Рішення

від 27.12.2024 по справі 200/7740/24

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 грудня 2024 року Справа№200/7740/24

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Куденкова К.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, Державної судової адміністрації України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, - Авдіївський міський суд Донецької області, Слов`янський міськрайонний суд Донецької області про визнання протиправними дій і зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (далі ТУ ДСА України в Донецькій області, відповідач-1), Державної судової адміністрації України (далі ДСА України, відповідач-2), відповідно до якого, просить: - визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо нарахування і виплати судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області суддівської винагороди за період з 1 серпня 2024 року по 31 жовтня 2024 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2024 року у розмірі 2 102,00 гривні; - зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області провести нарахування і виплату суддівської винагороди судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області за період з 1 серпня 2024 року по 31 жовтня 2024 року включно на підставі частин 2, 3, 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2024 року складає 3 028,00 грн, з урахуванням надбавки за вислугу років у розмірі 80% від посадового окладу з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті; - зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецької області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області недоплачену суддівську винагороду за період з 1 серпня 2024 року по 31 жовтня 2024 року включно.

На обґрунтування позову ОСОБА_1 посилається те, що за період з серпня 2024 по жовтень 2024 року відповідач-1 нараховував йому суддівську винагороду, для визначення суми якої використовувалася величина під назвою «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2024 року», у розмірі 2 102,00 гривні. Вважає, що відповідно до приписів спеціального законодавства, відповідач-1 повинен був нарахувати йому суддівську винагороду виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2024 року у розмірі 3 028,00 гривень.

Відповідач-1 надав відзив на адміністративний позов, яким просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зазначає, що суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: вислугу років; перебування на адміністративній посаді в суді; науковий ступінь; роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Посилається на те, що статтею 7 Закону України від 15.12.2020 №1082-ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закону України від 02.12.2021 №1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закону України від 03.11.2022 №2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та Закону України від 09.11.2023 №3460-ІХ «Про Державний бюджет України на 2024 рік» встановлено, що у 2021-2024 роках прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, з 1 січня складає 2102 грн. Таким чином з 01.01.2021 року суддівська винагорода суддів місцевих судів відповідно до діючого законодавства обраховується від розміру посадового окладу судді, який складає 63060 грн, а доплати обчислюються від цього розміру посадового окладу. Вважає, що територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області не мало правових підстав для нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди в розмірі, який зазначено в позовній заяві.

Відповідач-2 не надав відзив на адміністративний позов.

Ухвалою суду від 6 листопада 2024 року суддею прийнято позовну заяву до розгляду і відкрито провадження в адміністративній справі. Залучено до участі у справі Авдіївський міський суд Донецької області (далі третя особа-1) і Слов`янський міськрайонний суд Донецької області (далі третя особа-2). Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, витребувано докази.

Ухвалою суду від 27 грудня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області про залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета.

Третя особа-1 і третя особа-2 не надали пояснень щодо позову.

Суд, перевіривши матеріали справи та оцінивши повідомлені сторонами обставини, дійшов наступних висновків.

Відповідно до наказу Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 19 жовтня 2015 року № 40-К «Про зарахування на посаду судді» ОСОБА_1 зараховано до штату Слов`янського міськрайонного суду Донецької області суддею, як раніше обраного безстроково, з 19 жовтня 2015 року. Також зазначено, що стаж позивача становить 28 років 11 місяців 28 днів.

Відповідно до наказу Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 27.03.2024 № 12-к «Про відрахування судді ОСОБА_1 , у зв`язку з відрядженням до Авдіївського міського суду Донецької області» вирішено відрахувати позивача, суддю Слов`янського міськрайонного суду Донецької області зі штату Слов`янського міськрайонного суду Донецької області у зв`язку з відрядженням до Авдіївського міського суду Донецької області, для здійснення правосуддя, строком на 1 (один) рік з 1 квітня 2024 року до 31 березня 2025 року.

Відповідно до наказу Авдіївського міського суду Донецької області від 1 квітня 2024 року № 01-10/2 «Про призначення голови Авдіївського міського суду Донецької області» позивач приступив до здійснення повноважень голови Авдіївського міського суду Донецької області з 01.04.2024 строком до 31.03.2025.

Згідно з наказом Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 04.09.2024 № 30-к «Про поновлення виконання обов`язків суддею ОСОБА_1 у Слов`янському міськрайонному суді Донецької області» вирішено вважати ОСОБА_1 , суддю Слов`янського міськрайонного суду Донецької області, таким, що приступив до виконання обов`язків судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області, з 9 вересня 2024 року, з посадовим окладом згідно з штатним розписом. Також взято до уваги, що суддя ОСОБА_1 має щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 80 відсотків посадового окладу як такий, стаж роботи якого становить більше 35 років (наказ суду №50-к від 21.10.2021).

ТУ ДСА України в Донецькій області надало до суду довідку-розрахунок за 2024 рік № 04-1842/24 від 18.11.2024, з якої випливає, що в періоді з серпня 2024 року до жовтня 2024 року (включно) щомісячний посадовий оклад позивача розраховувався виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 гривні.

