.2019 по справі № 917/1053/18 зазначив, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ст. 77 вказаного кодексу обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідачем не надано належних та допустимих, у розумінні статей 76, 77 ГПК України, доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем по договору поставки товару № 53-121-01-21-10481 від 21.07.2021, як і не наведено обґрунтованих причинно-наслідкових зв`язків між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань.

Воєнний стан на території України не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність та набувати кошти. Відповідач не підтвердив настання форс-мажорних обставин саме для спірного випадку невиконання господарського зобов`язання.

Більше того, як вбачається з матеріалів справи поставка товару була здійснена 06.09.2021, тобто задовго до настання обставин, на які посилається відповідач, як на форс-мажорні обставини.

Отже, доводи відповідача з приводу впливу форс-мажорних обставин на стан відповідача є необґрунтованими.

До того ж, за змістом ч. 2 ст. 218 ГК України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Тобто форс-мажорні обставини звільняють від відповідальності за порушення зобов`язання, а не від виконання власне самого зобов`язання.

Поряд з цим, відповідно до п. 9.3 договору поставки сторона, що зазначала дії форс-мажорних обставин, які унеможливлюють виконання зобов`язання за договором, письмово повідомляє іншу сторону про їх наявність, протягом 5 днів з початку їх дії з наступним наданням, протягом 10 днів, відповідного підтверджуючого документу. Про закінчення дії форс-мажорних обставин сторона, яка зазнала їх впливу письмово в 5 денний строк повідомляє другу сторону. Якщо форс-мажорні обставини діють більше 3 місяців, сторони мають право розірвати договір, уклавши про це відповідну додаткову угоду.

Однак, встановлені судом обставини свідчать, що Відповідач цього не вчинив та не проінформував Позивача належним чином про виникнення таких обставин, їх характер та можливі наслідки.

Також, ним не було надано сертифікат (висновок) територіального органу Торгово-Промислової Палати України, який б засвідчував неможливість виконання ним договірних зобов`язань саме внаслідок збройної агресії, військових дій тощо.

Таким чином, Відповідачем не представлено доказів, що саме введення воєнного стану внаслідок військових дій, а також окупація певної частини території України, призвели до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором поставки товару № 53-121-01-21-10481 від 21.07.2021.

А невиконання Відповідачем вимог п. 9.3 Договору позбавляє його права посилатися на зазначені обставини як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов`язань за цим Договором.

Як вже було зазначено, поставлений товар був прийнятий відповідачем за кількістю та якістю, без будь-яких зауважень відповідача, що підтверджується Ярликом на придатну продукцію від 06.10.2021 № 264/21.

Отже, відповідач не відмовився від отримання товару, зважаючи також й на те, що поставки товару відбулася без відкриття відповідачем акредитиву.

Що ж до аргументів апелянта про те, що «не отримавши від відповідача повідомлення про відкриття документарного покритого безвідкличного непідтвердженого акредитиву з депонуванням коштів в АТ «Державний експортно-імпортний банк України», в порушення умов договору, Позивач здійснив поставку товару, що підтверджується inwoice № EN-08/21-1 від 25.08.2021, ЕГТД UA 112100/2021/000175 від 07.09.2021, прибутковим ордером № 2/31/314 від 08.09.2021. Господарський суд міста Києва всупереч вимогам ст. ст. 525, 526, 530, 610, 629 ЦК України, дійшов хибного висновку про належне виконання умов договору позивачем та виникнення у останнього права на вимогу щодо оплати товару та права на оплату товару взагалі», варто зазначити, що відповідач не відмовився від отримання товару, в тому числі з підстав його передчасної поставки, та не мав жодних нарікань щодо зміни строку поставки/оплати ані під час його прийняття, ані у відповідях на вимогу про оплату поставленого товару, не заперечуючи виконання Позивачем своїх договірних зобов`язань.

