Рішення

від 26.12.2024 по справі 953/5255/24

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 953/5255/24

н/п 2/953/4609/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2024 року м. Харків

Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючогосудді - Власової Ю.Ю.

секретар судового засідання - Іоненко С.Р.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Департамент по взаємодії з правоохоронними органами та мобілізаційної роботи Харківської міської ради,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту по взаємодії з правоохоронними органами та мобілізаційної роботи Харківської міської ради про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог та доводів позивача.

ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м. Харкова з позовом, в якому просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за 53 робочих дні в сумі 39003,23 грн.

Аргументи учасників справи.

Відповідачем подано відзив на позов.

Рух справи.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова від 01.07.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд якої постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 30.07.2024 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені у повному обсязі.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 12.12.2024 зазначене судове рішення скасовано,та цивільнусправу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні.

У судовому засіданні позивач вимоги, викладені в позовній заяві, підтримав та просив задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову з підстав, наведених у заявах по суті.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

ОСОБА_1 працював у Департаменті по взаємодії з правоохоронними органами та цивільного захисту ХМР (нині - Департамент по взаємодії з правоохоронними органами та мобілізаційної роботи ХМР), і 15.01.2024 його звільнено за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, що підтверджується витягом з трудової книжки.

Згідно розрахункового листка (розрахунково-платіжна відомість за 01 місяць 2024 року) при звільненні відповідачем нарахована компенсація за 62 дні невикористаної відпустки в сумі 27132,44 грн.

Вказана компенсація разом з вихідною допомогою були виплачена 18.01.2024 згідно банківської виписки.

В зв`язку з незгодою з розміром нарахованої компенсації за дні невикористаної відпустки, а саме з тим, що така компенсація нарахована та виплачена лише за 62 дні, позивач звернувся до відповідача за відповідним роз`ясненням у якому просив повідомити, яка щорічна тривалість відпустки врахована при розрахунку кількості днів невикористаної ним відпустки, та які періоди (з дати по дату) враховано для обчислення стажу роботи, з якого здійснено розрахунок невикористаних днів відпустки. Якщо певні періоди не враховані для обчислення вказаного стажу, то просив зазначити, які саме це періоди, і з яких підстав вони не враховані.

Відповідний лист із запитом від 19.02.2024 отримано відповідачем 19.02.2024 року.

Однак, у своїй відповіді на вказаний лист (відповідь відповідача - лист від 27.02.2024 за № 279/01) відповідач не визнав факт неправильного нарахування компенсації за дні невикористаної відпустки, та підтвердив, що така компенсація начебто правильно нарахована за 62 дні невикористаної відпустки.

В зв`язку з чим, позивач повторно звернувся до відповідача з листом від 01.03.2024, який отримано відповідачем 01.03.2024.

Своїм листом від 29.03.2024 року за № 430/01 відповідач визнав факт неправильного нарахування компенсації за дні невикористаної відпустки, та в доданому до листа розрахунку (перерахунок невикористаної відпустки) вказав, що належить виплатити компенсацію за 101 день невикористаної відпустки, з яких компенсація виплачена лише за 62 дні, а за 39 ще не виплачена. Фактично компенсація за 39 дні невикористаної відпустки виплачена 28.03.2024 згідно банківської виписки.

Позивач вважає, що відповідач повинен був здійснити повний розрахунок при звільненні не пізніше 15.01.2024, в той час, як такий розрахунок в повному обсязі проведено відповідачем лише 28.03.2024. Затримка склала 72 календарних дні (з 16.01.2024 по 28.03.2024), або 53 робочих днів, що припадають на цей період.

Мотиви, з яких виходив суд, застосовані норми права та висновки суду.

Суд зазначає, що за приписами ч. 1ст.2ЦПКУкраїни завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Приймаючи дане рішення, суд виходить з диспозитивності та рівності сторін процесу, що сторони користуються рівними правами на власний розсуд. Кожна сторона зобов`язана довести перед судом ті обставини на які вона покликається.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Разом з тим, частиною першою статті 13 ЦПК України, передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

При цьому, згідно ч. 9 ст. 10 ЦПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

У своїй постанові від 26.06.2019 року в справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду відзначила наступне:

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Відповідно до п. 20Постанови Пленуму ВСУ N 13 від 24.12.1999 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці"судам роз`яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного судуу постанові від 16.01.2018 у справі N 61-590св17 висловив позицію, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Середній заробіток працівника судом розраховується відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 N 100.

Згідно ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи.

