Постанова

від 27.12.2024 по справі 520/17699/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2024 р. Справа № 520/17699/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: П`янової Я.В.,

Суддів: Русанової В.Б. , Присяжнюк О.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.09.2024, головуючий суддя І інстанції: Лук`яненко М.О., м. Харків, повний текст складено 19.09.24 у справі № 520/17699/24

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві , Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (далі за текстом також відповідачі), в якому просив:

1) визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) періоду навчання з 01.07.1990 по 28.12.1990 на курсах газоелектрозварювальників при Калачіївському навчально-курсовому комбінаті АПК РСФСР та періодів роботи з 05.05.1983 по 01.11.1983, з 23.07.1990 по 01.09.2001 у колгоспі "Родина" Калачіївського району Воронезької області РФ під час розгляду заяв про призначення пенсії за віком від 10.01.2024, 22.01.2024 та 26.02.2024;

2) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) період навчання з 01.07.1990 по 28.12.1990 на курсах газоелектрозварювальників при Калачіївському навчально-курсовому комбінаті АПК РСФСР та періоду роботи з 05.05.1983 по 01.11.1983, з 23.07.1990 по 01.09.2001 у колгоспі "Родина" Калачіївського району Воронезької області РФ та здійснити перерахунок пенсії;

3) стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів понесені позивачем судові витрати у сумі 1211 грн 20 коп.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду в м. Києві та Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) періоду навчання з 01.07.1990 по 28.12.1990 на курсах газоелектрозварювальників при Калачіївському навчально-курсовому комбінаті АПК РСФСР та періодів роботи з 05.05.1983 по 01.11.1983, з 23.07.1990 по 01.09.2001 у колгоспі "Родина" Калачіївського району Воронезької області РФ (відповідно) під час розгляду заяв про призначення пенсії за віком.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві та Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області вирішити питання щодо зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) періоду навчання з 01.07.1990 по 28.12.1990 на курсах газоелектрозварювальників при Калачіївському навчально-курсовому комбінаті АПК РСФСР та періодів роботи з 05.05.1983 по 01.11.1983, з 23.07.1990 по 01.09.2001 у колгоспі "Родина" Калачіївського району Воронезької області РФ, з прийняттям відповідного рішення з врахуванням висновків суду, вказаних у мотивувальній частині рішення суду.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) частину судових витрат в розмірі 847 грн 84 коп. по 423 грн 92 коп. з кожного окремо.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (далі також ГУ ПФУ в Херсонській області) оскаржило його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає про неврахування судом першої інстанції того, що підстави для зобов`язання Головного управління врахувати до стажу позивача спірних періодів роботи відсутні, оскільки Україна вийшла з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення. Звертає увагу, що враховуючи приписи ч.2 ст.56 Закону № 1788, інформація про мінімум трудової участі в громадському господарстві та його виконання є необхідним, оскільки це впливає на зарахування стажу або повного або за фактичною тривалістю. Так, невиконання встановленого мінімуму трудової участі без поважних причин є підставою для врахування до трудового стажу часу роботи колгоспника за фактичною тривалістю, а не повністю. Вказує, що призначення, перерахунок та виплата пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу.

За результатами апеляційного розгляду відповідач просить скасувати судове рішення в оскаржуваній частині та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі також ГУ ПФУ в м. Києві) також оскаржило його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що підстави для зобов`язання Головного управління врахувати до стажу позивача спірних періодів роботи відсутні, оскільки Україна вийшла з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення. Звертає увагу, що відповідно наданих позивачем до заяви документів про стаж (трудова книжка, трудова книжка колгоспника, диплом, військовий квиток) та даних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування загальний страховий стаж позивача складає 29 років 8 місяців 25 днів, що є недостатнім для призначення пенсії. Вказує, що призначення, перерахунок та виплата пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу. Просить урахувати, що Пенсійний фонд функціонує як самостійна фінансова структура, його кошти не входять до державного бюджету і не можуть бути використані на інші цілі, крім виплати пенсій і допомоги, а отже законних підстав для стягнення з Головного управління на користь позивача коштів на оплату судових витрат немає.

