Постанова

від 27.12.2024 по справі 180/1891/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/10117/24 Справа № 180/1891/24 Суддя у 1-й інстанції - Тананайська Ю. А. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 грудня 2024 року Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого - Ткаченко І.Ю.,

суддів: Пищиди М.М.,Свистунової О.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування виконкому Марганецької міської ради про надання дозволу на реєстрацію неповнолітньої доньки без згоди матері

за апеляційною скаргою адвоката Левицької Юлії Василівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1

на ухвалу Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2024 року про відмову у відкритті провадження,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування виконкому Марганецької міської ради про надання дозволу на реєстрацію неповнолітньої доньки без згоди матері.

Ухвалою Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2024 року відмовлено у відкритті провадженні у справі.

В апеляційній скарзі адвокат Левицька Ю.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2024 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що даний позов подано виключно в інтересах дитини, яка проживає тривалий час за адресою реєстрації батька, та мати якої з 2016 року з ними не проживає, будучи громадянку російської федерації, донькою не цікавиться та на зв`язок не виходить. Звертає увагу на те, що відповідно до частини 9 статті 28 ЦПК України позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред`являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи). Таким місцем є саме адреса реєстрації позивача де проживає донька сторін і де до 2016 року проживала відповідачка. Іншого шляху для захисту прав дитини у ситуації, що склалася немає.

Згідно з п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.

Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. (п.4 ч.4 ст.19 ЦПК України).

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у відкритті провадження суд першої інстанції керувався вимогами п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України та виходив з того, що оскільки відповідач є громадянкою російської федерації, зареєстрованого місця проживання та майна на території України не має, належного підтвердження того, що ОСОБА_2 проживала чи перебувала на території України позивачем не надано, позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства судами України.

Колегія суддів не погоджується з такими висновком суду першої інстанції у зв`язку з наступним.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією права і свободи, визначенні в розділі І Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення у справі "Кутіч проти Хорватії", заява N 48778/99).

Україна, як учасниця Конвенції, повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно уникати надто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя, що кореспондується із положеннями статті 4 ЦПК України, з огляду на які, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За положеннями ст. ст. 55, 124 Конституції України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: верховенство права, який передбачає право на справедливий суд та пропорційність.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Частиною першою статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи (п.1 ч.1 та ч.5 ст.186 ЦПК України).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування виконкому Марганецької міської ради про надання дозволу на реєстрацію неповнолітньої доньки без згоди матері. У позові просив суд надати йому дозвіл на реєстрацію малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , без згоди матері ОСОБА_2 .

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів. Позов складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відмовляючи у відкритті провадження суд першої інстанції керувався вимогами п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України та зазначив, що відповідачка є громадянкою російської федерації, зареєстрованого місця проживання та майна на території України не має, належного підтвердження того, що ОСОБА_2 проживала чи перебувала на території України не надано, а тому позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства судами України.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до частини другої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

За приписами частини першої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Частиною 3 вказаної норми закону місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Відповідно до частини четвертої статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання особи за заявою законного представника здійснюється за згодою інших законних представників.

Оскільки такої згоди між батьками дитини не було досягнуто, позивач звернувся із даним позовом.

Відповідно до частини першої статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Закон України «Про охорону дитинства» визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.

Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є (частина перша статті 16 Закону України «Про міжнародне право»).

Частиною першою статті 75 Закону України «Про міжнародне право» встановлено, що підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону статті 76 цього Закону.

Підстави визначення підсудності справ судам України встановлено статтею 76 закону України «Про міжнародне приватне право», зокрема згідно із пунктом 12 частини першої цієї статті суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, дія якого триває до теперішнього часу.

У зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з російською федерацією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства російської федерації в Україні у зв`язку із припиненням його роботи на території України.

До висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і російською федерацією, на основі аналізу наведених вище норм права та фактичних обставин, дійшов Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782 св 21), у постанові від 08 червня 2022 року у справі №490/9551/19, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17, провадження № 14-167 цс 20, (пункт 58).

Згідно до ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Втім у даному випадку позов поданий за місцем офіційної реєстрації позивача в інтересах дитини, оскільки у нього відсутня фізична можливість з поважних причин виїхати до місця проживання відповідачки, то відповідно до вказаних норм цивільного процесуального права зазначені судом в ухвалі мотиви мають формальний характер, що не впливають на можливість розгляду справи.

Відповідно до роз`яснень постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ" №3 від 1 березня 2013 року суди мають враховувати, що забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовуються судами при розгляді справ як джерело права. Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя, ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд. Основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

З огляду на викладене, суд першої інстанції помилково відмовив у відкритті провадження, чим допустив надмірний формалізм і непропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.

У зв`язку з цим, викладені в апеляційній скарзі доводи позивача колегія суддів визнає такими, що заслуговують на увагу.

Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції порушив норми процесуального права, що відповідно до пункту 4 частини 1 статті 379 ЦПК України є підставою для її скасування із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст.367, 374, 379, 381-383 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Левицької Юлії Василівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2024 року про відмову у відкритті провадження - скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Судді: