Постанова

від 12.12.2024 по справі 453/974/22

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 453/974/22 Головуючий у 1 інстанції: Ясінський Ю.Є.

Провадження № 22-ц/811/2056/24 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2024 року м.Львів

Справа № 453/974/22

Провадження № 22-ц/811/2056/24

Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Приколоти Т.І.,

суддів: Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В.,

секретар Іванова О.О.

з участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

прокурора Рогожнікової Н.Б.,

Кулика А.Я.

розглянув апеляційнускаргу ОСОБА_3 , подану його представником Богдан Зоряною Сергіївною, та апеляційну скаргу Регіонального відділенняФонду державногомайна Українипо Львівській,Закарпатській таВолинській областях на рішення Сколівського районного суду Львівської області, ухвалене у м. Сколе 20травня 2024року у складі судді Ясінського Ю.Є. у справі за позовом заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Львівської міської ради до ОСОБА_3 , з участю третіх осіб: Управління освіти Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, Дитячого позаміського закладу оздоровлення та відпочинку «Ватра», Фонду державного майна України, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, Стрийського міжрайонного бюро технічної інвентаризації, про витребування майна,-

встановив:

18 серпня 2022 року заступник керівника Львівської обласної прокуратури звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Львівської міської ради до ОСОБА_3 , з участю третіх осіб: Управління освіти Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, Дитячого позаміського закладу оздоровлення та відпочинку «Ватра», Фонду державного майна України, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, Стрийського міжрайонного бюро технічної інвентаризації, про витребування майна. В обґрунтування позову посилається на те, що постановою Господарського суду Львівської області від 30 жовтня 2008 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 3 березня 2014 року, відмовлено у задоволенні позову Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області до Сколівської районної державної адміністрації, Стрийського міжрайонного бюро технічної інвентаризації, з участю третіх осіб: Львівської міської ради, Личаківської районної адміністрації, Львівської школи-інтернату № 2, Дитячого оздоровчого закладу «Ватра», ВАТ Автотранспортне підприємство «Західводбуд», Департаменту гуманітарної політики та Управління освіти Львівської міської ради, Гребенівської сільської ради, Управління майном спільної власності Львівської обласної ради, про часткове визнання нечинним розпорядження Сколівської РДА № 65 від 16 березня 2000 року «Про оформлення права власності на житловий будинок, оздоровчий заклад «Ватра», видачу дублікатів свідоцтва» та скасування свідоцтва Стрийського МБТІ №001805 Серії АА від 21 березня 2000 року в частині реєстрації права власності за територіальною громадою Личаківського району м. Львова в повному господарському віданні Львівської школи - інтернату № 2 на будиночки «З-1» та «И-1». Рішення набрало законної сили. Враховуючи вказане судове рішення, свідоцтво про право власності на оздоровчий заклад «Ватра» № 001805 від 16 березня 2000 року, згідно якого майно оздоровчого закладу «Ватра» в цілому (складається з 14 будинків) належить територіальній громаді Личаківського району м.Львова та на праві повного господарського відання передано Львівській школі-інтернату № 2. Відповідно до наказу Регіонального відділення №00101 від 3 червня 2019 року «Про прийняття рішення про приватизацію об`єкта малої приватизації: об`єкта соціально-культурного призначення - бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (два дерев`яні щитові будиночки: літ «З-1», площею 62,5 кв.м та літ. «И-1» площею 62,8 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 ). 19 липня 2019 року організовано та проведено аукціон з продажу спірних будинків. 6 серпня 2019 року наказом Регіонального відділення №00501 затверджений протокол про результати електронного аукціону та зобов`язано відділ малої приватизації забезпечити укладення договору купівлі-продажу вищевказаного об`єкта приватизації. 15 серпня 2019 року Регіональним відділенням укладено договір купівлі-продажу № 20/19 з ОСОБА_3 , відповідно до якого продано вказані щитові будиночки. У п. 1.2 договору вказано, що об`єкт приватизації належить державі в особі Фонду державного майна України, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційна довідка № 177664033). Право власності на об`єкт приватизації зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 3 квітня 2019 року (номер запису 31082624, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1805918146245). Згідно з п. 2.1 договору покупець зобов`язаний сплатити за об`єкт 342001, 20 грн. Вказує, що 5 вересня 2019 року між сторонами договору підписано акт-приймання передачі об`єкта малої приватизації. 9 вересня 2019 року приватним нотаріусом Юріяк М.І. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право приватної власності на даний об`єкт за ОСОБА_3 . Зазначає, що волевиявлення дійсного власника майна - Львівської міської ради на відчуження спірного об`єкта нерухомого майна та передачу його у приватну власність відсутнє, оскільки Львівською міською радою не приймалося жодних рішень про його передачу. Оскільки, вказане майно Львівською міською радою нікому не відчужувалось, відповідно право комунальної власності щодо вказаного вище об`єкта нерухомого майна не припинялося. Просить позов задовольнити. Прокурор обґрунтовує його звернення до суду з цим позовом тим, що орган місцевого самоврядування не виконував належним чином повноваження щодо захисту інтересів держави, які полягають у своєчасному вжитті заходів цивільно-правового характеру щодо витребування майна, яке вибуло із власності поза волею власника, на користь територіальної громади.

Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 20 травня 2024 року позов задоволено. Ухвалено витребувати з незаконного володіння ОСОБА_3 два дерев`яних щитових будинки, а саме: спальний корпус літ. «З-1» загальною площею 62,5 кв.м, спальний корпус літ. «И-1» загальною площею 62, 8 кв.м, які розташовані на АДРЕСА_1 . Проведено розподіл судових витрат.

Рішення суду оскаржили представник ОСОБА_3 - ОСОБА_1 та Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях.

Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_1 вважає рішення незаконним та необґрунтованим, таким що порушує законні права та інтереси ОСОБА_3 , винесеним з порушенням норм матеріального права. Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в позові. Вказує, що прокурор звернувсяз позовноюзаявою післязакінчення строкудля зверненнядо суду.Позивачем недоведено фактуналежності спірнихприміщень довласності територіальноїгромади м.Львова тане наданодоказів того,що позивачє власникомспірних приміщень,що давалиб йомузмогу проситизастосовувати віндикаціюу спірнихправовідносинах.Стверджує,що спірніприміщення набутівідповідачем законнона підставівідповідного договору. Вказує, що ОСОБА_3 є законним добросовісним власником придбаного з електронного аукціону майна, який повністю і належним чином виконав всі свої обов`язки як учасник (переможець) електронного аукціону та покупець спірного майна. Зазначає, що Фонд державного майна України здійснив за собою реєстрацію права власності на майно, що за результатами електронного аукціону передано ОСОБА_3 , у відповідності до вимог чинного на той час законодавства України. Підстав для відмови Фонду державного майна України в державній реєстрації права власності на групу інвентарних об`єктів бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », згідно із ст. 24 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не було, як і підстав які б унеможливлювали реєстрацію права власності на спірне майно. Посилається на те, що на момент приватизації спірних об`єктів, право власності на такі було зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Фондом державного майна України ще 3 квітня 2019 року, що підтверджується договором купівлі-продажу та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме манно від 28 жовтня 2022 року № 313572280. Спірне майно належало до державного майна, яке не ввійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі. Стверджує, що об`єкти бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » перебували до моменту приватизації у державній власності та не входять до переліку майна, яке було зареєстровано за територіальною громадою Личаківського району м. Львова, а тому права Львівської міської ради жодним чином не порушено. ОСОБА_3 набув у власність спірне нерухоме майно за відплатним правочином у Фонду державного майна України, який мав право, як власник такого майна, його продати, зокрема, через електронний аукціон.

Регіональне відділенняФонду державногомайна Українипо Львівській,Закарпатській таВолинській областяхпосилається нате,що рішеннясуду ухваленез порушеннямнорм процесуальногоправа тавнаслідок неправильногозастосування нормматеріального праваВказує,що спірнемайно належалодо державноївласності яктаке,що перебувалона балансідержавного підприємствата неувійшло впроцесі йогоприватизації достатутного капіталугосподарського товариства.Зазначає,що такемайно належалодо державноївласності таніколи неперебувало увласності позивачаі небуло зареєстрованена правікомунальної власності.Позивач бажавнабути такеправо шляхомбезоплатної передачійому спірногомайна власникомз державноїу комунальнувласність.Вказує,що спірвиник щодомайна,яке булозареєстроване направі державноївласності тавідчужене впроцесі приватизації.Таке нерухоме майно відповідач набув в процесі приватизації у передбаченому Законом України «Про приватизацію державного і комунального майна» порядку. Між сторонами виник спір щодо результатів приватизації нерухомого майна. Стверджує, що даний спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Просить рішення суду скасувати та закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 , подана його представником - Богдан З.С., підлягає до задоволення, апеляційна скарга Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях підлягає до часткового задоволення.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На підставіч.3ст.12,ст.ст.76-81ЦПК України кожнасторона повиннадовести тіобставини,на яківона посилаєтьсяяк напідставу своїхвимог абозаперечень належними,допустимими,достовірними тадостатніми доказами,крім випадків,встановлених цимКодексом. Відповідно до ч. 5 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі справі, в якій такі обставини були встановлені.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції мотивовано наступним.

Встановлено, що волевиявлення дійсного власника майна, а саме міської ради на відчуження спірного об`єкта нерухомого майна та передачу його у приватну власність відсутнє, оскільки Львівською міською радою не приймалося жодних рішень про його передачу.

Згідно із ч.3 ст. 13 ЦК України дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом.

Суд першої інстанції посилається на те, що факт приналежності спірного майна до комунальної власності встановлений та підтверджений належними, допустимими та достатніми доказами, у тому числі судовим рішенням, що набрало законної сили. Міська рада, як дійсний власник спірного майна, не передавала майнові права на нього шляхом приватизації або іншого відчуження законним шляхом, а відтак таке нерухоме майно належить вважати таким, що вибуло з володіння законного власника без відповідних на те правових підстав.

Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння).

З урахуванням специфіки обороту нерухомого майна, володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна, а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складового елемента права власності).

У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно.

Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (оскільки про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно), але не набуває права володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

Володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним).