За результатами апеляційного розгляду відповідач просить скасувати судове рішення в оскаржуваній частині та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач правом на подання відзиву на апеляційні скарги не скористався.

Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, що підтверджується копіє паспорту громадянина України.

Згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_2 трудова діяльність позивача складається з таких періодів роботи:

- з 01.09.1979 по 02.03.1983 навчання у Верхньо-Озерском с/г технікумі;

- з 03.11.1983 по 14.01.1986 служба в рядах Радянської Армії;

- з 21.03.1986 по 18.06.1990 на посаді токаря (учень токаря) у ВО "Харківський завод електроапаратури";

- з 22.03.2004 по 19.10.2020 на посаді токаря в Філії Бурового управління "Укрбургаз" АТ "Укргазвидобування" (перейменоване з Філії Бурового управління "Укрбургаз" ПАТ "Укргазвидобування", раніше з Філії ДК "Укргазвидобування" НАК "Нафтогаз України" БУ "Укрбургаз");

- з 17.11.2020 по 12.08.2021 - виплата допомоги по безробіттю відповідно до ст. 23, 22 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

За інформацією з трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_3 трудова діяльність позивача складається з таких періодів та робіт:

- з 23.07.1990 по 01.09.2001 - член колгоспу "Родина" (мовою документу) Калачеевского района Воронежской области (мовою оригіналу);

- з 10.10.2001 по 11.03.2004 на посаді токаря в СООО "Шевелтвское".

Довідкою № 56 від 03.05.1986 підтверджено роботу позивача у колгоспу "Родина" (мовою документу) Калачеевского района Воронежской области (мовою оригіналу) з 05.05.1983 по 01.11.1983.

Свідоцтвом № 7026 від 29.12.1990, посвідченням №7027 від 28.12.1990 підтверджено навчання на курсах газоелектрозварювальників при Калачіївському навчально-курсовому комбінаті АПК РСФСР.

У зв`язку з досягнення 60-річного віку 10.01.2024 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

До заяви було додано, зокрема, такі документи: копію паспорту громадянина України серії НОМЕР_4 , виданого Балаклійським РВ УМВС України в Харківській області 29.04.2002; копію трудової книжки серії НОМЕР_5 , заповнену 27.03.1986; копію трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_3 , заповнену 23.07.1990; копію довідки № 56 від 03.05.1986; копію Свідоцтва про закінчення курсів газоелектрозварювальників при Калачіївському навчально-курсовому комбінаті АПК РСФСР, № 7026 від 29.12.1990.

За принципом екстериторіальності вказана заява позивача надійшла на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області.

За результатами розгляду заяви позивача рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області №205050012152 від 15 січня 2024 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу - 30 років. Визнаний пенсійним органом страховий стаж склав 25 років 5 місяців 17 днів. Водночас, до страхового стажу не зараховано згідно з трудовою книжкою колгоспника НОМЕР_3 від 23.07.1990 за записами №1-№2 період роботи в колгоспі "Родина" (мовою документу) Калачеевского района Воронежской области (мовою оригіналу) з 23.07.1990 по 01.09.2001, оскільки відсутня інформація про встановлений та відпрацьований мінімум трудової участі в громадському господарстві. Зарахувати вказаний період роботи згідно із записом на сторінках 18-19 трудової книжки про "трудовое участие в общественном хозяйстве" (мовою документу) не можливо, оскільки в графі 4 "На підставі чого внесено запис (документ, його дата та номер)", відсутнє повне посилання на документ (відсутня назва документа, його дата та номер та не завірено печаткою підприємства). Також, у вказаному рішенні зазначено, що оскільки з 01.01.2023 Російська Федерація припинила участь в Угоді, при призначенні пенсії до страхового стажу не можливо зарахувати періоди роботи (служби) на території РРФСР після 31.12.1991. Крім того зазначено, що не зараховано до страхового стажу період роботи в колгоспі "Родина" за довідкою №56, оскільки відсутня інформація про встановлений та відпрацьований мінімум трудової участі в громадському господарстві.

22.01.2024 ОСОБА_1 знову звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою №271, щодо призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

За принципом екстериторіальності вказана заява позивача надійшла на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

За результатами розгляду заяви позивача рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 25.01.2024 за №205050012152 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" із посиланням на те, що у нього наявний страховий стаж 29 років 8 місяців 25 днів. Водночас, не зараховано до загального страхового стажу період навчання з 01.07.1990 по 28.12.1990 згідно зі свідоцтвом № 7026, оскільки скорочено ім`я / по батькові (Мих.Григ., Мих. Григорьев.); періоди роботи в колгоспі згідно з довідкою від 03.05.1986 за № 56 - відсутні записи встановленого мінімуму трудової участі та загальна кількість відпрацьованих людино-днів, з 23.07.1990 по 31.12.1991 згідно з трудовою книжкою колгоспника НОМЕР_3 - відсутні підстави (документ, його дата та номер) записів встановленого мінімуму трудової участі та загальна кількість відпрацьованих людино-днів, з 01.01.1992 по 01.09.2001 на території Російської Федерації - з 01 січня 2023 року Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав г галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.

Зі змісту листа від 30.04.2024 за №13127-11768/Г-03/8-2000/24, наданого Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області на звернення позивача від 01.04.2024 (вх.№11768/Г-2000-24 від 04.04.2024), вбачається, що 26.02.2024 ОСОБА_1 втретє звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". До заяви додано відомість про суми добровільних внесків, передбачених договором про добровільну участь (дата укладення договору 12.02.2024). Заява опрацьовувалася за принципом єдиної черги завдань та екстериторіальності спеціалістами Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві та Херсонської області. Рішенням № 205050012152 від 04.03.2024 позивачу призначено пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 10.01.2024. Згідно з листом Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві рішенням №205050012152 від 01.04.2024 пенсію призначено з 17.11.2023.

За матеріалами пенсійної справи та зі змісту листа від 30.04.2024 за №13127-11768/Г-03/8-2000/24 судом встановлено, що до розрахунку страхового стажу позивача не враховано:

- період навчання з 01.07.1990 по 28.12.1990 згідно зі свідоцтвом № 7026, оскільки скорочено ім`я/по батькові (Мих.Григ., Мих. Григорьев.);

- періоди роботи в колгоспі "Родина" (мовою документу) Калачеевского района Воронежской области (мовою оригіналу) з 05.05.1983 по 01.11.1983 згідно з довідкою від 03.05.1986 за № 56, оскільки відсутні записи встановленого мінімуму трудової участі та загальна кількість відпрацьованих людино-днів;

- період роботи в колгоспі "Родина" (мовою документу) Калачеевского района Воронежской области (мовою оригіналу) з 23.07.1990 по 31.12.1991 згідно з трудовою книжкою колгоспника НОМЕР_3 , так як відсутні підстави (документ, його дата та номер) записів встановленого мінімуму трудової участі та загальна кількість відпрацьованих людино-днів;

- період роботи в колгоспі "Родина" (мовою документу) Калачеевского района Воронежской области (мовою оригіналу) з 01.01.1992 по 01.09.2001 на території Російської Федерації згідно з трудовою книжкою колгоспника НОМЕР_3 , оскільки міждержавні відносини у сфері пенсійного забезпечення між Україною та Російською Федерацією, які регулювалися Угодою про гарантії прав громадян-учасниць СНД від 13 березня 1992 року, з 01.01.2023 Російською Федерацією припинено участь в Угоді, тому на осіб, які працювали в Росії після 1 січня 1992 року, не поширюються норми Угоди щодо врахування при призначенні пенсії стажу та заробітку в Російській Федерації.

Вважаючи протиправними дії відповідачів щодо незарахування до страхового стажу періоду навчання з 01.07.1990 по 28.12.1990 на курсах газоелектрозварювальників при Калачіївському навчально-курсовому комбінаті АПК РСФСР та періодів роботи з 05.05.1983 по 01.11.1983, з 23.07.1990 по 01.09.2001 у колгоспі "Родина" Калачіївського району Воронезької області РФ під час розгляду заяв про призначення пенсії за віком, позивач звернувся з позовом у цій справі.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем документально підтверджено періоди роботи в Російській Федерації і право позивача на призначення пенсії не пов`язується з такими чинниками як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.