Спірні правовідносини виникли з приводу розрахункової величини, яка підлягає застосуванню при визначенні розміру суддівської винагороди.

Статтею 8 Конституція України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України, що передбачено ч. 1 ст. 126 Конституції України.

Статтею 130 Конституції України передбачено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Принцип верховенства Конституції України поширюється на всю територію України. Конституційний Суд України наголошує, що неухильне додержання органами державної влади та органами місцевого самоврядування Конституції та законів України є запорукою стабільності, підтримання громадського миру, злагоди в державі.

Пряма дія норм Конституції України означає, що ці норми застосовуються безпосередньо. Законами України та іншими нормативно-правовими актами можна лише розвивати конституційні норми, а не змінювати їх зміст. Закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються лише у частині, що не суперечить Конституції України.

Указані приписи є чіткими, передбачуваними і не підлягають розширеному тлумаченню, а тому, з огляду на статтю 130 Конституції України, розмір суддівської винагороди визначається Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, а фінансова складова є невід`ємною частиною забезпечення незалежного судочинства.

Статтею 4 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі Закон № 1402-VIII), у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, установлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Частиною 1 ст. 135 Закону № 1402-VIII установлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ч. 2 ч. 10 ст. 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря, голови судової палати, секретаря Пленуму Верховного Суду, секретаря Великої Палати Верховного Суду, виплачується щомісячна доплата в розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Цілком таємно", - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Таємно", - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Відповідно до ч. 1 ст. 151 Закону № 1402-VIII Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Згідно з п. 2. ч. 3 і ч. 4 ст. 148 Закону № 1402-VIII функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.

Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Також відповідно до ч. 7 ст. 148 Закону № 1402-VIII видатки на утримання судів у Державному бюджеті України не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році.

Отже питання розміру суддівської винагороди врегульовано Законом № 1402-VIII і, з огляду на наведені норми прямої дії Основного Закону України, не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 7 Закону України від 9 листопада 2023 року № 3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб 3028 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.

Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15 липня 1999 року № 966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон № 966-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».

При цьому, судді Законом № 966-XIV не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Натомість статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», разом із встановленням на 1 січня 2021 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн, був введений такий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн.

Варто зазначити, що зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві (з серпня 2024 року по жовтень 2024 року), а також в Закон № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

У національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

За таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis ), тобто Закону №1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis).

Отже, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, позивачу неправильно визначалася розрахункова величина посадового окладу та застосувалася в розрахунку інша величину, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом.

Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку, що заміна однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2024 року (3028,00 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн) було неправомірним.

Наведене відповідає висновкам Верховного Суду, які викладені а постанові від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21 і постанові від 30.11.2021 у справі №360/503/21.

При цьому, суд зазначає, що посилання відповідача-1 на приписи бюджетного законодавства є безпідставним, оскільки бюджете законодавство не може впливати на розмір суддівської винагороди, як гарантії незалежності суддів, передбаченої Конституцією України і спеціальним Законом № 1402-VIII.

Крім того, Конституційний Суд України неодноразово та послідовно вказував на те, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм.

Конституційний Суд України в рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 висловив правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів. Такими гарантіями є надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та можливості набуття статусу судді у відставці. Конституційний принцип незалежності суддів означає, у тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

Конституційний Суд України в рішенні від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013 зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.

У рішенні Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 зазначено, що відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

11 березня 2020 року Конституційний Суд України ухвалив рішення у справі № 1-304/2019(7155/19), в якому чітко визначив, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (частина перша статті 124 Основного Закону України), а законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді.

Міжнародні інституції неодноразово наголошували на аналогічних принципах.

Так, в Основних принципах щодо незалежності правосуддя, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, зазначено, що незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конституції або законах країни. Усі державні та інші установи зобов`язані шанувати незалежність судових органів і дотримуватися її, а кожна держава-член повинна надавати відповідні засоби, які давали б змогу судовим органам належним чином виконувати свої функції.

Відповідно до Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1).

Оплата праці суддів повинна відповідати їхній професії та виконуваним обов`язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки для догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв`язку з виходом на пенсію, які повинні відповідати попередньому рівню оплати їхньої праці(Рекомендація CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки).

Незалежність суддів також вимагає економічної незалежності, яка повинна бути передбачена законодавством. Рекомендації Rec(2010) 12 закріплювали, що винагорода суддів має бути відповідною їх професії та відповідальності і бути достатньою для убезпечення їх від впливу на їх рішення та від ризику вчинення корупції. Також повинно бути гарантовано виплату пенсії за вислугу років, яка має бути в розумному відношенні до рівня їх винагороди в період здійснення повноважень. Певні положення закону повинні бути запроваджені як гарантія проти скорочення винагороди, у тому числі суддівської. Така сама пропозиція має місце у Висновку КРЄС № 1 та у Європейській хартії про закон «Про статус суддів». Навіть у часи економічної кризи законодавча та виконавча влади різних держав-членів повинні зрозуміти, що серйозне скорочення зарплат суддів є потенційною загрозою їх незалежності та належному відправленню правосуддя і може піддати небезпеці (об`єктивно і суб`єктивно) роботу суддів (Консультативна рада Європейських судів (КРЄС) Звіт про ситуацію стосовно судової влади та суддів в державах-членах Ради Європи. Оновлена версія №2 (2015), прийнята в рамках 16-го пленарного засідання КРЄС (м. Лондон, 1416 жовтня 2015 року)).