Посилання скаржника на те, що «оскільки товар, поставлений за договором, виробництва російської федерації на етапі перевірки пакету документів (інформації) про фінансові операції (наміри здійснення фінансових операцій) та відомостей про їх учасників, які є підставою для закупівлі валюти на МВРУ, наданих ВП «Запорізька АЕС» до фінансового моніторингу АТ «Укрексімбанк», що здійснює функції агента валютного нагляду, у останнього виник ряд питань, які вимагали підтвердження/спростування або уточнення шляхом надання інформації та документів. Обставини, що склались, не залежали від відповідача та вимагали негайного вирішення, шляхом запитування у позивача документів, для підтвердження/ спростування або уточнення наявної у банку інформації, яка має ознаки ймовірного здійснення ризикової діяльності з боку позивача. Ненадання Позивачем запитуваних документів для підтвердження/спростування або уточнення наявної у АТ «Укрексімбанк» інформації, яка має ознаки ймовірного здійснення ризикової діяльності з боку постачальника, унеможливило виконання ВП «ЗАЕС» зобов`язання за договором № 53-121-01-21-10481 від 21.07.2021 в частині оплати поставленого товару», апеляційний суд вважає необґрунтованим, оскільки не підтверджені документально, в матеріалах справи відсутні докази того, що кінцевим бенефіціарним власником позивача є резиденти російської федерації/республіки білорусь.

При цьому Відповідач взагалі не зазначив в чому полягає причинно-наслідковий зв`язок між фактичними обставинами справи та встановленим постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 №187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією російської федерації» мораторієм. Так само, як і не вказано ним, яким саме чином передбачені обмеження можуть вплинути на можливість виконання зобов`язання з його боку.

Поряд з цим, відповідно до п. 1 вказаної Постанови, для забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації установити до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, мораторій [заборону) на: 1) виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є Російська Федерація або такі особи [далі - особи, пов`язані з державою-агресором): громадяни Російської Федерації, крім тих, що проживають на території України на законних підставах; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства Російської Федерації; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником [акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства Російської Федерації. Зазначене обмеження не застосовується до юридичних осіб, утворених та зареєстрованих відповідно до законодавства України: які є банками або за рахунками яких на підставі нормативно-правових актів або рішень Національного банку дозволяється здійснення обслуговуючими банками видаткових операцій; визначених розпорядженням Національного центру оперативно-технічного управління мережами телекомунікацій, прийнятим відповідно до Порядку оперативно-технічного управління телекомунікаційними мережами в умовах надзвичайних ситуацій, надзвичайного та воєнного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 2004 р. № 812 "Деякі питання оперативно-технічного управління телекомунікаційними мережами в умовах надзвичайних ситуацій, надзвичайного та воєнного стану" [Офіційний вісник України, 2004 р., № 26, cm. 1696); щодо яких за поданням міністерства, іншого державного органу у зв`язку з провадженням такими юридичними особами діяльності, необхідної для забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації проти України або подолання її наслідків, Кабінетом Міністрів України прийнято рішення про тимчасове управління державою відповідними акціями, корпоративними правами або іншими правами участі [контролю), що належать Російській Федерації або особі, пов`язаній з державою-агресором.

Компанія TVD Spolka z ograniczona odpowiedzialnoskia (Польща) зареєстрована та діє відповідно до законодавства Польщі, посадові особи компанії не є резидентами ані Російської Федерації, ані Республіки Білорусь. Вказане, зокрема, підтверджується випискою з державного реєстру (з перекладом на українську мову), доданою до позовної заяви, яка засвідчує відсутність будь-яких зв`язків Позивача з державою-агресором.

За таких обставин, положення Постанови КМУ від 03.03.2022 №187 не можуть бути застосовані до Позивача.

