Рішення
від 17.12.2024 по справі 916/4254/23
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"17" грудня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/4254/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Пінтеліної Т.Г., за участю секретаря судового засідання Боднарук І.В., розглянувши справу за позовом: Одеської міської ради (65026, м. Одеса, пл. Думська, 1, код ЄДРПОУ 26597691)

до відповідача: Громадської організації Інвалідів ВОДОЛЕЙ (65029, м.Одеса, вул. Князівська, буд.9, код ЄДРПОУ 35358699)

за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача - Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради (65011, Одеська обл., м.Одеса, вул.Успенська, буд. 83/85, код ЄДРПОУ 44162529)

про стягнення 807 812,79 грн.

Представники:

від позивача - Асташенкова О.І.;

від відповідача - Олексієнко М.С.,

від третьої особи - Ярошенко Г.Ю.

в с т а н о в и в:

29.09.2023р. Одеська міська рада звернулась до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Громадської організації Інвалідів ВОДОЛЕЙ за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради про стягнення 807 812,79 грн. безпідставно збережених ГО «Інвалідів «ВОДОЛЕИ» коштів за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 5110137600:03:002:0019 у період з 13.12.2021 р. по 31.05.2023 р.

Ухвалою від 02.10.2023р. суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справ за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначив на 30.10.2023р.

Ухвалою від 30.10.2023р. підготовче засідання відкладено на 27.11.2023р.

27.11.2023р. до суду від відповідача надійшов відзив по суті позовних вимог, відповідач повністю заперечує проти позовних вимог, вважає,що .як громадське об?єднання інвалідів, неприбуткова організація має право набувати право постійного користування на земельну ділянку і не сплачувати кошти за користування такою земельною ділянкою..

Ухвалою від 27.11.2023р. суд ухвалив строк підготовчого провадження у справі № 916/4254/23 продовжити на 30 днів, провести підготовче провадження у справі у розумний строк.

19.12.2023р. відповідач надав додаткові пояснення щодо позовних вимог та клопотання визнати поважними обставини пропуску процесуального строку на подання відзиву на позовну заяву у справі 916/4254/23.

10.01.2024р. Одеська міська рада надала додаткові пояснення, що по суті є відповіддю на відзив відповідача.

15.02.2024р. від відповідача Громадської організації інвалідів "Водолей" через підсиситему Електронний суд надійшли заперечення на вищенаведені додаткові пояснення позивача, наголошує, що є неприбутковою організацією.

Відповідач пояснює, що 12.06.2018 підприємство відповідача включено до Реєстру неприбуткових установ та організацій за ознаками неприбутковості 0032 - громадськi об`єднання, на підставі рішення 1815534600267 від 12.06.2018. Вказана інформація є відкритою та міститься в Реєстрі неприбуткових установ та організацій.

Відповідач доводить, що користується податковими пільгами по сплаті податків і зборів (ст. 14 ЗУ Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні та що йому встановлено особливого режиму (форми) щодо користування земельними ділянками - право постійного користування земельними ділянками (ст. 92 Земельного кодексу України).

Так, Розпорядженням Голови Одеської обласної державної адміністрації № 1665/А-2018 від 28.12.2018 Про надання дозволу підприємствам громадських організацій осіб з інвалідністю на право користування пільгами з оподаткування ГО Інвалідів Водолей надано дозвіл на право користування пільгами з оподаткування як громадській організації осіб з інвалідністю, що також підтверджує статус Відповідача.

Відповідач звертає увагу суду, що ГО ІНВАЛІДІВ ВОДОЛЕЙ безпосередньо реалізує мету, згідно Статуту, зокрема, у продовж воєнних агресивній дій з боку росії, яких зазнає наша держава - Україна, Відповідач надає послуги з правової допомоги а також соціально-гуманітарну допомогу особам з інвалідністю, ветеранам, внутрішньо-переміщеним особам.

Відповідач доводить, що як громадське об`єднання інвалідів, має право набувати право постійного користування на земельну ділянку.

Земельні ділянки з земель державної та комунальної власності не можуть бути передані громадським об`єднанням інвалідів на умовах оренди, що виключає наявність обов`язку таких організацій сплачувати орендну плату за землю (з числа земель державної та комунальної власності). Наведене свідчить про безпідставність вимог Одеської міської ради про стягнення безпідставно збережених коштів орендної плати.

Ухвалою від 11.03.2024р. суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті у судовому засіданні на 08.04.2024 р.

З підстав, викладених в ухвалі від 08.04.2024р., суд ухвалив повернутись на стадію підготовчого провадження у справі № 916/4254/23 та замінив судове засідання щодо розгляду справи по суті - підготовчим засіданням, розгляд справи у підготовчому провадженні призначив на 30.04.2024 р.

Ухвалою від 30.05.2024р. суд строк підготовчого провадження у справі № 916/4254/23 продовжив на 30 днів, та ухвалив розглянути справу у розумний строк, призначив підготовче засідання у справі № 916/4254/23 на 08.07.2024р.

В судовому засіданні 08.07.2024р. оголошено перерву до 29.07.2024р.

Ухвалою від 29.07.2024р. суд закрив підготовче провадження по справі, та призначив справу до розгляду по суті у судовому засіданні на 10.09.2024р.

10.09.2024р. відповідач подаі додаткові пояснення, заперечує позовні вимоги, доводить, що є неприбутковою організацією інвалідів, має право на постійне користування земельною ділянкою та звертає увагу суду на те, що з 19.05.2020 року було зареєстровано право господарського відання спірного цілісного майнового комплексу за правонабувачем - ПІДПРИЄМСТВО ГРОМАДСЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ РЕАЛ-МРАМОР та з моменту державної реєстрації такого права фактично користується спірним цілісним майновим комплексом ПГО РЕАЛ-МРАМОР.

Ухвалою від 10.09.2024р. розгляд справи по суті призначено на 01.10.2024р.

В судовому засіданні 01.10.2024р. оголошено перерву до 22.10.2024 р.

22.10.2024р. в судовому засіданні за участю представників сторін було оголошено протокольну перерву у розгляді справи до 19.11.2024р.

Ухвалою від 19.11.2024р. розгляд справи відкладено на 17.12.2024 р.

Суд враховує, що за приписами ст.194 ГПК України, завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.195 ГПК України, суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Частиною 4 статті 11 ГПК України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено застосування судом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколів до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практики Європейського суду з прав людини як джерело права.

Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

При цьому, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України", суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Згідно ст.13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Суд враховує, що за приписами ст.2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства, крім іншого, є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; розумність строків розгляду справи судом.

В свою чергу, відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

За таких обставин, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, з метою створення учасникам справи необхідних умов для встановлення фактичних обставин і правильного застосування законодавства, забезпечення рівності всіх учасників справи перед законом і судом та надання можливості всім учасникам провадження скористатись повним обсягом процесуальних прав, суд ухвалює про розгляд справи у розумні строки.

Відповідна ухвала про розгляд справи у розумний строк наявна у матеріалах справи.

В судове засідання 17.12.2024р. прибули представники усіх учасників справи, та скористалися усіма процесуальними правами, наданими учасникам справи ГПК України.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків.

Позивач просить суд прийняти рішення, яким стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою з кадастровим номером 5110137600:03:002:0019 загальною площею 1,6381 га за адресою: м.Одеса, 21 км. Старокиївської дороги (територія промислового вузла «Куліндорово»), обгрунтовуючи свої вимоги наступним. .

Щодо набуття Одеською міською радою (стягувачем безпідставно збережених коштів) правомочності власника щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5110137600:03:002:0019 загальною площею 1,6381 га за адресою: м. Одеса, 21 км. Старокиївської дороги (територія промислового вузла «Куліндорово»), позивач звертає увагу суду на наступні обставини.

Із прийняттям 28.06.1996 р. Конституції України визначено один із фундаментальних принципів конституційного ладу держави, а саме гарантування права власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).

Ці положення створили принципово нову основу як для галузевого (земельного та цивільного) законодавства, так і для господарської діяльності і фактично відображені у статті 1 ЗК України та статті 373 ЦК України.

Історико-правовий аналіз чинного законодавства свідчить, що до державної власності в Україні відповідно до статті 31 Закону України від 07.02.1991р. № 697-XII «Про власність» (діяв до 20.06.2007р.) належала загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно територіальних одиниць (комунальна власність).

При цьому суб`єктами права комунальної власності відповідно до ч.2 ст.32 цього Закону були визначені адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських рад народних депутатів.

Згідно із ч.1 ст.13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За змістом ч. 2 ст. 60 Закону України від 21.05.1997р. № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (у редакції, чинній на 21.05.1997р.) підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

У п. 10 прикінцевих та перехідних положень Закону України від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що з набранням чинності цим Законом майно, яке до прийняття Конституції України у встановленому законодавством порядку передане державою до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць та набуте ними на інших законних підставах, крім майна, що відчужене у встановленому законом порядку, є комунальною власністю відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст. Майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні і обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу.

За пропозицією сільських, селищних, міських рад районні, обласні ради повинні приймати рішення про передачу до комунальної власності відповідних територіальних громад окремих об`єктів, спільної власності територіальних громад, які знаходяться на їх території і задовольняють колективні потреби виключно цих територіальних громад.

Із уведенням у дію 01.01.2002р. нового ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності, про що зазначено у ч. 2 ст. 83 ЗК України.

Отже, принцип розмежування земель державної і комунальної власності відображено у положеннях ЗК України, який, зокрема, полягає у визнанні пріоритету належності земель у межах населеного пункту відповідній територіальній громаді. Тобто всі землі у межах населеного пункту вважаються такими, що із 01.01.2002 р. перебувають у комунальній власності, крім земель, належність яких державі або приватним власникам зафіксована у ЗК України.

Законом України від 05.02.2004 р. № 1457-IV «Про розмежування земель державної та комунальної власності» (втратив чинність 01.01.2013, підстава - Закон № 5245-VI) було визначено правові засади розмежування земель державної та комунальної власності і повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо регулювання земельних відносин з метою створення умов для реалізації ними конституційних прав власності на землю, забезпечення національного суверенітету, розвитку матеріально-фінансової бази місцевого самоврядування.

У ст.5 цього Закону було наголошено, що суб`єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Водночас при розмежуванні земель державної та комунальної власності до земель комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст передаються: усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної власності та земель, віднесених до державної власності; земельні ділянки за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти комунальної власності; землі запасу, які раніше були передані територіальним громадам сіл, селищ, міст відповідно до законодавства України; земельні ділянки, на яких розміщені об`єкти нерухомого майна, що є спільною власністю територіальної громади та держави (стаття 7 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності»).

З 01.01.2013р. набув чинності Закон № 5245-VI, за змістом пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» якого з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються: а) земельні ділянки на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій; б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.

Згідно з пунктом 5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 5245-VI державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно зі статтею 122 ЗК України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку.

Як передбачено у пункті 6 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 5245-VI, «у разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються: у межах населених пунктів - сільськими, селищними, міськими радами; за межами населених пунктів - органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками».

За змістом пункту 9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 5245-VI державна реєстрація речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності, зазначених у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється в порядку, встановленому законом.

Отже, беручи до уваги наведені положення Конституції України, Земельного кодексу України і пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 5245-VI, Одеська міська рада є власником земельної ділянки з кадастровим номером 5110137600:03:002:0019 загальною площею 1,6381 га за адресою: м. Одеса, 21 км. Старокиївської дороги (територія промислового вузла «Куліндорово»), оскільки ці ділянки розташовані в межах населеного пункту - м. Одеса, а відсутність державної реєстрації речового права не впливає на обставини виникнення права комунальної власності на неї.

Цьому висновку відповідає також положення пункту 9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 5245-VI: «державна реєстрація речових прав на земельні ділянки … здійснюється в порядку, встановленому законом», що з урахуванням змісту пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 5245-VI лише визначає порядок державної реєстрації права, однак не змінює моменту, з якого земля вважається комунальною власністю відповідних територіальних громад в силу закону.

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду зазначає, що у статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» наведено дефініцію поняття "державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", згідно з якою державна реєстрація - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державна реєстрація є не підставою набуття права власності, а лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, і ототожнювати факт набуття права власності із фактом його державної реєстрації не можна.

Досліджуючи обставини наявності в особи права власності, насамперед необхідно з`ясувати підстави, з яких особа набула такого права, оскільки факт реєстрації права власності є лише елементом юридичного складу, що зумовлює визнання права власності, а не підставою набуття цього права. Сама по собі реєстрація права не є підставою виникнення права власності, оскільки такої підстави закон не передбачає.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 917/553/17.

