Постанова

від 16.12.2024 по справі 541/4259/23

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 541/4259/23 Номер провадження 22-ц/814/2415/24Головуючий у 1-й інстанції Вірченко О.М. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Триголова В.М.,

суддів: Панченка О.О. , Пікуля В.П.

Секретар:Старчик Є.В.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача Гури Олександра Володимировича за довіреністю - Гури Г.А., а також апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 11 березня 2024 року по справіза позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, виконавчий комітет Миргородської міської ради Полтавської області, про визнання права особистої приватної власності та зняття особи із зареєстрованого місця проживання

В С Т А Н О В И В :

05 грудня 2023 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - виконавчий комітет Миргородської міської ради Полтавської області, про визнання права особистої приватної власності та зняття ОСОБА_1 . ОСОБА_4 , із зареєстрованого місця проживання, мотивуючи вимоги наступним. Позивачці на праві спільної часткової власності належить житловий будинок загальною площею 166,2 кв.м, житловою площею 98,1 кв.м; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 156548753109; який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та в цілому складається з житлового будинку А-1; житлової прибудови А1-1; житлової прибудови; А2-1, прибудови а; погріба а1; сараю Ж; сараю 3; вигрібної ями 3; вигрібної ями 4; вигрібної ями 5; воріт з хвірткою 7; огорожі 8; газопроводу 9; водопроводу 10; вимощення І. Так, 6/25 частин житлового будинку з надвірними побудовами належить їй на підставі свідоцтва про право на спадщину від 13 вересня 2013 року; 7/25 частин житлового будинку та земельна ділянка, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2809610253109, кадастровий номер 5310900000:50:028:0321, площа 0,0078 га, з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), на якій розташована частина житлового будинку, належить на підставі договору купівлі-продажу від 24 жовтня 2023 року; 7/25 частин житлового будинку належить на підставі договору дарування від 20 листопада 2023 року. За змістом вказаних правовстановлюючих документів позивачка є власником 4/5 частин житлового будинку, відомості щодо власника недостатньої частки житлового будинку розміром 1/5 частини відсутні.

За змістом технічного паспорта на житловий будинок, виготовленого 28 квітня 1992 року, житловий будинок складався з 4-х квартир загальною площею 218,8 кв.м та житловою площею 130,9 кв.м. Загальна площа квартири АДРЕСА_2 становила 53,9 кв.м, житлова площа 33,1 кв.м.

04 січня 2002 року ОСОБА_1 купив частку житлового будинку розміром 1/5 частин згідно договору купівлі-продажу нерухомості № НМ-0506, зареєстрованого на Українській універсальній біржі, зареєстрував своє право власності на цю частку. На підставі рішення виконавчого комітету Миргородської міської ради від 29 квітня 2002 року № 69 ОСОБА_1 переобладнав власну квартиру АДРЕСА_3 під магазин з влаштуванням окремого входу. 12 жовтня 2016 року ОСОБА_1 подарував ОСОБА_3 вищевказані нежитлову будівлю магазину та земельну ділянку.

Після виділу частки ОСОБА_3 не було врегульовано на законодавчому рівні розмір часток в житловому будинку, тому по правовстановлюючим документам ОСОБА_2 належить 4/5 частини житлового будинку, а фактично вона є власником усього житлового будинку.

04 травня 2016 року у житловому будинку зареєстрував власне місце проживання ОСОБА_1 , який вже на той час не був співвласником житлового будинку, членом сім`ї позивачки і не проживав в житловому будинку.

З 01 березня 2005 року в житловому будинку зареєстрований, але не проживає ОСОБА_4 .. На даний час наявність реєстрації відповідачів ОСОБА_1 . ОСОБА_4 призводить до порушення її прав як власника житлового будинку, що стало підставою для звернення до суду.

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 11 березня 2024 року позовну заяву ОСОБА_2 ОСОБА_5 ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - виконавчий комітет Миргородської міської ради Полтавської області, про визнання права особистої приватної власності та зняття особи із зареєстрованого місця проживання задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на житловий будинок загальною площею 166.2 кв.м, житловою площею 98.1 кв.м; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 156548753109; який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та в цілому складається з наступних складових: житлового будинку А-1; житлової прибудови А1-1; житлової прибудови; А2-1, прибудови а; погріба а1; сараю Ж; сараю 3; вигрібної ями 3; вигрібної ями 4; вигрібної ями 5; воріт з хвірткою 7; огорожі 8; газопроводу 9; водопроводу 10; вимощення І.