Л ьвівською міською радою, як законним власником спірного об`єкта нерухомого майна, будь-якого рішення про його відчуження на користь Фонду Державного майна України чи ОСОБА_3 не приймалося, відповідач заволодів ним без відповідної на те правової підстави.

Встановивши, що спірний об`єкт нерухомості вибув з володіння власника (Львівської міської ради) поза його волею, пред`явлення позову до добросовісного набувача (відповідача) про витребування цього майна на підставі ст. 388 ЦК України відповідає вимогам закону, а тому спірне майно підлягає витребуванню на користь позивача.

Встановлено, що згідно з рішенням Виконкому Львівської обласної ради депутатів трудящих № 331 від 21 квітня 1962 року недобудовані будинки і споруди бази відпочинку трудящих у с. Гребенів Сколівського району передано на баланс школи-інтернату № 2 м. Львова для пристосування під піонерський табір та зобов`язано обласний відділ капітального будівництва до 1 травня 1962 року передати незавершене будівництво та всю технічну документацію школі-інтернату № 2 м.Львова. Орієнтовно у 1975 році були побудовані два спірні будиночки, однак матеріалами справи не доведено ким саме вони були збудовані.

Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння.

Для відновлення порушеного права власності на об`єкт нерухомого майна прокурор заявив вимогу про її витребування від кінцевого набувача.

Згідно зі ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Прокурор належним чином обґрунтував наявність підстав для представництва інтересів держави у розглядуваній справі в особі Львівської міської ради, оскільки вона не вживала заходів щодо повернення комунального майна, що свідчить про бездіяльність міської ради.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи із наступного.

Встановлено, що 30 грудня 1993 року Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області (правонаступником якого є регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях) видано наказ № 449 «Про приватизацію», яким прийнято рішення про приватизацію підприємства «Львівводбуд». Під час проведення інвентаризації майна ДП «Львівводбуд», в інвентаризаційному описі основних засобів без номера, станом на 1 лютого 1994 року, за інвентарними №№ 1 та 2 за Львівською автобазою об`єднання «Львівводбуд» обліковувалися два щитові будинки (колиби), що знаходяться за адресою: с. Гребенів, Сколівський район Львівська область.

20 травня 1994року наказом Регіонального відділення № 305 затверджено акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу ДП «Львівводбуд» База відпочинку «Гребенів» вилучена із оцінки майна автобази, про що складено відповідний реєстр вилучення об`єктів соцкультпобуту, та таких що не підлягають приватизації, для яких встановлено особливий режим приватизації майна автобази об`єднання ДП «Львівводбуд».

16 червня 1994 року Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області видано наказ № 400 «Про перетворення в процесі приватизації автотранспортної бази ДП «Львівводбуд», згідно з яким автотранспортна база ДП «Львівводбуд» перетворена у ВАТ «АТП «Західводбуд»; затверджено тимчасовий статут. ВАТ «Західводбуд» склало перелік майна, яке не увійшло до статутного фонду товариства. До цього переліку включена і база відпочинку у с.Гребенів.

Наказом Регіонального відділення № 1694 від 28 червня 1996 року завершено процес приватизації ВАТ «АТП «Західводбуд». Затверджено протокол засідання комісії з продажу акцій ВАТ «АТП «Західводбуд» та передано акції. Затверджено протокол засідання комісії з продажу акцій цього ВАТ від 27 червня 1996 року «Про завершення продажу акцій ВАТ», завершено процес приватизації ВАТ «АТП «Західводбуд» та передано йому акції.

Відтак, належить зробити висновок, що спірне майно належало до державної власності, перебувало на балансі державного підприємства та в процесі приватизації такого не увійшло до статутного капіталу господарського товариства, у комунальну власність не перейшло.

16березня 2000 року розпорядженням Сколівської районної державної адміністрації № 65 вирішено оформити право власності та видати свідоцтво про право власності на оздоровчий заклад «Ватра» у с.Гребенів на вул. Шевченка, 155, за територіальною громадою Личаківського району м. Львова в повному господарському віданні Львівської школи-інтернату № 2. Доручено Стрийському міжрайонному бюротехнічної інвентаризаціїпровести реєстрацію права власності згідно вказаного розпорядження.

21 березня 2000 року Стрийським міжрайонимбюро технічноїінвентаризаціївидано свідоцтво про право власності Серії АА № 001805, згідно якого оздоровчий заклад «Ватра» дійсно належить територіальній громаді Личаківського району м. Львова в повному господарському відданні Львівської школи-інтернату №2 на праві комунальної власності і в цілому складається з 14 будівель. Свідоцтво видане на підставі розпорядження голови Сколівської районної державної адміністрації від 16 березня 2000 року №65.

Ухвалою Львівської міської ради № 2033 від 10 лютого 2005 року створено дитячий оздоровчий заклад «Ватра» з правами юридичної особи шляхом відокремлення майна структурного підрозділу загальноосвітньої школи - інтернату № 2 Личаківського району м. Львова. Діяльність оздоровчого закладу підпорядковано Управлінню освіти Львівської міської ради. Зобов`язано Виконавчий комітет Львівської міської ради передати майно структурного підрозділу школи-інтернату № 2 новоствореному Дитячому оздоровчому закладу «Ватра».

