Рішення

від 25.12.2024 по справі 160/26274/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 грудня 2024 рокуСправа №160/26274/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши за правилами загального позовного провадження в письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу № 160/26274/24 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, Державної судової адміністрації України, третя особа: Державна казначейська служба України про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

01.10.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправними дії територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Межівського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди (та допомоги на оздоровлення) за період з 01 липня по 30 вересня 2024 року обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2024 року в розмірі 2 102 грн. 00 коп.; зобов`язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування суддівської винагороди судді Межівського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року, а саме в сумі 3 028 грн. 00 коп., щомісячних доплат за вислугу років в розмірі 30% та за науковий ступінь в розмірі 15% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 01 липня по 30 вересня 2024 року; допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць; зобов`язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області та Державну судову адміністрацію України, як суб`єктів владних повноважень, не на користь яких ухвалене судове рішення, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач працює на посаді судді Межівського районного суду Дніпропетровської області. При цьому, суддівська винагорода нарахована та виплачена відповідачем за період з 01.07.2024 року по 30.09.2024 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2024 року, в розмірі 2 102 грн. Водночас, позивач посилається на те, що відповідно до приписів Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб на 2024 рік у розмірі 3 028 грн. Таким чином, позивач вказує, що розмір виплаченої йому винагороди не відповідає розміру, встановленому спеціальним Законом, що в свою чергу призвело до зменшення розміру суддівської винагороди і, відповідно, порушення його прав та гарантій.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.10.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 160/26274/24. Розглядати справу вирішено за правилами загального позовного провадження.

Цією ж ухвалою відповідачам було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

10.10.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позовних вимог заперечує в повному обсязі мотивуючи тим, що відповідно до положень статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" базовий розмір посадового окладу судді визначається виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.Водночас, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі здійснюються з бюджету лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про державний бюджет України на відповідний рік. Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, становить 2102,00 грн. Таким чином, дії відповідача щодо застосування прожиткового мінімуму - 2102,00 грн. ґрунтуються на законі та є правомірними, а тому не порушують прав позивача.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.11.2024 року залучено до участі у справі № 160/26274/24 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, треті особи: Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії, як другого відповідача Державну судову адміністрацію України.

Заперечуючи проти позовної заяви, Державною судовою адміністрацією України 03.12.2024 року подано відзив на позовну заяву, який долучено до матеріалів справи. У відзиві відповідач зазначає, що згідно з частинами другою-третьою статті 95 Конституції України виключно Законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Верховною Радою України затверджується бюджет країни на відповідний рік у порядку передбаченому законодавством. Ні ДСА України, ні відповідач-1 не приймали жодних управлінських рішень щодо застосування встановленого прожиткового мінімуму. ДСА України та відповідач-1 у спірних правовідносинах при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди діяли в межах чинного законодавства та виділених бюджетних асигнувань. Питання розрахункової величини (розміру) прожиткового мінімуму регулюється виключно Законом України «Про державний бюджет України» на відповідний рік. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» визначає лише кількість прожиткових мінімумів. У жодній нормі спеціального Закону не визначено, який саме розмір прожиткового мінімуму слід застосовувати у відповідному році. Жодними своїми рішеннями, діяннями чи бездіяльністю відповідачі не здійснювали дій, спрямованих на порушення прав та законних інтересів позивача. Відповідач-2 просить у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.12.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судове засідання 25.12.2024 року позивач не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. 06.11.2024 року до суду від позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

В судове засідання 25.12.2024 року представник Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. 10.10.2024 року від представника Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області надійшла заява про розгляд справи без його участі.

В судове засідання 25.12.2024 року представник Державної судової адміністрації України не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, з клопотаннями про перенесення або відкладення розгляду справи не звертався.

В судове засідання 25.12.2024 року представник третьої особи не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, з клопотаннями про перенесення або відкладення розгляду справи не звертався.

Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про можливість розглянути справу у письмовому провадженні.

Дослідивши повно і всебічно письмові докази, які містяться в матеріалах справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Указом Президента України №391/2013 від 25.07.2013 року ОСОБА_1 призначено на посаду судді Межівського районного суду Дніпропетровської області.

Наказом голови Межівського районного суду Дніпропетровської області №1 від 07.08.2013 року позивача зараховано до штату Межівського районного суду Дніпропетровської області.

Згідно наказу голови Межівського районного суду Дніпропетровської області № 1 від 21.01.2020 року позивачу встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 30 відсотків.

Згідно наказу голови Межівського районного суду Дніпропетровської області № 3 від 05.05.2022 року позивачу встановлено щомісячну доплату за науковий ступінь у розмірі 15 відсотків.

