Рішення

від 24.12.2024 по справі 128/2362/23

ВІННИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 128/2362/23

РІШЕННЯ

Іменем України

24 грудня 2024 року м. Вінниця

Вінницький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді - Фанда О.А.,

за участю секретаря судового засідання - Олексієнко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в місті Вінниці цивільну справу за позовом Приватного підприємства «АДІС» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрій+» про визнання договору недійсним,-

в с т а н о в и в:

ПП «АДІС» звернулося до суду з вказаним позовом.

В обгрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що 01.11.2011р. між ПП "АДІС" та ТОВ "АГРАРІЙ+" укладено договір відповідального зберігання №1/11-113Б, за умовами якого Поклажодавець доручає, а Зберігач забезпечує виконання робіт які пов`язані з прийманням, обліком, зберіганням та видачею нафтопродуктів Поклажодавця, в подальшому "Товар", в порядку та на умовах даного Договору.

Згідно п.1.2. Договору зберігання товару відбувається на складі, який знаходиться в власності Зберігача і розташований за адресою: вулиця Богдана Хмельницького будинок 137, село Лаврівка, Вінницький район, Вінницька область.

Як погоджено п.2.1. Договору, Зберігач: проводить злив нафтопродуктів, які приймає на зберігання, в попередньо зачищені ємності які розташовані на складі Зберігача (2.1.1); видає на підтвердження приймання Товару Акт приймання нафтопродуктів за кількістю на кожну партію окремо (2.1.2); забезпечує повне збереження Товару, виключає доступ сторонніх осіб до Товару (2.1.3); не допускати змішування нафтопродуктів різних сортів та видів (2.1.4); повертає товар повністю або частково Поклажодавцю за першою вимогою останнього (2.1.5); зберігач несе відповідальність за втрату, нестачу, пошкодження або зниження якості Товару відповідно до Цивільного кодексу України (2.1.6.); товар, переданий на зберігання по даному Договору, є власністю Поклажодавця. Зберігач не має права користуватися переданим на зберігання Товаром (2.1.7).

Згідно п.2.2. Договору, Поклажодавець: здійснює передачу Зберігачеві Товар на зберігання згідно Актів приймання-передачі. В разі необхідності зазначені Акти можуть визначати ціну та загальну вартість переданого на зберігання Товару (2.2.1); перед зливом нафтопродуктів Поклажодавець зобов`язується надати Зберігачу паспорт якості та сертифікат відповідності для даного Товару (2.2.2); зобов`язується виконувати встановлені правила техніки безпеки та режимні вимоги на території Зберігача (2.2.3).

Пунктом 3.6. Договору погоджено, що сторони проводять звірку наявності Товару на кінець місяця не пізніше 5-го числа місяця, який слідує за звітним, з складанням Акта звірки.

Згідно п.3.7. Договору при передачі Поклажодавцем товару на відповідальне зберігання Зберігачу, право власності на товар до Зберігача не переходить.

Як погоджено п.6.1. даний Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.10.2012р., а в розділі взаєморозрахунків - до повного виконання своїх зобов`язань Сторін.

По попередній згоді Сторін строк Договору може буди продовжено на узгоджений Сторонами строк (п.6.2 Договору).

31.10.2012р. сторонами укладено Додаткову угоду №1 до Договору відповідального зберігання №1/11-113Б від 01.11.2011р., згідно якої сторони дійшли згоди внести зміни до договору та п.6.1. розділу 6 викласти в новій редакції: "Даний Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31 жовтня 2013 року, а в розділі взаєморозрахунків до повного виконання своїх зобов`язань Сторін".

31.10.2013р. сторонами укладено Додаткову угоду №2 до Договору відповідального зберігання № 1/11-113Б від 01.11.2011р., згідно якої сторони дійшли згоди внести зміни до договору та п.6.1. розділу 6 викласти в новій редакції: "Даний Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31 жовтня 2014 року, а в розділі взаєморозрахунків до повного виконання своїх зобов`язань Сторін".

Інші умови вищевказаного Договору, не змінені цією Угодою, залишаються чинним у тій редакції, в якій вони викладені Сторонами раніше, і Сторони підтверджують їх обов`язковість для себе (п.2).

В межах зобов`язань за договором відповідального зберігання №1/11-113Б від 01.11.2011р., відповідач неодноразово приймав на відповідальне зберігання та здійснював видачу за заявками позивача нафтопродукти в асортименті, що стверджується відповідними актами приймання-передачі нафтопродуктів на зберігання, актами приймання нафтопродуктів за кількістю, актами звірки по договору відповідального зберігання № 1/11-113Б від 01.11.2011р. по складі ПММ ТОВ "Аграрій+", актами прийому-передачі виконаних робіт, податковими накладними та виставленими рахунками на оплату.

