Постанова

від 27.12.2024 по справі 440/16682/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: Канигіна Т.С.

27 грудня 2024 р. Справа № 440/16682/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Мельнікової Л.В.,

Суддів: Бегунца А.О. , Калиновського В.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства освіти і науки України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12 січня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України про визнання дій протиправними, -

ВСТАНОВИВ:

07.11.2023 позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправними дії Міністерства освіти і науки України (далі - МОН України) щодо неналежного розгляду запиту на публічну інформацію від 25.10.2023;

- зобов`язати МОН України повторно розглянути запит на публічну інформацію від 25.10.2023.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у відповіді директорату фахової передвищої, вищої освіти МОН України № 3/6215-23 від 31.10.2023 процитовано Порядок проведення вступних випробувань, надано лише посилання на інформацію про магістерський комплексний тест, програму такого тесту, посилання на демонстраційний тест, а також лише констатовано, що завдання МКТ 2022 та ЄФВВ 2023 не оприлюднювалися, без зазначення жодних причин, підстав такого не оприлюднення та ненадання запитуваної інформації на його запит на публічну інформацію. Позивач вважає, що такі дії є грубим порушенням його права на доступ до інформації та на належний розгляд його інформаційного запиту.

Заперечуючи вимоги адміністративного позову ОСОБА_1 , у відзиві Міністерство освіти і науки України вказує, що на запит позивача, листом МОН від 31.10.2023 № 3/6215-23 надало відповідь в межах компетенції та проінформувало про те, що інформацію про магістерський комплексний тест (МКТ) 2022 для вступу за спеціальностями 081 «Право» та 293 «Міжнародне право» можна знайти за посиланням https://testportal.gov.ua/vstupni-do-magistratury/. Інформацію про єдине фахове вступне випробування (ЄФВВ) 2023 за посиланням https://testportal.gov.ua/yedyne-fahove-vstupne-vyprobuvannya/. Програма предметного тесту єдиного фахового вступного з права та міжнародного права знаходиться за посиланням https://mon.gov.ua/storage/app/media/vishcha-osvita/vstup-2022/Prohramy YEFVV/Zatverdzheni.prohramy.YEFVV/10.02/Pro.zatv.Prohr.hredm.testu.pravo.mizhinakaz-107-03/02/2022 .pdf.

Крім того, відповідач звернув увагу суду, що відповідно до пункту 10 розділу VI Порядку організації та проведення вступних випробувань, що проводяться з використанням організаційно-технологічних процесів здійснення зовнішнього незалежного оцінювання для вступу на другий (магістерський) рівень вищої освіти, затвердженого наказом МОН № 418 від 12.04.2023, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.05.2023 за № 746/39802, завдання вступних випробувань належать до інформації з обмеженим доступом. Частино 8 ст. 45 Закону України від 01.07.2014 № 1556-VII «Про вищу освіту» (далі Закон № 1556-VII) встановлено, що зміст завдань сертифікаційної роботи зовнішнього незалежного оцінювання належить до інформації з обмеженим доступом з моменту створення набору завдань сертифікаційної роботи зовнішнього незалежного оцінювання та до моменту його санкціонованого використання особами, що проходять зовнішнє незалежне оцінювання. У разі потреби спеціально уповноважена державою установа (організація) може відносити зміст завдань сертифікаційної роботи до інформації з обмеженим доступом на більш тривалий період часу.

Відповідач наголосив, що завдання з відповідями магістерського комплексного тесту з права 2022, 2023 років не є публічною інформацію, на них не поширюються норми Закону України від 13.01.2011 № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі Закон № 2939-VI).

У відповіді на відзив позивач зазначив, що у відповіді № 3/6215-23 від 31.10.2023 відсутні жодні згадування про інформацію з обмеженим доступом. Також зазначив, що вступні випробування 2022 та 2023 році вже минули до часу направлення інформаційного запиту (відповідна інформація зазначена на офіційному веб-сайті Українського центру оцінювання якості освіти (https://testportal.gov.ua/kalendar-provedennya-mktmtnk/), а тому підстав обмеження доступу до завдань на момент розгляду запиту вже не було.

Крім того, позивач наголосив, що посилання відповідача на статтю 45 Закону № 1556-VII не є релевантним до даних правовідносин, оскільки інформаційний запит стосувався надання інформації про завдання з відповідями магістерського комплексного тесту, а не зовнішнього незалежного оцінювання, що по своїй суті є різними видами тестування.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 12.01.2024 (розгляд справи відбувся за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадження)) задоволено вимоги адміністративного позову ОСОБА_1 наступним чином.

Визнано протиправними дії Міністерства освіти і науки України щодо неналежного розгляду запиту ОСОБА_1 на публічну інформацію від 25.10.2023.

Зобов`язано МОН України повторно розглянути та надати ОСОБА_1 достовірну, точну та повну інформацію на запит ОСОБА_1 на публічну інформацію від 25.10.2023, з урахуванням висновків суду.

Стягнуто з МОН України на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 858.55 грн.

Судове рішення вмотивовано тим, що відповідно до статті 22 Закону № 2939-VI відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Обираючи належний та ефективний спосіб захисту прав позивача, керуючись частиною другою статті 9 КАС України, суд вважав за необхідне зобов`язати МОН України повторно розглянути та надати ОСОБА_1 достовірну, точну та повну інформацію на запит ОСОБА_1 на публічну інформацію від 25.10.2023, з урахуванням висновків суду.

Не погоджуючись із судовим рішенням, в апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Аргументи, наведені відповідачем в обґрунтування вимог апеляційної скарги, фактично аналогічні наведеному у відзиві на позов. Крім того, відповідач зазначає, що розголошення інформації предметного тесту з права та міжнародного права Єдиного фахового вступного випробування може призвести та завдати істотної шкоди інтересам суспільства, адже нового банку тестових завдань не створено, а використання і розповсюдження попередніх тестових завдань унеможливить проведення Єдиного фахового вступного випробування і об`єктивного оцінювання знань під час вступу на другий (магістерський) рівень. Шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні, що унеможливить проведення заміру знань через розповсюдження запитуваної інформації та підготовку заздалегідь готових відповідей до вступного випробування зі сторони здобувачів освіти.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду, - без змін. Крім того, позивач просив стягнути на його користь витрати на професійну правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи в суді апеляційної інстанції в сумі 3 000.00 грн.

У запереченнях на заяву про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу МОН України зазначає, що обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності або ордері. Разом з тим, відзив на апеляційну скаргу, поданий представником позивача від 04.04.2024, містить 3 аркуші. В додатках зазначено: довіреність, договір, акт виконаних робіт, квитанція. Так, в акті виконаних робіт № 14-ц/а-24 до договору № 241 від 03.04.2024 зазначено всього до сплати: первинна консультація замовника (1 год) 1 000.00 грн; правової інформації та аналіз судової практики (2 год) 1 000.00 грн; підготовка відзиву на апеляційну скаргу (2 год) 1 000.00 грн, а всього 3 000.00 грн. Така ж сума зазначено у пункті 3 договору про надання правничої допомоги № 241 від 03.04.2024 як гонорар. Разом з тим, МОН України наголошує, що у тексті відзиву на апеляційну скаргу не міститься жодного посилання на практику Верховного Суду чи на інші судові рішення, які б свідчили про пошук правової інформації та аналіз судової практики, про що зазначено у пункту 2 даного акту та вважалося як юридична послуга на яку витрачено 2 години та коштує 1 000.00 грн.

Також відповідач звернув увагу суду, що всі подані документи, які зазначені у додатку до відзиву до апеляційної скарги підписані сторонами (позивачем та адвокатом) за допомогою факсимільного підпису та не підписано в свою чергу електронним цифровим підписом.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

В даному випадку, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не є складними, виходячи з визначення справ незначної складності.

Письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом (п. 10 ч. 1 ст. 4 КАС України).

За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).

За приписами ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги та перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а судове рішення на підставі ст. 316 КАС України слід залишити без змін, з наступних підстав.

Судовим розглядом справи встановлено, що 25.10.2023 ОСОБА_1 звернувся до МОН України із запитом на отримання публічної інформації, а саме, - завдань з відповідями магістерського комплексного тесту з права 2022, 2023 років.

За наслідками розгляду інформаційного запиту, МОН України листом від 31.10.2023 № 3/6215-23 повідомило позивача, зокрема, про те, що інформацію про магістерський комплексний тест (МКТ) 2022 для вступу за спеціальностями 081 «Право» та 293 «Міжнародне право» можна знайти за посиланням https://testportal.gov.ua/vstupni-do-magistratury/. Інформацію про єдине фахове вступне випробування (ЄФВВ) 2023 за посиланням https://testportal.gov.ua/yedyne-fahove-vstupne-vyprobuvannya/. Програма предметного тесту єдиного фахового вступного з права та міжнародного права знаходиться за посиланням https://mon.gov.ua/storage/app/media/vishcha-osvita/vstup-2022/Prohramy YEFVV/Zatverdzheni.prohramy.YEFVV/10.02/Pro.zatv.Prohr.hredm.testu.pravo.mizhinakaz-107-03/02/2022 .pdf. Завдання МКТ 2022 та ЄФВВ 2023 не оприлюднювалися. Із демонстраційними варіантами тесту з права та міжнародного права можна ознайомитись за посиланням https://testportal.gov.ua/magisterskyj-kompleksnyjtest-mkt/.

Погоджуючись з висновком суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 34 Конституції України закріплює, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Таке конституційне та законодавче регулювання права особи вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію узгоджується з Міжнародним пактом про громадянські і політичні права 1966 року, яким визначено, що кожна людина має право на вільне вираження свого погляду; це право включає свободу шукати, одержувати і поширювати будь-яку інформацію та ідеї, незалежно від державних кордонів, усно, письмово чи за допомогою друку або художніх форм вираження чи іншими способами на свій вибір (п. 2 ст. 19). Однією з гарантій реалізації конституційних прав на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації є законодавче закріплення права кожного на доступ до інформації, яке згідно зі статтею 5 Закону № 2939-VI забезпечується у тому числі шляхом надання інформації на запити (п. 4 Рішення Конституційного Суду України від 20.01.2012 № 2-рп/2012).

У преамбулі Закону № 2939-VI зазначено, що цей Закон визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.

Відповідно до статті 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

За частиною першою ст. 5 Закону № 2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних вебсайтах у мережі «Інтернет»; на єдиному державному вебпорталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію.

Згідно із частиною першою ст. 12 Закону № 2939-VI суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону № 2939-VI розпорядники інформації зобов`язані: 1) оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами; 2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; 3) вести облік запитів на інформацію; 4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; 5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації; 6) надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Відповідно до частини першої ст. 19 Закону № 2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту (ч. 2 ст. 19 Закону № 2939-VI). Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача (ч. 3 ст. 19 Закону № 2939-VI).

Відповідно до частини п`ятої ст. 19 Закону № 2939-VI запит на інформацію має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

Відповідно до частини першої ст. 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

За сталою практикою Верховного Суду, обов`язок щодо надання відповіді на запит вважається виконаним у разі пересилання відповіді на запит поштою з дати здачі документа на пошту. Натомість реєстрація відповіді на запит як вихідного документу у системі діловодства розпорядника інформації не є моментом завершення перебігу згаданого строку (постанови Верхового Суду від 26.02.2021 у справі № 460/1684/19, від 13.06.2024 у справі № 440/8703/23).

Як передбачено у ч. 1 ст. 22 Закону № 2939-VI, розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону № 2939-VI відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Згідно із частиною першою ст. 23 Закону № 2939-VI рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.

Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до КАС України (ч. 3 ст. 23 Закону № 2939-VI).

Погоджуючись з висновком суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що відповідь МОН України на інформаційний запит ОСОБА_1 (лист від 31.10.2023 № 3/6215-23) не відповідає як вимогам Закону № 2939-VI, так і вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України в частині обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, оскільки з відповіді не вбачається підстав, які обумовили неможливість надання інформації, що запитується.

В свою чергу, інформація, що наведена відповідачем у відзиві на адміністративний позов та в апеляційній скарзі, відсутня в означеній вище відповіді на інформаційний запит ОСОБА_1 .

У зв`язку з наведеним, доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції принципу справедливого судового розгляду висновків колегії суддів не спростовують.

