Постанова

від 27.12.2024 по справі 473/1674/24

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

27.12.24

22-ц/812/1932/24

Провадження №22-ц/812/1932/24

П О С Т А Н О В А

Іменем України

27 грудня 2024 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Царюк Л.М., Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання: Горенко Ю.В.,

за участі: позивачки ОСОБА_1 , її представника адвоката Бема Ю.Ю., представника відповідача - адвоката Андрухова М.І.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу №473/1674/24 за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Зверов В.В.» на заочнерішення,яке постановивБратський районнийсуд Миколаївськоїобласті підголовуванням суддіГукової ІнниБорисівни уприміщенні цьогосуду 26липня 2024року,повний текстскладено 30липня 2024року,за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Зверов В.В.» про розірвання договору оренди земельної ділянки,

у с т а н о в и в :

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Приватного підприємства «Зверов В.В.» (далі ПП «Зверов В.В.») про розірвання договору оренди.

Позовна заява мотивована тим, що 27 серпня 2015 року між ОСОБА_2 та ПП «Зверов В.В.» було укладено договір оренди земельної ділянки площею 9,1152 га з кадастровим номером 4821483000:03:000:0090 строком оренди 10 років. Відповідно до договору дарування за № 1049 від 18 листопада 2021 року, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , остання стала власником вказаної земельної ділянки, про що було повідомлено орендаря. Згідно відомостей про суб`єкт речового права на земельну ділянку право оренди земельної ділянки зареєстровано Братською районною державною адміністрацією Миколаївської області за ПП «Зверов В.В.» на підставі договору оренди землі б/н від 27 серпня 2015 р. Також, до зазначеного договору були укладені додаткові угоди від 27 серпня 2018 року та від 28 серпня 2020 року. Строк оренди земельної ділянки відповідно до умов договору оренди з наступними змінами складає 21 рік та спливає у 2036 році. Позивачка зверталась до ПП «Зверов В.В.» з питанням отримання копії договору оренди земельної ділянки та додаткових угод до нього, а також з питанням про отримання орендної плати та доказів проведення розрахунків за цим договором, яке залишилось без реагування.

Посилаючись навикладене,а такожна те,що відповідачне здійсниввиплату їйорендної плати,незважаючи наповідомлення прозміну власниказемельної ділянки,позивачка просиласуд розірватидоговір орендиземельної ділянки площею9,1152га зкадастровим номером4821483000:03:000:0090від 27 серпня 2015 р., укладений між ОСОБА_2 та відповідачем.

У відзиві на позовну заяву ПП «Зверов В.В.» вказувало, що 27 серпня 2015 року між власником ОСОБА_2 земельної ділянки площею 9,1152га зкадастровим номером4821483000:03:000:0090та нимта бувукладений договіроренди земельноїділянки.Під часукладання договорусторони дійшлидо згоди,що строкпередачі земельноїділянки воренду складає10років.В наступномуз метоюприведення довимог законодавстваумов договоруміж сторонами27серпня 2018року булаукладена додатковаугода,в якій,крім викладенняумов договорув новійредакції,сторонами булопогоджено збільшеннястроку договорудо 27серпня 2033року.Умовами договоруміж сторонамибуло погоджено,що напідставі заявиорендодавця тау разінаявності відповідноїможливості орендармає правоздійснити виплатуорендної платиавансом напередв рамкахстроків оренди.У зв`язкуіз клопотанняморендодавця ОСОБА_2 про виплатуорендної платиавансом 28серпня 2020року міжсторонами булапідписана додатковаугода,якою сторонипогодилися збільшитистрок договорудо 27серпня 2036року.Згідно умовдоговору ОСОБА_2 виплачувалася оренднаплата врозмірі 3%від нормативноїгрошової оцінкиземельної ділянки.Враховуючи,що орендарзгідно іззаконодавством єподатковим агентомта несевстановлену законодавствомвідповідальність запорушення податковогозаконодавства зпитань оподаткуваннядоходів орендодавця,податок надоходи фізичнихосіб таінші визначеннізаконодавством зборисплачувалися орендаремза рахуноксуми орендноїплати тане підлягаликомпенсації орендареморендодавцеві. Згідно умов договору виплата орендної плати здійснювалася як в у вигляді видачі грошових коштів, так і в натуральній формі (у вигляді видачі зерна), про що орендодавець особисто ставив свій підпис у відповідних відомостях та розписках. 30 серпня 2019 року ОСОБА_2 було видано грошових коштів на загальну суму 106400 грн., у 2020 року у натуральній формі видано зерном (пшеницею) 7 тон 480 кг., 28 серпня 2020 року - 5000 грн. та у 2021 р. у натуральній формі видано зерном (пшеницею) 1350 кг. Всі ці факти підтверджуються розписками та видатковими відомостями. 27 квітня 2023 року від позивача на адресу підприємства надійшло повідомлення про те, що вона є власницею вищевказаної земельної ділянки. Так, про зміну власника земельної ділянки згідно статті 148-1 ЗК України особа, яка набула право власності на земельну ділянку, протягом одного місяця з дня набуття права власності на неї зобов`язана повідомити про це її користувачів із зазначенням: кадастрового номера (за наявності), місця розташування та площі земельної ділянки; найменування (для юридичних осіб), прізвища, ім`я, по батькові (для фізичних осіб) нового власника; місця проживання (знаходження) нового власника, його поштової адреси; платіжних реквізитів (у разі, якщо законом або договором передбачена плата за користування земельною ділянкою у грошовій формі). Повідомлення надсилається користувачу земельної ділянки рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручається йому особисто під розписку. Про необхідність надання вищезазначеної інформації підприємством було повідомлено позивача шляхом надсилання на її адресу рекомендованого листа. До цього часу відповіді від ОСОБА_1 на адресу підприємства не надходило.

Під час судового засідання позивач та її представник підтримали позовні вимоги та просили про їх задоволення.

Відповідач у судове засідання не з`явився.

Заочним рішенням Братського районного суду Миколаївської області від 26 липня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Розірвано договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 4821483000:03:000:0090 загальною площею 9,1152 га, від 27 серпня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ПП « ОСОБА_3 », а також стягнуто з відповідача на користь позивачки витрати, понесені при сплаті судового збору, в сумі 1211 грн 20 коп.

Рішення судумотивовано тим,що відповідачне виконав вимоги ухвали суду від 05 червня 2024 року про витребування доказів сплати орендної плати за користування земельною ділянкою та не надав доказів сплати орендної плати позивачці за період з 2021 по 2023 роки.

Тому суд вважав, що позивачка довела невиконання орендарем обов`язків за договором оренди земельної ділянки в частині сплати орендної плати, що є підставою для розірвання договору оренди та дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

У серпні 2024 року відповідач подав заяву про перегляд заочного рішення суду, яка ухвалою того ж суду від 24 жовтня 2024 року залишена без задоволення.

В апеляційній скарзі ПП «Зверов В.В.» вказує, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, обставини справи встановлені не в повному обсязі, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що 27 серпня 2015 року між власником вищевказаної земельної ділянки між ним та ОСОБА_2 був укладений договір оренди земельної ділянки. Під час укладання договору сторони дійшли до згоди, що строк передачі земельної ділянки в оренду складає 10 років. В наступному з метою приведення до вимог законодавства умов договору між сторонами 27 серпня 2018 року була укладена додаткова угода, в якій крім викладення умов договору в новій редакції сторонами було погоджено збільшення строку договору до 27 серпня 2033 року. Умовами договору між сторонами було погоджено, що на підставі заяви орендодавця та у разі наявності відповідної можливості орендар має право здійснити виплату орендної плати авансом наперед в рамках строків оренди. У зв`язку із клопотанням орендодавця про виплату орендної плати авансом 28 серпня 2020 року між сторонами була підписана додаткова угода, якою сторони погодилися збільшити строк договору до 27 серпня 2036 року. Згідно умов договору ОСОБА_2 виплачувалася орендна плата в розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Згідно умов договору виплата орендної плати здійснювалася як в у вигляді видачі грошових коштів, так і в натуральній формі (у вигляді видачі зерна), про що орендодавець особисто ставила свій підпис у відповідних відомостях та розписках. 30 серпня 2019 року ОСОБА_2 було видано грошових коштів на загальну суму 106400 грн., у 2020 році - у натуральній формі видано зерном (пшеницею) 7 тон 480 кг., 28 серпня 2020 року - 5000 грн. та у 2021 році - у натуральній формі видано зерном (пшеницею) 1350 кг. Всі ці факти підтверджуються розписками, та видатковими відомостями. Отже, відповідач вказує, що орендна плата була сплачена до 2023 року включно, а докази сплати орендної плати за період з 2021 по 2023 роки було надано суду під час розгляду заяви про скасування заочного рішення суду та додані до апеляційної скарги.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Бем Ю.Ю. просить залишити без задоволення апеляційну скаргу в повному обсязі, а рішення суду - залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що свою апеляційну скаргу відповідач обґрунтовує доказами, які не було надано суду першої інстанції, а також вона подана безпідставно та з порушенням процесуального законодавства. Надаючи апеляційному суду копії розписок, які видані ТОВ «Білоусівка 2007», та містять підпис ОСОБА_2 , ПП «Зверов В.В.» не зазначив, які об`єктивні перешкоди надання цих розписок були при поданні їх до районного суду, як цього вимагає ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, позивачки, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити із таких підстав.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частини 1 статті 2 ЦПК України).

