Рішення

від 19.12.2024 по справі 922/2849/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.12.2024м. ХарківСправа № 922/2849/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МАКСИ-БУД", Сумська обл., Шосткинський р-н, с. Миронівка до Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Харків про визнання незаконним і скасування рішення за участю представників:

позивача - Страшок Є.В. (в режимі відеоконференції)

відповідача - Авді К.Б. (в режимі відеоконференції)

ВСТАНОВИВ:

13.08.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "МАКСИ-БУД" звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, в якій просить суд скасувати рішення Антимонопольного комітету України Східного Міжобласного територіального відділення від 29.05.2024 року № 70/65-р/к у справі № 3/01-70-21 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу на Товариство з обмеженою відповідальністю МАКСИ-БУД.

Ухвалою суду від 15.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі №922/2849/24, розгляд якої вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначенням підготовчого засідання на 12.09.2024 о 11:00.

Судом було розглянуто клопотання (вх. № 21805 та вх. № 21830) Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про розгляд справи у закритому судовому засіданні та постановлено ухвалу від 26.09.2024, якою відмовлено у задоволенні даного клопотання (вх. № 21805 та вх. № 21830) та розгляд справи №922/2849/24 вирішено продовжувати здійснювати у відкритому судовому засіданні. Ухвалою від 26.09.2024 повідомлено учасників справи, що клопотання (вх. № 24243) про відкладення було задоволено, а підготовче засідання у справі відбудеться 10 жовтня 2024 року о(б) 11:15 год.

10 жовтня 2024 року судом постановлено ухвалу, якою продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів до "13" листопада 2024 р. та відкладено підготовче засідання на 31.10.2024 о 11:20

Суд зазначає, що судове засідання призначене ухвалою суду від 10.10.2024 на 31.10.2024 року не відбулося з причин поточної обстановки, що склалася в місті Харкові, влучанням російської авіабомби у будівлю Держпром, у якій розміщується Господарський суд Харківської області, що зазнала пошкоджень, а приміщення суду зазнали суттєвих руйнувань, перебої у електропостачанні та повноцінного функціонування суду. Також, зазначене спричинило до затримки розгляду, вирішенні питань щодо поданих клопотань та заяв, виготовлення певних процесуальних документів.

Враховуючи усунення обставин, які зумовили підстави тимчасової затримки у вирішенні спорів, суд повідомив своєю ухвалою від 06.11.2024, що засідання у справі відбудеться 14 листопада 2024 року о(б) 11:15 год.

Судом постановлено ухвалу від 14.11.2024р. про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 05 грудня 2024 року о 11:15. Ухвалою суду від 05.12.2024 повідомлено учасників справи, що судове засідання у справі відбудеться 19 грудня 2024 року о(б) 11:15 год.

У судовому засіданні представник Позивача позовні вимоги підтримує, вважає їх обґрунтованими, доведеними та таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Представник Відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечує, вважає їх не обґрунтованими з підстав порушення з боку Позивача законодавства про захист економічної конкуренції, де наявні дії щодо спрямованості суб`єктів господарювання погодження, координування, власної конкурентної поведінки.

Суд звертає увагу на те, що розумність строків розгляду справи судом є одним із основних засад (принципів) господарського судочинства та неприпустимість зловживання процесуальними правами (пункти 10, 11 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

В силу приписів ст. 2, 4 Закону України Про доступ до судових рішень кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Це право забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, встановленому цим Законом. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).

Відповідно до ч. 2 ст. 42 ГПК України, учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом. Згідно з ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

З врахуванням вказаних приписів чинного законодавства та з огляду на фактичні обставини справи суд констатує, що вчинив всі необхідні та можливі заходи для належного повідомлення сторін про дату, час та місце судового засідання по даній справі, їм надана можливість скористатись своїми процесуальними правами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України, в тому числі судом дотримано під час розгляду справи обумовлені чинним законом процесуальні строки для звернення учасників справи із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував на необхідність дотримання принципу розумності тривалості провадження.

Так, у рішення "Вергельський проти України" ЄСПЛ вказав, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів.

Враховуючи вищевказане суд вважає, що учасники процесу були належним чином повідомлений судом про розгляд спору за їх участю. В той же час, вони не були позбавлений можливості скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" та ознайомитися з ухвалами Господарського суду Харківської області та визначеними у ній датами та часом розгляду даної справи та забезпечити представництво його інтересів в судових засіданнях.

Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.

В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

З`ясувавши всі фактичні обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд установив такі обставини з урахування посилання кожного з учасників справи щодо своєї позиції.

Судом встановлено та не заперечується учасниками справи, що 29.05.2024 року Східним міжобласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України було винесено рішення по справі № 3/01-70-21 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу на ТОВ МАКСИ-БУД у розмірі 68000,00 грн. (шістдесят вісім тисяч грн..00 коп.). Де, за результатами розгляду справи № 3/01-70-21 було визнано ТОВ МАКСИ-БУД та ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ СУМИПРЕСТИЖ особами, що вчинили порушення, передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України Про захист економічної конкуренції, у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, під час підготовки конкурсних пропозицій та участі у торгах, проведених Господарським судом Сумської області на закупівлю Код ДК 021:2015 - 45453000-7 - Капітальний ремонт і реставрація - Капітальний ремонт покрівлі адміністративної будівлі Господарського суду Сумської області за адресою: м. Суми, пр-т Шевченка буд. 18/1 (коригування) (ідентифікатор закупівлі в електронній системі закупівель Рrоzоrrо UA-2019-08-12-001061-b).

