Ухвала

від 23.12.2024 по справі 394/1086/24

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Кропивницький апеляційнийсуд

№ провадження 11-кп/4809/882/24 Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1

Категорія ст.185 КК України Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.12.2024 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю: секретаря ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6

обвинуваченого ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому, в режимі відео конференції, апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 06.12.2024, якою стосовно обвинуваченого

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Одеса Одеської області, гр. України, освіта повна загальна середня, неодруженого, утриманців та пільг не має, на обліку в РТЦК та СП не перебуває, тимчасово не працюючого, стан здоровя задовільний, зареєстрованого АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання АДРЕСА_1 ,раніше судимого:

- 15.05.2019 року Новоархангельським районним судом Кіровоградської області по ч.1 ст. 185 України до покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік, на підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням на 1 рік;

- 17.05.2019 року Новоархангельським районним судом Кіровоградської області по ч.1,2,3, ст.185 КК України на підставі ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років, на підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням на 2 роки;

- 05.11.2019 року Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області по ч.3 ст. 186 КК України на підставі ст. 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років;

- 22.12.2020 року Новоукраїнським районним судом Кіровоградської області по ч.1,3 ст. 185 КК України, підставі ст. 70 ч.4 KK України покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років 6 місяців; звільнений з місць позбавлення волі 02.10.2024 року у зв`язку з відбуттям терміну покарання.

продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 04.02.2025 року включно,

В С Т А Н О В И Л А:

У провадженні Новоархангельського районного суду Кіровоградської області перебуває матеріали кримінального провадження, що внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024121110000426 від 09.10.2024 року за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченогоч. 4 ст. 185, ч. 2 ст. 263 КК України.

В підготовчому судовому засіданні прокурором заявлено відповідне клопотання, згідно якого вбачається, що на час розгляду питання щодо доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою ризики, які були підставою для обрання заходу забезпечення провадження у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 не відпали.

Ухвалою Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 06.12.2024 відмовлено в задоволенні клопотання обвинуваченого та його захисника про зміну запобіжного заходу.

Задоволено клопотання прокурора про продовження міри запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому.

Продовжено, обраний щодо обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 04.02.2025 року включно.

Своє рішення суддя мотивував тим, що дане кримінальне правопорушення відноситься до категорії тяжких злочинів, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі строком до 8 років. Отже, обраний відносно підозрюваного запобіжний захід у вигляді тримання під вартою за вказаних обставин справи, з урахуванням встановлених ризиків, на думку суду, не є надмірним та таким, що принижує його гідність у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Обставини, на які посилався суд при обранні обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою не змінилися.

Суд, з метою забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також те, що заявлені під час досудового розслідування ризики, що стали підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не зменшилися і виправдовують обраний запобіжний захід, вважає доцільним продовжити обвинуваченому дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Також, на даний час, у зв`язку із тим, що в Україні продовжено строк дії воєнного стану, ризики, передбачені ст. 177 КПК України не зменшились, а навпаки з`явились нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, зміна запобіжного на більш м`який запобіжний захід, не пов`язаний з триманням під вартою, не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого під час розгляду кримінального провадження в суді, оскільки правопорушення, в яких обвинувачується ОСОБА_7 вчинені ним під час встановленого адміністративного нагляду, що вказує на те, що він не здатний виконувати обов`язки, що застосовуються при домашньому арешті.

В апеляційній скарзі ОСОБА_7 просить змінити йому запобіжний захід за на запобіжний захід не пов`язаний з триманням під вартою.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що він повністю заперечує обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Заслухавши доповідача, обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника

ОСОБА_6 , які просили застосувати до обвинуваченого запобіжний захід не пов`язаний з триманням під вартою, перевіривши матеріали клопотання, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з таких підстав.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Згідно ч. 3 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити:виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою;виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

