Рішення

від 26.12.2024 по справі 910/18931/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.12.2024Справа № 910/18931/23Господарський суд міста Києва у складі судді Полякової К.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом фізичної особи-підприємця Попелухи Олени Миколаївни

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Кій Укртранс", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Кій Автор"

про стягнення 146612,01 грн.

без виклику (повідомлення) представників сторін,

без виклику представників сторін (без проведення судового засідання).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Попелуха Олена Миколаївна звернулася до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кій Укртранс" про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 146612,01 грн., завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди 03.10.2023 за участі водія ОСОБА_1 , який є працівником відповідача.

Ухвалою суду від 04.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Ухвалою суду від 24.01.2024 задоволено клопотання фізичної особи-підприємця Попелухи Олени Миколаївни про залучення Товариства з обмеженою відповідальністю "Кій Автор" в якості співвідповідача до участі у справі. Відтак, позивач просив стягнути солідарно із відповідачів матеріальну шкоду в розмірі 146612,01 грн.

Ухвалою суду від 24.01.2024 у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Кій Укртранс" про залучення співвідповідача до участі у справі відмовлено.

У відзиві на позовну заяву відповідач-1 наголосив, що водій ОСОБА_1 не перебував у трудових відносинах із відповідачем-1. До того ж, вантажний автомобіль «МАН» державний номер НОМЕР_1 , переданий відповідачем-1 в оренду та суборенду. При цьому, саме суборендар Товариство з обмеженою відповідальністю "Кій Автор" зверталося до страховика із заявою про настання дорожньо-транспортної пригоди.

У свою чергу, відповідач-2 у відзиві на позовну заяву звернув увагу, що наданий позивачем звіт є недопустимим доказом, оскільки звіт виконаний оцінювачем, який не є судовим експертом, та не містить відомостей про його підготовку для подання до суду. Разом із цим, відповідач-2 не був викликаний на технічний огляд транспортного засобу, відтак не має можливості підтвердити або спростувати факти, які зазначені в акті огляду пошкодженого автомобіля "ФОРД ТРАНЗІТ", державний номер НОМЕР_2 . Також у відзиві вказано, що водій ОСОБА_1 не перебував з відповідачем-2 у трудових відносинах, а керував автомобілем на підставі договору позички автотранспортного засобу.

При розгляді справи судом враховано частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка визначає право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

15.09.2023 у смт. Петриківка, Дніпровського району Дніпропетровської області відбулася дорожньо-транспортна пригода між вантажним автомобілем «МАН» державний номер НОМЕР_1 , та належним позивачу вантажним автомобілем "ФОРД ТРАНЗІТ", державний номер НОМЕР_2 , внаслідок чого останній зазнав пошкоджень.

Постановою Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 03.10.2023 у справі № 187/1811/23 водія ОСОБА_1 , який керував належним відповідачу-1 вантажним автомобілем «МАН» державний номер НОМЕР_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.

Відповідно до складеного на замовлення позивача Звіту про оцінку майна № 69-09.23 від 17.10.2023, вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля "ФОРД ТРАНЗІТ", державний номер НОМЕР_2 , становить 1 764 141,64 грн., ринкова вартість пошкодженого транспортного засобу до ДТП- 375 712,01 грн., тобто вказаний транспортний засіб вважається фізично знищений.

Як убачається з договору купівлі продажу транспортного засобу № 7719/23/1/000868 від 09/11/2023, вартість транспортного засобу "ФОРД ТРАНЗІТ", у пошкодженому стані після ДТП становить 80 000 грн.

Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «МАН» державний номер НОМЕР_1 , ТОВ «Кій Укртранс» на час скоєння ДТП застрахована ПрАТ «КНЯЖА ВІГ» на підставі полісу обов`язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 214875240 (страхова сума за шкоду заподіяну майну 160 000 грн., франшиза 3200 грн.).

Із матеріалів справи слідує, що 13.11.2023 ПрАТ «КНЯЖА ВІГ» здійснило страхову виплату позивачу в межах ліміту (за вирахуванням франшизи) у сумі 156 800 грн.

Поряд із цим судом установлено, що 23.01.2020 між ТОВ «Союз Транс Авто» (орендар) та ТОВ "Кій Укртранс" (орендодавець) укладено договір оренди автомобіля № 23/01-2, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар отримує в платне користування автомобіль «МАН» державний номер НОМЕР_1 .

Надалі, 10.09.2023 між ТОВ «Союз Транс Авто» (орендар) та ТОВ "Кій Автор" укладено договір суборенди автомобіля №10/09-2023, за яким відповідачу-2 передано в суборенду автомобіль «МАН» державний номер НОМЕР_1 .