За період з 01.07.2024 року по 30.09.2024 року відповідач-1 нарахував позивачу суддівську винагороду, для визначення суми якої використовувалась величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102,00 грн.

Вважаючи, протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування суддівської винагороди за період з 01.07.2024 року по 30.09.2024 року із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102 грн., позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи позовні вимоги по суті спору, суд враховує наступне.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 43 Конституції України, серед іншого, визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Частиною 1 статті 4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до частини 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

За частиною 2 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до частини 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до частин 5 та 7 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 5 років - 20 відсотків посадового окладу. Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Так, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено, що з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2563 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень; працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня.

З матеріалів справи вбачається, що суддівську винагороду за період з 01.07.2024 року по 30.09.2024 року позивачу обчислено, виходячи з приписів статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік», з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.

Суд зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом, а саме Законом України «Про судоустрій і статус суддів» гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11 -р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом України «Про судоустрій і статус суддів», положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

Необхідно також вказати, що у пункті 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Суд зазначає, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

З 30 вересня 2016 року набули чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII).

Цим Законом, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції. Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій.

Верховний Суд в постанові від 13.10.2021 року у справі № 520/11205/2020 звернув увагу на те, що з цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які у поєднанні (системному зв`язку) дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.

Наявність в Конституції України згаданої норми дає підстави для висновку, що для цієї групи правовідносин у сфері організації судової влади (йдеться про суддівську винагороду) закон про судоустрій є спеціальним законом, відповідно він має пріоритет над іншими нормативно-правовими актами не лише змістовний, але й певною мірою ієрархічний. Щодо останнього, то мається на увазі те, що поза як Конституція України, відповідно до її статті 8, має найвищу юридичну силу, наявність в її тексті прямої вказівки на спосіб визначення суддівської винагороди слугує безапеляційним способом подолання будь-яких протиріч у правовому регулюванні правовідносин на кшталт тих, з яких виник цей спір, на користь спеціального закону (про судоустрій). Окрім того, норми Конституції України є нормами прямої дії, а отже, при вирішенні спору суд може застосовувати їх безпосередньо, особливо тоді, коли закон чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить (частина 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України).

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання є законом про судоустрій в значенні частини 2 статті 130 Конституції України.

Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року

Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-XIV.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

У змісті наведеної норми Закону України «Про прожитковий мінімум» закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону України «Про прожитковий мінімум» встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Суд зазначає, що Законом України «Про прожитковий мінімум» не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.

При цьому, судді Законом України «Про прожитковий мінімум» не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Відповідно до статті 151-2 Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

У пункті 4.1 рішення №4-р/2020 Конституційний Суд України зазначив наступне: Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020).

Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2, абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).

Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Фактично Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» змінено складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною 2 статті 130 Конституції України та частиною 3 статті 135 Закону №1402-VIII.

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Отже, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Щодо питання матеріального забезпечення суддів Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі Зубко та інші проти України від 26 квітня 2006 року зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.

Необхідно підкреслити, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.

Враховуючи вищевикладене, суд констатує, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року (3028,00 грн.), на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус судців» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судцд - 2102,00 грн.) у за період з січня 2024 року, на підставі статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік», було неправомірним.

Розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у зв`язку з чим позивач має право на те, щоб йому виплатили недоотримані кошти (заборгованість).

Верховний Суд у постановах від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21 вже сформував правовий висновок у подібних правовідносинах щодо застосування положень статті 135 Закону № 1402-VIII та статті 7 Закону № 1082-IX при обчисленні суддівської винагороди, які у подальшому були підтримані Верховним Судом у постановах від 02 червня 2023 року у справі № 400/4904/21, від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22, від 24 липня 2023 року у справі №280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі № 120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі № 240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі № 240/3795/22.

Практика Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах є сталою та послідовною, а висновки, наведені у вищевказаних справах, є релевантними до обставин цієї справи з огляду на те, що Законами №1082-ІХ, №1928-IX та №2710-IX, 3978-ІХ запроваджено тотожне правове регулювання щодо встановлення такої величини як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102 гривні.

Застосовуючи вищенаведену сталу правову позицію Верховного Суду до обставин цієї справи, суд доходить висновку, що при визначенні розміру суддівської винагороди позивача у період з 01.07.2024 року по 30.09.2024 року включно відповідач-1 безпідставно застосував прожитковий мінімум для працездатних осіб в розмірі 2102 грн, оскільки зобов`язаний був діяти відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та обчислювати розмір суддівської винагороди, виходячи з показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі у 2024 році 3028 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, про визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Межівського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.07.2024 року по 30.09.2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн.