Стосовно незарахування до страхового стажу періоду навчання з 01.07.1990 по 28.12.1990 згідно зі свідоцтвом № НОМЕР_6 , оскільки скорочено ім`я/по батькові (Мих.Григ., Мих. Григорьев.), суд першої інстанції зазначив, що вказане не може слугувати підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії, оскільки свідоцтвом №7026 від 29.12.1990, посвідченням №7027 від 28.12.1990 підтверджено навчання позивача на курсах газоелектрозварювальників при Калачіївському навчально-курсовому комбінаті АПК РСФСР.

З метою ефективного поновлення прав позивача, з урахуванням частини 2 статті 9 КАС України, суд першої інстанції зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві та Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області вирішити питання щодо зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) періоду навчання з 01.07.1990 по 28.12.1990 на курсах газоелектрозварювальників при Калачіївському навчально-курсовому комбінаті АПК РСФСР та періодів роботи з 05.05.1983 по 01.11.1983, з 23.07.1990 по 01.09.2001 у колгоспі "Родина" Калачіївського району Воронезької області РФ, з прийняттям відповідного рішення з врахуванням висновків суду, вказаних у мотивувальній частині рішення суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Виходячи з положень вказаної норми законодавства, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог.

Надаючи оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційних скарг в цій частині, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (далі за текстом - Закон №1788) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі за текстом - Закон № 1058) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

Статтею 8 Закону № 1058 закріплено право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Так, відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

З 01 січня 2004 року при призначенні пенсії відповідно до Закону органи Пенсійного фонду України використовують поняття страховий стаж.

За приписами ст. 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (до 01.01.2004).

Тобто до 01.01.2004 страховий стаж зараховується на підставі записів у трудовій книжці, або на підставі документів, передбачених Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за № 637.

Зарахування до страхового стажу з 01 січня 2004 року періодів роботи на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав та врахування заробітної плати за періоди роботи держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав здійснюється за умови підтвердження сплати страхових внесків до відповідних фондів держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, на території яких проводилась трудова діяльність.

Згідно з ч.1 ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Відповідно до приписів частини 2 статті 26 Закону № 1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років.

З аналізу зазначених норм законодавства вбачається, що до набрання чинності Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а саме до 01.01.2004, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу, в порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01.01.2004.

В свою чергу, відповідно до ч. 1-2 ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення", до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Тобто, якщо колгоспник не виробив обов`язковий мінімум трудової участі в громадському господарстві, обчислення страхового стажу проводиться за фактичною тривалістю у визначеному Законом порядку.

До 01.01.2004 порядок підтвердження стажу роботи був визначений статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII).

Приписами статті 56 Закону № 1788-ХІІ визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Статтею 62 Закону № 1788-ХІІ встановлено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі - Порядок №637).

Згідно з п. 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п. 3 зазначеного Порядку у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637.

Відповідно до пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 за № 58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110 (далі за текстом - Інструкція № 58) усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами; записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

У пункті 2.6 пункту 2 Інструкції № 58 зазначено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Водночас у період часу до затвердження Інструкції №58 діяв порядок ведення трудових книжок, затверджений Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 за №162 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (далі Інструкція №162), пункти 2.2 та 2.3 якої містять наступні положення (мовою оригіналу): "Заполнение трудовой книжки впервые производится администрацией предприятия в присутствии работника не позднее недельного срока со дня приема на работу. В трудовую книжку вносятся: сведения о работнике: фамилия, имя, отчество, дата рождения, образование, профессия, специальность; сведения о работе: прием на работу, перевод на другую постоянную работу, увольнение... Записи производятся аккуратно, перьевой или шариковой ручкой, чернилами черного, синего или фиолетового цвета."

Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.

З огляду на зазначене недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17.

Постановою Міністрів СРСР від 21.04.1975 за № 310 (яка була чинною у період заповнення трудової книжки колгоспника) затверджено "Основні положення про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників", в яких зазначено, зокрема, таке: трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів; трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспів і моменту прийняття їх в члени колгоспу; в трудову книжку колгоспника вносяться; відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, припинення роботи: відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань, нагородження і заохочення за успіхи в роботі, передбачені статутом та правилами внутрішнього розпорядку колгоспу, інші заохочення відповідно до чинного законодавства: відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди; всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи та печаткою; трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.

Отже, трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого взірця, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).

У випадку відсутності трудової книжки колгоспника або відповідних записів у ній. трудовий стаж колгоспника підтверджується довідкою господарства, в якому набуто стаж або довідкою правонаступника. В разі ліквідації господарства колгоспний стаж підтверджується довідками архівних установ.

Стаття 83 Закону № 1788-ХІІ передбачає, що пенсії призначаються з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсії призначаються з більш раннього строку, зокрема, пенсії за віком та по інвалідності призначаються з дня досягнення пенсійного віку або відповідно встановлення інвалідності органами медико-соціальної експертизи, якщо звернення за пенсією надійшло не пізніше 3 місяців з дня досягнення пенсійного віку або встановлення інвалідності.

Згідно зі ст. 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Заява про призначення пенсії за віком може бути подана застрахованою особою не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

З аналізу вказаних правових норм убачається, що у разі звернення особи до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії, останній зобов`язаний перевірити правильність оформлення заяви, розглянути подану заяву із документами та прийняти відповідне рішення щодо призначення (перерахунку) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Документи, необхідні для призначення пенсії, визначені Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 за № 22-1 (зі змінами).

За приписами статті 62 Закону № 1788-XII та підпункту 4 пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Як убачається з матеріалів справи, за інформацією з трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_3 у період з 23.07.1990 по 01.09.2001 позивач працював у колгоспі "Родина" (мовою документу) Калачеевского района Воронежской области (мовою оригіналу).

Довідкою № 56 від 03.05.1986 підтверджено роботу позивача у колгоспу "Родина" (мовою документу) Калачеевского района Воронежской области (мовою оригіналу) з 05.05.1983 по 01.11.1983.

Водночас судовим розглядом установлено, що в трудовій книжці колгоспника серії НОМЕР_3 позивача, в розділі "Трудовое участие в общественном хозяйстве" (мовою оригіналу) містяться записи з 23.07.1990 по 01.09.2001 про встановлений колгоспом та вироблений позивачем мінімум трудової участі в колективному господарстві.

З огляду на зазначене колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що незарахування пенсійним органом, з урахуванням ч. 2 ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення", до стажу роботи позивача періодів його роботи з 05.05.1983 по 01.11.1983 та з 23.07.1990 по 01.09.2001 за фактично відпрацьований час, з підстав відсутності довідки про кількість відпрацьованих днів є безпідставним, оскільки такий стаж роботи позивача підтверджений документально записами в трудовій книжці та довідкою № 56 від 03.05.1986.

Щодо посилання пенсійного органу на те, що у трудовій книжці позивача записи оформлені не належним чином, колегія суддів зазначає таке.

Пунктом 13 Постанови № 310 визначено, що "ответственность за своевременное и правильное заполнение трудовых книжек, за их учет, хранение и выдачу несет специально уполномоченное правлением колхоза лицо.

Отже, з наведеної норми слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником колгоспу, а не особисто позивачем, відтак недоліки її заповнення не можуть бути підставою для виключення певного періоду роботи з страхового стажу позивача.

Відповідальність за неправильність вчиненого запису не може бути перекладена на працівника та позбавляти його права на врахування трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.

Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Окрім того, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Посилання на неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 29.03.2019 у справі №548/2056/16-а та від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а.

Колегія суддів звертає увагу, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей. Позивач як громадянин України, стаж якого підтверджений трудовою книжкою, що є основним документом, який підтверджує трудовий стаж, має право на відповідний соціальний захист з боку держави. При цьому держава в особі своїх органів не може відмовляти у виконанні своїх позитивних зобов`язань, в даному випадку у наданні соціального захисту, з формальних підстав.

Згідно з ч. 3 ст. 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Крім того, частиною 1 ст. 101 Закону України Про пенсійне забезпечення передбачено, що органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Згідно з пп.2 п.6 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 за №28-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.0.12015 за №40/26485, Головне управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на головне управління Фонду завдань.

