Ухвала

від 18.12.2024 по справі 759/24197/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №759/24197/24 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1

Провадження № 11-сс/824/7757/2024 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2024 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою представника власника майна Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАЛП МІЛЛ ПРІНТ» - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 18 листопада 2024 року про арешт майна у кримінальному провадженні №12024100080003128 від 04.10.2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332КК України,

за участю:

прокурора ОСОБА_7 ,

представників власника майна ОСОБА_6 , ОСОБА_8 ,

в с т а н о в и л а:

Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 18 листопада 2024 рокузадоволено клопотання слідчого СВ Святошинського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_9 , погоджене прокурором Святошинської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_7 , про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №12024100080003128 від 04.10.2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.

Накладено арешт на майно, речі та документи на час досудового розслідування та судового розгляду, які було вилучено у ході проведення обшуку за адресою: м. Київ, вул. Академіка Кухаря, 7, під час якого було вилучено: системний блок «Gamemax» з номером 104-91, який опечатано біркою та скотчем НПУ; документи фінансового характеру, які поміщено до сейф пакетів NPU1300987, NPU1300986, NPU1300985, NPU1300984, NPU1300983, NPU1300982, NPU1300981; процесор «Gamemax» з №104-99, який опечатано біркою; моноблок марки «НР» з №112-3341, який опечатано біркою; список осіб, на бронювання, який поміщено до сейф пакету KIV4113468, оскільки зазначені речі та документи мають суттєве значення для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні.

Не погоджуючись із ухвалою слідчого судді, представник власника майна ТОВ «ПАЛП МІЛЛ ПРІНТ» - адвокат ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 18 листопада 2024 року та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на майно ТОВ «ПАЛП МІЛЛ ПРІНТ», вилученого під час проведення обшуку 11.11.2024 року за адресою: м. Київ, вул. Академіка Кухаря, 7 в межах кримінального провадження №12024100080003128 від 04.10.2024 року.

Обгрунтовуючи скаргу, апелянт посилається на те, що арешт накладено безпідставно та необґрунтовано, оскільки вилучене майно не пов`язане з кримінальним провадженням та не містить слідів злочину, натомість було вилучене з численними порушеннями, сам обшук проводився без відеофіксації через закінчення пам`яті на флеш-карті до відеокамери, а вилучені комп`ютери не опечатані під час вилучення, комп`ютерна техніка вилучена без спроби її оглянути під час обшуку та незважаючи на надання логінів та паролів для безперешкодного входу, до цього часу огляд вилучених документів в ході обшуку не проведено, комп`ютерно-технічні експертизи не призначені, тому, на думку апелянта, оскаржувана ухвала є необґрунтованою, постановленою із істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та підлягає скасуванню.

Зазначає, що вилучене майно не є речовими доказами у кримінальному провадженні.

Вказує, що згідно з ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 07.11.2024 року у справі №759/23618/24 у межах кримінального провадження розслідуються обставини щодо організації ОСОБА_10 спільно з ОСОБА_11 виїзду через державний кордон України під час воєнного стану шляхом працевлаштування таких осіб до ТОВ «ПАЛП МІЛЛ ПРІНТ». Таким механізмом виїзду нібито цікавились ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 .

Разом з цим, жодна із вищевказаних осіб ніколи не була працевлаштована на ТОВ «ПАЛП МІЛЛ ПРІНТ», не була заброньована зазначеним товариством та не направлялись у відрядження за кордон. ТОВ «ПАЛП МІЛЛ ПРІНТ» не має жадного відношення до організації незаконного виїзду за кордон, обставини якої розслідуються у кримінальному провадженні. Особи, які нібито запровадили та використовували вказаний механізм, ніколи у товаристві не працювали та не є його представниками.