31.01.2014р. сторонами підписано Акт звірки по Договору відповідального зберігання №1/11-103Б від 01.11.2011р. по складі ПММ ТОВ "Аграрій+", згідно якого станом на 01 лютого 2014 року на складі зберігання ПММ Зберігача знаходяться на відповідальному зберіганні нафтопродукти в асортименті та кількості: дизпаливо ЕН-590 в кількості 36482 кг, бензин А-76 в кількості 3475 кг.

31.01.2014р. між сторонами підписано Акт звірки по Договору відповідального зберігання №1/11-103Б від 01.11.2011р. по складі ПММ ТОВ "Аграрій+", згідно якого станом на 01 лютого 2014 року на складі зберігання ПММ Зберігача знаходяться на відповідальному зберіганні нафтопродукти в асортименті та кількості: дизпаливо в кількості 13175 літрів, дизпаливо ЕН-590 в кількості 36482 кілограм, бензин А-76 у кількості 3475 кілограм.

25.09.2018 р. позивачем на адресу відповідача надіслано вимогу №25/09-18-2 від 25.09.2018р. про повернення товару з відповідального зберігання, яка отримана останнім 03.10.2018р., про що свідчить опис вкладення, накладна органу поштового зв`язку та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

03.10.2018 р. вказану вимогу позивачем на адресу відповідача надіслано повторно, що підтверджується описом вкладення та накладною органу поштового зв`язку.

Постановою Північно - західного апеляційного господарського суду від 25.10.2021 року у справі № 902/140/21, зокрема, витребувано у товариства з обмеженою відповідальністю "АЕРАРІЙ+" на користь Приватного підприємства "АДІС" дизпаливо у кількості 13175 літер, дизпаливо ЕН-590 у кількості 36482 кілограм, бензин А-76 в кількості 3475 кілограм.

16.12.2021 року було відкрито виконавче провадження №67676256 щодо виконання судового наказу у справі №902/140/21.

Постановою Вінницького ВДВС у Вінницькому районі від 06.01.2022 року повернуто виконавчий документ стягувану на підставі п.6 ч.І ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» - у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувану в натурі.

Таким чином, порушені права ПП «АДІС» відновлені не були.

Після відкриття виконавчого провадження позивачу стало відомо, що 07.05.2007 року на ім`я ТОВ «АГРАРІЙ+» було видано свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 на 245/1000 часток нежитлових приміщень, які знаходяться по АДРЕСА_1 .

26.03.2020 року за ТОВ «АЕАРІЙ+» в ДРРП було зареєстровано право власності на вказане майно.

19.05.2020 року між TOB «АГАРІЙ+» та ОСОБА_1 (учасник ТОВ «АГРАРІЙ +», 25% у статутному капіталі) був укладений договір купівлі - продажу, відповідно до якого покупець купив зазначене майно за 90 000 гривень.

Позивач вважає, що вказаний договір містить ознаки фраудаторності та підлягає визнанню недійсним виходячи із такого.

03.10.2018 року відповідачем було отримано вимогу про повернення товару. Строк виконання вимоги був встановлений у 10 днів.

Таким чином, з 14.10.2018 року відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 06.06.2023 року у справі №902/743/23 відкрито провадження за позовом ПП «Адіс» до ТОВ «Аграрій +» про стягнення 1 500 000 гривень.

ОСОБА_1 є учасником ТОВ «АГРАРІЙ+» з часткою у статутному капіталі 25%.

865 кв.м, нерухомості були продані за 90 000 гривень, що є очевидно сумнівним з точки зору економічного ефекту.

Посилаючись на вказані обставини позивач просив визнати недійсним договір купівлі - продажу від 19.05.2020 року, який укладений між ТОВ «АГРАРІЙ+» та ОСОБА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Вінницького МНО Подолян О.О. за р.№1039, щодо нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та скасувати рішення про державну реєстрацію №52285279 від 19.05.2020 року.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник ТОВ «Аграрій+» в судове засідання не з*явився, подав письмовий відзив, в якому проти задоволення позову заперечував. При цьому зазначав, що оспорюваний договір було укладено 19.05.2020 року, а позивач звернувся до суду в червні 2023 року, тобто після закінчення три річного строку позовної давності, заяву про їх поновлення не подавав, що згідно закону є окремою підставою для відмови у позові. Постановою Північно - Західного апеляційного господарського суду від 25.10.2021 року витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрій*» вище вказане майно (пальне).

Однак, згідно ч. 5 ст. 37 в редакції Закону України «Про виконавче провадження» від 06.12.2021 року (чинної на час винесення постанови від 06.01.2022 року), повернення виконавчого документа стягувану з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею_12 цього Закону. Отже, вказана норма надає позивачу право неодноразового пред`явлення виконавчого документу, в т.ч для відновлення порушених його прав, однак лише за умови дотримання відповідних строків.

Договір № 1/11-113Б від 01.11.2011 року та додаткові угоди №№1,2 від 31.10.2012 і 31.10.2013 року відповідно, не містять застережень, зокрема на період його дії тощо, щодо неможливості та/або заборони ТОВ «Аграрій+» на володіння, користування, відчуження свого майна (майновими правами), отже відповідач був вільний у виборі способу розпорядження належним йому майном.

Договір ніяким чином не обмежував відповідача у виборі контрагентів для ведення господарської діяльності та в укладенні будь-яких угод.

Позивачем не надано доказів того, що у відповідача немає іншого вартісного нерухомого та рухомого майна, за рахунок якого позивач мав би змогу або в інший спосіб повністю задовільнити свої вимоги до відповідача у вище наведеній господарській справі № 902/140/21. Тож позивач не довів, що внаслідок вчинення оспорюваного правочину відповідач ТОВ «Аграрій+» став чи може стати неплатоспроможним. На момент вчинення оспорюваного правочину (19.05.2020 року) не було відкритих за заявою позивача відносно ТОВ «Аграрій*» виконавчих проваджень, не було винесено відповідних постанов про накладення арешту тощо. Згідно свідоцтва про право власності № 4 від 07.05.2007 року, майно за оспорюваним договором, було зареєстровано за відповідачем ще в 2007 році. З часу розгляду господарської справи № 902/140/21, це з 2021 року, відповідач його не приховував, не укладав відносно майна договорів іпотеки, застави тощо, не змінював його статус, а позивач натомість, якщо вважав, що ТОВ «Аграрій+» може здійснити відчуження майна аби уникнути відповідальності, жодного разу не поставив в ході розгляду цієї справи питання забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно.

Тобто, на момент вчинення оспорюваного правочину (19.05.2020 року) будь - яких обмежень з боку компетентних органів, зокрема суду, ДВС, державного реєстратора речових прав тощо, щодо розпорядження майном - не існувало.

Посилаючись на вказані обставини представник відповідача просив в позові відмовити.

Представник Тітієвського Р.С. проти задоволення позову заперечував посилаючись на його безпідставність.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, вважає за необхідне зазначити наступне.

Встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що 01 листопада 2011 року між Приватним підприємством "Адіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аграрій+" укладено договір відповідального зберігання № 1/11-11ЗБ.

За умовами пунктів 1.1., 1.2. договору поклажодавець доручає, а зберігач забезпечує виконання робіт які пов`язані з прийманням, обліком, зберіганням та видачею нафтопродуктів поклажодавця, в подальшому "товар", в порядку та на умовах даного договору. Зберігання товару відбувається на складі, який знаходиться в власності зберігача і розташований за адресою: вулиця Богдана Хмельницького будинок 137, село Лаврівка, Вінницький район, Вінницька область.

Згідно пункту 2.2.1. поклажодавець здійснює передачу зберігачеві товару на зберігання згідно актів приймання-передачі. В разі необхідності зазначені акти можуть визначати ціну та загальну вартість переданого на зберігання товару.

Відповідно до пункту 3.3 договору датою приймання товару являється день зливу автоцистерни.

Згідно пункту 3.5. договору видача товару проводиться поклажодавцю або представнику його покупця по заявці поклажодавця переданою представником або факсом, завіреною печаткою та підписом уповноваженої особи.

Пунктом 3.6. визначено, що сторони проводять звірку наявності товару на кінець місяця не пізніше 5-го числа місяця, який слідує за звітним, з складанням акта звірки.

За умовами пункту 3.7. договору при передачі поклажодавцем товару на відповідальне зберігання зберігачу, право власності на товар до зберігача не переходить.

Відповідно до пунктів 6.1., 6.2. договору даний договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31 жовтня 2012 року, а в розділі взаєморозрахунків до повного виконання своїх зобов`язань сторін. По попередній згоді сторін строк договору може буди продовжено на узгоджений сторонами строк.

31.10.2012 та 31.10.2013 між Приватним підприємством "Адіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аграрій+" укладено додаткову угоду № 1 до договору та додаткову угоду № 2 до договору, якими продовжено строк дії договору до 31.10.2013 та до 31.10.2014 відповідно.

Як встановлено Північно-західним апеляційним господарським судом у постанові від 25.10.2021 року у справі № 902/140/21 у межах зобов`язань за договором відповідального зберігання №1/11-11ЗБ від 01.11.2011р., відповідач неодноразово приймав на відповідальне зберігання та здійснював видачу за заявками позивача нафтопродукти в асортименті, що стверджується відповідними актами приймання-передачі нафтопродуктів на зберігання, актами приймання нафтопродуктів за кількістю, актами звірки по договору відповідального зберігання № 1/11-11ЗБ від 01.11.2011р. по складі ПММ ТОВ "Аграрій+", актами прийому-передачі виконаних робіт, податковими накладними та виставленими рахунками на оплату.

31.01.2014р. сторонами підписано акт звірки по договору відповідального зберігання №1/11-10ЗБ від 01.11.2011р. по складі ПММ ТОВ "Аграрій+", згідно якого станом на01 лютого 2014 року на складі зберігання ПММ зберігача знаходяться на відповідальному зберіганні нафтопродукти в асортименті та кількості: дизпаливо ЕН-590 в кількості 36482 кг, бензин А-76 в кількості 3475 кг.

31.01.2014 р. між сторонами підписано акт звірки по договору відповідального зберігання №1/11-10ЗБ від 01.11.2011р. по складі ПММ ТОВ "Аграрій+", згідно якого станом на 01 лютого 2014 року на складі зберігання ПММ Зберігача знаходяться на відповідальному зберіганні нафтопродукти в асортименті та кількості: дизпаливо в кількості 13175 літрів, дизпаливо ЕН-590 в кількості 36482 кілограм, бензин А-76 у кількості 3475 кілограм.

25.09.2018 р. позивачем на адресу відповідача надіслано вимогу №25/09-18-2 від 25.09.2018р. про повернення товару з відповідального зберігання, яка отримана останнім 03.10.2018р.

03.10.2018 р. вказану вимогу позивачем на адресу відповідача надіслано повторно,що підтверджується описом вкладення та накладною органу поштового зв`язку.

25.10.2021 Північно-західним апеляційним господарським судом ухвалено постанову від 25.10.2021 року у справі № 902/140/23, якою витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрій+" на користь Приватного підприємства "Адіс" дизпаливо у кількості 13175 літрів, дизпаливо ЕН-590 у кількості 36482 кілограм, бензин А-76 в кількості 3475 кілограм.

На виконання рішення суду у справі № 902/140/21 Господарським судом Вінницької області видано відповідні накази.

Доказів щодо передання відповідачем переданого згідно договору відповідального зберігання належного позивачу майна - дизпаливо у кількості 13175 літрів, дизпаливоЕН-590 у кількості 36482 кілограм, бензин А-76 в кількості 3475 кілограм матеріали справи не містять.

Як вбачається із інформації про виконавче провадження у Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень міститься інформація згідно якої виконавче провадження за № 67876256 з виконання наказу Господарського суду Вінницької області від 11.11.2021 № 902/140/21 про витребування у ТОВ "Аграрій+" на користь ПП "Адіс" дизпалива у кількості 13175 літрів, дизпалива ЕН-590 у кількості 36482 кілограм, бензину А-76 в кількості 3475 кілограм закрито.

Згідно постановиголовного державноговиконавця Вінницькоговідділу державноївиконавчої службиу Вінницькомурайоні Вінницькоїобласті Центрально-Західногоміжрегіонального управлінняМіністерства юстиції(м.Хмельницький)ФедоринськогоС.П.від06.01.2022при примусовомувиконанні наказуГосподарського судуВінницької областівід 11.11.2021№ 902/140/21про витребуванняу ТОВ"Аграрій+"на користьПП "Адіс"дизпалива укількості 13175літрів,дизпалива ЕН-590у кількості36482кілограм,бензину А-76в кількості3475кілограм встановленовідсутність майна,яке необхідновитребувати заадресою вказаноюу виконавчомудокументі тавиконавчий документу справі№ 902/140/21на підставіпункту 6частини 1статті 37 Закону України "Про виконавче провадження"повернуто стягувачу.

Згідно положеньстатті 509 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановленихстаттею 11 цього Кодексу.