Про зазначене Вища рада правосуддя неодноразово наголошувала у своїх консультативних висновках, зокрема в консультативному висновку, затвердженому рішенням Вищої ради правосуддя від 30 березня 2020 року № 881/0/15-20.

Також Конституційний Суд України зазначив, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу. Обмеження суддівської винагороди є посяганням на гарантії незалежності суддів.

Суд ураховує, що Верховний Суд у постановах від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21 вже сформував правовий висновок у подібних правовідносинах щодо застосування положень статті 135 Закону № 1402-VIII та статті 7 Закону № 1082-IX при обчисленні суддівської винагороди, які у подальшому були підтримані Верховним Судом у постановах від 2 червня 2023 року у справі № 400/4904/21, від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22, від 24 липня 2023 року у справі № 280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі № 120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі № 240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі № 240/3795/22.

Також Верховний Суд неодноразово зазначав, зокрема, у постановах від 18 жовтня 2023 року у справі № 400/12428/21, від 17 жовтня 2023 року у справі № 280/117/22, від 24 липня 2023 року у справі № 280/9563/21, що виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України. Відповідач, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження у межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі.

Необхідність з`ясування участі ДСА України у виплаті суддівської винагороди позивачки пов`язана з тим, що однією з причин невиплати позивачці суддівської винагороди в повному обсязі протягом спірного періоду може бути недостатність виділених відповідачу коштів (бюджетних асигнувань) на ці потреби.

У такому випадку невиплату суддівської винагороди в повному обсязі можна пов`язувати із діяльністю ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону), відповідно як суб`єкта владних повноважень, рішеннями/діями якого порушено право особи (судді).

У випадку ж, коли ДСА України виділила відповідачу достатньо коштів для виплати суддівської винагороди (зокрема й позивачу), з урахуванням вимог статті 135 Закону (затвердивши відповідний кошторис), але відповідач розпорядився цими коштами з урахуванням зменшеного розміру прожиткового мінімуму, то є підстави стверджувати, що невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі, як наслідок виникнення заборгованості з її виплати, є результатом дій/рішень відповідача, а тому спосіб захисту повинен співвідноситися/пов`язуватися з цими діями та їх наслідками.

У відзиві на позов ТУ ДСА в Донецькій області зазначило, ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, встановлених статтею 152 Закону (частина перша статті 151 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Територіальне управління ДСА України в Донецькій області є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня. При нарахуванні та виплаті позивачу суддівської винагороди, ТУ ДСА України в Донецькій області на виконання частини другої статті 19 Конституції України діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Ухвала Донецького окружного адміністративного суду від 6 листопада 2024 року про відкриття провадження в цій справі доставлена до електронного кабінету ДСА України 06.11.2024 (о 21 год. 59 хв.), що підтверджується відомостями, які міститься в КП «Діловодство спеціалізованого суду» («Статус доставки в ЕС»).

ДСА України відзив на позов, пояснення тощо до суду не надала.

Також ДСА України не повідомило про наявність поважних причин неподання відзиву на позов.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про недоведеність ДСА України правомірності дій щодо виділення відповідачу-1 відповідних бюджетних коштів для виплати позивачу суддівської винагороди в меншому розмірі ніж передбачено Законом № 1402-VIII.

Крім того, суд звертає увагу на те, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, у тому числі в частині позовних вимог до ДСА України, відповідає практиці Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постановах від 20 листопада 2023 року у справі № 120/709/22-а, від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22, від 25 липня 2023 року у справі № 120/2006/22-а та від 27 липня 2023 року у справі № 240/3795/22.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 5-10, 19, 72-77, 90, 132, 139, 143, 241-246, 250, 255, 263, 295, 297, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (ідентифікаційний код: 26288796; 84112, Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Незалежності, буд. 2), Державної судової адміністрації України (ідентифікаційний код: 26255795; 01601, м. Київ, вул. Липська, буд. 18/5), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, - Авдіївський міський суд Донецької області (ідентифікаційний код: 14276697, 86060, Донецька область, м. Авдіївка, вул. Комунальна, буд. 14), Слов`янський міськрайонний суд Донецької області (ідентифікаційний код: 26503448; 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Незалежності, 2) про визнання протиправними дій і зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо нарахування і виплати судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 1 серпня 2024 року до 31 жовтня 2024 року (включно), обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2024 року в розмірі 2 102,00 гривні.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області провести нарахування і виплату суддівської винагороди судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 за період з 1 серпня 2024 року до 31 жовтня 2024 року (включно) на підставі частин 2, 3, 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2024 року складає 3 028,00 грн, з урахуванням надбавки за вислугу років у розмірі 80% від посадового окладу з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецької області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 1 серпня 2024 року до 31 жовтня 2024 року (включно).

Повне рішення суду складене 27 грудня 2024 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя К.О. Куденков