Постанова

від 17.12.2024 по справі 539/1155/22

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 539/1155/22 Номер провадження 22-ц/814/1215/24Головуючий у 1-й інстанції Мирошникова О.Ш. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Кузнєцової О.Ю.

суддів: Карпушина Г.Л., Одринської Т.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві апеляційну скаргуприватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника Володимира Леонідовича

на ухвалу Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 25 березня 2024 року

по справіза скаргою ОСОБА_1 надії,бездіяльність тарішення приватноговиконавця виконавчогоокругу Полтавськоїобласті СкрипникаВолодимира Леонідовича

В С Т А Н О В И В:

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаною скаргою, в якій просив визнати дії приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника Володимира Леонідовича щодо проведення 05.06.2023 опису майна у виконавчому провадженні № 71737472 такими, що суперечать підпункту 2 абзацу 3 частини п`ятої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження»; скасувати постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника від 05.06.2023 у виконавчому провадженні № 71737472; визнати протиправною оцінку майна відповідно до звіту про оцінку майна № 375, проведену приватним підприємством «Центр незалежної оцінки та експертизи» щодо об`єкту нерухомого майнаскладських приміщень, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Скарга обґрунтована тим, що на примусовому виконанні приватного виконавця Скрипника В.Л. перебуває виконавчий лист від 26.04.2023 року № 539/1155/22, виданий Лубенським міськрайонним судом (ВП № 71737472).

05 червня 2023 року приватний виконавець Скрипник В.Л. в рамках даного виконавчого провадження виніс постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника, яка на думку скаржника, не відповідає вимогам закону, оскільки в ній зазначена не повна інформація про майно боржника та ця постанова не була видана боржнику.

Окрім того, на підставі постанови приватного виконавця Скрипника Л.В. від 22.06.2023, якою визначено суб`єкта оціночної діяльності, було складено суб`єктом господарювання ПП «Центр незалежної оцінки та експертизи» в особі директора Скобкіною Д.С. звіт про оцінку майна № 375, якою визначена ринкова вартість належного йому майна.

Проте, даний звіт було складено лише щодо частини його майна, що свідчить про неповноту та недостовірність вказаної у ньому інформації.

В подальшому ОСОБА_1 неодноразово уточнював вимоги скарги та подава письмові пояснення.

Ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 25 березня 2024 року поновлено ОСОБА_1 строк на звернення до суду зі скаргою на постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника від 05.06.2023 у виконавчому провадженні № 71737472, яка прийнята приватним виконавцем виконавчого округу Полтавської області Скрипником Володимиром Леонідовичем.

Скаргу ОСОБА_1 на дії, бездіяльність та рішення приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника Володимира Леонідовича задоволено частково.

Визнано дії приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника Володимира Леонідовича щодо проведення 05.06.2023 опису майна у виконавчому провадженні № 71737472 такими, що суперечать підпункту 2 абзацу 3 частини п`ятоїстатті 56 Закону України «Про виконавче провадження».

Скасовано постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника від 05.06.2023 у виконавчому провадженні № 71737472, яка винесена приватним виконавцем виконавчого округу Полтавської області Скрипником Володимиром Леонідовичем.

Визнано протиправною оцінку майна відповідно до звіту про оцінку майна № 375, проведену Приватним підприємством «Центр незалежної оцінки та експертизи» щодо об`єкту нерухомого майнаскладських приміщень, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

В решті вимог скарги відмовлено.

Не погодившись із вказаною ухвалою, її в апеляційному порядку в частині задоволених вимог скарги оскаржив приватний виконавець виконавчого округу Полтавської області Скрипник Володимир Леонідович, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального та процесуального права просив скасувати її у відповідній частині та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги у повному обсязі.

Від ОСОБА_1 до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просив ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимогст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторонни посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення ухвалене у справі не відповідає вказаним вимогам.

Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника В.Л. перебувало зведене виконавче провадження № 71746360, до складу якого входили:- виконавче провадження № 71737442 з примусового виконання виконавчого листа № 539/1155/22 від 26.04.2023, виданого Лубенським міськрайонним судом Полтавської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області збитків за користування безпідставно набутим майном в розмірі 690799,16 грн.;- виконавче провадження № 71737342 з примусового виконання виконавчого листа № 539/1155/22 від 26.04.2023, виданого Лубенським міськрайонним судом Полтавської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області понесених витрат по сплаті судового збору в розмірі 10362,00 грн.

05.05.2023 приватним виконавцем виконавчого округу Полтавської області Скрипником В.Л. винесено постанови про відкриття виконавчого провадження (а.с. 57, 81-82 (зворотня сторона)).

05.06.2023 приватним виконавцем Скрипником В.Л. винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника (а.с. 58-59).

22.06.2023 приватним виконавцем виконавчого округу Полтавської області Скрипником В.Л. винесено постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності суб`єкта господарювання ПП «Центр незалежної оцінки та експертизи» (а.с. 178 (зворотня сторона).

29.06.2023 суб`єкт оціночної діяльності ПП «Центр незалежної оцінки та експертизи» склав звіт № 375 про оцінку нерухомого майна боржникаскладських приміщень, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 142-153, 180-188).

Згідно даного звіту ринкова вартість майна на дату оцінки 29.06.2023 порівняльним методом згідно п.п. 14-16, 38, 47-49 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», п.п. 19-21 Національного стандарту № 2 «Оцінка нерухомого майна» становить 632900 грн.

05.07.2023 виконавець направив сторонам виконавчого провадження повідомлення про визначення вартості майна боржника та роз`яснив положення частини п`ятої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема про право сторін виконавчого провадження оскаржити в судовому порядку результати визначення вартості чи оцінки майна в 10-денний строк з дня отримання цього повідомлення (а.с. 189).

Приватний виконавець направив це повідомлення боржнику поштою, яке останній отримав 10.07.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням, яке наявне у виконавчому провадженні (а. с. 91, 190 зворот).

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.

Виконання судового рішення відповідно до змісту Рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 у справі № 1-7/2013 є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду,що передбаченостаттею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов`язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї зі сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинне розглядатися як невід`ємна частина «процесу» в розумінні статті 6 Конвенції (рішення від 28 липня 1999 року в справі «Іммобільяре Саффі проти Італії», рішення від 19 березня 1997 року в справі «Горнсбі проти Греції»).

Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина 1статті 74 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Скаргу може бути подано до суду: а)у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи;б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом (стаття 449 ЦПК України).

Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 123 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2022 року по справі № 761/38464/20 (провадження № 61-7465св22) зазначено, що «перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця починається з наступного дня після настання події, з якою пов`язано його початок, тобто після фактичної або можливої обізнаності особи про порушення її прав і свобод».

Частинами першою, другою статті 126 ЦПК України передбачено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року у справі № 466/948/19 (провадження № 61-16974св19) зроблено висновок, що «з`ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про його поновлення та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності клопотання про поновлення зазначеного строку та поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року в справі № 439/1493/15-ц (провадження № 61-7804св19) зроблено висновок щодо застосуваннястатті 449 ЦПК Українита вказано, що «такі строки є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно із скаргою або викладається в скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. При вирішенні питання про те, які підстави можна вважати поважними для поновлення строку звернення до суду з відповідною скаргою, суд має керуватися тим, що вичерпного переліку таких підстав процесуальний закон не містить, вони у кожному конкретному випадку залежать від певних ситуацій. При цьому судом також має враховуватися прецедентна практика Європейського суду з прав людини щодо застосуваннястатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує справедливий судовий розгляд, а виконання рішення суду є завершальною частиною розгляду цивільної справи».

Причина пропуску строку є поважною, якщо відповідну процесуальну дію не вчинено у зв`язку із обставинами, що безпосередньо унеможливлювали або ускладнювали можливість вчинення процесуальних дій у визначений строк. Така обставина має існувати об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк і виникнути протягом строку, який пропущено. Зазначене повинно підтверджуватися належними і допустимими засобами доказування.