Згідно частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду першої інстанції таким вимогам закону не відповідає.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 421898 (а.с. 53, 54) ОСОБА_2 була власницею земельної ділянки площею 9,12 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером 4821483000:03:000:0090, що розташована в межах території Новоолекснадрівської сільської ради Братського району Миколаївської області, яку вона передала на 10 років в оренду ПП « ОСОБА_4 » (орендар) за договором без номеру від 27 серпня 2015 року (далі Договір) (а.с. 51).

27 серпня 2018 року ОСОБА_2 та ПП «Зверов В.В.» уклали додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 27 серпня 2015 року (а.с. 55-58), за умовами якої строк дії договору становить 18 років: з 27 серпня 2015 року по 27 серпня 2033 року.

Відповідно до Розділу 4 Договору в редакції додаткової угоди від 27 серпня 2018 року Договору орендна плата виплачується у грошовій, натуральній та відробітковій формах протягом звітного року, але не пізніше 31 грудня звітного року та не може бути меншою за 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки за один рік користування земельною ділянкою, що на момент укладання договору становить 7250 грн. 55 коп.

28 серпня 2020 року ОСОБА_2 та ПП «ЗверовВ.В.» до договору було укладено додаткову угоду, якою визначено строк дії Договору до 27 серпня 2036 року.

18 листопада 2021 року на підставі договору дарування ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4821483000:03:000:0090, площею 9,1152 га.

Звертаючись у справі, яка переглядається, з вимогою про розірвання договору оренди, позивачка посилалася на систематичну невиплату відповідачем орендної плати, а саме за 2021-2023 роки, наслідком чого вважала розірвання Договору.

Суд першої інстанції, задовольнивши позовні вимоги, вважав їх доведеними.

Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції не погоджується.

Відповідно до статей 12, 13 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, що визначено пунктом 1 частини 1 статті 11 ЦК України.

За змістом статті 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення, майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору, договору найму, регулюються актами земельного законодавства - ЗК України, Законом України «Про оренду землі».

Відповідно до статті 2 Закону України «Про оренду землі» від 06 жовтня 1998 року № 161- ХІV (тут і далі закон в редакції, яка була чинною на день укладання договору оренди 27 серпня 2015 року, далі Закон № 161- ХІV) відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі (частина 1 статті 6 Закону № 161- ХІV).

Статтею 93 ЗК України та статтею 1 Закону № 161- ХІV визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 13 Закону № 161- ХІV договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно зі статтею 21 Закону № 161- ХІV орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

У статті 15 Закону № 161- ХІV визначено ті умови, які є істотними для договору оренди землі і серед інших це - орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

В силу вимог статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно зі статтею 32 Закону № 161- ХІV на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Статтею 24 Закону № 161- ХІV передбачено, що орендодавець має право вимагати від орендаря, у тому числі, своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку, а в разі оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом - також орендної плати за водний об`єкт.

