Постанова

від 27.12.2024 по справі 520/31016/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2024 р. Справа № 520/31016/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Жигилія С.П.,

Суддів: Русанової В.Б. , Перцової Т.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.08.2024 (суддя Сліденко А.В.; м. Харків) по справі № 520/31016/23

за позовом ОСОБА_1

до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (надалі також - відповідач, ХНУПС), в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльності ХНУПС, яка полягає у не здійсненні ОСОБА_1 нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

- зобов`язати ХНУПС нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за період з 17.07.2023 по 24.10.2023, а також стягнення на користь позивача 2183 грн 33 коп.

Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 21 серпня 2024 року позов ОСОБА_1 - задовольнив частково.

Вийшов за межі позову.

Визнав протиправною бездіяльність ХНУПС з приводу не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період 18.07.2023-23.10.2023.

Зобов`язав ХНУПС нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період 18.07.2023-23.10.2023 у сумі 14555,57 грн.

Позов у решті вимог - залишив без задоволення.

Не погодившись з цим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.08.2024 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. При цьому, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата з надбавками, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога). Також, військовослужбовці не перебувають в трудових відносинах з військовою частиною та з ними не укладається трудовий договір. Порядок проходження служби військовослужбовцями врегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на них додаткові обов`язки та відповідальність (лист Міністерства соціальної політики № 774/13/84-13 від 24.07.2013 щодо поширення КЗпП на військовослужбовців).

Вказує, що при звільненні з позивачем був проведений повний розрахунок з дотриманням діючого законодавства. Жодних заперечень щодо розрахунку від позивача не надходило. Крім того, Пленум Верховного Суду України у пункті 2 постанови від 22.12.1999 №13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці зазначив, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо). Враховуючи викладене, відсутні підстави для виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.07.2023 по 23.10.2023 на підставі статей 116, 117 КЗпП України.

Також відповідач під час розгляду справи просить суд врахувати позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26.02.2020 по справі №821/1083/17 щодо дотримання судом, який розглядає спір про стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, принципів розумності, справедливості та пропорційності суми відшкодування.

Позивач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Зі змісту доводів апеляційної скарги встановлено, що відповідач оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині задоволених позовних вимог, тому оскаржене судове рішення переглядається судом апеляційної інстанції лише в цій частині в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, з таких підстав.

Судом встановлено, що 17.07.2023 позивач проходив публічну службу у ХНУПС, обіймав штатну посаду в організаційній структурі ХНУПС - начальника факультету післядипломної освіти.

Згідно з наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 07.06.2023 № 435 ОСОБА_1 був звільнений з військової служби у запас за підп. "а" п.3 ч.5 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" (за віком) з 17.07.2023.

Згідно з відомістю виплати грошового забезпечення заявника за липень 2023 та довідкою про середній заробіток від 01.07.2024 №176/171/100/754/1446/1/ПС відповідач нарахував ОСОБА_1 33.253.11 грн грошового забезпечення та 1641268,54 грн інших нарахувань (разом 1.674.521,65 грн), сума до виплати склала 1649403,83 грн з відрахуванням податків і зборів.

24.10.2023 ХНУПС на користь позивача здійснив виплату 145555,66 грн (компенсація за неотримане речове майно відповідно до витягу з наказу начальника Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (по стройовій частині) від 17.07.2023р. №206).

Згідно зі складеною відповідачем довідкою від 10.11.2023 № 350/176/100-712/1740 показник середньоденного грошового забезпечення позивача за два повні календарні місяці перед звільненням складає 1984,72 грн (60429,94 грн грошового забезпечення за травень 2023 р. та 60638,00 грн грошового забезпечення за червень 2023 р.).

Відповідно до довідки про середній заробіток від 01.07.2024 №176/171/100/754/1446/1/ПС, показник середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 за два повні календарні місяці перед звільненням складає 1984,72 грн (60429,94 грн грошового забезпечення за травень 2023 р. та 60638,00 грн грошового забезпечення за червень 2023 р.) і був обчислений без урахування платежів з додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022 №168 як однократного разового додаткового виду грошового забезпечення (зазначено, що додаткову винагороду заявник з 01.05.2023 по 17.07.2023 згідно з постановою КМУ №168 від 28.02.2022 не отримував).

