Постанова

від 05.11.2024 по справі 522/13773/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/5034/24

Справа № 522/13773/21

Головуючий у першій інстанції Чернявська Л. М.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.11.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Лозко Ю.П.

суддів: Кострицького В.В., Карташов О.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Пересипка Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 березня 2024 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ГО «Одеське товариство пенсіонерів» про зобов`язання повернути майно та стягнення грошових коштів,

встановив:

У липні 2021 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним вище позовом, у якому просила:

- зобов`язати ГО «Одеське товариство пенсіонерів» повернути їй: обігрівач «Уфо», вартістю 1 200, 00 гривень; медичну милицю, вартістю 700 гривень; медичну тростину, вартістю 150 гривень; медичний столик, вартістю 350 гривень; електричну плитку двухконфорну, вартістю 650 гривень (на загальну суму 3 750 гривень), які були передані нею у тимчасове користування по акту прийому-передачі матеріальних цінностей від 20.09.2018 року;

- стягнути з ГО «Одеське товариство пенсіонерів» на її користь поворотну фінансову допомогу в розмірі 21 000 гривень.

Позов обґрунтовано тим, що з 2018 року ОСОБА_1 є членом ГО «Одеське товариство пенсіонерів». 21 серпня 2018 року між позивачкою та відповідачем в особі голови правління ГО «Одеське товариство пенсіонерів» ОСОБА_2 була укладена угода, згідно якої позивачка надала відповідачеві поворотну фінансову допомогу у розмірі 8 000 гривень, яку відповідач повинен був використати на погашення боргу за комунальні послуги у 2018 році, та боргу за оренду приміщення.

20 вересня 2018 року сторонами складено акт прийому-передачі матеріальних цінностей, згідно якого позивачка передала відповідачу у тимчасове користування обігрівач «Уфо», вартістю 1 200гривень, медичну милицю, вартістю 700 гривень, медичну тростину, вартістю 150 гривень, медичний столик, вартістю 350 гривень, електричну плитку, вартістю 650 гривень.

08 квітня 2019 року згідно квитанції до прибуткового касового ордеру та розписки відповідачем прийнято від позивачки поворотну фінансову допомогу у розмірі 10 000 гривень.

15 травня 2020 року згідно квитанції до прибуткового касового ордеру та розписки від 14.05.2020 року відповідачем було прийнято від позивачки поворотну фінансову допомогу у розмірі 3 000 гривень.

01 червня 2021 року позивачка звернулася із заявою до відповідача з проханням повернути матеріальні цінності, передані 20.09.2018 року у тимчасове користування, а також повернути грошові кошти у розмірі 21 000 гривень, які були передані відповідачу 21.08.2018 року, 08.04.2019 року та 15.05.2020 року, проте відповідач не здійснив повернення зазначених матеріальних цінностей та грошових коштів.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 26 березня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано ГО «Одеське товариство пенсіонерів» повернути ОСОБА_1 обігрівач «Уфо», вартістю 1 200, 00 гривень, медичну милицю, вартістю 700 гривень, медичну тростину, вартістю 150 гривень, медичний столик, вартістю 350 гривень, електричну плитку двухконфортну, вартістю 650 гривень (на загальну суму 3 750 гривень), які були передані у тимчасове користування по акту прийому-передачі матеріальних цінностей від 20 вересня 2018 року. У задоволенні позовних вимог про стягнення грошових коштів відмовлено.

У поданій до суду апеляційній скарзі, позивачка ОСОБА_1 , посилаючись на обставини якими обґрунтовано позов, вважає хибним відхилення судом першої інстанції доказів, що підтверджують розмір надання нею відповідачу зворотної фінансової допомоги та просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 березня 2024 року у частині відмови у задоволенні її позовних вимог про стягнення поворотної фінансової допомоги та ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким такі позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника скаржниці ОСОБА_1 - адвоката Шепель В.С. за доводами апеляційної скарги, пояснення представника відповідача, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в оскаржуваній частині в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, отже рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 березня 2024 року переглядається апеляційним судом виключно в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення на користь ОСОБА_1 поворотної фінансову допомоги в розмірі 21 000 гривень.