У пункті 5 частини третьоїстатті 2 ЦПК Українивказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина другастатті 12 ЦПК України).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 отримав 12.06.2023 року копію постанови про опис та арешт майна від 05.06.2023 року, проте з даною скаргою звернувся до суду 21.07.2023, тобто поза межами визначених законом строків на оскарження постанови виконавця.

Поважних причин пропуску строку для звернення зі скаргою на дії виконавця визначеного ст. 449 ЦПК України матеріали справи не містять.

Висновок суду першої інстанції щодо неналежного роз`яснення виконавцем права сторін виконавчого провадження щодо строків оскарження постанови про опис та арешт майна від 05.06.2023 є помилковим, оскільки в даній постанові виконавець зазначив про право на її оскарження та вказав, яким законом врегульовано порядк та строк оскарження.

Вищевказане свідчить про пасивну поведінку ОСОБА_1 щодо реалізації своїх процесуальних прав.

Слід зазначити, що ЄСПЛ в своїх рішеннях неодноразово порушував питання про те, що суд не може безпідставно поновлювати процесуальні строки.

Безпідставне та необґрунтоване поновлення строків порушує законні права та інтереси сторін і суперечить принципу (правової визначеності) права на справедливий суд, що закріплене в ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та згідно зі статтею 9 Конституції України є частиною національного законодавства України (п. 53 рішення Європейського суду з прав людини від 29 жовтня 2015 року в справі Устименко проти України, заява № 32053/13 ).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення суду у справі Жоффер де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992 р.).

Встановлення в законі строків на оскарження рішеннь,дій абобездіяльністі приватноговиконавця підчас виконаннясудового рішення спрямовано на забезпечення вказаного принципу. Безпідставне поновлення строку може порушити принцип правової визначеності.

Таким чином, ОСОБА_1 було пропущено строк для оскарження постанови про опис та арешт майна від 05.06.2023, поважних причин пропуску даного строку матеріали справи не містять, що є підставою для залишення вимог скарги щодо визнання протиправними дій виконавця щодо проведення опису майна та скасування постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника від 05.06.2023 без розгляду.

Вимоги скарги ОСОБА_1 щодо визнання протиправною оцінки майна є безпідставними з огляду на наступне.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку врегульованоЗаконом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані, зокрема, на примусове виконання рішень судів, які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цьогоЗаконута інших Законів, а також рішеннями, що відповідно до цьогоЗаконупідлягають примусовому виконанню.

Закон України «Про виконавче провадження»встановлює обов`язок виконавця відкрити виконавче провадження та прийняти виконавчий документ до виконання, вживати заходів щодо примусового виконання.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» примусовому виконанню підлягають виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

За приписами статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно із частиною другоюстатті 18 Закону України «Про виконавче провадження»виконавець зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження;3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

Згідно пункту 6 частини третьоїстатті 18 Закону України «Про виконавче провадження»виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Відповідно до частини першої статті 20 Закону України «Про виконавче провадження» для з`ясування та роз`яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, виконавець виносить постанову про залучення експерта або спеціаліста (кількох експертів або спеціалістів), а для проведення оцінки майна - суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання.

Згідно з частиною третьоюстатті 57 Закону України «Про виконавче провадження»у разі, якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання.

Аналізстатті 57 Закону України «Про виконавче провадження»дозволяє дійти висновку, що для завдань виконавчого провадження вартість майна боржника може бути визначена двома шляхами: 1) за згодою сторін (та заставодержателя), про досягнення якої вони мають повідомити виконавця у встановленому порядку; 2) у разі недосягнення такої згоди виконавець самостійно визначає вартість майна за ринковими цінами, які діють на день визначення; 3) залучення для оцінки майна суб`єкта оціночної діяльності-суб`єкта господарювання.

У частині п`ятій статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення.

Правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб`єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів визначені Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Оцінка майна - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами з оцінки майна, і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності (стаття 3 ЗаконуУкраїни «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 914/881/17 (провадження № 12-18гс18) викладено висновок про те, що чинним законодавством України передбачені підстави відповідальності суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання в разі неналежного виконання (зокрема, недостовірність чи необ`єктивність оцінки майна) ним своїх обов`язків. Водночас звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності (частина першастатті 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в України»).