Разом з тим ЦК України містить окрему норму, яка регламентує саме договір найму земельної ділянки та відсилає до спеціального законодавства в даній галузі права - це стаття 792 ЦК України.

Згідно із пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що вказані положення закону, які регулюють спірні відносини, вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди. Разове порушення умов договору оренди у цій частині не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання, але ж повторне порушення вже може свідчити про систематичність.

Отже, за змістом статті 141 ЗК України та статті 32 Закону № 161- ХІV підставою розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати, а не разове порушення умов договору у цій частині.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди.

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Схожі висновки викладені у постанові Великої Плати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 912/1385/17, провадження № 12-201гс18, та постанові Верховного Суду від 28 червня 2022 року у справі № 551/542/20, провадження № 61-16493св21.

В силу частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 6 статті 32 Закону № 161- ХІV передбачено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Згідно із частиною 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою.

Відповідно до пункту 13.4 Договору в редакції додаткової угоди від 27 серпня 2018 року у випадку продажу орендованої земельної ділянки або передачі її в іпотеку, або відчуження її будь-яким іншим способом, право оренди орендаря залишається на тих саме умовах та на строк, вказаний в цьому договорі. Пунктом 15.6 Договору в зазначеній редакції передбачено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи не є підставою для зміни умов або розірвання даного Договору.

Тобто, отримавши у власність за договором дарування право власності на земельну ділянку, право оренди якої передано відповідачу за Договором, позивачка набула, відповідно права та обов`язки орендодавця у цьому Договорі.

Заперечуючи проти позову, ПП «Зверов В.В.» не спростовувало, що позивачка не отримала орендну плату за 2021-2023 роки, але вказувало, що підприємство провело достроковий розрахунок з орендної плати з первісним орендодавцем ОСОБА_2 , а також, зазначало про невиконання позивачкою вимог статті 148-1 ЗК України.

З огляду на заявлені позовні вимоги, заперечення відповідача, та предмет доказування у справі, яка переглядається, слід дослідити, чи було виконано зобов`язання зі сплати орендної плати за 2021-2023 роки за Договором первісному орендодавцю, як стверджує відповідач, та якщо ні, пов`язано прострочення у виконанні ПП «Зверов В.В.» обов`язку розрахуватися за орендну плату з позивачкою з простроченням кредитора у зобов`язанні чи боржника.

Так, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не надано будь-яких доказів проведення розрахунку із орендної плати за 2021 2023 роки, зокрема, із ОСОБА_2 .

Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Згідно із статті 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.

Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу.

Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Відповідно до пункту 16.2 Договору в редакції додаткової угоди від 27 серпня 2018 року сторона, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності, якщо вона доведе, що це порушення сталося не з її вини.

Частинами 1, 3 статті 148-1 ЗК України передбачено, що до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.

Особа, яка набула право власності на земельну ділянку, протягом одного місяця з дня набуття права власності на неї зобов`язана повідомити про це її користувачів із зазначенням: кадастрового номера (за наявності), місця розташування та площі земельної ділянки; найменування (для юридичних осіб), прізвища, ім`я, по батькові (для фізичних осіб) нового власника; місця проживання (знаходження) нового власника, його поштової адреси; платіжних реквізитів (у разі, якщо законом або договором передбачена плата за користування земельною ділянкою у грошовій формі).

Повідомлення надсилається користувачу земельної ділянки рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручається йому особисто під розписку.

З матеріалів справи, яка переглядається, вбачається, що 27 квітня 2023 року ПП « ОСОБА_4 » отримало від ОСОБА_1 повідомлення (а.с. 63), в якому позивачка зазначила про розірвання договору оренди земельної ділянки від 27 серпня 2015 року з кадастровим номером 4821483000:03:000:0090, площею 9,12 га, додаткової угоди від 27 серпня 2018 року через порушення вимог статті 32 Закону України «Про оренду землі» - невиплату орендної плати ОСОБА_2 . Також ОСОБА_1 повідомила орендаря про те, що є власницею земельної ділянки з 18 листопада 2021 року і має намір обробляти землю самостійно. До повідомлення було долучено витяг з Державного реєстру речових прав.