Відповідно достатті 11 ЦК Українидоговір є однією з підстав виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1статті 626 ЦК України).

Відповідно достатті 6 цього Кодексусторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1статті 627 ЦК України).

Згідно частини 1статті 638 ЦК Українидоговір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Положеннямистатті 629 ЦК Українипередбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до 610ЦК Українипорушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідностатті 611 ЦК Україниу разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.10.2021 року у справі № 902/140/21, яка набрала законної сили, встановлено обставину звернення позивача до відповідача з вимогою про повернення товару, який перебував на зберіганні у відповідача, зокрема судом апеляційної інстанції зазначено, що 25.09.2018 р. позивачем на адресу відповідача надіслано вимогу №25/09-18-2 від 25.09.2018р. про повернення товару з відповідального зберігання протягом десяти календарних днів з дати отримання цієї вимоги. Вимогу отримано відповідачем 03.10.2018 р., про що свідчить опис вкладення, накладна органу поштового зв`язку та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Також судом апеляційної інстанції у вказаній постанові визнано доведеною обставину залишення на зберіганні нафтопродуктів в асортименті та кількості: дизпаливо в кількості 13175 літрів, дизпаливо ЕН-590 в кількості 36482 кілограм, бензин А-76 у кількості 3475 кілограм.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.10.2021 року у справі № 902/140/21 за результатами розгляду спору витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрій+" на користь Приватного підприємства "Адіс" дизпаливо у кількості 13175 літрів, дизпаливо ЕН-590 у кількості 36482 кілограм, бензин А-76 в кількості 3475 кілограм.

Відповідно до постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 06.01.2022 під час примусового виконання рішення суду у справі № 902/140/21 державним виконавцем встановлено відсутність майна (дизпаливо у кількості 13175 літер, дизпаливо ЕН-590 у кількості 36482 кілограм, бензин А-76 в кількості 3475 кілограм), яке необхідно витребувати за адресою вказаною у виконавчому документі.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 30 листопада 2023 року встановлено, що належне позивачу майно (дизпаливо у кількості 13175 літрів, дизпаливо ЕН-590 у кількості 36482 кілограм, бензин А-76 в кількості 3475 кілограм) відповідачем позивачу всупереч умовам укладеного між сторонами договору відповідального зберігання та постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.10.2021по справі 902/140/21 не передано.

Державним виконавцем, під час примусового виконання рішення суду у справі № 902/140/21 встановлено відсутність переданого на зберігання майна у відповідача.

Отже, неповернення переданого на зберігання майна спричиниловтрату належного позивачу майна та завдання збитків. Тобто наявний причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою відповідача і збитками, завданими позивачу.

Доказів, які б підтверджували, що непередання відповідачем належного позивачу майна, яке перебувало на зберіганні у відповідача сталося не з вини відповідача матеріали справи не містять.

Вищенаведені обставини свідчать про наявність в діях відповідача всіх елементів цивільного правопорушення: протиправної поведінки, вини, завданих збитків та причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою боржника та завданими збитками.

Вказаним рішенням господарського суду задоволено позовні вимоги ПП «Адіс» стягнуто з ТОВ "Аграрій+" на користьПП "Адіс" збитки у розмірі 1 500 000,00 гривень (один мільйон п`ятсот тисяч гривень).

19.05.2020 року між TOB «АГАРІЙ+» та ОСОБА_1 (учасник ТОВ «АГРАРІЙ +», 25% у статутному капіталі) був укладений договір купівлі - продажу, відповідно до якого покупець купив виробничий будинок з господарськими будівлями та спорудами, нежитлове приміщення, комплекс приміщень, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 і знаходиться на земельній ділянці 2,000 га. за 90 000 гривень.

ОСОБА_1 є учасником ТОВ «АГРАРІЙ+» з часткою у статутному капіталі 25%.

865 кв.м, нерухомості були продані за 90 000 гривень.

Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі).

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб.

Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (постанова Верховного Суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно з частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»;

наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають);

враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 16 червня 2021 року в справі № 747/306/19, 19 травня 2021 року у справі № 693/624/19).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір; ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, провадження № 14-260цс19, сформулювала висновок, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Тобто Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц, провадження № 14-260цс19, сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (частини перша, друга статті 228 ЦК України).

Верховний Суд у постановах від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, від 7 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18, від 19 травня 2021 року у справі № 693/624/19 дійшов висновку, що ознаками фраудаторного правочину, серед іншого, є відчуження боржником майна після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості; відсутність у боржника після відчуження спірного майна іншого майна, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.

