УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 761/15218/24
провадження № 61-16451ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
розглянув касаційну скаргуОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Пошелюзний Сергій Вячеславович, на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 03 травня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду
від 06 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2
до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації права власності,
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просив суд:
- витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 приміщення загальною площею 271,8 кв. м, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна
в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 36476580000, за адресою: АДРЕСА_1, на його, співвласника, користь у спільну сумісну власність;
- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на приміщення загальною площею 271,8 кв. м, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна
в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 36476580000, за адресою: АДРЕСА_1, номер відомостей про речове право № 15007682 від 11 червня 2016 року, індексний номер рішення про державну реєстрацію № 30089545 від 16 червня 2016 року.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 01 травня 2024 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд у порядку загального позовного провадження.
03 травня 2024 року ОСОБА_2 , через підсистему «Електронний суд», подав заяву про забезпечення позову, у якій він просив суд:
- вжити заходи забезпечення позову шляхом встановлення заборони
ОСОБА_1 як власнику відчужувати нерухоме майно: реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 36476580000, загальна площа 271,8 кв. м, адреса: АДРЕСА_1, в тому числі, але не виключно, шляхом внесення до статутного капіталу юридичних осіб, шляхом передачі у спільну власність
(з визначенням часток або без такого), шляхом укладання будь-яких угод цивільно-правового характеру, шляхом передачі в іпотеку, шляхом отримання під заставу цього майна грошових коштів, обтяжувати в іншій спосіб, змінювати це майно
(в тому числі, але не виключно, шляхом реконструкції) чи здійснювати його поділ, вчиняти дії щодо зміни адреси цього нерухомого майна;
- вжити заходи забезпечення позову шляхом встановленням заборони будь-яким іншим особам вчиняти дії, спрямовані на припинення права власності
ОСОБА_1 на нерухомість чи її частину: реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 36476580000, загальна площа 271,8 кв. м, адреса: АДРЕСА_1;
- вжити заходи забезпечення позову шляхом встановлення заборони Міністерству юстиції України та його територіальним органам, державним реєстраторам,
а також будь-яким іншим суб`єктам, які наділені повноваження щодо здійснення реєстраційних дій, у тому числі нотаріусам, проводити реєстраційні дії
у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, пов`язані зі зміною власника нерухомості: реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна
в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 36476580000, загальна площа 271,8 кв. м, адреса: АДРЕСА_1.
Заява обґрунтована тим, що встановлення заборони відповідачу вчиняти дії щодо спірного майна сприятиме запобіганню порушення прав позивача на час вирішення спору в суді та у разі задоволення позову забезпечить можливість його виконання, оскільки з Інформації з державного реєстру прав на нерухоме майно вбачається, що спірне приміщення вже відчужувалося неодноразово.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 03 травня 2024 року заяву ОСОБА_2 задоволено частково.
Накладено арешт на нежитлове приміщення, загальною площею 271,8 кв. м,
яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та яке на праві власності належить ОСОБА_1 .
У задоволенні іншої частини вимог заяви відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Постановою Київського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 03 травня 2024 року змінено.
Вжито заходи забезпечення позову шляхом встановлення заборони
ОСОБА_1 як власнику відчужувати нерухоме майно: реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 36476580000, загальна площа 271,8 кв. м, адреса: АДРЕСА_1, в тому числі, але не виключно, шляхом внесення до статутного капіталу юридичних осіб, шляхом передачі у спільну власність
(з визначенням часток або без такого), шляхом укладання будь-яких угод цивільно-правового характеру, шляхом передачі в іпотеку, шляхом отримання під заставу цього майна грошових коштів, обтяжувати в іншій спосіб, змінювати це майно
(в тому числі, але не виключно, шляхом реконструкції) чи здійснювати його поділ, вчиняти дії щодо зміни адреси цього нерухомого майна.
Вжито заходи забезпечення позову шляхом встановленням заборони будь-яким іншим особам вчиняти дії, спрямовані на припинення права власності
ОСОБА_1 на нерухомість чи її частину: реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 36476580000, загальна площа 271,8 кв. м, адреса: АДРЕСА_1.
В іншій частині вимог заяви відмовлено.
Змінюючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд виснував, що суд першої інстанції, розглядаючи заяву про забезпечення позову, дійшов правильного висновку про наявність підстав для застосування заходу забезпечення позову, однак залишив поза увагою те, що позивач у заяві порушував питання
не про арешт спірного майна, а про встановлення заборони ОСОБА_1 відчужувати нерухоме майно, встановлення заборони будь-яким іншим особам вчиняти дії, спрямованих на припинення права власності відповідача
та встановлення заборони суб`єктам, які наділені повноваження щодо здійснення реєстраційних дій, проводити реєстраційні дії у Державному реєстрі речових прав щодо нерухомого майна.
Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для зміни ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 03 травня
2024 року та застосування заходів забезпечення позову у цій справі шляхом встановлення заборони ОСОБА_1 відчужувати спірне нерухоме майно та заборони будь-яким іншим особам вчиняти дії, спрямовані на припинення права власності відповідача.
У частині вимог заяви про забезпечення позову шляхом встановлення заборони Міністерству юстиції України та його територіальним органам, державним реєстраторам, а також будь-яким іншим суб`єктам, які наділені повноваження щодо здійснення реєстраційних дій, у тому числі нотаріусам, проводити реєстраційні дії, апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні таких вимог, оскільки встановлення заборони власнику в будь який спосіб відчужувати спірне нерухоме майно та встановленням заборони будь-яким іншим особам вчиняти дії, спрямовані на припинення права власності відповідача, є достатнім способом забезпечення позову про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування державно реєстрації права власності.
10 грудня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат
Пошелюзний С. В., засобами поштового зв`язку, звернулася до Верховного Суду
із касаційною скаргою на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва
від 03 травня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду
від 06 листопада 2024 року, у якій представник заявниці, посилаючись
на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 03 травня
2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не встановили обставини, підтверджені відповідними доказами, які б могли бути підставою
для забезпечення позову у цій справі.
Крім того, що забезпечення позову у цій справі не може вважатися законним
та виправданим втручанням у право ОСОБА_1 як власника нежитлового приміщення за обставин, коли позивач не виконав вимоги процесуального закону та не надав не тільки докази існування обставин, які можуть істотно ускладнити або унеможливити виконання судового рішення у справі у разі задоволення позовних вимог, а й не навів об`єктивних доводів, яким чином потенційна зміна власника нежитлового приміщення (за відсутності будь-яких доказів та передумов зміни власника нежитлового приміщення) може істотно ускладнити
чи унеможливити виконанню рішення суду.
Також представник заявниці зазначає, що судами попередніх інстанцій
в оскаржуваних судових рішеннях застосовано статті 149, 150 ЦПК України
без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 09 грудня
2021 року у справі № 175/1480/21 (61- 15020св21), від 31 березня 2021 року
у справі № 161/13664/20 (провадження № 61-1680св21), від 11 березня 2021 року
у справі № 757/63060/19 (провадження № 61-844св21), крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи,
а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 2 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За правилом частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Зі змісту касаційної скарги Верховний Суд встановив, що зазначена скарга
є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та необґрунтованості оскаржуваних судових рішень, виходячи
з такого.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий
за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження
№ 61-2417сво19).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно
до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити, зокрема, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності (пункт 4 частини першої статті 151 ЦПК України).
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод
та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя
й задоволених вимог позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача
від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів
з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом
до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суд повинні враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.
Співмірність передбачає врахування судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками,
які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права
чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється
для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі
№ 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна,
на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення
до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб
чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має
з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать
про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе
до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі
№ 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду
в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь
у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення
чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені,
на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов,
за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже,
при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними
й допустимими доказами».
У постанові Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі № 914/970/18 зазначено, що «під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову».
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення.
Встановивши наявність підстав для забезпечення позову, суд першої інстанції,
з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність передбачених законом підстав для застосування заходів забезпечення позову.
Отже, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції, змінюючи ухвалу суду першої інстанції та задовольняючи частково вимоги заяви про забезпечення позову, врахувавши суть спору, що виник між сторонами, реальну загрозу невиконання або утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову внаслідок дій відповідача, відповідність виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам, правильно виснував про часткову обґрунтованість заяви, оскільки між сторонами дійсно існує спір, який перебуває на розгляді у суді.
Доводи касаційної скарги цих висновків суду не спростовують і не дають підстав для скасування судових рішень, які постановлені з додержанням норм процесуального права.
