Постанова

від 13.11.2024 по справі 361/2546/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 361/2546/21

головуючий у суді І інстанції Гончарук В.П.

провадження № 22-ц/824/12049/2024

суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 листопада 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Мостової Г.І.,

суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,

за участі секретаря судового засідання Лазоренко Л.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 13 березня 2024 року

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виселення,

та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора Мурашко Ольги Володимирівни, Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні інвестиції», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Служба у справах дітей та сім`ї Броварської міської ради, про визнання протиправними та скасування дій державного реєстратора, визнання недійсним правочину, -

в с т а н о в и в :

У березні 2021 року ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» звернулося до Броварського міськрайонного суду Київської області з позовом, у якому просить: виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з житлового будинку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , без надання їм іншого постійного жилого приміщення.

Позов обґрунтовано тим, що 25 грудня 2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладений договір про надання споживчого кредиту від 25 грудня 2006 року № 11104185000, з усіма змінами на доповненнями (далі - кредитний договір).

Згідно з пунктами 1.1, 1.3, 1.5 кредитного договору банк надає позичальнику кредитні кошти в іноземній валюті у сумі 100 000 доларів США з оплатою за процентною ставкою 10,80 процентів річних у строк до 15 грудня 2021 року.

Для забезпечення виконання зобов`язань боржника за вказаним кредитним договором 25 грудня 2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки житлового будинку та земельної ділянки № 41035 від 25 грудня 2006 року, з усіма додатками та додатковими угодами, посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Іваненком О.В., реєстраційний номер № 6454 (далі - іпотечний договір). Позичальник передав в іпотеку банку нерухоме майно: житловий будинок та земельну ділянку, площею 0,0500 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

26 червня 2013 року на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, укладеного між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за вказаним договором про надання споживчого кредиту та за договором іпотеки житлового будинку та земельної ділянки перейшли до нового кредитора, а саме: ПАТ «Дельта Банк».

05 лютого 2020 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Фінансова Компанія «Приватні Інвестиції» укладений договір про відступлення прав вимоги № 2149/К, відповідно до умов якого права вимоги за договором про надання споживчого кредиту від 25 грудня 2006 року № 11104185000, та за договором іпотеки житлового будинку та земельної ділянки від 25 грудня 2006 року № 41035, перейшли до нового кредитора - ТОВ «Фінансова Компанія «Приватні Інвестиції».

Станом на дату укладення договору про відступлення прав вимоги 2149/К від 05 лютого 2020 року за вищевказаним кредитним договором сума заборгованості у гривневому еквіваленті становила 9 638 981 грн 95 коп.

19 лютого 2020 року та 24 березня 2020 року ОСОБА_1 надсилалися вимоги-повідомлення про усунення порушення зобов`язань та виселення (у порядку статей 35, 40 Закону України «Про іпотеку»), які були проігноровані відповідачами.

04 листопада 2020 року на підставі іпотечного договору за ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» зареєстровано право власності на житловий будинок, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

ТОВ «Фінансова Компанія «Приватні Інвестиції» стало відомо, що у набутому ним у власність житловому будинку зареєстровано і проживають три особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які відмовилися добровільно знятися з державної реєстрації місця проживання і виселитися з вказаної квартири.

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 подав зустрічний позов до державного реєстратора Мурашко О.В., ПАТ «Дельта Банк», треті особи: ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Служба у справах дітей та сім`ї Броварської міської ради, у якому просить:

визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 09 листопада 2020 року, індексний номер 55017314 про реєстрацію права власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 за ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції»», винесеного Державним реєстратора Виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області Мурашко О.В.;

визнати недійсним договір відступлення прав вимоги № 21149/К від 05 лютого 2020 року в частині відступлення вимог за кредитним договором № 11104185000 та договором іпотеки № 41035 від 25 грудня 2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського округу Черленюх Л.В. та зареєстрований у реєстрі за № 217.

