Рішення

від 02.12.2024 по справі 569/24026/23

КУЗНЕЦОВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 569/24026/23

Провадження № 2/565/162/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 грудня 2024 року м.Вараш

Кузнецовський міський суд Рівненської області в складі:

головуючого судді Незнамової І.М.,

з участю: секретаря судового засідання Нафєєвої Н.В.,

позивача (в режимі відеоконференції) ОСОБА_1 ,

представника відповідача (в режимі відеоконференції) Паски В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Кузнецовського міського суду Рівненської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях про визнання недійсними підпунктів договорів купівлі-продажу,

В С Т А НО В И В:

До Кузнецовського міського суду Рівненської області за підсудністю з Рівненського міського суду Рівненської області надійшла позовна заява ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях про визнання недійсними підпунктів договорів купівлі-продажу, в якій позивачі просять:

- визнати недійсним підпункт 6.4.1. пункту 6.4. Договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації - окремого майна, за адресою: АДРЕСА_1 та №2 промислової зони, будинок АДРЕСА_2 , укладеного 13 липня 2020 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях та ОСОБА_2 за результатами електронного аукціону, оформленого протоколом про результати електронного аукціону №UA-PS-2020-05-22-00007-3 від 14 червня 2020 року.

- визнати недійсним підпункт 6.4.1. пункту 6.4. Договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації - окремого майна, за адресою: АДРЕСА_1 та №2 промислової зони, будинки АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , укладеного 15 липня 2020 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях та ОСОБА_2 за результатами електронного аукціону, оформленого протоколом про результати електронного аукціону №UA-PS-2020-05-22-000072-3 від 16 червня 2020 року.

- визнати недійсним підпункт 6.4.1. пункту 6.4. Договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації - окремого майна, за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_9 промислової зони, будинки АДРЕСА_10 , АДРЕСА_11 (корп.1), АДРЕСА_12 , укладеного 15 липня 2020 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях та ОСОБА_2 за результатами електронного аукціону, оформленого протоколом про результати електронного аукціону №UA-PS-2020-05-28-000093-3 від 16 червня 2020 року.

-визнати недійснимпідпункт 6.4.1.пункту 6.4.Договору купівлі-продажуоб`єктамалої приватизації-окремого майна,за адресою: АДРЕСА_1 та №2промислової зони,будинки АДРЕСА_13 , АДРЕСА_14 , АДРЕСА_15 , АДРЕСА_16 ,укладеного 16липня 2020року міжРегіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях та ОСОБА_1 за результатами електронного аукціону, оформленого протоколом про результати електронного аукціону №UA-PS-2020-05-28-000028-3 від 22 червня 2020 року.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що положення оспорюваних договорів купівлі-продажу, які визначені у п.6.4.1., що передбачають зобов`язання покупців розібрати об`єкт приватизації, суперечать Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», порушують права особи на мирне володіння своїм майном. На переконання позивачів, законом визначений вичерпний перелік умов, які орган приватизації може передбачити у договорі купівлі-продажу. При цьому, у законодавстві не передбачено право органу приватизації передбачати у договорах купівлі-продажу умови на власний розсуд. Також, в обґрунтування вимог посилаються на положення ст.203 Цивільного кодексу України, ч.2, ст.26 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» та ст.19 Конституції України, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Зазначають, що у спосіб передбачений законом (проведення аукціону) вони набули право власності на нерухоме майно, сплатили його вартість, однак орган приватизації передбачив у спірних Договорах купівлі-продажу умови, які законом не передбачені.

Ухвалою Кузнецовського міського суду Рівненської області від 20 травня 2024 року вказаний позов прийнятий до розгляду, у справі відкрито провадження, розгляд справи ухвалено проводити в порядку загального позовного провадження.