Крім того, до матеріалів справи відповідачем-2 долучено копії укладених між ОСОБА_1 та відповідачем-2 договору позички автотранспортного засобу від 14.09.2023 № 14-09/01/2023 та договору про виконання робіт № 14-09/23 від 14.09.2023 року.

Так, згідно з договором позички автотранспортного засобу від 14.09.2023 № 14-09/01/2023 ТОВ "Кій Автор", як позичкодавець, передає, а ОСОБА_1 , як користувач, приймає в тимчасове безоплатне користування строком на 7 календарних днів автомобіль «МАН» державний номер НОМЕР_1 .

За умовами договору про виконання робіт № 14-09/23 від 14.09.2023, ТОВ "Кій Автор", як замовник, доручає ОСОБА_1 , як виконавцю, виконання робіт із перевезення вантажу з місця знаходження вантажу до пункту його призначення.

У пункті 1.2 договору вказано, що замовник та виконавець за результатами виконання робіт в останній день місяця складають акт приймання-передачі виконаних робіт із зазначенням маршруту перевезення вантажу, кількості та вартості виконаних робіт.

Термін дії договору з 14.09.2023 до 14.10.2023 року (пункт 5.1 договору).

Таким чином, позивач після залучення до участі у справі співвідповідача, просив стягнути з відповідачів солідарно на підставі статей 1187, 1194 ЦК України шкоду в розмірі 146 612,01 грн., що залишилася невідшкодованою виходячи з вартості належного позивачу транспортного засобу до ДТП у не пошкодженому стані в розмірі 375712,01 грн., за вирахуванням 80 000 грн. вартості належного позивачу ТЗ після ДТП у пошкодженому стані та 156 800 грн. сплаченого страховиком страхового відшкодування. Крім того, до заявленої до стягнення суми включено 7700 грн. витрат на евакуацію пошкодженого транспортного засобу до м. Дніпра.

За положеннями частини 2 статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Виняток із загального правила, визначеного частиною другою статті 1187 ЦК України, викладено у частинах третій та четвертій цієї статті, відповідно до яких особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов`язана відшкодувати її на загальних підставах; якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Аналіз загальних положень про відшкодування шкоди (статті 1166-1194 Цивільного кодексу України) свідчить про те, що власник транспортного засобу відповідає за шкоду завдану особою, яка керувала транспортним засобом, у випадках, коли неправомірному заволодінню цією особою транспортним засобом сприяла недбалість його власника (частина четверта статті 1187 Цивільного кодексу України) або перебування такої особи у трудових відносинах з власником та заподіяння шкоди під час виконання нею трудових обов`язків (частина перша статті 1172 Цивільного кодексу України).

Результат аналізу частини четвертої статті 1187 Цивільного кодексу України дає можливість стверджувати, що умовою застосування частини четвертої статті 1187 Цивільного кодексу України є заволодіння транспортним засобом внаслідок протиправних дій іншої особи (осіб), тобто поза волею його власника (володільця). При цьому передання власником транспортного засобу з порушенням публічних норм (зокрема, особі, яка перебуває в стані алкогольного сп`яніння) не є його неправомірним заволодінням, з огляду на наявність волі власника.

Правомірність володіння майном виникає на підставі певного юридичного факту, зокрема, укладення відповідного договору. Такий договір може укладатися як усно, так і письмово. Якщо власник майна передає іншій особі у володіння певне майно добровільно, проте без відповідного письмового оформлення договірних відносин (за винятком випадків, коли законом встановлена обов`язкова письмова форма такого правочину), то за загальним правилом вважається, що власник правомірно передав майно у володіння іншої особи.

Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18.07.2023 у справі № 914/990/22.

Разом із цим, за змістом п. 2.2 Правил дорожнього руху, власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Відповідно, фактична передача транспортного засобу разом із реєстраційним документом на цей транспортний засіб є правомірним способом набуття володіння такою особою (фактичним володільцем) щодо набутого у такий спосіб автомобіля. Таке володіння вважатиметься правомірним навіть за відсутності будь-яких документів, виданих від імені власника (доручення, договору тощо), допоки протилежне не буде встановлено судом або не зміниться воля власника, який вправі зажадати повернення власної речі від володільця.

Так, у постанові Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 03.10.2023 у справі № 187/1811/23 обставини щодо неправомірності користування ОСОБА_1 автомобілем «МАН» державний номер НОМЕР_1 , не встановлені.

При цьому, судом ураховані доводи позивача про нікчемність договору позички автотранспортного засобу від 14.09.2023 № 14-09/01/2023, який мав бути посвідчений нотаріально згідно зі статтею 799 ЦК України, частиною 4 статті 828 ЦК України, проте відповідні обставини не є підтвердженням неправомірності заволодіння ОСОБА_1 автомобілем «МАН» державний номер НОМЕР_1 .