Зустрічний позов обґрунтовано тим, що 04 листопада 2020 року ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» всупереч вимогам, передбачених пунктами 4,5 договору іпотеки № 41035 та пункту 11.1 кредитного договору не направив письмового повідомлення боржнику ОСОБА_1 та його поручителю вимогу про дострокове повернення кредиту в іноземній валюті, не вказав суми заборгованості, яку треба повернути боржнику ОСОБА_1 та не зазначив, який із способів задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачені частиною 3 статті 36 « Про іпотеку», застосовується іпотекодержателем для задоволення своїх вимог (пункт 5.1 договору іпотеки).

Відтак, відповідач - державний реєстратор Мурашко О.В. всупереч пункту 61 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 із змінами та доповненнями згідно з Постановами КМУ № 399 від 13 травня 2020 року (у редакції, що була чинною на час спірних правовідносин), здійснив реєстраційні дії без підтвердження подання іпотекодавцем вимоги та підтвердження її отримання позивачем, та завершення 30-денного строку з моменту ймовірного отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя, без довідки іпотекодержателя, що містить відомості про суму боргу за основним зобов`язанням сформованої не більше як за три дні до звернення із заявою про проведення реєстрації, та відомості про вартість предмета іпотеки, визначеної суб`єктом оціночної діяльності станом на дату не раніше 90 днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації. Рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності за ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції», порушує норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Вказує, що ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції», на відміну від банку, не мав права отримати предмет іпотеки у свою власність у порядку задоволення грошових вимог за неповернутим кредитом та процентами за користування ним, бо позивач за первісним позовом не є банком (банківською установою), оскільки за своєю організаційно-правовою формою не відповідає статті 6 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та не має відповідної ліцензії, передбаченої статтею 19 указаного Закону.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 13 березня 2024 року відмовлено у задоволенні первісних та зустрічних позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що іпотечне майно, в тому числі житловий будинок, набуто відповідачем не лише за кредитні кошти, відповідно, і виселенню з такої квартири без надання іншого жилого приміщення, відповідач не підлягає.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову у зв`язку з тим, що позов пред`явлено до неналежних відповідачів.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 13 березня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» та ухвалити нове судове рішення в цій частині, яким позов ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» задовольнити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, винесеним при неповному з`ясуванні обставин, що мали значення для справи та неправильним застосуванням норм матеріального справа та неврахуванням практики Верховного Суду.

Скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що 19 лютого 2020 року та 24 березня 2020 року ОСОБА_1 надсилалися вимоги-повідомлення про усунення порушення зобов`язань та виселення (у порядку статей 35, 40 Закону України «Про іпотеку»).

Вимогу ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» в частині виселення всіх мешканців з будинку відповідачі не виконали і по теперішній час, за вказаною адресою й надалі мають зареєстроване місце проживання.

У подальшому ТОВ «Фінансова Компанія «Приватні Інвестиції» стало відомо, що у набутому ОСОБА_1 у власність житловому приміщенні (житловому будинку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ) зареєстровано і проживають три особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Вказує, що ТОВ «Фінансова Компанія «Приватні Інвестиції» задовольнило свої кредиторські вимоги за рахунок предмету іпотеки, а саме - набуло права власності на нерухоме майно, яким є житловий будинок, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та набуло право звертатися до суду щодо примусового виселення всіх мешканців з будинку.

В межах цієї справи ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» просило виселити відповідачів з будинку без надання їм іншого житлового приміщення, оскільки кредитний договір, договір купівлі-продажу будинки та договір іпотеки даного будинку були укладені в один день - 25 грудня 2006 року, що вказує на те, що кредит видавався на придбання саме цього будинку та спрямований був на розрахунки з продавцем будинку.

Пунктом 1.4 кредитного договору визначено, що кредит видається на поточні потреби ОСОБА_1 , а розділ 2 кредитного договору містить опис забезпечення кредиту: житловий будинок, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , з якого і проводиться виселення.