В свою чергу, слід зауважити, що правовідносини Позивача з ТОВ «Інтерарм» виникли у зв`язку з виконанням Договору поставки від 21.07.2021 №53-121-01-21-10481, який був укладений в процесі публічної закупівлі на закупівлю саме такого проектного обладнання ще до широкомасштабного вторгнення росії на територію України, а те, що виробником продукції є ТОВ «Інтерарм» (рф), прямо зазначено в п.1.4 Договору і було добре відомо Відповідачу. На момент укладення Договору, а також при прийнятті поставленої продукції та подальшої її експлуатації Відповідач проти цього не заперечував.

Доказів розірвання договору, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, або визнання недійсним договору внаслідок недодержання сторонами в момент його вчинення вимог чинного законодавства України, сторонами у справі не надано. Не надано також і доказів того, що сторони відмовились від виконання договору в силу певних об`єктивних обставин.

З матеріалів справи вбачається, що позивач виконав своє зобов`язання, а саме здійснив поставку продукції, однак, матеріали справи не містять доказів оплати відповідачем поставленої позивачем продукції.

Відповідачем не заперечувався факт належного виконання позивачем умов договору (поставки продукції та її прийняття відповідачем), проте доказів сплати заборгованості в сумі 90 696,96 євро за поставлену продукцію суду не надав.

Отже, фактичні обставини справи свідчать, що позивач документально підтвердив поставку товару відповідачу в рамках договору № 53-121-01-21-10481 від 21.07.2021, але зобов`язання відповідача щодо оплати продукції в розмірі 90 696,96 Євро залишилось невиконаним (відповідач не представив належних та допустимих доказів оплати поставленої продукції на користь позивача в повному обсязі).

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 90 696,96 Євро основного боргу є обґрунтованими та документально підтвердженими.

При цьому судом враховується, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 вказано, що в основі доктрини venire contra factum proprium лежить принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість (подібна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21), від 04.08.2021 у справі № 185/446/18, від 07.10.2020 у справі № 450/2286/16-ц).

Так, листом від 05.10.2021 вих. 07-104/24484 Відповідач повідомив, що усіляко прикладає значні зусилля для погашення заборгованості перед Позивачем і сподівається на позитивне вирішення питання. Більше того, у вищезазначеному листі, як підставу для неможливості здійснення оплати, Відповідач вказує те, що усі його рахунки були заблоковані виконавчими органами.

Натомість наразі він перекладає усю вину щодо порушення умов Договору на Позивача, а також посилається на незалежні від нього обставини, які звільняють Відповідача не тільки від відповідальності за неналежне виконання умов Договору, а і від виконання зобов`язання взагалі.

Тобто позиція Відповідача щодо неможливості оплати поставленого товару категорично різниться на різних етапах спірних правовідносин та є непослідовною, що вказує на його недобросовісну поведінку.

Крім того, судом встановлено, що позивач просив суд стягнути з відповідача 3 257,64 Євро - 3 % річних.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Відповідно до ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника (висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 723/304/16-ц, від 27.11.2019 у справі № 340/385/17).

У ч. 2 ст. 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі 373/2054/16-ц).

Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов`язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Таким чином, заявляючи вимогу щодо сплати 3% річних, позивач правомірно скористався наданим йому законодавством правом.

Три відсотки річних - це спосіб захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки заборгованість за договором боржником у повному обсязі не сплачено, то позивач має право на обчислення 3% річних та пред`явлення їх до стягнення.

Натомість апелянт вказує на те, що «судом не досліджено та не встановлено того факту, що внаслідок нездійснення відповідачем оплати за поставлений товар, позивачем були понесені втрати від знецінення євро в Республіці Польща. Тобто, за умов неправильного застосування норм ст. 625 ЦК України, з відповідача безпідставно стягнуто грошові кошти в розмірі 3 220,36 євро».

Однак такі доводи є необґрунтованими, позаяк право нараховувати відсотки річних на прострочене зобов`язання виражене в іноземній валюті, у випадку укладення Договору в іноземній валюті, до того ж зі стороною (постачальником) нерезидентом України, не заборонено національним законодавством та міжнародними договорами, зокрема, у даному випадку з Республікою Польща.