13 червня 2024 року відповідачем - Регіональним відділеннямФонду державногомайна Українипо Рівненськійта Житомирськійобластях досуду надіслановідзив,у якомувідповідач вказує,що позовнівимоги позивачівне визнають.На обґрунтуваннясвоєї позиціївідповідач посилаєтьсяна те,що покупці-позивачі намомент участів аукціонахбули обізнаніз умовамиприватизації таподали письмовізгоди щодовзяття насебе зобов`язаньза договорамикупівлі-продажу,тому вважає,що упозивачів відсутніпідстави длявизнаннянедійснимипідпунктів договорівкупівлі-продажу, у зв`язку з чим просить відмовити у задоволенні позову.

У судове засідання позивач ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, не з`явився, подав до суду заяву, в який просить провести розгляд справи без його участі, де також зазначає, що позов підтримує в повному обсязі.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав в повному обсязі, надав пояснення, які за змістом повторюють обґрунтування вимог позовної заяви та просив позов задовольнити.

Додатково зауважив, що підставами для включення в договори купівлі-продажу майна оспорюваних підпунктів 6.1.4. пунктів 6.4. є розміщення об`єктів приватизації в охоронній зоні Рівненської АЕС, яка є об`єктом критичної інфраструктури. При цьому, вказав, що відповідач жодних претензій, зауважень чи застережень з цього приводу від Рівненської АЕС не отримував, з відповідним запитом щодо необхідності розібрати об`єкти приватизації, зазначені у договорах купівлі-продажу, до Рівненської АЕС не звертався, що свідчить про те, що відповідач на власний розсуд визначив необхідність включення до оспорюваних договорів підпунктів 6.1.4. пунктів 6.4,які найого думкує такими,що суперечатьзакону. Окрім того, звертає увагу, що об`єкти приватизації були виставлені на аукціоні, відповідно оцінені і вони з братом, як покупці, сплатили кошти саме за об`єкти приватизації. Також вказує, що Фонд державногомайна Українисвоїм листомвід 24серпня 2022року,у зв`язкуіз форс-мажорнимиобставинами,продовжив термінвиконання зобов`язань,зазначених удоговорах купівлі-продажу,в частині,що зобов`язуєрозібрати об`єктиприватизації,на строкдії форс-мажорнихобставин.

У судовому засіданні представник відповідача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях - Паска В.В. просив відмовити у задоволенні позову з наведених у відзиві підстав.

Відповідаючи на запитання, підтвердив, що Фонд державного майна України з запитом щодо необхідності розібрати об`єкти приватизації, зазначені у договорах купівлі-продажу, до Рівненської АЕС не звертався, жодних претензій,зауважень чизастережень зцього приводу,напередодні,в ходічи післяпроведення аукціонувід РівненськоїАЕС неотримував.Також підтвердив,що наданий часФонд державногомайна Українисвоїм листомвід 24серпня 2022року,у зв`язкуіз форс-мажорнимиобставинами,продовжив термінвиконання зобов`язань,зазначених удоговорах купівлі-продажу,в частині,що зобов`язуєрозібрати об`єктиприватизації,на строкдії форс-мажорнихобставин.

Заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1 , представника відповідача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях - Паску В.В, суд, дослідивши та оцінивши в сукупності докази у справі, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до Регіональноговідділення Фондудержавного майнаУкраїни поРівненській таЖитомирській областяхпро визнаннянедійсними підпунктівдоговорів купівлі-продажу підлягають задоволенню у повному обсязі.

Підставами для такого висновку суду є наступне.

Судом встановлено, що 13 липня 2020 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях та Таборовцем Олександром Петровичем, за результатами електронного аукціону №UA-РS-2020-05-22-00007-3 від 14 червня 2020 року, укладено договір купівлі-продажу об`єкта малої приватизації - окремого майна, за адресою: АДРЕСА_1 та №2 промислової зони, будинок АДРЕСА_2 .

15 липня 2020 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях та Таборовцем Олександром Петровичем, за результатами електронного аукціону №UA-РS-2020-05-22-000072-3 від 16 червня 2020 року, укладено договір купівлі-продажу об`єкта малої приватизації - окремого майна, за адресою: АДРЕСА_1 та №2 промислової зони, будинки АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_17 , АДРЕСА_18 .