У даній справі право комунальної власності підтверджено розташуванням спірної земельної ділянки у межах м. Одеса, чого не заперечував та не спростовував відповідач.

Враховуючи те, що у спірних правовідносинах з введенням у дію нового Земельного кодексу України Одеська міська рада, безспірно, є власником земельної ділянки з кадастровим номером 5110137600:03:002:0019 за адресою: м. Одеса, 21 км. Старокиївської дороги (територія промислового вузла «Куліндорово»), то як власник цих земельних ділянок, позивач має повноваження на захист свого права на землю (спірну земельну ділянку), тобто цивільного права, у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положеннями ч.1,2 ст.83 Земельного кодексу України унормовано, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна Громадська організація «Інвалідів «ВОДОЛЕЙ»(далі - ГО «Інвалідів «ВОДОЛЕЙ»), починаючи з 27.12.2019 р., є власником цілісного майнового комплексу площею 2 780,9 кв.м. за адресою: м. Одеса, 21 км. Старокиївської дороги, 15.

Зазначене нерухоме майно розташоване на земельній ділянці площею 1,6381 га за адресою: м.Одеса, 21км. Старокиївської дороги (територія промислового вузла «Куліндорово»), кадастровий номер 5110137600:03:002:0019, яка належить на праві комунальної власності територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 23.03.2023р. № HB-5100319062023 вказану земельну ділянку сформовано та зареєстровано 13.12.2021р.

Відповідно до ст.80 Земельного кодексу України суб?єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Положеннями ч.1,2 ст.83 Земельного кодексу України унормовано, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель державної та приватної власності, а також земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об?єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Відповідно до ч.1 ст.206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об?єктом плати за землю є земельна ділянка.

Втім, договір оренди землі між Одеською міською радою та ГО «Інвалідів «ВОДОЛЕЙ» укладено та зареєстровано не було.

3 урахуванням зазначеного, у період з 13.12.2021р. по 31.05.2023р. відповідач ГО «Інвалідів «ВОДОЛЕЙ» як власник нежитлових будівель загальною площею 2 780,9 кв.м. за адресою: м. Одеса, 21 км. Старокиївської дороги, 15, здійснювало безоплатне користування земельною ділянкою за вказаною адресою без укладеного договору оренди землі, тобто без належної правової підстави для її використання.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов?язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

З урахуванням вищенаведених положень законодавства Одеська міська рада змушена звернутись до Господарського суду Одеської області з вимогою про стягнення з власника об?єкта нерухомого майна ГО «Інвалідів «ВОДОЛЕЙ») безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій цей об?єкт розміщено.

Вказані правовідносини є аналогічними правовідносинам, висновки за результатами розгляду яких викладені у наступних постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.11.2018 р. у справі № 922/3412/17 дійшла висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об?єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об?єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційним.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у вищевказаній постанові таких уо кондикційні зобов?язновного Суду у за аванстй постанові таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин саме приписів статей 1212-1214 Цивільного кодексу України, оскільки для кондикційних зобов?язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 р. у справі № 629/4628/16-ц та від 13.02.2019 р. у справі № 320/5877/17, а також у постановах Верховного Суду від 12.03.2019 р. у справі № 916/2948/17, від 14.01.2019 р. у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 р. у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 р., у справі № 922/3409/17, від 02.02.2022 р. у справі № 199/2895/19 та від 05.07.2022 р. у справі № 641/8483/19.

Відповідач ГО «Інвалідів «ВОДОЛЕЙ», будучи власником об?єкта нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці площею 1,6381 га за адресою: м.Одеса, 21 км. Старокиївської дороги, кадастровий нoмep 5110137600:03:002:0019, у період з 13.12.2021 р. по 31.05.2023р. використовувало відповідну земельну ділянку без будь-яких правовстановлюючих документів, без укладеного договору оренди, що має наслідком неотримання її власником доходів у вигляді орендної плати, чим порушено право територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради як власника такої земельної ділянки.

Для врегулювання спору в досудовому порядку Департаментом земельних ресурсів Одеської міської ради направлялась вимога від 28.07.2022 р. № 01-13/1599 щодо сплати у місячний термін коштів за користування земельною ділянкою, зазначену вимогу не отримано та повернуто до Департаменту за закінченням терміну зберігання.

Таким чином, ГО «Інвалідів «ВОДОЛЕЙ» без достатньої правової підстави за рахунок власника земельної ділянки - Одеської міської ради, зберегла у себе кошти, які мала сплатити за користування нею, та які зобов?язана повернути власнику земельної ділянки на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України.

Стосовно розміру грошових коштів, які підлягають стягненню, позивач зазначає наступне. Згідно з п.п.14.1.136 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов?язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до абз.1 п.289.1 ст.289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.

Згідно з ч.2 ст.20 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду щодо порядку застосування ст.1212 ЦК України у випадку збереженні фактичними землекористувачами коштів за рахунок власника земельної ділянки, викладених у постановах від 23.05.2018 р. у справі № 629/4628/16-ц та від 13.02.2019р., у справі № 320/5877/17, обов?язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок.

Згідно з витягом із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 16.12.2021р. № 163, складеним ГУ Держгеокадастру в Одеській області, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 5110137600:03:002:0019 становить 9 627 371,12 грн.

При цьому, коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель у 2021 р. становив 1,1 (застосовується у 2022 р.), а у 2022 р. - 1,15 (застосовується у 2023 р.).

Цільове призначення вищевказаної земельної ділянки - 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та інші промисловості.

Категорія земель - землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.

Однак згідно з інформацією, зазначеною у листі Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради від 16.05.2023 р. № 01-13/651, земельна ділянка використовується для експлуатації та обслуговування будівель АЗС та СТО.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до рішення Одеської міської ради від 20.09.2011р. № 1267-VI «Про затвердження фіксованих відсотків при визначенні ставок орендної плати за земельні ділянки в м.Одесі» з урахуванням змін, внесених рішеннями від 27.08.2014 р. №5275-VI та від 08.02.2017 р. №1742-VII, фіксований відсоток при визначені орендної плати за використання земельної ділянки становить 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

3 урахуванням зазначеного Департаментом земельних ресурсів Одеської міської ради розраховано розмір безпідставно збережених ГО «Інвалідів «ВОДОЛЕИ» коштів за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 5110137600:03:002:0019 у період з 13.12.2021 р. по 31.05.2023 р., що складає 807 812,79 грн.

Відповідач не погоджується з доводами ПОЗИВАЧА, викладеними у позовній заяві, вважає їх безпідставними, необґрунтованими та не доведеними, тому є такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідач повідомив, що отримав цілісний майновий комплекс загальною площею 2780,9, що розташований за адресою м.Одеса, 21-й ка Старокиївської дороги,15, реєстраційний номер об"єкта нерухомого майна 1275199951101 - в якості благодійної допомоги ( акт приймання майна в якості багодійної допомоги від 27.12.2019р. - т.2, а.с.27-28)

На підставі рішення загальних зборів ГО інвалідів "Водолей" від 30.03.2020р. (т.2, а.с.29-36) вищехзазначений цілісний майновий комплекс передано у користування на праві господарського відання підприємству громадської організації "РЕАЛ-МРАМОР".

ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ "ІНВАЛІДІВ "ВОДОЛЕЙ", як і громадська організація "РЕАЛ-МРАМОР", є неприбутковою організацією, 12.06.2018 включено до Реєстру неприбуткових установ та організацій неприбутковості "0032 - громадські об?єднання", на підставі рішення 1815534600267 від 12.06.2018. Вказана інформація є відкритою та міститься в Реєстр неприбуткових установ.

Метою діяльності організації є здійснення заходів щодо сприяння соціальному захисту, реабілітації інвалідів. Діяльність Організації Одеській області. Сприяння захисту преференціями, передбаченими законодавством. Сприяння вдосконаленню роботи органів місцевого самоврядування та органів державних влади щодо захист) прав інвалідів м. Одеси та Одеській області.

Відповідно до положень ст.12 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" ГО "ІНВАЛІДІВ "ВОДОЛЕЙ" є громадським об?єднанням осіб з інвалідністю.

Згідно ст.13 ЗУ "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" центральні і місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування повинні подавати допомогу і сприяти громадським об?єднанням осіб з інвалідністю в їх діяльності.

Політика держави в напрямку соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантуванні їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства - направлена створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Частиною реалізації політики держави у вказаному напрямку є законодавче закріплення певних пільг для осіб з інвалідністю, громадських об?єднань осіб з інвалідністю та створених такими об?єднаннями підприємств громадських організацій.

Зокрема надання податкових пільг по сплаті податків і зборів (ст.14 ЗУ "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" та встановлення особливого режиму (форми) щодо користування земельними ділянками - право постійного користування земельними ділянками (ст. 92 Земельного кодексу України).

Відтак, відповідач ГО "ІНВАЛІДІВ "ВОДОЛЕЙ", як громадське об?єднання інвалідів, має право набувати право постійного користування на земельну ділянку.

Суд зазначає, що доказів фактичного набуття та реєстрації права постійного користування спірною земельною ділянкою відповідач суду не надав і не заперечує того факту, що і на день розгляду справи у суді він не оформив та не зареєстрував право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 5110137600:03:002:0019

Відповідач доводить, що земельні ділянки з земель державної та комунальної власності не можуть бути передані громадським об?єднанням інвалідів на умовах оренди, що виключає наявність обов?язку таких організацій сплачувати орендну плату за землю (з числа земель державної та комунальної власності). Тому наведене свідчить про безпідставність вимог Одеської міської ради про стягнення безпідставно збережених коштів орендної плати.

Щодо твердження позивача про відсутність правових підстав користування земельною ділянкою відповідач заперечує, що чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об?єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який закріплений у загальному вигляді в законі, та знаходить свій вияв у положеннях статті 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України.

Так, відповідно до цих статей, до особи, яка набула право власності, на підставі вчиненого правочину а бо у порядку спадкування права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий булинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної,комунальної власності), право власності таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об?єкта до набувача такого об?єкта без зміни її цільового призначення. У разі якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об?єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об?єкта переходить право власності на таку частку.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Виходячи з цього, логічним є наступне положення: у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об?єкти.

Отже, перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об?єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16).

Відповідач вважає, що право власності на земельну ділянку, на якій безпосередньо розташовані належні ГО "ІНВАЛІДІВ "ВОДОЛЕЙ" будівля та споруди та частини земельної ділянки необхідні для їх обслуговування до ГО «ІНВАЛІДІВ «ВОДОЛЕЙ» разом із набуттям права власності на цілісний майновий комплекс, загальною площею 2780,9 кв.м. який розташований на земельній ділянці, за адресою, м. Одеса, Старокиївської дороги 21 км, 15 на у якості благодійного внеску, який оформлений актом приймання-передачі майна в якості благодійного внеску від 27.12.2019 р., який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяження 09.01.2020.

Суд зазначає, що приписами ст.2 Земельного кодексу України передбачено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

За приписами ст. 206 ЗК України використання землі в Україні с платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Приписами ст.ст.79, 79-1 ЗК України встановлено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок Із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

За умовами частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.

Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 Земельного кодексу України реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частиною першою статті 93 і статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Принцип платного використання землі також передбачено статтею 206 Земельного кодексу України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України (далі - ПК України), тут і далі - у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Отже, законодавець розмежовує поняття «земельний податок» та «орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності» залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

Водночас згідно зі статтями 122 - 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною 1 ст. 21 Закону України «Про оренду землі».

Суд зазначає, що відповідно до ст.125 Земельного кодексу України ( ЗК України, ЗК) щодо виникнення права на земельну ділянку визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст.125 в редакції Закону № 1066-VI від 05.03.2009).

Статтею 126 ЗК України унормовано вимогу належного оформлення речових прав на земельну ділянку, та визначено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (Ст.126 в редакції Закону № 1066-VI від 05.03.2009; із змінами, внесеними згідно із Законами № 3521-VI від 16.06.2011, № 5059-VI від 05.07.2012; в редакції Закону № 3613-VI від 07.07.2011).

Водночас Земельний кодекс України дійсно, як посилається відповідач у своїх запереченнях проти позовних вимог, регламентує перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду.

Відповідно до частин першої та другої статті 120 цього Кодексу (у редакції, чинній на час набуття відповідачем права власності на нежитлову будівлю, розташовану на земельній ділянці) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти.

До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.21р. у справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давнього Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані.

Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна. Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі №924/856/20.

Таким чином, положення глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України, статті 1212 Цивільного кодексу України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа, яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 22/207/15 і № 922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19.

