Рішення

від 20.12.2024 по справі 914/2376/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.12.2024 Справа № 914/2376/24

За позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю Спільного Українсько-Американського підприємства Піцца-Пронто, м.Львів

до відповідача: Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м.Львів

про: визнання недійсним договору оренди №456 від 25.05.1993

Суддя Ділай У.І.

Секретар О.Старостенко

За участі представників:

Від позивача: не з`явився

Від відповідача: не з`явився

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.09.2024, справу №914/2376/24 розподілено судді У.І.Ділай.

Ухвалою від 01.10.2024 позов залишено без руху.

25.10.2024 від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою від 28.10.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі. Розгляд справи призначено в порядку письмового провадження без участі представників сторін. Зобов`язано позивача скерувати суду для огляду оригінали документів, копії яких долучені до матеріалів справи.

04.11.2024 від позивача до суду надійшло клопотання про призначення судового засідання з викликом сторін, а також клопотання про визначення місця огляду оригіналів документів.

Ухвалою від 14.11.2024 задоволено клопотання позивача про призначення судового засідання з викликом сторін та клопотання про визначення місця огляду оригіналів документів. Судове засідання у справі №914/2376/24 призначено 12.12.2024.

У судовому засіданні від 12.12.2024 розгляд справи відкладено на 20.12.2024.

Позивач в судове засідання 20.12.2024 відповідач явку повноважного представника не забезпечив, однак направив клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із неможливістю прибути з поважних причин.

Також позивач подав клопотання від 20.12.2024 про розгляд справи в загальному позовному провадженні. В обґрунтуванні зазначеного клопотання зазначено про: складність та значення справи для сторін; докази, що потребують дослідження та звірки з оригіналами; порушення прав підприємства з іноземними інвестиціями, що викликає значний суспільний інтерес та міжнародний резонанс; порушення прав іноземного інвестора; доступ до правосуддя.

У судове засідання 20.12.2024 відповідач явку повноважного представника не забезпечив, причин неявки не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Розглянувши клопотання позивача про відкладення розгляду справи, суд зазначає, що неможливість прибуття у судове засідання одного певного представника жодним чином не впливає на необхідність виконання вимог суду в частині забезпечення участі в судовому засіданні представника, зокрема шляхом уповноваження будь-якої іншої особи.

Стосовно клопотання від 20.12.2024 про розгляд справи в загальному позовному провадженні, зважаючи на обставини спору, суд відзначає, що за приписами частини 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу (надалі ГПК України) України господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного). Частиною 3 зазначеної статті встановлено, що загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Частиною другою статті 247 ГПК України передбачено, що у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до частини 2 статті 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання.

Приймаючи до уваги характер та специфіку спірних правовідносин, суб`єктний склад сторін та предмет доказування, при відкритті провадження суд дійшов висновку, що ця справа не належить до складних та підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, на підставі ч. 1 ст. 247 ГПК України.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 січня 2022 р. N 910/599/21 зазначено, що спір про визнання недійсним договору, згідно із частиною 4 статті 247 ГПК України не віднесений до справ, які не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного провадження. Така справа не є складною, що є дискрецією суду в межах повноважень, передбачених частиною 3 статті 247 ГПК України.

При цьому суд відзначає, що розгляд справи здійснювався з викликом сторін, тобто із забезпеченням прав сторін на участь в судовому засіданні.

Водночас подане клопотання не містить належних обґрунтувань для розгляду цієї справи в межах загального позовного провадження.

Відповідно до ст.248 ГПК України - суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Строк вирішення спору завершується 28.10.2024. Відтак, в суду відсутні підстави для подальшого відкладення розгляду справи поза межами строку, встановленого для вирішення спору у спрощеному позовному провадженні.

В процесі розгляду матеріалів справи суд

встановив:

25.05.1993 між Фондом комунального майна м.Львова (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю спільне українсько-американське підприємство Піцца-Пронто (надалі позивач, орендар) укладено договір на оренду нежитлових приміщень за № 456, за умовами якого орендодавець на підставі договору № 2 від 1.10.1992 із ЖЕК-302 здав, а орендар прийняв в оренду з 1 жовтня 1992р. в користування нежитлові приміщення за адресою: м. Львів, вул.Городоцька, 61, площею 57,1 кв.м. (19-1, 19-2, 19-3, 19-4) під торгові зали (зали харчування) і побутових приміщень.