Згідно розрахункового листка (розрахунково-платіжна відомість за 01 місяць 2024 року) при звільненні відповідачем позивачу нарахована компенсація за 62 дні невикористаної відпустки в сумі 27132,44 грн.

Вказана компенсація разом з вихідною допомогою виплачена 18.01.2024 згідно банківської виписки.

В зв`язку з незгодою з розміром нарахованої компенсації за дні невикористаної відпустки, а саме з тим, що така компенсація нарахована та виплачена лише за 62 дні, позивач звернувся до відповідача за відповідним роз`ясненням.

Зокрема, він просив повідомити, яка щорічна тривалість відпустки врахована при розрахунку кількості днів невикористаної відпустки, та які періоди (з дати по дату) враховано для обчислення стажу роботи, з якого здійснено розрахунок невикористаних днів відпустки. Якщо певні періоди не враховані для обчислення вказаного стажу, то просив зазначити, які саме це періоди, і з яких підстав вони не враховані.

Відповідний лист з запитом від 19.02.2024 отримано відповідачем 19.02.2024.

Однак, у своїй відповіді на вказаний лист (відповідь відповідача - лист від 27.02.2024 за № 279/01) відповідач не визнав факт неправильного нарахування компенсації за дні невикористаної відпустки, та підтвердив, що така компенсація начебто правильно нарахована за 62 дні невикористаної відпустки.

В зв`язку з чим, позивач повторно звернувся до відповідача з листом від 01.03.2024, який отримано відповідачем 01.03.2024.

У повторному листі позивач наголошував на тому, що в розрахунку невикористаної відпустки, який є додатком до листа відповідача від 27.02.2024 за № 279/01, відповідач зазначив, що з 01.02.2023 по 19.11.2023 він перебував у відпустці без збереження заробітної плати, і що цей період не зараховано у стаж роботи, що дає право на щорічну основну відпустку.

В своєму розрахунку відповідач послався на ч. 3 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», та навів текст вказаної правової норми: «3. Протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про відпустки», без зарахування часу перебування у такій відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України «Про відпустки». Однак у вказаній редакції вказана правова норма викладена Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування надання та використання відпусток, а також інших питань» № 3494-ІХ від 22.11.2023. Вказаний закон набрав чинності 24.12.2023 року, про що свідчить сайт Верховної ради України «Законодавство України». Таким чином, ч. 3 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у вказаній редакції діє лише з 24.12.2023.

До 24.12.2023 ч. 3 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» діяла у такій редакції: «3. Протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про відпустки». Отже, до 24.12.2023 законодавство не містило норми, яка б передбачала не врахування періоду перебування у відпустці без збереження заробітної плати у стаж роботи, що дає право на щорічну основну відпустку.

Пункт 4 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про відпустки» містить норму, згідно якої, до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 6 цього Закону), зараховуються: 4) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заробітна плата у порядку, визначеному статтями 25 і 26 цього Закону.

Згідно ч. 4 ст. 9 Закону України «Про відпустки», час перебування у відпустках, зазначених у частинах першій і третій цієї статті, не зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 цього Закону. Вказаною нормою Закон України «Про відпустки» доповнено Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування надання та використання відпусток, а також інших питань» № 3494-ІХ від 22.11.2023, який набрав чинності 24.12.2023. Отже до 24.12.2023 Закон України «Про відпустки» також не містив норми про те, що період перебування у відпустці без збереження заробітної плати не зараховується у стаж роботи, що дає право на щорічну основну відпустку.

Згідно з статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Тому зміни, внесені в Закони України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та «Про відпустки» Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування надання та використання відпусток, а також інших питань» № 3494-ІХ від 22.11.2023 зворотної дії не мають.

Отже, з дня початку відпустки без збереження заробітної плати 01.02.2023 та весь період часу перебування в ній до 19.11.2023, діяли норми законодавства, а саме статті 9 та 26 Закону України «Про відпустки», які передбачали врахування у стаж роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, періоду перебування у відпустці без збереження заробітної плати.

Позивач просив відповідача включити період перебування у відпустці без збереження заробітної плати з 01.02.2023 по 19.11.2023 у стаж роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, та відповідно донарахувати за цей період компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку.

Крім того, позивач просив відповідача донарахувати компенсацію за невикористану додаткову відпустку за 2023 рік 15 днів. Таке донарахування просив здійснити з огляду на те, що весь 2023 рік повинен бути зарахований в стаж, що дає право на додаткову відпустку до 31.01.2023 простій; 31.12.2024 по 19.11.2023 перебування у відпустці без збереження заробітної плати у період, коли законодавство не містило норми про те, що період перебування у відпустці без збереження заробітної плати не зараховується у стаж роботи, що дає право на відпустку; з 20.11.2023 по 31.12.2023 період роботи.

Своїм листом від 29.03.2024 за № 430/01 відповідач визнав факт неправильного нарахування компенсації за дні невикористаної відпустки, та в доданому до листа розрахунку (перерахунок невикористаної відпустки) вказав, що позивачу належить виплатити компенсацію за 101 день невикористаної відпустки, з яких компенсація виплачена лише за 62 дні, а за 39 ще не виплачена. Фактично компенсація за 39 дні невикористаної відпустки виплачена позивачу 28.03.2024 року, що підтверджується банківською випискою.

Таким чином, повний розрахунок при звільненні з позивачем проведено 28.03.2024.

Згідно ст.116КЗпПУкраїнипри звільненніпрацівникавиплатавсіх сум,щоналежатьйому відпідприємства,установи,організації,провадитьсявдень звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Як установлено судовим розглядом, відповідач повинен був здійснити повний розрахунок при звільненні з позивачем не пізніше 15.01.2024, в той час, як такий розрахунок у повному обсязі проведено лише 28.03.2024. Затримка склала 72 календарних дні (з 16.01.2024 по 28.03.2024), або 53 робочих днів, що припадають на цей період.

Своїм листом від 23.04.2024 за № 538/01, з врахуванням доданого розрахунку кількості днів та середнього заробітку, відповідач повідомив позивача про те, що середній заробіток за два місяці перед звільненням, з 01.11.2023 по 31.12.2023 становить 22077,44 грн. (або 735,91 грн. за 1 день виходячи з розрахунку: 30 робочих днів).

Згідно пункту2Порядкуобчисленнясередньої заробітноїплати,затвердженогопостановоюКМУ від08.02.1995№100,обчисленнясередньоїзаробітної платидляоплатичасу відпусток,наданняматеріальної(грошової)допомогиабовиплати компенсаціїзаневикористанівідпустки проводитьсявиходячизвиплат заостанні12календарнихмісяцівроботи,щопередуютьмісяцю наданнявідпустки,наданняматеріальної(грошової)допомогиабовиплати компенсаціїзаневикористанівідпустки.Обчисленнясередньоїзаробітної платидлявиплатикомпенсації заневикористанівідпустки,наякіпрацівник набувправодо31.12.2023,проводитьсявиходячиз виплат,нарахованиху2023році.Працівникові,якийпропрацювавна підприємстві,вустанові,організаціїчиу фізичноїособи-підприємцяабофізичної особи,яківмежах трудовихвідносинвикористовуютьпрацю найманихпрацівників,меншероку,середнязаробітнаплата обчислюєтьсявиходячизвиплат зафактичнийчасроботи,тобтозпершого числамісяцяпісляоформлення нароботудопершого числамісяця,вякомунадається відпусткаабовиплачуєтьсякомпенсація заневикористанувідпустку,матеріальна(грошова)допомога.Якщопрацівникаприйнято (оформлено)нароботуне зпершогочисламісяця,протедатаприйняття нароботуєпершим робочимднеммісяця,тоцеймісяць враховуєтьсядорозрахунковогоперіоду якповниймісяць.Увсіхінших випадкахсереднязаробітнаплата обчислюєтьсявиходячизвиплат заостаннідвакалендарні місяціроботи,щопередуютьмісяцю,вякомувідбувається подія,зякоюпов`язана відповіднавиплата.Якщопротягомостанніх двохкалендарнихмісяців,щопередуютьмісяцю,вякомувідбувається подія,зякоюпов`язана відповіднавиплата,працівникнепрацював,середнязаробітнаплата обчислюєтьсявиходячизвиплат запопереднідвамісяці роботи. Працівникам плаваючого складу суден флоту рибної промисловості і працівникам, зайнятим на підприємствах із сезонним характером виробництва, з урахуванням значного коливання протягом року заробітної плати, в інших випадках збереження середньої заробітної плати вона може обчислюватися виходячи з виплат за 12 календарних місяців. Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. З розрахункового періоду також виключається час, за який відсутні дані про нараховану заробітну плату працівника внаслідок проведення бойових дій під час дії воєнного стану. Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п`ятого пункту 4 цього Порядку.

Таким чином, для виплати середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку по день фактичного розрахунку повинна братися середня заробітна плата виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, тобто за листопад та грудень 2023 року.