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України. Такий самий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідач не надавав до суду будь-яких документів щодо прав на земельну ділянку колишнього власника нерухомого майна ( цілісний майновий комплекс, загальною площею 2780,9 кв.м. який розташований на земельній ділянці, за адресою, м. Одеса, Старокиївської дороги 21 км, 15 на у якості благодійного внеску, який оформлений актом приймання-передачі майна в якості благодійного внеску від 27.12.2019р.), так само щодо своїх прав на вищезазначену земельну ділянку з кадастровим номером 5110137600:03:002:0019.

Таким чином, відповідач не навів та не довів підстав користування земельною ділянкою під будівлями та спорудами та частиною для їх обслуговування здійснюється ГО "ІНВАЛІДІВ "ВОДОЛЕЙ". Відтак, наявні підстави для застосування положень ч.1 ст.1212 ЦК України, так як обов`язковою умовою для витребування безпідставно набутого майна є відсутність правової підстави для його набуття.

Відповідач зазначає, що з боку ГО "ІНВАЛІДІВ "ВОДОЛЕЙ" були вчинені усі передбачені земельним законодавством дії направлені на оформлення прав на земельну ділянку.

Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності без встановлення строку." (ч.1 ст. 92 ЗК України)

Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки крим, органами виконавчої влади або органами м ревого самоврядування

Земельні ділянки державної та комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об?єкти нерухомого майна, що перебувають у державній чи комунальній власності, передаються особам, зазначеним у пункті "а" частини другої статті 92 цього Кодексу, лише на праві постійного користування." /ч. 1 ст. 123 ЗК України/

На виконання приписів земельного законодавства, листом від 29.05.2020 ГО "ІНВАЛІДІВ "ВОДОЛЕЙ" проінформувало Відділ самоврядного контролю за використанням охороною земель та дотримання земельного законодавства департаменту комунальної власності Управління земельних ресурсів Одеської міської ради про підстави набуття права на земельну ділянку при набутті права власності на ЦМК, розташованого за адресою: м. Одеса, 21 км. Старокиївської дороги, 15.

Для оформлення права користування земельною ділянкою 24.04.2021 ГО "ІНВАЛІДІВ "ВОДОЛЕЙ" було подано до Одеської міської ради клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 20.04.2021 3 додатками, яку було прийнято та зареєстровано за вх.№ 14/38 дата - 23.04.2021.

Згідно вказаного клопотання, Відповідач просив надати ГО "ІНВАЛІДІВ "ВОДОЛЕЙ" дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування, орієнтовною площею 6.9215 га, за адресою: Одеська область, місто Одеса, Старокиївської дороги 21 км, 15, цільове призначення - J.11.02 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, вид використання - для експлуатації обслуговування об?єкту нерухомого майна - цілісного майнового комплексу.

Відповідач стверджує, що за період з 2021р. Одеська міська рада не надала жодної відповіді на вказане клопотання.

Також відповідач заявляє, що відсутність оформленого права постійного користування на земельну ділянку є наслідком бездіяльності Одеської міської ради у розгляді клопотання ГО "ІНВАЛІДІВ "ВОДОЛЕЙ" щодо оформлення прав на земельну ділянку, отже саме бездіяльність Одеської міської ради виключає можливість стягнення з коштів за орендну плату, які безпідставно набутих за ст. 1212 ЦК України.

Разом з тим, відповідно до статті 55 Конституції, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Відповідач у судовому засідання повідомив, що не оскаржував дії (бездіяльність Одеської міської ради ) щодо оформлення, отримання правовстановлюючих документів та державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою.

Щодо застосування розміру ставки у 5% від нормативно грошової оцінки відповідач заперечує, оскільки відповідно до Класифікатор видів цільового призначення земельних ділянок, введеного в дію Постановою Кабінету Міністрів України від 28 липня 2021р. № 821 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України», до Категорії "11" відносяться землі промисловості, транспорту, зв?язку, енергетики, оборони та іншого призначення, а саме: земельні ділянки промисловості (земельні ділянки, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, їх під?їзних шляхів, інженерних мереж, транспортних та інших підприємств, адміністративно-побутових будівель, інших споруд).

Позивач не надає інформацію про суб?єктів, господарська діяльність яких направлена на торгівлю паливно-мастильними матеріалами та на технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів, натомість надаються лише фотографії невстановленого походження.

Відповідач такої діяльності не здійснює, що свідчить про невірне визначення ставки у розмірі 5% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки при проведенні розрахунку розміру безпідставно збережених коштів.

На переконання відповідача, у відзиві на позовну заяву, наведено достатньо підстав відмови у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з мотивів їх недоведеності, для необгрунтованості та безпідставності.

Також відповідач звертає увагу суду на те, що з 19.05.2020 року було зареєстровано право господарського відання спірного цілісного майнового комплексу за правонабувачем - ПІДПРИЄМСТВО ГРОМАДСЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ РЕАЛ-МРАМОР та з моменту державної реєстрації такого права фактично користується спірним цілісним майновим комплексом ПГО РЕАЛ-МРАМОР.

За твердженням відповідача, фактично, цілісним майновим комплексом користується не ГО ІНВАЛІДІВ ВОДОЛЕЙ, а ПГО РЕАЛ-МРАМОР, тому, позовні вимоги ОДЕСЬКА МІСЬКА РАДА помилково пред`являє саме до ГО ІНВАЛІДІВ ВОДОЛЕЙ, так як останній взагалі не є належним відповідачем у даному спорі.

Право власності на цілісний майновий комплекс було зареєстроване за ГО ІНВАЛІДІВ ВОДОЛЕЙ на підставі акту приймання передачі майна в якості благодійної допомоги від 27.12.2019, де Благодійником, який передав вказане майно, є ТОВ АГРО ЗСК.

Згідно вказаного акту приймання-передачі було передано у власність ГО ІНВАЛІДІВ ВОДОЛЕЙ цілісний майновий комплекс загальною площею 2780,9 кв. м., що розташований за адресою: м. Одеса, 21-й км Старокиївської дороги, 15.

Вищевказані дані відображаються у витягах з реєстру речових прав на нерухоме майно, які надавались, у тому числі й самим позивачем.

ГО ІНВАЛІДІВ ВОДОЛЕЙ долучає до цих пояснень засвідчені копії акту приймання-передачі майна в якості благодійної допомоги, оскільки вказаний документ зазначається у відомостях в державному реєстру речових прав на нерухоме майно, витяг з якого надано було, зокрема, позивачем до позову.