Тобто законодавець не тільки наділив відповідача правом на перевірку відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, а й зобов`язав витребовувати в установленому законодавством порядку відомості, необхідні для здійснення покладених на Головне управління Фонду завдань та сприяти особам, що звернулись за призначенням пенсії, в одержанні відсутніх у них документів для призначення пенсії.

Отже, відповідачам слід урахувати, що у випадку якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було недостатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача.

Такі висновки узгоджуються з правою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, відповідно до якої на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Верховним Судом у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

Суд, оцінюючи допустимість трудової книжки позивача, як доказу в підтвердження його страхового стажу, враховує, що відповідач не навів жодного аргументу, який би вказував на невідповідність трудової книжки позивача чи записів у ній вимогам чинного законодавства, та звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 06 березня 2018 у справі № 754/14898/15-а.

Окрім того, слід звернути увагу, що Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі Порядок №22-1) встановлено, що орган, який призначає пенсію, надає допомогу особам, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії шляхом: доведення до відому заявника переліку відсутніх документів, які йому слід подати; або шляхом витребування від підприємств, установ та організацій в тому рахунку і від (архівних установ, контролюючих органів) подання додаткових документів, яких не вистачає.

Такий підхід узгоджується із нормою ч. 1 ст. 3 Конституції України, відповідно до якої саме людина, визнається в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до цієї Конституційної норми, діяльність органів державної влади, зокрема Пенсійного фонду України, повинна бути спрямована на сприяння у реалізації прав людини, а не на обмеження таких прав із формальних підстав.

Однак, матеріали справи не містять, а відповідачами в обґрунтування правомірності прийняття спірного рішення не надано до суду доказів самостійного звернення до архівних установ з метою отримання додаткових документів для підтвердження трудового стажу позивача.

Відтак суб`єктом владних повноважень, у разі наявності обґрунтованих сумнівів щодо записів у трудовій книжці позивача на момент їх внесення, не вжито заходи з метою перевірки відповідних відомостей.

Натомість відповідачем покладено тягар негативних наслідків із необґрунтованих підстав виключно на позивача.

Стосовно твердження відповідачів про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу періоду роботи з 01.01.1992 по 01.09.2001 на території Російської Федерації згідно з трудовою книжкою колгоспника НОМЕР_3 , оскільки міждержавні відносини у сфері пенсійного забезпечення між Україною та Російською Федерацією, які регулювалися Угодою про гарантії прав громадян-учасниць СНД від 13 березня 1992 року, з 01.01.2023 Російською Федерацією припинено участь в Угоді, тому на осіб, які працювали в Росії після 1 січня 1992 року, не поширюються норми Угоди щодо врахування при призначенні пенсії стажу та заробітку в Російській Федерації, колегія суддів зазначає таке.

Згідно зі ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Приписами частини другої статті 4 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація (далі - Угода).

Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).

Відповідно до статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.

Частиною другою статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, російська федерація, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Отже, з аналізу наведеного слідує, що обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.

Зазначена постанова набрала чинності 02.12.2022.

Отже, до набрання чинності Постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 Україна, як держава - учасниця Угоди, виконує зобов`язання, взяті згідно з Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що за наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.

Водночас наявна в матеріалах справи трудова книжка (завірена її копія) позивача не може піддаватися сумніву та позбавляти особу права на зарахування відповідних періодів до стажу з тих міркувань, що у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації припинено співробітництво з країною-агресором.

Позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на призначення пенсії не пов`язується з такими чинниками як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.

Отже, колегія суддів відхиляє посилання пенсійних органів на ту обставину, що з 01.01.2023 Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, оскільки вказані обставини не стосуються періодів трудової діяльності позивача, що мали місце в період дії вказаної Угоди.

Підсумовуючи викладене, зважаючи на встановлені обставини справи та наведені вище норми права, якими врегульовані спірні правовідносини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність дій пенсійних органів щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 05.05.1983 по 01.11.1983, з 23.07.1990 по 01.09.2001 у колгоспі "Родина" Калачіївського району Воронезької області РФ (відповідно) під час розгляду заяв про призначення пенсії за віком.