Системний аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що звіт про оцінку майна є документом, який фіксує дії суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо оцінки майна, здійснювані ним у певному порядку та спрямовані на виконання його професійних обов`язків, визначених законом і встановлених відповідним договором. Звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання висновки і його дії щодо реалізації своєї практичної діяльності. Отже, встановлена правова природа звіту про оцінку майна унеможливлює здійснення судового розгляду щодо застосування до нього наслідків, пов`язаних зі скасуванням юридичних актів чи визнанням недійсними правочинів.

Відповідно до частин першої, шостоїстатті 9 Законуметодичне регулювання оцінки майна здійснюється у відповідних нормативно-правових актах з оцінки майна: положеннях (національних стандартах) оцінки майна, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, методиках та інших нормативно-правових актах, які розробляються з урахуванням вимог положень (національних стандартів) і затверджуються Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України. Положення (національні стандарти) оцінки майна є обов`язковими до виконання суб`єктами оціночної діяльності під час проведення ними оцінки майна всіх форм власності та в будь-яких випадках її проведення.

Національний стандарт є обов`язковим для застосування під час проведення оцінки майна та майнових прав суб`єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна.

Суди мають враховувати, що суб`єкт оціночної діяльності є учасником виконавчого провадження, а не посадовою особою державної виконавчої служби, і його звіт про оцінку майна є результатом практичної діяльності фахівця-оцінювача, а не актом державного органу.

Звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання висновки і його дії щодо реалізації своєї практичної діяльності.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 08 січня 2024 року у справі № 2-3894/09, провадження № 61-8199св23.

Встановлена правова природа звіту про оцінку майна унеможливлює здійснення судового розгляду щодо застосування до нього наслідків, пов`язаних зі скасуванням юридичних актів чи визнанням недійсними правочинів.

Аналогічна правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 914/881/17.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 308/12150/16-ц (провадження № 14-187цс19) викладено висновок про те, що право на звернення зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця пов`язане з наявністю судового рішення, ухваленого за правиламиЦПК України. Визначення вартості майна боржника є процесуальною дією державного виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа - сам державний виконавець чи залучений ним суб`єкт оціночної діяльності - здійснювала відповідні дії) щодо примусового виконання рішень відповідних органів, уповноважених осіб та суду. Тому оскаржити оцінку майна можливо в порядку оскарження рішень та дій виконавців. Аналогічний за змістом висновок Велика Палата Верховного Суду зробила у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі№ 346/79/17(провадження № 14-471цс19).

Аналіз статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що учасники виконавчого провадження, яким є, зокрема і заявник, мають право на оскарження оцінки майна, а не процесуальної дії державного виконавця, оскільки відповідно до цієї статті державний виконавець лише залучає оцінювача, який здійснює свою діяльність відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Даний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20 вересня 2023 року у справі № 161/4629/21.

У справі, що переглядається, скаржник, заявивши вимогу про визнання протиправною оцінку майна, визначену у звіті про оцінку майна, проведену суб`єктом оціночної діяльності,фактично оскаржує звіт про оцінку майна, а не дії державного виконавця із визначення вартості майна боржника.

Однією із форм оцінки майна є рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), яке полягає в їх критичному розгляді та наданні висновків щодо їх повноти, правильності виконання та відповідності застосованих процедур оцінки майна вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, в порядку, визначеному цимЗакономта нормативно-правовими актами з оцінки майна.

Відповідно дочастин першої статті 13 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають заінтересованість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб`єкта оціночної діяльності. Підставою для проведення рецензування є письмовий запит до осіб, які відповідно до цієї статті мають право здійснювати рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна).

ТобтоЗаконвизначає, що однією із форм оцінки майна є рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), яке полягає у їх критичному розгляді та наданні висновків щодо їх повноти, правильності виконання та відповідності застосованих процедур оцінки майна вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, у порядку, визначеному цимЗакономта нормативно-правовими актами з оцінки майна.

