Ухвала

від 27.12.2024 по справі 200/2832/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

27 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 200/2832/24

адміністративне провадження № К/990/49771/24

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Дашутіна І. В., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 серпня 2024 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року у справі № 200/2832/24 за позовом Підприємства об`єднання громадян «Допоможемо кожному» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень,

у с т а н о в и в :

Головне управління ДПС у м. Києві звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 серпня 2024 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року у справі № 200/2832/24.

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд дійшов висновку про необхідність її повернення з таких підстав.

Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені Кодексу адміністративного судочинства України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Імперативними приписами частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно , а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України .

Перевіркою змісту поданої касаційної скарги встановлено, що у ній формально наведено підставу касаційного оскарження судових рішень - пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає, що підставою касаційного оскарження є неврахування судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваного судового рішення висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 06 серпня 2021 року у справі N 805/1692/17-а (щодо принципу офіційного з`ясування усіх обставин справи) та від 12 липня 2023 року у справі № 420/19290/21, від 29 травня 2020 року у справі № 826/27811/15 (формування податкового кредиту можливе лише за умови фактичного здійснення операцій).

Посилаючись на неврахування висновків Верховного Суду відповідач не враховує, що судами першої та апеляційної інстанцій застосовані інші висновки Верховного Суду, при цьому доводів про помилковість їх врахування касаційна скарга не містить.

Наприклад, у постанові апеляційного суду міститься посилання на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 19.03.2019 у справі № 826/9534/17, від 26.02.2019 у справі № 826/1536/18, від 11.12.2018 у справі № 804/6942/16, де зазначено, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування об`єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. У первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Таким чином, висновки Верховного Суду, на які посилається скаржник, так само як і висновки, на які посилаються суди попередніх інстанцій зроблені щодо обставин, які підлягають встановленню у справі, предметом спору в якій є право платника податків на відтворення в податковому обліку господарських операцій з контрагентами, що мають ознаки фіктивного суб`єкта підприємницької діяльності; щодо оцінки доказів, якими підтверджуються такі обставини. Ці висновки полягають в тому, що наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування в податковому обліку податкового кредиту та/або витрат, і ця обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення справи.

Відповідач, навівши у касаційній скарзі висновки Верховного Суду, однак, не зазначає, в чому полягає невідповідність застосування судами першої та апеляційної інстанцій правових норм цим висновкам.

Доводи відповідача щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС, фактично лежать у площині оспорювання правильності оцінки судом апеляційної інстанції доказів у справі та встановлення на підставі цієї оцінки обставин у справі щодо здійснення господарських операцій, фінансові показники яких позивач відобразив у звітності.

Разом з тим, оскарження судового рішення з підстави порушення судом норм процесуального права щодо оцінки доказів у справі, внаслідок чого були неправильно встановлені обставини у справі, відповідає підставі касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини четвертої статті 328, частинам другій, третій статті 353 КАС.

Доводів, які б стосувалися цієї підстави (із зазначенням, зокрема, яким доказам суди першої та/або апеляційної інстанцій не дали оцінку, яке клопотання відповідача про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, суд необґрунтовано відхилив) відповідач у касаційній скарзі не наводить.

Загальні посилання на необхідність офіційного з`ясування всіх обставин справи відображають базовий принцип адміністративного судочинства. Проте необхідно чітко вказати, які конкретно обставини, на думку скаржника, не були належним чином з`ясовані судом, або які докази не отримали належної оцінки. Відсутність таких конкретних доводів у касаційній скарзі свідчить про те, що висловлені аргументи лежать у площині загальної незгоди з оцінкою доказів, а не вказують на порушення норм процесуального права чи неправильне застосування висновків Верховного Суду.

Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. Посилання на постанови Верховного Суду в частині надання правової оцінки доводам контролюючого органу не є свідченням застосування судом апеляційної інстанцій у цій справі норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Статтею 44 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом (пункти шостий, сьомий частини п`ятої цієї статті).

Наведеними положеннями Кодексу адміністративного судочинства України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо належного оформлення касаційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Ураховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При цьому, з урахуванням змін до Кодексу адміністративного судочинства України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

На підставі викладеного, керуючись статтями 248, 328, 332 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 серпня 2024 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року у справі № 200/2832/24 - повернути скаржнику.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Суддя І. В. Дашутін