Знято ОСОБА_1 із зареєстрованого місця проживання у житловому будинку, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 156548753109, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 7 783 (сім тисяч сімсот вісімдесят три) гривні 60 копійок.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 6 710 (шість тисяч сімсот десять) гривень.

В апеляційному порядку рішення оскаржив ОСОБА_3 . Скарга мотивована тим , що рішення ухвалене з порушенням норм матеріально та процесуального прав з неповним з`ясуванням обставин , що мають значення для справи. Скаржник зазачає, що позивачем не вказано які саме права та інтереси ОСОБА_2 порушені внаслідок дій чи бездіяльності ОСОБА_3 .

Відповідачем не чинилось будь-яких перешкод у здійсненні позивачем свого права на переоформлення належних їй квартир у одну цілу частку житлового будинку , а тому ОСОБА_3 безпідставно визначений відповідачем у цій справі.

Апелянт вказує , що рішенням суду незаконно складові майна визнано приватною власністю ОСОБА_2 хоча ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не відмовлялися від права власності на ці складові.

ОСОБА_3 просить частково скасувати рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 11 березня 2024 року, в частині задоволення позовних вимог про визнання за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на житловий будинок який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та в частині розподілу судових витрат.

Також в апеляційному порядку рішення оскаржив ОСОБА_1 . Скарга мотивована тим, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріально та процесуального прав з неповним з`ясуванням обставин , що мають значення для справи.

Апелянт вказує, що будь яких прав позивача він не порушував , окрім того пропозицій щодо зняття з реєстрації не отримував , відтак позов був розглянутий без наявності спору про право між сторонами.

Скаржник також вказує, що зареєстрований у квартирі АДРЕСА_3 , яка не має відношення до квартир що перебувають у власності ОСОБА_2 із №1,2,3 . Відтак ОСОБА_2 не є належним позивачем у справі про зняття ОСОБА_1 з реєстрації.

ОСОБА_1 просить скасувати рішення в частині позовних вимог про зняття ОСОБА_1 з реєстрації із зареєстрованого місця проживання у житловому будинку, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 156548753109, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . та стягнення з відповідача судового збору. Ухвалити у відповідній частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Судовим розглядом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 13 вересня 2013 року серії ВТМ №110526, інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру права власності на нерухоме майно від 18 жовтня 2023 року ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить частка житлового будинку розміром 6/25 з надвірними побудовами; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 156548753109, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа житлового будинку складає 166,2 кв.м, житлова площа - 98,1 кв.м. В цілому житловий будинок складається з наступних складових: житловий будинок А-1; житлова прибудова А1-1; житлова прибудова; А2-1, прибудова а; погріб а1; сарай Ж; сарай 3; вигрібна яма 3; вигрібна яма 4; вигрібна яма 5; ворота з хвірткою 7; огорожа 8; газопровід 9; водопровід 10; вимощення І (а.с. 11, 12).

Згідно з договором купівлі-продажу від 24 жовтня 2023 року, витягом з Державного реєстру речових прав від 24 жовтня 2023 року № 351627859, № 351628806 ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить частка житлового будинку розміром 7/25 частин, а також земельна ділянка, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2809610253109, з кадастровим номером 5310900000:50:028:0321, площею 0,0078 га, цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), на якій розташована частина житлового будинку (а.с. 13-16).

Відповідно до договору дарування від 20 листопада 2023 року, витягу з Державного реєстру речових прав від 20 листопада 2023 року №354996770 ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить частка житлового будинку розміром 7/25 частин (а.с. 17-19).

За змістом технічного паспорта на житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , виготовленого 28 квітня 1992 року, будинок технічно складався з 4-х квартир загальною площею 218,8 кв.м та житловою площею 130,9 кв.м. Зазначено, що загальна площа квартири АДРЕСА_2 становить 53,9 кв.м, житлова площа 33,1 кв.м.