Так, згідно ч. 1 ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Однак Основний Закон не встановлює заборони використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ч. 2 ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на території України за номінальною вартістю, тоді як обіг іноземної валюти регламентований законами України.

Приписи чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, у якому має бути виражене та виконане зобов`язання, однак не забороняють вираження у договорі грошового зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

За статтею 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом

Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку саму суму грошових коштів (суму позики), тобто таку саму суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, не суперечить чинному законодавству.

При цьому посилання скаржника на інфляційні втрати є безпідставним, позаяк Позивач не має доводити яким чином знецінилося евро, адже нарахування інфляційних втрат ним не застосовувалося, а судом було стягнено саме 3 % річних, що становлять собою суму 3 212,91 Євро.

Водночас, відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

І хоча Відповідачем не було надано суду контррозрахунку, перевіривши розрахунок 3 % річних, судом першої інстанції було встановлено, що такий виконано неправильно.

Так, у вимозі № 21/09/24/1 від 24.09.2021 позивач вимагав здійснити оплату за поставлену продукцію в строк не пізніше ніж 30.09.2021.

Водночас, позивачем не надано доказів направлення вимоги № 21/09/24/2 від 24.09.2021 на адресу відповідача.

Проте, в матеріалах справи міститься відповідь на вимогу від 05.10.2021 № 07-104/24484.

Оскільки листування сторін здійснювалося засобами поштового зв`язку, то вимога була отримана відповідачем з урахуванням поштового пробігу (5 днів) 30.09.2021, а семиденний строк закінчився 07.10.2021, тому, виходячи з приписів ст. 530 ЦК України, прострочення почалося з 08.10.2021.

Господарським судом здійснено перерахунок заявлених до стягнення 3 % та встановлено, що стягненню з відповідача підлягає сума 3 % в розмірі 3 212,91 Євро, а в частині стягнення 3 % в розмірі 44,73 Євро слід відмовити, з чим погоджується й апеляційний суд.

Враховуючи у даному випадку сукупність встановлених обставин, підтверджених відповідними доказами, з огляду на положення ст.ст. 74-80, 86 ГПК України та норми законодавства, які застосовуються у спірних правовідносинах, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Судом також встановлено, що позивач просив стягнути з відповідача на його користь 2000,00 Євро витрат на професійну правничу допомогу.

Так, згідно ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

За змістом ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).

Як передбачено п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Згідно ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як передбачено п. 1 ч. 3 цієї статті до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 цього Кодексу).

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно викладеного у позовній заяві попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат, позивачем понесено судові витрати в розмірі 2000,00 Євро витрат на професійну правничу допомогу.

11.12.2023 позивач надав клопотання про стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000,00 Євро.

На підтвердження стягнення суми 2 000,00 Євро витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано: копію договору про надання правової допомоги № KMLF/93/2022 від 18.11.2022; копію ордера серії АА № 1381300 від 11.12.2023; копію ордера серії АІ № 1536615 від 26.01.2024; копію свідоцтво серія КВ № 000240 від 02.07.2018; копію рахунку № 93/2022/1 від 21.11.2022 на суму 2 000,00 Євро; копію акту прийому-передачі наданих послуг № 1 від 07.03.2023; копію виписки з рахунку від 23.11.2022.

Відповідно до п. 1.1 договору про надання правової допомоги № KMLF/93/2022 від 18.11.2022, укладеного між Адвокатським об`єднанням «Юридична фірма «Копусь і Муляр» (Адвокатське об`єднання) та TVD Spolka z organiczona odpowiedzialnoskia (Клієнт), клієнт доручає, а Адвокатське об`єднання зобов`язується здійснювати представництво Клієнта в його спільному спорі з Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» щодо стягнення з останнього суми основного боргу та 3% річних за договором від 21.07.2021 № 53-121-01-01-10481 з повним обсягом процесуальних прав сторони у спорі (позивача) та повноважень передбачених відповідно до договору.