ПП «Зверов В.В.» 29 травня 2023 року надіслав ОСОБА_1 лист з роз`ясненням положень статті 148-1 ЗК України та змісту укладених з ОСОБА_2 договорів (а.с. 64).

07 грудня 2023 року представник позивачки адвокат Бем Ю.Ю. надіслав запит до ПП «Зверов В.В.», в якому повідомив орендаря про укладений договір дарування земельної ділянки з кадастровим номером 4821483000:03:000:0090, площею 9,1152 га, та просив надати копії укладених з ОСОБА_2 договорів щодо оренди земельної ділянки та докази проведення розрахунків за договором оренди.

Таким чином, ОСОБА_1 не виконала в повному обсязі вимоги статті 148-1 ЗК України, а саме - повідомила про зміну власника орендованої ПП « ОСОБА_4 » земельної ділянки з кадастровим номером 4821483000:03:000:0090 із значним порушенням передбачена вказаною нормою закону строку (протягом місяця), оскільки набула право власності на земельну ділянку 18 листопада 2021 року, а повідомила про це орендаря лише 27 квітня 2023 року, тому не можна вважати, що прострочення виплати орендної плати за 2021 та 2022 роки сталося з вини кредитора орендаря земельної ділянки.

Крім тогоа ніпозивачка уповідомленні,направленому орендареві,а ніїї представнику запитіне зазначили платіжних реквізитів ОСОБА_1 , тоді як відповідно до наведених положень закону таке є обов`язковим у разі, якщо законом або договором передбачена плата за користування земельною ділянкою у грошовій формі, а Договір в редакції додаткової угоди від 27 серпня 2018 року передбачає, що орендна плата виплачується у грошовій формі (готівкою або у безготівковій формі - пункти 4.4.1, 4.10., 4.10.1). Договір у вказаній редакції передбачає також можливість отримання орендодавцем орендної плати у натуральній та відробітковій формі за заявою останнього (пункти 4.4.2, 4.4.3), натомість повідомлення ОСОБА_1 не містить відповідної заяви про отримання орендної плати у натуральній та відробітковій формі.

Також у справі відсутні докази, що позивачка особисто або через уповноваженого представника зверталася до ПП «Зверов В.В.» з метою отримання орендної плати за 2021-2023 роки.

Наведене свідчить про те, що невиплата позивачці орендної плати за договором оренди землі за 2021-2023 роки сталася не у зв`язку із простроченням боржника у зобов`язанні відповідача у справі, а через прострочення кредитора позивачки, яка не вчинила дій, що встановлені законом та договором, випливають із суті зобов`язання, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку (невчасно повідомила про зміну власника земельної ділянки, не звернулася до підприємства за отриманням орендної плати та не повідомила відповідачу реквізити свого банківського рахунку). Таке виключає настання відповідальності боржника у зобов`язанні у вигляді розірвання договору, а тому позовні вимоги є недоведеними.

За такого колегія суддів частково приймає аргументи апеляційної скарги та не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що через невиконання відповідачем умов договору та закону невиплати оплати орендної плати є підстави для розірвання договору оренди землі.

Оскільки судом першої інстанції помилково оцінені наявні у справі докази, що призвело до неповного встановлення обставин справи, а також при ухваленні рішення суд неправильно застосував норми матеріального права, рішення суду на підставі пунктів 1, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України слід скасувати, ухвалити нове про відмову у позові.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частини 1, 13 статті 141 ЦПК України).

Оскільки рішення суду першої інстанції внаслідок апеляційного перегляду скасовано, у позові відмовлено, є підстави для перерозподілу судових витрат, які покладаються на позивачку, а саме слід стягнути з неї на користь відповідача сплачений ним судовий збір при поданні апеляційної скарги в сумі 1816 грн. 80 коп.

Керуючись статтями 367-369, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Зверов В.В.» задовольнити.

Заочне рішення Братського районного суду Миколаївської області від 26 липня 2024 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.

В позові ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Зверов В.В.» про розірвання договору оренди земельної ділянки відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка проживає по АДРЕСА_1 , на користь Приватного підприємства «Зверов В.В.», ЄДРПОУ 34437989, 1816 грн. 80 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Л.М. Царюк

Ж.М. Яворська

Повний текст постанови складений 27 грудня 2024 року