В технічних паспортах на вказаний житловий будинок, виготовлених 02 вересня 2013 року, 12 вересня 2023 року, інформація щодо квартири АДРЕСА_2 загальною площею 53,9 кв.м відсутня, документів щодо виділу в натурі частки житлового будинку немає. За змістом цих технічних паспортів будинок складається з 3-х квартир загальною площею 166,2 кв.м, житловою площею 98,1 кв.м, яка стала менше на 52,6 кв.м (218,8 кв.м - 166,2 кв.м), що в цілому дорівнює площі квартири №4 - 53,9 кв.м (а.с. 24-41).

Відповідно до договору купівлі-продажу нерухомості від 04 січня 2002 року № НМ-0506, зареєстрованого на Українській універсальній біржі, ОСОБА_1 купив у ОСОБА_6 частку житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на цю частку було зареєстроване Лубенським міжміським бюро технічної інвентаризації в реєстраційній книзі № 38 (а.с. 43-44).

ОСОБА_1 як власник частки житлового будинку розміром 1/5 частин фактично користувався частиною житлового будинку, позначеною в технічній документації як квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 53,9 кв.м, житловою площею 33,1 кв.м.

29 квітня 2002 року виконавчий комітет Миргородської міської ради прийняв рішення № 69, яким дозволив ОСОБА_1 переобладнати квартиру АДРЕСА_2 під магазин з влаштуванням окремого входу (а.с.45).

30 серпня 2002 року виконавчий комітет Миргородської міської ради видав ОСОБА_1 державний акт на право власності на землю серії РЗ № 673327 на земельну ділянку площею 0,0130 га, кадастровий номер 5310900000:50:028:0414, цільове призначення для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Відомості щодо права власності ОСОБА_1 на цю земельну ділянку були внесені 12 жовтня 2016 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до акту від 27 червня 2003 року державною технічною комісією був прийнятий в експлуатацію закінчений будівництвом магазин ОСОБА_1 площею 89, 1 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 57-59).

Виконавчий комітет Миргородської міської ради прийняв рішення від 09 липня 2003 року № 683 про затвердження акта державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом магазину ПП ОСОБА_1 площею 89, 1 кв.м в АДРЕСА_1 ; про дозвіл управлінню архітектури та містобудування видати ОСОБА_1 свідоцтво на право власності на вказаний магазин та про зобов`язання ОСОБА_1 провести державну реєстрацію в ДКП «Миргородтехінвентаризація» Лубенського МБТІ (а.с. 56).

14 липня 2003 року виконавчий комітет Миргородської міської ради на підставі його рішення від 09 липня 2003 року № 683 видав ОСОБА_1 свідоцтво серії НОМЕР_1 про право власності на приміщення магазину площею 89,1 кв.м, який розташований по АДРЕСА_1 (а.с. 47). На підставі цього свідоцтва ОСОБА_1 зареєстрував право особистої приватної власності на нежитлову будівлю - магазин загальною площею 102,4 кв.м, що складається з будівлі магазину площею 53,5 кв.м та будівлі гаражу площею 48,9 кв.м, і розташована за адресою: АДРЕСА_1 (витяг з реєстру права власності на нерухоме майно від 08 серпня 2005 року № 7996644, а.с. 48).

12 жовтня 2016 року відомості щодо права власності ОСОБА_1 на нежитлову будівлю -магазин загальною площею 102,4 кв.м були внесені до державного реєстру речових прав на нерухоме майно: реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1052527453109; тип об`єкта: нежитлова будівля, магазин; опис об`єкта: загальна площа (кв.м): 102.4; адреса: АДРЕСА_1 ; складові частини об`єкта нерухомого майна: магазин А-1, загальна площа (кв.м): 53,5; гараж Б, загальна площа (кв.м): 48,9.

Згідно з договорами дарування від 12 жовтня 2016 року ОСОБА_1 подарував ОСОБА_3 вищевказані нежитлову будівлю магазину площею 102,4 кв.м та земельну ділянку площею 0, 013 га з кадастровим номером 5310900000:50:028:0414 (а.с. 50, 51).

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У пункті 1 частини другої зазначеної статті передбачено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном згідно з положеннями частини першої статті 317 ЦК України.

Частиною першою статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

У статті 328 ЦК України визначено презумпцію правомірності набуття права власності. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Враховуючи, що відповідно до статті 328 цього Кодексу набуття права власностіце певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт і чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК України (аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 21 листопада 2018року у справі № 920/615/16, від 05 вересня 2019року у справі № 907/310/18).