Проте Позивач не погоджуючись з рішенням Антимонопольного комітету України Східного Міжобласного територіального відділення від 29.05.2024 року № 70/65-р/к у справі № 3/01-70-21 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (далі - Рішення № 70/65-р/к) звернуся до господарського суду про скасування такого рішення з підстав недоведеності вини Позивача, оскільки висновки Відповідача ґрунтуються лише на припущеннях і не мають конкретних доказів.

Посилаючись на п. (28) розділ 5 Витягу з рішення Відповідача щодо встановлення анти конкурентних узгоджених дій з поданих ТОВ МАКСИ-БУД та ТОВ СУМИПРЕСТИЖ у складі тендерних пропозицій на Торги, Позивач вважає такі обставини не доведеними, оскільки відповідно до ст. 5 Закону України Про захист економічної конкуренції узгодженими діями є укладення суб`єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об`єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб`єктів господарювання. Узгодженими діями є також створення суб`єкта господарювання, об`єднання, метою чи наслідком створення якого є координація конкурентної поведінки між суб`єктами господарювання, що створили зазначений суб`єкт господарювання, об`єднання, або між ними та новоствореним суб`єктом господарювання, або вступ до такого об`єднання, крім випадків, передбачених Законом України "Про медіа".

Позивач заперечує наявність укладення з ТОВ СУМИПРЕСТИЖ угод у будь-якій формі, не було прийнято ніяких рішень, які б свідчили про узгодженість дій між ТОВ МАКСИ-БУД та ТОВ СУМИПРЕСТИЖ, що на думку Позивача вважається не доведеною з боку Відповідача обставиною в ході розслідування.

З пунктів (41), (42), (43) Рішення № 70/65-р/к вбачається, що ТОВ Сумипрестиж у своїй тендерній пропозиції надало копі договору від 20.05.2016 року купівлі-продажу 17/100 (сімнадцять сотих) часток нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою м. Суми, вул. Кооперативна,3. В складі тендерної пропозиції ТОВ Макси-Буд надало копі договору оренди приміщення від 02.01.2019 №02/02/19, відповідно до якого ТОВ Сумипрестиж (орендодавець) здає, а ТОВ Макси-Буд приймає у платне строкове користування кімнату (приміщення) загальною площе 28,6 м2, які розташовані на другому поверсі споруди за адресою м. Суми, вул. Кооперативна,3 для використання майна під офіс терміном на 2 роки. Таким чином, Відповідачі у період 02.01.2019- 31.12.2019, в тому числі у період проведення торгів, знаходилися в одному нежитловому приміщенні, були пов`язані договірними відносинами та мали можливості для обміну інформацією.

Відповідно до чинного законодавства України, особа, яка має у своїй власності певне майно, має право його продати, здати в оренду або вчинити інші дії з цим майном, які не суперечать чинному законодавству України. Тому сам факт того, що ТОВ Сумипрестиж було здано в оренду у платне строкове користування кімнату (приміщення) загально площе 28,6 м2 ТОВ Макси-Буд та знаходилися в одному нежитловому приміщенні зовсім не свідчить про те, що Відповідачі мали можливості для обміну інформації, нічим не підтверджений і по своїй суті являється лише припущенням Відділу досліджень і розслідувань (далі Відділ), які не доведені.

У пункті (44) Рішення № 70/65-р/к вказується, що зробивши висновок на підставі пунктів (41), (42), (43) цього рішення, встановлені у Справі обставину своїй сукупності доводять, зокрема, що відповідне використання Відповідачами одних і тих же IP-адреси для: - Завантаження своїх тендерних пропозицій до електронної системи закупівель Prozorro для участі в Торгах з одного електронного майданчика в один і той же день з невеликою різниці у часі у 7 хв. 40 сек., який є останнім передбаченим Замовником днем для подання тендерних пропозицій, входу в аукціон; - Входу до електронних банківських кабінетів для здійснення операцій по рахунках в одні і ті ж самі дні з невеликою різницею у часі; - Подання податкових звітностей в одні і ті самі ж дні з невеликою різницею у часі свідчить про наявність умов для обміну інформацією, узгодженість дій Відповідачів під час підготовки й участі в Торгах, а також про обізнаність щодо дій один одного під час участі у Торгах.

Позивач не погоджуючи з даним твердженням Відповідача у зв`язку з відсутністю фактичної доведеності, оскільки на думку Позивача такі доводи ґрунтується Відповідачем лише на припущеннях. Так, наявність одного Інтернет-провайдера в одному нежитловому приміщенні, яке має доволі велику площу і велику кількість різного роду підприємств в цьому приміщенні, встановлює одну IP-адресу. Крім того, зазначення того, що подання податкових звітностей в одні і ті самі дні з невеликою різницею у часі не можуть бути розглянуті в якості доказу про узгоджені дії Відповідачів, оскільки подання податкової звітності зовсім не відноситься до предмету розгляду у рамках Подання Відділу та справи в цілому про порушення економічної конкуренції і вважаємо таким, що є втручанням органів державної влади та органів місцевого самоврядування у господарську діяльність товариств, що є незаконним відповідно до положень Господарського кодексу України (ч. 5 ст. 19 Господарського кодексу України).

Пунктом (51) розділу 5 Рішення № 70/65-р/к визначено, що Відповідачі у період 02.01.2019 31.12.2019, в тому числі у період проведення торгів, знаходилося у одному житловому приміщенні, були пов`язані договірними відносинами та мали можливість для обміну інформації. Даний висновок на думку Позивача є лише припущенням і не доведеним аргументом, а так - не може бути використано в якості доказу, оскільки між ТОВ МАКСИ-БУД та ТОВ СУМИПРЕСТИЖ існував лише договір оренди частини приміщення і у висновку Відповідача (АМК) зазначено, що ТОВ МАКСИ-БУД та ТОВ СУМИПРЕСТИЖ лише мали можливість для обміну інформації, але не приведено доказів, що був обмін інформацією між вищевказаними підприємствами.

Позивач вважає, що викладене у розділу "5.2. Однакові властивості електронних файлів, завантажених Відповідачами до системи Prozzoro" Рішення №70/65-р/к є лише припущення відділу та не може бути використане в якості доказу про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, де зазначено, що в ньому не міститься конкретних доказів стосовно порушення економічної конкуренції Відповідачів та наявності узгоджених дій Відповідачів, оскільки наявність спільних особливостей, які свідчать про єдине джерело файлів, послідовність нумерації документації, наявність рекомендованих листів, наданих іншим підприємством Відповідачам ще не доказує факту порушення чинного законодавства, а як зазначено в п. (55) можуть свідчити про використання ТОВ Макси-Буд та ТОВ Сумипрестиж спільного обладнання для їх виготовлення. що є лише припущенням відділу та не може бути використане в якості доказу про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Щодо викладеного в розділі "5.3. Схожість в оформленні документів у тендерних пропозиціях Відповідачів під час участі у Торгах" Рішення №70/65-р/к, на думку Позивача, не є об`єктивними і не можуть слугувати доказами, оскільки листи, відповіді, інші письмові документи, які використовуються у господарській діяльності підприємств, можуть бути запозичені в якості прикладу з інших підприємств, які є у вільному доступі у мережі Інтернет. Навіть зазначення граматичних помилок у документах не є вагомим доказом, оскільки не всі користуються правописом і використовують його в написанні документації (навіть у Поданні Відділу зустрічаються помилки, а саме невірне вживання прийменників У та В).

Також Позивач посилається на відсутність обґрунтування щодо можливості вважати прийнятним стосовно прийняття доказів, аргументів Відповідача викладених у розділі "5.7. Надання фінансової допомоги" Рішення №70/65-р/к, оскільки в якості доказу наявності узгоджених конкурентних дій Відповідачів надання фінансової допомоги один одному з міркувань, які викладені відділом у Поданні, є втручанням органів державної влади та органів місцевого самоврядування у господарську діяльність товариств, а отже на думку Позивача є незаконним відповідно до положень Господарського кодексу України.

Позивач вважає, що посилання Відповідача стосовно наявності спільного працівника у Відповідачів (ТОВ Макси-Буд та ТОВ Сумипрестиж) не є доказом порушення законодавства про захист економічної конкуренції, оскільки чинне трудове законодавство, яке діє і діяло на період 2019 року не забороняє особам працювати за зовнішнім сумісництвом на різних підприємства у вільний від основної роботи час (ст. 1021 КЗпП України).

Щодо висновку викладеному у пункті (114) Рішення №70/65-р/к Позивач вважає, що не відповідає вимогам викладеним у ст. 20 Закону України Про публічні закупівлі, де встановлено, що для проведення відкритих торгів має бути подано не менше двох тендерних пропозицій. На дані торги свої тендерні пропозиції на майданчик подавали чотири учасника, перемогу отримав інший учасник, а не ТОВ СУМИПРСЕТИЖ чи ТОВ МАКСИ-БУД, тому торги вважалися такими, що відбулися.

Враховуючи вищевикладене на думку Позивача з боку Відповідача здійснено порушення його прав щодо втручання у господарську діяльність товариства, у зв`язку з чим Позивач був вимушений звернутися до суду за своїм захистом.

Відповідач не погоджується з визначеним у позові вимогами та зазначає, що посилання Позивача ґрунтуються на незгоді з Рішенням №70/65-р/к АМКУ, проте не доводить, а ні фактичними доказами, а ні належним правовим обґрунтуванням відсутності порушення конкурентного законодавства.

Так, Відповідач вказує, що аналіз здійснювався саме з наданих ТОВ МАКСИ-БУД та ТОВ СУМИПРЕСТИЖ доказів (документів, матеріалів) у складі тендерних пропозицій на Торги, де в ході розгляду Справи інформації виявлені певні обставини, які свідчать про узгодженість дій ТОВ МАКСИ-БУД та ТОВ СУМИПРЕСТИЖ під час участі у Торгах.