15 липня 2020 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях та Таборовцем Олександром Петровичем, за результатами електронного аукціону №UA-РS-2020-05-28-000093-3 від 16 червня 2020 року, укладено договір купівлі-продажу об`єкта малої приватизації - окремого майна, за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_9 промислової зони, будинки АДРЕСА_10 , АДРЕСА_11 (корп.1), АДРЕСА_12 .

16 липня 2020 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях та Таборовцем Андрієм Петровичем, за результатами електронного аукціону №UA-РS-2020-05-28-000028-3 від 22 червня 2020 року, укладено договір купівлі-продажу об`єкта малої приватизації - окремого майна, за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_9 промислової зони, будинки АДРЕСА_13 , АДРЕСА_14 , АДРЕСА_15 , АДРЕСА_16 (надалі по тексту-Договори).

Відповідно до п.1.1. Договорів Продавець зобов`язується передати у власність Покупцю, котрий став переможцем електронного аукціону, об`єкт малої приватизації, а Покупець зобов`язується прийняти Об`єкт приватизації, сплатити ціну його продажу і виконати визначені в Договорі умови.

Пунктом 3.1. Договорів встановлено, право власності на Об`єкт приватизації переходить до Покупця після сплати в повному обсязі ціни продажу Об`єкта приватизації разом із неустойкою (у разі її нарахування). Державна реєстрація права власності на нерухоме майно, що є предметом даного договору проводиться після повного розрахунку.

Вказаний предмет договорів у повній мірі узгоджується із ч.6 ст.26 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» в редакції від 02 квітня 2020 року, право власності на об`єкт приватизації переходить до покупця після сплати в повному обсязі ціни продажу об`єкта разом з неустойкою (у разі її нарахування), крім випадків переходу права власності на пакет акцій.

Відповідно до п.4.2 Договорів передача Об`єкта приватизації Продавцем і прийняття його Покупцем засвідчуються актом приймання-передачі, який підписується Сторонами та скріплюється печатками (за наявності).

Механізм та порядок приватизації державного майна повною мірою врегульований Законом України «Про приватизацію державного і комунального майна» в редакції від 02 квітня 2020 року, тобто в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин.

Пунктом 22 ч.1 ст.1 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», дане визначення терміну приватизація державного або комунального майна (далі - приватизація) - платне відчуження майна, що перебуває у державній або комунальній власності, на користь фізичних та юридичних осіб, які відповідно до цього Закону можуть бути покупцями.

Частиною 1 ст.2 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» встановлено, що основною метою приватизації є прискорення економічного зростання, залучення іноземних і внутрішніх інвестицій, зменшення частки державної або комунальної власності у структурі економіки України шляхом продажу об`єктів приватизації ефективному приватному власнику.

Частиною 6 ст.26 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» в редакції від 02 квітня 2020 року визначено, що право власності на об`єкт приватизації переходить до покупця після сплати в повному обсязі ціни продажу об`єкта разом з неустойкою (у разі її нарахування), крім випадків переходу права власності на пакет акцій.

З наведеної норми вбачається, що з моменту оплати ціни продажу за Договором купівлі- продажу, покупець є власником приватизованого майна.

Факт сплати позивачем ОСОБА_2 ціни продажу об`єкта приватизації за результатами електронних аукціонів підтверджується копіями платіжних доручень, долучених до позовної заяви за №TR.25455 від 24 липня 2020 року на суму 451 283,76 грн., за №1 від 13 серпня 2020 року на суму 7 660 399,02 грн., за №TR.25646 від 24 липня 2020 року на суму 1 396 422,47 грн.

Відповідно, сплата позивачем ОСОБА_1 ціни продажу об`єкта приватизації за результатом електронного аукціону підтверджується копією платіжного доручення за №TR.25081 від 24 липня 2020 року на суму 921 652,27 грн.