На виконання п. 6 цієї ухвали Львівської міської ради, Виконавчий комітет 17 червня 2005 року прийняв рішення № 653 «Про передачу майна», в п.1 якого зазначено: «Зняти з балансу школи-інтернату № 2 Відділу освіти Личаківської районної адміністрації та передати на баланс новоствореного Дитячого оздоровчого закладу «Ватра» Управління освіти Львівської міської ради основні засоби, нематеріальні активи і товарно-матеріальні цінності балансовою вартістю 1 008811, 69 грн. та земельну ділянку площею 3,6700 га.

У додатку 2 до вказаного рішення Виконкому Львівської міської ради наведено перелік щитових будинків (що є предметом даного спору), які підлягають передачі з школи-інтернату № 2 новоствореному Дитячому оздоровчому закладу «Ватра» як такі, що перебувають у тимчасовому користуванні.

28 серпня 2006 року Регіональне відділення звернулось з листом № 11/11-5066 до Стрийського міжрайонного бюротехнічної інвентаризаціїз проханням повідомити, чи оформлялось за територіальною громадою Личаківського району м. Львова право власності на дві щитові споруди (будиночки), які знаходяться на території, закріпленій за табором «Ватра».

З листа Стрийського міжрайонного бюротехнічної інвентаризації№ 2042 від 19 жовтня 2006 року вбачається, що інвентаризація будівель і споруд оздоровчого закладу «Ватра» проведена в лютому 2000 року на замовлення школи-інтернату № 2 м. Львова, проінвентаризовано 14 будівель і споруд; відомості про такі об`єкти як «Щитові споруди» в матеріалах справи відсутні.

13 березня 2007 року Регіональне відділення звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом.

Постановою Господарського суду Львівської області від 30 жовтня 2008 року (справа № 33/91 - А), залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 3 березня 2014 року, відмовлено у задоволенні позову Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області до Сколівської районної державної адміністрації, Стрийського міжрайонного бюро технічної інвентаризації, з участю третіх осіб: Львівської міської ради, Личаківської районної адміністрації, Львівської школи - інтернату № 2, Дитячого оздоровчого закладу «Ватра», ВАТ Автотранспортне підприємство «Західводбуд», Департаменту гуманітарної політики та управління освіти Львівської міської ради, Гребенівської сільської ради, Управління майном спільної власності Львівської обласної ради,про часткове визнання нечинним розпорядження Сколівської районної державної адміністрації № 65 від 16 березня 2000 року «Про оформлення права власності на житловий будинок, оздоровчий заклад «Ватра», видачу дублікатів свідоцтва» та скасування свідоцтва Стрийського міжрайонного бюро технічної інвентаризації №001805 Серія АА від 21 березня 2000 року в частині реєстрації права власності за територіальною громадою Личаківського району м. Львова в повному господарському віданні Львівської школи - інтернату № 2 на будиночки «З» та «И».

У справі № 33/91 - А за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області до Сколівської районної державної адміністрації, Стрийського міжрайонного бюро технічної інвентаризації про часткове визнання нечинним розпорядження та часткове скасування свідоцтва, за участю третіх осіб без самостійних вимог щодо предмета спору: Львівської міської ради, Личаківської районної адміністрації, Львівської школи-інтернату № 2, Дитячого оздоровчого закладу «Ватра», Відкритого акціонерного товариства Автотранспортне підприємство «Західводбуд», Департаменту гуманітарної політики та Управління освіти Львівської міської ради, Гребенівської сільської ради, Управління майном спільної власності Львівської обласної ради, судом встановлено, що 20 жовтня 1998 року директор школи-інтернату № 2 звернувся з листом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області. У листі зазначено, що школа має оздоровчий заклад «Ватра», розташований у с. Гребенів Сколівського району, котрий використовується для оздоровлення дітей-сиріт, напівсиріт та дітей із малозабезпечених сімей. У 1975 році було укладено усну домовленість з трестом «Західводбуд», за якою це підприємство взяло на себе зобов`язання пробурити водяні свердловини для школи на території табору, а школа, за ці виконані роботи дозволила тресту «Західводбуд» спорудити на своїй території два щитових будиночки. На підставі наказу тресту «Західводбуд» № 64 від 26 квітня 1988 року № 64 актом «Про безоплатну передачу 2-х щитових павільйонів будиночків-колиб в с. Гребенів, Сколівського району» ПМК-73 Тресту «Західводбуд» (суб`єкт, котрий спорудив будиночки) передано безоплатно з свого балансу на баланс АТП Тресту «Західводбуд» два щитових павільйони будиночки - колиби по балансовій вартості. Вказані два щитових будиночки використовувались школою - інтернатом для оздоровлення учнів, що підтверджується укладеною в 1994 році угодою з ВАТ «АТП «Західводбуд» про безоплатну оренду останніх до 2000 року.

Згідно з висновками судів, з рішення Виконкому Львівської міської ради та розпорядження голови Личаківської районної адміністрації та переліку (додаток 1) спірні щитові будиночки не включено до переліку основних засобів, нематеріальних активів і товарно-матеріальних цінностей балансовою вартістю 1 008811,69 грн., вони вказані в додатку 2 до рішення виконкому як такі, що перебувають у тимчасовому користуванні.