Указаний житловий будинок набутий (придбаний) 25 грудня 2006 року у день укладення кредитного договору на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 25 грудня 2006 року за рахунок кредитних коштів, що підтверджується умовами кредитного договору та іпотечного договору, а відтак, виселення відповідачів, які проживають в будинку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , має здійснюватися без надання іншого постійного жилого приміщення.

Вказує, що договором іпотеки передбачено можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі, тому виселення мешканців з відповідного об`єкта має відбуватися з дотриманням процедури, передбаченої частиною 2 статті 40 Закону України «Про іпотеку», частини 3 статті 109 ЖК України.

Зазначає, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 вселились до житлового будинку після укладення договору іпотеки, без згоди на це іпотекодержателя, тобто всупереч приписам статті 9 Закону України «Про іпотеку» та умовам пункту 2.4.7 договору іпотеки, з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19 (провадження № 14-109цс22) вони підлягають виселенню без надання їм іншого постійного жилого приміщення.

Інші учасники справи, повідомлені належним чином про розгляд справи у суді апеляційної інстанції, не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направили.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Осадча К.О. у судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Виходячи з положень статті 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т. ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні, а з огляду на положення статті 372 ЦПК України явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою.

Зважаючи на вимоги частини 9 статті 128, частини 5 статті 130, частини 2 статті 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, дійшла висновку про таке.

Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 13 березня 2024 року не оскаржується у частині вирішення зустрічних позовних вимог, тому предметом апеляційного перегляду є оскаржуване рішення лише у частині первісних позовних вимог.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , та земельна ділянка за вказаною адресою належить на праві власності ОСОБА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу житлового будинку від 25 грудня 2006 року та договором купівлі-продажу земельної ділянки від 25 грудня 2006 року, посвідченими приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Іваненком О.В.

Згідно з пунктом 4 указаного договору купівлі-продажу житлового будинку продаж вчинено за 712 924 грн, які покупець передає продавцю, а продавець приймає готівкою у процесі оформлення цього договору після узгодження його тексту.

Пунктом 6 зазначеного договору купівлі-продажу земельної ділянки визначено, що продаж за домовленістю сторін вчиняється за 245 658 грн, які покупець передав продавцю після підписання цього договору.

25 грудня 2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладений договір про надання споживчого кредиту № 11104185000 від 25 грудня 2006 року, з усіма змінами на доповненнями, згідно пунктами 1.1, 1.3, 1.5 якого банк надає позичальнику кредитні кошти в іноземній валюті у сумі 100 000 доларів США з оплатою по процентній ставці 10,80 процентів річних в строк до 15 грудня 2021 року.

Також пунктом 1.1 кредитного договору визначено, що сума кредиту 100 000 доларів США дорівнює еквіваленту 505 000 гривень за Курсом НБУ на день укладення цього договору.

Для забезпечення виконання зобов`язань боржника за вказаним кредитним договором 25 грудня 2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки житлового будинку та земельної ділянки № 41035 від 25 грудня 2006 року, з усіма додатками та додатковими угодами, посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Іваненком О.В. зареєстрованим за реєстровим № 6454.

Згідно з умовами іпотечного договору, позичальник передав в іпотеку банку наступне нерухоме майно: житловий будинок та земельну ділянку, площею 0,0500 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

26 червня 2013 року на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, укладеного між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк», права вимоги за договором про надання споживчого кредиту № 11104185000 від 25 грудня 2006 року, з усіма додатками та додатковими угодами, що укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 та за договором іпотеки житлового будинку та земельної ділянки № 41035 від 25 грудня 2006 року, з усіма додатками та додатковими угодами, посвідченим приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Іваненком О.В. зареєстрованим за реєстровим № 6454, що укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , перейшли до нового кредитора - ПАТ «Дельта Банк».