Таким чином, сплативши ціну продажу за Договором купівлі-продажу, позивач ОСОБА_2 став власником приватизованого майна, згідно Договорів від 13 липня 2020 року, від 15 липня 2020 року, та від 15 липня 2020 року. Відповідно, до позивача ОСОБА_1 перейшло право власності на об`єкт приватизації за Договором від 16 липня 2020 року.

Також встановлено, що за фактом передачі об`єктів приватизації, між відповідачем - Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях та позивачами ОСОБА_2 , ОСОБА_1 підписані Акти прийому-передачі державного майна від 27 липня 2020 року, що свідчить про передачу об`єктів приватизації, відповідно до Договорів купівлі-продажу позивачам.

У свою чергу, відповідно до п.6.4. укладених договорів, з моменту переходу права власності на Об`єкт приватизації Покупець зобов`язаний виконати умови продажу Об`єкта приватизації, передбачені умовами аукціону зобов`язання Покупця, а саме: підпунктів 6.4.1., враховуючи обмеження, встановлені Законами України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» та «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об`єктів», однією із умов продажу об`єкта буде - розібрати об`єкт приватизації та привести земельну ділянку, на якій він розташований, в придатний для використання стан та провести державну реєстрацію знищення об`єкта приватизації протягом 2 років з моменту підписання акту приймання-передачі об`єкта.

У відповідності до ч.2 ст.26 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», до договору купівлі-продажу включаються передбачені умовами аукціону, викупу зобов`язання сторін щодо:

-збереження основних видів діяльності підприємства;

-технічного переозброєння, модернізації виробництва (сума інвестицій) та енергомодернізації об`єкта;

-виконання встановлених мобілізаційних завдань;

-погашення боргів із заробітної плати та перед бюджетом, простроченої кредиторської заборгованості підприємства;

-забезпечення соціальних гарантій працівникам згідно з вимогами трудового законодавства;

-вимог та додаткових обмежень природоохоронного законодавства щодо користування об`єктом;

-оплати послуг юридичних та фізичних осіб (у разі їх залучення), пов`язаних із виконанням заходів з приватизації об`єктів державної власності, зокрема:

-проведення обов`язкового екологічного аудиту у випадках, передбачених законодавством;

-надання послуг радника у випадках, передбачених цим Законом;

-проведення оцінки майна в процесі приватизації у випадках, передбачених цим Законом.

Таким чином, законом визначений вичерпний перелік умов, які орган приватизації може передбачити у договорі купівлі-продажу, при цьому, у законодавстві не передбачено право органу приватизації передбачати у договорах купівлі-продажу умови на власний розсуд, що суперечить ст.19 Конституції України.

З огляду на вищевикладене вбачається, що Позивачі у спосіб, передбачений законом (проведення аукціону) набули право власності на майно, однак орган приватизації всупереч вимогам законодавства передбачив у спірних Договорах купівлі-продажу п.п.6.4.1- «розібрати об`єкт приватизації та привести земельну ділянку, на якій він розташований, в придатний для використання стан та провести державну реєстрацію знищення об`єкта приватизації протягом 2 років з моменту підписання акту приймання-передачі об`єкта», вказана умоване передбаченаст.26Закону України«Про приватизаціюдержавного ікомунального майна»,тобто наявнийдефект (незаконність)змісту правочину,тому п.п.6.4.1.Договорів фактично позбавляє Позивачів права мирного володіння своїм майном та порушує засади та принципи, на яких здійснюється приватизація державного майна.

Посилання відповідача у відзиві на подання позивачами письмової згоди щодо взяття на себе зобов`язань за договорами купівлі-продажу жодним чином не спростовує доводів щодо порушення прав позивачів на мирне володіння своїм майном за оскаржуваними договорами купівлі-продажу об`єкта малої приватизації.

Окрім того, положеннями Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» не передбачено включення до умов договорів зобов`язання про розібрання та знищення об`єкта приватизації.