Як встановлено судами предметом позову у цій справі є вимоги про витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 приміщення загальною площею 271,8 кв. м, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна в Державному
реєстрі речових прав на нерухоме майно 36476580000, за адресою:
АДРЕСА_1, та скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 відносно указаного спірного майна.
Заява позивача містить достатньо обґрунтовані припущення про те, що невжиття заходів забезпечення позову відносно спірного майна - приміщення загальною площею 271,8 кв. м, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 36476580000, за адресою:
АДРЕСА_1, може у майбутньому утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду.
У поданій заяві про забезпечення позову чітко вказано, яке конкретно майно підлягає забезпеченню, та зазначено усю необхідну інформацію про нього.
Спосіб забезпечення позову, обраний позивачем, є співмірним із позовними вимогами.
Отже, апеляційний суд правильно врахував, що у цій справі застосування заходів забезпечення позову відносно майна, яке є предметом спору, має на меті також запобігти невиправданому розширенню кола осіб, прав та інтересів яких стосуватиметься судове рішення, а відтак - утрудненню чи неможливості виконання цього рішення.
Апеляційний суд також врахував, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.
Тому апеляційний суд правильно виснував, що суд першої інстанції, розглядаючи заяву про забезпечення позову, дійшов правильного висновку про наявність підстав для застосування заходу забезпечення позову, однак залишив поза увагою те, що позивач у заяві порушував питання не про арешт спірного майна, а про встановлення заборони відповідачу ОСОБА_1 відчужувати нерухоме майно, встановлення заборони будь-яким іншим особам вчиняти дії, спрямовані
на припинення права власності відповідача та встановлення заборони суб`єктам, які наділені повноваження щодо здійснення реєстраційних дій, проводити реєстраційні дії у Державному реєстрі речових прав щодо спірного нерухомого майна.
При цьому суд апеляційної інстанції врахував розумність та співмірність обмеження права власності, наслідки арешту майна та правову підставу
для арешту майна, наявність обґрунтованих сумнівів, які можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 09 грудня
2021 року у справі № 175/1480/21 (61- 15020св21), від 31 березня 2021 року
у справі № 161/13664/20 (провадження № 61- 1680св21), від 11 березня 2021 року
у справі № 757/63060/19 (провадження № 61- 844св21), на які посилається представник заявниці, не суперечать висновкам судів попередніх інстанцій щодо підстав застосування заходів забезпечення позову у цій справі, застосування загальних засад співмірності вжитих заходів пред`явленому позову
та ефективності таких заходів з метою запобігання порушень прав позивача у разі задоволення позову.
Можливість вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення заборони
на відчуження майна, у тому числі у справах про витребування нерухомого майна
з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов), узгоджується з усталеною практикою розгляду подібних справ Верховним Судом, зокрема, у справі
№ 175/1480/21 (провадження № 61-15020св21, постанова від 09 грудня 2021 року), у справі № 161/13664/20 (провадження № 61-1680св21, постанова 31 березня
2021 року), у справі № 757/63060/19-ц (провадження № 61-844св21, постанова
від 11 березня 2021 року).
Отже, висновки апеляційного суду не суперечать правовим висновкам, викладеним у постановах, на які міститься посилання у касаційній скарзі.
Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам апеляційної скарги, яким суд апеляційної інстанції надав належну правову оцінку.
Верховний Суд як суд права не вправі самостійно здійснювати оцінку фактичних обставин, що стали підставою для забезпечення позову.
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд
не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція); якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою,
яка має бути досягнута.
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97» проти України» від 21 жовтня 2010 року).
Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (§ 42 рішення ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» № 3236/03).
На підставі викладеного Верховний Суд виснує, що правильне застосування
судом апеляційної інстанції норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Пошелюзний С. В., на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 03 травня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2024 рокує необґрунтованою.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Керуючись статтями 390, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Пошелюзний Сергій Вячеславович, на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 03 травня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації права власності відмовити.
Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали направити особі,
яка подавала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Сердюк
С. О. Карпенко
І. М. Фаловська
Суд | Касаційний цивільний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 26.12.2024 |
Оприлюднено | 30.12.2024 |
Номер документу | 124115826 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них: про приватну власність, з них: витребування майна із чужого незаконного володіння |
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Сердюк Валентин Васильович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні