Ухвала

від 27.12.2024 по справі 177/2492/24

АПОСТОЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 177/2492/24

2-з/171/19/24

У х в а л а

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" грудня 2024 р. м. Апостолове

Суддя Апостолівського районного суду Дніпропетровської області Мигалевич В.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову в справі за позовом ОСОБА_1 , представник позивача: ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей Криворізької районної державної адміністрації, Служба у справах дітей виконкому Інгулецької районної у місті ради, про відібрання дитини у батька та визначення місця проживання дитини з матір`ю,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 подала до суду заяву про забезпечення позову в цивільній справі №177/2492/24, в якій просить заборонити відповідачу та іншим особам вчиняти будь-які дії, спрямовані на вчинення перешкод позивачці у побаченнях, спілкуванні та проведенні часу разом з донькою; встановити графік перебування доньки ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 з позивачем та відповідачем почергово через тиждень, із 12:00 год. суботи до 12:00 год. наступної суботи з позивачкою ОСОБА_1 ; із 12:00 год. суботи до 12:00 год. наступної суботи з відповідачем ОСОБА_3 ; Зобов`язати ОСОБА_3 передавати малолітню доньку ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 її матері ОСОБА_1 за місцем проживання та реєстрації дитини та згідно з визначеним судом часу перебування.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову заявник посилається на те, що в провадженні суду знаходиться справа за позовною заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову в справі за позовом ОСОБА_1 , представник позивача: ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей Криворізької районної державної адміністрації, Служба у справах дітей виконкому Інгулецької районної у місті ради, про відібрання дитини у батька та визначення місця проживання дитини з матір`ю. Між позивачем та відповідачем було укладено шлюб від якого у них народилася спільна дитина ОСОБА_4 . Після народження дитини їхні стосунки постійно погіршувались, тому позивачкою було подано заяву до Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області про розірвання шлюбу. 09.07.2024 року відповідач самовільно, без згоди матері забрав малолітню доньку, яка знаходилася вдома під наглядом матері позивачки, і поїхав з нею до свої батьків. Дізнавшись про це, позивачка просила відповідача повернути доньку, однак він відмовився. Позивачка зверталася до поліції, до служби у справах дітей, просила посприяти у поверненні їй доньки, однак ні вирішення цього питання ні відповіді на її заяви до цього часу не отримала.

Вирішуючи питання забезпечення позову суд виходить з такого.

Відповідно до ст.149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Види забезпечення позову визначені положеннями ч. 1 ст. 150 ЦПК України.

Згідно з вимогами ч.10 ст.150ЦПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті. Зазначене обмеження не поширюється на забезпечення позову шляхом зупинення рішень, актів керівника або роботодавця про застосування негативних заходів впливу до позивача (звільнення, примушування до звільнення, притягнення до дисциплінарної відповідальності, переведення, атестація, зміна умов праці, відмова в призначенні на вищу посаду, відмова в наданні відпустки, відсторонення від роботи чи посади, будь-яка інша форма дискримінації позивача тощо) у зв`язку з повідомленням ним або його близькими особами про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України"Про запобігання корупції".

Згідно із п.4Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»(далі-Постанови), розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: - розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; - забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; - наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; - запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №826/8556/17, від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову. Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18.

Відповідно до ст.17 Закону України«Про виконаннярішень тазастосування практикиЄвропейського судуз правлюдини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

У статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Частиною 3 статті 9 вказаної Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно врахувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HANT v. UKRAINЕ, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

Із матеріалів позовної заяви вбачається, що між батьками дітей склалися стосунки, які наразі позбавляють можливості матір регулярно спілкуватися з дитиною та між батьками виник спір щодо місця проживання дітей.

Відповідно до статті 141СКУкраїни мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Вказана норма кореспондується із положеннями частини третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», в якій вказано, що батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно зі статтею 157СКУкраїни питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.

Відповідно до частин першої і другої статті 15ЗаконуУкраїни«Про охоронудитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Відповідно до статті 4 Конвенції про контакт з дітьми, дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Якщо підтримання неконтрольованого контакту з одним з батьків не відповідає найвищим інтересам дитини, то розглядається можливість контрольованого особистого контакту чи іншої форми контакту з одним з таких батьків.

Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що матір, яка наразі проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а батько не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.

Суд може обумовити побачення з дитиною у присутністю іншої особи лише в окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини.

У даному випадку обумовлення побачення з дитиною у присутністю іншої особи не є необхідним, адже жодних підстав для цього не встановлено і розумним та справедливим є врахування права матері на особисте спілкування з дитиною.

Будь-яких даних які б свідчили про те, що особисте спілкування матері з дитиною перешкоджало б нормальному розвитку, судом не встановлено.

У таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітніх дітей, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітніх дітей особисто з їх матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб, зокрема батька, обмежити або взагалі відгородити дітей від зустрічей із матір`ю. Навіть із метою запобігання втрати емоційного контакту матері з малолітніми дітьми, погіршення між ними психоемоційного характеру відносин на період розгляду справи, який може бути тривалим, та вирішення питання про визначення місця проживання малолітніх дітей, застосування заходів забезпечення позову в спірних правовідносинах є виправданим.

У постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 127/31828/19 вказано, що у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції правильно врахував, що зустрічі матері з дитиною будуть сприяти відновленню та налагодженню емоційних стосунків матері із її малолітньою дитиною і ця обставина відповідатиме найкращим інтересам дитини.

Аналогічну правову позицію Верховний Суд висловив і у постанові від 04 квітня 2018 року у справі № 344/16653/16-ц.

У постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 490/1087/21 вказано, що судове рішення про визначення місця проживання дитини і відібрання дитини від батька (матері) без позбавлення батьківських прав спрямовано на передачу дитини від однієї особи (батька/матері) до іншої особи (матері/батька). Заходи ж забезпечення позову, що полягають у визначенні часу та місця побачення і спілкування дитини з одним із батьків, який на час розгляду справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від неї, спрямовані на усунення перешкод у спілкуванні дитини з цим із її батьків на час вирішення по суті спору щодо місця її проживання.

Про необхідність та важливість контакту дітей з кожним із батьків під час тривання судового процесу та відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дітей неодноразово наголошував у своїх рішеннях ЄСПЛ.

Так, у рішенні від 04 вересня 2018 року «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» (заява № 6221/14) ЄСПЛ вважав, що тривалий судовий процес, пов`язаний, у тому числі, зі встановленням графіку відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися з сином протягом чотирьох років, а тому допустимим є встановлення такого графіку до закінчення розгляду справи по суті, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції щодо права на повагу до його приватного i сімейного життя.

Застосування судом відповідного заходу забезпечення позову не порушить прав відповідача, оскільки забезпечення позову є процесуальною дією тимчасового характеру і не є вирішення позову по суті спору.

Враховуючи все вищевикладене, інтереси дітей, їх вік, суд приходить до висновку, що зустрічі матері з малолітніми дітьми будуть сприяти відновленню та налагодженню емоційних стосунків і ця обставина відповідатиме найкращим інтересам дітей. Відновлення відносин та емоційного контакту малолітніх дітей з їх матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити малолітніх дітей від зустрічей з матір`ю.

Заявлений позивачем даний вид забезпечення позову є співмірним заходом забезпечення заявленого позову, враховуючи, що цей спір виник із сімейних правовідносин.

З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що заява про забезпечення позову обґрунтована, оскільки задоволення цієї заяви не вирішить спір по суті, а лише забезпечить збереження відносин та емоційного контакту малолітніх дітей з їх матір`ю, незважаючи на тривалість розгляду справи.

При цьому суд враховує, що у таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітніх дітей з матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дітей. А тому, з урахуванням фактичного місця проживання дітей, з метою запобігання втрати емоційного контакту матері з малолітніми дітьми, погіршення між ними психоемоційного характеру відносин на період розгляду справи у суді, який може бути тривалим, та остаточного вирішення питання про визначення місця проживання дітей.

На переконання суду, у разі задоволення позову, дитина при такому способі забезпечення позову, повернувшись до матері, не зазнає психологічного стресу, що відповідає найвищим інтересам дітей. Дітям не потрібно буде звикати до матері, а вона, як мати, зможе безперешкодно продовжувати виконувати батьківські обов`язки та піклуватися про дітей, при цьому не перешкоджаючи батькові дитини здійснювати по відношенню до дітей те саме, що сприятиме гармонійному розвитку дітей в атмосфері любові та поваги один до одного і спілкування матері з дітьми матиме позитивний вплив на нормальний розвиток дітей, й таке спілкування має відбуватись саме в інтересах дітей.

Щодо вимоги заяви про заборонити відповідачу та іншим особам вчиняти будь-які дії, спрямовані на вчинення перешкод позивачці у побаченнях, спілкуванні та проведенні часу разом з донькою суд зазначає, що така вимога спрямована на запобігання майбутнім можливимперешкодам матері у спілкуванні з дитиною. З урахуванням зазначеного така вимога заяви не підлягає задоволенню, оскільки на час розгляду заяви відсутні докази таких перешкод позивачці з боку інших осіб.

Враховуючи викладене заява про забезпечення позову підлягає задоволенню частково.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 149-154, 353-355 ЦПК України, -

п о с т а н о в и в :

Заяву ОСОБА_1 про забезпеченняпозову всправі запозовом ОСОБА_1 ,представник позивача: ОСОБА_2 ,до ОСОБА_3 ,треті особи:Служба усправах дітейКриворізької районноїдержавної адміністрації,Служба усправах дітейвиконкому Інгулецькоїрайонної умісті ради,про відібраннядитини убатька тавизначення місцяпроживання дитиниз матір`ю задовольнити частково.

Встановити графік перебування доньки ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 з позивачем та відповідачем почергово через тиждень, із 12:00 год. суботи до 12:00 год. наступної суботи з позивачкою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ); із 12:00 год. суботи до 12:00 год. наступної суботи з відповідачем ОСОБА_3 РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ).

Зобов`язати ОСОБА_3 передавати малолітню доньку ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 її матері ОСОБА_1 за місцем проживання та реєстрації дитини та згідно з визначеним судом часу перебування.

В іншій частині заявлених вимог відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.

Учасник справи, якому повний текст ухвали не був вручений в день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому її копії.

Суддя В. В. Мигалевич