Постанова

від 27.02.2024 по справі 128/2362/23

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 128/2362/23

Провадження № 22-ц/801/566/2024

Категорія:

Головуючий у суді 1-ї інстанції Фанда О. А.

Доповідач:Сало Т. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2024 рокуСправа № 128/2362/23м. Вінниця

Вінницький апеляційнийсуд ускладі колегіїсуддів:головуючогосуддіСала Т.Б.,суддівКовальчука О.В.,ПанасюкаО.С.,секретар ЛуцишинО.П.,розглянувши увідкритому судовомузасіданні апеляційнускаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 29 січня 2024 року про забезпечення позову, постановлену суддею Фанда О.А., в цивільній справі за позовом Приватного підприємства «АДІС» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрій+» про визнання договору купівлі-продажу нежитлових приміщень недійсним,

встановив:

19 червня 2023 року Приватне підприємство «АДІС» (далі ПП «АДІС») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , Товариства зобмеженою відповідальністю «Аграрій+» (далі ТОВ «Аграрій+») про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень та скасування рішення про державну реєстрацію.

Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 22 червня 2023 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі.

26 січня 2024 року від ПП «АДІС» надійшла заява про забезпечення позову, в якій підприємство просило накласти арешт на виробничий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2063135905206.

В обґрунтування заяви ПП «АДІС» зазначило, що позивач у даній справі просить визнати недійсним договір щодо відчуження майна боржником, яким є ТОВ «Аграрій+», ОСОБА_1 з метою повернення майна боржнику, яке він умисно відчужив з метою ухилення від цивільно-правової відповідальності. У даному спорі позивач ставить під сумнів правомірність набуття відповідачем ОСОБА_1 майна, оскільки воно було відчужено у момент, коли ТОВ «Аграрій+» прострочило грошове зобов`язання. Дізнавшись про даний позов ОСОБА_1 може вчиняти дії, які направлені на відчуження об`єкту нерухомості третім особам, що призведе до неможливості звернення стягнення на майно у випадку відмови від добровільного виконання обов`язку. Це може призвести також до затягування часу та зміни предмету позову, залучення додаткових учасників справи. Не вжиття судом заходів забезпечення позову може призвести до його відчуження, що в подальшому, у разі задоволення судом позову, значно ускладнить виконання рішення суду.

Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 29 січня 2024 року заяву представника Приватного акціонерного товариства «АДІС» про вжиття заходів забезпечення позову задоволено частково.

Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення заборони відчуження: виробничого будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , який на праві власності зареєстрований за ОСОБА_1 .. В іншій частині заяви відмовлено.

Не погодившись із вказаною ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції про часткове задоволення заяви про забезпечення позову, а у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити. Вирішити питання судових витрат.

У скарзі зазначає, що обраний позивачем вид забезпечення позову не має призвести до невиправданого обмеження майнових прав сторони та має бути миттєвим і дієвим, що залишено судом поза увагою. Саме лише посилання заявника на потенційну можливість вчинення дій, що створить перешкоди до виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову. Ніяких нових аргументів і доказів в порівнянні з заявою про забезпечення позову, поданою 19 червня 2023 року, в задоволенні якої суд відмовив, у повторній заяві про забезпечення позову від 26 січня 2024 року представник позивача не навів, а сама заява викладена фактично в попередній редакції. В резолютивній частині оскаржуваної ухвали не вірно зазначено організаційно-правову форму позивача, що унеможливить її примусове виконання.

У поданому на апеляційну скаргу відзиві ПП «АДІС» просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов до висновку, що апеляційнаскаргане підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції за наслідками розгляду заяви ПП «АДІС» про забезпечення позову вважав за необхідне забезпечити позов шляхом накладення заборони вчиняти дії, направлені на відчуження спірних нежитлових приміщень, право власності на які зареєстровано за відповідачем в межах ціни позову. При цьому вважав, що забезпечення позову у вказаний спосіб не завдасть шкоди відповідачу, оскільки заборона відчуження майна, яке залишається у повному віданні та користуванні власника, тимчасово перешкоджає вчиняти дії щодо його відчуження. Обставин, визначених ч.3ст.154ЦПК України та необхідних для застосування зустрічного забезпечення судом не встановлено.