Апелянт стверджує, що вказані обставини підтверджуються листом до Мінекономіки щодо осіб, які пропонуються до бронювання від 04.07.2024 №308/1; наказом Мінекономіки про бронювання військовозобов`язаних за ТОВ «ПАЛП МІЛЛ ПРІНТ» від 24.07.2024 № 18161; листом до Мінекономіки щодо бронювання військовозобов`язаних працівників від 05.09.2024 № 381; наказом Мінекономіки про бронювання військовозобов`язаних за ТОВ «ПАЛП МІЛЛ ПРІНТ» від 11.09.2024 № 23556.

Також зазначає, що 12.11.2024 ТОВ «ПАЛП МІЛЛ ПРІНТ» було направлено до Святошинського управління поліції Головного управління національної поліції в місті Києві лист про відкритість до співпраці та надано паролі для безперешкодного огляду усієї вилученої техніки.

Проте, ні документи, ні техніку не оглянуто та не виявлено жодних даних, які б свідчили про можливість їх використання у якості доказу у кримінальному провадженні.

На переконання апелянта, все вилучене майно та документи не мають відношення до обставин, які розслідуються у провадженні і не можуть вважатися речовим доказом у кримінальному провадженні.

Крім цього представник вказує, що в ході обшуку за адресою: м. Київ, вул. Академіка Кухаря, 7 було вилучено ряд комп`ютерної техніки, а саме: системний блок «Gamemax» з номером 104-91, процесор «Gamemax» з номером 104-99; моноблок марки «НР» з номером 112-3341, незважаючи на можливість їх вільного огляду та копіювання інформації. При цьому, у зауваженнях до обшуку від 11.11.2024 року прямо зазначено, що доступ до техніки не обмежувався, а 12.11.2024 року товариством було надано усі необхідні паролі до вилучених комп`ютерів.

Також, посилається на те, що відповідно до абз. 2, 3 ч. 3 ст. 170 КПК України, арешт на комп`ютерні системи чи їх частини накладається лише у випадках, якщо вони отримані внаслідок вчинення кримінального правопорушення або є засобом чи знаряддям його вчинення, або зберегли на собі сліди кримінального правопорушення, або у випадках, передбачених пунктами 2, 3, 4 частини другою цієї статті, або якщо їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, а також якщо доступ до комп`ютерних систем чи їх частин обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов`язаний з подоланням системи логічного захисту.

Представник стверджує, що арешт комп`ютерної техніки є незаконним, оскільки: 1) комп`ютери не є знаряддям чи предметом кримінального правопорушення; 2) доступ до них ні під час обшуку, ні після не обмежувався; 3) експертизи з їх використанням у кримінальному провадженні не призначались.

Звертає увагу на те, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили, що вилучені документи та техніка пов`язані з розслідуванням у кримінальному провадженні, а обмеження прав Товариства є невиправданим.

Апелянт вважає, що арешт є незаконним, оскільки не існує жодних підозр у вчиненні представниками ТОВ «ПАЛП МІЛЛ ПРІНТ» кримінального правопорушення; не визначено доказове значення вилученого та арештованого майна; арештовані комп`ютерні системи не були отримані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та не є засобом чи знаряддям його вчинення, і не зберегли на собі сліди кримінального правопорушення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників власника майна - адвокатів ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити в повному обсязі, думку прокурора ОСОБА_7 , який заперечив проти задоволення апеляційної скарги та просив ухвалу слідчого судді залишити без змін, як законну та обґрунтовану, вивчивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга представника власника майна ТОВ «ПАЛП МІЛЛ ПРІНТ» - адвоката ОСОБА_6 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів судового провадження, у провадженні слідчого відділу Святошинського УП ГУНП у місті Києві знаходиться кримінальне провадження №12024100080003128 від 04.10.2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що до Святошинського УП ГУНП у м. Києві надійшли матеріали СБУ про виявлення фактів незаконного оформлення документів з метою уникнення від мобілізації, надання послуг відстрочки з правом виїзду за кордон.

Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 N?64/2022 «Про правовий режим воєнного стану», ст. ст. 15, 22, 28 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу», ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», п. 8 Порядку, затвердженого постановою КМУ від 29.12.2021 N?1455, на період дії в країні правового режиму воєнного стану виїзд за межі України громадянам України чоловічої статі призовного віку (від 18 до 60 років) забороняється.

Вжитими заходами встановлено ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який спільно з ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за грошову винагороду здійснював бронювання військовозобов`язаних через ТОВ «Палп Мілл Прінт», ЄДРПОУ 41790727, юридична адреса: 07400, Київська обл., Броварський р-н, м. Бровари, вул. Героїв України, 16, офіс 26, фактична адреса: м. Київ, вул. Академіка Кухаря, 7, директором та співвласником якої є ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з можливістю подальшого виїзду за кордон України.

Допитаний у кримінальному провадженні свідок ОСОБА_12 повідомив, що 23.10.2024 громадянин ОСОБА_10 (користується мобільним телефоном НОМЕР_1 ) спільно з ОСОБА_15 повідомили йому, що можуть вирішити питання щодо ухилення від мобілізації та виїзду через державний кордон України під час воєнного стану. Останні запропонували працевлаштувати зацікавлену особу до ТОВ «Палп Мілл Прінт», забронювати її під час воєнного стану у вказаному товаристві та в подальшому при наявності бажання відправити у відрядження за кордон.

ОСОБА_11 та ОСОБА_10 повідомили, що вартість їх послуг за бронювання складає 10 000 доларів США, а оформлення закордонного відрядження ще 8 000 доларів США.

Крім того, вказані особи повідомили йому, що можуть допомогти у виїзді за державний кордон України до Молдови, вартість послуги складає 10 000 доларів США.

Також, останні повідомили, що можуть через ВЛК визнати особу непридатною до військової служби з виключенням з військового обліку, але їм потрібно заплатити від 17 до 20 тисяч доларів США.

Окрім цього, допитаний свідок ОСОБА_13 який повідомив, що працює зі знайомим ОСОБА_17 на будівництві та обговорювали з ним питання можливості влаштуватись на роботу до компанії, яка б забезпечувала бронювання під час воєнного стану, а також надавала можливість працювати на її об`єктах за кордоном. ОСОБА_18 сказав, що спілкується з представниками ТОВ «Палп Мілл Прінт» ОСОБА_19 та ОСОБА_15 і останні запропонували працевлаштувати зацікавлену особу до вказаного підприємства, забронювати її та в подальшому відправити у відрядження за кордон. ОСОБА_20 та ОСОБА_21 повідомили, що вартість їх послуг за бронювання складає 10 тис. доларів США, а оформлення відрядження 8 тис. доларів США.

Допитаний свідок ОСОБА_22 повідомив, що працює зі знайомим ОСОБА_17 на будівництві та обговорювали питання можливості виїзду за кордоном під час воєнного стану. ОСОБА_18 сказав, що спілкується ОСОБА_19 та ОСОБА_15 і останні запропонували можливість виїзду за державний кордон України до Молдови. Вартість послуг складає 10 тис. доларів США.

В ході проведення слідчих (розшукових) дій було встановлено, що до скоєння вказаного кримінального правопорушення може бути причетна юридична особа ТОВ «ПАЛП МІЛЛ ПРІНТ» код ЄДРПОУ 41790727, яке зареєстровано за адресою: Київська обл., м. Бровари, вул. Героїв України, 16, офіс 26, адреса потужностей: м. Київ, вул. Академіка Кухаря, 7.

11.11.2024 в період часу з 21 години 33 хвилини по 01 години 20 хвилин на підставі ухвали слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 07.11.2024 року проведено обшук за адресою: м. Київ, вул. Академіка Кухаря, 1. В ході проведення обшуку було виявлено та вилучено:

- системний блок «Gamemax» з номером 104-91, який опечатано біркою та скотчем НПУ;

- документи фінансового характеру, які поміщено до сейф пакетів NPU1300987, NPU1300986, NPU1300985, NPU1300984, NPU1300983, NPU1300982, NPU1300981;

- процесор «Gamemax» з №104-99, який опечатано біркою;

- моноблок марки «НР» з №112-3341, який опечатано біркою;

- список осіб, на бронювання, який поміщено до сейф пакету KIV4113468.