Відповідно до відмітки відділу оренди нежитлових приміщень від 28.10.1994 на вказаному договорі - такий було продовжено до 21.10.1999 на підставі наказу №6 від 21.10.1994.

24 грудня 2016 року позивач направив інформаційний запит за вих. №161224- 2мр (реєстраційний № З-С-86546-2302 від 24.12.2016) про надання свідоцтва про реєстрацію Управління комунального майна м. Львова, які були скеровані в Управління комунальної власності ДЕП ЛМР, котре переадресувало їх в Архівний відділ апарату виконкому Львівської міської ради.

07 жовтня 2017 року позивач направив запит на доступ до публічної інформації на адресу Львівської міської ради за вих. №64 (реєстраційний № З-С-61121-2302 від 07.10.2016) про надання інформації, зокрема: коли була зареєстрована юридична особа - Фонд комунального майна м. Львова та який присвоєно код ЗКПО; надання довідки з ЄДРПОУ стосовно Фонду комунального майна м. Львова; надання належно завіреної копії ухвали стосовно створення у 1992 році Фонду комунального майна м. Львова та надання належно завіреної копії ухвали стосовно ліквідації у 1994 році Фонд комунального майна м. Львова.

Архівний відділ Львівської міської ради своїм листом за вих. № 110003-338 від 07.04.2017 повідомив ТОВ СП Піцца-Пронто» про те, що свідоцтво про реєстрацію Фонду комунального майна м.Львова на зберіганні в архівному відділі Львівської міської ради не значиться, а дані про реєстрацію юридичної особи - Фонд комунального майна м.Львова, який присвоєно код ЗКПО, довідка з ЄДРПОУ стосовно Фонду комунального майна м.Львова в архівному відділі Львівської міської ради не значаться.

14.05.2021 А.І. Микитин направлено інформаційний запит про надання інформації чи приймав Кабінет Міністрів України рішення щодо передачі нежитлових приміщень за адресою: вул. Городоцька, буд. 61 в м. Львові з державної власності у власність громади м. Львова (Львівської міської ради).

26.05.2021 Міністерство економіки України направило лист-відповідь за вих. № 3113-06/29335-09, в якому зазначено, що пропозицій щодо передачі нежитлових приміщень по вул. Городоцькій, 61 у м. Львові з державної власності у власність територіальної громади м. Львова до Мінекономіки не надходило.

Як зазначено в позові ТзОВ Спільне Українсько-Американське підприємство «Піцца-Пронто» до 2016 року користувалась спірними приміщеннями, здійснюючи свою господарську діяльність. 28.04.2016 Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради звернулось до Господарського суду з позовом про розірвання договору оренди та виселення ТзОВ СУАП «Піцца-Пронто» із приміщень по вул. Городоцькій,61 в м.Львові. В процесі розгляду спору виникло питання права комунальної власності ЛМР на спірні приміщення та право Фонду комунального майна м.Львова на укладення договору оренди №456 від 25.05.1993.

Стосовно позовної давності позивач зазначив, що нормами УРСР не передбачалося такого виду власності як комунальна, і використання спірного приміщення Фондом комунального майна м. Львова було незаконним і не породжувало у останнього права на майно, відтак, слід визнати, що правопорушення в зазначених правовідносинах є триваючим і строк позовної давності до цих правовідносин не застосовується.

Спір виник внаслідок того, що позивач вважає, що його право на користування спірними приміщеннями є порушеним з моменту отримання інформації про відсутність права комунальної власності у Фонду комунального майна Львівської міської ради на нежитлові приміщення по вул.Городоцькій, 61 з індексами 19-1, 19-2, 19-3, 19-4, 19-5, 19-6, м.Львові. Відтак, ТОВ СУАП «Піцца-Пронто» подало позов до визнання недійсним договору оренди №456 від 25.05.1993, укладений між Фондом комунального майна м.Львова та Товариством з обмеженою відповідальністю спільне українсько американське підприємство «Піцца-Пронто».

Відповідач заперечив проти позову, вважаючи їх безпідставними з огляду на таке.