Початкову пропозицію для участі у Торгах учасники ТОВ МАКСИ-БУД та ТОВ СУМИПРЕСТИЖ було подано з одного і того ж авторизованого електронного майданчика Держзакупівлі. Онлайн, які заходили в аукціон з однинакової ІР-адреси - НОМЕР_1 . Дана інформація надана листом ДП ПРОЗОРРО від 25.10.2019 № 206/2825/03 (вх. № 68-01/2332/02-10 від 07.11.2019) (т. 2 а.с. 84).

З наданої Товариством з обмеженої відповідальності ДЕРЖЗАКУПІВЛІ.ОНЛАЙН (оператор авторизованого електронного майданчика Держзакупівлі.Онлайн) інформації у листі від 02.12.2019 № 021219-3 (вх. № 68-01/76-Кі від 02.12.2019) вбачається, що ТОВ МАКСИ-БУД та ТОВ СУМИПРЕСТИЖ подали свої тендерні пропозиції для участі у Торгах з однієї і тієї ж IP-адреси 31.135.151.5 в один і той же день, який є останнім передбаченим Замовником днем для подання тендерних пропозицій, з невеликою різницею у часі - 7 хв. 40 сек. (т. 2 а.с. 85).

З наданої від ТОВ ТЕХНІЧНИЙ ЦЕНТР РАДІО СИСТЕМИ викладеної в листі від 28.01.2020 № 18 (вх. № 68-02/196 від 31.01.2020), зазначено, що ІР-адреса НОМЕР_1 належить до пулу динамічних адрес. Разом з тим, ІР-адреса 31.135.151.5 (та інші, що викладені в цьому листі) у вказаній період (згідно листа №80-02/55 від 20.01.2020, тобто у період з 14.08.2019 по 29.08.2019, як зазначає Відповідач у період проведення Торгів) була надана споживачу ТОВ СУМИПРЕСТИЖ (адреса підключення: вул. Кооперативна, буд. 3, м. Суми, 40000, МАС адреса пристрою 14:сс.:20:са:d2:49) на підставі договору про надання телекомунікаційних послуг від 03.09.2014 № 23384. (т. 2 а.с. 88-91). Відповідач посилається на надану від ТОВ ТЕХНІЧНИЙ ЦЕНТР РАДІО СИСТЕМИ інформацію, оскільки інтернетпровайдером ІР-адреси НОМЕР_1 є ТОВ ТЕХНІЧНИЙ ЦЕНТР РАДІО СИСТЕМИ (ідентифікаційний код юридичної особи 21127420, місцезнаходження: 40000, Сумська обл., м. Суми, вул. Воскресенська, буд. 3/5, кв. 17, 18), згідно з інформацією, розміщеною на сайті https://nordvpn.com.

Відповідач на підставі вищевикладеного (наданої інформації) зазначає, що учасники Торгів ТОВ МАКСИ-БУД та ТОВ СУМИПРЕСТИЖ здійснили завантаження своїх тендерних пропозицій до електронної системи закупівель Рrоzоrrо з одного електронного майданчика з P-адреси 31.135.151.5, що є однаковою у обох учаників, в один і той же день з різницею у часі у 7 хв. 40 сек., який є останнім передбаченим Замовником днем для подання тендерних пропозиції.

Шосткинське управління ГУ ДПС у Сумській області надало відповідь листом від 05.11.2019 № 3481/10/18-28-53-02-06 (вх. № 68-01/2389/03-08 від 13.11.2019) та листом від 01.11.2019 № 3322/10/18-28-54-54-01-25 (вх. № 68-01/2361/03-08 від 07.11.2019) на запит Сумського обласного територіального відділення антимонопольного комітету України від 24.10.2019 №63-08/1803 (вх. №3610/10 від 28.10.2019), стосовно обліку ТОВ СУМИПРЕСТИЖ в ДПІ у м. Сумах, а також щодо платника податків ТОВ МАКСИ-БУД за період 2018 та 1 півріччі 2019 щодо трудових відносин стосовно нарахування та виплат доходів громадянам (згідно наданої таблиці), а також стосовно інформації щодо трудових відносинах громадян за цей період з іншими суб`єктами господарювання, які визначені у додатку. Тобто перебування в трудових відносинах з ТОВ МАКСИ-БУД та ТОВ СУМИПРЕСТИЖ, та іншими. (т. 2 а.с. 92 - 106).

Листом від 19.12.2019 № 20.1.0.0/7-191211/7855 (вх. № 68-01/78-КІ/02-10 від 19.12.2019) АТ ПРИВАТБАНК підтверджено наявність у ТОВ МАКСИ-БУД та ТОВ СУМИПРЕСТИЖ відкритих рахунків у зазначеній банківській установі та надало інформацію, згідно з якою представники ТОВ МАКСИ-БУД (логін для входу - MAKSI-BUD) та ТОВ СУМИПРЕСТИЖ (логін для входу - NINEL-DOVJENKO) у період з 01.01.2019 по 16.12.2019 (включаючи період проведення Торгів) користувалися інтернет-банкінгом з одних і тих же ІР-адрес в ті ж самі дні з невеликою різницею в часі (т. 2 а.с. 107 - 137).