Судами встановлено, що позивач у цій справі звертався до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області з пропозицією щодо можливості передачі спірних споруд у комунальну власність для наступного використання їх оздоровчим закладом для відпочинку дітей або демонтажу таких з території табору.

З урахуванням встановленого, належить зробити висновок, що спірне майно належало до державної власності та ніколи не перебувало у власності позивача і не було зареєстроване на праві комунальної власності. Разом з тим, позивач бажав набути таке право шляхом безоплатної передачі йому спірного майна власником з державної у комунальну власність.

На час створення спірного майна були чинними положення Цивільного кодексу Української РСР в редакції 1963 року.

Згідно із ст. 89 цього Кодексу державна власність - спільне надбання всього радянського народу. Держава є єдиним власником всього державного майна.

Статтею 90 Цивільного кодексу Української РСР у відповідній редакції передбачено, що земля, її надра, води і ліси знаходяться у виключній власності держави і надаються тільки в користування. Державі належать основні засоби виробництва промисловості, будівництві сільському господарстві, засоби транспорту і зв`язку, банки, майно організованих державою торговельних, комунальних та інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави.

Статтею 91 цього Кодексу визначено, що будівлі та споруди передаються від однієї державної організації іншій безоплатно.

Згідно із ч. 1 ст. 3 Закону України «Про власність», який був чинним на час приватизації підприємства - балансоутримувача спірного майна, суб`єктами права власності в Україні визнаються: народ України, громадяни, юридичні особи та держава.

Відповідно до ст. 31 цього Закону до державної власності Україні належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративних територіальних одиниць (комунальна власність). Суб`єктом права загальнодержавної (республіканської) власності була держава в особі Верховної Ради України (ч. 1 ст. 32 Закону України «Про власність»). Суб`єктами права комунальної власності є адміністративно - територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів (ч. 2 ст. 32 зазначеного Закону України).

Згідно із ч. 2 ст. 35 Закону України «Про власність», крім майна, зазначеного у ч.1 цієї статті (кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об`єкти житлово - комунального господарства, майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров`я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв`язку та інформації, а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території), у комунальній власності також і перебуває майно, передане у власність області, району чи іншої адміністративно - територіальної одиниці іншими суб`єктами права власності.

Частиною 1 ст. 37 Закону України «Про власність» передбачено, що майно, яке є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві господарського відання, крім випадків, передбачених законодавством України.

Відповідно до ч. 1 ст. 326 ЦК України, у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади (ч. 2 ст. 326 ЦК України). Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом може здійснюватися іншими суб`єктами (ч.3 ст. 326 ЦК України).

Постановою Кабінету Міністрів України № 311 від 5 листопада 1991 року «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно - територіальних одиниць (комунальною) власністю» затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно - територіальних одиниць (комунальної власності) та установлено, що державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю.

Умови передачі об`єктів права державної власності у комунальну власність передбачені Законом України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності».

Згідно із ст. 1 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» суб`єктом управління об`єктами державної власності, зокрема, є Фонд державного майна України.

Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності (ст.1 Закону України «Про Фонд державного майна України»). Частиною 1 ст.6 цього Закону передбачено, що Фонд державного майна України здійснює повноваження безпосередньо та через свої регіональні відділення (представництва).

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про Фонд державного майна України» у сфері приватизації державного майна Фонд державного майна України, серед іншого: здійснює продаж державного майна в процесі його приватизації, приймає рішення про приватизацію, затверджує переліки об`єктів малої приватизації.

Звитягу з Держаного земельного кадастру № НВ-4606054502017 від 29 листопада 2017 року вбачається, що земельна ділянка площею 3,6700 га перебуває у державній власності, відноситься до земель рекреаційного призначення для обслуговування дитячого оздоровчого табору та надана на праві постійного користування Дитячому позаміському закладу оздоровлення та відпочинку «Ватра».

Згідно з витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, група інвентарних об`єктів бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (два дерев`яних щитові будинки), що складаються з щитового будинка (літ. «З-1») загальною площею 62,5 кв.м та щитового будинка (літ. «И-1») загальною площею 62,8 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована на праві державної власності за Фондом державного майна України.

27 березня 2018 року Фонд державного майна України видав наказ № 447 «Про затвердження переліків малої приватизації, що підлягають приватизації у 2018 році», яким спірне майно включено до Переліку об`єктів соціально-культурного призначення (додаток 5). Органом приватизації визначено Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області (правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях).

Встановлено, що у 2018 році спірне майно не було приватизоване. З урахуванням листа регіонального відділення від 29 листопада 2018 року № 01-04-07385, Фонд державного майна України видав наказ № 1637 від 27 грудня 2018 року «Про затвердження переліків малої приватизації, що підлягають приватизації у 2019 році», яким спірне майно включено до Переліку об`єктів соціально-культурного призначення, приватизацію яких розпочато у 2018 році (додаток 10).

З урахуванням листа регіонального відділення від 11 травня 2019 року № 01-04-02856, Фонд державного майна України видав наказ № 504 від 27 травня 2019 року «Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України № 1637 від 27 грудня 2018 року «Про затвердження переліків малої приватизації, що підлягають приватизації у 2019 році», відповідно до якого у додатку 10 до наказу позицію «База відпочинку «Гребенів» викладено у наступній редакції: «База відпочинку «Гребенів» (два дерев`яні щитові будиночки: літ. «З-1» площею 62.5 кв.м та літ. «И-1» площею 62,8 кв.м)».

Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» приватизація державного або комунального майна (далі - приватизація) - платне відчуження майна, що перебуває у державній або комунальній власності, на користь фізичних та юридичних осіб, які відповідно до цього Закону можуть бути покупцями.

Згідно із ч. 1 ст. 4 цього Закону, до об`єктів державної і комунальної власності, що підлягають приватизації, належать усі об`єкти права державної і комунальної власності, крім тих, приватизація яких прямо заборонена цим Законом та іншими законами України.

До об`єктів малої приватизації належить, серед іншого, окреме майно; окремим майном вважається рухоме та нерухоме майно державних або комунальних підприємств (у тому числі будівлі, споруди, нежитлові приміщення), майно що залишилося після закінчення процедури ліквідації державних або комунальних підприємств, визнаних банкрутами; майно підприємств, що ліквідуються за рішенням органу, уповноваженого управляти державним або комунальним майном; майно державних або комунальних підприємств, що не були продані як єдині майнові комплекси; державне або комунальне майно, що не увійшло до статутного капіталу господарських товариств та перебуває на обліку господарських товариств, створених унаслідок приватизації або корпоратизації (п. 2 ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна»).

Суб`єктами приватизації є: державні органи приватизації; місцеві ради, органи приватизації територіальних громад; покупці (ст. 6 Закону раїни «Про приватизацію державного і комунального майна»).

Відповідно до ч. 1 ст. 8 цього Закону покупцями об`єктів приватизації з урахуванням обмежень, установлених цією статтею, можуть бути громадяни України, іноземні громадяни; юридичні особи, зареєстровані на території України з передбаченими законом винятками.

Відповідно до наказу Регіонального відділення №00101 від 3 червня 2019 року «Про прийняття рішення про приватизацію об`єкта малої приватизації: об`єкта соціально-культурного призначення - бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (два дерев`яні щитові будиночки: під літерою «З-1», площею 62,5 кв.м, та під літерою «И-1», площею 62,8 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 ), 19 липня 2019 року організовано та проведено аукціон з продажу вказаних об`єктів. Переможцем став ОСОБА_3 .

Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях №00501 від 6 серпня 2019 року затверджено протокол електронного аукціону № UA-PS-2019-06-21-000063-1, відповідно до якого переможцем аукціону з продажу спірного майна визначено ОСОБА_3 . Зобов`язано відділ малої приватизації забезпечити укладення договору купівлі-продажу вищевказаного об`єкта приватизації.

15 серпня 2019 року Регіональним відділенням з ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу № 20/19, відповідно до якого продано вказані два дерев`яні щитові будиночки.

У п.1.2 договору вказано, що об`єкт приватизації належить державі в особі Фонду державного майна України, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційна довідка № 177664033). Право власності на об`єкт приватизації зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 3 квітня 2019 року (номер запису 31082624, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1805918146245).

Згідно із п.2.1 договору покупець зобов`язаний сплатити за об`єкт 342 001, 20 грн.

Умови договору сторонами виконані. 5 вересня 2019 року між сторонами договору підписано акт-приймання передачі об`єкта малої приватизації.

9 вересня 2019 року приватним нотаріусом Юріяк М.І. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право приватної власності на даний об`єкт за ОСОБА_3 .

Відтак, ОСОБА_3 є законним добросовісним набувачем придбаного з електронного аукціону майна - двох дерев`яних щитових будинків: літ. «3-1» площею 62,5 кв.м; літ. «И-1»площею 62,8 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 . Він у повному обсязі виконав обов`язки учасника (переможця) електронного аукціону та умови договору купівлі-продажу.

Не можна погодитися із висновками суду першої інстанції в частині, що Регіональним відділенням з метою внесення спірного майна до Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, незважаючи на наявність чинного свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 16 березня 2000 року про належність спірного нерухомого майна територіальній громаді Личаківського району м. Львова, 6 березня 2018 року скеровано до ФДМУ інформацію № 01-04-01494 про надання переліку об`єктів приватизації на 2018 рік, у якій зазначено базу відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що надалі сприяло відчуженню поза волею власника спірного нерухомого майна.

Уп.1.2 договору купівлі-продажу вказано, що об`єкт приватизації належить державі в особі Фонду державного майна України, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційна довідка № 177664033). Право власності на об`єкт приватизації зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 3 квітня 2019 року (номер запису 31082624, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1805918146245).

Ці відомості одержані 15 серпня 2019 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Юріяком М.І. шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру речових прав власності. Право власності на об`єкт приватизації було зареєстроване у Державному реєстрі нерухоме майно, номер Інформаційної довідки: 177664033 3 квітня 2019 року державним реєстратором Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Львівської міської ради Канюгою А.Я., номер запису про право власності: 31082624; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1805918146245.