Апеляційний суд, дослідивши матеріали справи, підтримує висновок суду першої інстанції про необхідність забезпечення позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України,забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

У п. 1, 2 ч. 1ст. 150 ЦПК України зазначено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та забороною вчиняти певні дії.

Частиною 3статті 150 ЦПК України визначено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

У пункті 4постанови Пленуму ВСУ від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» судам роз`яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

У справі встановлено, що ПП «АДІС» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ТОВ «Аграрій+», в якому просило: визнати недійсним договір купівлі-продажу від 19 травня 2020 року, який укладений між ТОВ «Аграрій+» та ОСОБА_1 , щодо нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та скасувати рішення про державну реєстрацію №52285279 від 19 травня 2020 року.

В обґрунтування позову ПП «АДІС» посилалося на те, що оспорюваний ним договір купівлі-продажу щодо нерухомого майна вчинений на шкоду йому, як кредитору. Зазначило, що у зв`язку з невиконанням ТОВ «Аграрій+» своїх зобов`язань за укладеним договором підприємство зверталося до суду із позовом провитребування майна з чужого незаконного володіння. На виконання постанови господарського суду було видано судовий наказ і пред`явлено його до примусового виконання. Однак, у зв`язку з відсутністю майна в боржника виконавчий документ було повернуто стягувачу. З метою уникнення від виконання боргових зобов`язань, ТОВ «Аграрій+» відчужило належне йому нерухоме майно ОСОБА_1 , який є співвласником підприємства боржника та має 25% частки в майні.

Задовольняючи заяву ПП «АДІС» про забезпечення позову, суд першої інстанції врахував предмет спору, здійснив оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, необхідність забезпечення збалансованості інтересів сторін, та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення заяви.

При цьому, суд дійшов висновку, що у даному випадку необхідно застосувати такий захід забезпечення позову, як заборона відчуження нерухомого майна (виробничого будинку), який на праві власності зареєстрований за ОСОБА_1 ..

Апеляційний суд звертає увагу, що метою заходу забезпечення є підтримання status quo, допоки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (рішення Європейського суду з прав людини від 13 січня 2011 року у справі «Кюблер проти Німеччини», заява № 32715/06).

Отже, заборона на відчуження будівлі, щодо якої між сторонами виник спір, не є позбавленням права власності ОСОБА_1 , а лише тимчасово обмежує право відповідача розпоряджатися спірним майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна.

У разі невжиття забезпечення позову у ОСОБА_1 будуть відсутні перешкоди для розпорядження спірним нерухомим майном, тому у випадку відчуження ним цього майна, ПП «АДІС», за умови задоволення зазначеного позову, змушене буде вчиняти додаткові дії для захисту своїх прав.

У зв`язку з викладеним, вжиття відповідних заходів забезпечення позову у справі, що переглядається, матиме наслідком збереження існуючого станом на момент подання заяви стану - збереження спірної будівлі у власності ОСОБА_1 , тому немає підстав вважати, що права відповідача та баланс інтересів сторін будуть порушені.

Тож застосований судом вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження прав ОСОБА_1 , оскільки спірне майно фактично перебуває у володінні зареєстрованого власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Підсумовуючи, апеляційний суд вважає, що застосовані судом заходи забезпечення позову відповідають пред`явленим вимогам, безпосередньо пов`язані з предметом спору та є співмірними таким вимогам.

Та обставина, що судом неправильно зазначено організаційно-правову форму позивача не є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції та відмови в задоволенні заяви, оскільки вказаний недолік може бути усунутий шляхом постановлення ухвали про виправлення описки.

Доводи апеляційної скарги з приводу повторності заявленого клопотання про забезпечення позову не підтверджені матеріалами, які направлені судом першої інстанції до апеляційного суду. Крім того, цей факт не підтвердив сам заявник.

Підсумовуючи апеляційний суд вважає, що що доводи апеляційної скарги не впливають на правильні висновки суду першої інстанції та не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду.

Отже, суд першої інстанції, виходячи з обставин, встановлених при розгляді заяви про забезпечення позову зробив правильний висновок про наявність підстав для забезпечення позову.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України,суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведеного, колегія суддіввважає, що ухвалу судом постановлено з додержанням вимог закону, томупідстави дляїї скасуваннявідсутні.

Керуючись ст.374,375,381-384, 389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 29 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 29 лютого 2024 року.

Головуючий Т.Б. Сало

Судді О.В. Ковальчук

О.С. Панасюк