ТОВ ТЕХНІЧНИЙ ЦЕНТР РАДІО СИСТЕМИ листом від 26.08.2022 № 057 на запит №70-02/с-1751 від 11.08.2022 надало дані статистики використання IP-адрес, з яких користувалися інтернет-банкінгом ТОВ МАКСИ-БУД та ТОВ СУМИПРЕСТИЖ, належать абоненту ТОВ СУМИПРЕСТИЖ, що фактично надавалися за адресою: м. Суми, вул. Кооперативна, буд. 3, під час входу/підключення до телекомунікаційної мережі використано один роутер: 14:сс:20:сa:d2:49. (т. 2 а.с. 138 - 139).

Також, Відповідачем надано відповідь ТОВ ВОЛЯ-КАБЕЛЬ від 02.09.2022 № 286/ВК щодо ІР адреса НОМЕР_2 , де вказано, що дана адреса є динамічною, тобто призначається при кожному підключенні будь-якого користувача до Інтернету. У зв`язку з тим, що інформація про використання динамічних ІР-адрес зберігається лише за останні 365 днів, у ТОВ ВОЛЯ-КАБЕЛЬ відсутня інформація щодо користувача ІР-адресою у 2019 році. (т. 2 а.с. 140).

Відповідач вважає, що ТОВ МАКСИ-БУД та ТОВ СУМИПРЕСТИЖ (відповідачі у Рішенні №70/65-р/к) у період 01.01.2019 - 31.12.2019, в тому числі у період проведення торгів, використовували для входу до електронних банківських кабінетів для здійснення операцій по рахунках одні і ті ж ІР-адреси в одні і ті самі дні з невеликою різницею у часі, що свідчить про спільну діяльність Відповідачів , в тому числі у період проведення Торгів.

Відповідно до листа інтернетпровайдера ТОВ ТЕХНІЧНИЙ ЦЕНТР РАДІО СИСТЕМИ від 04.04.2023 № 22 (вх. № 70-01/906 від 11.04.2023) IP-адреси: 91.201.226.181, 31.135.150.255, 193.178.228.215, 91.201.227.21, з яких ТОВ МАКСИ-БУД та ТОВ СУМИПРЕСТИЖ у 2019 році подавали податкові звітності, належать абоненту ТОВ СУМИПРЕСТИЖ, фактично надавалися за адресою: м. Суми, вул. Кооперативна, буд. 3. (т. 2 а.с. 142 - 144).

Також, у якості доказів, Відповідач (АМК) посилається на надане ТОВ СУМИПРЕСТИЖ в своїй тендерній пропозиції копію договору від 20.05.2016 купівлі продажу 17/100 (сімнадцять сотих) часток нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Суми, вул. Кооперативна, буд. 3, де за цією же адресою за договором оренди приміщення від 02.01.2019 № 02\02\19 ТОВ СУМИПРЕСТИЖ (орендодавець) здає, а ТОВ МАКСИ-БУД приймає у платне строкове користування кімнату (приміщення) загальною площею 28,6 м2, як вбачається з наданої останнім тендерної пропозиції. Тобто на думку Відділення антимонопольного комітету ТОВ МАКСИ-БУД та ТОВ СУМИПРЕСТИЖ у період 02.01.2019 - 31.12.2019, в тому числі у період проведення торгів, знаходилися в одному нежитловому приміщенні, були пов`язані договірними відносинами та мали можливості для обміну інформацією.

Вказані факти у своїй сукупності свідчать про те, що на всіх стадіях підготовки пропозицій конкурсних торгів для участі у Торгах Відповідачі були обізнані щодо участі кожного з них у зазначених Торгах, що підтверджується, зокрема: 1) використанням Відповідачами одних і тих же ІР-адрес для: - завантаження своїх тендерних пропозицій до електронної системи закупівель Рrоzоrrо з одного електронного майданчика в один і той же день з різницею у часі у 7 хв. 40 сек., входу в аукціон; - входу до електронних банківських кабінетів для здійснення операцій по рахунках в одні і ті самі дні з невеликою різницею у часі; - подання податкових звітностей в одні і ті самі дні з невеликою різницею у часі; 2) синхронністю дій Відповідачів під час подання тендерних пропозицій у Торгах; 3) однаковими властивостями електронних файлів, завантажених Відповідачами до системи Prozorro; 4) схожістю в оформленні документів у тендерних пропозиціях Відповідачів під час участі в Торгах; 5) залученням одним із Відповідачів до виконання субпідрядних робіт іншого Відповідача; 6) завантаженням Відповідачами договору оренди однієї і тієї ж техніки, укладеного з одним і тим суб`єктом господарювання; 7) завантаження ТОВ МАКСИ-БУД додатку до договору оренди, де зазначено як директора Співака О.О, який на час проведення Торгів був директором ТОВ СУМИПРЕСТИЖ; 8) наявністю спільного працівника; 9) наданням фінансової допомоги.