Вважаючи, що відповідач допустив протиправну бездіяльність внаслідок не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи вимоги позивача в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції керувався положеннями ст. 116, 117 КЗпП України, висновками, сформульованими у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, та дійшов висновку, що оскільки відповідачем не проведено з позивачем під час його звільнення остаточного розрахунку, зокрема, не здійснено нарахування компенсації за неотримане речове майно, позивач має право на отримання грошової компенсації за час затримки розрахунку при звільненні, з урахуванням принципів співмірності та справедливості.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає таке.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України (в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

З аналізу вищенаведених законодавчих норм випливає, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більше ніж за 6 місяців.

При цьому, з огляду на зміст трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Для захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця можливо застосувати відповідальність. Однак, вказаною нормою, починаючи з 19.07.2022 (дата набрання чинності Закону № 2352-IX) передбачено обмеження, згідно з яким максимальний період за який можлива виплата середнього заробітку складає 6 місяців.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення, однак не більше ніж за 6 місяців такого прострочення.

Колегія суддів враховує, що Верховний Суд України у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум, яка є обов`язковою для суду апеляційної інстанції при вирішенні цього спору.

Судом першої інстанції встановлено та визнається сторонами по справі, що 17.07.2023 позивач був звільнений та виключений зі списку особового складу ХНУПС.

Водночас, остаточний розрахунок із позивачем проведено лише 24.10.2023, а саме, позивачу виплачено компенсацію неотриманого речового майна у сумі 145555,66 грн.

Таким чином, у зв`язку з виключенням позивача зі всіх видів забезпечення, у відповідача припинився обов`язок виплачувати ОСОБА_1 грошового забезпечення, проте як у роботодавця залишилось зобов`язання виплатити на користь працівника середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні (припиненні трудових правовідносин).

Посилання відповідача на те, що положення статей 116, 117 КЗпП України не застосовуються до спірних відносин, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби не врегульовано жодним нормативно-правовим актом спеціального законодавства.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, за речове майно, які не є складовими грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані положеннями Кодексу законів про працю України, які можуть та повинні бути застосовані до спірних відносин.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 01.03.2018 по справі № 806/1899/17, від 04.12.2019 по справі № 825/66/16.

Окрім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.06.2021 по справі № 480/2577/20, яка відповідно до ч.5 ст.242 КАС України є обов`язковою для врахуванням у спірних правовідносинах по даній справі, оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, а тому колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення із військової служби.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у відповідача обов`язку здійснити виплату позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, та, як наслідок, наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності ХНУПС, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з абзацу 2 пункту 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.

Як встановлено судом, тривалість затримки у розрахунку при звільненні за період 18.07.2023-23.10.2023 складає 97 днів.

Згідно зі складеною відповідачем довідкою від 10.11.2023 №350/176/100-712/1740 показник середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця за два повні календарні місяці перед звільненням складає 1984,72грн. (60429,94грн. грошового забезпечення за травень 2023р. та 60638,00грн. грошового забезпечення за червень 2023р.).

Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки у розрахунку при звільненні за 97 днів затримки становить 192517,84 грн.

Визначаючись щодо розміру середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні суд першої інстанції врахував правові позиції сформовані Великою Палатою Верховного Суду та Верховним Судом у постановах від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, від 23.12.2020 у справі №825/1732/17, від 14.04.2021 у справі № 620/1487/20, від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, та, виходячи з принципів справедливості та пропорційності, дійшов висновку, що належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача присудження на користь заявника є не 192517,84 грн (величина обчисленого показника середнього заробітку), а 14555,57 грн як 10% суми невиплаченої компенсації речового майна військовослужбовця (145555,66 грн).

Колегія суддів зазначає, що оскільки позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржувалось, а відповідач в апеляційній скарзі не спростовує висновки суду першої інстанції щодо розміру розрахованої суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а зазначає лише про відсутність такого права в позивача, що не знайшло свого підтвердження з урахуванням вищенаведеного обґрунтування, та просить суд врахувати позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26.02.2020 по справі №821/1083/17, яка була врахована судом першої інстанції, то враховуючи положення ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів не вбачає підстав для надання правової оцінки рішенню суду першої інстанції в цій частині в межах розгляду апеляційної скарги ХНУПС.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.08.2024 по справі № 520/31016/23 - залишити без змін в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій Судді(підпис) (підпис) В.Б. Русанова Т.С. Перцова