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приймає до уваги вищевикладені встановлені обставини справи, а також наступне.

Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Положеннямист.41 Конституції України, серед іншого, визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч.ч.3,4 ст.13Конституції України власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до ч.ч.2,3ст.13 ЦК Українипри здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб чи завдати шкоди довкіллю. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживанням права в інших формах.

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст.203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до п.п.2,8Постанови пленуму Верховного Суду Українивід 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», судам необхідно враховувати, що згідно з статтями 4,10та203 ЦКзміст правочину не може суперечитиЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно доКонституції Українита ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановленихКонституцією Українита законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно доКонституції України(статті1,8 Конституції України).

Відповідно до роз`яснень в п.2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29 травня 2013 року «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п`ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Отже, чинним законодавством визначено, що договір може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (зобов`язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

При цьому, зміст правочину, відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України, не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до роз`яснень, наведених в Постанові Пленуму Верховного суду України №9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами .

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу містить 3 норми або правила, що визначені у справі «Спорронг та Лоннрот проти Швеції»: «Ця стаття містить три окремі норми. Перша норма, яка має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма стосується випадків позбавлення майна і підпорядковує його певним умовам - вона міститься в другому реченні частини першої. Третя норма визнає, що держави мають право, зокрема, контролювати використання майна, відповідно до загальних інтересів, шляхом запровадження законів, які вони вважають необхідними для забезпечення такої мети; ця норма міститься в частині другій».

За практикою ЄСПЛ статтю 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосовувати для захисту правомірних очікувань щодо певного стану речей у майбутньому. Зокрема такий висновок ЄСПЛ навів у справі «Пайн Велі Девелопмент Лтд та інші проти Ірландії».

Згідно з усталеною прецедентною практикою ЄСПЛ основу принципу правової визначеності утворює ідея передбачуваності (очікуваності) суб`єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає існуючим в суспільстві нормативним приписам.

Загалом як видно з практики ЄСПЛ «правомірні очікування» пов`язані не лише з діями державних органів, навіть якщо вони діють помилково, але й з поведінкою особи, яка має такі сподівання щодо майбутнього стану речей. Така поведінка повинна бути саме правомірною, тобто відповідати усім вимогам закону щодо отримання певного рішення відповідного уповноваженого органу.

У свою чергу, Позивачами дотримано усіх вимог законодавства та вчинено усіх необхідних дій, що вимагаються при здійсненні приватизації державного майна (прийнято участь в аукціоні, визнано переможцем аукціону, сплачено кошти за об`єкт приватизації).

У справі «Суханов та Ільченко проти України» (рішення від 26 червня 2014 року, пункт 35) ЄСПЛ зазначив, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia) [ВП], заява 44912/98, п.52, ЄСПЛ 2004-IX).

Відповідно до частини 4 статті 10 Цивільного процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Виходячи із наведених вище норм права, очікування позивачів для отримання задоволення своїх вимог були засновані на законі, поведінка позивачів відповідає критеріям добросовісності.

У доповіді Венеційської комісії, схваленій на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року, на підставі аналізу правових систем європейських держав у пошуках спільних елементів, характерних для «верховенства права», запропоновано щонайменше 6 необхідних елементів, яких необхідно дотримуватися не лише формально, але й по суті.

Такими є:

1) законність, включно з прозорим, підзвітним і демократичним процесом прийняття законів;

2) правова визначеність;

3) заборона довільності у прийнятті рішень;

4) доступ до правосуддя, що здійснюється незалежним і безстороннім судом, включно з можливістю оскаржити в суді адміністративні акти;

5) повага до прав людини;

6) недискримінація і рівність перед законом.

ЄСПЛ підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії», «Онер`їлдіз проти Туреччини», «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» і «Москаль проти Польщі»). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії» і «Тошкуце та інші проти Румунії») і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» і «Беєлер проти Італії»). Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі»). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, «inter alia», санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки»).

Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення у справі «Лелас проти Хорватії»).