Стаття 392 ЦК України, в якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне у позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018року у справі № 760/14438/15-ц.

У справі, що переглядається ОСОБА_2 , як на підставу своїх вимог посилається на те , що після виділення ОСОБА_1 частки з житлового будинку він продовжував обліковуватись як власник частки спірного житлового будинку та залишається зареєстрований за цією адресою, вказані обставини порушують права ОСОБА_2 .

Отже, розглядаючи обставини цієї справи в контексті вказаних норм права на які зокрема посилався і позивач, за загальним правилом судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах. Тобто положення статті 392 ЦК України спрямовані на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача з передбачених законодавством підстав і підтверджується належними та допустимими доказами.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, документи на яке втрачено.

Орієнтовний перелік судових способів захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другоюстатті 16 ЦК України.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04 червня 2019 року в справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_2 просила визнати за нею право особистої приватної власності на будинок який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та зняття особи ОСОБА_1 із зареєстрованого місця проживання.

В обґрунтування своїх вимог посилалась на те, що вона є фактичним власником спірного житлового будинку.

Отже, предметом заявлених вимог є визнання за позивачем права особистої приватної власності на житловий будинок який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Однак, виходячи зі змісту позовних вимог, апеляційний суд вважає, що шляхом пред`явлення цього позову позивач фактично намагається визнати за собою право власності на спірний житловий будинок , яке і так належить їй на підставі: свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13 веренся 2013 року, Договору купівлі продажу від 24 жовтня 2023 року, Договору дарування від 20 листопада 2023 року.

Проте , до матеріалів справи не долучено доказів , що відповідачі оспорюють , порушують чи не визнають право власності ОСОБА_2 на спірний будинок, а саме на житловий будинок загальною площею 166,2 кв.м, житловою площею 98,1 кв.м; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 156548753109; який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

За таких обставин, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для застосування обраного позивачем способу захисту, оскільки він не відновлює будь-яких порушених прав та інтересів позивача, порушення яких не доведено.

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 81 ЦПК Українипередбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною 2статті 78 ЦПК Україниобставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 80 ЦПК Українидостатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Положеннями статті 89ЦПК України визначено, щосуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зважаючи на вказне , апеляційний суд погоджується із аргументами апеляційних скарг , та вважає їх слушними. Дійсно , до матеріалів справи не долучено доказів які б свідчили про звернення позивача ОСОБА_2 до уповноважених органів з метою реєстрації права особистої приватної власності на житловий будинок , та надання їй відмови у здійсненні відповідної реєстрації. Окрім того, не вказано , чим саме ОСОБА_3 та ОСОБА_1 порушують право власності ОСОБА_2 на житловий будинок загальною площею 166,2 кв.м, житловою площею 98,1 кв.м; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 156548753109; який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та в цілому складається з житлового будинку А-1; житлової прибудови А1-1; житлової прибудови; А2-1, прибудови а; погріба а1; сараю Ж; сараю 3; вигрібної ями 3; вигрібної ями 4; вигрібної ями 5; воріт з хвірткою 7; огорожі 8; газопроводу 9; водопроводу 10; вимощення І.

Відтак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задовлення позову ОСОБА_2 .

Відповідно дост. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1ст. 376 ЦПК Українипідставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин справи, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення суду не відповідає вимогамст.263ЦПКУкраїни щодо законності і обґрунтованості, висновки суду не відповідають обставинам справи, що призвело до неправильного застосування судом норм матеріального та процессуального права, а відтак і помилкового визначення юридичних наслідків цих обставин. Зазначене відповідно до вимог ч.1ст.376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення з ухваленням нового про відмову у задовленні позову.

Керуючись ст.ст.374, 376,382,383,384ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги представника відповідача ОСОБА_3 за довіреністю - ОСОБА_7 , та ОСОБА_1 - задовольнити .

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 11 березня 2024 року скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, виконавчий комітет Миргородської міської ради Полтавської області, про визнання права особистої приватної власності та зняття особи із зареєстрованого місця проживання- відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя: В.М. Триголов

Судді: О.О.Панченко

В.П.Пікуль