Є встановленим,що на момент приватизації спірних об`єктів, право власності на них було зареєстроване за Фондом державного майна України, що також підтверджується наявним у матеріалах справи Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28 жовтня 2022 року № 313572280. Така реєстрація є чинною, ніким не оспорена.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Пунктом 44 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25 грудня 2015 року, передбачено, що для державної реєстрації права власності на закінчений будівництвом об`єкт державної або комунальної власності, будівництво якого завершено та право власності на який не зареєстровано до 10 січня 2013 року, за відсутності документа, що посвідчує набуття права державної або комунальної власності на такий об`єкт, подається, зокрема, витяг з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо такого об`єкта (у разі державної реєстрації права власності).

Реєстрацію права власності на спірні об`єкти нерухомого майна здійснено уповноваженим на вчинення таких дій суб`єктом, визначеним ст. 6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» - державним реєстратором Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Львівської міської ради.

Звернення Львівської міської ради та Дитячого оздоровчого закладу «Ватра» щодо передачі спірного майна у комунальну власність свідчить також про визнання ними, що спірне нерухоме майно перебувало до моменту приватизації у державній власності.

Відповідно дост.387ЦК Українивласник маєправо витребуватисвоє майновід особи,яка незаконно,без відповідноїправової підставизаволоділа ним.У разіякщо володілецьтакого майнанедобросовісний,суд можевитребувати цемайно накористь власникау всіхвипадках. Необхіднимдля такоговитребування є: доведеність позивачемтого,що вінє власникомнерухомого майнаі таке правовласності підтвердженеправовстановлюючими документами;особа,яка звернуласьдо судуз вимогоюпро витребуваннямайна зчужого незаконного володіння,повинна довестисвоє правовласності намайно,що перебуває у володінні відповідача.

Частиною 1 ст. 388 ЦК України встановлено, що якщо майно за відплатним договором придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником, або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Можливість власника реалізувати його право: витребувати майно з володіння добросовісного набувача (тобто того, який не знав і не міг знати про те, що набуває майно, яке особа не мала права йому відчужувати) згідно зі ст. 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі (оплатно, безвідплатно) добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно у особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (ч.3 ст. 388 ЦК України). Перелік підстав, за яких власник може витребувати майно з володіння добросовісного набувача, який придбав його за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, є вичерпним (пункти 1-3 ч.1 ст. 388 ЦК України). Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (п.3 ч.1 ст. 388 ЦК України).

Докази того,що власником двох дерев`яних щитових будинків: літ. «3-1» площею 62,5 кв.м; літ. «И-1»площею 62,8 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 є Львівська міська рада, а також того, що зазначені будинку передані і перебували у комунальній власності, відсутні. Є встановленим, що спірне нерухоме майно до часу його продажу з аукціону перебувало у державній власності. Зазначене не спростовується свідоцтвом про право власності № НОМЕР_1 від 16 березня 2000 року про належність нерухомого майна територіальній громаді Личаківського району м. Львова, оскільки спірні будинки не входять до переліку майна, яке було зареєстровано за територіальною громадою Личаківського району міста Львова відповідно до цього свідоцтва.

ОСОБА_4 набув у власність спірне нерухоме майно за відплатним правочином у Фонду державного майна України, який мав право, як власник такого майна, його продати, зокрема, через електронний аукціон. Відповідач є добросовісним набувачем відповідного майна, оскільки інше не встановлено.

Відповідно до статті 46 Конвенції прозахист правлюдини таосновоположних свобод(далі-Конвенція) та Закону України«Про виконаннярішень тазастосування практикиЄвропейського судуз правлюдини» рішення Європейського судуз правлюдини (ЄСПЛ) є обов`язковими для виконання Україною.

Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Верховний Суд у подібних правовідносинах навів позицію, що конструкція,за якоїдобросовісний набувачвтрачає майноі самзмушений шукати способикомпенсації своїхвтрат єнеприйнятно тапокладає на добросовісного набувачаіндивідуальний танадмірний тягар. Неможе добросовіснийнабувач відповідатиу зв`язкуіз бездіяльністювлади врамках процедур,спеціально призначенихдля запобіганняшахрайства привчиненні правочинівз нерухомиммайном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу квартири не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов`язку органів місцевого самоврядування здійснити все необхідне, щоб відшкодувати збитки, завдані таким відчуженням. Тому задоволення віндикаційного позову і витребування спірної квартири у відповідачів, як добросовісних набувачів, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод» (постанова від 20 березня 2019 року у справі № 521/83 68/15-ц, постанова від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16, постанова від 18 березня 2020 року у справі № 199/7375/ 16- ц, постанова від 20 травня 2020 року у справі № 199/8047/16-ц). Верховний Суд скасував попередні судові рішення, якими було задоволено позови та витребувано нерухоме майно у добросовісних набувачів без будь-якої компенсації, та відмовив у задоволенні віндикаційних позовів.

У постанові від 3 квітня 2019 року (справа № 372/4581/14) Верховний Суд зробив наступний висновок: «...Статтею 1 Першого протоколу Європейської конвенції з прав людини передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а відтак і «майном».