Постановою слідчого СВ Святошинського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_9 від 12.11.2024 року вказане майно визнано речовими доказами у кримінальному провадженні.

12.11.2024 року слідчий СВ Святошинського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_9 , за погодження з прокурором Святошинської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_7 , звернувся до слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва з клопотанням про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №12024100080003128 від 04.10.2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.

Клопотання обґрунтовував тим, що незастосування заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до втрати речових доказів або настання інших наслідків, які можуть перешкоджати встановленню обставин, які підлягають доказуванню під час досудового розслідування у кримінальному провадженні.

Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 18 листопада 2024 року задоволено клопотання слідчого СВ Святошинського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_9 , погоджене прокурором Святошинської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_7 , про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №12024100080003128 від 04.10.2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.

Накладено арешт на майно, речі та документи на час досудового розслідування та судового розгляду, які було вилучено у ході проведення обшуку за адресою: м. Київ, вул. Академіка Кухаря, 7, під час якого було вилучено: системний блок «Gamemax» з номером 104-91, який опечатано біркою та скотчем НПУ; документи фінансового характеру, які поміщено до сейф пакетів NPU1300987, NPU1300986, NPU1300985, NPU1300984, NPU1300983, NPU1300982, NPU1300981; процесор «Gamemax» з №104-99, який опечатано біркою; моноблок марки «НР» з №112-3341, який опечатано біркою; список осіб, на бронювання, який поміщено до сейф пакету KIV4113468, оскільки зазначені речі та документи мають суттєве значення для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні.

Задовольняючи дане клопотання, подане в межах кримінального провадження №12024100080003128 від 04.10.2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, слідчий суддя виходив з наявності передбачених ст. 170 КПК України підстав для накладення арешту на вказане майно, з метою збереження речових доказів та запобігання їх приховуванню, пошкодженню, знищенню, перетворенню, відчуженню.

З таким рішенням слідчого судді колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явленням обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Згідно з ч. 1 ст. 167 КПК України тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення, або його спеціальну конфіскацію в порядку, встановленому законом.

За ч. 2 ст. 168 КПК України тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.

У відповідності до ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладено у встановленому цим КПК порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Приймаючи рішення, слідчий суддя місцевого суду зазначених вимог закону дотримався та, на переконання колегії суддів, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав, передбачених ст. 170 КПК України, для накладення арешту на майно, оскільки вказане майно в даному кримінальному провадженні відповідає критеріям, визначеним в ст. 98 КПК України та визнане речовим доказом у даному кримінальному провадженні постановою слідчого від 12.11.2024 року.

При винесенні ухвали судом, у відповідності до вимог ст. 173 КПК України, були враховані наведені в клопотанні слідчого правові підстави для арешту майна, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, та обґрунтовано задоволено клопотання слідчого про арешт майна, з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст. 170 КПК України.

Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку визнано речовим доказом в рамках вказаного кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.

На думку колегії суддів, слідчий суддя під час розгляду клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту, перевірив співрозмірність втручання у права особи з потребами кримінального провадження.

Крім того, ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.

Тому, з огляду на положення ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто його власник, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

З огляду на наведене та враховуючи, що судом першої інстанції ретельно перевірено майно і його відношення до матеріалів кримінального провадження, а також встановлено мету арешту майна відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, а саме збереження речових доказів, та враховано, що для ефективного розслідування орган досудового розслідування має потребу у збереженні цього майна до встановлення фактичних обставин вчинення злочину, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на майно.

Тобто, слідчий суддя обґрунтовано, всупереч доводам представника, у відповідності до вимог ст.ст. 132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на майно, з метою забезпечення його збереження, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням унеможливлення настання наслідків, які можуть перешкоджати кримінальному провадженню.

