Постанова

від 27.12.2024 по справі 420/20574/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 грудня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/20574/24

Перша інстанція: суддя Білостоцький О.В.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Вербицької Н.В.,

суддів Джабурії О.В.,

- Кравченка К.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И Л А :

28 червня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову в призначенні пенсії від 07.06.2024 року №155350019849;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити ОСОБА_1 призначення та виплату пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. з ст. 13 Закону України Про пенсійне забезпечення, як водію міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв з 15.05.2024 року із зарахуванням до загального стажу роботи періоду навчання з 01.09.1993 року по 16.02.1994 року згідно диплому НОМЕР_1 .

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що вона звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах, як водію міськелектротранспорту, та надала всі необхідні документи, які підтверджують її пільговий стаж. Разом з тим, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №155350019849 від 07.06.2024 року позивачу було відмовлено у призначенні вищезазначеного виду пенсії та зазначено про відсутність у неї необхідного пенсійного віку, що позивач вважає протиправним.

ГУ ПФУ в Донецькій області та ГУ ПФУ в Одеській області заперечували проти задоволення позову, зазначаючи, що відповідно пункту 8 частини 2 статті 114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування №1058-IV від 09.07.2003 (із змінами, внесеними згідно із Законом України №2148-VІІ від 03.10.2017) на пільгових умовах пенсія за віком призначається водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу, зокрема, для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років. Відповідачі зазначили, що на момент звернення до Головного управління за призначенням пенсії, вік позивача становив 50 років, а тому в неї відсутнє право на призначення пенсії за віком відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 114 Закону №1058-IV. Крім того, відповідачі зазначили, що до страхового стажу позивача не зараховано період навчання з 01.09.1993 року по 16.02.1994 року згідно диплома серії НОМЕР_1 , оскільки сканована копія диплома містить тільки одну сторінку диплома, яка заповнена на російській мові та прізвище російською ОСОБА_2 не відповідає дошлюбному прізвищу: українською ОСОБА_3 згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 та російською ОСОБА_4 згідно трудової книжки серії НОМЕР_3 .

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідачі подали апеляційні скарги, в яких посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Зокрема, апелянти зазначають, що суд першої інстанції не врахував, що вік позивача для призначення пенсії повинен становити 55 років, яких вона ще не досягла. Крім того, зобов`язуючи відповідача прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 пенсії, суд втрутився у дискреційні повноваження пенсійного органу.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, у зв`язку із необґрунтованістю доводів апелянта.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційних скарг, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлені та з матеріалів справи вбачаються наступні обставини.

31.05.2024 року ОСОБА_5 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах, як водію міського пасажирського транспорту, відповідно до п. «з» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

До вищевказаної заяви ОСОБА_1 надала диплом серії НОМЕР_4 , оформлений на ім`я ОСОБА_6 , з якого вбачається, що вона у період з 01.09.1989 року по 17.06.1992 року проходила навчання у Вінницькому професійно-технічному училищі №7.

Також позивачем надано диплом серії НОМЕР_1 , оформлений на ім`я ОСОБА_6 , з якого вбачається, що вона у період з 01.09.1993 до 15.04.1994 проходила повний курс професійного навчання у ПТУ-18 м.Вінниці на базі середньої освіти за професією водій трамваю, внаслідок чого їй присвоєно кваліфікацію водій трамваю 3-го класу.

Крім того, позивачем надано трудову книжку серії НОМЕР_3 , а також довідку комунального підприємства «Одесміськелектротранс» Одеської міської ради (колишня назва Одеське трамвайно-тролейбусне управління) за №12 від 24.05.2024 року, відповідно до якої вбачається, що ОСОБА_7 працювала повний робочий день в комунальному підприємстві «Одесміськелектротранс» з 23.05.1994 року по 22.02.1996 року, з 01.04.1996 року по 15.11.2004 року та з 01.07.2007 року по теперішній час, та виконувала послуги з перевезення пасажирів за професією водія міського пасажирського трамвая.

Заява позивача від 31.05.2024 року за принципом екстериторіальності передана на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №155350019849 від 07.06.2024 року позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до її заяви від 31.05.2024 року, у зв`язку із недосягненням позивачем необхідного пенсійного віку 55 років.

Крім того, до страхового стажу позивача не зараховано період навчання з 01.09.1993 року по 16.02.1994 року згідно диплома НОМЕР_1 (сканована копія диплома містить тільки одну сторінку диплома, яка заповнена на російській мові), оскільки прізвище російською ОСОБА_2 не відповідає дошлюбному прізвищу:

українською « ОСОБА_3 » згідно свідоцтва про шлюб НОМЕР_5 ;

російською « ОСОБА_4 » згідно трудової книжки НОМЕР_3 .

До пільгового стажу роботи водієм міського пасажирського транспорту враховано всі періоди згідно довідки КМ "Одесміськелектротранс" від 24.05.2024 року №12.

На дату звернення 31.05.2024 року вік заявниці становить 50 років.