Стосовно незарахування до страхового стажу позивача періоду навчання з 01.07.1990 по 28.12.1990 згідно зі свідоцтвом № 7026, оскільки скорочено ім`я/по батькові (Мих.Григ., Мих. Григорьев.), колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що вказане не може слугувати підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії, оскільки свідоцтвом №7026 від 29.12.1990, посвідченням №7027 від 28.12.1990 підтверджено навчання позивача на курсах газоелектрозварювальників при Калачіївському навчально-курсовому комбінаті АПК РСФСР.

Вказані документи скріплені печатками та надавались позивачем із заявою про призначення пенсії за віком.

До того ж, ім`я та по батькові позивача підтверджено копією паспорта громадянина України, яка надавалась позивачем із заявою про призначення пенсії за віком.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про те, що період навчання з 01.07.1990 по 28.12.199 підлягає врахуванню до страхового стажу позивача, а дії пенсійних органів щодо незарахування до страхового стажу позивача відповідного періоду навчання є протиправними.

З метою ефективного поновлення прав позивача, з урахуванням частини 2 статті 9 КАС України, суд першої інстанції обґрунтовано зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві та Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області вирішити питання щодо зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) періоду навчання з 01.07.1990 по 28.12.1990 на курсах газоелектрозварювальників при Калачіївському навчально-курсовому комбінаті АПК РСФСР та періодів роботи з 05.05.1983 по 01.11.1983, з 23.07.1990 по 01.09.2001 у колгоспі "Родина" Калачіївського району Воронезької області РФ, з прийняттям відповідного рішення з врахуванням висновків суду, вказаних у мотивувальній частині рішення суду.

Обраний у справі судом спосіб захисту порушеного права відповідає вимогам справедливості та забезпечить ефективне поновлення порушеного права позивача з урахуванням обставин цієї справи.

З приводу доводів апеляційних скарг про дискреційність наданих пенсійних органам повноважень щодо призначення, перерахунку та виплати пенсії, колегія суддів зазначає таке.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов`язання відповідного суб`єкта вчинити дії після скасування його адміністративного акта чи після визнання судом його дій протиправними.

Тобто адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Щодо посилання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на те, що Пенсійний фонд функціонує як самостійна фінансова структура, його кошти не входять до державного бюджету і не можуть бути використані на інші цілі, крім виплати пенсій і допомоги, а отже законних підстав для стягнення з Головного управління на користь позивача коштів на оплату судових витрат немає, колегія суддів звертає увагу на те, що реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Відповідно до статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Питання, які вирішує суд при ухваленні рішення визначені статтею 244 КАС України. Так, під час ухвалення рішення суд вирішує: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави допустити негайне виконання рішення; 7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Отже, питання розподілу судових витрат не є вимогою адміністративного позову, яка направлена на захист порушених суб`єктом владних повноважень прав, свобод або законних інтересів позивача. Розподіл судових витрат має компенсаційний характер і є певною мірою відповідальністю кожної зі сторін за вчинення дій, в тому числі процесуальних, під час розгляду справи. Вирішення цього питання є обов`язком суду, яке вирішується за результатами розгляду справи в залежності від того, яке рішення приймається судом.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд першої інстанції керувався нормами статті 139 КАС України, відповідно до частин першої, п`ятої якої при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на зазначене суд першої інстанції стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на користь позивача частину судових витрат в розмірі 847 грн 84 коп. по 423 грн 92 коп. з кожного окремо.

Отже, не можуть вважатися належним обґрунтуванням вимоги про скасування оскаржуваного судового рішення в частині стягнення судом на користь позивача судових витрат посилання пенсійного органу на відсутність відповідних бюджетних асигнувань, оскільки пенсійним органом повинно виконувати таке, що набрало законну силу судове рішення.

У рішенні у справі «Шмалько проти України» Європейський суд з прав людини констатував, що орган державної влади не має права посилатися на брак коштів, щоб виправдати невиконання судового рішення. Невиконання рішення державного суду не може бути виправдане і відсутністю бюджетних видатків.

Зважаючи на наведене, доводи апеляційних скарг не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції, та не дають підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими, а застосування судом норм матеріального права - неправильним.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Зважаючи на результати апеляційного розгляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.09.2024 у справі № 520/17699/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді В.Б. Русанова О.В. Присяжнюк