Отже, рецензування звіту з оцінки є законодавчо встановленим способом спростування результатів оцінки, який в межах виконавчого провадження дозволяв швидко та ефективно захистити права боржника.

Згідно з частиною четвертоюстатті 57 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець призначає рецензування звіту про оцінку майна у разі заперечення однією із сторін проти результатів оцінки майна, проведеної суб`єктом оціночної діяльності, який визначений Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, під час здійснення виконавчого провадження, за яким стягувачем виступає банк, тимчасова адміністрація або ліквідація якого здійснюється відповідно доЗакону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

В інших випадкахЗакон України «Про виконавче провадження» не передбачає обов`язку приватного виконавця здійснювати рецензування звіту про оцінку майна, здійснену суб`єктом оціночної діяльності.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 826/6706/18, від 03 лютого 2021 року у справі № 442/649/17, від 08 листопада 2023 року у справі № 761/38243/21, від 01 травня 2024 року у справі № 569/24240/21.

З огляду на викладене, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що дії приватного виконавця щодо визначення вартості майна не відповідаливимогам Закону України «Про виконавче провадження.

Крім того, суд першої інстанції не врахував, що у матеріалах справи відсутні докази того, що дізнавшись про оцінку майна ОСОБА_1 скористався законодавчо встановленим способом спростування результатів оцінки, а саме рецензуванням даного звіту.

Статтею 374 ч. 1 п. 2 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно ч. 1ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За правилами частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положеннястатті 141 ЦПК України та керуватися тим, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Між тим,Рішенням КонституційногоСуду Українивід 13травня 2024 року № 6-р(II)/2024 щодо забезпечення принципу обов`язковості судового рішення, визнано такими, що не відповідаютьКонституції України(є неконституційними), частину другу статті3, підпункт 9 пункту 1 частини другої статті4 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року № 3674-VIзі змінами в тім, що вони уможливлюють справляння судового збору під час подання апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду скарги на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно доЦивільного процесуального кодексу України. Частина друга статті3, підпункт 9 пункту 1 частини другої статті4 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року № 3674-VIзі змінами, визнані неконституційними в зазначеному аспекті, утрачають чинність через шість місяців із дняухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Разом з тим, 14 листопада 2024 року набрав чинностіЗакон України № 4056-IX«Про внесення змін до Закону України «Про судовий збір» у зв`язку з Рішенням Конституційного Суду України від 13 травня 2024 року № 6-р(II)/2024 щодо забезпечення принципу обов`язковості судового рішення».

Вказаним законом внесено зміни до Закону України «Про судовий збір», зокрема пункт 19 частини 2 статті 3 викладено в такій редакції: «2.Судовий збір не справляється за подання: апеляційної та касаційної скарг на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, або приватного виконавця під час виконання судового рішення».

Отже, на день винесення Полтавським апеляційним судом постанови у даній справі (17 грудня 2024 року) сторони були звільнені від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду скарги на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно доЦивільного процесуального кодексу України.

Згідно ч. 6ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи те, що апеляційна скарга задоволена частково, а також те, що сторони звільнені від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду скарги на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця, колегія суддів вважає, що ОСОБА_2 слід компенсувати судові витрати понесені на сплату судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3028 грн. за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст.367, ст.374 ч. 1 п. 2, ст.376 ч. 1, п. 3, 4, ст.382 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргуприватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника Володимира Леонідовича задовольнити частково.

Ухвалу Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 25 березня 2024 року в частині задоволених вимог скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Відмовити ОСОБА_1 у поновленні строку на оскарження дій приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника Володимира Леонідовича щодо проведення опису майна та скасування постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника від 05.06.2023 та залишити без розгляду дані вимоги скарги.

У задоволенні скарги ОСОБА_1 щодо визнання протиправною оцінки майна відповідно до звіту про оцінку майна № 375 відмовити.

В іншій частині ухвалу Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 25 березня 2024 року залишити без змін.

Компенсувати ОСОБА_2 судові витрати у сумі 3028грн. за рахунок держави.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий: О. Ю. Кузнєцова

Судді: Г. Л. Карпушин

Т. В. Одринська