Ухвала

від 30.12.2024 по справі 335/6611/24

ОРДЖОНІКІДЗЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

1 УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИСправа № 335/6611/24 1-кс/335/5304/2024

30 грудня 2024 року м. Запоріжжя

Слідчий суддя Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засіданні ОСОБА_2 , розглянувши клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 про скасування арешту майна, у кримінальному провадженні № 12024080000000248 від 11.06.2024 року, за ознаками кримінального правопорушення (злочину), передбаченого п.п. 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

До Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя надійшло клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 про скасування арешту майна, у кримінальному провадженні №12024080000000248 від 11.06.2024 року, за ознаками кримінального правопорушення (злочину), передбаченого п.п. 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України.

На обґрунтування клопотання заявник зазначив, що слідчим управлінням Головного управління Національної поліції в Запорізькій області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні за № 12024080000000248 від 11.06.2024 року за ознаками кримінального правопорушення (злочину), передбаченого п.п. 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України.

28.06.2024 в рамках вказаного кримінального провадження за адресою: Київська область, Фастівський район, с. Гатне, вулиці Лесі Українки, 15, було проведено обшук, в ході якого було виявлено та вилучено майно ОСОБА_4 , а саме: мобільний телефон «Iphone 14 pro max», ємністю на 128 ГБ, з сім-карткою «КИЇВСТАР» НОМЕР_1 , ІМЕЙ 1: НОМЕР_2 , ІМЕЙ 2: НОМЕР_3 та резиновим чохлом білого кольору.

03.07.2024 року ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя було задоволено клопотання слідчого слідчого управління Головного управління Національної поліції в Запорізькій області про арешт вище зазначеного майна.

Метою накладення арешту відповідно до ухвали слідчого судді було збереження речових доказів.

Сторона захисту вважає, що наразі відпали потреби в арешті вилученого майна, оскільки під час досудового розслідування було встановлено, що мобільний телефон «Iphone 14 pro max» не має відношення до кримінального провадження №12024080000000248 від 11.06.2024.

Заявник в судове засідання не з`явився, направив до суду заяву, в якій просив розглядати клопотання за його відсутності, вимоги клопотання підтримав.

Слідчий в судове засідання не з`явився, про день та час судового засідання повідомлявся у встановленому законом порядку.

Дослідивши клопотання та додані до нього матеріали, слідчий суддя дійшов наступного висновку.

Згідно ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Пунктом 1 частини 2 статті 170 КПК України визначено, що арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.

Частиною 3 статті 170 КПК України встановлено, що у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, віртуальні активи, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна (ч. 10 ст. 170 КПК України).

Із вказаної вище ухвали слідчого судді вбачається, що арешт на вказане майно накладений з метою збереження речових доказів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Відповідно до змісту клопотання, заявник вважає, що необхідність у застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна вже відпала.

Слідчий суддя приходить до висновку про наявність у заявника права на звернення до суду з клопотанням про скасування арешту майна.

Так, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Відповідно до Постанови Європейського Суду від 09.06.2005 по справі «Бакланов проти Російської Федерації», Постанови Європейського Суду від 24 березня 2005 року по справі «Фрізен проти Російської Федерації», судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним.

Між тим, статтею 28 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Критерії для визначення розумності строків кримінального провадження визначені ч. 3 ст. 28 КПК України, однак він має бути об`єктивно необхідним для прийняття процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.

Окрім того, Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).

З викладених вище норм КПК України та практики Європейського суду з прав людини, вбачається, що захист прав власника чи законного володільця майна, яке має значення для кримінального провадження, є пріоритетним, і ступінь втручання у право власності особи має бути співмірним потребам досудового розслідування.

Разом з цим, абз. 2 ч. 2 ст. 168 КПК України визначено, що процедура тимчасового вилучення саме електронних інформаційних систем, комп`ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв`язку для вивчення фізичних властивостей, які мають значення для кримінального провадження, здійснюється у разі, якщо вони безпосередньо зазначені в ухвалі суду.