Також, ГО ІНВАЛІДІВ ВОДОЛЕЙ долучає до цих письмових пояснень копії протоколу позачергових загальних зборів ГО ІНВАЛІДІВ ВОДОЛЕЙ від 30.03.2020, акту приймання-передачі цілісного майнового комплексу, витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на додаткове підтвердження того, що фактичним користувачем цілісного майнового комплексу є ПГР РЕАЛ-МРАМОР.

Разом з тим, відповідно до приписів ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт нерухомого майна, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати регулюються приписами ст. 1212 Цивільного кодексу України. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідач ГО ІНВАЛІДІВ ВОДОЛЕЙ надав суду докази тієї обставини, що з 19.05.2020 року було зареєстровано право господарського відання спірного цілісного майнового комплексу за правонабувачем - ПІДПРИЄМСТВО ГРОМАДСЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ РЕАЛ-МРАМОР та з моменту державної реєстрації такого права фактично користується спірним цілісним майновим комплексом ПГО РЕАЛ-МРАМОР.

Проте відповідач не недав суду докази того, що ГО ІНВАЛІДІВ ВОДОЛЕЙ передало іншій юридичній особі ПГО РЕАЛ-МРАМОР будь-які права на користування земельною ділянкою з кадастровим номером 5110137600:03:002:0019 загальною площею 1,6381 га за адресою: м.Одеса, 21 км. Старокиївської дороги (територія промислового вузла «Куліндорово»),

Стосовно твердження відповідача що Громадська організація «Інвалідів «ВОДОЛЕЙ» ПГР РЕАЛ-МРАМОР є неприбутковими організаціями інвалідів та звільнені від сплати податків слід зазначити наступне.

Так, Громадською організації «Інвалідів «ВОДОЛЕЙ» додано до матеріалів даної справи копію розпорядження Одеської обласної державної адміністрації від 28.12.2018р. № 1665/А-2018 «Про надання дозволу підприємствам громадських організацій осіб з інвалідністю на права користування пільгами з оподаткування», яким надано дозвіл на право користування пільгами з оподаткування підприємствам громадських організацій осіб з інвалідністю з переліком, що додається.

Згідно з п.7 вказаного Переліку Громадській організації «Інвалідів «ВОДОЛЕЙ» надається дозвіл на право користування пільгами з оподаткування на підставі пункту 8 підрозділу 2 розділу XX «Перехідних положень» Податкового кодексу України, п. 142.1\ статті 142 розділу III «Податок на прибуток підприємств» Податкового кодексу України.

Згідно з п.142.1. ст.142 Податкового кодексу України звільняється від оподаткування прибуток підприємств та організацій, які засновані громадськими об`єднаннями осіб з інвалідністю і є їх повною власністю отриманий від продажу (постачання) товарів, виконання робіт і надання послуг, крім підакцизних товарів, послуг із поставки підакцизних товарів, отриманих у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів, що уповноважують такого платника податку здійснювати постачання товарів від імені та за дорученням іншої особи без передачі права власності на такі товари, де протягом попереднього звітного (податкового) періоду кількість осіб з інвалідністю, які мають там основне місце роботи, становить не менш як 50 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за умови, що фонд оплати праці таких осіб з інвалідністю становить протягом звітного періоду не менш як 25 відсотків суми загальних витрат на оплату праці.

Зазначені підприємства та організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю мають право застосовувати цю пільгу за наявності дозволу на право користування такою пільгою, який видається уповноваженим органом відповідно до Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

У разі порушення вимог щодо цільового використання вивільнених від оподаткування коштів платник податку зобов`язаний збільшити податкові зобов`язання з цього податку за результатами податкового періоду, на який припадає таке порушення, а також сплатити пеню, нараховану відповідно до цього Кодексу.

Підприємства та організації, на які поширюється дія цього пункту, реєструються у відповідному контролюючому органі в порядку, передбаченому для платників цього податку.

Також відповідно до п.п. 282.1.2. п. 282.1 ст. 282 Податкового кодексу України від сплати податку звільняються громадські об`єднання осіб з інвалідністю України, підприємства та організації, які засновані громадськими об`єднаннями осіб з інвалідністю та спілками громадських об`єднань осіб з інвалідністю і є їх повною власністю, де протягом попереднього календарного місяця кількість осіб з інвалідністю, які мають там основне місце роботи, становить не менш як 50 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за умови, що фонд оплати праці таких осіб з інвалідністю становить протягом звітного періоду не менш як 25 відсотків суми загальних витрат на оплату праці.

Зазначені підприємства та організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю мають право застосовувати цю пільгу за наявності дозволу на право користування такою пільгою, який надається уповноваженим органом відповідно до Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

У разі порушення вимог цієї норми зазначені громадські об`єднання осіб з інвалідністю, їх підприємства та організації зобов`язані сплатити суми податку за відповідний період, проіндексовані з урахуванням інфляції, а також штрафні санкції згідно із законодавством.

Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Стаття 14-1 вказаного Закону встановлено, що підприємства та організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю мають право на пільги із сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) відповідно до законів України з питань оподаткування. Застосовувати зазначені пільги такі підприємства та організації мають право за наявності дозволу на право користування пільгами з оподаткування, який надається на квартал, півріччя, три квартали, рік центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері соціального захисту осіб з інвалідністю, ветеранів війни.

Стаття 14-2 даного Закону встановлено, рішення про надання дозволу підприємствам та організаціям громадських об`єднань осіб з інвалідністю на право користування пільгами з оподаткування, отримання позик, фінансової допомоги, дотацій приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері соціального захисту осіб з інвалідністю, ветеранів війни, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань соціальної політики, виходячи з техніко-економічного та соціального обґрунтування заходів, для здійснення яких використовуватимуться ці кошти.

З урахуванням зазначеного, Одеською обласною державною адміністрацією 28.12.2018р. було прийнято вищевказане розпорядження № 1665/А-2018, яким ГО «Інвалідів «ВОДОЛЕЙ» надано дозвіл на право користування пільгами з оподаткування (податок на прибуток), на строк користування податковою пільгою з 01.01.2019 р. по 31.12.2019 р., встановлений ст. 14-1 Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Водночас в матеріалах справи № 916/4254/23 відсутні дозвол центрального органу виконавчої влади на право користування пільгами з оподаткування відносно Громадської організації «Інвалідів «ВОДОЛЕЙ» та ПГР РЕАЛ-МРАМОР у період у період з 13.12.2021р. по 31.05.2023р. .