Не погодившись із вищезазначеним рішенням пенсійного органу та вважаючи його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач досягла 50 років, у неї наявний загальний стаж роботи більше 20 років, у тому числі стажу на роботі водія міського електротранспорту більше 10 років, що є достатнім для призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. «з» ст.13 Закону №1788-XII. Щодо зарахування строку навчання, суд першої інстанції зазначив, що факт навчання позивача у період з 01.09.1993 року 15.04.1994 року у ПТУ-18 м. Вінниці підтверджується записом №5 у трудовій книжці серії НОМЕР_6 , що видана на ім`я ОСОБА_8 (у трудовій книжці російською мовою зазначено як « ОСОБА_4 », де українська «і» змінена на російську «и»). У даному випадку в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_6 містяться всі необхідні відомості про спірний період навчання з 01.09.1993 року 15.04.1994 року у ПТУ-18 м. Вінниці (запис №5), які є чіткими та не мають виправлень. При цьому, час навчання позивача, зазначений у дипломі серії НОМЕР_1 , повністю збігається із записом №5, зробленим в трудовій книжці серії НОМЕР_6 .

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

За приписами ст.9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV (далі Закон №1058-IV) відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

За приписами ч.1 статті 114 Закону №1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Згідно п.п.8 ч.2 ст.114 Закону №1058-IV водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу:

для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців;

для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними віку, встановленого абзацами третім - тринадцятим пункту 2 частини другої цієї статті.

Аналогічні за своїм змістом положення визначено п.« 3» ч.1 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», відповідно до яких з 02.03.2015 року збільшено пенсійний вік виходу на пенсію на 5 років, а саме визначено умову - після досягнення 55 років.

При цьому, Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII.

Згідно п. 3 Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 встановлено, що застосуванню підлягають, зокрема, стаття 13 Закону № 1788-XII, в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, зокрема:

«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:

3) водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв:

чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців;

жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

Предметом спору у цій справі є рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії від 07.06.2024 року №155350019849 у зв`язку із недосягненням нею 55 років. В свою чергу позивач наполягає, що до спірних правовідносин підлягає врахування п. «з» ст.13 Закону № 1788 до внесення змін у 2015 році, відповідно до якого умовою виходу на пенсію для позивача є досягнення 50 років.

В даному випадку, аналізуючи вищевикладені норми матеріального права, колегія суддів зазначає, що у регулюванні спірних правовідносин має місце колізія між нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням Рішення КСУ № 1-р/2020 з одного боку, та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з іншого боку, в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах.

Тому, оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у зразковій справі № 360/3611/20 від 21.04.2021 року, як залишена без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2021 року.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року (справа № 520/15025/16-а) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Тому, колегія суддів вважає, що у цій справі підлягають застосуванню норми Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням Рішення КСУ від 23 січня 2020 року № 1-р/2020, а не Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

В свою чергу, як зазначено в Рішенні КСУ від 23 січня 2020 року № 1-р/2020, право на отримання пенсії за попередньою редакцією ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» мають жінки, які, серед іншого, досягли 50 років.

Аналізуючи вищезазначені правові позиції суд доходить висновку, що для призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. «з» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» позивач повинна була досягти 50-річного віку, мати страховий стаж не менше 20 років, у тому числі на відповідних роботах не менше 10 років.

Згідно розрахунку стажу, проведеного пенсійним органом, станом на час звернення за призначенням пенсії, позивач мала більше необхідних 25 років стажу, а саме 25 років 3 місяці 9 днів (а.с.23).

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач станом 31.05.2024 року (день звернення із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах до пенсійного органу) досягла 50-річного віку, її страховий стаж на дату звернення складав 32 роки 5 місяців 8 днів, в тому числі пільговий стаж роботи водієм міського пасажирського транспорту - 25 років 3 місяці 9 днів, а тому ОСОБА_1 набула право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах на підставі п. «з» ст.13 Закону №1788-ХІІ.

Крім того, суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку щодо зобов`язання зарахувати до стажу позивача період навчання з 01.09.1993 року 15.04.1994 року у ПТУ-18, оскільки за встановлених обставин, дії пенсійного органу щодо відмови зарахувати зазначений період до страхового стажу, свідчать про прояв відповідачем надмірного формалізму.

Щодо доводів апелянтів про те, що прийняття рішення про призначення пенсі є дискреційними повноваженнями пенсійного органу, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі змісту Рекомендації № R(80) 2 Комітету Міністрів державам - членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснити з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень, те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі переймати на себе функції суб`єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди не наділені правом створювати норми права, а наділені лише компетенцією перевіряти уже створені норми права на їх відповідність вищестоящих в ієрархії нормативно-правовим актам. Суб`єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб`єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб`єкта влади виходить за межи завдань адміністративного судочинства.

Відповідно до абзацу 2 частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Право на судовий захист гарантовано статтею 55 Конституції України.

Відповідно до статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Тобто, для того, щоб особа могла реалізувати своє право на судовий захист, необхідно встановити, що оскаржуваними рішенням чи діянням суб`єкта владних повноважень порушено права, свободи чи інтереси саме цієї особи або особи в інтересах якої вона звертається.

При цьому, як зазначив Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Так, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

У даній справі, відповідач помилково вважає свої повноваженння дискреційними. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд, зокрема, призначати пенсію позивачу чи ні.

Отже, правомірним у даному випадку є лише один варіант поведінки, залежно від фактичних обставин (наявність необхідного пільгового та страхового стажу у позивача, досягнення нею необхідного віку 50 років), - визначення пенсійному органу обов`язку призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах.

Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційних скарг без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 04 липня 2024 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, судова колегія

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.

Головуючий: Н.В.Вербицька

Суддя: О.В.Джабурія

Суддя:К.В.Кравченко