Колегія суддів зауважує, що факт ненадання належної відповіді на інформаційний запит ОСОБА_1 є порушенням, гарантованого ст. 34 Конституції України права позивача на вільне зібрання інформації.

Також, колегія суддів зауважує, що дискреція передбачає свободу вибору з-поміж декількох законних альтернатив. Коли ж передбачений тільки один законний варіант, тоді дискреція відсутня. Адже дискреція передбачає відсутність обов`язку застосовувати лише одну визначену можливість, і передбачає наявність декількох варіантів. У даному випадку МОН України, за наслідками розгляду інформаційного звернення позивача, мало два варіанта поведінки: надати інформацію, що запитується, або відмовити у її наданні, з визначенням підстав такої відмови.

Таким чином, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про втручання суду у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень, яким є МОН України, оскільки предметом спору у справі, що розглядається, є правомірність дій МОН України щодо розгляду інформаційного запиту позивача за обставин наведених у постанові вище.

З урахуванням наведено вище, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної МОН України, та не вбачає підстав для скасування судового рішення.

Щодо клопотання позивача про проведення розподілу судових витрат, понесених позивачем у суді апеляційної інстанції. - стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 3.000 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За приписами ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Положеннями ч.ч. 3 та 4 ст. 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

В обґрунтування клопотання про проведення розподілу судових витрат, представником позивача адвокатом Дем`янченко С.М. надано до суду: договір про надання правничої допомоги № 241, укладений від 03.04.2024 року між позивачем та ним, за умовами якого (п.п. 1.1 п. 1), адвокат Дем`янченко С.М. прийняв зобов`язання щодо надання правової допомоги та представництва інтересів ОСОБА_1 в рамках апеляційного провадження у справі № 440/16682/23.

Згідно з п.п. 2.1 п. 1 Договору, правнича допомога полягає в: - зборі та правовому аналізу інформації, документів та матеріалів, що стосуються Процька М.І.; - наданні усних та письмових консультацій та роз`яснень щодо правових питань, що стосуються справи; - складання необхідних для справи процесуальних документів, скарг, претензій та позовних заяв тощо; - виконання окремих доручень Процька М.І., що стосуються справи; - представництва Процька М.І. в суді.

Підпунктом 3.1. п. 3 Договору встановлено, що за надання правничої допомоги ОСОБА_1 сплачує адвокату Дем`янченко С.М. гонорар (винагороду) в розмірі 3.000 грн.

До суду наданий Акт виконаних робіт № 14-ц/а-24 до договору № 241 від 03.04.2024, відповідно до якого, Процько М.І. прийняв від адвоката Дем`янченка С.М. роботу, згідно з переліком, та оплатив її у повному розмірі на момент підписання акта виконаних робіт. Перелік наданих юридичних послуг: підготовка відзиву на апеляційну скаргу у справі № 440/16682/23. Всього до сплати: первинна консультація замовника (1 год) 1000.00 грн; пошук правової інформації та аналіз судової практики (2 год) 1000.00 грн; підготовка відзиву на апеляційну скаргу (2 год) 1000.00 грн, а всього 3000 грн.

Також до суду надана квитанція № 241 від 03.04.2024, з якої вбачається, що за надання правничої допомоги відповідно до договору № 241 адвокат Дем`яненко С.М. отримав від ОСОБА_1 гонорар у розмірі 3 000.00 грн.

Відповідно до частин першої та другої ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та про адвокатську діяльність», порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Таким чином, фіксований розмір гонорару означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Разом з тим, за висновком, викладеним у п. 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та про адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Положеннями ч.ч. 3 та 4 ст. 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч. 5 ст. 134 КАС України. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) дійшла висновку, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 02.07.2020 року у справі № 362/3912/18, від 26.09.2024 у справі № 440/12065/21 які в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України враховується судом апеляційної інстанції.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При цьому, колегія суддів зауважує, що принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.

Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у ста. 139 КАС України.

Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постановах Верховного Суду від 09.03.2021 по справі № 200/10535/19-а, від 05.08.2020 у справі № 640/15803/19, від 09.05.2023 у справі № 340/9009/21, від 08.11.2023 у справі № 160/17970/21, від 16.05.2024 у справі № 320/4539/21, від 17.10.2024 у справі № 580/7963/21, Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2023 у справі № 9901/459/21.