При цьому, згідно з абз. 3 ч. 2 ст. 168 КПК України, забороняється тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп`ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв`язку (надалі електронні носії інформації), крім випадків, коли їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, або якщо такі об`єкти отримані в результаті вчинення кримінального правопорушення чи є засобом або знаряддям його вчинення, а також якщо доступ до них обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов`язаний з подоланням системи логічного захисту.

Так само і абз. 2 ч. 3 ст. 170 КПК України містить застереження щодо накладення арешту на комп`ютерні системи або їх частини, зокрема зазначено, що арешт на такі системи накладається лише у випадках, якщо вони отримані внаслідок вчинення кримінального правопорушення або є засобом чи знаряддям його вчинення, або зберегли на собі сліди кримінального правопорушення, або у випадках, передбачених пунктами 2, 3, 4 частини другою цієї статті, або якщо їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, а також якщо доступ до комп`ютерних систем чи їх частин обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов`язаний з подоланням системи логічного захисту.

Як бачимо, законодавець визначає посилені гарантії дотримання прав у зв`язку з вилученням названих вище електронних носіїв інформації, які є засобами швидкого спілкування осіб між собою та обміну великою за кількістю і обсягом інформацією, яка є досить «чутливою» та потребує захисту. Отже, ці електронні носії інформації фактично виокремлені із загального обсягу майна, яке може бути тимчасово вилученим під час обшуку, зокрема в частині, що стосується порядку такого вилучення.

Отже в подальшому вказаний вище електронний носій інформації підлягає подальшій перевірці органом досудового розслідування, з метою встановлення наявності чи відсутності того, що вони можуть містити відомості та інформацію, які можуть мати значення для кримінального провадження та в подальшому використовуватись як докази.

Під час судового розгляду клопотання власника майна стороною обвинувачення не надано доказів, що вилучений вказаний вище електронний носій інформації містить відомості, які мають значення для досудового розслідування та можуть бути використані, як доказ факту та обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. Не надані докази направлення такого електронного пристрою на експертне дослідження, а також не надано даних, що вказаний електронний пристрій оглянутий слідчим з залученням відповідних спеціалістів та на них виявлена інформація, яка має значення для справи.

Отже, виходячи з фактичних обставин кримінального провадження, встановлених в ході розгляду клопотання, слідчий суддя переконався в тому, що аналіз представлених матеріалів на даному етапі не виправдовує подальшого утримання органом досудового розслідування вилученого у ОСОБА_4 електронного пристрою з урахуванням спливу тривалого часу після вилучення та арешту такого майна.

Слідчий не навів аргументів щодо необхідності подальшого збереження арешту на таке майно, а також, що такий арешт є необхідним для подальшого проведення експертного дослідження, або такі об`єкти отримані в результаті вчинення кримінального правопорушення чи є засобом або знаряддям його вчинення.

Під час судового розгляду стороною обвинувачення не наведено додаткових аргументів щодо можливості проведення слідчих дій з використанням вилученого майна, тому з урахуванням позиції сторони обвинувачення, слідчий суддя приходить до висновку, що доказового значення у кримінальному провадженні вилучений електронний пристрій не має, а сторона обвинувачення мала достатньо часу для його огляду та копіювання необхідної інформації.

Таким чином, дослідивши матеріали клопотання, проаналізувавши зміст фабули кримінального правопорушення, в ході досудового розслідування якого накладено арешт на майно, слідчий суддя приходить до висновку про наявність підстав для скасування арешту.

Керуючись ст.ст. 2, 94, 98, 131, 132, 170-173, 174, 219, 284, 309, 376 КПК України, слідчий суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 про скасування арешту майна, у кримінальному провадженні № 12024080000000248 від 11.06.2024 року, за ознаками кримінального правопорушення (злочину), передбаченого п.п. 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України - задовольнити.

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03.07.2024 року справа № 335/6611/24 провадження 1-кс/335/3012/2024, з майна ОСОБА_4 , яке було вилучено 28.06.2024 року під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: з мобільного телефону «Iphone 14 pro max», ємністю на 128 ГБ, з сім-карткою «КИЇВСТАР» НОМЕР_1 , ІМЕЙ 1: НОМЕР_2 , ІМЕЙ 2: НОМЕР_3 та резиновим чохлом білого кольору.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_1