Предметом регулюваннястатті 1Першого протоколудо Конвенціїє втручаннядержави управо намирне володіннямайном.У практиціЄвропейського судуз правлюдини (рішенняЄСПЛ усправах «Спорронгі Льоннротпроти Швеції»,«Джеймс таінші протиСполученого Королівства»,«Щокін протиУкраїни»,«Сєрков протиУкраїни»,«Колишній корольГреції таінші протиГреції»,«Булвес» АДпроти Болгарії»,«Трегубенко протиУкраїни»,«Hast/WestAllianceLimited»проти України»)напрацьовано трикритерії,які слідоцінювати напредмет сумісностізаходу втручанняу правоособи намирне володіннямайном ізгарантіями статті1Першого протоколудо Конвенції,а самечи євтручання законним;чи маєвоно наметі «суспільний»,«публічний» інтерес;чи єтакий захід(втручанняу правона мирневолодіння майном)пропорційним визначенимцілям.Тобто, ст. 1 Першого протоколу гарантує особі мирне володіння майном, однак її право може бути обмежено з боку держави на певних умовах, передбачених законом, та лише у суспільних інтересах.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питані, застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу.Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення у справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того. ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення у справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

Урішенні«Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 рокуСуд зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. Суд вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.

Суд зазначає, що вимога законності, яка випливає з Конвенції, означає вимогу дотримання відповідних положень національного закону і принципу верховенства права(рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

У рішенні«East/West Alliance Limited» проти України» Суд зазначив: «…будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар…»

У справі«Іммобільяре Саффі» проти Італії» Суд вказав, що Перший протокол, має забезпечити «справедливу рівновагу» між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту основних прав та свобод особи.

У рішенні«Стретч проти Сполученого Королівства» Суд вказав, що згідно з усталеною практикою Суду при здійсненні будь-якого втручання має забезпечуватися «справедливий баланс» між необхідністю забезпечення загальних інтересів суспільства та необхідністю захисту основоположних прав відповідної особи. Вимога забезпечення такого балансу знаходить своє відображення у всій структурі статті 1 Першого протоколу.

Для дотримання загального правила, викладеного у першому реченні пункту 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції, таке втручання повинно встановлювати «справедливий баланс» між потребами загального інтересу суспільства та вимогами захисту прав окремої особи. Отже, має бути забезпечено належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленими цілями.

У рішенні«Колишній король Греції та інші проти Греції» Суд визнав порушення «справедливого балансу», оскільки закон, окрім іншого, не встановлював жодної компенсації за вилучене майно та у заявників була відсутня можливість захисту своїх прав. Тобто можна прийти до висновку, що у разі відсутності розумної компенсації особі за втручання держави у право мирно володіти своїм майном, порушується «справедливий баланс» та є порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод.

У цивільному аспекті втручання можливо для забезпечення позовів по цивільній/господарській справі, втручання для скорочення державного боргу(рішення Фабіан проти Угорщини). Втручання не повинно завдавати значної шкоди володільцю майна. Для цього держава повинна дотримуватись певного балансу при втручанні у право особи на мирне володіння майном та надавати відповідну компенсацію, оскільки останній починає нести певні збитки у разі втручання. Для цього втручання повинно здійснюватися з розумним співвідношенням та з обґрунтованою пропорційністю.

У разі відсутності розумного співвідношення та обґрунтованої пропорційності між метою втручання держави в право особи на мирне володіння майном та збитками, які несе особа у зв`язку з неможливістю володіти своїм майном, а також у разі відсутності компенсації за втручання та законних підстав такого втручання, здійснюється грубе порушення права особи на мирне володіння майном.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод захищає право власності особи від свавільного втручання держави у її права. Однак, ЄСПЛ допускає окремі випадки, коли втручання у права особи є допустимим для задоволення «суспільного інтересу», проте таке втручання не повинно перевищувати певну межу між інтересами суспільства або держави та інтересами окремої особи. Для цього необхідно дотримання державою певного балансу та тільки на умовах або підставах передбачених у національному законодавстві держави, у іншому випадку буде порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Колегія суддів прийшла до висновку, що витребування від ОСОБА_3 придбаного ним за оплатним договором нерухомого майна без компенсації його втрат, оскільки механізм здійснення такої компенсації відсутній, буде порушенням права особи на мирне володіння майном (порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод), що є недопустимим.

З урахуванням встановленого, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність позову, у задоволенні якого належить відмовити.

Керуючисьст. 367, п.2 ч.1 ст.374, ст.ст. 376, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану його представником ОСОБА_1 , задовольнити.

Апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях задовольнити частково.

РішенняСколівського районногосуду Львівськоїобласті від20травня 2024рокускасувати та прийняти нове рішення.

Відмовити у задоволенні позову заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Львівської міської ради до ОСОБА_3 , з участю третіх осіб: Управління освіти Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, Дитячого позаміського закладу оздоровлення та відпочинку «Ватра», Фонду державного майна України, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, Стрийського міжрайонного бюро технічної інвентаризації, про витребування з незаконного володіння ОСОБА_3 , двох дерев`яних щитових будинків, а саме: спального корпусу під літерою «З-1» загальною площею 62,5 кв.м, спального корпусу під літерою «И-1» загальною площею 62, 8 кв.м, які розташовані на АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1805918146245, дата реєстрації 9 вересня 2019 року, номер запису про право власності 33190860, рішення про державну реєстрацію права №48644997 від 12 вересня 2019 року).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 17 грудня 2024 року.

Головуючий

Судді