Що стосується доводів відповідача про те, що позивачем пропущено строк звернення до суду із даним позовом, суд зазначає про те, що строк з якого починається обчислення тримісячного строку для звернення до суду з позовом щодо стягнення середнього заробітку за весь часзатримки по день фактичного розрахунку при звільненні, визначений на рівні Конституційного Суду України. В резолютивній частині рішення Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, від 22.02.2012 № 4-рп/2012, справа № 1-5/2012, зазначено, що «в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 № 755/12623/19 зроблено висновок, аналогічний висновку Конституційного суду України у вищезгаданій справі, та зазначено що «на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI, не поширюється та застосовується тримісячний строк звернення до суду, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.».

Таким чином, строк на звернення позивача до суду з позовом почав обчислюватися з 29.03.2024, тобто з наступного дня після дня отримання мною повного (остаточного) розрахунку.

Крім наведеного, слід врахувати, що на цей час в Україні зупинено перебіг позовної давності. Так, законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» від 08.11.2023 № 3450-ІХ, який набрав чинності 30.01.2024, пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладено у такій редакції:

«19. У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану».

Отже, перебіг позовної давності, який розпочався 29.03.2024, одразу був зупинений на період дії воєнного стану в Україні.

Що стосується застосування до спірних правовідносин Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, то таке твердження відповідача суд вважає безпідставним, оскільки усталена судова практика свідчить про те, що показник середнього заробітку для цілей застосування ч. 1 ст. 117 КЗпП України слід визначати саме на підставі Порядку.

У постановах Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16, від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19, на які посилається відповідач, сформовані правові позиції щодо сплати судового збору, відтак, вони не є релевантними до даного цивільного спору, і не можуть застососуватися до спірних правовідносин, що склалися між сторонами.

Що стосується доводів відповідача про зменешення сум, що підлягає стягненню на користь позивача, суд звертає увагу на те, що постановаВерховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на яку посилається відповідач, зазначає, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов та з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України.

Проте, вказана постанова Верховного Суду ухвалена в умовах іншого правового регулювання, і тому не може бути застосована до спірних правовідносин. Так, до 19.07.2022 року ч. 1 ст. 117 КЗпП України мала наступну редакцію: «В разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.».

Однак, з 19.07.2022 року ч. 1 ст. 117 КЗпП України викладена у такій редакції: «У разіневиплати звини роботодавцяналежних звільненомупрацівникові суму строки,визначені статтею116цього Кодексу,при відсутностіспору проїх розмірпідприємство,установа,організація повиннівиплатити працівниковійого середнійзаробіток завесь часзатримки подень фактичногорозрахунку,але небільш якза шістьмісяців.»- Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізацїї трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ.

Отже, до 19.07.2022 період виплати середнього заробітку, що міг бути стягнутим з роботодавця, не був обмежений часовими рамками. Однак, на сьогоднішній день середній заробіток може бути стягнутий лише за 6 місяців.

Як посвідчується матеріалами справи, звертаючись неодноразово до відповідача із листами, які стосувалися неповного розрахунку при звільненні, позивач не допускав затягування в питанні виплати йому повної суми при звільненні. Відтак, суд вважає, що позивач вчиняв активні дії, направлені на поновлення відповідачем його порушеного права, і його дії неможна розцінювати, як бездіяльість, направлену на штучне збільшення періоду затримки в розрахунку.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Цивільне процесуальне законодавство закріплює положення щодо того, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. При цьому жодні докази для суду не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК).

З урахуванням тієї обставини, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування доводів позивача ОСОБА_1 і, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Інші доводи і заперечення відповідача означених висновків суду не спростовують.

При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Судові витрати.

За приписами ч. 1ст.133ЦПКУкраїни судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, а саме - судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору.

Частиною 8 ст.141ЦПКУкраїни встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Керуючись ст.ст. 2, 3, 4, 5, 11, 12, 13, 81, 141, 263-265, 280-284 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

у х в а л и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , - задовольнити.

Стягнути з Департаменту по взаємодії з правоохоронними органами та мобілізаційної роботи Харківської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 39003 (тридцять дев`ять тисяч три) гривні 23 копійки.

Стягнути з Департаменту по взаємодії з правоохоронними органами та мобілізаційної роботи Харківської міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень:http://www.reyestr.court.gov.ua.

Позивач ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач Департамент по взаємодії з правоохоронними органами та мобілізаційної роботи Харківської міської ради, м. Харків, м-н. Конституції, 7, ЄДРПОУ 34469193.

Повний текст рішення складений і підписаний 30.12.2024.

Суддя Ю.Ю. Власова