Відповідно до п. 4.1 договору загальна сума договору (сума гонорару Адвокатського об`єднання) становить 2 000 Євро.

Згідно з п. 4.2 договору оплата юридичних послуг (гонорару) здійснюється в наступному порядку: авансовий платіж в розмірі 2 000,00 Євро Клієнт сплачує Адвокатському об`єднанню протягом 3 робочих днів з дати укладення даного договору.

Відповідно до п. 9.6 договору, договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2023.

21.11.2022 Адвокатським об`єднанням виставлено рахунок № 93/2022/1 на суму 2 000,00 Євро, який, як вбачається з виписки від 23.11.2022, був оплачений позивачем.

07.03.2023 між сторонами підписано акт № 1 прийому-передачі послуг, відповідно до якого Адвокатським об`єднанням надані наступні послуги: представництво Клієнта в Господарському суді міста Києва у спорі з ДП «НАЕК «Енергоатом» (суд враховує підсудність даного спору Господарському суду Запорізької області, що і встановлено у постанові Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2023 по справі № 910/14391/22); консультація Клієнта, дослідження документів щодо спору; розробка правової позиції та стратегії захисту прав Клієнта в суді першої інстанції; підготовка та подання позовної заяви до Господарського суду міста Києва (вих. №1/ЮФКМ/93/2022); складання і подання до Господарського суду міста Києва відповіді на відзив у справі № 910/14391/22 (вих. №2/ЮФКМ/93/2022); участь в судових засіданнях в Господарському суді міста Києва від 30.01.2023, 13.02.2023 та 06.03.2023.

Колегія суддів зауважує, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Враховуючи положення ст. 28 Правил адвокатської етики, адвокату необхідно дотримуватись принципу розумного обґрунтування розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

За змістом приписів ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, недотримання на її думку, вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення Європейський суд з прав людини у справі "East/WestAllianceLimited" проти України" від 23.01.2014, "Горковлюк та Кагановський проти України" від 04.10.2018).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява №31107/96) Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, зазначив, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом.

Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але і враховуючи також те, чи були вони розумними (§55).

З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи вказане питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Дослідивши зміст наданої адвокатами професійної правничої допомоги, про яку зазначено в акті наданих послуг, господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що такий зміст наданої правничої допомоги відповідає умовам Договору про надання правової допомоги.

Розмір витрат позивача на правову допомогу адвоката підтверджений належними доказами та співмірний із складністю справи, обсягом наданих адвокатами послуг та виконаних робіт, ціною позову.

При цьому колегія суддів приймає до уваги, що виходячи із конкретних обставин справи, адвокат самостійно визначається зі стратегією захисту інтересів свого клієнта та алгоритмом дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту.

Згідно правового висновку, викладеного в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19, втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 ЦК України, принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану роботу, закріпленому у статті 43 Конституції України (див також пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Також, апеляційним судом враховується, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених витрат, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17 та від 21.10.2021 у справі № 420/4820/19).

Заявлена позивачем загальна сума витрат на професійну правничу допомогу сформована виходячи з таких критеріїв як: справедливість, добросовісність; принципи співмірності та розумності судових витрат, складність справи, яка розглядалась Господарським судом Запорізької області за правилами загального позовного провадження, ціна позову; обсяг наданих адвокатом послуг у даній справі, в тому числі кількість судових засідань, в яких приймав участь адвокат.

Зокрема, як зазначив господарський суд, розгляд справи було розпочато в Господарському суді міста Києва, але рішення від 19.06.2023 у справі № 910/4042/23 було скасовано та передано справу за підсудністю до Господарського суду Запорізької області. Обсяг наданих послуг, які були виконані Адвокатським об`єднанням «Юридична фірма «Копусь і Муляр» під час розгляду справи в Господарському суді Запорізької області, в тому числі складання і подання до Господарського суду Запорізької області відповіді на відзив у справі № 910/14391/22 (вих. № 8/ЮФКМ/93/2022), клопотання про стягнення судових витрат, заяви про заміну сторони її правонаступником; участь в судових засіданнях в Господарському суді Запорізької області від 11.12.2023, 15.01.2024, 30.01.2024 є документально підтвердженим.