На думку колегії суддів, суддя прийшов до обґрунтованого висновку про наявність обґрунтованого обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч ч. 4 ст. 185, ч. 2 ст. 263 КК України, оскільки такий висновок підтверджується доданими до кримінального провадження доказами, які можуть переконати об`єктивного спостерігача, що ОСОБА_7 міг вчинити кримінальні правопорушення, а саме:дані рапорту інспектора чергового про вчинення кримінального правопорушення від 09.10.2024 року; дані протоколу огляду місця події від 09.10.2024 року; дані протоколу допиту потерпілої ОСОБА_8 від 10.10.2024 року; дані протоколу затримання ОСОБА_7 від 10.10.224 року; дані протоколу допиту підозрюваного ОСОБА_7 від 10.10.2024 року; дані протоколу впізнання речей за фотознімками від 10.10.2024 року; дані рапорту інспектора чергового про вчинення кримінального правопорушення від 09.10.2024 року; дані протоколу огляду місця події від 09.10.2024 року; дані протоколу допиту потерпілого ОСОБА_9 від 10.10.2024 року; дані протоколу допиту свідка ОСОБА_10 від 10.10.224 року; дані протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 10.10.2024 року; дані протоколу допиту свідка ОСОБА_11 від 10.10.2024 року; дані повідомлення про підозру ОСОБА_7 від 10.10.2024 року; іншими характеризуючими матеріалами на ОСОБА_7 .

Такий висновок також повною мірою узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), відповідно до якої термін «обґрунтована підозра», зокрема викладеного у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 року, означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача у тому, що особа про яку йдеться мова, могла вчинити правопорушення.

При цьому, колегія суддів не може не зазначити, що практика ЄСПЛ не вимагає, щоб на момент обрання запобіжного заходу у органу досудового розслідування або суду були чіткі докази винуватості особи, яку повідомлено про підозру.

Оскільки на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті, а саме питань, пов`язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, то суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів лише визначив, що причетність ОСОБА_12 до вчинення злочину, обвинувачення у якому йому пред`явлено, є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього обмежувального заходу, з чим погоджується і колегія суддів.

Тобто, суддя, дослідивши матеріали клопотання в межах своєї компетенції, у висновках, які зробив орган досудового розслідування пред`явивши обвинувачення ОСОБА_7 встановив наявність ризиків передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).

На підставі вище викладеного, а також враховуючи дані про особу обвинуваченого, в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про доведеність слідчим та прокурором у клопотанні ризиків, передбачених 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки достатні стримуючі фактори, які б свідчили про протилежне в матеріалах справи відсутні. Таким чином відсутні підстави вважати, що менш суворі запобіжні заходи будуть адекватними заходами у даному кримінальному провадженні, тому колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо необхідності задовольнити клопотання, оскільки прокурор в повному обсязі довів суду обставини, які виправдовують продовження обмеження права ОСОБА_7 на свободу.

Доводи про необґрунтованість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 колегією суддів не можуть бути враховано.

Так, ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні 2 кримінальних правопорушень, які кваліфіковані органом досудового розслідування за ч. 4 ст. 185 КК України та одне кримінальне правопорушення передбачене ч. 2 ст. 263 КК України.

Зазначені обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 25.07.2001, в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.

При встановленні наявності ризику впливу на свідків, колегія суддів враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку, на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду, на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК). Водночас, суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК).

За таких обставин, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.

Оскільки свідки не допитувались судом першої інстанції ставити питання про відсутність вказаного ризику є передчасним.

За таких обставин, не будучи обмеженими у вільному спілкуванні із зазначеним колом осіб підозрюваний може здійснити вплив на потерпілого свідків, з метою їх спонукання до ненадання показань, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі.

При цьому, колегія суддів враховує, що ОСОБА_7 добре свідків, тому євагомі підстави вважати, що останній зможе здійснити незаконний вплив на них з метою зміни наданих ним показань для уникнення від кримінальної відповідальності за скоєний злочин.

Отже, на переконання колегії суддів, обов`язок, який полягає в необхідності утримуватися підозрюваному від спілкування з визначеним колом осіб є об`єктивно виправданим.

Також, у справі доведений є ризик вчинення ОСОБА_7 нових кримінальних правопорушень, оскільки досудовим розслідуванням встановлено, що 02.10.2024 року ОСОБА_7 був звільнений з місць позбавлення волі у зв`язку з відбуттям терміну покарання.

Однак орган досудового розслідування інкримінує ОСОБА_7 вчинення кримінального правопорушення передбачене ч. 4 ст. 185 КК України, яке останній вчинив 07 жовтня 2024 року через незначний час після звільнення з місць позбавлення волі..

Тобто, у разі обрання ОСОБА_7 запобіжного заходу не пов`язаного з триманням під вартою, останній з високою імовірністю через незначний проміжок часу знову вчинить нові умисні кримінальні правопорушення.