Як слідує з постанови Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 03.10.2023 у справі № 187/1811/23 у спричиненні 15.09.2023 дорожньо-транспортної пригоди винним визнано водія ОСОБА_1 , який керував автомобілем «МАН» державний номер НОМЕР_1 .

Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 власником автомобіля «МАН» державний номер НОМЕР_1 , є ТОВ "Кій Укртранс".

Разом із цим, указаний транспортний засіб переданий за договором суборенди автомобіля від 10.09.2023 №10/09-2023 в суборенду ТОВ "Кій Автор", яким із ОСОБА_1 укладено 14.09.2023 договір про виконання робіт № 14-09/23 та договір позички автотранспортного засобу № 14-09/01/2023.

Відповідно до пункту 1.3 договору про виконання робіт № 14-09/23 останній не містить умов трудового договору і на нього, відповідно, не поширюються норми трудового законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Тлумачення частини 1 статті 1172 ЦК України свідчить, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником, у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, і завдав відповідну шкоду саме у зв`язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов`язків. Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), проходженням стажування, посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов`язків працівника.

За змістом статті 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Взаємовідносини фізичної особи і суб`єкта господарювання можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами статті 208 Цивільного кодексу України.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 Цивільного кодексу України.

Зі співставлення трудового договору з цивільно-правовим договором, відмінним є те, що трудовим договором регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного результату. Виконавець за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ним ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 820/1432/17.

Отже, відносини, що виникають з цивільно-правового договору про надання послуг, не є тотожними з трудовими правовідносинами, а укладання цивільно-правового договору про надання послуг не свідчить про наявність трудових відносин між замовником та наданими виконавцем фізичними особами і може обумовлюватися свободою договору, визначеною Цивільним кодексом України. При цьому у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 160/5315/19.

Таким чином, за наявності чинного на час настання 15.09.2023 дорожньо-транспортної пригоди договору про виконання робіт № 14-09/23 від 14.09.2023, відсутні підстави вважати, що ОСОБА_1 перебував із відповідачем-2 у трудових відносинах.

Судом ураховані посилання позивача на те, що в постанові Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 03.10.2023 у справі № 187/1811/23 зазначено, що ОСОБА_1 працює водієм в ТОВ «КІЙ Укртранс».

Водночас, дані відомості вказані у вступній частині постанови, тобто не є встановленими преюдиційними обставинами в розумінні частини 4 статті 75 ГПК України.

До того ж, на підтвердження відсутності трудових відносин між ОСОБА_1 та відповідачем-1 станом на третій квартал 2023 року відповідачем-1 надано до матеріалів справи відомості про нарахування заробітної плати (доходу, забезпечення) застрахованим особам, в яких серед працівників відповідача-1 ОСОБА_1 не значиться.

За наведених обставин, надані відповідачами до матеріалів справи докази свідчать, що винний у спричиненні 15.09.2023 дорожньо-транспортної пригоди водій ОСОБА_1 , не перебував у трудових правовідносинах із жодним із відповідачів, що виключає можливість покладення на них відповідальності зі сплати позивачу різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Отже, виходячи зі змісту пред`явлених позовних вимог, позивач просив стягнути солідарно з відповідачів на підставі статей 1187, 1190 ЦК України шкоду в розмірі 146 612,01 грн., що становить різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до частини 1 статті 1190 ЦК України особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Особи вважаються такими, що спільно завдали шкоди, якщо вони завдали неподільну шкоду взаємопов`язаним сукупними діями або діями з єдністю наміру. Солідарний характер відповідальності осіб, що спільно завдали шкоди, пояснюється неподільністю результату їх шкідливих діянь та необхідністю створення умов для відновлення порушених прав потерпілого.

За змістом зазначеної норми закону спільною вважається шкода як неподільний результат неправомірних дій або бездіяльності двох і більше осіб. При цьому не обов`язково, щоб дії або бездіяльність, які завдали шкоди іншим особам, співпадали за часом. Це правило поширюється на випадки, коли неможливо встановити, яка дія та в якій мірі спричинила настання такого наслідку.

Ураховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем наявності в даному випадку солідарного обов`язку відповідачів із відшкодування шкоди в розмірі 146 612,01 грн., що становить різницю між фактичним розміром завданої позивачу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди матеріальної шкоди і отриманою страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Інші доводи учасників справи судом розглянуті, проте на результат вирішення спору не вплинули. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain).

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Понесені позивачем витрати по оплаті судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись статтями 86, 129, 232, 236-241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог фізичної особи-підприємця Попелухи Олени Миколаївни відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя К.В. Полякова