Відтак, розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2 000,00 євро є доведеним належними доказами.

Апеляційний суд зазначає, що відповідачем добровільно заборгованість не було погашено, що призвело до необхідності звернення позивачем до суду з цим позовом, для чого виникла потреба скористатися послугами професійної правничої допомоги.

Суд першої інстанції, вирішуючи питання про розподіл витрат на правничу допомогу врахував вимоги норм процесуального законодавства, якими передбачено основні критерії визначення та розподілу судових витрат, такі як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

В свою чергу, апелянт, вказуючи на неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу зі складністю справи, з ціною позову, значенням справи для сторін, не вказує в чому саме полягає така не співмірність.

Крім того, останній у своїй скарзі не повідомляє, який розмір витрат на правничу допомогу, на його думку, є співмірним.

Апеляційний суд зауважує, що справа розглядалася за правилами загального позовного провадження, а обсяг наданих адвокатом позивачу послуг був різноманітним та не охоплювався виключно формальним представництвом в суді (участю в судових засіданнях).

Розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу є документально підтвердженим та складає трохи більше 2% від загальної суми ціни позову, яка була присуджена оскаржуваним рішенням.

Верховним Судом у додатковій постанові від 05.08.2019 у справі № 911/1563/18, зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.05.2019 у справі № 903/390/18.

У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Вказана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

А у постанові Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 904/3583/19 вказано, що для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката недостатньо лише клопотання сторони, У такому разі на сторону покладається також обов`язок доведення неспівмірності витрат.

Отже, в силу приписів ст. 126 ГПК України саме на сторону яка не погоджується з розміром витрат на правничу допомогу та яка заперечує їх розмір покладається обов`язок доведення неспівмірності таких витрат.

Слід наголосити, що Відповідачем не заявлено клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, проте у відзиві на позов останній заперечив щодо їх стягнення у повному обсязі.

Разом з тим, доказів невідповідності таких витрат фактично наданим послугам відповідачем (скаржником) суду не представлено.

Так само ним не спростовано належними та допустимими доказами, як цього вимагають приписи ч. 6 ст. 126 ГПК України, неспівмірність цих витрат.

При цьому колегія суддів зауважує, що за змістом ч. 3 ст. 237 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення представництва є договір.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону № 5076-VI).

Як вже було зазначено, Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу (п. 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; п. 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зауважила, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.

Аналогічний висновок зроблено в додатковій постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.03.2024 у справі № 910/10009/22.

Частинами 1 та 2 ст. 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:

- фіксованого розміру,

- погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (правова позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18).

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Отже, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Так, між позивачем та Адвокатським об`єднанням «Юридична фірма «Копусь і Муляр» було досягнуто згоди про виплату гонорару за договором у розмірі в сумі 2 000,00 Євро (п. 4.1).

Тобто сторонами обумовлено фіксований розмір гонорару за надання відповідних послуг, який не залежить від кількості затраченого часу на складання заяв по суті та з процесуальних питань, а також не пов`язаний з їх загальною кількістю.

Також, розмір гонорару не залежить від тривалості та кількості судових засідань.

За таких обставин апеляційний суд не вбачає підстав для відступу від загального правила розподілу судових витрат, визначених ч. 4 ст. 129 ГПК України, погоджуючись з висновком господарського суду, що наданими позивачем доказами підтверджується факт отримання позивачем професійної правничої допомоги, що визначена у фіксованому розмірі.

Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування витрат на правничу допомогу, колегія суддів вважає за доцільне додатково звернутися до нещодавньої практики ЄСПЛ з цього питання. Зокрема, у рішенні від 18.02.2022 у справі "Чоліч проти Хорватії" ЄСПЛ зазначив (п. 77), що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі.

Тобто ЄСПЛ підкреслює необхідність об`єднання об`єктивного критерію (дійсність витрат) та суб`єктивного критерію, розподіляючи суб`єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність). При цьому ЄСПЛ у зазначеній вище справі, присудивши 2550 євро компенсації, які й просив скаржник, не знайшов підстав для їх зменшення.

Водночас, у рішенні від 22.09.2022 у справі "Генеральний будівельний менеджмент проти України" ЄСПЛ у п. 41 зменшив суму витрат на правничу допомогу скаржникові із заявлених 3 750 євро до 850 євро, виходячи саме з надмірного характеру заявлених витрат відносно обмеженого обсягу наданих адвокатом послуг, не вбачаючи у цьому жодних конвенційних порушень.

Однак, щодо даної справи, суд вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, що самі лише посилання відповідача на неспівмірність витрат та незгода із сумою понесених витрат на професійну правничу допомогу без обґрунтованих заперечень не можуть бути підставою для відмови у задоволенні заяви позивача про розподіл судових витрат.

Щодо того, що «позивачем не надано докази понесених витрат на правничу допомогу адвоката, оскільки не надано документа, який мав би підтверджувати оплату юридичних послуг клієнтом адвокату в розмірі 2 000,00 євро». Необхідно акцентувати увагу на тому, що відсутність платіжних доручень, як підтвердження фактично понесених витрат на правову допомогу, не є підставою для відмови у стягненні судових витрат, оскільки витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України ). Близька за змістом правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та додатковій постанові Верховного Суду від 23.12.2021 у справі № 923/560/17.

В той же час, як свідчать матеріали справи, разом з Заявою про відшкодування витрат на правову допомогу Позивачем було подано такі докази як: 1) рахунок від 21.11.2022 №93/2022/1 на суму 2 000,00 евро на 1 (одному аркуші); 2) виписка з банківського рахунку АО «ЮФ «КОПУСЬ І МУЛЯР» від 23.11.2022 з підтвердженням зарахування коштів на 2 (двох) аркушах, що спростовує відповідні твердження скаржника.

Зважаючи на вищенаведені обставини, з урахуванням предмета та підстав позовних вимог, оцінюючи фактичні витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і складності справи, беручи до уваги співмірність розміру витрат з наданими послугами, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що відшкодуванню за рахунок відповідача підлягає розмір витрат на професійну правничу допомогу позивача в сумі 2 000,00 євро.

При цьому апеляційний суд звертає увагу на правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 27.10.2022 у справі № 824/15/22 та від 11.05.2023 у справі №824/59/22, відповідно до яких відшкодування витрат на правничу допомогу може відбуватися в іноземній валюті, зокрема в євро.

Суд може стягнути витрати на професійну правничу допомогу в іноземній валюті, якщо, зокрема, учасником спірних правовідносин є особа, не зареєстрована за законодавством України (див постанову Верховного Суду від 31.07.2024 у справі № 921/403/22).

З огляду на усе вищевказане, колегія суддів відхиляє доводи апелянта, наведені ним у апеляційній скарзі, як необґрунтовані та такі, що не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і обставини, надав їх належну правову оцінку.

Порушень або неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено.

Враховуючи те, що доводи апеляційної скарги не спростовують мотивів та висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, то відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду Запорізької області від 30.01.2024 у справі № 910/14391/22.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на підставі положень ст. 129 ГПК України покладаються на її заявника.

Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом на рішення Господарського суду Запорізької області від 30.01.2024 у справі № 910/14391/22 залишити без задоволення.

Рішення Господарського Запорізької області від 30.01.2024 у справі № 910/14391/22 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 27.12.2024

Головуючий суддяВ.Ф. Мороз

Суддя О.Г. Іванов

Суддя А.Є. Чередко