Що стосується тверджень обвинуваченого про те, що можливо застосуватизапобіжний західне пов`язанийз триманнямпід вартою,то такі доводи на переконання колегії суддів не спростовують висновок судді про наявність у даному кримінальному провадженні ризиків, передбачених ст. 177 КПК України та не можуть бути самостійною підставою для відмови у задоволенні клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження та доданих ініціатором клопотання доказів на підтвердження його обґрунтованості.

Колегія суддів вважає, ризики, які мали місце на момент обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою залишаються і на момент продовження даного запобіжного заходу, а тому застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 більш м`яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою, зокрема таких, як особисте зобов`язання, особиста порука, домашній арешту, застава неможливе.

Отже, ризики передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які мали місце та були враховані судом при обранні міри запобіжного заходу та продовженні строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою продовжують існувати на даний час та не вичерпались і будуть продовжувати мати місце. Можливість настання ризиків безпосередньо залежить від застосування до обвинуваченого, більш м`яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою, зокрема таких як особисте зобов`язання, особиста порука, домашній арешт, застава.

А тому, ці обставини та наявні ризики повинні бути перевірені судом першої інстанції під час розгляду клопотання прокурора по суті.

За таких підстав на даному етапі, належна поведінка ОСОБА_7 не може бути забезпечена шляхом застосування до нього більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою та не зможе запобігти спробам переховуватись суду, наявний також високий ризик вчинення нових кримінальних правопорушень, оскільки ОСОБА_7 належних висновків не зробив та органом досудового розслідування інкримінують вчинення нових кримінальних правопорушень проти власності.

Враховуючи наведене, беручи до уваги обставини вчинення кримінальних правопорушень, репутацію обвинуваченого, а також, те, що ОСОБА_7 раніше неодноразово судимий, не працює, не має міцних соціальних зв`язків. з моменту відбуття покарання через незначний проміжок часу вчинив нове умисне кримінальне правопорушення, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи обвинуваченого про необхідність обрання запобіжного заходу не пов`язаного з триманням під вартою, оскільки у такому випадку ОСОБА_7 з високою імовірністю вчинить нові кримінальні правопорушення.

А тому, підстав для задоволення апеляційної скарги не має.

Що узгоджуєтьсяз ч.5ст.9КПК України,відповідно доякої Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Крім того, колегія суддів враховує, що згідно практикою Європейського суду з прав людини - повторне зазначення в ухвалі про продовження запобіжного заходу одних і тих самих ризиків, з обґрунтуванням продовження їх існування, не становитиме порушення права на свободу та на особисту недоторканість. (Ухвала про неприйнятність від 05.07.2018 року, справа « ОСОБА_13 проти України»).

Що узгоджуєтьсяз приписамич.5ст.9КПК України,відповідно доякої Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Доводи апеляції щодо відсутності у даному кримінальному провадженні ризиків неналежної процесуальної поведінки підозрюваного містять лише посилання на незгоду з наданими стороною обвинувачення матеріалами, а тому їх слід визнати непереконливими та передчасними, оскільки не досліджені всі матеріали та докази надані стороною обвинуваченого.

Посилання в апеляції, що суд першої інстанції формально вирішив питання про продовження строку дії запобіжного заходу стосовно ОСОБА_7 , порушив право на ретельний розгляд, судове рішення не мотивоване, в ухвалі суду відсутні обставини, які свідчать про наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, - свого підтвердження не знаходять, адже, як убачається безпосередньо із ухвали суду, судом мотивоване постановлене рішення, як і зазначено про ризики, передбачені ст. 177 КПК України, що їх вважає наявними суд.

Враховуючи вищенаведене, суддя при розгляді даного клопотання врахував обставини, з якими закон пов`язує можливість продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, врахував наявність обґрунтованої підозри та подальшого обвинувачення у вчиненні підозрюваним інкримінованих кримінальних правопорушень, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, при цьому дослідив належним чином матеріали провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення, у зв`язку із чим посилання захисника на незаконність та необґрунтованість ухвали суду, порушення вимог Кримінального процесуального Закону при її винесенні, на переконання колегії суддів, є безпідставними.

Отже, колегія суддів вважає, що належна процесуальна поведінка обвинуваченого не може бути забезпечена застосуванням менш суворого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.

Керуючись ст.ст. 183, 376, 407, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргуобвинуваченого ОСОБА_7 залишитибез задоволення,а ухвалуНовоархангельського районногосуду Кіровоградськоїобласті від06.12.2024,якою ОСОБА_7 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 04.02.2025 року включно, - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду є остаточною і в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4