Крім того, в письмових запереченнях відповідач посилається на те, що 12.06.2018 р. Громадську організацію «Інвалідів «ВОДОЛЕЙ» включено до реєстру неприбуткових установ та організацій за ознаками неприбутковості « 0032-громадські об`єднання».

До неприбуткових організацій відносять підприємства, організації, установи, створені для провадження наукової, освітньої, культурної, оздоровчої, екологічної, релігійної, благодійної, соціальної, політичної та іншої діяльності з метою задоволення потреб та інтересів громадян у межах, визначених законодавством України, без мети отримання прибутку.

Згідно з нормами ПКУ неприбутковими є не всі неприбуткові організації (далі НПО), а тільки ті з них, які не є платниками податку на прибуток згідно з п. 133.4 ПКУ (п.п. 14.1.121 ПКУ).

Крім того, відповідно до п. 133.4.7. ст. 133 ПКУ для неприбуткових організацій, які відповідають вимогам цього пункту та внесені до Реєстру неприбуткових установ та організацій, встановлюється річний податковий (звітний) період, крім випадків, передбачених підпунктом 133.4.3 цього пункту.

Однак, в матеріалах даної справи відсутні письмові доказів щодо надання центральним органом виконавчої влади Громадській організації «Інвалідів «ВОДОЛЕЙ» дозволу на право користування пільгами з оподаткування (податок на прибуток) на 2020-2024 роки та річних податкових звітів.

З урахуванням зазначених обставин вважаємо, що твердження відповідача стосовно того, що Громадська організація «Інвалідів «ВОДОЛЕЙ» є неприбутковою організацією суперечить нормам податкового законодавства України, не підтверджено належними та допустимими письмовими доказами, тому є необґрунтованим та незаконним.

Слід зазначити, що види податків в Україні визначаються Податковим кодексом і включають загальнодержавні та місцеві податки і збори. Податком є обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, який справляється із платників податків згідно з нормами Податкового Кодексу. Збір це обов`язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється із платників зборів з умовою отримання ними спеціальної вигоди, зокрема внаслідок учинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значущих дій.

До загальнодержавних податків і зборів належать : податок на прибуток підприємств, ПДФО (податок на доходи фізичних осіб), податок на додану вартість (ПДВ), акцизний податок, мито, екологічний податок, рентний податок тощо.

До місцевих податків і зборів належать: податок на майно (що складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю), єдиний податок тощо.

З наданих відповідачем документів вбачається, що ПГР РЕАЛ-МРАМОР Громадській організації «Інвалідів «ВОДОЛЕЙ» певний період надавалась пільга з податку на прибуток. Доказів надання пільги або звільнення від сплшати податків на майно , плати за землю та інших видів податків, окрім податку на приббуток, відповідачем до суду не надавалось.

Предметом позовних вимог Одеської міської ради у справі № 916/4254/23 є стягнення з Громадської організації «Інвалідів «ВОДОЛЕЙ» безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою площею 1,6381 га за адресою: м. Одеса, 21 км. Старокиївської дороги.

Надані відповідачем розпорядження Одеської обласної державної адміністрації від 28.12.2018 р. № 1665/А-2018 та за інші періоди не стосується земельних правовідносин, які виникли між вищевказаними юридичними особа у даній справ та на підставі вказаного розпорядження Громадській організації «Інвалідів «ВОДОЛЕЙ» не надавався дозвіл на право користування пільгами з оподаткування (податок на майно) на 2020-2024 роки.

Згідно з п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України плата за землю це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (далі орендна плата). Орендна плата обов`язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди.

Нормами Податкового кодексу України не передбачено звільнення юридичних осіб від обов`язку подання податкових декларацій за земельні ділянки, з яких земельний податок не справляється через застосування податкових пільг.

Крім того, відповідно до п. 2 Порядку обліку сум податків та зборів, не сплачених суб`єктом господарювання до бюджету у зв`язку з отриманням податкових пільг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року №1233 зі змінами та доповненнями, суб`єкт господарювання, що не сплачує податки та збори у зв`язку з отриманням податкових пільг, веде облік сум таких пільг та відображає інформацію про суми податкових пільг у податковій звітності, що подається контролюючому органу у строки, встановлені ПКУ.

Таким чином, не звільняються від подання податкових декларацій з плати за землю юридичні особи, які мають право на пільги щодо сплати земельного податку або мають земельні ділянки, що не підлягають оподаткуванню.

У зв`язку з цим та з урахуванням положень п.п. 282.1.2. п. 282.1 ст. 282 Податкового кодексу України Громадська організація «Інвалідів «ВОДОЛЕЙ» зобов`язана сплатити безпідставно збережені кошти за користування землею за відповідний період, проіндексовані з урахуванням інфляції, а також штрафні санкції згідно із законодавством.

Щодо належного відповідача у даній справі слід зазначити наступне..

З наданих відповідачем та долучених судом до матеріалів справи документів стало відомо, що Громадською організацією «Інвалідів «ВОДОЛЕЙ» передано Підприємству громадської організації «РЕАЛ-МРАМОР» майно на праві господарського відання, а саме: цілісний майновий комплекс, загальною площею 2780,9 кв.м., що розташований за адресою: м. Одеса, 21-й км Старокиївської дороги, 15, реєстраційний номер майна: 1275199951101.

Для встановлення всіх фактичних обставин у даній справі та з`ясування належного користувача вказаною земельною ділянкою Юридичним департаментом Одеської міської ради до Головного управління ДПС в Одеській області було направлено відповідний лист, щодо здійснення нарахування та сплати Підприємством громадської організації «РЕАЛ-МРАМОР» земельного податку за користування земельною ділянкою комунальної власності, яка розташована за адресою: м.Одеса, 21-й км Старокиївської дороги, 15, у період з 13.12.2021 р. по 31.05.2023 року.

Листом від 14.06.2024р. № 13694/5/15-32-04-06-05 ГУ ДПС в Одеській області повідомило Юридичним департаментом Одеської міської ради про таке.

Відповідно п. 286.2 ст. 286 ПКУ платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму плати за землю щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. В разі якщо підприємство відноситься до категорії платників, по яким надається пільга, платник самостійно декларує пільги в податковій декларації.

Згідно з даними з інформаційно-комунікаційної системи ДПС України, платником Підприємством громадської організації «РЕАЛ-МРАМОР» податкова звітність по земельному податку та орендній платі у період з 13.12.2021 р. по 31.05.2023 р. не здійснювалась.