05 лютого 2020 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Фінансова Компанія «Приватні Інвестиції» укладений договір про відступлення прав вимоги № 2149/К, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черленюх Л.В. за реєстровим № 217, відповідно до умов якого права вимоги за договором про надання споживчого кредиту № 11104185000 від 25 грудня 2006 року, з усіма додатками та додатковими угодами, що укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 та за договором іпотеки житлового будинку та земельної ділянки № 41035 від 25 грудня 2006 року, з усіма додатками та додатковими угодами, що укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , перейшли до нового кредитора, а саме: ТОВ «Фінансова Компанія «Приватні Інвестиції».

Відомості про заміну іпотекодержателя та обтяжувача зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Згідно з пунктом 1 договору про відступлення прав вимоги № 2149/К від 05 лютого 2020 року банк відступає новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває права вимоги банку до позичальників та заставодавців (іпотекодавців) та поручителів, зазначених у додатку № 1 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників, за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту) та договорами поруки, договорами застави, договорами іпотеки (іпотечними договорами), з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у додатку № 1 до цього договору. Новий кредитор сплачує банку за права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим договором.

Станом на дату укладення договору про відступлення прав вимоги 2149/К від 05 лютого 2020 року за указаним кредитним договором сума заборгованості у гривневому еквіваленті становила 9 638 981 грн 95 коп.

19 лютого 2020 року та 24 березня 2020 року ОСОБА_1 надсилалися вимоги-повідомлення про усунення порушення зобов`язань та виселення (у порядку статей 35, 40 Закону України «Про іпотеку»).

У вказаних вимогах ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» вимагало серед іншого:

1. Добровільно звільнити житловий будинок та земельну ділянку, площею 0,0500 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги-повідомлення та передати всі приналежності до приміщення іпотекодержателю, у тому числі ключі, правовстановлюючі документи та технічний паспорт.

2. У разі невиконання вказаної грошової вимоги та вимоги щодо добровільного звільнення будинку та земельної ділянки, ТОВ «Фінансова Компанія «Приватні Інвестиції» залишає за собою право нарахування та стягнення комісій, неустойки, трьох відсотків річних, інфляційних втрат та будь-яких інших платежів, що передбаченні чинним законодавством та договором про надання споживчого кредиту № 11104185000 від 25 грудня 2006 року, строк виконання яких настав або які виникнуть в майбутньому та право примусового виселення всіх мешканців з будинку та земельної ділянки на підставі рішення суду.

04 листопада 2020 року на підставі іпотечного договору за ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» зареєстроване право власності на житловий будинок, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом про реєстрацію права власності № 231555917 від 09 листопада 2020 року.

Відповідно до довідок про реєстрацію місця проживання особи від 29 лютого 2021 року за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_1 з 31 березня 2011 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_6 з 16 листопада 2011 року.

Статтею 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Маккенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2008 року, пункт 50, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року).

Концепція житла за змістом статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановлених у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є «житлом» місце конкретного проживання, що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, залежить від фактичних обставин справи, а саме від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві».

Згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає потребу сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності - дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, ЄСПЛ зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію «законів».

Таким законом є стаття 109 ЖК України, яка містить правило про неможливість виселення громадян без надання іншого житлового приміщення.

Відповідно до частини першої зазначеної статті виселення із займаного житлового приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, одночасно надається інше постійне житлове приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне житлове приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (частина 2 статті 109 ЖК України).

У частині 3 наведеної статті деталізується порядок виселення осіб, які проживають у переданому в іпотеку житловому приміщенні після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на житло шляхом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін (у договірному порядку) без звернення до суду. У такому випадку після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку житло всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя добровільно звільнити приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк.

Якщо громадяни не звільняють житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

У цьому випадку частина 3 статті 109 ЖК України відсилає до частини другої цієї статті, у якій зазначається про потребу надання громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, іншого постійного житлового приміщення (за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку), із зазначенням такого постійного житлового приміщення в рішенні суду.

Тобто порядок звернення стягнення на предмет іпотеки (шляхом позасудового врегулювання чи в судовому порядку) не впливає на встановлені законом гарантії надання іншого житлового приміщення при вирішенні судом спору про виселення з іпотечного майна, передбачені частиною 2 статті 109 ЖК України. Визначальним у цьому випадку є встановлення, за які кошти придбано іпотечне майно - за рахунок чи не за рахунок кредитних коштів.

Загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення, передбачене частиною другою статті 109 ЖК України, стосується не тільки випадків виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку, а й у разі виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, коли мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, тобто не досягнуто згоди щодо виселення між новим власником і попереднім власником чи наймачами житлового приміщення.

Це передбачено й у частині 1 статті 109 ЖК України, у якій зазначено, що виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Отже, у разі, якщо іпотечне майно набуто не за кредитні кошти і на нього звертається стягнення в позасудовому порядку та якщо мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, то виселення цих осіб повинне відбуватися на підставі рішення суду в порядку статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частин 1-3 статті 109 ЖК України, тобто з наданням іншого постійного житлового приміщення.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане особою за рахунок кредиту (позики), повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення. У цьому випадку виселення громадян проводиться у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 109 ЖК України, тобто з наданням цим особам житлових приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу.

Указані висновки відповідають висновкам, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19 (провадження № 14-109цс22).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2021 року у справі № 310/2950/18 (провадження № 61-16820сво19) зазначено, що в разі встановлення, що в іпотеку передано нерухоме майно, придбане не лише за кредитні кошти, а й за особисті кошти іпотекодавця, неможливо виселити відповідачів без надання іншого жилого приміщення.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 на підставі кредитного договору отримав кредит в іноземній валюті у розмірі 100 000 доларів США, що дорівнює еквіваленту 505 000 грн, а купівля ОСОБА_1 майна, яке у подальшому передано банку в іпотеку, вчинене за загальну суму 958 582 грн (712 924 + 245 658).

Отже, вартість, за яку придбане іпотечне майно перевищує суму отриманого кредиту.

З матеріалів справи вбачається, що під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач ОСОБА_1 у судовому засіданні повідомив, що будинок і земельну ділянку він придбав частково за свої власні накопичені кошти та частково - за кредитні.

Таким чином, суд першої інстанції, встановивши, що спірне нерухоме майно набуто не лише за кредитні кошти, а також за особисті кошти, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для виселення відповідачів із спірного нерухомого майна без надання іншого постійного житлового приміщення.

Судом першої інстанції правильно зазначено, що ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» не доведено наявність у власності відповідачів іншого житла та не спростовано, що відповідачі використовують спірне житло, яке є іпотечним майном, як місце постійного проживання.

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про необхідність застосування положення частини 3 статті 109 ЖК України у цій справі у зв`язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку, оскільки порядок звернення стягнення на предмет іпотеки (шляхом позасудового врегулювання чи в судовому порядку) не впливає на встановлені цією статтею гарантії надання іншого житлового приміщення при вирішенні судом спору про виселення з іпотечного майна.

Указаний висновок відповідає висновку, який викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 вселились до житлового будинку після укладення договору іпотеки, без згоди на це іпотекодержателя, що є підставою для виселення, апеляційний суд також відхиляє, оскільки, як вже встановлено судом, спірне нерухоме майно набуто не лише за кредитні кошти, а також за особисті кошти ОСОБА_1 , а крім того, з матеріалів справи вбачається, що вимоги-повідомлення про усунення порушення зобов`язань та виселення надсилалися ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» лише ОСОБА_1 .

Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, правильності висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному судовому рішенні, вони не спростовують, а тому відхиляються апеляційним судом у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія апеляційного суду вважає, що рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 13 березня 2024 року в оскаржуваній частині ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки судове рішення в оскаржуваній частині залишено без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання апеляційної скарги не відшкодовується та покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» залишити без задоволення.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 13 березня 2024 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 27 грудня 2024 року.

Головуючий Г.І. Мостова

Судді Р.В. Березовенко

О.Ф. Лапчевська