За відповідних умов оспорюваний договір може бути визнаний нечинним недійсним в частині терміну його дії до моменту реєстрації його сторін Фонду комунального майна 25 грудня 1992 року та Товариства з обмеженою відповідальністю Спільне українсько-американське підприємство «Піцца-Пронто» 25 листопада 1992 року. Підстави для визнання недійсним договору № 456 від 25.05.1993 в частині поширення його на відносини, які тривали після 25.12.1992 відсутні. На час укладення договору - 25.05.1993 обидві сторони договору існували. А визначення терміну дії договору часовим проміжком, який починається ще коли сторін договору не існувало, сталося, вочевидь, внаслідок помилки (ймовірно була вписана дата договору №2 від 01.10.1992 із ЖЕК 302, на підставі якого, згідно із п.1 Договору були передані в користування нежитлові приміщення), а не внаслідок обману, як стверджує позивач, адже і самого позивача станом на 01.10.1992 ще також «не існувало» і йому це було достеменно відомо.

Про відповідні обставини укладення договору позивач знав або об`єктивно міг знати ще в 1993 році. Немає і не може бути обставин, які б доводили, що позивач об`єктивно не міг ознайомитись із текстом укладеного, підписаного ним договору.

Посилання позивача на лист від 07 квітня 2017 за № 110003-338 як дату виявлення вищеописаних обставин, позбавлене будь-якого сенсу, адже ніщо не заважало позивачу скерувати відповідний запит і отримати на нього відповідь, починаючи з моменту укладення договору.

За твердженням відповідача, немає і не може бути обставин за яких позивач міг не знати, що його самого станом на 01.10.1992 «не існувало».

У відзиві на позов відповідач заявив про позовну давність за обставинами цієї справи. За міркуваннями відповідача, навіть якщо припустити, що оспорюваний договір укладався з порушеннями, зокрема термін його дії визначено з дати, коли орендодавець та орендар ще не були зареєстровані як юридичні особи, про відповідні обставини укладення договору позивач знав або об`єктивно міг знати ще в 1993 році. Немає і не може бути обставин, які б доводили, що позивач об`єктивно не міг ознайомитись із текстом укладеного, підписаного ним договору.

Крім того, відповідач звернув увагу, що державна реєстрація права комунальної власності на спірні нежитлові приміщення проведена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 961936546101, на підставі рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 06 червня 2016 року № 414 «Про реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення на вул.Городоцькій,61».

Також відповідач зазначив, що доводи позивача в обґрунтування відсутності права комунальної власності на нежитлові приміщення площею 57,4 кв.м з індексами приміщень 19-1,19-2,19-3,19-4,19-5,19-6 по вул. Городоцькій, 61 у м.Львові, вже піддавались судовій оцінці в межах розгляду справи №461/6488/17 за позовом Микитин Анни Іванівни (керівника позивача у справі - ТзОВ Спільне Українсько-Американське підприємство «Піцца-Пронто») до Виконавчого комітету Львівської міської ради, третя особа - Управління комунальної власності Львівської міської ради, про визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 06 червня 2016 року № 414 «Про реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення на вул.Городоцькій,61», за результатами розгляду якої в задоволенні позовних вимог всіма трьома інстанціями було відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 16.02.2023 у справі №461/6488/17 встановлено, що об`єкт нерухомого майна, нежитлове приміщення по вул.Городоцькій,61 у м.Львові, в якому розташовані спірні приміщення, знаходиться у комунальній власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради (п.21 постанови).

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судом та не заперечено сторонами, Акціонерне товариство громадського харчування Залізничного району м.Львова підпорядковувалось управлінню громадського харчування Львівського облвиконкому. На підтвердження долучено копію рішення виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів №192 від 26.05.1988 «Про зміну в місті Львові організаційної структури підприємств громадського харчування, підпорядкованих управлінню громадського харчування Львівського облвиконкому», згідно з яким було реорганізовано спеціальні трести їдалень промислових підприємств і установ №1, №2, учбових закладів, загальнодоступних їдалень, ресторанів і кафе, об`єднань громадського харчування школярів м. Львова в комбінати громадського харчування в адміністративних районах.

Рішенням виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів №546 від 29.12.1990 «Про часткову зміну рішення облвиконкому від 26.05.1988 №192», у зв`язку з утворенням на базі комбінату громадського харчування акціонерного товариства громадського харчування Залізничного району м.Львова та прийняття ним всіх прав і зобов`язань комбінату, виконком Львівської обласної ради народних депутатів вирішив: виключити з п.1 положення про утворення комбінату громадського харчування Залізничного району м.Львова.