Відповідно до ст.136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб`єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно - господарську діяльність підприємства.

Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб підприємців та громадських формувань вбачається що, Громадська організація «Інвалідів «ВОДОЛЕЙ» є засновником Підприємства громадської організації «РЕАЛ МРАМОР», з розміром частки 150 000, 00 грн. Вищим органом управління Підприємства громадської організації «РЕАЛ-МРАМОР» також є його засновник - Громадська організація «Інвалідів «ВОДОЛЕЙ».

Верховний Суд у постанові від 05 серпня 2022 року у cправі № 922/2060/20 дійшов наступних висновків, а саме: «водночас ЗК України регламентує перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду. Відповідно до частин 1, 2 статті 120 цього Кодексу (у редакції, чинній на час набуття відповідачем права власності на нежитлову будівлю, розташовану на спірній земельній ділянці) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі № 924/856/20.

Таким чином, положення глави 15, статей 120, 125 ЗК України, статті 1212 ЦК України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Такий самий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17 .

Таким чином, з огляду на те, що Громадська організація «Інвалідів «ВОДОЛЕЙ», починаючи з 27.12.2019 р. та на даний час є власником цілісного майнового комплексу площею 2 780,9 кв.м. за адресою: м. Одеса, 21 км. Старокиївської дороги, 15, та з урахуванням вищевказаних норм земельного законодавства України та висновків Верховного Суду з подібних правовідносин, належним відповідачем у дані справі є Громадська організація «Інвалідів «ВОДОЛЕЙ».

Стосовно розміру грошових коштів, які підлягають стягненню з відповідача суд зазначає таке.

Згідно з п.п.14.1.136 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду щодо порядку застосування ст. 1212 ЦК України у випадку збереженні фактичними землекористувачами коштів за рахунок власника земельної ділянки, викладених у постановах від 23.05.2018 р. у справі № 629/4628/16-ц та від 13.02.2019 р. у справі № 320/5877/17, обов`язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок.

При цьому, коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель у 2021 р. становив 1,1 (застосовується у 2022 р.), а у 2022 р. 1,15 (застосовується у 2023 р.).

Цільове призначення вищевказаної земельної ділянки 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншї промисловості. Категорія земель землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.

Згідно з інформацією, зазначеною у листі Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради від 16.05.2023р. № 01-13/651, земельна ділянка використовується для експлуатації та обслуговування будівель АЗС та СТО.

Так відповідно до довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого від 12.05.2023 р., що додана до матеріалів даної справи, вбачається, що до складової частини об`єкта нерухомого майна - цілісного майнового комплексу площею 2 780,9 кв.м., розташованого за адресою: м. Одеса, 21 км. Старокиївської дороги, 15, входить склад палива (КI).

Паливо горючі природні або штучні тверді, рідкі або газоподібні речовини, які при спалюванні слугують джерелом теплової енергії.

Склад палива це приміщення, де розпорядник складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.

Таким чином, вважаємо, що ці фактичні обставини (наявність складу палива) є доказам того, що вказана земельна ділянка використовується ГО «Інвалідів «ВОДОЛЕЙ» для експлуатації та обслуговування будівель АЗС та СТО.

З урахуванням цього та відповідно до п.10 рішення Одеської міської ради від 20.09.2011р. № 1267-VI «Про затвердження фіксованих відсотків при визначенні ставок орендної плати за земельні ділянки в м. Одесі» фіксований відсоток при визначені орендної плати за використання вищевказаної земельної ділянки становить 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

На підставі зазначеного Департаментом земельних ресурсів Одеської міської ради розраховано розмір безпідставно збережених ГО «Інвалідів «ВОДОЛЕЙ» коштів за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 5110137600:03:002:0019 у період з 13.12.2021 р. по 31.05.2023 р., що складає 807 812,79 грн.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Згідно частини третьої статті 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

При цьому, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Роуз Торія проти Іспанії", параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", параграф 32).

Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі № 800/527/16.

У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов`язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави.

Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.

Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.

На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України.

Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 зазначено: "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі". "Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права" (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004).

Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю "питомою вагою" принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах"

З урахуванням вищенаведеного, заперечення відповідача до уваги судом не приймаються, суд вважає, що заперечення відповідача не спростовують позовні вимоги позивача..

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтовані, підтверджуються належними та допустимими доказами та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача відповідно до приписів ст.129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,

В И Р І Ш И В:

1. Позов Одеської міської ради до Громадської організації Інвалідів ВОДОЛЕЙ про стягнення 807 812,79 грн. задовольнити повністю.

2. Стягнути з Громадської організації Інвалідів ВОДОЛЕЙ (65029, м.Одеса, вул. Князівська, буд.9, код ЄДРПОУ 35358699) на користь Одеської міської ради (65026, м.Одеса, пл.Думська,1, код ЄДРПОУ 26597691) безпідставно збережені кошти у розмірі 807 812,79грн. (Вісімсот сім тисяч вісімсот дванадцять гривень 79коп.) на рахунок : населений пункт -Одеська ТГ, отримувач ГУК в Одеській області /м.Одеса/, код отримувача 37607526, банк отримувача -Казначейство України (ЕАП), номер рахунку UA 278999980314080544000015744, код класифікації доходів бюджету 24060300, найменування коду класифікації доходів бюджету "Інші надходження".

3.Стягнути з Громадської організації Інвалідів ВОДОЛЕЙ (65029, м.Одеса, вул. Князівська, буд.9, код ЄДРПОУ 35358699) на користь Одеської міської ради (65026, м.Одеса, пл.Думська,1, код ЄДРПОУ 26597691) судовий збір 12 117,19грн. (Дванадцять тисяч сто сімнадцять гривень 19коп.) на рахунок Юридичного департаменту Одеської міської ради, код 26302537, р/р UA 808201720344250211000034995, ДКСУ м.Київ, МФО 820172.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.241 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст рішення складений та підписаний суддею 27 грудня 2024 р.

Суддя Т.Г. Пінтеліна


Суд	Господарський суд Одеської області
Дата ухвалення рішення	17.12.2024
Оприлюднено	30.12.2024
Номер документу	124124877
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин

Пінтеліна Т.Г.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 17.12.2024 по справі 916/4254/23ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —916/4254/23

Рішення від 17.12.2024

Рішення
від 17.12.2024 по справі 916/4254/23
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