08.04.2024 до суду апеляційної інстанції надійшли письмові заперечення МОН України, у яких відповідач наголошує, що у тексті відзиву на апеляційну скаргу не міститься жодного посилання на практику Верховного Суду чи на інші судові рішення, які б свідчили про пошук правової інформації та аналіз судової практики, про що зазначено у п. 2 Акту виконаних робіт № 14-ц/а-24 до договору 241 від 03.04.2024 та вважалось як юридична послуга на яку витрачено 2 години, що коштує 1.000 грн.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення «гонорару успіху» у справі яка розглядається є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції враховує, що суттю, поданого адвокатом Дем`янченко С.М. відзиву на апеляційну скаргу МОН України, є цитування, встановлених судом першої інстанції фактів, розмірковування про те, чи відноситься інформація, що запитувалась позивачем, до категорії інформації з обмеженим доступом (колегія суддів звертає увагу, що судом першої інстанції визначено, що означеним доводом не вмотивована відповідь відповідача на інформаційний запит позивача), та саме клопотання про проведення розподілу судових витрат, яке займає більшу частину письмового відзиву.

Проаналізувавши зроблений представником позивача розрахунок та надані відповідачем заперечення, враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, з урахуванням співмірності витрат на оплату послуг адвоката, враховуючи те, що підготовка відзиву на апеляційну скаргу не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а також не потребувала затрат значного часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу, колегія суддів приходить до висновку, що заява позивача про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судових витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді апеляційної інстанції на суму 500.00 грн.

Посилання скаржника про те, що представником позивача, при оформленні документів у справі відсутній підпис особи яка їх подала та використано факсимільний підпис, не ґрунтується на приписах законодавства, оскільки за правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постановах від 17.10.2024 у справі № 380/2836/24 та від 11.09.2024 у справі № 591/6212/23, усі документи, що надійшли до суду саме через «Електронний кабінет», вважаються такими, що подані з використанням власного електронного підпису.

Щодо доводів скаржника, що обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності або ордері, колегія суддів зазначає наступне.

Верховний Суд у постанові від 08.09.2021 у справі № 486/259/21 дійшов висновку, що електронне доручення, яке можливо надати за допомогою підсистеми «Електронний суд», видається за наявності у відповідної особи довірителя та його представника особистих електронних кабінетів у підсистемі «Електронний суд», що передбачає наявність у таких осіб електронного цифрового підпису. Електронне доручення видається лише за умови його підписання електронним ключем довірителем за допомогою алгоритмів, визначених у підсистемі «Електронний суд». Надалі таке електронне доручення автоматично додається до позовної заяви, яка подана представником від імені довірителя через підсистему «Електронний суд», при цьому у користувачів відсутня можливість будь-яким чином впливати на зміст та вигляд такого електронного доручення, тобто воно формується підсистемою «Електронний суд» самостійно, відповідно до обраного обсягу повноважень представника.

У постанові від 30.06.2021 у справі № 380/830/21 Верховний Суд зазначав, що особливості подання до суду довіреності для цілей підтвердження повноважень представника у разі звернення до суду в електронній формі встановлені у частині сьомій статті 59 КАС України та пункті 9 Положення про АСДС, зі змісту яких випливає, що учасник справи може уповноважити представника на подання документів від свого імені шляхом формування, підписання та направлення до підсистеми «Електронний суд» електронного доручення за формою, установленою адміністратором системи, примірник якого додається підсистемою до кожного відправленого (підписаного) представником документу автоматично.

Довіреність, видана із дотриманням зазначених правил, як електронний документ не вимагає будь-якого засвідчення і є належним документом, що підтверджує повноваження представника у суді.

Інші доводи апеляційної скарги на висновки колегії суддів не впливають.

При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

За наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін (п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України).

У відповідності до ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 292, 293, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Міністерства освіти і науки України залишити без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12 січня 2024 року у справі, - залишити без змін.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Міністерство освіти і науки України (код ЄДРПОУ 38621185) суму витрат на правничу допомогу у розмірі 500.00 (п`ятсот) гривень.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Л.В. Мельнікова Судді А.О. Бегунц В.А. Калиновський