Відповідач зазначає, що всі встановленні обставини, які свідчать про порушення законодавства про захист економічної конкуренції були викладені в Рішенні 70/65-р/к та у сукупності вказують на узгодження між учасниками ТОВ МАКСИ-БУД та ТОВ СУМИПРЕСТИЖ своїх поведінок під час проведення та участі в Торгах, замінивши ризик, який породжує конкуренція, на координацію своєї економічної поведінки, чим вчинили порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Підсумовуючи, суд зазначає, що всім учасникам справи була надана розумна можливість подати належні та можливі доводи їх обґрунтування, враховуючи те, що це не призведене до суттєво невигідного становища даного учасника відносно другої сторони, з урахуванням подати до суду докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, ознайомлюючись, досліджуючи їх, надаючи обґрунтовані пояснення до суду щодо переконливість поданих доказів та позицій по справі.

Так, суд виснував, що Позивач не спростував встановлені в рішенні Антимонопольного комітету України Східного Міжобласного територіального відділення від 29.05.2024 року № 70/65-р/к у справі № 3/01-70-21 обставини щодо сталого взаємозв`язку між ТОВ МАКСИ-БУД та ТОВ СУМИПРЕСТИЖ у справі, синхронності дій у часі та оформлення ними документів як учасників, щодо їх схожості, однаковості, наявність спільних працівників, надання/отримання фінансової допомоги.

Твердження Позивача про те, що висновки Відповідача не доведені обставинами, які мають значення для справи та є припущеннями, спростовуються поданими до справи доказами, а отже не можуть вважатися судом як доведеними та обґрунтованими.

Суд погоджується з Відповідачем, що сукупність обставин, встановлених та викладених у Рішенні № 70/65-р/к, виключає можливість того, що пропозиції в торгах готувалися окремо, без комунікації між ними з метою визнання переможця у торгах одного з них.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Щодо доказування, то у правій визначеності існують основні стандарти доказування: "баланс ймовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

При цьому, Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно, цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 42 Конституції України держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.

За приписами ст. 7 Закону України "Про засади внутрішньої і зовнішньої політики" однією з основних засад внутрішньої політики в економічній сфері є розвиток конкуренції як основного чинника підвищення ефективності економіки.

Відносини, які виникли між сторонами, регулюються положеннями Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, Закону України «Про захист економічної конкуренції», Законом України «Про Антимонопольний комітет України», Закону України «Про публічні закупівлі».

Статтею 42 Господарського кодексу України встановлено, що підприємництвом визнається самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Держава підтримує конкуренцію як змагання між суб`єктами господарювання, що забезпечує завдяки їх власним досягненням здобуття ними певних економічних переваг, внаслідок чого споживачі та суб`єкти господарювання отримують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб`єкти господарювання не визначають умов реалізації товару на ринку (ч.1 ст.25 ГК України).

Суб`єкти господарювання, які беруть участь у публічних закупівлях, є конкурентами. Змагання при проведенні торгів забезпечується таємністю інформації; змагальність учасників процедури закупівлі з огляду на приписи статей 1, 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» передбачає самостійні та незалежні дії (поведінку) кожного з учасників та їх обов`язок готувати свої пропозиції конкурсних торгів окремо, без обміну інформацією.

Статтею 2 Закону України «Про захист економічної конкуренції» визначено, що відносини органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю із суб`єктами господарювання; суб`єктів господарювання з іншими суб`єктами господарювання, із споживачами, іншими юридичними та фізичними особами у зв`язку з економічною конкуренцією регулюються цим Законом.

Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері публічних закупівель (ст.ст.1, 7 ЗУ «Про антимонопольний комітет України).

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» антиконкурентні узгоджені дії визнаються порушенням законодавства про захист економічної конкуренції. Відповідно до ч. 1, п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції. До таких дій належать узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів. Частина 4 статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» визначає, що вчинення антиконкурентних узгоджених дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.

Для кваліфікації дій суб`єкта господарювання як антиконкурентних узгоджених не є обов`язковою умовою наявність негативних наслідків таких дій у вигляді завдання збитків, порушень прав та охоронюваних законом інтересів інших господарюючих суб`єктів чи споживачів, оскільки достатнім є встановлення самого факту погодження конкурентної поведінки, яка може мати негативний вплив на конкуренцію.

Для визнання АМК порушення законодавства про захист економічної конкуренції вчиненим, достатнім є встановлення й доведення наявності наміру суб`єктів господарювання погодити (скоординувати) власну конкурентну поведінку, зокрема, шляхом обміну інформацією під час підготовки тендерної документації, що, у свою чергу, призводить або може призвести до переваги одного з учасників під час конкурентного відбору з метою визначення переможця процедури закупівлі. Визначені законом дії повинні аналізуватися в сукупності, тому органи Антимонопольного комітету України, ухвалюючи рішення про порушення вимог антимонопольного законодавства, повинні аналізувати усі вчинені відповідними суб`єктами дії (постанова Верховного Суду від 28.01.2020 у справі №910/6507/19).

За змістом статті 35 Закону України «Про захист економічної конкуренції» при розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи комітету збирають і аналізують документи, висновки експертів, пояснення осіб, іншу інформацію, що є доказом у справі, та приймають рішення у справі в межах своїх повноважень.

У ст.5 Закону України "Про захист економічної конкуренції" зазначено, що узгодженими діями є укладення суб`єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об`єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб`єктів господарювання. Особи, які чинять або мають намір чинити узгоджені дії, є учасниками узгоджених дій.

Згідно з ч.1 ст.6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції.

При цьому, ч. 3 ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» не передбачено якогось окремого (відмінного) складу правопорушення (це ті ж самі антиконкурентні узгоджені дії - пункт 1 частини першої статті 50 Закону), натомість статтею лише передбачено можливість доведення вчинення суб`єктами таких антиконкурентних узгоджених дій в непрямий спосіб (непрямими доказами). Проте в будь-якому разі єдиним можливим поясненням схожості дій при кваліфікації їх як антиконкурентних узгоджених за положеннями частини третьої статті 6 Закону повинне бути попереднє погодження (досягнення суб`єктами домовленості про вчинення таких дій), і обов`язок доведення факту такого погодження покладено саме на органи АМК. Саме тому закон і надає право цим органам отримувати інформацію з різного роду джерел та аналізувати їх на предмет наявності ознак антиконкурентних узгоджених дій, виявлення наміру учасників закупівлі діяти скоординовано.

Пов`язані з наведеним обставини з`ясовуються і доводяться відповідним органом Антимонопольного комітету України.

Ознаки схожості в діях (бездіяльності) суб`єктів господарювання не є єдиним достатнім доказом наявності попередньої змови (антиконкурентних узгоджених дій). Антиконкурентна узгоджена поведінка підлягає встановленню та доведенню із зазначенням відповідних доказів у рішенні органу Антимонопольного комітету України. При цьому схожість має бути саме результатом узгодженості конкурентної поведінки, а не виявлятися у простому співпадінні дій суб`єктів господарювання, зумовленим специфікою відповідного товарного ринку.

Висновок же органу Антимонопольного комітету України щодо відсутності у суб`єкта господарювання об`єктивних причин для вчинення схожих дій (бездіяльності) має ґрунтуватися на результатах дослідження усієї сукупності факторів, що об`єктивно (незалежно від суб`єкта господарювання) впливають на його поведінку у спірних відносинах, а не бути наслідком обмеженого кола факторів (наприклад, тільки ціни придбання товару).

Зокрема, суд має з`ясовувати, чи зазначено в рішенні органу Антимонопольного комітету України докази обмеження конкуренції внаслідок дій (бездіяльності) суб`єкта господарювання або іншого негативного впливу таких дій (бездіяльності) на стан конкуренції на визначеному відповідним органом ринку, протягом певного періоду часу, чи досліджено в такому рішенні динаміку цін, обставини і мотиви їх підвищення або зниження, обґрунтованість зміни цін, співвідношення дій (бездіяльності) суб`єкта господарювання з поведінкою інших учасників товарного ринку, в тому числі й тих, що не притягалися до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, витрати суб`єкта господарювання, які впливають на вартість товару, тощо.

При цьому, саме орган Антимонопольного комітету України має довести безпідставність посилання заінтересованої особи на інші чинники, що можуть позначатися на поведінці суб`єкта господарювання (зокрема, на специфіку відповідного товарного ринку; тривалість та вартість зберігання товару; час та вартість доставки; витрати на реалізацію товару тощо). На відповідний орган покладається обов`язок не лише доведення однотипної і одночасної (синхронної) поведінки суб`єктів господарювання на ринку, а й установлення шляхом економічного аналізу ринку (в тому числі, за необхідності, шляхом залучення спеціалістів та експертів) відсутності інших, крім попередньої змови, чинників (пояснень) паралельної поведінки таких суб`єктів господарювання.

Достатнім є встановлення самого факту вчинення дій, визначених законом як зловживання монопольним (домінуючим) становищем (ч.2 ст.13 Закону України "Про захист економічної конкуренції"), або як антиконкурентні узгоджені дії (ч.2 ст.6 Закону України "Про захист економічної конкуренції"), або як недобросовісна конкуренція (ст.ст.5, 7, 9, 11, 13 - 15 і 19 Закону України "Про захист економічної конкуренції"), або можливості настання зазначених наслідків у зв`язку з відповідними діями таких суб`єктів господарювання (ч.1 ст.ст.6, 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", ст.ст.4, 6, 8, 151, 16, 17 і 18 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції"). В останньому випадку господарським судам необхідно з`ясовувати та відображати в судових рішеннях, в чому конкретно полягають відповідні наслідки, що могли б настати в результаті дій суб`єктів господарювання, які мають ознаки зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, або антиконкурентних узгоджених дій, або недобросовісної конкуренції.

З огляду на наведені норми, питання щодо збору, оцінки та аналізу доказів у справі є винятковою компетенцією органів Антимонопольного комітету України, а тому виходить за межі повноважень судів. Саме на орган Антимонопольного комітету України покладено обов`язок навести відповідні докази у своєму рішенні, на підставі яких орган дійшов висновку про обставини справи, а суд покликаний дослідити та оцінити наведені органом докази.

Вирішуючи спори щодо оскарження рішень Антимонопольного комітету, господарські суди мають враховувати, що відповідно до Закону України «Про Антимонопольний комітет України» та Закону України «Про захист економічної конкуренції» кваліфікація дій суб`єктів господарювання як порушення законодавства про захист економічної конкуренції є виключною компетенцією органів АМК (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2020 у справі № 910/14949/18). Крім того, з урахуванням правових позицій, наведених в пункті 51 цього рішення, суд не може переймати на себе притаманні лише Антимонопольному комітету функції стосовно кваліфікації дій учасників закупівлі та переоцінювати висновки, зроблені цим органом.

Суд також відзначає, що судом не можуть досліджуватись та оцінюватись пояснення/заперечення, які стосуються кваліфікації встановленого АМК порушення конкурентного законодавства, які не надавались в межах розгляду справи про порушення конкурентного законодавства (вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постановах від 19.08.2019 у справі №910/12487/18 та від 15.12.2020 у справі №918/390/20).

Частиною 1 ст. 48 Закону України «Про захист економічної конкуренції» передбачено, що за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, зокрема, про: визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; накладення штрафу. Порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену законом (ст.51 Закону України «Про захист економічної конкуренції»). Частиною 2 статті 52 того ж Закону встановлено, що за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 1 статті 50 Закону, накладається штраф у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб`єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.

Враховуючи заявлені позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Антимонопольного комітету, суд посилається на встановлені в практиці Верховного Суду спори стосовно оскаржень рішень органів АМКУ, згідно із якими юридичні особи притягуються до відповідальності за п.4 ч.2 ст.6 та п.1 ст.50 Закону є поширеними, і судом висловлено ряд правових позицій, які є системно впроваджені в судову практику і котрі підлягають застосуванню при розгляді відповідних категорій справ. До яких відносить такі позиції як: 1) підхід до визначення меж обґрунтованості рішення АМК має бути аналогічним тому, який застосовується, зокрема, самими судами у прийнятті судових рішень (постанови ВС від 10.09.2020 у справі № 910/23375/17 та від 01.10.2020 у справі № 908/540/19); 2) кожна зі справ за участю органів АМК є індивідуальною, з притаманною лише даній справі специфікою та особливостями. Доведення порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій ґрунтується на сукупності обставин, які зазначені в мотивувальній частині рішення, а не на окремому поодинокому факті або обставині. Господарським судам першої інстанцій під час вирішення справ щодо визнання недійсними рішень АМК про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема, за антиконкурентні узгодженні дії, які стосуються спотворення результатів торгів та накладення штрафу належить здійснювати оцінку обставин справи та доказів за своїм внутрішнім переконанням в порядку ч.2 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, досліджувати також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у справі у їх сукупності (постанова ВС від 15.08.2023 у справі № 910/5111/21); 3) для кваліфікації дій суб`єкта господарювання як антиконкурентних узгоджених не є обов`язковою умовою наявність негативних наслідків таких дій у вигляді завдання збитків, порушень прав та охоронюваних законом інтересів інших господарюючих суб`єктів чи споживачів, оскільки достатнім є встановлення самого факту погодження конкурентної поведінки, яка може мати негативний вплив на конкуренцію (постанова ВС від 15.08.2023 у справі № 910/5111/21); 4) недосягнення суб`єктами господарювання мети, з якою вони узгоджують власну конкурентну поведінку, з причин та обставин, що не залежать від їх волі, не є підставою для встановлення відсутності правопорушення, передбаченого ст.6 Закону (постанова ВС від 29.11.2022 у справі № 910/13451/20); 5) Закон не ставить застосування передбачених ним наслідків узгоджених антиконкурентних дій у залежність від "спільної домовленості разом брати участь у торгах з метою усунення конкуренції". Цілком зрозуміло, що така "домовленість" навряд чи може мати своє матеріальне втілення у вигляді письмових угод чи інших документів. А тому питання про наявність/відсутність узгоджених антиконкурентних дій має досліджуватися судами виходячи з усієї сукупності обставин і доказів, з`ясованих і досліджених у справі, враховуючи їх вірогідність і взаємозв`язок, у відповідності до ст.86 Господарського процесуального кодексу України (постанова ВС від 15.08.2023 у справі № 910/5111/21).

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про те, що доводи Позивача стосовно Рішення №70/65-р/к ґрунтується на безпідставних, без належного доказування, помилкових висновках, що не відповідають фактично доведеними з боку Відповідача обставинам справи.

Суд критично ставиться до того, що Позивач, заперечуючи проти викладених висновків АМКУ, не надаючи при цьому доказів, які могли б спростувати викладені висновки, заперечення проти висновків АМК зводяться до переоцінки встановлених у рішенні Відповідача обставин, подій та фактів, а отже такі заперечення судом відхиляються як недоведені та безпідставні.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Роуз Торія проти Іспанії", параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", параграф 32).

Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.

У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов`язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.

Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.

Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.

Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.

На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 зазначено: "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі". "Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права" (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004).

Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю "питомою вагою" принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах".

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи те, що суд відмовив у задоволені позовних вимог у повному обсязі, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору покладаються на Позивача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Повне рішення складено "27" грудня 2024 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

СуддяІ.П. Жигалкін