За таких обставин, суд доходить висновку, що порушені права позивача підлягають відновленню шляхом зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Межівського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.07.2024 року по 30.09.2024 року включно, відповідно до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01 січня 2024 року складає 3028 грн., з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів.

Згідно із частинами 1, 2, 3 статті 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює, зокрема Державна судова адміністрація України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, крім Верховного Суду та вищого спеціалізованого суду.

Статтею 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Відповідно до частини 1 статті 151 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Підпунктами 2 та 7 частини 1 статті 152 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що Державна судова адміністрація України забезпечує належні умови діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених цим Законом; готує бюджетний запит.

З вищевикладеного слідує, що головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів є Державна судова адміністрація України, а Територіальне управління Державної судової адміністрації в Дніпропетровській області є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.

Повноваження та види розпорядників бюджетних коштів визначені статтею 22 Бюджетного кодексу України, відповідно до частини першої якої за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, Державна судова адміністрація України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників (пункт 1 частини 2 статті 22 Бюджетного кодексу України).

Відповідно до частини 5 статті 22 Бюджетного кодексу України, головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема, отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань (пункт 3); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством (пункт 4).

Частиною 1 статті 23 Бюджетного кодексу України передбачено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Отже, зважаючи на положення статей 148,149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у системному взаємозв`язку з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України.

Територіальне управління Державної судової адміністрації в Дніпропетровській області здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисі на 2024 рік.

Докази того, що у спірних правовідносинах Державна судова адміністрація України виконала свої повноваження для забезпечення виплати позивачу суддівської винагороди, обчисленої із урахуванням прожиткового мінімуму величиною у 2024 році 3028,00 грн. відсутні.

Не є спірним, що відповідачем-2 не забезпечено фінансування виплати належної позивачу суддівської винагороди з 01.07.2024 року по 30.09.2024 року включно в повному обсязі.

Відтак, невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов`язана з бездіяльністю Державної судової адміністрації України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів») як суб`єкта владних повноважень, бездіяльністю якого порушено права позивача.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням наведених судом законодавчих норм, висновків Верховного Суду, суд доходить висновку, що бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу за період з 01.07.2024 року по 30.09.2024 року включно, виходячи з встановленого на 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 3028 грн є протиправною.

За таких обставин, суд доходить висновку, що порушені права позивача підлягають відновленню шляхом зобов`язання Державної судової адміністрації України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу за період з 01.07.2024 року по 30.09.2024 року включно, виходячи з встановленого на 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 3028 грн.

При цьому, відсутня необхідність у зазначенні в резолютивній частині рішення про встановлені надбавки суддівської винагороди судді Межівського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 з урахуванням щомісячних доплат за вислугу років у розмірі 30% та за науковий ступінь в розмірі 15% від посадового окладу, оскільки такі надбавки є складовими суддівської винагороди, розраховуються з посадового окладу та підлягають перерахуванню у випадку перерахунку посадового окладу судді.

Щодо клопотання позивача про негайне виконання рішення суду в межах нарахування і виплати суддівської винагороди за один місяць, суд зазначає таке.

Приписами частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки способом захисту порушеного права є нарахування та виплата судіддівської винагороди а не її стягнення, підстав для застосування положень статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України немає.

Щодо клопотання позивача про зобов`язання відповідача подати у десятиденній строк звіт про виконання судового рішення суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов`язком суду.

На теперішній час, суд не знаходить підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень, враховуючи, що у суду не має достатніх підстав вважати, що відповідачі будуть перешкоджати його виконанню або ухилятися від цього, після набрання судовим рішенням законної сили.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір» з відповідачів судові витрати, відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, не стягуються.

Керуючись статтями 2, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (49027, м. Дніпро, вул. Дмитра Яворницького, 57, к. 301, код ЄДРПОУ 26239738), Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795), третя особа: Державна казначейська служба України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6, ЄДРПОУ 37567646) про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Межівського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.07.2024 року по 30.09.2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Межівського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 за період з 01.07.2024 року по 30.09.2024 року включно, відповідно до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01 січня 2024 року складає 3028 грн., з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів.

Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Межівського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 за період з 01.07.2024 року по 30.09.2024 року включно, виходячи з встановленого на 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 3028 грн.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди судді Межівського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 за період з 01.07.2024 року по 30.09.2024 року включно, виходячи з встановленого на 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 3028 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.І. Озерянська