Вказаним вимогам рішення суду в оскаржуваній частині відповідає.

Ухвалюючи рішення в оскаржуваній частині, суд виходив з того, що з матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 сама у себе приймала грошові кошти, про стягнення яких заявляє у позові, крім того мала доступ до печатки відповідача та виписних квитанцій до касового прибуткового ордеру, що дає підстави ставити під сумнів розписки та квитанції до касового прибуткового ордеру.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

За ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Предметом позову є матеріально правова вимога позивача до відповідача щодо якої він просить ухвалити рішення, а підставою обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

За вимогами ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Так, позивачка заявляючи вимоги про стягнення з ГО «Одеське товариство пенсіонерів» на її користь поворотну фінансову допомогу в розмірі 21 000 грн, зазначила, що 21.08.2018 року, 08.04.2019 року та 15.05.2020 року передала відповідачу грошові кошти на загальну суму 21 000 грн, які останній попри взяте на себе зобов`язання не повернув.

На підтвердження вказаних позовних вимог ОСОБА_1 надано суду копії: Договорного соглашения від 21.08.2018 року, Расписок від 08.04.2019 року та 14.05.2020 року, а також квитанції до прибуткового касового ордеру без номеру від 08.04.2019 року та 14.05.2020 року, які суд вірно вважав не є належними доказами у справі, оскільки не відповідають вимогам ст.ст.77-80 ЦПК України, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Відповідно до частини 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За змістом ст. 77-80 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Допустимими є докази, одержані з дотримання порядку, встановленого законом. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Так, з Расписок від 08 квітня 2019 року та 14 травня 2020 року вбачається, що позивачка ОСОБА_1 приймала сама у себе зазначені грошові кошти, та підписала квитанцію до прибуткового касового ордеру без номеру від 08.04.2019 року та 14.05.2020 року.

При цьому, у матеріали справи не містять доказів на підтвердження наявності у позивачки ОСОБА_1 повноважень на складення вказаних документів. Не надано позивачкою і належних та достатніх доказів статусу та повноважень ОСОБА_2 на підписання договорного соглашения від 21 серпня 2018 року.

Тож, за встановлених у справі обставин, відсутні підстави вважати встановленими та доведеними обставини щодо передачі позивачкою ОСОБА_1 відповідачу ГО «Одеське товариство пенсіонерів» грошових коштів у розмірі 21000 грн із зобов`язанням про їх наступне повернення.

Ураховуючи викладене, колегія суддів виснує про недоведеність ОСОБА_1 обставин, якими обґрунтовується вказані вище позовні вимоги, належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, та відхиляє протилежні доводи скаржниці.

З огляду на наведене колегія суддів доходить висновку про обґрунтованість висновку суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на її користь поворотної фінансової допомоги в розмірі 21 000 грн.

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бюрг та інші проти Франції" (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гору проти Греції" №2) [ВП], § 41" (Gorou v. Greece no.2).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Доводи апеляційної скарги за своїм змістом та суттю загалом є обґрунтуванням позовних вимог, зводяться до суб`єктивного тлумачення скаржницею норм права та незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи і містять посилання на обставини, що були предметом дослідження й оцінки суду, також фактично зводяться до переоцінки доказів наданої судом першої інстанції без посилення на обставини, які не були враховані під час вирішення справи у вказаній частині.

Отже є необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що помилковим є висновок суду про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ГО «Одеське товариство пенсіонерів» на її користь поворотну фінансову допомогу в розмірі 21 000 гривень, з підстав наведених в оскаржуваній частині рішення суду, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення судом справи щодо вказаних позовних вимог ОСОБА_1 .

За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, з мотивів наведених у скарзі.

У відповідності ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а рішення суду в оскаржуваній частині без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 березня 2024 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Повний текст постанови складено 11 листопада 2024 року.

Головуючий Ю.П. Лозко

Судді: В.В. Кострицький

О.Ю. Карташов