Таким чином, до 1992 року приміщення за адресою: м.Львів, вул.Городоцька, 61 з індексами 19-1, 19-2, 19-3, 19-4, 19-5,19-6 належало до Акціонерного товариства тресту «Підприємств громадського харчування» Залізничного району м.Львова.

Керуючись Указом Президента України №70 від 31.01.1992 про комерціалізацію державної торгівлі і громадського харчування було створено підприємство громадського харчування (ПГХ) «Гарячі бутерброди». На підтвердження долучено копію свідоцтва про державну реєстрацію господарського формування №02687 від 10.07.1992. Підприємство «Гарячі бутерброди» шляхом комерціалізації було реорганізоване в окрему юридичну структуру. У подальшому ПГХ «Гарячі бутерброди» було перереєстровано у ТзОВ СУАП «Піцца-Пронто», як правонаступник ПГХ «Гарячі бутерброди».

25.05.1993 між Фондом комунального майна м.Львова (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю спільне українсько-американське підприємство Піцца-Пронто (орендар) укладено договір на оренду нежитлових приміщень за № 456, за умовами якого орендодавець на підставі договору № 2 від 1.10.92р. із ЖЕК-302 здав, а орендар прийняв в оренду з 1 жовтня 1992р. в користування нежитлові приміщення за адресою: м. Львів, вул.Городоцька, 61, площею 57,1 кв.м. (19-1, 19-2, 19-3, 19-4) під торгові зали (зали харчування) і побутових приміщень.

Зважаючи на те, що спірний договір було укладено 25.05.1993, відтак стосовно питань, щодо його відповідності чинному законодавству при його укладенні слід застосовувати положення Цивільний кодекс УРСР 1963 року (надалі - ЦК УРСР).

Відповідно до ч.1 ст.41 ЦК УРСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків. Угоди можуть бути односторонніми і дво-або багатосторонніми (договори).

Згідно з ч. 1 ст.42 ЦК УРСР угоди можуть укладатись усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній).

За змістом ст. 153 ЦК УРСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Коли сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому обумовленої форми, хоч би за законом для даного виду договорів ця форма і не потребувалась (ст.154 ЦК УРСР).

В обґрунтуванні позовних вимог позивач покликається на те, що Фонд комунального майна м.Львова на час укладення спірного договору був неналежним орендодавцем. На підтвердження долучено копію Ухвали 13-ої сесії 21-го скликання від 25.12.1992.

Як встановлено судом, Ухвалою Львівської міської Ради народних депутатів № 12 від 29.01.1993 затверджено Положення про фонд комунального майна м.Львова. Дане Положення визначає загальні правові, організаційні та фінансові основи діяльності фонду комунального майна м.Львова. Відповідно до п. 1.1 вказаного Положення, Фонд утворюється Львівською міською Радою народних депутатів як орган приватизації, а також управління майном, що є у комунальній власності м.Львова /у межах, визначених даним Положенням/.

Однак, згідно з п.1 Договору оренди №456 від 25.05.1993 сторони погодили, що Фонд комунального майна м.Львова здав, а Товариство з обмеженою відповідальністю спільне українсько-американське підприємство Піцца-Пронто спірні приміщення прийняло в оренду 01.10.1992 на термін 01.10.1994. Тобто, 25.05.1993 орендодавець та орендар встановили, що умови спірного договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Суд констатує, що вказана умова суперечить положенням чинного на той час законодавства України (які не передбачали можливості обчислювати перебіг строку оренди раніше, ніж укладався договір) та всупереч положенням ч.2 ст.19 Конституції України, якими зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Фондом комунального майна м. Львова в порушення встановленим нормам, термін оренди спірного приміщення обчислило з 01.10.1992, тобто, швидше, ніж сторони підписали письмовий договір.

З огляду на зазначене слід зазначити, що своє волевиявлення на укладення договору сторони договору виявляють в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа, в якому фіксуються правові наслідки. Разом з тим, строк договору це час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Вказаний строк не може розпочинати свій перебіг швидше, ніж сторонами досягається згоди з усіх істотних умов та складається письмовий документ.

Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР (1963) недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення. Проте, якщо з самого змісту угоди випливає, що вона може бути припинена лише на майбутнє, дія угоди визнається недійсною і припиняється на майбутнє (ст. 59 ЦК УРСР 1963).

Відповідно до п.4 та п.9 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. До договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.

Зважаючи на зазначене, господарський суд погоджується з доводами позивача щодо того, що оспорюваний правочин підлягає визнанню недійсним на підставі приписів ст. 59 ЦК УРСР (1963), оскільки суперечить положенню 48 ЦК УРСР (1963).

Стосовно позовної давності слід зазначити таке.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто, можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3 ст. 267 ЦК України).

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття "позовна" вказує на форму захисту - шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту).

Питання про об`єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії "право на позов у матеріальному сенсі" (право на захист) у контексті її співвідношення із суб`єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин.

Набуття права на захист, для здійснення якого встановлено позовну давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права.

Суб`єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне.

Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Оскільки, метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто, тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, можна зробити висновок, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто, після виникнення права на захист (охоронного).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 22.02.2017 у справі №6-17цс17.

У цій справі суд встановив, що позивач зазначав про те, що Фонд комунального майна не був зареєстрований, як юридична особа, тобто був неналежним орендодавцем, керівник товариства Микитин А.І. довідалась про це 07 квітня 2017 року з наданої відповіді Архівного відділу Львівської міської ради від 07 квітня 2017 року за № 110003-338.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Позивачу відомо про обставини, які покладені в основу підстав позову щонайменше з квітня 2017 року.

У відзиві відповідач просив застосувати позовну давність для вирішення цієї справи.

При цьому суд зазначає, що відповідно до п. 12 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19" з 12 березня 2020 року на усій території України встановлено карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Також слід зазначити, що 24.02.2022 підписано Указ № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».

Відповідно до п. 19 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, в період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року N 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року N 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Зважаючи на заявлену позовну давність та заявлені вимоги позивача про визнання недійним спірного договору, суд звертає увагу на правовий висновок вказаний в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі N 127/15672/16-ц про обмеження останніми трьома роками, які передували подачі такого позову та "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, відтак позивач мав право звернутися із позовом до суду з 07.04.2017. До такого висновку Господарський суд Львівської області прийшов, зважаючи на дату звернення із позовом до суду та необхідно врахувати запровадження карантину та воєнного стану, у зв`язку із запровадженням яких позовна давність на період з 07.04.2017 продовжена.

Отже, позов пред`явлений в період дії воєнного стану, відтак в суду відсутні правові підставі для застосування позовної давності в цьому спорі.

Щодо покликань позивача, що Фонд комунального майна та Львівська міська рада народних депутатів на час укладання спірного договору не були власниками зданого в оренду нежитлового приміщення, Господарський суд Львівської області звертає увагу на рішення Галицького районного суду м.Львова від 28.01.2020, яке залишено без змін та набрало законної сили відповідно до постанови Верховного суду від 16.02.2023 у справі №461/6488/17.

Так, предметом розгляду справи №461/6488/17 було визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради №414 від 06 червня 2016 року «Про реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення по вул. Городоцькій, 61 з індексами 19-1, 19-2, 19-3, 19-4, 19-5, 19-6 у м.Львові». Згідно з рішенням Галицького районного суду м.Львова від 28.01.2020 територіальна громада м. Львова в особі Львівської міської ради є власником спірних приміщень.

Судовий збір покладається на відповідача, оскільки спір виник з його вини.

Керуючись статтями 4, 7, 8, 73, 76-79, 129, 233, 236, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задоволити.

2.Визнати недійсним договір оренди № 456 від 25 травня 1993 року, укладений між Фондом комунального майна м. Львова та Товариством з обмеженою відповідальністю Спільне Українсько-Американське підприємство Піцца-Пронто.

3.Стягнути з Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (79008, Львівська область, місто Львів, площа Галицька, 15, ідентифікаційний код 25558625) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Спільне Українсько-Американське підприємство Піцца-Пронто (79016, Львівська область, місто Львів, вулиця Городоцька, 61, ідентифікаційний код 14369753) 3028,00 грн судового збору.

4.Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки передбачені ст.ст. 241, 256, 257 ГПК України та може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повне рішення складено 27.12.2024.

Суддя Уляна ДІЛАЙ