Беззаперечних доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.

При цьому, незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізації мету досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбачені ч. 1 ст. 170 КПК України.

Дослідивши доводи клопотання слідчого та матеріали провадження, колегія суддів вважає, що встановлені у даному кримінальному провадженні фактичні обставини кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, за якими здійснюється досудове розслідування, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого висновку про те, що тимчасово вилучене майно, відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України, оскільки вказане майно може містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України дає підстави для його арешту, як речового доказу, з метою збереження.

При цьому, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження, при вирішенні питання щодо арешту майна, з підстав визначених ст. 170 КПК України, потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження та збереження речових доказів, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи у вчиненні злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

Колегія суддів також звертає увагу, що арешт майна з підстав передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов`язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.

Слід зауважити і на тому, що досудове розслідування у кримінальному провадженні триває, а органом досудового розслідування здійснюється збирання доказів та встановлення усіх обставин кримінального правопорушення, у тому числі усіх причетних до вказаного кримінального правопорушення осіб.

Отже, сукупність долучених до клопотання слідчого матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.

Доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали ретельно перевірялися, проте не знайшли свого підтвердження, оскільки рішення слідчого судді ухвалено на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом.

Колегія суддів звертає увагу, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв`язку, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».

У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, правильності кваліфікації дій та винуватості особи в його вчиненні, а також оцінка належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухваленні вироку, тобто на стадії судового провадження.

З урахуванням наведеного, доводи апелянта про відсутність доказів причетності ТОВ «ПАЛП МІЛЛ ПРІНТ» до вчинення кримінального правопорушення є передчасними та такими, що не є предметом оцінки слідчого судді під час розгляду клопотання про арешт майна.

Сукупність долучених до клопотання слідчого матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.

Посилання апелянта на те, що суд, задовольняючи клопотання про накладення арешту на майно, не дослідив та не взяв до уваги ту обставину, що арештоване майно не має жодного відношення до кримінального провадження, в рамках якого накладався арешт, колегія суддів не бере до уваги, позаяк ці доводи обґрунтованості висновків слідчого судді про задоволення клопотання прокурора про арешт майна не спростовують, оскільки з огляду на положення КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні. Прокурором при розгляді клопотання було доведено, що вилучені під час обшуку речі та документи відповідають критеріям, встановленим ст. 98 КПК України, та є речовим доказом, оскільки можуть містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, відтак, висновок слідчого судді про накладення арешту на дане майно відповідає вимогам кримінального процесуального закону та прав ТОВ «ПАЛП МІЛЛ ПРІНТ», як власника арештованого майна, не порушує.

Посилання апелянта на невідповідність вилученого майна критеріям речових доказів, суперечать матеріалам справи, оскільки встановлені органом досудового розслідування фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення, що вилучене майно відповідає ознакам речових доказів, зазначеним в ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 173 КПК України дає підстави для їх арешту як речових доказів з метою збереження.

Посилання представника власника майна на порушення органом досудового розслідування вимог ст. 168 КПК України до уваги колегією суддів не приймаються, враховуючи наступне.

Так, як убачається із клопотання слідчого, у органу досудового розслідування є достатні підстави вважати, що вилучене майно могло зберегти на собі сліди кримінального правопорушення або містити інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а тому, за умови доведеності прокурором наявності беззаперечних підстав для накладення арешту на вилучене майно, порушення органами слідства вимог ст. 168 КПК України не можуть бути безумовною підставою для скасування ухвали слідчого судді та відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.

Інші доводи апеляційної скарги, з урахуванням наведеного, не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не встановлено.

При цьому колегія суддів враховує і те, що у відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу представника власника майна Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАЛП МІЛЛ ПРІНТ» - адвоката ОСОБА_6 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 18 листопада 2024 року- залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

---

---

---

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4