В справі, що розглядається, встановлено, що постановою Північно - західного апеляційного господарського суду від 25.10.2021 року у справі № 902/140/21, зокрема, витребувано у товариства з обмеженою відповідальністю "АЕРАРІЙ+" на користь Приватного підприємства "АДІС" дизпаливо у кількості 13175 літер, дизпаливо ЕН-590 у кількості 36482 кілограм, бензин А-76 в кількості 3475 кілограм.

03.10.2018 року відповідачем було отримано вимогу про повернення товару. Строк виконання вимоги був встановлений у 10 днів.

Таким чином, з 14.10.2018 року відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання.

16.12.2021 року було відкрито виконавче провадження №67676256 щодо виконання судового наказу у справі №902/140/21.

Постановою Вінницького ВДВС у Вінницькому районі від 06.01.2022 року повернуто виконавчий документ стягувану на підставі п.6 ч.І ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» - у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувану в натурі.

Таким чином, порушені права ПП «АДІС» відновлені не були.

07.05.2007 року на ім`я ТОВ «АГРАРІЙ+» було видано свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 на 245/1000 часток нежитлових приміщень, які знаходяться по АДРЕСА_1 .

26.03.2020 року за ТОВ «АЕАРІЙ+» в ДРРП було зареєстровано право власності на вказане майно.

19.05.2020 року між TOB «АГАРІЙ+» та ОСОБА_1 (учасник ТОВ «АГРАРІЙ +», 25% у статутному капіталі) був укладений договір купівлі - продажу, відповідно до якого покупець купив зазначене майно за 90 000 гривень.

Таким чином, ТОВ «Аграрій +» будучи обізнаним про наявність судового спору та невиконаного майнового зобов*язання, діючи недобросовісно та зловживаючи цивільними правами, здійснив продаж належного йому нерухомого майна, що є порушенням п. 6 ч. 1 ст. 3 та ч. 3 ст. 13 ЦК України, та є підставою для визнання оспорюваного правочину від 19 травня 2020 року недійсним.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з п. 4 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення.

У постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17 викладено правовий висновок, відповідно до якого обрання такого способу захисту як відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом повернення боржнику його власності для подальшого звернення кредитором стягнення на це майно передбачений пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України і є ефективним для захисту порушеного права.

З врахуванням вищезазначеного, суд задовольняє позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі продажу від 19 травня 2020 року та скасування державної реєстрації вказаного правочину.

Щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності до вимог позивача, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини 3статті 267 ЦК Українипозовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно зістаттею 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з частиною першоюстатті 261 ЦК Україниперебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Згідно з положеннями частини 1статті 261 ЦК Україниу визначенні початку перебігу строку позовної давності має значення не лише встановлення, коли саме особа, яка звертається за захистом свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу, довідалася про порушення цього права або про особу, яка його порушила, а й коли ця особа об`єктивно могла дізнатися про порушення цього права або про особу, яка його порушила.

Зазмістом частини 1статті 261 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Прикінцеві та перехідні положення ЦК України було доповнено п.п. 1821. У п. 19 зазначено, що в період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що строк позовної давності за вимогами про визнання недійсним договору станом на день подання вказаного позову до судуне сплинув та позов подано позивачем у межах строку позовної давності.

Враховуючи наведене, суд відхиляє доводи відповідача про застосування строку позовної давності, як підстави для відмови у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. 2, 4, 10, 12-13, 76-81, 89, 131, 141, 258, 259, 263-265, 353-354 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов Приватного підприємства «АДІС» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрій+» про визнання договору недійсним - задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 19 травня 2020 року, який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аграрій+» та ОСОБА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Подолян О.О., зареєстровано в реєстрі №1039, щодо нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та скасувати рішення про державну реєстрацію №52285279 від 19 травня 2020 року.

Стягнути в рівних частках з ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрій+» на користь Приватного підприємства «АДІС» судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 4198 (чотири тисячі сто дев`яносто вісім) грн.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Вінницького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач Приватне підприємство «АДІС» (вул. Чехова, 29, кім. 308, м. Вінниця, ЄДРПОУ: 31576283).

Відповідач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ).

Відовідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Аграрій+» (вул. Присадибна, 7, смт. Стрижавка, Вінницького району Вінницької області, ЄДРПОУ: 32624086).

Повний текст рішення складений 26 грудня 2024 року.

Суддя О.А. Фанда