Таким чином, необхідним критерієм гарантій дотримання «права власності» є здійснення власником (користувачем) майна всіх дій в порядку та на умовах визначених законом, як «добросовісним власником», що й було дотримано позивачами, разом з тим принцип «належного урядування» не був дотриманий Відповідачем.

Насамперед, застосовуючи норми статті 1 Першого протоколу до Конвенції та практику ЄСПЛ, необхідно зазначити, що поняття майна або власності підлягає автономному тлумаченню та може відрізнятися від тлумачення на рівні національного законодавства. Зміст поняття «майна» та те, чи стосується справа «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, необхідно розглядати у світлі практики ЄСПЛ. Так ЄСПЛ розглядав справи щодо порушення права власності, в яких об`єктами спору були «правомірні очікування»/«законні сподівання», як право вчиняти певні дії відповідно до виданого державними органами дозволу (наприклад, у справах «Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії», «Стрейч проти Сполученого Королівства»).

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме:

1) чи є втручання законним;

2) чи переслідує воно «суспільний інтерес»;

3) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

З наведеного вбачається, що включення до договорів купівлі-продажу підпункту 6.4.1. (розбирання Покупцем приватизованого майна) відбулося всупереч обмеженням, що визначені законом, що очевидно порушує принципи «належного урядування» та не передбачене законодавством.

Наявність вказаного підпункту суперечить нормам приватизаційного законодавства, порушує принципи та завдання приватизації.

На підставі вищенаведеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях про визнання недійсними підпунктів договорів купівлі-продажу,

Керуючись ст.ст.2, 3, 81, 89, 263, 264, 265, 268, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_19 , РНОКПП: НОМЕР_1 ), ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_19 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях (адреса місцезнаходження: 33001, Рівненська область, місто Рівне, вулиця Петра Могили, будинок №24, код ЄДРПОУ: 42956062) про визнання недійсними підпунктів договорів купівлі-продажу, задовольнити.

Визнати недійсним підпункт 6.4.1. пункту 6.4. Договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації - окремого майна, за адресою: АДРЕСА_1 та №2 промислової зони, будинок АДРЕСА_2 , укладеного 13 липня 2020 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях та ОСОБА_2 за результатами електронного аукціону, оформленого протоколом про результати електронного аукціону №UA-PS-2020-05-22-00007-3 від 14 червня 2020 року.

Визнати недійсним підпункт 6.4.1. пункту 6.4. Договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації - окремого майна, за адресою: АДРЕСА_1 та №2 промислової зони, будинки АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , укладеного 15 липня 2020 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях та ОСОБА_2 за результатами електронного аукціону, оформленого протоколом про результати електронного аукціону №UA-PS-2020-05-22-000072-3 від 16 червня 2020 року.

Визнати недійсним підпункт 6.4.1. пункту 6.4. Договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації - окремого майна, за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_9 промислової зони, будинки АДРЕСА_10 , АДРЕСА_11 (корп.1), АДРЕСА_12 , укладеного 15 липня 2020 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях та ОСОБА_2 за результатами електронного аукціону, оформленого протоколом про результати електронного аукціону №UA-PS-2020-05-28-000093-3 від 16 червня 2020 року.

Визнати недійснимпідпункт 6.4.1.пункту 6.4.Договору купівлі-продажуоб`єктамалої приватизації-окремого майна,за адресою: АДРЕСА_1 та №2промислової зони,будинки АДРЕСА_13 , АДРЕСА_14 , АДРЕСА_15 , АДРЕСА_16 ,укладеного 16липня 2020року міжРегіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях та ОСОБА_1 за результатами електронного аукціону, оформленого протоколом про результати електронного аукціону №UA-PS-2020-05-28-000028-3 від 22 червня 2020 року.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Рівненського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги,якщо апеляційну скаргу не було подано.Уразі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст судового рішення складений 12 грудня 2024 року.

Головуючий суддя І.М.Незнамова